ГІМН ДЕМОКРАТИЧНОЇ МОЛОДІ

by Serhiy Zhadan, Cергій Жадан

«Гімн демократичної молоді» — шість ліричних історій про розвиток середнього бізнесу в умовах формування відкритого суспільства. Сюжет книги поєднує в собі ліричну оповідь із фаховими публіцистичними розвідками, присвяченими легалізації тіньового сектору економіки. Все, що ви хотіли знати про дружбу і вірність менеджерів середньої ланки, але не знали в кого спитатись.

Genres: Fiction, Ukraine, Short Stories

153 pages, Kindle Edition

First published January 1, 2006

About the author

Serhiy Zhadan (23 August 1974 in Starobilsk, Luhansk region, Ukraine) is a contemporary Ukrainian novelist, writer, essayist, poet, translator, musician and public figure. Among his most notable works are novels Depeche Mode (2004, translated into into English in 2013 by Glagoslav Publications), Anarchy in the UKR (2005, translation into English is yet to come), Voroshilovgrad (2010, translated into into English in 2016 by Deep Vellum Publishing) and Orphanage (2017, translation into English forthcoming in 2020 by Yale University Press) as well as collection of short stories and poems Mesopotamia (2014, English translation by Yale University Press in 2018).

Please note that this English-language profile is intended for all own literary works of Serhiy Zhadan. For works of other authors translated into Ukrainian from a different language by Zhadan, please add both this profile (as a second author) as well as his Ukrainian-language profile: Сергій Жадан (as a third author)

Reviews

[Dajana Kuban · Rating 4 out of 5]

To, ako vyzeral ranný kapitalizmus v krajnách bývalého východného bloku, je k plaču. Alebo k smiechu. Hymna demokratickej mládeže je pre niekoho smiech cez slzy, a pre niekoho to je jedno alebo to druhé. Depresia alebo recesia. Poviedky Serhija Žadana sú tak sklučujúco-absurdné, že človek nevie čo so sebou. Musím priznať, že som sa dlho pri žiadnej knihe toľko nepochechtávala, dlho so mnou tak kniha nevybabrala. A stále sa cítim previnilo, lebo je to ako smiať sa na extrémne nevhodnom vtipe. Životy Žadanových protagonistov ale nie sú vtipom, boli a sú realitou, a vtedy začína mať smiech cez slzy kyslú pachuť.

[Peter · Rating 2 out of 5]

Nicht mein Fall. "Internat" vom gleichen Autor war mein Lesehighlight des Jahres 2022. In der "Hymne" erzählt Zhadan sechs Geschichten aus der Zeit des politischen, wirtschaftlichen und gesellschaftlichen Umbruchs der Ukraine zu Beginn der Nullerjahre. Sie tragen so abstruse Titel wie "Besonderheiten des Schmuggels von inneren Organen", die zumeist kaum etwas mit dem Inhalt zu tun haben. Die handelnden Personen sind durchweg durchgeknallte Männer am Rande von Suff, Drogensuch und Legalität, die versuchen mit abenteuerlichen Geschäftsideen Geld zu machen. Wer das Groteske mag kommt hier auf seine Kosten. Ich kann aber nicht vergessen, dass hinter den Verlierern dieser Jahre echte Schicksale stehen: Eine Frau, die in Prostitution getrieben wurde, ein kranker Menschen dessen Medikamente gepanscht werden, ein jugendlichen Gangmitglieds, dass bei einem Bandenkrieg erschossen wird. Und wie leben all die Menschen, die einfach einem "normalem" Beruf nachgehen wollen, dafür aber nicht genug Geld zum Überleben erhalten?

[Alexander · Rating 3 out of 5]

"Hymne der demokratischen Jugend" von Serhiy Zhadan ist ein solider Erzählband. Die einzelnen Erzählungen sind allesamt gleich aufgebaut- Prolog mit philosophischem Anklang; danach die eigentliche Erzählung als Handlung, die der Erzählstimme von einer dritten Person mitgeteilt wurde. Diese Texte sind sich auch stets gleich: zwielichtige Gestalten mit windigen Geschäftsideen, die stets betrunken und gewaltbereit sind. Durchaus witzig und gleichzeitig ein Tritt in die Magengegend.
Insgesamt nutzen sich die Effekte aber ab.

[Babette Ernst · Rating 3 out of 5]

Der ukrainischen Jugend im Donbass sind diese 2006 erschienenen lose zusammenhängenden Geschichten gewidmet. Der Text steht im krassen Widerspruch zum Titel. Die Hymne der demokratischen Jugend, die nach dem Krieg die gemeinsamen Anstrengungen der Jugend zur Schaffung einer neuen Ordnung propagiert, ist in der Ukraine von 2006 nur noch eine vage Erinnerung. Mit sprühendem Witz stellt Zhadan eine junge Generation in einer Gesellschaft dar, der die Orientierung fehlt. Unendliche Möglichkeiten tun sich den männlichen „Helden“ auf, schnelles Geld zu machen und etwas darzustellen, die Grenzen liegen in der allgegenwärtigen Korruption, den kaum vorhandenen legalen Chancen und den ebenso am Rande der Legalität oder bereits der Kriminalität agierenden anderen jungen Helden sowie den eigenen Unzulänglichkeiten.

Obwohl nicht explizit erwähnt, so ist die Korruption und die Verflechtung privater und staatlicher Interessen überall spürbar. Die Vertreter der Kirche spielen in der gleichen Liga mit. Die Korruption und Vetternwirtschaft ist so selbstverständlich, dass sie kaum noch wahr genommen wird. Aber Zhadan verurteilt nicht, er betrachtet seine Figuren mit einer liebevollen Nachsicht. En wenig fühlte ich mich an die Jugend in „Radio Sarajevo“ von Tijan Sila erinnert, die ebenso versucht, aus der gesellschaftlichen Anarchie mit fragwürdigen Methoden das Beste zu machen. Beide Gesellschaften sind sehr männlich dominiert, obwohl die Frauen recht selbständig agieren, aber letztendlich doch im italienischen Bordell landen.

Das Buch ist wie eine böse Satire auf die Ukraine zur damaligen Zeit. Oft musste ich lachen, aber manchmal war mir die Situation zu sehr überzeichnet, die Absurdität zu stark. Bestimmt geeignet, einer Generation den Spiegel vorzuhalten, aber der Humor war nicht ganz mein Fall.

[Michaella Myš Kamenská · Rating 5 out of 5]

Fenomenálne. Chce sa vám plakať, ale smejete sa. Neskutočne ma jednotlivé poviedky bavili a hlavne protagonisty, ktorý to mysleli vážne.
Neodporúčam čítať v MHD, ja som sa musela stále nahlas smiať.

[Rozkminy Hadyny · Rating 5 out of 5]

Wschodnia Ukraina, okolice Charkowa, rok 2006. Młoda, niepewna siebie demokracja i pierwsze kroki chciwego kapitalizmu. Miejscami wciąż widać cienie socjalistycznej rzeczywistości. Bylejakość wychyla z każdego kąta. Młodzi, dobiegający trzydziestki ludzie wciąż nie mają na siebie pomysłu. Jednego nie można im odmówić: niesamowitej energii. Pędzą przed siebie, od pomysłu do pomysłu, od jednego do kolejnego, jeszcze bardziej szalonego i karkołomnego przedsięwzięcia. Może i bywają niedbali, egoistyczni, ignoranccy w tym, co robią. Może i balansują na granicy oszustwa i kryminału. Może i w większości przypadków nie mają zielonego pojęcia, co robią, a wszystko trzyma się na słowo honoru tudzież kawałkiem taśmy klejącej.

Ale mają za to niesamowitą fantazję, a kolejne wariactwa imponują i bawią niepomiernie.

Goga i San Sanycz, starzy kumple z dzieciństwa, otwierają pierwszy w mieście klub gejowski. Nie poznali chyba w życiu ani jednego geja. Nie znają się ani na prowadzeniu tego rodzaju przybytków. To im bynajmniej nie przeszkadza: nisza się opłaca, całość kalkuluje, będą zyski. Wkrótce okazuje się, że zamiast się bogacić, walczą z lokalną mafią dresików, upijają się z zaproszoną artystką, paradują w estradowych kozaczkach, generalnie: wóda, bicie się po gębach, ruja i porubstwo, a gejów jak nie było, tak prawie nie ma.

Z kolei w „Czterdziestu wagonach uzbeckich narkotyków” znani bandyci, bracia Lichuje, postanawiają otworzyć uczciwy biznes. Takim biznesem ma być komercyjne krematorium. Ksiądz obiecuje poświecić interes, o ile postawią mu kapliczkę – i wódkę. Oczywiście bracia nie mają zielonego pojęcia o zawodzie, tym bardziej nie ogarniają języków czy technologii w postaci faksu, ale to nie przeszkadza im w celu promocji interesu wysłać siostrzeńca do Węgier na niemiecką konferencję o ekumenizmie, na której ten niechcący wygłasza pochwałę komunizmu.

W jeszcze innym opowiadaniu dwóch artystycznych typów postanawia wykorzystać okazję na hajs i próbują nakręcić „genderowy" film o walce z ukraińską prostytucją we Włoszech. Ich wizja artystyczna to lesbijski film porno z garbusem w tle, a wykonanie projektu okazuje się niedorzeczną groteską i cyrkiem na kółkach.

Jeden fantazyjny pomysł goni kolejny, idiotyczna logika uliczna przypomina gawędy Malcolma XD, a całość opiera się na klasycznym kombinatorstwie nieudaczników, dobrze znam zarówno z polskiego folkloru, jak i filmów w stylu Jak rozpętałem drugą wojnę światową czy opowiadań Ota Pavla. Wszystko przenika cudowny, absurdalny, słodko-gorzki humor.

Co jednak wynosi ten zbiorek opowiadań na wyższy poziom to szczera wrażliwość, liryczność i piękny język. Pod każdą zabawną historyjką kryje się smutek, rozczarowanie, melancholia; to śmiech przez łzy. Pod płaszczykiem swobody widać fałsz raczkującego wolnego rynku. Mimo wolnej miłości i tysięcy możliwości czujemy przeraźliwą samotność i zagubienie.

Żadan z 2006 roku opowiada lekko o straconym pokoleniu, któremu nic się nie udaje; w 2017 w ciężkim i mrocznym „Internacie” pisał o przedstawicielu tego samego pokolenia – ale w okrutnym bezsensie i zniszczeniu wojny.

W obu wydaniach Żadana trzeba czytać i gorąco polecać.

[Aleksander · Rating 5 out of 5]

Fenomenalny zbiór. Pozycja must-read dla każdej osoby z Europy Środkowej i Centralnej.

[Mykola · Rating 5 out of 5]

Сергей Викторович Жадан один из немногих постсоветских писателей, который пишет от души, который делится прошлым и показывает жизнь такой как она была, донося при этом правильные мысли. Его книги хочется читать еще и еще, и "Гимн Демократической Молодежи" не исключение, она состоит из шести рассказов, которые, по сути, связывают героев каждого из них. О каждом по отдельности.

"Власник найкращого клубу для геїв" - рассказ о том, что нужно уметь делать деньги на всем, и том что для них нет пределов. Что в прочем, в свое время, не мешает истории показывать о том как важны дружба и связи, что любовь не чужда всем в независимости от расы, сексуальных предпочтений, пола... История, которая учит человечности и тому, что все мы люди.

"Балада про Біла і Моніку" - суровая интерпретация современности, основной идеей которой является показать, что сегодня абсолютно все подвластно церквям, большим корпорациям, сектам... Они навязывают нам идеи, лишают нас индивидуальности делая народ коллективным разумом. Это, как бы крик, о том, что не нужно бояться быть индивидуалистом и как мне показалось очень отчетливый.

"Сорок вагонів узбецьких наркотиків" - внеочередная история о бизнесе, в этот раз на ритуальных услугах. Практически дословно показан бизнес и те кто им владел в суровых девяностых, "понты", злость, ненависть - все присутствует. И в то же время, опять таки, история о том, что любви все возрасты покорны и когда есть ум, выкрутится можно из любой ситуации. Очень интересная сцена, когда один из героев передвигается по вагонам описывая их жителей и где он их видел в жизни, судя по всему такой метафорой автор хотел показать именно то самое выражение "вся жизнь перед глазами."

"Особливості контрабанди внутрішніх органів" - книга о контрабанде, о том как возили и возят людей из страны в страну перебивая паспорта, затирая личности, создавая обман. Но каждый бежит из страны по своим причинам, и в данном случае мы сталкиваемся с любовью, ради которой наши герои готовы бежать на край света, догонять и делать все лишь бы остаться с любимыми.

"Хай священик договорить, все найсмішніше там у кінці" - поскольку сборник рассказов позиционирует себя, как книга о "бизнесе", то и в третьей истории мы с ним столкнемся. В ней речь зайдет о попытке снять кино для взрослых, о том как мало нужно для того чтобы сделать кино и как много нужно для того, чтобы кино стало идейным, актеры живыми, а зрители заинтересованными.

И последняя, может самая короткая, но одна из самых правдивых историй:
"«Металіст» лише для білих" - история о том, что у фанатов нету никакой неприязни, нету никакой вражды, есть только одна большая человеческая глупость, которая и создает проблемы для всех людей. История, к сожалению, о футбольных фанатах современности, которые ��е признают толерантность и показаны такими как они есть, ненавидящими национальности окромя славянских, ищущих причин для драки и ненависти, и самих же напрашивающихся на неприятности. Рассказ - как взгляд со стороны, которые я посоветовал бы почитать всем фанатам постсоветского футбола и возможно задуматься.

Сборник очень насыщенный, бодрый и неимоверно захватывающий, читающийся за считанные часы и оставляющий за собой неизгладимые впечатления. Сборник который хочется читать еще и еще, а так же как можно более узнавать о авторе и его будущих произведениях. Жадан настолько хорошо пишет, что по числу переводов, например, в Германии он обошел Толстого и наверное это не удивительно, потому что это мы, это наша жизнь, это наша реальность...

Вместо эпилога:
«Чим прикметні всі історії любові? Можливо, тим, що людина, коли вона по-справжньому закохана, насправді не потребує допомоги ззовні. Ій зовсім не потрібні жодні сприятливі чинники, жодна стороння допомога, їй байдуже, як складаються обставини навколо неї, як довкола неї розвиваються події, наскільки прихильно до неї ставляться святі, наскільки вдало розташовуються зірки й планети; закохана людина переповнена своєю пристрастю, вона керується виключно своїм підшкірним божевіллям, її веде вперед її серце, її душа і внутрішні органи, вони не дають їй спокою, не дають спочинку, вимотуючи щоденною безкінечною жагою — глибокою, як артезіанський колодязь, чорною, як свіжа нафта, солодкою, як смерть уві сні, о п'ятій ранку, в старому фольксвагені, на польсько-німецькому кордоні.»

[Петър Панчев · Rating 4 out of 5]

Рискът на професията
(Цялото ревю е тук: https://knijenpetar.wordpress.com/201...)

Рядко чета подобни книги, макар темите, епохата и нюансите им да са ми напълно познати, защото съм израснал в „ядрото“ на проблема, така да го кажа. Обикновено ме обземат противоречиви настроения и нагласата ми е да се разграничавам от тази клаустрофобична реалност в първите години на демокрацията, понеже нямам много допирни точки с „бунтовната“ част от населението. Но Промяната е факт и върви заедно с нелицеприятните си особености, описани чинно в „Химн на демократичната младеж“ („Парадокс“, 2019, с превод на Албена Стаменова) – една книга, напомняща за „полудяването“ на Източния блок и стихията на Промените. Сега гледам назад и ме досмешава, защото сценарият ми изглежда като нелепо представление на треторазреден цирк. Жадан няма особена алтернатива и подхожда с хумор поради причината, че типът персонажи изключва всичко останало. Точната формулировка мисля е „престъпно посегателство над идеята за свободата“. В Украина е било почти същото. Докато четях, нямаше как да не очаквам много от абсурдите на „мутренските времена“. Но Жадан има стил на писане, който отвежда всичко в малко по-различна посока. Тук-там се „отплесва“, за да персонифицира и настрои нещата, все едно смесва техниките като при художниците. Неговият поглед е на музикант и поет, който иска да възпее времето и да настрои публиката по определен начин.
(Продължава в блога: https://knijenpetar.wordpress.com/201...)

[tanya kompaniets · Rating 4 out of 5]

забула відмітити, що дочитала((
я не знаю як оцінювати такі книги, але думаю 4/5 це більш менш нормально. загалом книга непогана, деякі розповіді були доволі цікаві, деякі, м'яко кажучи, не дуже.
це незвичайний жанр для мене і думаю, що не найкращий 😟
не знаю, що ще сказати. просто прочитайте, якщо цікавить)

[Yuliia Razinkova · Rating 3 out of 5]

Хто в 90-тих жив, той в цирку не сміється — от і весь лейтмотив збірки.

Дякую, на цьому "запіздале" знайомство з раннім Жаданом вважатиму завершеним (до того були і Біг Мак, і Депеш Мод, і Anarchy in Ukr).
Залишаюсь прихильницею його поезії і Ворошиловграда 🤷

[Yulia Kryval · Rating 5 out of 5]

Нє, ну особисто мені проза Жадана на смак як солодка водичка: п'єш її, п'єш, робиш все більші ковтки, ніяк не можеш напитись, постійно хочеться ше.

[Olga_Kotki]

pzdr asia

[Dominika Žáková · Rating 4 out of 5]

Depka 3000, vzápätí podčiarkovanie 3000.

Nechcem ale čítať znova!

[Tatiana Jančáriková · Rating 4 out of 5]

"Cely tvoj zivot je boj so systemom. Pritom ty s nim, kurva, bojujes, a on si ta ani len nevsimne.”

Rany kapitalizmus je carovne obdobie v historii krajiny, ked je dovolene vsetko, co nie je zakazane, a vsetko je mozne. Sest poviedok Serhija Zadana sa odohrava na Ukrajine, ale pokojne sa mohli udiat aj u nas-presli sme si tym rovnako, len o par rokov skor.

Pribeh byvaleho boxera, ktory sa stane prevadzkarom prveho gay klubu v Kyjeve; pribeh bratov Lychujovcov, ktori urobia big biznis v pohrebnictve; pribeh zahranicnych grantov urcenych na prevenciu obchodu s bielym masom, ktore napokon zafinancuju natacanie pornografickeho filmu, a ked tvorcom vytknu, ze vo filme je malo gender tematiky, spravia z filmu porno lesbicke.

Drsne pribehy z drsnej krajiny v drsnych casoch skryvaju aj prekvapivo poeticke, az lyricke pasaze o vztahoch: "Obcas si myslim, ze vsetci opakujeme chyby Billa a Moniky - vsade po nas ostavaju stopy nasej lasky."

A toto sedi ako rit na serbel v opise zmyslu zivota (nielen v ranom kapitalizme):

"Kazdy pokus o vybudovanie niecoho staleho v tomto zivote je odsudene na porazku, je to presne ako pokus postavit nieco uprostred rychlo tecucej vody- ta aj tak odnesie vsetok tvoj stavebny material, obide ta chladne a nezaujato. Vzdy mas na vyber - drzat sa nahodnych osamotenych konarov, ktore plavaju okolo teba, alebo sa pokusit ich spojit a zastavit tu nezadrzatelnu rieku, alebo sa jej poddat, tej rieke, a dovolit jej, aby ta niesla dopredu, a citit pri tom, aka hlboka je voda, aky dravy je prud, a pocitovat rozkos, ze mozes preplavat este niekolko metrov spolu s celou vodou sveta. Pretoze do konca doplava len ten, kto sa od zaciatku nebal utopit, kto nasiel velku lasku, kto citil sladku radost, ten, kto prezil skutocnu beznadej, prave ten doplava do konca. Ak sa, samozrejme, udrzi."

[Hana · Rating 5 out of 5]

toto bola jazda.

a tuto je recenzia: https://www.casopishmota.sk/boj-so-sy...

[Skahllan · Rating 5 out of 5]

Po książkę "Internat" ukraińskiego pisarza Serhija Żadana sięgnęłam już po agresji Rosji na Ukrainę, a czytanie tej książki było dla mnie jak objawienie. Zatonęłam w niej i często, po dziś dzień, powracam do niej myślami. Tak samo było zresztą z tomikem poezji Żadana "Drohobycz". Naturalnym było więc dla mnie, że będę kontynuowała przygodę z prozą pisarza. Przyszła zatem kolej na "Hymn demokratycznej młodzieży", i wiecie co? Znowu przepadłam. Żadan pisze tak, że nie sposób koło jego prozy przejść obojętnie. Tym razem zabiera nas on do Ukrainy po zmianach ustrojowych - niby nowej, ale nie całkiem, bo ta stara, dobra ukraińskość wciąż jest w ludziach głęboko zakorzeniona. I tak poznajemy ludzi zakładających pierwszy klub gejowski, Werę, której dziewczyna uciekła do Turcji, Cyganów sprzedających wizy i próbujących opchnąć białoruską prostytutkę, braci Lichujów...i wielu, wielu innych! Uwierzcie mi, plejada postaci przewijających się przez karty książki Żadana jest tak barwna, nietuzinkowa, wyjątkowa, jak język pisarza i akcja samej książki. Autor patrzy na Ukrainę i jej ludzi przez szkiełko zabarwione humorem, ironią, groteską, ale i ciepłem, miłością, fascynacją. Ukraiński świat Żadana to taka typowa jazda bez trzymanki - dużo się dzieje, szybko się dzieje, bywa zabawnie, ale bywa też strasznie i smutno. Warto wspomnieć też o języku Żadana, wyjątkowym, poetyckim, który ubiera myśli autora w piękną formę. Tak, ja jestem kupiona i zachwycona. I będę czytała Żadana dalej, bo warto!

[carol.]

"i właśnie ta liniowość zabija"

pierwsza recenzja w nowym roku! aczkolwiek, nie zawiera ona w sobie oceny – jest to, w moim odczuciu, kolejna pozycja, której ocenić realnie się nie da, ze względu na jej paradoksalną polityczność i formę – wielkie refleksje quasi-filozoficzbe przeistaczają się w groteskowe historie. ma to w sobie pewien posmak, podszkliwienie (myślę dyskursem sprzedawców porcelany...) bloku wschodniego; absurd łączy się tu z poetyckością refleksji przyzemnej, a wulgarność z podniosłością. miałam problem ze skończeniem tego tworu, odrzucał mnie niekiedy, jednak ze względu na te drobne iskierki funkcjonalności, mającej dla mnie niebanalne znaczenie, wytrwałam. i nie żałuję, bo pewne zdania, urywki, podniosły mnie na duchu i zostawiły w sobie ślad, będzie on lepki, posiadał posmak wyblakle lukrecjowy, jednak istniejący. zakotwiczony na języku. można stwierdzić, że ważne są nie tylko te lektury, które nam się szczególnie podobają, ale także i te, które odrzucają nas w pociągający sposób. tak było i z "hymnem", którego patchwork dewiacji i ubarwionych krzykliwie realiów Ukrainy jest źródłem niebanalnych, ważnych przemyśleń.

"wszystko w twoim życiu zależy od ciebie, póki san nie zależysz od nikogo" (przeczytałam: od niego)

[delio · Rating 2 out of 5]

Das Buch besteht aus mehreren unabhängigen Geschichten, die aber alle in etwa demselben Schema folgen: absurde Geschäftsideen, Gewalt, Klischees, zwielichtige Gestalten und ein paar philosophische Gedanken zum Schluss. Einige Geschichten hatten eine klar erkennbare Handlung und Charaktere, andere wirkten auf mich hingegen zusammengewürfelt und in sich nicht schlüssig.

Die Art, wie es geschrieben ist (häufiger und nicht intuitiv erkennbarer Wechsel zwischen Gesprächen und Erzähler), fand ich zudem anstrengend. Nachdem ich das Buch fertiggelesen habe, bleibt mir die Frage, was seine Botschaft hätte sein sollen.

[Thies · Rating 3 out of 5]

Hat mich weniger abgeholt, als ich anfangs gedacht habe. Humor hat mich nur teilweise gecatcht. Warum so viel N- und Z-Wort (auch mal an die Übersetzung gefragt)? Insgesamt ist es vielleicht ein bisschen wie das ukrainische „Ein paar Leute suchen das Glück und lachen sich tot“, aber mit weniger tatsächlicher Tiefe.

[Nibi · Rating 5 out of 5]

to było takie dobre, jak ja mam teraz zacząć czytać cokolwiek innego

[LeserinLu · Rating 3 out of 5]

Einige Ideen sind ganz nett, sehr gestört hat mich die rassistische Sprache, die en passent immer wieder vorkommt.

[Julia Tyshkevych · Rating 5 out of 5]

Ідеально.

[Nataliia Myshuk · Rating 5 out of 5]

дуже цікаві та атмосферні оповідання Жадана про життя в Харкові в 2000
неймовірно красивий стиль написання автора

[Tetiana Yashchukevych · Rating 4 out of 5]

І смішно і грішно - так би я коротко описала свої враження від прочитаного.
Яскравий і саркастичний портрет покоління, яке шукає себе у складному світі пострадянської реальності.
Через серію історії, до краю наповнених десь іронією, десь абсурдом, а десь і меланхолією, вдалося влучно передати дух і атмосферу 90-х.

З того, що найбільше відгукнулося - «… будь-яка спроба вибудувати захисні стіни, спробувати окопатись, убезпечити своє існування і свою стабільність обовʼязково призводять до втрати контролю над ситуацією, життя в цьому випадку вислизає з рук, мов повітряний змій, і ти лишаєшся сам на сам зі своїм страхом і невпевненістю. Будь-яка спроба вибудувати щось постійне в цьому житті наперед приречена на поразку, це те саме, що будувати щось посеред швидкої води, - вода все одно знесе всі твої будівельні матеріали, оминаючи тебе холодно й байдуже…»

[Yevtymii Pnivchuk · Rating 3 out of 5]

_ 5/10 _

_ Власник найкращого клубу для геїв:

Дивна, трохи нудненька кримінальна історія зі своєрідним колоритом Жадана, крутою екшн сценою на виступі циркових акробатів, слабенькою ідеологією від Сергія та непоганою мораллю в кінці _4

_ Балада про Біла і Моніку:

Про токсичні стосунки з філософськими роздумами на тему корпорацій, профспілок і вільної економіки (з майже нульовими знаннями про це). Але, знову ж таки, написано майстерно, Жадан, все ж таки _2

_ Сорок вагонів узбецьких наркотиків:

Нарешті справді захоплива історія, в якій кримінальні братки (з тематикою в Жадана все стандартно😅) мутять бізнес в сфері ритуальних послуг, дуже "кримінальний". Про легендарну презентацію крематорію за нотатками КПРС🙈. Дуже драйвове й кумедне оповідання, всім рекомендую... _9

_ Особливості контрабанди внутрішніх органів:

Курйозні пригоди польських прикордонників із циганами, сутинерами, наркоторговцями і всяким іншим криміногенним контингентом. Момент пов'язаний з Ягелонським університетом украв моє серденько) _6

_ Хай священник договорить, усе найсмішніше там у кінці:

Сама ідея (Знімання порно за державний кошт, на тему бородьби з проституцією) була абсурдно комічна, і першу половину читалось досить бадьоро. Але на моменті з сурдоперекладом Біблії на DVD історія остаточно втратила нотки адекватності, а шкода... _5

_ Металіст лише для білих:

Починалось так ніби Жадан описує боротьбу соціалістів з вільним суспільством (але я в це слабо вірю). Далі раптом пішла відбита конспірологія, після чого чергова сутичка кримінальників із кавказцями й висновок про те, що ти або пливеш течією навколишнього життя, або намагаєшся вибудовувати захисні стіни від навколишнього світу. Варіант з тим щоб самому міняти цей світ не було... _3

_ Дуже суперечливі враження викликає у мене ця збірка, ніби це і є типовий Жадан у всіх своїх починаннях, але й дуже багато відверто прохідного. Подивимось далі на повноцінні його твори...

[Lit.reviewer · Rating 3 out of 5]

Книжка про бандитські дев’яності у своїй комічності. Так, Жадан підбирає такі слова та образи, які, власне, виявляють оцю комічність. Текст просякнутий іронією та стьобом.

А при тому деякі ситуації залишаються неочікувано жорсткими, несправедлива розв’язка яких дещо оглушує. А потім починається вже нова історія. Контрабанда, наркотики та інший кримінал або «як розвивати бізнес у дев’яностих». Зв’язки, які (не)вирішують проблеми і власне самі проблеми. Або ти їх знаходиш, або вони тебе.

Цікаво, що сюжет окремих історій між собою переплетений. Зустрічаєш героя з початку книги в кінці, бо так переплітаються їхні життєві історії.

Дух не захоплює, але зараз несподівано для себе самої мені досить таки зайшло.

Загалом легке читання з часом гострими поворотами, бандитськими замашками, вайбом 90-х і вулицями Харкова.

«Тому що до кінця допливе лише той, хто від початку не боявся потонути, хто знаходив велику любов, хто відчував солодку радість, хто переживав справжній відчай, ось саме він і допливе то кінця. Якщо, звісно, не обламається».

[Barnes · Rating 3 out of 5]

Жадан це Жадан. Він може навіть дурні й, здавалось би, зараз абсурдні теми виписати поетично і красиво. Однак, хто сказав що це цілковито вигадані історії? У реальності місце є усьому. От і тут «шість ліричних історій про роз­виток середнього бізнесу в умовах формування відкритого суспільства». Контрабанда, розвиток бізнесів, кришування, міські об’єднання, дружба та історії любові – усе поєднано у трагікомічному викладі, яким хочеться зачитуватися. Рефлексія та відкривання суспільних завіс, що оголює усю абсурдність та жорстокість світу, що і приваблює читачів.

7/10

(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)

[Any Morok · Rating 4 out of 5]

Як завжди ранній пан Жадан навіває ностальгію про ті буремні часі з бандитами,мутними схемами,проблемами та їх несподіваними вирішеннями. Декілька різних історій зовсім не схожих людей про те як жилось,велось та думалось. Які вони кумедні,закохані,сумні...відчайдушно шукають грошей,слави,визнання або розуміння. Я люблю цей невимушений стиль оповідань і алегоричні описи відчуттів,коли історія розвивається так,шо ти не зможешь навіть уявити її кінець,але ж ці особливі та колоритні персонажи моя окрема любов.Читати шоб згадати своє місто,понастольгувати,або просто не перенавантажувати голову сумним.

[Serhiy · Rating 3 out of 5]

Дуже нерівна книга. Кожна новела достатньо самостійна не зважаючи на спроби штучно об'єднати окремим спільними персонажами. Під кінець склалося враження, що деякі оповідання вимучені, щоб доповнити мінімальну кількість сторінок. Проте окремі діалоги, деякі роздуми викликали захоплення, бо дійсно написані легко, від душі, фірмовим щедрометафоричним жаданівським стилем. Були навіть кілька сторінок, на яких щиро і вголос сміявся. Словом, для повних вражень про прозаїчний доробок автор�� - треба читати обов'язково.