What do you think?
Rate this book
Сміття: Харківський детектив у часи постапокаліпсиса
2040-й рік. Минуло 15 років після апокаліпсиса, викликаного глобальною екологічною катастрофою. Харків затягнуло чорними хмарами. Люди намагаються просто вижити у світі, де звичайний душ — атрибут розкоші, а прибирання сміття — навдивовижу прибутковий бізнес.
Журналістка Ліна отримує завдання — знайти зниклого чоловіка на імʼя Влад. За цю роботу їй готові платити відразу чотири людини: матір, напарник, повія та художник. Але що більше жінка спілкується з ними, то менше розуміє, що відбулося насправді. Кожен розказує власну історію, і жодна з історій не складається у загальний пазл. Тим часом співрозмовники Ліни починають зникати… Що сталося з Владом насправді? h
Журналістка Ліна отримує завдання — знайти зниклого чоловіка на імʼя Влад. За цю роботу їй готові платити відразу чотири людини: матір, напарник, повія та художник. Але що більше жінка спілкується з ними, то менше розуміє, що відбулося насправді. Кожен розказує власну історію, і жодна з історій не складається у загальний пазл. Тим часом співрозмовники Ліни починають зникати… Що сталося з Владом насправді? h
270 pages, Kindle Edition
Published May 23, 2024
11 people are currently reading
313 people want to read
About the author
Дмитро Скочко
4 books15 followersДмитро Скочко народився в місті Харків.
Автор роману в новелах "До Слова" та роману "Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса".
Учасник харківського літературного об’єднання «Творча точка».
Автор новел та романів. Лауреат другої премії конкурсу від видавництва «Смолоскип» 2021 р., де у 2023 році вийшла книга «До Слова».
Маю публікації короткої прози у міжавторських збірках:
- «Анонімний джем» від Клубу анонімних авторів;
- «Жах із глибини» від платформи РБЖ Азимут;
- «Work Story: робота у фокусі літератури» за результатами однойменного конкурсу від НСПУ;
- «Свині» від платформи Підвал.
Фіналіст та лауреат конкурсів короткої прози таких як:
- «Подвійні двадцяті» від інтернет-журналу СТОС;
- «Число Звіра-2020», «Тринадцятий клас», «Число Звіра-2021» від платформи Бабай;
- Конкурс ім. І. Чандея 2020.
Автор роману в новелах "До Слова" та роману "Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса".
Учасник харківського літературного об’єднання «Творча точка».
Автор новел та романів. Лауреат другої премії конкурсу від видавництва «Смолоскип» 2021 р., де у 2023 році вийшла книга «До Слова».
Маю публікації короткої прози у міжавторських збірках:
- «Анонімний джем» від Клубу анонімних авторів;
- «Жах із глибини» від платформи РБЖ Азимут;
- «Work Story: робота у фокусі літератури» за результатами однойменного конкурсу від НСПУ;
- «Свині» від платформи Підвал.
Фіналіст та лауреат конкурсів короткої прози таких як:
- «Подвійні двадцяті» від інтернет-журналу СТОС;
- «Число Звіра-2020», «Тринадцятий клас», «Число Звіра-2021» від платформи Бабай;
- Конкурс ім. І. Чандея 2020.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 103 reviews
February 13, 2024
ідея хороша: адаптивність людини як зло і адаптивність природи як благо. світ продуманий: велике місто, фрагмент-плато між піками екологічних катастроф. і міг би бути дуже симпатичний роман. але форма, мати василева. кілька безкінечних монологів. зайшов в роман персонаж і нумо розказувати свою історію без пауз на 60 сторінках. ну бо так же воно і буває в житті, ти питаєш людину: "А коли ви востаннє бачили вашого сина, коханця, друга?" і людина, конечно, почне півтори години моноложити красивенько. Ця недолуга форма зіжрала з тельбухами і хорошу ідею, і цікавий світ.
January 26, 2024
5☆
Якщо книга сподобалась, і читалось цікаво, і зауважень нема - це ж добрий знак?! Насправді атмосферочка і Гг цікаві, сюжет промальовувався навіть дуже добре - плюс укравтор, який мені невідомий, це ж прекрасний показник. І як добре, що без сильних філософських думок, бо як правило буває. Все зрозуміло!
Рекомендую, читайте українських авторів/авторок.
Якщо книга сподобалась, і читалось цікаво, і зауважень нема - це ж добрий знак?! Насправді атмосферочка і Гг цікаві, сюжет промальовувався навіть дуже добре - плюс укравтор, який мені невідомий, це ж прекрасний показник. І як добре, що без сильних філософських думок, бо як правило буває. Все зрозуміло!
Рекомендую, читайте українських авторів/авторок.
January 8, 2024
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is a fresh speculative fiction from Ukraine, published in December 2023. The English title is ‘Rubbish’ and the book is subtitled "A Kharkiv Detective in the Post-Apocalypse". However, only the location is clearly identified in the text. The mystery is present, but it is not a classic whodunit with a crime and a search for the criminal, but a search by a journalist Lina for a missing person, Vlad. The post-apocalypse is also present, but it is more horror-cinematic than science fiction: in 2025, the sky over Kharkiv (and, it seems, much of the world) is covered with black clouds, and the Earth, tired of being abused, has become a scrapheap. The world has ended, but life goes on, a strange mixture of everyday ordinary life and a world where homo homini lupus est, where you can be killed for a piece of bread or harvested for organs.
The plot is a kind of modern version of the Decameron: an investigative journalist listens to the life stories of those for whom the missing Vlad was an important person - his mother, partner, prostitute, and artist. Each story is a separate sketch, very dark, sometimes close to our reality, such as the escape from Horlivka in 2014 when the ‘Russi Mir’ came there, or a fantastic colony that lives off the labor of rats in the Kharkiv subway. The stories are fascinating, especially if you take them not as what could be, but as a fascinating movie.
The novel is first in several respects: the first SF novel (that I know of) that has a full-scale invasion on February 24, 2022 as part of the world picture; the first to focus on the issue of minorities in Ukraine...
At the same time, the science fiction component is unfortunately very weak. For example, 15 years after the disappearance of the sun, not only is there something to eat, but you can easily buy "Organic cotton pads, there are fewer and fewer of them, new ones are unlikely to be imported... a bottle of wine... soy milk, cereal with muesli" Okay, maybe they found a way to grow soybeans and cereals for muesli, but cotton is not grown in Ukraine on an industrial scale, and imports should be difficult, because "Do you think the world community that managed to survive will gather now, pull parts of Europe and America out of the Atlantic, dig up cities from under the lava, disperse black clouds over us?" All the more reason for the protagonist's joy that she was paid in advance in dollars - if you have the United States under lava/ocean, it is unlikely that their money is so well received. By the way, a note to the author: laundering dollars (literally) from wine is not a problem. The social changes are no better: on the one hand, there is the moment when two people were killed without any consequences, and on the other hand, the police are driving around the city responding to calls. Or with the economy - there are much fewer people, and they have nothing to earn, but the most profitable businesses are cremation and garbage collection (not even recycling). Or the streams of rats, which over the past 15 years, on the scale depicted, should have long since fed on the Holy Spirit alone.
So, good stories, but an underdeveloped world.
Хоч ця книга і має підзаголовок «Харківський детектив у часи постапокаліпсиса» лише місцезнаходження чітко виділене у тексті. Детектив присутній, проте це не класичний whodunit, зі злочином і пошуком злочинця, а пошук журналісткою Ліною зниклої людини – Влада. Пост-апокаліпсис також присутній, проте він більше горрорно-кіношний, а не науково-фантастичний: у 2025 році небо над Харковом (і схоже значною частиною земної кулі) затягнули чорні хмари, втомлена від наруги земля стала диба. Світ скінчився, але життя триває, дивна суміш щоденного звичайного сьогодення і світу де людина людині вовк, де тебе можуть вбити за шмат хліба чи забрати на органи.
Сюжет, така собі сучасна версія Декамерона: журналістка-розвідувачка вислуховує історії життя тих, для кого зниклий Влад був важливою людиною – його матір’ю, напарником, повією та художником. Кожна історія – окрема замальовка, дуже темна, іноді близька до нашої реальності, як то втеча з Горлівки у 2014 році, коли туди прийшов руський мир, то фантастична колонія, що живе з праці пацюків у харківському метро. Історії захоплюючі, особливо, якщо сприймати їх не як що може бути, а захоплюючий фільм.
Роман перший за кількома питаннями: перший НФ роман (з відомих мені), що має повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року як частину картини світу; перший зі значною вагою приділеної питанню меншин в Україні…
Водночас, науково-фантастична складова нажаль дуже слабка. Так, за 15 років після зникнення сонця не лише є що їсти, а наприклад можна без проблем купити «Органічні прокладки з бавовни, їх усе менше, нові навряд чи завезуть… пляшку вина... соєве молоко, пластівці з мюслями» Ок, може знайшли як вирощувати сою і зернові для мюслів, але бавовна в Україні у промислових масштабах не вирощується, а з імпортом має бути сутужно, бо «Думаєш, зараз збереться світова спільнота, якій вдалося вижити, витягне з Атлантики частини Європи, Америки, повикопує міста з-під товщі лави, розгонить над нами чорні хмари?» Тим більш радість головної героїні що їй заплатили аванс доларами – якщо у вас США під лавою, навряд чи їхні гроші так усі приймають. До речі заувага автору – відмити долари від вина не є проблемою. Не краще і з соціальними змінами – з одного боку є момент вбивства двох осіб без жодних наслідків, з іншого Поліція їздить містом, відповідає на виклики. Чи з економікою – народу стало значно менше, чим зайнятись їм нема, але найприбутковіші бізнеси – кремація і вивіз сміття (навіть не переробка). Чи потоки пацюків, що за ті 15 років у тих масштабах у яких зображені мали б давно харчуватись святим духом.
Тож, гарні історії, непророблений світ.
This is a fresh speculative fiction from Ukraine, published in December 2023. The English title is ‘Rubbish’ and the book is subtitled "A Kharkiv Detective in the Post-Apocalypse". However, only the location is clearly identified in the text. The mystery is present, but it is not a classic whodunit with a crime and a search for the criminal, but a search by a journalist Lina for a missing person, Vlad. The post-apocalypse is also present, but it is more horror-cinematic than science fiction: in 2025, the sky over Kharkiv (and, it seems, much of the world) is covered with black clouds, and the Earth, tired of being abused, has become a scrapheap. The world has ended, but life goes on, a strange mixture of everyday ordinary life and a world where homo homini lupus est, where you can be killed for a piece of bread or harvested for organs.
The plot is a kind of modern version of the Decameron: an investigative journalist listens to the life stories of those for whom the missing Vlad was an important person - his mother, partner, prostitute, and artist. Each story is a separate sketch, very dark, sometimes close to our reality, such as the escape from Horlivka in 2014 when the ‘Russi Mir’ came there, or a fantastic colony that lives off the labor of rats in the Kharkiv subway. The stories are fascinating, especially if you take them not as what could be, but as a fascinating movie.
The novel is first in several respects: the first SF novel (that I know of) that has a full-scale invasion on February 24, 2022 as part of the world picture; the first to focus on the issue of minorities in Ukraine...
At the same time, the science fiction component is unfortunately very weak. For example, 15 years after the disappearance of the sun, not only is there something to eat, but you can easily buy "Organic cotton pads, there are fewer and fewer of them, new ones are unlikely to be imported... a bottle of wine... soy milk, cereal with muesli" Okay, maybe they found a way to grow soybeans and cereals for muesli, but cotton is not grown in Ukraine on an industrial scale, and imports should be difficult, because "Do you think the world community that managed to survive will gather now, pull parts of Europe and America out of the Atlantic, dig up cities from under the lava, disperse black clouds over us?" All the more reason for the protagonist's joy that she was paid in advance in dollars - if you have the United States under lava/ocean, it is unlikely that their money is so well received. By the way, a note to the author: laundering dollars (literally) from wine is not a problem. The social changes are no better: on the one hand, there is the moment when two people were killed without any consequences, and on the other hand, the police are driving around the city responding to calls. Or with the economy - there are much fewer people, and they have nothing to earn, but the most profitable businesses are cremation and garbage collection (not even recycling). Or the streams of rats, which over the past 15 years, on the scale depicted, should have long since fed on the Holy Spirit alone.
So, good stories, but an underdeveloped world.
Хоч ця книга і має підзаголовок «Харківський детектив у часи постапокаліпсиса» лише місцезнаходження чітко виділене у тексті. Детектив присутній, проте це не класичний whodunit, зі злочином і пошуком злочинця, а пошук журналісткою Ліною зниклої людини – Влада. Пост-апокаліпсис також присутній, проте він більше горрорно-кіношний, а не науково-фантастичний: у 2025 році небо над Харковом (і схоже значною частиною земної кулі) затягнули чорні хмари, втомлена від наруги земля стала диба. Світ скінчився, але життя триває, дивна суміш щоденного звичайного сьогодення і світу де людина людині вовк, де тебе можуть вбити за шмат хліба чи забрати на органи.
Сюжет, така собі сучасна версія Декамерона: журналістка-розвідувачка вислуховує історії життя тих, для кого зниклий Влад був важливою людиною – його матір’ю, напарником, повією та художником. Кожна історія – окрема замальовка, дуже темна, іноді близька до нашої реальності, як то втеча з Горлівки у 2014 році, коли туди прийшов руський мир, то фантастична колонія, що живе з праці пацюків у харківському метро. Історії захоплюючі, особливо, якщо сприймати їх не як що може бути, а захоплюючий фільм.
Роман перший за кількома питаннями: перший НФ роман (з відомих мені), що має повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року як частину картини світу; перший зі значною вагою приділеної питанню меншин в Україні…
Водночас, науково-фантастична складова нажаль дуже слабка. Так, за 15 років після зникнення сонця не лише є що їсти, а наприклад можна без проблем купити «Органічні прокладки з бавовни, їх усе менше, нові навряд чи завезуть… пляшку вина... соєве молоко, пластівці з мюслями» Ок, може знайшли як вирощувати сою і зернові для мюслів, але бавовна в Україні у промислових масштабах не вирощується, а з імпортом має бути сутужно, бо «Думаєш, зараз збереться світова спільнота, якій вдалося вижити, витягне з Атлантики частини Європи, Америки, повикопує міста з-під товщі лави, розгонить над нами чорні хмари?» Тим більш радість головної героїні що їй заплатили аванс доларами – якщо у вас США під лавою, навряд чи їхні гроші так усі приймають. До речі заувага автору – відмити долари від вина не є проблемою. Не краще і з соціальними змінами – з одного боку є момент вбивства двох осіб без жодних наслідків, з іншого Поліція їздить містом, відповідає на виклики. Чи з економікою – народу стало значно менше, чим зайнятись їм нема, але найприбутковіші бізнеси – кремація і вивіз сміття (навіть не переробка). Чи потоки пацюків, що за ті 15 років у тих масштабах у яких зображені мали б давно харчуватись святим духом.
Тож, гарні історії, непророблений світ.
March 8, 2024
Це така дивна історія, що я вже другий тиждень не знаю, як її прокоментувати. Тому спробую коротко.
Мені сподобалося, але я не дуже можу пояснити чому. Чи тому що я люблю постапокаліпсис. Чи тому що було цікаво читати про нього в українських локаціях. (Я знаю, як це звучить, не кидайте камінням. Але так вже сталося, що якщо любиш якийсь жанр, то приємно впізнавати його локації.) Чи через дуже химерний формат оповіді. Чи через сліпого лідера підземного культу, який вигулює на повідку двох велетенських щурів. Чи через сміття яке буквально повсюди, екологію яка вже ніби як знищена і головну героїню, яка вперто продовжує його сортувати, бо точно знає, що завжди може стати гірше. Чи через думку, що 'Людям потрібні люди'.
Це така книжка, яка залишиться у вас в пам'яті своїми моторошними та химерними образами, а не сюжетом. І бажанням думати 'а про що ж вона насправді?' до кінця свого життя. З нею треба завайбитися і мені абсолютно випадково це вдалося.
TW: насильство над їжачком
Мені сподобалося, але я не дуже можу пояснити чому. Чи тому що я люблю постапокаліпсис. Чи тому що було цікаво читати про нього в українських локаціях. (Я знаю, як це звучить, не кидайте камінням. Але так вже сталося, що якщо любиш якийсь жанр, то приємно впізнавати його локації.) Чи через дуже химерний формат оповіді. Чи через сліпого лідера підземного культу, який вигулює на повідку двох велетенських щурів. Чи через сміття яке буквально повсюди, екологію яка вже ніби як знищена і головну героїню, яка вперто продовжує його сортувати, бо точно знає, що завжди може стати гірше. Чи через думку, що 'Людям потрібні люди'.
Це така книжка, яка залишиться у вас в пам'яті своїми моторошними та химерними образами, а не сюжетом. І бажанням думати 'а про що ж вона насправді?' до кінця свого життя. З нею треба завайбитися і мені абсолютно випадково це вдалося.
TW: насильство над їжачком
July 22, 2024
Я геть і не знаю з чого почати цей відгук, окрім того, як: "це було дуже погано".
Почнемо з того, що нам обіцяє анотація. Нібито книга мала бути детективом, де у часи постапокаліпсиса журналістку Ліну за дурні гроші наймають знайти сміттяра Влада. А сам постапокаліпсис - це наслідок страшної екологічної катастрофи планетарного масштабу (про яку ми поговоримо далі).
Проте використати до цієї книги слово "детектив" - це все одно що спробувати натягнути слона на глобус. Себто, повна нісенітниця. Бо вся оповідь виглядає так: Ліна приходить до одного з персонажів (оберіть свого воїна): матері Влада, його напарника-гея, повії чи художника, й запитує: "Влада бачили?" А ті їй: "Ой, щоб розказать про Влада, то треба розказать про себе", й давай монолог за своє життя-буття сторінок на 40-60😑 А наприкінці монологу про Влада одним реченням-абзацем щось типу: "А я взагалі-то Влада вже три дні не бачив, де він є - не знаю".
І, я звичайно можу помилятися, але ж це не детектив, хіба ні? Та й романом це можна назвати з великою натяжкою, бо вся ця (нібито інтегральна) сюжетна лінія з Владом - це спроба на скотч приклеїти 5 різних історій. Воно все ніби й у купі, але я нічому з цього не повірила.
Найцікавіше, що у кожного окремого монологу "за життя" у цих персонажів був потенціал. І якби ці монологи перетворились на окремі оповідання з центральною людською історією на фоні постапокаліпсиса, поміщені в одну збірку оповідань - то було б більше віри цьому тексту.
Тепер про сам постапокаліпсис. Як��и не він та не обіцяна екологічна катастрофа, що передувала цьому життю після кінця світу, то я б не звернула увагу на книгу. Але мені пообіцяли екологічну катастрофу - і ось я і моя професійна цікавість тут. І ми з моєю професійною цікавістю відчуваємо себе розчарованими та обманутими.
Що приблизно сталось у книзі? Увага, цитата: "Коли землю потрусило, в рашкі в бункєрних шахтак бабахнули ядєрні боєголовки. Страна була ними напічкана, от їй до аномалій з погодой, зємлєтрясєній ще ядєрними взривами позмітало города". Тобто, з якоїсь причини по всій планеті почались землетруси та аномальні погодні явища, що призвело до детонації ядерного арсеналу рашки, що призвело до ядерної зими. При чому ядерна зима у книзі чомусь спекотна та волога. Й хоча це все - сон рябої кобили, я все одно це прокоментую! Значить так:
1. З якого такого дива раптом по всій планеті почались масштабні землетруси? Хоча землетруси - це абсолютно природні процеси для планети, які відбуваються сотні чи навіть тисячі разів на добу, я не знайшла наукових моделей такої ситуації.
2. До аномальних погодних явищ - посух, повеней тощо - питань немає, адже це відбувається і зараз, як результат зміни клімату.
3. Цікаво, звісно, чому у рашці раптом вся ядерка вибухнула. Я теж ненавиджу росію з усім її населенням, але ядерні технології (від ракет до ядерних реакторів) завжди створювались із врахуванням надзвичайних ситуацій, наприклад, землетрусів, щоб запобігти аварійним ситуаціям. Ну й цікаво чому ядерка бахнула тільки в рашці. А в Китаї залишилась цілою? А в США?
4. Але наш слон у кімнаті - це взагалі не вище перераховане! Це - ядерна, мать її, зима!!! У автора у книзі чомусь літо замість зими, дуже тепле та парке, хоча за всіма наявними моделями ядерної війни, вибух ядерних боєголовок призведе саме до зниження планетарної температури. І я вже на цьому етапі розбору світобудови книги (прости господи) можу сказати, що хтось не погуглив, коли сідав писати все це, а хтось не вдався в питання "А чи є логіка у світобудові?", коли редагував текст.
Окремо треба сказати про СМІТТЯ. Я так і не зрозуміла чому його так багато і яким таким дивом різні пластикові пакування досі виробляються. Хтось знає, після апокаліпсису будуть продовжувати працювати (хоч якісь) заводи?
Та й до того, що саме пакується у все це синтетичне пакування в мене купа питань. Чомусь у світі книги журналістка Ліна змогла вільно купити у магазині органічні прокладки, соєве молоко, вино (червоне, рожеве чи біле?) та пластівці з мюслями та запланувала пізніше купити менструальну чашу. Але не змогла купити ОЛИВКИ, бо давно їх не завозять. Це як? У мене тут одні питання і рівно нуль припущень чи відповідей.
Тут же скажу, що ось ця екологічна тематика та її розвиток у контексті сміття - це найгірший спосіб говорити про забруднення довкілля. Бо Ліна постійно говорить щось типу: "Не користуюсь диктофоном, бо там батарейки, які розкладаються 100 років і шкодить довкіллю, забруднюючи воду та ґрунт, вбиваючи живі організми". Так то воно так - це правда. Але така комунікація - це минуле століття, зараз на таке всім чхати, повірте моєму досвіду. Такі "енциклопедичні довідки" - сприймаються читачами як мораль, а не як стимул до зміни споживчої поведінки.
Загалом, про всю цю світобудову та нібито "екологічну катастрофу" я можу говорити довго. Бо це один величезний фейл😤 І я вже мовчу про їжачка.
Щодо того, як це написано: нормально. Читати можна, навіть видно, що автор прописував індивідуальний стиль мовлення для кожного монологу персонажа. Але це краще послухайте у моєму відео, бо там я багато про це говорю.
І останнє перед висновком. Якщо дивної композиції твору та жахливо прописаної світобудови вам мало, то скажу, що сам роман стоїть на трьох атлантах: вуаєризм, Стокгольмський синдром та сталкінг.
Загалом: у ідеї був потенціал, але він не реалізований. Тексту не вистачило прискіпливого та допитливого літературного редактора, що допоміг би все це зробити логічним та цілісним.
Я відверто шкодую часу, що витратила на цю книгу. І ще паперу шкода. І дерев, бо від них хоч кисень би був. А від цієї книги - що?
Більше відгуків на моєму книжковому YouTube-каналі: Boklys blog✨
Почнемо з того, що нам обіцяє анотація. Нібито книга мала бути детективом, де у часи постапокаліпсиса журналістку Ліну за дурні гроші наймають знайти сміттяра Влада. А сам постапокаліпсис - це наслідок страшної екологічної катастрофи планетарного масштабу (про яку ми поговоримо далі).
Проте використати до цієї книги слово "детектив" - це все одно що спробувати натягнути слона на глобус. Себто, повна нісенітниця. Бо вся оповідь виглядає так: Ліна приходить до одного з персонажів (оберіть свого воїна): матері Влада, його напарника-гея, повії чи художника, й запитує: "Влада бачили?" А ті їй: "Ой, щоб розказать про Влада, то треба розказать про себе", й давай монолог за своє життя-буття сторінок на 40-60😑 А наприкінці монологу про Влада одним реченням-абзацем щось типу: "А я взагалі-то Влада вже три дні не бачив, де він є - не знаю".
І, я звичайно можу помилятися, але ж це не детектив, хіба ні? Та й романом це можна назвати з великою натяжкою, бо вся ця (нібито інтегральна) сюжетна лінія з Владом - це спроба на скотч приклеїти 5 різних історій. Воно все ніби й у купі, але я нічому з цього не повірила.
Найцікавіше, що у кожного окремого монологу "за життя" у цих персонажів був потенціал. І якби ці монологи перетворились на окремі оповідання з центральною людською історією на фоні постапокаліпсиса, поміщені в одну збірку оповідань - то було б більше віри цьому тексту.
Тепер про сам постапокаліпсис. Як��и не він та не обіцяна екологічна катастрофа, що передувала цьому життю після кінця світу, то я б не звернула увагу на книгу. Але мені пообіцяли екологічну катастрофу - і ось я і моя професійна цікавість тут. І ми з моєю професійною цікавістю відчуваємо себе розчарованими та обманутими.
Що приблизно сталось у книзі? Увага, цитата: "Коли землю потрусило, в рашкі в бункєрних шахтак бабахнули ядєрні боєголовки. Страна була ними напічкана, от їй до аномалій з погодой, зємлєтрясєній ще ядєрними взривами позмітало города". Тобто, з якоїсь причини по всій планеті почались землетруси та аномальні погодні явища, що призвело до детонації ядерного арсеналу рашки, що призвело до ядерної зими. При чому ядерна зима у книзі чомусь спекотна та волога. Й хоча це все - сон рябої кобили, я все одно це прокоментую! Значить так:
1. З якого такого дива раптом по всій планеті почались масштабні землетруси? Хоча землетруси - це абсолютно природні процеси для планети, які відбуваються сотні чи навіть тисячі разів на добу, я не знайшла наукових моделей такої ситуації.
2. До аномальних погодних явищ - посух, повеней тощо - питань немає, адже це відбувається і зараз, як результат зміни клімату.
3. Цікаво, звісно, чому у рашці раптом вся ядерка вибухнула. Я теж ненавиджу росію з усім її населенням, але ядерні технології (від ракет до ядерних реакторів) завжди створювались із врахуванням надзвичайних ситуацій, наприклад, землетрусів, щоб запобігти аварійним ситуаціям. Ну й цікаво чому ядерка бахнула тільки в рашці. А в Китаї залишилась цілою? А в США?
4. Але наш слон у кімнаті - це взагалі не вище перераховане! Це - ядерна, мать її, зима!!! У автора у книзі чомусь літо замість зими, дуже тепле та парке, хоча за всіма наявними моделями ядерної війни, вибух ядерних боєголовок призведе саме до зниження планетарної температури. І я вже на цьому етапі розбору світобудови книги (прости господи) можу сказати, що хтось не погуглив, коли сідав писати все це, а хтось не вдався в питання "А чи є логіка у світобудові?", коли редагував текст.
Окремо треба сказати про СМІТТЯ. Я так і не зрозуміла чому його так багато і яким таким дивом різні пластикові пакування досі виробляються. Хтось знає, після апокаліпсису будуть продовжувати працювати (хоч якісь) заводи?
Та й до того, що саме пакується у все це синтетичне пакування в мене купа питань. Чомусь у світі книги журналістка Ліна змогла вільно купити у магазині органічні прокладки, соєве молоко, вино (червоне, рожеве чи біле?) та пластівці з мюслями та запланувала пізніше купити менструальну чашу. Але не змогла купити ОЛИВКИ, бо давно їх не завозять. Це як? У мене тут одні питання і рівно нуль припущень чи відповідей.
Тут же скажу, що ось ця екологічна тематика та її розвиток у контексті сміття - це найгірший спосіб говорити про забруднення довкілля. Бо Ліна постійно говорить щось типу: "Не користуюсь диктофоном, бо там батарейки, які розкладаються 100 років і шкодить довкіллю, забруднюючи воду та ґрунт, вбиваючи живі організми". Так то воно так - це правда. Але така комунікація - це минуле століття, зараз на таке всім чхати, повірте моєму досвіду. Такі "енциклопедичні довідки" - сприймаються читачами як мораль, а не як стимул до зміни споживчої поведінки.
Загалом, про всю цю світобудову та нібито "екологічну катастрофу" я можу говорити довго. Бо це один величезний фейл😤 І я вже мовчу про їжачка.
Щодо того, як це написано: нормально. Читати можна, навіть видно, що автор прописував індивідуальний стиль мовлення для кожного монологу персонажа. Але це краще послухайте у моєму відео, бо там я багато про це говорю.
І останнє перед висновком. Якщо дивної композиції твору та жахливо прописаної світобудови вам мало, то скажу, що сам роман стоїть на трьох атлантах: вуаєризм, Стокгольмський синдром та сталкінг.
Загалом: у ідеї був потенціал, але він не реалізований. Тексту не вистачило прискіпливого та допитливого літературного редактора, що допоміг би все це зробити логічним та цілісним.
Я відверто шкодую часу, що витратила на цю книгу. І ще паперу шкода. І дерев, бо від них хоч кисень би був. А від цієї книги - що?
Більше відгуків на моєму книжковому YouTube-каналі: Boklys blog✨
January 22, 2025
Третя книга з початку нового року, і знову український автор, і мені знову сподобалося.
Цього разу «Сміття» Дмитра Скочка віД Віхола І знову все, що я люблю:
Постапокаліпсис. Детектив. Харків. Така популярна на заході кліматична фантастика.
Перед нами альтернативне майбутнє. У 2025 році сталася кліматична катастрофа, яка зупинила війну в Україні. Через підземні розломи за поребриком сталися ядерні вибухи. Але все це лише антураж. В центрі уваги - герої, що пережили апокаліпсис: жінка, яка намагається не продукувати сміття, сміттям гей з Горлівки, повія, яка хоче стати фармацевтом, юний художник з родини священника. Всіх їх обʼєднує таємничий Влад, якого шукає головна героїня роману вулицями Харкова.
Але, як і завжди, постапокаліпсис - це про надію.
Раджу, і не тільки поціновувачам жанру.
Єдине, у тексті багато щурів. Раптом вас може це зупинити)
Цього разу «Сміття» Дмитра Скочка віД Віхола І знову все, що я люблю:
Постапокаліпсис. Детектив. Харків. Така популярна на заході кліматична фантастика.
Перед нами альтернативне майбутнє. У 2025 році сталася кліматична катастрофа, яка зупинила війну в Україні. Через підземні розломи за поребриком сталися ядерні вибухи. Але все це лише антураж. В центрі уваги - герої, що пережили апокаліпсис: жінка, яка намагається не продукувати сміття, сміттям гей з Горлівки, повія, яка хоче стати фармацевтом, юний художник з родини священника. Всіх їх обʼєднує таємничий Влад, якого шукає головна героїня роману вулицями Харкова.
Але, як і завжди, постапокаліпсис - це про надію.
Раджу, і не тільки поціновувачам жанру.
Єдине, у тексті багато щурів. Раптом вас може це зупинити)
January 19, 2024
От ніби і читати було захопливо і цікаво, але як же мені не вистачило деталізації створеного в цьому романі світу. Тут ніби штриховка постапокаліпсису, багато цього досить поверхнево створено. Разом з тим історії в цій книзі тримали в напрузі та були для мене досить захопливими.
September 2, 2025
Дуже посередній текст.
Хоч ідея гарна. Я, спочатку, навіть зачарувалась світом. Та, до кінця, трохи наляскала собі лоба.
Хоч ідея гарна. Я, спочатку, навіть зачарувалась світом. Та, до кінця, трохи наляскала собі лоба.
January 30, 2024
Прикольно, цікаво. Мені сподобалася ця моторошна атмосфера пост апокаліпсису. Брррр. Зʼявився страх щурів))
Назвати це детективом важко, скоріше це трилер. І просто історії різних людей.
Але загалом, гарна книга 👍 4,5 з 5 !
Назвати це детективом важко, скоріше це трилер. І просто історії різних людей.
Але загалом, гарна книга 👍 4,5 з 5 !
February 7, 2024
Загалом мені книга сподобалась, закінчення так взагалі - прокайфувала, це дуже прикольно вийшло і якось вселяє надію, бо загалом картина світу доволі таки не оптимістична. Читалось швидко, цікаво, динамічно, але є трохи не зрозумілих (дивних) для мене моментів:
1. на початку наша головна героїня дала в ніс шефові за обмацування, але при тому потім роздягнулась до гола перед ним (не зрозуміла поведінка і потім я теж її так і не зрозуміла) (2%)
2. від коли в Україні говорять «копи»? я не чула такого
3. знову ж таки на початку головна героїня йде з квартири, розуміючи, що може вже в неї не повернутись і чомусь, маючи декілька пістолетів-улюбленців, бере лише 1? чому? не зрозуміло (4%)
4. як можна було лишити наплічник з купою грошей за дверима магазину? їх можна ж було б врятувати, якось попрати, висушити - не зрозуміла для мене поведінка (15%)
5. неочікувано було, що в 2014р ще досі було твердження, що гейство можна підчепити від когось
6. чому пістолет лише у нашої головної героїні? де вона їх взяла? чого має їх не лише 1? батько ж не був поліцейським, просто навколо ні в кого більше немає, навіть ножі рідко в кого, а тут прям така особливість, не віриться
7. точно так само за гроші, вона ними прям дуже розкидається, але де вона їх бере? там легко втратила аванс, купує дорогі еко товари, з роботою не дуже, але гроші звідкись постійно в неї беруться
8. не розумію, чому сушею нікуди для початку в розвідку не можна було поїхати, чому лише річкою, тож машини є, он навіть таксисти є і гроші заробляють
Ще мені от ці довгі історії були не дуже гарно вплетені, як ніби просто шмат вставили, бо це не дуже на розмову було схоже, що ще й всі от починають аж так здалеку розповідати про себе, хоча ж питають лише про Влада, історії цікаві і зрозуміло, чому вони про себе розповідають, але в моменті воно якось виглядало дуже дивно.
Сподобалась дуже ідея з прочитанням людини за сміттям.
«У їхніх смітниках - усі ці історії, яких вони хочуть позбутися, не розуміючи, що, як викинути спогади у смітник, це не зітре минулого, не виправить його.»
1. на початку наша головна героїня дала в ніс шефові за обмацування, але при тому потім роздягнулась до гола перед ним (не зрозуміла поведінка і потім я теж її так і не зрозуміла) (2%)
2. від коли в Україні говорять «копи»? я не чула такого
3. знову ж таки на початку головна героїня йде з квартири, розуміючи, що може вже в неї не повернутись і чомусь, маючи декілька пістолетів-улюбленців, бере лише 1? чому? не зрозуміло (4%)
4. як можна було лишити наплічник з купою грошей за дверима магазину? їх можна ж було б врятувати, якось попрати, висушити - не зрозуміла для мене поведінка (15%)
5. неочікувано було, що в 2014р ще досі було твердження, що гейство можна підчепити від когось
6. чому пістолет лише у нашої головної героїні? де вона їх взяла? чого має їх не лише 1? батько ж не був поліцейським, просто навколо ні в кого більше немає, навіть ножі рідко в кого, а тут прям така особливість, не віриться
7. точно так само за гроші, вона ними прям дуже розкидається, але де вона їх бере? там легко втратила аванс, купує дорогі еко товари, з роботою не дуже, але гроші звідкись постійно в неї беруться
8. не розумію, чому сушею нікуди для початку в розвідку не можна було поїхати, чому лише річкою, тож машини є, он навіть таксисти є і гроші заробляють
Ще мені от ці довгі історії були не дуже гарно вплетені, як ніби просто шмат вставили, бо це не дуже на розмову було схоже, що ще й всі от починають аж так здалеку розповідати про себе, хоча ж питають лише про Влада, історії цікаві і зрозуміло, чому вони про себе розповідають, але в моменті воно якось виглядало дуже дивно.
Сподобалась дуже ідея з прочитанням людини за сміттям.
«У їхніх смітниках - усі ці історії, яких вони хочуть позбутися, не розуміючи, що, як викинути спогади у смітник, це не зітре минулого, не виправить його.»
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 2, 2024
Взяла погортати новинку в книжковому — і ось о третій ночі я закінчила читати. Книга несподівано захоплююча. Приємно бачити різноманіття ЦІКАВИХ персонажів, історії яких не хочеться скоріше дочитати і повернутись до основної лінії сюжету. Місцями оповідь неприємна своєю реалістичною мерзотністю, що є однозначно плюсом. Досить неочікуваний фінал, що виходить за рамки звичного хеппіенду. Те, як назва книги ненав'язливо пояснюється в процесі читання - виконано бездоганно. Детективність, як на мене, тут не на першому місці, але вважаю це скоріше плюсом, ніж недоліком. Постакопаліптична атмосфера передана досить переконливо, хоча і трохи незвично зустрічати назви українських міст в таких сюжетах. Однозначно 5 зірок - як за ідею так і за її втілення.
January 16, 2024
бляха, моє коротеньке рев'ю злетіло, коли я його редагувала, тож ще раз:
це що сюжетно, що стилістично — хороша книга. вона цікава, вона не була для мене нудною, я поринула у химерне розслідування з головою і дійсно насолоджувалась історією, навіть попри бруд, що в ній траплявся і попри жорстокість, бо вона класна, вона зачіпає і транслює цікаві думки.
єдине — трохи накульгує хронологія. мене загальмував момент, коли персонажка оповідає про події дворічної давнини, а потім в наступному розділі, докидає до них ще один рік нізвідки. думаю, просто неуважність вичитки, це не критично, але змусило перечитати окремі абзаци декілька разів, аби я зрозуміла, що нічого не проґавила.
в іншому, так — це класне книжка! чудово представляє сучукрліт, по-своєму, дещо специфічно, бо для особливо вразливих тут знайдуться триґери, але уваги вона варта.
це що сюжетно, що стилістично — хороша книга. вона цікава, вона не була для мене нудною, я поринула у химерне розслідування з головою і дійсно насолоджувалась історією, навіть попри бруд, що в ній траплявся і попри жорстокість, бо вона класна, вона зачіпає і транслює цікаві думки.
єдине — трохи накульгує хронологія. мене загальмував момент, коли персонажка оповідає про події дворічної давнини, а потім в наступному розділі, докидає до них ще один рік нізвідки. думаю, просто неуважність вичитки, це не критично, але змусило перечитати окремі абзаци декілька разів, аби я зрозуміла, що нічого не проґавила.
в іншому, так — це класне книжка! чудово представляє сучукрліт, по-своєму, дещо специфічно, бо для особливо вразливих тут знайдуться триґери, але уваги вона варта.
January 12, 2024
Книга-детектив про журналістку, яка шукає зниклу людину в Харкові часів постапокаліпсиса.
В 288 сторінок втисли і соціальні теми, і еко.катастрофу та еко.слід, і людську природу, і бойовик.
Але все якесь притягнуте за вуха: персонажі, їх історії, розв'язка.
Багато нелогічного, неправдоподібного, непотрібного.
Хочеться сказати: "Камон, які бавовняні прокладки у світі, де півтора десятки років не видно сонця, немає інтернету".
Місцями жорстоко.
Якщо порівняти Сміття з прочитаним раніше, то тут і Ян Валетов (атмосфера), і Сайгон (суржик, персонажі).
Сподобалось, що автор (чоловік) пише від імені жінки як ГГ.
Планета пропаща, бо турбота про неї це просто тренд, а не справжня ідея. Ця думка сподобалась!
⭐7/10
В 288 сторінок втисли і соціальні теми, і еко.катастрофу та еко.слід, і людську природу, і бойовик.
Але все якесь притягнуте за вуха: персонажі, їх історії, розв'язка.
Багато нелогічного, неправдоподібного, непотрібного.
Хочеться сказати: "Камон, які бавовняні прокладки у світі, де півтора десятки років не видно сонця, немає інтернету".
Місцями жорстоко.
Якщо порівняти Сміття з прочитаним раніше, то тут і Ян Валетов (атмосфера), і Сайгон (суржик, персонажі).
Сподобалось, що автор (чоловік) пише від імені жінки як ГГ.
Планета пропаща, бо турбота про неї це просто тренд, а не справжня ідея. Ця думка сподобалась!
⭐7/10
June 4, 2024
Було весело! Пацюки в барабанах від пральних машин роблять сектантам світло на Ботсаду, повія поступила на фармацевта щоб робити крек, усі по-дебільному помирають (❤️), протагоністку викрадає чєл, що копирсався в її прокладках у смітнику, а вона і не проти.
2 Вадіма, втікаючих від БТР на каблучарах, з 5.
2 Вадіма, втікаючих від БТР на каблучарах, з 5.
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 9, 2024
Чи є у вас таке, коли книга йде рівно, і вам цікаво, і ви зосереджено читаєте, не можете відірватись, а потім настає кінцівка, яка зовсім не ваша і ви такі… еее.. ну ок.
Так і було з цією постапокаліптичною історією про Харків 2040 року, який потерпає від екологічної катастрофи (трохи про цю катастрофу ми дізнаємось у самій книзі).
Сьогодні буде клуб по цій книзі. З одного боку, я розумію, що книжка цікава. З іншого боку, я розумію, що книжка цікава зі сторони антиутопії, а не детективу, яким «Сміття» позиціонує.
Так, це доволі «картонна» утопія — світ «одноповерхневий», тобто його прописано мало. Але тим не менш це цікаво. Цікаво читати історії героїв, які живуть у цьому іншому Харкові.
В цілому - гуд, прочитати, подумати, і через півроку забути півсюжету.
Так і було з цією постапокаліптичною історією про Харків 2040 року, який потерпає від екологічної катастрофи (трохи про цю катастрофу ми дізнаємось у самій книзі).
Сьогодні буде клуб по цій книзі. З одного боку, я розумію, що книжка цікава. З іншого боку, я розумію, що книжка цікава зі сторони антиутопії, а не детективу, яким «Сміття» позиціонує.
Так, це доволі «картонна» утопія — світ «одноповерхневий», тобто його прописано мало. Але тим не менш це цікаво. Цікаво читати історії героїв, які живуть у цьому іншому Харкові.
В цілому - гуд, прочитати, подумати, і через півроку забути півсюжету.
July 22, 2024
це екшелі найгірша книжка року. якщо не загалом з того, що я читала. тому й не рекомендую, хоча багато кому сподобалось.
я не люблю таких гучних фраз, проте я читала книжку і відчувала огиду. і це не така огида як в «танці з кістками», де тебе це затягує, а просто незрозуміло що.
200 сторінок читаємо про шляхи інших, щоб це абсолютно нічого не значило в кінці книжки, де на останніх 20 сторінках приходить розуміння повної ідеї автора👍🏻
ну і моменти, де була тупо непотрібна сексуалізація, яка банально не вписується в твір це теж окремий пункт.
всю книжку можна описати одним діалогом:
“історія дівчини мене як журналістку вразила,
але...
- А Влад? Яке його місце в цій історії? - питаю
Віру, вона виринає ніби зі сну, прокашлюється, підкурює.
- Влад…. Влад зʼявився н-н-набагато пізніше.”
я не люблю таких гучних фраз, проте я читала книжку і відчувала огиду. і це не така огида як в «танці з кістками», де тебе це затягує, а просто незрозуміло що.
200 сторінок читаємо про шляхи інших, щоб це абсолютно нічого не значило в кінці книжки, де на останніх 20 сторінках приходить розуміння повної ідеї автора👍🏻
ну і моменти, де була тупо непотрібна сексуалізація, яка банально не вписується в твір це теж окремий пункт.
всю книжку можна описати одним діалогом:
“історія дівчини мене як журналістку вразила,
але...
- А Влад? Яке його місце в цій історії? - питаю
Віру, вона виринає ніби зі сну, прокашлюється, підкурює.
- Влад…. Влад зʼявився н-н-набагато пізніше.”
June 19, 2024
Моторошні історіі персонажів в не дуже досконало, на мій поглял, прописаному світі.
Забагато білих плям і нелогічних моментів, щоб прописаний в романі світоустрій сприймався логічним.
Але автору хочется подякувати за атмосферу, за підняття важливих тем (іх тут аж надто багато) і окреме щире дякую за чудовий прогноз на майбутнє для наших скажених сусідів...
Забагато білих плям і нелогічних моментів, щоб прописаний в романі світоустрій сприймався логічним.
Але автору хочется подякувати за атмосферу, за підняття важливих тем (іх тут аж надто багато) і окреме щире дякую за чудовий прогноз на майбутнє для наших скажених сусідів...
February 8, 2024
Емоції після прочитання - ВАУ!
Роман фнтасмогорія, де картинки-історії нанизуються на детективну лінію.
Тут і постапокаліпсис і елементи антиутопії, і трилер і психологічний екшн.
Хоча спочатку, поки я не вʼїхала в ритм історії, здавалося, що я читаю якийсь недолугий боєвичок з 90х. Добре, що не закинула, бо ця книга повна сенсів і йде в особистий топ року.
Що мені дуже сподобалося, це те, що герої - реальні люди, не янголи. Всі мають свої вади, діють відповідно свого досвіду, травм і страхів.
Роман фнтасмогорія, де картинки-історії нанизуються на детективну лінію.
Тут і постапокаліпсис і елементи антиутопії, і трилер і психологічний екшн.
Хоча спочатку, поки я не вʼїхала в ритм історії, здавалося, що я читаю якийсь недолугий боєвичок з 90х. Добре, що не закинула, бо ця книга повна сенсів і йде в особистий топ року.
Що мені дуже сподобалося, це те, що герої - реальні люди, не янголи. Всі мають свої вади, діють відповідно свого досвіду, травм і страхів.
February 25, 2024
«Речі в смітниках — це людське минуле, те, чого вони хочуть позбутися. А минуле може багато чого розказати про майбутнє»
Незвична історія, незвичайний детектив. Мені здається, що в українській літературі ще подібних детективів не було.
⠀
Під час усього читання в мене було більше запитань, ніж відповідей. Та в кінці на всі запитання я отримала відповіді, водночас все одно не покидає відчуття, що це не все, я пропустила щось важливе.
⠀
Всі події відбуваються в 2040 році. Автор зображує Харків після екологічної катастрофи, яка сталась в 2025 році. Життя докорінно змінилось: більше немає світла, натомість іде пиловий дощ, енергетики не вистачає, нафти майже немає; замість милих тварин - повсюди щури. Бр-р-р… у такому світі живе головна героїня - журналістка Ліна. Саме їй доручили провести розслідування та знайти сміттяра Влада. У своїх пошуках вона опитує чотирьох людей: матір, колегу, повію та художника. Про Влада вони майже нічого не розказують, натомість виливають Ліні свої історії життя (навіщо?). А потім просто зникають. Тим часом саму журналістку не покидає відчуття, що за нею стежать, а сам Влад взагалі здається химерним і вигаданим, адже кожен із опитаних людей розповідає про нього, ніби про іншого.
⠀
Мені сподобалось, що всі події відбуваються у постапокаліптичному Харкові. Автор дуже атмосферно змалював усе, що відбувається навколо. Хоч я насправді не повірила, що все це може відбутися вже в 2025 році. Я не відчула наукового підгрунття в цьому всьому, аргументації, чому так сталось. Тут же постапокаліптика більше слугує цікавим та незвичайним фоном, щоб ще більше заінтригувати і додати гнітючої атмосфери. До речі, книжка справді темна й важка. Щось трішки схоже до «Танці з кістками». Я не повірила також, що в такому світі, після надкатастрофи, можна купити звичні для нас продукти (хоча декому доводилось їсти гризунів).
⠀
Щодо самої детективної лінії - вона мені здалась незвичайною. Звісно, опитування свідків - стандартний метод отримання інформації, але в цьому випадку він же не давав Ліні ніякої інформації про того, кого вона шукала. Тобто я не зрозуміла, як довгі розповіді четвірки допомогли з розслідуванням. Історії життя Алевтини, Гліба, Віри та художника - могли стати сюжетом для окремих книг. Звісно, я розумію, що автор через ці історії зобразив одну з рис характера Влада, його бажання не привʼязуватися до людей. Та все ж…
⠀
Один із героїв, Гліб, весь час говорив суржиком, тому цей розділ мені було читати важко і якось постійно висла на ньому. Я розумію, що це також спосіб показати героя - але читалось важче, ніж інший весь текст. Якщо говорити загалом про стиль, то мені сподобалось. Історія насичена, класні описи, читалось легко, водночас це не тільки прості діалоги, але присутні й цікаві роздуми та атмосферні описи.
⠀
До речі, одержимість сміттям в одного з героїв нагадала мені якось по атмосфері й задумці загалом «Колекціонера».
⠀
У цілому ми маємо класний задум, цікаву подачу (історії кожного опитаного подано не як діалоги чи інтервʼю, а винесені в окремі розділи й написані від першої особи), але не дуже пропрацьований світ та дивна детективна лінія, яка ніби й окей, ніби й захоплює, ніби й незвичайна, але трішки нереальна й притягнута (як зійшлась разом вся четвірка, наприклад?) Далі без спойлерів не можу нічого казати… загалом це було цікаво, хоч і не без питань.
Незвична історія, незвичайний детектив. Мені здається, що в українській літературі ще подібних детективів не було.
⠀
Під час усього читання в мене було більше запитань, ніж відповідей. Та в кінці на всі запитання я отримала відповіді, водночас все одно не покидає відчуття, що це не все, я пропустила щось важливе.
⠀
Всі події відбуваються в 2040 році. Автор зображує Харків після екологічної катастрофи, яка сталась в 2025 році. Життя докорінно змінилось: більше немає світла, натомість іде пиловий дощ, енергетики не вистачає, нафти майже немає; замість милих тварин - повсюди щури. Бр-р-р… у такому світі живе головна героїня - журналістка Ліна. Саме їй доручили провести розслідування та знайти сміттяра Влада. У своїх пошуках вона опитує чотирьох людей: матір, колегу, повію та художника. Про Влада вони майже нічого не розказують, натомість виливають Ліні свої історії життя (навіщо?). А потім просто зникають. Тим часом саму журналістку не покидає відчуття, що за нею стежать, а сам Влад взагалі здається химерним і вигаданим, адже кожен із опитаних людей розповідає про нього, ніби про іншого.
⠀
Мені сподобалось, що всі події відбуваються у постапокаліптичному Харкові. Автор дуже атмосферно змалював усе, що відбувається навколо. Хоч я насправді не повірила, що все це може відбутися вже в 2025 році. Я не відчула наукового підгрунття в цьому всьому, аргументації, чому так сталось. Тут же постапокаліптика більше слугує цікавим та незвичайним фоном, щоб ще більше заінтригувати і додати гнітючої атмосфери. До речі, книжка справді темна й важка. Щось трішки схоже до «Танці з кістками». Я не повірила також, що в такому світі, після надкатастрофи, можна купити звичні для нас продукти (хоча декому доводилось їсти гризунів).
⠀
Щодо самої детективної лінії - вона мені здалась незвичайною. Звісно, опитування свідків - стандартний метод отримання інформації, але в цьому випадку він же не давав Ліні ніякої інформації про того, кого вона шукала. Тобто я не зрозуміла, як довгі розповіді четвірки допомогли з розслідуванням. Історії життя Алевтини, Гліба, Віри та художника - могли стати сюжетом для окремих книг. Звісно, я розумію, що автор через ці історії зобразив одну з рис характера Влада, його бажання не привʼязуватися до людей. Та все ж…
⠀
Один із героїв, Гліб, весь час говорив суржиком, тому цей розділ мені було читати важко і якось постійно висла на ньому. Я розумію, що це також спосіб показати героя - але читалось важче, ніж інший весь текст. Якщо говорити загалом про стиль, то мені сподобалось. Історія насичена, класні описи, читалось легко, водночас це не тільки прості діалоги, але присутні й цікаві роздуми та атмосферні описи.
⠀
До речі, одержимість сміттям в одного з героїв нагадала мені якось по атмосфері й задумці загалом «Колекціонера».
⠀
У цілому ми маємо класний задум, цікаву подачу (історії кожного опитаного подано не як діалоги чи інтервʼю, а винесені в окремі розділи й написані від першої особи), але не дуже пропрацьований світ та дивна детективна лінія, яка ніби й окей, ніби й захоплює, ніби й незвичайна, але трішки нереальна й притягнута (як зійшлась разом вся четвірка, наприклад?) Далі без спойлерів не можу нічого казати… загалом це було цікаво, хоч і не без питань.
January 23, 2024
3.5
Що точно вийшло у автора так це занурити мене у атмосферу бруду, темряви і везвиході. Стосовно детективної частини твору - було якось...ніяк. (Але я не фанат детективів і рідко їх читаю, тому оцінка чисто по відчуттям). Мені сподобалося як чітко автор розмежив героїв стилем мовлення, але самі персонажі залишити мене байдужою.
Хотілося щоб автор краще пояснив як працює його постапокаліптичний світ, бо саме це найбільш відволікало мені від історії перед очима.
Доступ до сонця закритий - фотосинтезу хана. Де і як росте їжа без сонця і чистого ґрунту? Теплиці? Але якщо електроенергія з'являється лише годину на добу, то які в біса теплиці? Де беруть молоко і сир у магазині, якщо корів нема чим годувати?
Умови існування жахливі, людське життя нічого не варте, викрадення на органи - буденна справа. Нащо у такому світі журналістика? Хто буде купувати газети щоб почитати якісь розслідування у вільний час між виживанням? (і звідки папір для друку, якщо вже говоримо про газети...)
P.S. Сцена мастурбації гг у душі, одразу змусила згадати, що автор чоловік. За всіх жінок, звичайно, говорити не можу, але як на мене це ну дуууже не притаманний спосіб отримати оргазм жінці.
P.P.S. Після описаних знущань над лгбт героями у мене кілька днів були жахливі сни. Може то і круто, що автор спромігся так зачепити мене за живе. Але з іншого боку, на біса воно мені було треба?! Ніби відбитих гомофобів у реальному житті мало...хочеться про це забути хоча б у книзі.
P.P.P.S. Їжачка було дуже шкода Т_Т
В будь якому випадку, рада що у нас друкують письменників, котрі пишуть щось цікаве і не стандартне. Буде цікаво почитати нові книги автора у майбутньому!
Що точно вийшло у автора так це занурити мене у атмосферу бруду, темряви і везвиході. Стосовно детективної частини твору - було якось...ніяк. (Але я не фанат детективів і рідко їх читаю, тому оцінка чисто по відчуттям). Мені сподобалося як чітко автор розмежив героїв стилем мовлення, але самі персонажі залишити мене байдужою.
Хотілося щоб автор краще пояснив як працює його постапокаліптичний світ, бо саме це найбільш відволікало мені від історії перед очима.
Доступ до сонця закритий - фотосинтезу хана. Де і як росте їжа без сонця і чистого ґрунту? Теплиці? Але якщо електроенергія з'являється лише годину на добу, то які в біса теплиці? Де беруть молоко і сир у магазині, якщо корів нема чим годувати?
Умови існування жахливі, людське життя нічого не варте, викрадення на органи - буденна справа. Нащо у такому світі журналістика? Хто буде купувати газети щоб почитати якісь розслідування у вільний час між виживанням? (і звідки папір для друку, якщо вже говоримо про газети...)
P.S. Сцена мастурбації гг у душі, одразу змусила згадати, що автор чоловік. За всіх жінок, звичайно, говорити не можу, але як на мене це ну дуууже не притаманний спосіб отримати оргазм жінці.
P.P.S. Після описаних знущань над лгбт героями у мене кілька днів були жахливі сни. Може то і круто, що автор спромігся так зачепити мене за живе. Але з іншого боку, на біса воно мені було треба?! Ніби відбитих гомофобів у реальному житті мало...хочеться про це забути хоча б у книзі.
P.P.P.S. Їжачка було дуже шкода Т_Т
В будь якому випадку, рада що у нас друкують письменників, котрі пишуть щось цікаве і не стандартне. Буде цікаво почитати нові книги автора у майбутньому!
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 23, 2024
Найгірша книга, яку я читав.
Піднято багато тем, але вони не розкриті.
Не те, чого я від неї очікував.
Якась безглузда збірка оповідань про життя людей до ядерного вибуху.
Постапокаліптичний світ прописаний слабо.
Купа матів. І я б сказав, що книга 18+ але це не вказано
Піднято багато тем, але вони не розкриті.
Не те, чого я від неї очікував.
Якась безглузда збірка оповідань про життя людей до ядерного вибуху.
Постапокаліптичний світ прописаний слабо.
Купа матів. І я б сказав, що книга 18+ але це не вказано
August 1, 2024
4/5 ⭐️
Так, мені сподобалось, але детективу можна сказати й не було в його класичному вигляді. Це більше історія про людей, сміття, залежність, щурів, знов сміття, залежність, зради та виживання.
Мені сподобалась головна лінія книги, що "просто людині потрібна людина".
Головна героїня мені сподобалась. Дуже зачепило як вона турбується за екологію, хоча «весь світ у сраці».
Історія кожного персонажа було цікаво читати, самі персонажі живі, зі своїми неприємними сторонами. "Люди хоча божі, але брудні створіння."
Окремо хочу сказати, що напевно мешканцям Харкова буде ще атмосферніше читати через локації, бо багато згадок районів міста, я там була декілька разів, тому не дуже орієнтувалася :)
Я не погано провела час з цією книгою.
Так, мені сподобалось, але детективу можна сказати й не було в його класичному вигляді. Це більше історія про людей, сміття, залежність, щурів, знов сміття, залежність, зради та виживання.
Мені сподобалась головна лінія книги, що "просто людині потрібна людина".
Головна героїня мені сподобалась. Дуже зачепило як вона турбується за екологію, хоча «весь світ у сраці».
Історія кожного персонажа було цікаво читати, самі персонажі живі, зі своїми неприємними сторонами. "Люди хоча божі, але брудні створіння."
Окремо хочу сказати, що напевно мешканцям Харкова буде ще атмосферніше читати через локації, бо багато згадок районів міста, я там була декілька разів, тому не дуже орієнтувалася :)
Я не погано провела час з цією книгою.
February 7, 2024
впевнена, що комусь сподобається і сюжет, і атмосфера книги, але це явно не мій твір.
July 30, 2024
Чудовий представник новітньої української фантастики, що описує світ недалекого майбутнього в який не так важко повірити по справжньому.
Прочитав на одному диханні, зануренню допомагає зручний формат, простота оповідання, тягуча атмосфера, щире переживання за персонажів.
Історія камерна, сам Харків не виступає таким яскравим окремим образом як Київ в класиці модерну Підмогильного, але добре описаний як місто, що постраждало від війни з росією, подальшими катаклізмами..
Раджу для кожного хто стомився від важких нескінченних сюжетних арок серйозніших романів, кого втомило привʼязуватися до персонажів, або хто не бажає відчувати себе полишеним на напівслові - сюжет цілком закритий, завершений.
Прочитав на одному диханні, зануренню допомагає зручний формат, простота оповідання, тягуча атмосфера, щире переживання за персонажів.
Історія камерна, сам Харків не виступає таким яскравим окремим образом як Київ в класиці модерну Підмогильного, але добре описаний як місто, що постраждало від війни з росією, подальшими катаклізмами..
Раджу для кожного хто стомився від важких нескінченних сюжетних арок серйозніших романів, кого втомило привʼязуватися до персонажів, або хто не бажає відчувати себе полишеним на напівслові - сюжет цілком закритий, завершений.
Read
September 20, 2024Дослухала до половини і кинула — вирішила себе не мучити, бо книжка просто не йде (навіть на швидкості 2х). Автор взявся за дуже цікаву тему, але втілив її не дуже. Оцінку не ставлю, бо якось навіть не знаю, як оцінити.
January 27, 2024
Перша в 2024, прочитана за 1 день. Власне детективом називати Сміття не зовсім правильно, скоріше альманах, збірка з 6 різних історій, історій складного життя, історій виборів, трагедій та переживань. Та і постапокаліпсис тут доволі умовний, куди б не помістили ці історії, в яких би умовах вони не були, їхня трагічність від цього не зміниться, однозначний мастрід, прекрасний початок нового читацького року, книга залишає дуже сильний післясмак і змушує дивитися на персонажів через призми думок, вражень та життєвого досвіду, що і є основним для книги
December 18, 2024
уф, ну що тут скажеш? почну з того, що 3 зірочки - це певною мірою аванс, бо незважаючи на певні недоліки, книжка цікава, не могла відкласти, поки не дочитала.
світобудова якась ееее максимально дивна, враження наче автор мав у голові певну картинку, якщо дозволите, певні вайби світу і героїв, але не сильно продумував, як ця картинка втілюється і як окремі її елементи стикуються із собою. чому машин залишилося мало, бо немає палива, але у всіх є дизель-генератори? чи у 2025 році машин на дизелі в харкові вже не залишилося? чому у нас є якась абсолютно аутло героїня, яка убиває людей мимоходом із вогнепальної зброї, і це не коментується ніяк ніким, але потім ми дізнаємося, шо взагалі-то правова система працює, влада на місцях, і поліція навіть їздить на виклики? чому, якшо з електрикою настільки погано, в україні ледве-ледве працює єдина АЕС, світло дають на 1 годину на день, але тим не менш є райони, де електрика є постійно? чому містяни продовжують так ізольовано жити у місті, де об'єктивно прям не дуже, але не пробують масово вибиратися за його межі? продовжувати можна довго насправді, і дуже жаль, шо на ці деталі не звернули доста уваги, бо якби це все стикувалося між собою, можливо, стало би прям добре.
але іще більше, ніж логічні збої у постапокаліптичному світі, мене бісила ОПОВІДЬ ВІД ДРУГОЇ ОСОБИ В ТЕПЕРІШНЬОМУ ЧАСІ. оце от - ти прокидаєшся і дивишся у вікно, ти думаєш, ти чухаєш жопу, ааааа це неможливо. у певні моменти граматичний час реально скакав між минулим і теперішнім через речення, і у цього не може бути виправдань. так, не вся книга написана таким чином, але господи прости як же це бісить.
якшо ми вже говоримо про героїню, то на початку бісило неймовірно, шо вона така собі лара крофт, яка і з револьверів стріляє, і відпір всім дасть, і начальнику за приставання носа зламає, і куди там. потім цей вайб трохи підпритих, стало комфортніше читати.
мені сподобалися історії окремих героїв, розділ про колонію сектантів у закинутому метро, що приручили пацюків, прям топовий, з радістю прочитала би більше про них.
в цілому, книжка ок, інтрига гарна, цікаво було читати, як жаль, шо їй не вистачило редактури, бо якби підправити всі ці слабкуваті моменти, вийшла би прям крута книга, але нажаль, нот зіс тайм. може, автор колись захоче написати іще якусь історію у цьому всесвіті, було б непогано)
світобудова якась ееее максимально дивна, враження наче автор мав у голові певну картинку, якщо дозволите, певні вайби світу і героїв, але не сильно продумував, як ця картинка втілюється і як окремі її елементи стикуються із собою. чому машин залишилося мало, бо немає палива, але у всіх є дизель-генератори? чи у 2025 році машин на дизелі в харкові вже не залишилося? чому у нас є якась абсолютно аутло героїня, яка убиває людей мимоходом із вогнепальної зброї, і це не коментується ніяк ніким, але потім ми дізнаємося, шо взагалі-то правова система працює, влада на місцях, і поліція навіть їздить на виклики? чому, якшо з електрикою настільки погано, в україні ледве-ледве працює єдина АЕС, світло дають на 1 годину на день, але тим не менш є райони, де електрика є постійно? чому містяни продовжують так ізольовано жити у місті, де об'єктивно прям не дуже, але не пробують масово вибиратися за його межі? продовжувати можна довго насправді, і дуже жаль, шо на ці деталі не звернули доста уваги, бо якби це все стикувалося між собою, можливо, стало би прям добре.
але іще більше, ніж логічні збої у постапокаліптичному світі, мене бісила ОПОВІДЬ ВІД ДРУГОЇ ОСОБИ В ТЕПЕРІШНЬОМУ ЧАСІ. оце от - ти прокидаєшся і дивишся у вікно, ти думаєш, ти чухаєш жопу, ааааа це неможливо. у певні моменти граматичний час реально скакав між минулим і теперішнім через речення, і у цього не може бути виправдань. так, не вся книга написана таким чином, але господи прости як же це бісить.
якшо ми вже говоримо про героїню, то на початку бісило неймовірно, шо вона така собі лара крофт, яка і з револьверів стріляє, і відпір всім дасть, і начальнику за приставання носа зламає, і куди там. потім цей вайб трохи підпритих, стало комфортніше читати.
мені сподобалися історії окремих героїв, розділ про колонію сектантів у закинутому метро, що приручили пацюків, прям топовий, з радістю прочитала би більше про них.
в цілому, книжка ок, інтрига гарна, цікаво було читати, як жаль, шо їй не вистачило редактури, бо якби підправити всі ці слабкуваті моменти, вийшла би прям крута книга, але нажаль, нот зіс тайм. може, автор колись захоче написати іще якусь історію у цьому всесвіті, було б непогано)
June 18, 2024
Мені дуже сподобалась ця книга. Такий собі мікс пост-апокаліпсис сюжета з елементами детективу, навіть екшн-трилеру, я б сказала. Читати було не нудно, якраз внаслідок детективного елементу сюжету. І не занадто переграли з деякими діалогами, все в міру.
Якщо полюбляєте пост-апокаліпсис книжки - то цю ось раджу. Обовʼязково почитайте.
Ну а ця цитата з книги — просто мрія (надіюсь колись втілиться в реаліті):
"Харашо, шо ми тогда не доїхали до раші, бо як чуйка в мене була, що там буде в двадцять пятом. Коли землю потрусило, в рашкі в бункєрних шахтах бабахнули ядєрні боєголовки. Страна була ними напічкана, от їй до аномалій з погодой, зємлєтрясєній ще ядерними взривами позмітало города."
Якщо полюбляєте пост-апокаліпсис книжки - то цю ось раджу. Обовʼязково почитайте.
Ну а ця цитата з книги — просто мрія (надіюсь колись втілиться в реаліті):
"Харашо, шо ми тогда не доїхали до раші, бо як чуйка в мене була, що там буде в двадцять пятом. Коли землю потрусило, в рашкі в бункєрних шахтах бабахнули ядєрні боєголовки. Страна була ними напічкана, от їй до аномалій з погодой, зємлєтрясєній ще ядерними взривами позмітало города."
February 2, 2024
Фінал трохи зібрав цю книгу докупи. Але все одно, на мій смак, забагато недотесаних частин, моралізаторства «в лоб» і «зумисної стилізації» замість стилю
September 22, 2024
Супер український детектив з чудовими персонажами, майже можливим майбутнім, легкою подачею тексту, закрученою історією, з висвітленням різних тем та відсилок.
Гумор теж присутній.
Харків - в університетські роки їздила в Харків, сподобалось.
Гумор теж присутній.
Харків - в університетські роки їздила в Харків, сподобалось.
Displaying 1 - 30 of 103 reviews