What do you think?
Rate this book
Ship Life. Сім місяців добровільного рабства
«Ship Life, або Сім місяців добровільного рабства» написано у формі умовного щоденника дівчини, що працювала офіціанткою на американському круїзному лайнері. Авторка день за днем відтворює з пам’яті реальні події семи місяців, проведених на борту, ділиться своїми враженнями, відкриттями і переживаннями. Читачі цього щоденника мають змогу разом з авторкою відвідати понад 20 країн Європи, Північної та Центральної Америки, а головне ‒ з перших вуст дізнатися про те, яке ж воно – корабельне життя.
- GenresUkraineNonfictionTravel
197 pages, Kindle Edition
Published January 1, 2023
1 person is currently reading
55 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 27 of 27 reviews
September 20, 2022
На ворк енд тревел я працювала офіціанткою в мексиканському ресторані за чайові, тому багато чого дуже відгукується 🙃
Проковтнула за два вечори, дякую Олі що поділилась цим досвідом, було цікаво!
Проковтнула за два вечори, дякую Олі що поділилась цим досвідом, було цікаво!
June 16, 2025
Чи замислювались ви колись про подорож на круїзному лайнері? Про "все включено", смачну їжу, розваги, подорожі з одного відомого портового міста до іншого? От авторка цієї книги, Ольга Мельник, не просто думала про це, а походячи з родини моряків, вирішила після закінчення Могилянки саме так випробувати себе та пізнати світ. Так і розпочались її сім місяців добровільного рабства.
Книга написана у форматі щоденникових засобів, але зроблених пост-фактум - після того, як авторка завершила свою подорож. Авторка ділиться своїм досвідом роботи офіціанткою на круїзному лайнері, враженнями від мультикультурної команди корабля, розповідає про правила та звичаї такого співжиття та розкриває секрети "бізнесу".
Це скоріше думки та переживання авторки, а не вичерпний нонфік про роботу круїзного бізнесу. Це відверта розповідь про труднощі, виклики та сумніви молодої жінки, чий світ розширяється у доволі незвичний спосіб.
Мені книга сподобалась. Бо, по-перше, я нічого від неї не очікувала, а, по-друге, це дуже легко написано.
А ще мені сподобались висновки авторки, які вона зробила після своєї подорожі. Головний з них: "Найбільша людська цінність - це свобода, і усвідомити це можна, тільки втративши її".
Рекомендую.
Більше відгуків у моєму книжковому Telegram та YouTube-каналі.
Книга написана у форматі щоденникових засобів, але зроблених пост-фактум - після того, як авторка завершила свою подорож. Авторка ділиться своїм досвідом роботи офіціанткою на круїзному лайнері, враженнями від мультикультурної команди корабля, розповідає про правила та звичаї такого співжиття та розкриває секрети "бізнесу".
Це скоріше думки та переживання авторки, а не вичерпний нонфік про роботу круїзного бізнесу. Це відверта розповідь про труднощі, виклики та сумніви молодої жінки, чий світ розширяється у доволі незвичний спосіб.
Мені книга сподобалась. Бо, по-перше, я нічого від неї не очікувала, а, по-друге, це дуже легко написано.
А ще мені сподобались висновки авторки, які вона зробила після своєї подорожі. Головний з них: "Найбільша людська цінність - це свобода, і усвідомити це можна, тільки втративши її".
Рекомендую.
Більше відгуків у моєму книжковому Telegram та YouTube-каналі.
March 27, 2018
Перебуваючи на відпочинку, скажімо, в хорошому готелі, люди починають звертати увагу на обслуговування рівно від того моменту, коли щось іде не так. Не вчасно прибрали номер, переплутали напої в барі, не додали серветку в ресторані. А поки все влаштовує – так і повинно бути. Сервіс має бути непомітним. Курортника можна зрозуміти: нащо йому зайві проблеми та думки, він у заслуженій відпустці. А ті, хто робить його відпочинок якісним, перебувають на роботі, і це їхня відповідальність. Навіть якщо ми захочемо зазирнути з цікавості по той бік сервісу, навряд чи когось цікавитимуть деталі. Це ж просто робота. Так, складна, але будь-яка робота є такою.
Ольга Мельник надала унікальну можливість усім зацікавленим побувати за лаштунками пасажирського сервісу американського круїзного лайнера, описавши в своїй дебютній книзі всю «кухню» роботи обслуговувального персоналу. Разом із молодою дівчиною, випускницею Києво-Могилянської академії, читач вирушає в подорож Скандинавією, Балтією, Європою, Карибським басейном, тривалістю сім місяців. Рівно на такий термін Ольга підписала контракт на роботу барменом. Все те, що з нею відбувалося в замкнутому просторі багатолюдного лайнера, вилилося в своєрідний «бортовий журнал» під назвою «Ship life. Сім місяців добровільного рабства».
Твір написаний у формі щоденника офіціантки-новачка, яка з перших годин перебування на кораблі поринає у вир нескінченних назв коктейлів, розкладів роботи, імен колег, кольорів їхньої шкіри, країн, культур, особистих історій, персональних викликів та прагнень. Життя на кораблі сильно відрізняється від життя на суші. Якщо вже взяв на себе обов’язки, все покинути буде важко, адже у відкритому морі не втечеш. Хоча можеш звільнитися та зійти на землю в найближчому порту. Але в цьому й полягає вибір: довести справу до кінця чи здатися.
Ольга, представниця сучасного покоління молодих освічених людей, раптом опинилася в ролі непомітної людини в уніформі, що продає пасажирам напої. Життя в крихітній двомісній каюті, багатогодинний графік роботи, що постійно змінюється, необхідність дотримуватися писаних і неписаних правил корабельного життя, неможливість усамітнитися хоча би на кілька хвилин – це й багато іншого змусили дівчину переосмислити власне життя. Вона отримала потужний досвід, значно розширила картину світу, знайшла друзів мало не з усіх куточків Земної кулі. А ще зрозуміла, наскільки все в житті може миттєво змінитися. Ще вчора ти є елітою нації з гарною освітою та знанням кількох іноземних мов. Здавалося б, перед тобою розчиняються будь-які двері до бізнес-перемог та особистих звершень. А сьогодні ти вже тяжко заробляєш свої перші долари, отримуєш сильний стрес, жертвуєш задля майбутнього найдорожчим – власною свободою…
Авторка гідно виконала зобов’язання, що взяла на себе. Сім місяців корабельного життя з його особливими правилами були варті того, щоби пізнати світ та себе. Але ніщо не може замінити свободи.
Ще одна хороша книжка в низці сучасної української прози. Має бути цікавою молодим людям, як тільки починають свій самостійний шлях та формулюють мету свого нового дорослого життя. Та, звісно ж, бажаю прочитати всім, хто любить подорожувати та дізнаватися нове про все на світі.
http://books-herbarium.blogspot.com/2...
Ольга Мельник надала унікальну можливість усім зацікавленим побувати за лаштунками пасажирського сервісу американського круїзного лайнера, описавши в своїй дебютній книзі всю «кухню» роботи обслуговувального персоналу. Разом із молодою дівчиною, випускницею Києво-Могилянської академії, читач вирушає в подорож Скандинавією, Балтією, Європою, Карибським басейном, тривалістю сім місяців. Рівно на такий термін Ольга підписала контракт на роботу барменом. Все те, що з нею відбувалося в замкнутому просторі багатолюдного лайнера, вилилося в своєрідний «бортовий журнал» під назвою «Ship life. Сім місяців добровільного рабства».
Твір написаний у формі щоденника офіціантки-новачка, яка з перших годин перебування на кораблі поринає у вир нескінченних назв коктейлів, розкладів роботи, імен колег, кольорів їхньої шкіри, країн, культур, особистих історій, персональних викликів та прагнень. Життя на кораблі сильно відрізняється від життя на суші. Якщо вже взяв на себе обов’язки, все покинути буде важко, адже у відкритому морі не втечеш. Хоча можеш звільнитися та зійти на землю в найближчому порту. Але в цьому й полягає вибір: довести справу до кінця чи здатися.
Ольга, представниця сучасного покоління молодих освічених людей, раптом опинилася в ролі непомітної людини в уніформі, що продає пасажирам напої. Життя в крихітній двомісній каюті, багатогодинний графік роботи, що постійно змінюється, необхідність дотримуватися писаних і неписаних правил корабельного життя, неможливість усамітнитися хоча би на кілька хвилин – це й багато іншого змусили дівчину переосмислити власне життя. Вона отримала потужний досвід, значно розширила картину світу, знайшла друзів мало не з усіх куточків Земної кулі. А ще зрозуміла, наскільки все в житті може миттєво змінитися. Ще вчора ти є елітою нації з гарною освітою та знанням кількох іноземних мов. Здавалося б, перед тобою розчиняються будь-які двері до бізнес-перемог та особистих звершень. А сьогодні ти вже тяжко заробляєш свої перші долари, отримуєш сильний стрес, жертвуєш задля майбутнього найдорожчим – власною свободою…
Авторка гідно виконала зобов’язання, що взяла на себе. Сім місяців корабельного життя з його особливими правилами були варті того, щоби пізнати світ та себе. Але ніщо не може замінити свободи.
Ще одна хороша книжка в низці сучасної української прози. Має бути цікавою молодим людям, як тільки починають свій самостійний шлях та формулюють мету свого нового дорослого життя. Та, звісно ж, бажаю прочитати всім, хто любить подорожувати та дізнаватися нове про все на світі.
http://books-herbarium.blogspot.com/2...
August 12, 2021
Новоспечена політологиня і випускниця Могилянки Ольга Мельник вирішує, що на деякий час вона не хоче торкатися ні ноутбука, ні будь-чого іншого, що нагадувало би їй про інтелектуальну діяльність. Свій burnout від навчання вона вирішила втопити у роботі на круїзному лайнері. Сама вона з Одеської області, батьки колись плавали, тож рішення це було не таким вже спонтанним.
Конфлікт історії полягає у тому, що Ольга пішла працювати туди офіціанткою. І ось, «еліта нації» (це цитата) обслуговує пасажирів. У формі щоденника вона описує свій досвід, де бореться з собою і обставинами, в які сама себе ув’язнила. Я дуже вдячна авторці за чесність і щирість в описі своїх емоцій, щоденник – це завжди посвячення у таїну. І мені навіть трохи соромно, що в голові моїй крутилося лише одне питання: «Невже ти не розуміла на що йдеш?»
Мені було складно толерувати подекуди «снобський» тон оповіді, бо її внутрішнє неприйняття роботи офіціанта бару знецінювало все, що відбувалося навколо неї. І як на мене, вона настільки погрузла в цьому конфлікті, що так і не змогла відкритися цьому екзотичному досвіду. Дух цієї книжки – усамітнений.
І останнє – це поверховість. Дивуюся, як взагалі таке видали. У Ship Life немає аналізу, роздумів, а просто опис рутини, який зводить ледь не до: сьогодні я працюю у цьому ресторані, а завтра буду в іншому. Рутина в порту: я вийшла у місто, побачила там вуличку, купила магніт». З роздумів: «всі скурвилися, я – єдина праведниця».
Проте якщо шукаєте легкого чтива і вас цікавить, як працює круїзна індустрія, то це непогана #книжкаудорогу. Не факт, що дізнаєтеся багато, але наступний раз, якщо захочете романтизувати роботу в морі, то робитимете це не так впевнено.
Конфлікт історії полягає у тому, що Ольга пішла працювати туди офіціанткою. І ось, «еліта нації» (це цитата) обслуговує пасажирів. У формі щоденника вона описує свій досвід, де бореться з собою і обставинами, в які сама себе ув’язнила. Я дуже вдячна авторці за чесність і щирість в описі своїх емоцій, щоденник – це завжди посвячення у таїну. І мені навіть трохи соромно, що в голові моїй крутилося лише одне питання: «Невже ти не розуміла на що йдеш?»
Мені було складно толерувати подекуди «снобський» тон оповіді, бо її внутрішнє неприйняття роботи офіціанта бару знецінювало все, що відбувалося навколо неї. І як на мене, вона настільки погрузла в цьому конфлікті, що так і не змогла відкритися цьому екзотичному досвіду. Дух цієї книжки – усамітнений.
І останнє – це поверховість. Дивуюся, як взагалі таке видали. У Ship Life немає аналізу, роздумів, а просто опис рутини, який зводить ледь не до: сьогодні я працюю у цьому ресторані, а завтра буду в іншому. Рутина в порту: я вийшла у місто, побачила там вуличку, купила магніт». З роздумів: «всі скурвилися, я – єдина праведниця».
Проте якщо шукаєте легкого чтива і вас цікавить, як працює круїзна індустрія, то це непогана #книжкаудорогу. Не факт, що дізнаєтеся багато, але наступний раз, якщо захочете романтизувати роботу в морі, то робитимете це не так впевнено.
September 13, 2019
Цікава, але досить поверхова розповідь.
Мені були зрозумілі емоції дівчини, якій, маючи вищу освіту, довелося працювати обслугою, я пережила схожий період. А проте мені не вистачило розповідей, опису емоцій, рефлексій.
Загалом, цікаве легке чтиво про одну із тих професій, на яку не кожен погодиться.
Мені були зрозумілі емоції дівчини, якій, маючи вищу освіту, довелося працювати обслугою, я пережила схожий період. А проте мені не вистачило розповідей, опису емоцій, рефлексій.
Загалом, цікаве легке чтиво про одну із тих професій, на яку не кожен погодиться.
August 14, 2021
Було цікаво проникнути в атмосферу Шіплайфу, оскільки сама колись давненько планувала махнути на такий підробіток та отримати досвід «мореплавця».
Проте, якби не друзі, хто там був і їх розповіді, тема б не була повністю розкрита.
Тому відчувається «скупість» та недоговореність автором.
Проте, якби не друзі, хто там був і їх розповіді, тема б не була повністю розкрита.
Тому відчувається «скупість» та недоговореність автором.
February 11, 2022
Цікаво було читати про досвід на лайнері. В мого друга сестра працює барменом на такому і коли я вперше про це почула, то подумала, как ж вона крута! Це, мабуть, краща работа в світі: подорожі, нові люди - це ж офігенно.
Але давайте чесно, це складно. ДУЖЕ складно. Думаю, необхідно мати особливо стійку п��ихіку та мотивацію, щоб вижити
Загалом це книжка-журнал одеситки, яка після диплому вирішила "скуштувати авантюрне життя моряка", влаштувавшись офіціанткою. Це була б цікава книжка, але все викликано надто сухо, наче за кожне слово треба платити. Хотілось більше емоцій та розмірковувань у міжнаціональному колективі
Але, інтровертність та задовбаність від "семи місяців добровільного рабства" відчуваються на всі 5⭐
Але давайте чесно, це складно. ДУЖЕ складно. Думаю, необхідно мати особливо стійку п��ихіку та мотивацію, щоб вижити
Загалом це книжка-журнал одеситки, яка після диплому вирішила "скуштувати авантюрне життя моряка", влаштувавшись офіціанткою. Це була б цікава книжка, але все викликано надто сухо, наче за кожне слово треба платити. Хотілось більше емоцій та розмірковувань у міжнаціональному колективі
Але, інтровертність та задовбаність від "семи місяців добровільного рабства" відчуваються на всі 5⭐
March 13, 2018
Коли тільки побачив цю книжку в якомусь огляді, то одразу захотілося купити. Стало дуже цікаво прочитати про роботу на круїзному лайнері. Книжка написана у вигляді щоденника з якого ти взнаєш дуже багато цікавого, але на середині книги мене не залишала думка, що я читаю одне і те саме. Мабуть, причина в тому, що і робота офіціанта на лайнері не те, щоб дуже різноманітна.
Але однозначно раджу прочитати. Особливо тим, хто хоч колись задумувався або задумається про роботу на круїзному лайнерів.
«Олю, на судні є таке правило: або ні з ким, або з усіма»
Але однозначно раджу прочитати. Особливо тим, хто хоч колись задумувався або задумається про роботу на круїзному лайнерів.
«Олю, на судні є таке правило: або ні з ким, або з усіма»
October 14, 2020
Загалом цікаво, але трохи одноманітно. Не вистачило деталей та маленьких цікавих історій.
November 4, 2024
це не те щоби зовсім книга - такий собі друкований варіант блогу ну чи історії від подруги в переписці. але я колись мріяла попрацювати на лайнері, тому було цікаво дізнатися, як же це все відбувається і відчувається. не скажу, що мій запит повністю вдовільнився, але певне розуміння склалося)
August 31, 2024
Авторка цієї автобіографічної оповіді завершила магістратуру в Могилянці і вирішила, що настільки вже не хоче деякий час дивитися в лептоп, що варто спробувати себе у чомусь максимально іншому і неінтелектуальному. І відтак наймається на круїзний лайнер офіціанткою бару. Сім місяців контракту вона мусить працювати там щодня без вихідних, замкнена у маленькому просторі з величезною купою людей, та ще й змагатися з іншими офіціантами щодо того, хто перший вхопить замовлення, бо заробіток складається майже виключно з виторгу.
Книжку оформлено як щоденникові записи, але, наскільки можна зрозуміти з передмови, писано її вже за рік після подій, тому мені дуже цікаво, за якими віхами було відтворено дрібниці аж до дня - тою мірою, якою їх було відтворено, а якою мірою це все-таки authorial license організувати події, які були приблизно тоді і приблизно там, в оповідь. Справа в тому, що там відтворено такі дрібнички, як-от з ким з колег в який день героїня працювала в якому саме барі, а також багато деталей про багатьох людей, яких вона зустріла на кораблі. І ці деталі - вони нібито не такі аж важливі, щоб їх довигадувати, тому виглядає на те, що якщо вже їх збережено, то вони мають бути автентичними, але у мене особисто подібні речі починають плутатися вже за три дні, і то навіть якщо враження днів дуже різноманітні, а дні з однаковим розкладом я взагалі не знаю, як відрізнити.
Хоч би як так було, через ці щоденникові записи дуже добре передано це відчуття - клаустрофобії? - чи як це називається, коли ти не просто в обмеженому просторі, а саме в обмеженому просторі з купою людей. Мені прямо захотілось заховатися і ні з ним не спілкуватися. Майстерно!
Проте варто відмітити і дещо менш вдалі наслідки організації довкола щоденникових записів: як відзначають у багатьох інших відгуках також, через деякий час стає досить одноманітно. Після того, як новизна щодо всіх аспектів корабельного життя спадає, нам вже і не розповідають про абсолютно кожен день, але все одно не можна позбутися відчуття, що нічого нового уже не відбувається, тільки повтори всього, що було, навіть якщо дні, коли зовсім нічого вартого уваги не було, в щоденнику вже пропущені і так. Не знаю, чи можна тут щось закидати оповіді, якщо читачеві це на 2,5 години читання, а авторці довелося так 7 місяців день-у-день гарувати.
Так, месидж про те, що люди просто продають своє життя і здоров'я в обмін на гіпотетичні матеріальні блага (бо здебільшого походять з таких країн, де соціальних ліфтів обмаль), навряд чи можна було запропонувати ще виразніше. Можна сказати, що такою є природа будь-якої найманої праці за умов капіталізму, але тут виходить така квінтесенція, не затьмарена ілюзіями зі звичного життя про те, що ну не страшно продавати вісім годин свого життя за те, щоб жити інші шістнадцять. Тут люди можуть працювати і з шостої ранку, і до четвертої ночі. А ще з ними все одного можуть розірвати контракт, якщо виходитиме, що вони недостатньо проактивно підбігають до гостей приймати замовлення і таким чином приносять компанії недостатньо прибутків. Якщо раптом читачі про це не замислювались, то може бути непоганий вступ до сучасної експлуатації.
Цей відгук уже стає дуже довгим, але ще хочу відзначити ось що. Події відбуваються у 2012 році. Це нібито не так давно навіть за мірками одного людського життя - але ж як відтоді перекрутилися наші ментальні мапи європейського простору! Уже давно нікому не спало би на думку, що ментально найближче додому місто, найзручніше місце, де можна було би втекти з корабля, передчасно розірвавши контракт - це Санкт-Петербург. Очевидно, ідеться про те, що саме там вона би не потребувала візи, аби їхати додому, адже в усіх інших місцях її право сходити на берег визначається лише дійсною посвідкою члена екіпажу, а втративши його, треба було би мати багато додаткового клопоту з візами, так що простіше виглядає вже не рипатися і допрацьовувати. (Це не проговорено, це я так прочитала.) Такі речі дуже впливають на вигляд мапи простору в голові, і ось тоді мапа була такою. В цьому сенсі книжка цікава як документ епохи.
Книжку оформлено як щоденникові записи, але, наскільки можна зрозуміти з передмови, писано її вже за рік після подій, тому мені дуже цікаво, за якими віхами було відтворено дрібниці аж до дня - тою мірою, якою їх було відтворено, а якою мірою це все-таки authorial license організувати події, які були приблизно тоді і приблизно там, в оповідь. Справа в тому, що там відтворено такі дрібнички, як-от з ким з колег в який день героїня працювала в якому саме барі, а також багато деталей про багатьох людей, яких вона зустріла на кораблі. І ці деталі - вони нібито не такі аж важливі, щоб їх довигадувати, тому виглядає на те, що якщо вже їх збережено, то вони мають бути автентичними, але у мене особисто подібні речі починають плутатися вже за три дні, і то навіть якщо враження днів дуже різноманітні, а дні з однаковим розкладом я взагалі не знаю, як відрізнити.
Хоч би як так було, через ці щоденникові записи дуже добре передано це відчуття - клаустрофобії? - чи як це називається, коли ти не просто в обмеженому просторі, а саме в обмеженому просторі з купою людей. Мені прямо захотілось заховатися і ні з ним не спілкуватися. Майстерно!
Проте варто відмітити і дещо менш вдалі наслідки організації довкола щоденникових записів: як відзначають у багатьох інших відгуках також, через деякий час стає досить одноманітно. Після того, як новизна щодо всіх аспектів корабельного життя спадає, нам вже і не розповідають про абсолютно кожен день, але все одно не можна позбутися відчуття, що нічого нового уже не відбувається, тільки повтори всього, що було, навіть якщо дні, коли зовсім нічого вартого уваги не було, в щоденнику вже пропущені і так. Не знаю, чи можна тут щось закидати оповіді, якщо читачеві це на 2,5 години читання, а авторці довелося так 7 місяців день-у-день гарувати.
Так, месидж про те, що люди просто продають своє життя і здоров'я в обмін на гіпотетичні матеріальні блага (бо здебільшого походять з таких країн, де соціальних ліфтів обмаль), навряд чи можна було запропонувати ще виразніше. Можна сказати, що такою є природа будь-якої найманої праці за умов капіталізму, але тут виходить така квінтесенція, не затьмарена ілюзіями зі звичного життя про те, що ну не страшно продавати вісім годин свого життя за те, щоб жити інші шістнадцять. Тут люди можуть працювати і з шостої ранку, і до четвертої ночі. А ще з ними все одного можуть розірвати контракт, якщо виходитиме, що вони недостатньо проактивно підбігають до гостей приймати замовлення і таким чином приносять компанії недостатньо прибутків. Якщо раптом читачі про це не замислювались, то може бути непоганий вступ до сучасної експлуатації.
Цей відгук уже стає дуже довгим, але ще хочу відзначити ось що. Події відбуваються у 2012 році. Це нібито не так давно навіть за мірками одного людського життя - але ж як відтоді перекрутилися наші ментальні мапи європейського простору! Уже давно нікому не спало би на думку, що ментально найближче додому місто, найзручніше місце, де можна було би втекти з корабля, передчасно розірвавши контракт - це Санкт-Петербург. Очевидно, ідеться про те, що саме там вона би не потребувала візи, аби їхати додому, адже в усіх інших місцях її право сходити на берег визначається лише дійсною посвідкою члена екіпажу, а втративши його, треба було би мати багато додаткового клопоту з візами, так що простіше виглядає вже не рипатися і допрацьовувати. (Це не проговорено, це я так прочитала.) Такі речі дуже впливають на вигляд мапи простору в голові, і ось тоді мапа була такою. В цьому сенсі книжка цікава як документ епохи.
March 25, 2025
Цікаво описаний досвід роботи на круїзному лайнері. Тест оформлено у вигляді щоденника, все зі слів та перспективи лише самого автора. Незвичайна тема, раніше не зустрічала таких. Для мене як людини, що колись мріяла про ворк-енд-тревел певно відповіла на безліч питань. Читається легко і швидко.
July 29, 2020
Завжди з захопленням дивилася на круїзні лайнери. 🛳Мріялось, колись відправитися в мандрівку на такому кораблику. В ролі туриста - пасажира звичайно ж.😉
А от авторка книжки, вирішила спробувати себе в ролі офіціантки й відправилася в мандрівку на 7 місяців.
«Ship Life» - це щоденник Ольги, про закулісне життя обслуговуючого персоналу круїзного лайнера.
Мінімум про країни й міста, в яких зупинялися.
Максимум про стосунки між офіціантами, барменами й іншим персоналом.
Це важка й виснажлива робота, як фізично так і психологічно.
Десь, можливо, можна порівняти з армією, але тут тобі ще й непогані гроші платять.💰
Читати було цікаво, але десь до половини книжки.
Потім стає нуднувато й хочеться вже зійти з того кораблика, бажано, десь на Канарських чи Карибських островах🌴🌊🏝😁
А от авторка книжки, вирішила спробувати себе в ролі офіціантки й відправилася в мандрівку на 7 місяців.
«Ship Life» - це щоденник Ольги, про закулісне життя обслуговуючого персоналу круїзного лайнера.
Мінімум про країни й міста, в яких зупинялися.
Максимум про стосунки між офіціантами, барменами й іншим персоналом.
Це важка й виснажлива робота, як фізично так і психологічно.
Десь, можливо, можна порівняти з армією, але тут тобі ще й непогані гроші платять.💰
Читати було цікаво, але десь до половини книжки.
Потім стає нуднувато й хочеться вже зійти з того кораблика, бажано, десь на Канарських чи Карибських островах🌴🌊🏝😁
February 22, 2020
Це просто щоденникові записи, лаконічні і без намагання бути художньою літературою, але мені було цікаво читати.
Склалося враження, що робота на кораблі - це дієвий спосіб самотній жінці знайти собі пару, бо значна частина описаної комунікації - залицяння чоловіків-колег.
Також подумала, що не хотіла б бути клієнткою в такому круїзі, де всі лише намагаються збити з мене гроші, продавши чимбільше алкоголю)
Склалося враження, що робота на кораблі - це дієвий спосіб самотній жінці знайти собі пару, бо значна частина описаної комунікації - залицяння чоловіків-колег.
Також подумала, що не хотіла б бути клієнткою в такому круїзі, де всі лише намагаються збити з мене гроші, продавши чимбільше алкоголю)
June 3, 2020
Прочитала швидко. Згадувал�� розповіді знайомих, які теж працювали на лайнерах. Згадувала свою роботу в США на літній програмі для студентів.
Сподобалось легка манера тексту і такі невеликі, але детальні описи природи і міст, що їх відвідувала авторка.
Сподобалось легка манера тексту і такі невеликі, але детальні описи природи і міст, що їх відвідувала авторка.
December 30, 2022
Все таки має велике значення в який період ти читаєш книжку.
Усі ці згадування Санкт-Петербурга чи концерт Земфіри на Донбас арені здаються чимось диким, наче з іншого світу і несумісним з сьогоденням.
Усі ці згадування Санкт-Петербурга чи концерт Земфіри на Донбас арені здаються чимось диким, наче з іншого світу і несумісним з сьогоденням.
July 25, 2025
колись давно мріяла про роботу на круїзному лайнері. ну, передумала
June 29, 2025
#спільне_читання
#книга_подорож
Ольга Мельник
Ship life. Сім місяців добровільного рабства.
Книгу я купила на гаражному розпродажі видавництва у приступах книжкового шопоголізму. Вона довго чекала своєї черги на полиці. Нарешті цей день настав.
Спочатку хочу відмітити, що мені дуже сильно сподобалось оформлення, як сама обкладинка, так і внутрішня частина книги. Сам текст не чорним, а темно синім шрифтом, що одразу настроює на морський лад. Кожен розділ починається з карти круїзу і портів, для розуміння читача. Сама книга вийшла 2017 року, тому в круїзах Балтики буде фігурувати Санкт-Петербург.
У своїй передмові автор зазначає, що її багато разів питали про досвід роботи на круїзному лайнері і вона відповідала знайомим досить хаотично. Після цього вона наважилась написати досвід у вигляді щоденника і таким чином, кожен зацікавлений мав би можливість прожити всі її сім місяців на судні.
Після написання і захисту диплому по політології автор вирішила, що вона втомилася від навчання і їй потрібна невелика пауза в цікавий досвід. Оскільки її батьки також мали відношення до моря, вона подалася на роботу на величезний круїзний лайнер офіціантом. Подала документи і почала чекати. Десь через півроку почалася її подорож і знайомство з внутрішньою кухнею. До цього вона не мала досвід ні на лайнері, ні в круїзі. Працювала вона у 2012 році і я так думаю, що для багатьох українців круїз- це була нездійсненна мрія.
З першого дня дівчина отримала форму, каюту і багато інформації та правил. Вона повинна була дуже швидко пристосовуватись до розпорядку. Спочатку вона губилась навіть при пошуку своєї каюти. Вона познайомилась з різними людьми з різних куточків світу, зрозуміла, що на лайнері існують не тільки офіційні, проте й неофіційні правила. Здійснила свою мрію і побувала в різних портах, в тому числи на Карибських островах. Розвінчала міф, що робота на лайнері це здебільшого подорож. Насправді це постійна робота, змагання за клієнта, великий об’єм роботи і відсутність свободи, адже ти обмежений кораблем.
Книга дуже цікава саме в плані внутрішньої кухні, автор подає багато інформації і деталей, як саме працюють офіціанти і бармени, як вони заробляють гроші, адже працюють на чайових, а не на ставці. Що навіть коли навколо дуже багато людей, можливо почуватись самотньою. Навіть коли ти в безкрайньому океані, ти начебто закритий у камері. До того ж все на виду і сховатися особливо нема куди. Досвід авторки був цікавий, проте класно бути гостем лайнеру, а не його робітником.
*****
-Віталіку, ост ти тут уже свій, ти можеш мені пояснити, кому тут можна довіряти.
-(посміхнувся) Нікому.
Заробіток офіціанта бару складається власне з відсотка від проданих напоїв+місячна ставка у 50$
#книга_подорож
Ольга Мельник
Ship life. Сім місяців добровільного рабства.
Книгу я купила на гаражному розпродажі видавництва у приступах книжкового шопоголізму. Вона довго чекала своєї черги на полиці. Нарешті цей день настав.
Спочатку хочу відмітити, що мені дуже сильно сподобалось оформлення, як сама обкладинка, так і внутрішня частина книги. Сам текст не чорним, а темно синім шрифтом, що одразу настроює на морський лад. Кожен розділ починається з карти круїзу і портів, для розуміння читача. Сама книга вийшла 2017 року, тому в круїзах Балтики буде фігурувати Санкт-Петербург.
У своїй передмові автор зазначає, що її багато разів питали про досвід роботи на круїзному лайнері і вона відповідала знайомим досить хаотично. Після цього вона наважилась написати досвід у вигляді щоденника і таким чином, кожен зацікавлений мав би можливість прожити всі її сім місяців на судні.
Після написання і захисту диплому по політології автор вирішила, що вона втомилася від навчання і їй потрібна невелика пауза в цікавий досвід. Оскільки її батьки також мали відношення до моря, вона подалася на роботу на величезний круїзний лайнер офіціантом. Подала документи і почала чекати. Десь через півроку почалася її подорож і знайомство з внутрішньою кухнею. До цього вона не мала досвід ні на лайнері, ні в круїзі. Працювала вона у 2012 році і я так думаю, що для багатьох українців круїз- це була нездійсненна мрія.
З першого дня дівчина отримала форму, каюту і багато інформації та правил. Вона повинна була дуже швидко пристосовуватись до розпорядку. Спочатку вона губилась навіть при пошуку своєї каюти. Вона познайомилась з різними людьми з різних куточків світу, зрозуміла, що на лайнері існують не тільки офіційні, проте й неофіційні правила. Здійснила свою мрію і побувала в різних портах, в тому числи на Карибських островах. Розвінчала міф, що робота на лайнері це здебільшого подорож. Насправді це постійна робота, змагання за клієнта, великий об’єм роботи і відсутність свободи, адже ти обмежений кораблем.
Книга дуже цікава саме в плані внутрішньої кухні, автор подає багато інформації і деталей, як саме працюють офіціанти і бармени, як вони заробляють гроші, адже працюють на чайових, а не на ставці. Що навіть коли навколо дуже багато людей, можливо почуватись самотньою. Навіть коли ти в безкрайньому океані, ти начебто закритий у камері. До того ж все на виду і сховатися особливо нема куди. Досвід авторки був цікавий, проте класно бути гостем лайнеру, а не його робітником.
*****
-Віталіку, ост ти тут уже свій, ти можеш мені пояснити, кому тут можна довіряти.
-(посміхнувся) Нікому.
Заробіток офіціанта бару складається власне з відсотка від проданих напоїв+місячна ставка у 50$
March 3, 2020
Український нон-фікшн. Випускниця Могилянки вирішила підзаробити і влаштувалася на круїзний лайнер. Її взяли офіціанткою бару. І вона описує свій досвід, як минули 7 місяців її життя і роботи на лайнері.
Потай я давно мрію про круїз, але це радше інтерес до того, як це влаштовано, як минають дні в круїзі. Сама якщо і зберуся, то поїду дуже не скоро, бо з книжки стало зрозуміло, що там не дуже і цікаво: суцільні об'їдання і обпивання з нечастими короткими виходами в портах. Ользі, героїні і авторці, робота припала не до смаку: робота без вихідних і дуже складна. Робота офіціантом полягає в тому, щоб рекламувати гостям випивку і намагатися продати якомога більше, адже від цього залежить заробіток. Напруга і цейтнот на судні дуже великі, тож романи і зв'язки виникають дуже легко, і цієї сторони авторка теж торкається. Були і світлі моменти в роботі: можливість відвідати багато дивовижних країн і міст.
Легке, цікаве і пізнавальне чтиво. Рекомендую, я отримала задоволення під час читання.
Потай я давно мрію про круїз, але це радше інтерес до того, як це влаштовано, як минають дні в круїзі. Сама якщо і зберуся, то поїду дуже не скоро, бо з книжки стало зрозуміло, що там не дуже і цікаво: суцільні об'їдання і обпивання з нечастими короткими виходами в портах. Ользі, героїні і авторці, робота припала не до смаку: робота без вихідних і дуже складна. Робота офіціантом полягає в тому, щоб рекламувати гостям випивку і намагатися продати якомога більше, адже від цього залежить заробіток. Напруга і цейтнот на судні дуже великі, тож романи і зв'язки виникають дуже легко, і цієї сторони авторка теж торкається. Були і світлі моменти в роботі: можливість відвідати багато дивовижних країн і міст.
Легке, цікаве і пізнавальне чтиво. Рекомендую, я отримала задоволення під час читання.
June 16, 2019
Було цікаво почитати як круїзне життя виглядає з точки зору персоналу корабля. Написано дуже навіть не погано. Мені особисто було складно прочитати перші 40 сторінок, в яких як на мене занадто багато ниття як погано все на кораблі для персоналу, і як вона скотилась з того, щоб бути випускницею Могилянки до того, щоб бути офіціанткою. Для мене це було дивно читати, адже авторка сама собі обрала таку роботу і ніхто ж її насильно не тягнув туди працювати. Та після ~1/4 першої частини книги читати стає досить захопливо адже письмо концентрується більше на тому, що відбувається всередину корабля та як воно відчувається буття працівником корабля
May 5, 2020
Ця книга, це щоденник молодої дівчини, яка робить свій вибір і їде працювати офіціанткою на американському круїзному лайнері. Життя на кораблі виявляється досить складним.
Ольга зустрічає на кораблі різних коллег, одні допомагають їй адаптуватись у замкнутому просторі, інші тільки ускладнюють життя своєю брехнею та залицяннями. Та й сама робота забирає всі сили – працювати по 12 годин це те ще випробування.
Я не можу сказати, що була дуже вражена самою атмосферою на кораблі, про яку говорить авторка. Можливо це тому, що я була на невеличких круїзах і розумію, що досить складно перебувати на кораблі 24/7. Мені цей досвід не дуже сподобався. По-друге, на круїзах працюють люди з різних країн і з різним фінансовим становищем, тому досить очевидно, що не всі там будуть порядні та приємні.
Єдине, що рятувало Ольгу, за цим вона і їхала взагалі, це моменти, коли можно було побувати у містах неймовірної краси, починаючи з … і закінчуючи Фарерськими Островами
«Найбільша людська цінність – це свобода, і усвідомити це можна, тільки втративши її»
Читати цікаво та досить пізнавально.
Ольга зустрічає на кораблі різних коллег, одні допомагають їй адаптуватись у замкнутому просторі, інші тільки ускладнюють життя своєю брехнею та залицяннями. Та й сама робота забирає всі сили – працювати по 12 годин це те ще випробування.
Я не можу сказати, що була дуже вражена самою атмосферою на кораблі, про яку говорить авторка. Можливо це тому, що я була на невеличких круїзах і розумію, що досить складно перебувати на кораблі 24/7. Мені цей досвід не дуже сподобався. По-друге, на круїзах працюють люди з різних країн і з різним фінансовим становищем, тому досить очевидно, що не всі там будуть порядні та приємні.
Єдине, що рятувало Ольгу, за цим вона і їхала взагалі, це моменти, коли можно було побувати у містах неймовірної краси, починаючи з … і закінчуючи Фарерськими Островами
«Найбільша людська цінність – це свобода, і усвідомити це можна, тільки втративши її»
Читати цікаво та досить пізнавально.
October 23, 2022
Це насправді виявився щоденник роботи офіціантки на борту лайнера. Як часто буває, під кінець усі записи стали дуже короткими та позбавленими якихось рефлексій. Просто технічні записи людини що коли відбулося, хто що сказав. В певний момент стає незручно читати. Великою перевагою є те, що книжка невелика і дуже швидко закінчилася.
April 16, 2025
Непоганий щоденник, який надає погляд зсередини на внутрішню кухню круїзів, а також, трошечки, на їх гостей.
Повеселило, що на перших порах поки читав - багато моментів перегукувались зі "Морським Вовком" Лондона, якого нещодавно прочитав. Особливо те, як оповідач оцінює екіпаж корабля та їх культуру.
Повеселило, що на перших порах поки читав - багато моментів перегукувались зі "Морським Вовком" Лондона, якого нещодавно прочитав. Особливо те, як оповідач оцінює екіпаж корабля та їх культуру.
August 31, 2020
Лаконічний щоденник. Загалом непогано, дозволяє під новим кутом глянути на роботу, яку зазвичай романтизують. Книга не затягує в себе з головою, але читається досить легко.
April 10, 2023
"Тільки здихавшись надмірного перфекціонізму, дістаєш змогу рухатись далі, поступово вдосконалюючи свої вміння. "Are you a human? Human make mistakes.""
June 29, 2023
Цікаво було дізнатися про ship life, але враження що останні дві третини книжки писалися чисто для галочки.
January 22, 2023
Convincing story, based on diary notes, of everything that guests on a cruise ship are not supposed to see nor know - and most of them probably don’t care. The ‘voluntary slavery’ in the title is real. There is no time off for crew members, even when they are off-duty.
Olga writes about all this with great detail, and convincingly shares the tediousness of life onboard of these mammoths, but also the pleasure of visiting ports all over the world.
Important lesson for anyone who decides to go on a cruise: be kind to the staff, tip them whenever possible. Basis wages are low, guests are (relatively) rich.
Olga writes about all this with great detail, and convincingly shares the tediousness of life onboard of these mammoths, but also the pleasure of visiting ports all over the world.
Important lesson for anyone who decides to go on a cruise: be kind to the staff, tip them whenever possible. Basis wages are low, guests are (relatively) rich.
Displaying 1 - 27 of 27 reviews