Злата заприсяглась упродовж семи років приходити за ніч до Різдва до Яна — брата-близнюка свого зниклого чоловіка. І бути з ним до ранку в його замку в горах. Ян — геніальний органіст, але музика його — лиха. Коли він грає, каміння падає з башт церков, стіни тріскають і блискавки влучають у вежі. Цією музикою кричить Адам, вигнанець із Раю. Події розгортаються в уявні часи, культурно близькі першій половині ХХ ст. Оповідь алегорична, сплетена з казкових, біблійних і міфологічних образів і мотивів.
Казка переплітається з притчами, які, своєю чергою, розчиняються в алюзіях на історичні події 20ст. Книжку важко назвати легкою чи зрозумілою, але образність розповіді захоплює, змушує гортати сторінки й намагатися зрозуміти метафори й відсилання.
Стиль дещо нагадує Токарчук і Маркеса, магія і реалізм ходять разом, як тільки закохані підлітки, але мінусом я б відмітила любовний сюжет, який занадто прозорий для алегорії, і занадто алегоричний для насолоди.
Мені наче чогось не вистачало увесь час — може лаконічності, а може навпаки, ще більшого завантаження у світ напівсну. Було б цікаво послухати авторську інтерпретацію і дізнатися, який саме напрямок вона йшла.
Окремий плюс за оформлення: книга прикрашає поличку, ілюстрації радують око, хороший подарунок.