Головна героїня твору на ім’я Рисочка мешкає в Києві — для неї це не просто місто, це мрія всього життя. Проте щось не дає їй спокою і змушує шукати себе деінде — у Львові, Берліні чи Нью-Йорку. На шляху до самопізнання героїня звертається до минулого, аби здобути відповіді на насущні питання та знайти своє місце у світі. Завдяки численним подіям та людям, які зустрічаються їй у потрібний момент, Рисочка отримує бажане, хоч це й стає для неї несподіванкою. У цій книжці багато Києва та любові до цього міста — читачі зможуть поблукати його вуличками, проїхатися знайомими маршрутами та навіть випити у знайомих барах. Ця книжка про дорослішання і здійснення дитячих мрій, постійний діалог зі своєю внутрішньою дитиною. Про пошуки себе у…
Приємний, доволі жанровий твір про пошук себе у суспільстві. З хорошого - легка мова, є глибокі думки та присутній символізм (дуже сподобались рефлексії про кохання та кавун, символ будинку після пожежі, сюжетна лінія з Димом). З того, що трошки зіпсувало враження - знову дивні імена (подекуди віяло творами 2000-х), комплекс маленького містечка (занадто канонічний образ для українських романів про самоідентичність) та гіперболізований алкоголізм та насилля у селі (і знову надто канонічні образи). Також є втрачені сюжетні лінії - хотілось би більше почути про сімʼю головної героїні, казкова нелогічна зʼява Тасі у Німеччині та інші. Проте роман точно заслуговує на увагу читача і на очікування наступних творів авторки.
Не могла дочекатися, поки дочитаю цю книгу! І не тому, що вона така захоплива, радше - щоб припинити цей потік банальщини. Враження від книги таке, наче авторка передивилася серій з «Сімейних мелодрам», доплела купу особистих історій і склепала нашвидкоруч книгу. І трохи доплела вайбу книги «Спитайте Мієчку», про яку згадувала у сюжеті. Це якась дивна суміш міського роману, атмосфери серіалу «Секс і місто», і дуже дивний ланцюг, де хтось когось любить, а хтось когось - ні. Коротше, складається враження, що авторка хотіла заміксувати все в одній книжці, але вийшла якась мішанина.
Дуже чекала на цю книгу. Сподобався дизайн, та й пости авторки у фб теж надихали. На жаль, пости і книга виявилися зовсім різними.
Про непросте дитинство та дорослішання, про любов до Києва і пошуки себе в ньому і поза ним. Про те, як події, які стаються з нами, впливають на нас, на те, якими ми є. Почала читати, бо книгу порекомедувала на своїй сторінці авторка книги "Спитайте Мієчку" Євгенія Кузнєцова, і не пошкодувала. Цікаво написано
Бездарна сентиментальна книга ні про що. Рецепт стандартний: побільше страждань, нещасного кохання на тлі професійних успіхів (а так кортить маленького жіночого щастя, хоча весь світ проїхала), батьки, які не любили (а потім виявляється, що любили, причому так любили, що довелося звертатися до психоаналітиків, щоб це зрозуміти), подружки та коханці, що з'являються на кілька сторінок, щоб зникнути раптом, а потім так само виринути десь пізніше. Побільше треша, алкоголю, наркотиків, зґвалтувань, підліткової проституції, таємничих мисткинь, що малюють будинок дитинства, п'яних дідусів із величезною бібліотекою та любов'ю до Маркеса, а потім починається війна, і героїня опиняється в будинку померлої бабусі з повним льохом консервації разом із рештою страждалиць (причому довелося згадувати, хто вони такі взагалі), тобто коло замкнулось, героїня знайшла себе, не треба було з того села і їхати, тим більше самогон у городі прикопаний. Повернення до витоків, так би мовити. Дякую, авторку точно читати більше не буду.
Окреме зауваження для видавництва #книголав: залучайте ліпших редакторів, щоб не пропускати явні сюжетні ляпи та прибирати орфографічні помилки.
Я прочитала цю книгу за два дні і потім ще кілька днів думала, як же про неї написати. Бо бувають книги, про які хочеться не говорити, а помовчати, побути з ними сам-на-сам. "Рисочка" - це щось тендітне, щемке і водночас потужне, як та квітка, що вперто продирається крізь асфальт, і він поступається руху життя. Це щось по живому, як свіжа подряпина, про яку наче й забудеш, а вона раптом саднить, і одразу пригадуєш, де і коли її отримала. Це відверто, щиро й просто - з тієї породи мудрої, самодостатньої й талановитої простоти, що мало кому підвладна. Історія дівчинки-не-такої-як-всі, закоханої у Київ, та її шлях до нього. І до них - усіх тих людей, які стали її друзями, подругами та partners in crime. Історія пошуку кохання і віднайдення себе у цьому бентежному божевільному й прекрасному світі. Ну і оскільки я знайома з Оксаною дуууже давно (за часів давніх богів і здибанок у "Купідоні")), то й читання стало для мене особливим, ще ближчим та гострішим. Чудова книга вийшла, люба, вітаю тебе з нею і дякую 🤗
Дуже непогана книга, хоча відверто кажучи я очікувала чогось легшого. А тут «прибило» реальністю у кожній історії мені відгукнулися історії знайомих чи друзів. Деякі сюжетні лінії доведені до абсолюту як то історія алкоголіків чи насилля яке таки зламало не одне життя. Книга дійсно про дорослішання і про вміння залишатися собою.
Чудова книга, впізнавана, легко читається. Я проживала дорослішання з героїнею і гуляла улюбленим Києвом.
Деякі діалоги були занадто літературними, а сюжет трохи пошматованим, але чесність (видалось, що деякі моменти були автобіографічними) і теми, з якими легко зрезонувати: самотність, пошук та втеча від себе, велике місто, непросте дитинство і його вплив, - перетягнули важіль оцінки до 4.
Класна книжка, легко читається, гарно написана. Але часто ловила себе на думці, що я це вже десь читала. «Можна я віддам тобі свої клуночки зі щастям?» - це так мило.