What do you think?
Rate this book
Три зозулі з поклоном
Персонажі творів Григора Тютюнника (1931—1980) — прості люди, на долю яких випало жити у повоєнні роки ХХ століття. У буденних реаліях життя письменник уміє побачити їхню глибинну сутність, характерну ознаку часу, долю людини.
Він любить тих людей, про яких пише; написане ним — завжди вистраждане до глибини душі. Тому кожне його оповідання, новела чи повість сприймаються як сповідь. Добірна і точна мова персонажів, за нею можна безпомилково визначити характер, моральне обличчя, а нерідко і професію того, хто говорить. Читача зворушують у його творах правдивість, щирість, самобутній характер оповіді, але найбільше — самовідданість і милосердя людської душі.
Він любить тих людей, про яких пише; написане ним — завжди вистраждане до глибини душі. Тому кожне його оповідання, новела чи повість сприймаються як сповідь. Добірна і точна мова персонажів, за нею можна безпомилково визначити характер, моральне обличчя, а нерідко і професію того, хто говорить. Читача зворушують у його творах правдивість, щирість, самобутній характер оповіді, але найбільше — самовідданість і милосердя людської душі.
247 pages, Hardcover
First published January 1, 1976
23 people are currently reading
611 people want to read
About the author
Григір Тютюнник
32 books24 followersУкраїнський письменник-прозаїк.
Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Щилівці на Полтавщині в селянській сім'ї.
1937 року батька майбутнього письменника заарештували й відправили на заслання, де він і загинув (пізніше був реабілітований).
Малого Григора забрали до себе родичі на Донбас.
Під чаї війни, рятуючись від голоду, хлопець повернувся до матері на Полтавщину.
У повоєнні роки Тютюнник закінчив Зінківське ремісниче училище, працював у Харкові робітником на заводі.
Захворівши, повернувся до рідної Іллівки.
За «втечу»» із заводу (мусив відпрацювати три роки) був засуджений і чотири місяці відбув у колонії.
Звільнившись, виїхав на Донбас, працював на різних роботах. Звідти був призваний до війська, служив на флоті на Далекому Сході.
Тоді ж почав писати літературні твори.
Після демобілізації закінчив вечірню школу і 1957 року вступив на філологічний факультет Харківського університету.
1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ перше оповідання Тютюнника, воно було написане російською мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську й відтоді писав лише рідною мовою.
Після завершення навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі.
1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах «Радянській! письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».
1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника «Зав'язь»’. Пізніше побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978).
За книжки «Климко» і «Вогник далеко в степу» Тютюнник 1980 року був удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки в галузі дитячої літератури.
Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року, покінчивши життя самогубством.
За свою творчість письменник 1981 року був посмертно відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Щилівці на Полтавщині в селянській сім'ї.
1937 року батька майбутнього письменника заарештували й відправили на заслання, де він і загинув (пізніше був реабілітований).
Малого Григора забрали до себе родичі на Донбас.
Під чаї війни, рятуючись від голоду, хлопець повернувся до матері на Полтавщину.
У повоєнні роки Тютюнник закінчив Зінківське ремісниче училище, працював у Харкові робітником на заводі.
Захворівши, повернувся до рідної Іллівки.
За «втечу»» із заводу (мусив відпрацювати три роки) був засуджений і чотири місяці відбув у колонії.
Звільнившись, виїхав на Донбас, працював на різних роботах. Звідти був призваний до війська, служив на флоті на Далекому Сході.
Тоді ж почав писати літературні твори.
Після демобілізації закінчив вечірню школу і 1957 року вступив на філологічний факультет Харківського університету.
1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ перше оповідання Тютюнника, воно було написане російською мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську й відтоді писав лише рідною мовою.
Після завершення навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі.
1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах «Радянській! письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».
1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника «Зав'язь»’. Пізніше побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978).
За книжки «Климко» і «Вогник далеко в степу» Тютюнник 1980 року був удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки в галузі дитячої літератури.
Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року, покінчивши життя самогубством.
За свою творчість письменник 1981 року був посмертно відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 57 reviews
December 12, 2023
Майже два роки війни після повномасштабного вторгнення позбавили мене значної частини тієї чутливості, яку я завжди вважав чи не головною особливістю моєї особистості. Воно і не дивно. Після того, як ти сидиш в земляній норі, а високо у небі дзижчать дрони, коригуючи по тобі вогонь ворожих мінометів, як чуєш жаский тріск дерев, котрі ламаються під вагою танка, а трохи перегодом і розриви снарядів поруч, коли перевіряєш пульс того, з ким прийшов в цю посадку лише три години тому – а пульса в нього немає і ніколи більше не буде, коли заливаєш своєю кров'ю одяг і взуття тих, з ким ховаєшся від зливи уламків в окопі, коли після лікарні повертаєшся до свого подрозділу, а там з роти залишилося в такому-сякому строю лише двадцять п'ять людей, але ні того хлопця, з ким ти обговорював книги Террі Пратчетта, ні того, кого пригощав сушами (першими у його житті) – вже немає і ніколи не буде теж, коли світ настільки дав йобу, що для розмов про нього не залишилося цензурних слів – місця колишній чутливості вже немає і бути не може.
Хто ж знав, що Григір Тютюнник своїми оповіданнями та повістями зі збірки "Три зозулі з поклоном" розколупає у моєму серці цей струп аж так, що на останніх словах одноіменного із назвою книги оповідання мені горлом піде любов, упереміш з кров'ю та слізьми. Ні, я не думаю, що Григір Тютюнник або Василь Стефаник зможуть повернути до життя того мене, який вже ніколи не стане таким, як був раніше, але подарувати відчуття глибини, гостроти, тонкоти життя – може. І дарує. І в кожному з оповідань та повістей цієї збірки він робить це по-своєму, але обов'язково вражаюче щемко та діткливо.
"З любові й муки народжується письменник: Іншого шляху у нього нема."
Очевидно, що деякі з творів ґрунтуються на власному досвіді дитинства автора під час війни, як повість "Облога", де хлопчик тримається позаду лінії фронту, котра поступово посувається на захід, зустрічає людей, які його жаліють, годують, миють – і цивільних, і військових, спостерігає за всеможливими проявами людських доль – і в епіцентрі життя, і напередодні смерті.
Жіночі персонажі у Григора Тютюнника несуть у собі якусь особливо шпарку чуттєвість, приваблюють і бентежать. Хтозна, чи мав автор для них якість реальні прототипи, але чомусь здається, що він, принаймні, дуже добре їх відчував. І, мабуть, любив. Можливо цей досвід був набутий у час його післявоєнної юности, коли чоловіків страшенно бракувало і хлопчаки відчували особливу увагу жінок, як про це згадує Олександр Михед у відповідному випуску подкасту "Станція 451".
У повісті "В день суботній" окремим яскравим персонажем є Київ: Андріївська церква, подільські кручі, клаптик Дніпра, який видно з вікна квартирки, де мешкає головний герой – педагог і історик, який мріє жити і вчителювати в селі. У селі, яке поступово занепадає і розчиняється під тиском радянської реальності.
Але вершиною всього є, звісно, три сторінки оповідання "Три зозулі з поклоном" – я навіть не пригадую чи можливо ще у когось знайти таку ж годноту в сенсі стилю і емоційности. Там все, що відбувається – все про любов. І те, як літня жінка спостерігає за сином свого коханого чоловіка – він дуже скидається зовні на батька, і те, як передчувала в молодості, коли має прийти від нього листи із заслання, і те, як він відчував цю її любов через тисячі кілометрів і попросив власну дружину допомогти зняти з усіх учасників цей тягар, і те, як попри взаємне відчування одне одного на відстані, любов ходить власними стежками, які ніхто не вгадає, не передбачить. Таке страшенно сумне, але і дивовижно гарне та людяне оповідання.
І чомусь так дивно співпало, що рівно рік тому, я саме сьогодні копав яму під генератор в селі на Донбасі за три кілометра від лінії бойового зіткнення і слухав один із кращих випусків "Перефарбованого Лиса" про любов – #42. Три зозулі з поклоном.
Хто ж знав, що Григір Тютюнник своїми оповіданнями та повістями зі збірки "Три зозулі з поклоном" розколупає у моєму серці цей струп аж так, що на останніх словах одноіменного із назвою книги оповідання мені горлом піде любов, упереміш з кров'ю та слізьми. Ні, я не думаю, що Григір Тютюнник або Василь Стефаник зможуть повернути до життя того мене, який вже ніколи не стане таким, як був раніше, але подарувати відчуття глибини, гостроти, тонкоти життя – може. І дарує. І в кожному з оповідань та повістей цієї збірки він робить це по-своєму, але обов'язково вражаюче щемко та діткливо.
"З любові й муки народжується письменник: Іншого шляху у нього нема."
Очевидно, що деякі з творів ґрунтуються на власному досвіді дитинства автора під час війни, як повість "Облога", де хлопчик тримається позаду лінії фронту, котра поступово посувається на захід, зустрічає людей, які його жаліють, годують, миють – і цивільних, і військових, спостерігає за всеможливими проявами людських доль – і в епіцентрі життя, і напередодні смерті.
Жіночі персонажі у Григора Тютюнника несуть у собі якусь особливо шпарку чуттєвість, приваблюють і бентежать. Хтозна, чи мав автор для них якість реальні прототипи, але чомусь здається, що він, принаймні, дуже добре їх відчував. І, мабуть, любив. Можливо цей досвід був набутий у час його післявоєнної юности, коли чоловіків страшенно бракувало і хлопчаки відчували особливу увагу жінок, як про це згадує Олександр Михед у відповідному випуску подкасту "Станція 451".
У повісті "В день суботній" окремим яскравим персонажем є Київ: Андріївська церква, подільські кручі, клаптик Дніпра, який видно з вікна квартирки, де мешкає головний герой – педагог і історик, який мріє жити і вчителювати в селі. У селі, яке поступово занепадає і розчиняється під тиском радянської реальності.
Але вершиною всього є, звісно, три сторінки оповідання "Три зозулі з поклоном" – я навіть не пригадую чи можливо ще у когось знайти таку ж годноту в сенсі стилю і емоційности. Там все, що відбувається – все про любов. І те, як літня жінка спостерігає за сином свого коханого чоловіка – він дуже скидається зовні на батька, і те, як передчувала в молодості, коли має прийти від нього листи із заслання, і те, як він відчував цю її любов через тисячі кілометрів і попросив власну дружину допомогти зняти з усіх учасників цей тягар, і те, як попри взаємне відчування одне одного на відстані, любов ходить власними стежками, які ніхто не вгадає, не передбачить. Таке страшенно сумне, але і дивовижно гарне та людяне оповідання.
І чомусь так дивно співпало, що рівно рік тому, я саме сьогодні копав яму під генератор в селі на Донбасі за три кілометра від лінії бойового зіткнення і слухав один із кращих випусків "Перефарбованого Лиса" про любов – #42. Три зозулі з поклоном.
December 16, 2024
боже, ну яка розкішна збірка, які розкішні тексти, я в абсолютному захваті. цей рівень володіння словом, вміння розповідати, щемкість і правдивість!
June 15, 2024
Люди! Схаменіться. Адже ви добровільно, щодня, щомиті відмовляєтесь від насолоди життям, таким коротким. Ви більше дієте, ніж думаєте. Більше знаєте, ніж відчуваєте. Бо вам ніколи!
намагаюся згадати, чи був Григір Тютюнник у моїй шкільній програмі, і, на превеликий сором, не памʼятаю ніц. тож будемо вважати це знайомством: з тих, що ніколи не забуваються, і про які довго з посмішкою та теплом думаєш.
така жива мова, чуттєві образи – я в захваті. ну і видання від Пабулуму надзвичайно прекрасне 🖤
намагаюся згадати, чи був Григір Тютюнник у моїй шкільній програмі, і, на превеликий сором, не памʼятаю ніц. тож будемо вважати це знайомством: з тих, що ніколи не забуваються, і про які довго з посмішкою та теплом думаєш.
така жива мова, чуттєві образи – я в захваті. ну і видання від Пабулуму надзвичайно прекрасне 🖤
December 24, 2024
У збірці від Pabulum (RIP) 10 оповідань. На момент, коли я прочитала 8 з них, тільки три мені більш-менш сподобалися: Медаль, Червоний морок, Облога). І то тільки через теми (голодомор/птср/війна) і проблиски гумору. Але всі відгуки, що їх я чула були суцільний мед: «Геніально! Неперевершено! Ніхто так не пише, як Григір Тютюнник!» Я сиділа, відмовчувалася і думала: «Це точно зі мною щось не так, не можуть же всі помилятися?».
І тут я дійшла до оповідання «День мій суботній». Ох, шановні, це просто любов з першого абзацу (якщо не речення). Стиль, сарказм, іронія, нотки екзистенційної кризи і розчарування в соціумі — все, як я люблю. Навіть пробачу йому цитати Чехова і Паустовського. Наскільки я уже зрозуміла, це оповідання — з пізніх робіт письменника.
А «Три зозулі з поклоном» розбили серденько.
Тому хоча б через 2 останні оповідання не можу поставити менше 5.
І тут я дійшла до оповідання «День мій суботній». Ох, шановні, це просто любов з першого абзацу (якщо не речення). Стиль, сарказм, іронія, нотки екзистенційної кризи і розчарування в соціумі — все, як я люблю. Навіть пробачу йому цитати Чехова і Паустовського. Наскільки я уже зрозуміла, це оповідання — з пізніх робіт письменника.
А «Три зозулі з поклоном» розбили серденько.
Тому хоча б через 2 останні оповідання не можу поставити менше 5.
November 3, 2023
Рідко читаю коротку прозу, бо не подобається мені як там розкривається сюжет. Але новели а повісті Тютюника - це щось з іншого світу. Сюжет мені у них не важливий. У цій збірці є повість про підлітка, який ходить в училище, щоб там робити молотки і лопати. І це весь сюжет. Але відірватись від повісті я не міг і думаю про неї уже добу після прочитання.
November 30, 2023
Книга листопада у книжковому клубі The Ukrainians стала відкриттям магії Тютюнника і Михеда, який цікаво про нього розповідає і дає ключі до розгадки сюжетів. Ми вчилися бачити еротичні підтексти в описах природи, розгадувати як Тютюнник за допомогою порівнянь і метафор наштовхує нас на роздуми, але не називає конкретні речі. Глибокі й емоційні оповідання людини, яка на власному досвіді пережила реалії Голодомору, війни, ув'язнення і совка.
September 19, 2018
Найпрекрасніша частина творчості Григора Тютюнника для мене — це його оповідання. Буквально на лічених сторіночках він уміє помістити цілий світ, довге життя, глибокі переживання, неймовірні емоції, переплести це все й помережити такою мовою, такими метафорами, від яких аж дух перехоплює! І що цікаво: чим коротша новела, тим вона сильніша. От всі, мабуть, пам’ятають хрестоматійні "Три зозулі з поклоном"? Дуже сильно. А "Колиску" читали? Там про батьківщину. А "Груші з копанки" про бабусю і її трьох чоловіків читали? Там же таке тепло в кожному слові! А "Прослідок" — про шлях, який ми обираємо? А який чудовий, просто прекрасний герой у "Дикому"! А який характерний у "Нюрі"! А які гострі й на сьогодні теми батьків та дітей, котрі повиїжджали до міста, підіймаються в оповіданнях "Син приїхав" і "Вуточка". А "Холодна м’ята" як вам — про любов? А теж про любов і ще про те, що у дітей і дорослих може бути різна правда? Це я про "В сутінки"...
Та доста знову перечитувати (он пишу цей відгук вже годину))) Хоча все-таки варто перечитувати...
Та доста знову перечитувати (он пишу цей відгук вже годину))) Хоча все-таки варто перечитувати...
January 17, 2026
Мова ніби мед. Варта кожної витраченої на неї хвилини
December 11, 2023
Якщо бувають, книги, які є швидше сховком від дійсності, то ця збірка навпаки оголює те, на що люди зазвичай бажають закрити очі.
📌У кожному оповіданні різний настрій і персонажі, проте більшість з оповідань присвячені періоду другої світової війни.
📌Відомим фактом є те, що сам Григір Тютюнник дитина війни, тому його розповідь промовляє із зовсім іншими інтонаціями.
Наприклад в оповіданні «Облога», де переповідається історія хлопчика, який втратив батьків і йде за лінією фронту, автор змальовує виразні полотна тогочасного життя, де поруч з загальною втомою є місце для особистих трагедій, але також і для щастя.
Читати чи не читати цю збірку в наш час — звичайно ваш вибір, але написано вона точно, чесно і красиво.
May 15, 2024
Як почала цю книгу, то згадала, що у мене в списку "Переглянути пізніше" на YT є прекрасний запис книжкового клубу The Ukrainians саме про цю збірку. І на клубі спікером був Михед. А його смаку я довіряю майже беззаперечно. До того ж згадала про існування його подкасту Станція 451, де першим героєм 2 сезону знов таки був Тютюнник. І тут відкрилась безодня.... Це наймайстерніша коротка проза, яку лишень можна собі уявити. Я не знаю, ЯК це робив автор, але на трьох сторінках тут можна знайти і тонкий психологізм, і важку долю людини, і цілий зріз покоління, і повнокровний портрет епохи.
January 18, 2024
Якби мене попросили описати цю збірку оповідань одним словом, це слово було б "щемко". Титульна новела на три сторіночки і десять хвилин читання -- і от на тебе накочуються хвилями світлий сум про нерозділене кохання, туга за втраченим батьком, ненависть до одвічних гонителів наших, вдячність за щирі почуття...
І як болить, що те, про що пише Григір Тютюнник, стає занадто актуальним сьогодні, в 2023 році. Я про воєнні та повоєнні травми, і фізичні, і душевні, з якими українцям доведеться справлятися.
І дуже цінно було читати ці оповідання саме мені, народженій в російськомовному Донецьку, але з корінням на рідній Уманщині, де було село, і річка, і кінні підводи, і весілля з сизими бутилями первака на столах. Так, це мої прабабусі, бабусі і дідусі вирушили на Донеччину шукати роботи і кращої долі. Там їхні діти стали говорити російською, бо цього вимагало оточення. А я тепер намагаюся привласнити собі те, що направду мало бути моїм від самого початку. І я знаю, що я в цьому не сама.
І як болить, що те, про що пише Григір Тютюнник, стає занадто актуальним сьогодні, в 2023 році. Я про воєнні та повоєнні травми, і фізичні, і душевні, з якими українцям доведеться справлятися.
І дуже цінно було читати ці оповідання саме мені, народженій в російськомовному Донецьку, але з корінням на рідній Уманщині, де було село, і річка, і кінні підводи, і весілля з сизими бутилями первака на столах. Так, це мої прабабусі, бабусі і дідусі вирушили на Донеччину шукати роботи і кращої долі. Там їхні діти стали говорити російською, бо цього вимагало оточення. А я тепер намагаюся привласнити собі те, що направду мало бути моїм від самого початку. І я знаю, що я в цьому не сама.
October 18, 2024
Григір Тютюнник є моїм особистим вілкриттям року, а можливо і всієї української літератури.
Все почалось з того, що я вирішила перечитати новелу «Три зозулі з поклоном», і сестра мене підсадила на «Хололну м‘яту» і «Оддавали Катрю», а отямилась я, коли купила на олх прекрасне видання новел від видавництва Pabulum.
Кожна новела варта глибокого і довгого обговорення, кожна як маленьке життя. Символізм захований в описах природи дуже тонко додає значущих рис новелам, і водночас, дає простір мені, як читачу, для особистих рефлексій.
Чоловічі герої всіх новел дуже живі, зачіпають нерв, емоцію і заставляють ще дужче ненавидіти війни (хоч куди більше). І загалом, вникнувши в біографію Григіра, я розумію чому в нього такі герої. І спершу я навіть згодилась з Вірою Агеєвою, яка сказала що він пише про «Слабких чоловіків уярмленої нації», але я власне думаю що то радше зломані, дехто надломані люди війною і часом.
«Дивна все-таки штука — людина. Є в ній якась рахубина. Живе вона в тобі до нагоди непомітно, безболісно, як дихання. А потім, дивись, так тебе струсоне, що аж ноги підламуються...»
Дуже раджу послухати також:
- подкаст Станція 451 (https://podcasts.apple.com/ua/podcast...)
- ютуб Шалені авторки (https://youtu.be/EpntYxV6gQk?si=qn48O...)
Все почалось з того, що я вирішила перечитати новелу «Три зозулі з поклоном», і сестра мене підсадила на «Хололну м‘яту» і «Оддавали Катрю», а отямилась я, коли купила на олх прекрасне видання новел від видавництва Pabulum.
Кожна новела варта глибокого і довгого обговорення, кожна як маленьке життя. Символізм захований в описах природи дуже тонко додає значущих рис новелам, і водночас, дає простір мені, як читачу, для особистих рефлексій.
Чоловічі герої всіх новел дуже живі, зачіпають нерв, емоцію і заставляють ще дужче ненавидіти війни (хоч куди більше). І загалом, вникнувши в біографію Григіра, я розумію чому в нього такі герої. І спершу я навіть згодилась з Вірою Агеєвою, яка сказала що він пише про «Слабких чоловіків уярмленої нації», але я власне думаю що то радше зломані, дехто надломані люди війною і часом.
«Дивна все-таки штука — людина. Є в ній якась рахубина. Живе вона в тобі до нагоди непомітно, безболісно, як дихання. А потім, дивись, так тебе струсоне, що аж ноги підламуються...»
Дуже раджу послухати також:
- подкаст Станція 451 (https://podcasts.apple.com/ua/podcast...)
- ютуб Шалені авторки (https://youtu.be/EpntYxV6gQk?si=qn48O...)
April 26, 2024
Щемкі історії про війну...
До збірки ввійшли десять тестів, серед них новели, оповідання та повісті ("Зав'язь", "Холодна м'ята", "Чудасія", "Медаль", "Червоний морок", "Обмарило", "Облога", "Оддавали Катрю", "День мій суботній", "Три зозулі з поклоном". Тексти дуже глибокі та щемкі. Григору Тютюннику вдалося навіть у таких невеликих оповіданнях вмістити стільки всього. Цей біль війни. Зараз читати тексти про війну ще складніше. Рекомендую прочитати!
Цитати, яка мене вразила:
"Після війни перепочинок, доки діти виростуть у солдатів; після перепочинку - війна".
До збірки ввійшли десять тестів, серед них новели, оповідання та повісті ("Зав'язь", "Холодна м'ята", "Чудасія", "Медаль", "Червоний морок", "Обмарило", "Облога", "Оддавали Катрю", "День мій суботній", "Три зозулі з поклоном". Тексти дуже глибокі та щемкі. Григору Тютюннику вдалося навіть у таких невеликих оповіданнях вмістити стільки всього. Цей біль війни. Зараз читати тексти про війну ще складніше. Рекомендую прочитати!
Цитати, яка мене вразила:
"Після війни перепочинок, доки діти виростуть у солдатів; після перепочинку - війна".
April 8, 2021
Ніжна-ніжна українська душа, образи, які на генетичному рівні викликають у нас відчуття дому, а ще чогось ліричного і журливого, безповоротно далекого, наче та біла пташечка, що лише пурхнула — і вже відлітає за обрій.
December 17, 2023
Ця книга в самісіньке моє слобожанське серце ❤️🔥
Неймовірно майстерно написана. Особливо вразила «Облога». Про сироту, який йде з Донеччини на Полтавщину крізь війну. А також «День мій суботній» про вчорашнього студента, який шукає своє місце в Києві.
Загалом просто любов ❤️
Неймовірно майстерно написана. Особливо вразила «Облога». Про сироту, який йде з Донеччини на Полтавщину крізь війну. А також «День мій суботній» про вчорашнього студента, який шукає своє місце в Києві.
Загалом просто любов ❤️
August 5, 2025
Я в абсолютному захваті від цієї книжки і від Тютюнника загалом. Така в нього соковита мова, такі яскраві образи, і - головне - стільки чуттєвості і життя у його творах. Якщо ви ще не (пере)відкрили для себе Тютюнника, я вам заздрю, бо у вас попереду чудовий досвід!
July 9, 2024
Дуже щемко, печально і безнадійно. Але ж як майстерно і гарно
November 18, 2023
Передмова літературознавця Ростислава Семківа має назву "Важко читати дитину війни". І це дуже влучно. Бо читати Тютюнника і справді не легко. Зачасту його герої - покалічені (зазвичай у прямому сенсі - у героїв відсутні кінцівки) війною люди зі складною сімейною історією. У більшості творів зчитується автобіографізм - хлопчик без батька, який рухається назустріч фронту; жінка, яка знала, що її чоловіка кохала інша.
«Печених буряків я тої ночі так і не попоїв, бо за другим разом літак влучив у провалля, і діда вбило, а мене тільки з покутка викинуло».
"Облога" - історія про хлопчика, який втратив усю родину, а навколо Друга світова, і він з рідної Полтавщини іде пішки у напрямку фронту. Історія втрат, знаходження та дорослішання.
"Оддавали Катрю" - молодшу дочку з селянської родини віддають заміж за міського інженера з Донбасу (насправді він не звідти). Сумне оповідання про відмирання села, та яе зокрема совок сприяв цьому.
"День мій суботній" - один з моїх улюблених текстів про Київ. Головний герой - вчитель історії за професією, і те, наскільки важко йому зі своїм фахом, красномовно показує відношення совка до історії.
"Три зозулі з поклоном" - коротка історія (пам'ятаю, як читала її в 11 класі і була в захваті) про кохання, але не звчине. Трохи містична, адже автор дає нам дуже мало інформації про героїв. Але через це не менш прекрасна. Подібні новели треба час від часу перечитувати, бо кожен раз відкриваєш для себе щось нове.
«Печених буряків я тої ночі так і не попоїв, бо за другим разом літак влучив у провалля, і діда вбило, а мене тільки з покутка викинуло».
"Облога" - історія про хлопчика, який втратив усю родину, а навколо Друга світова, і він з рідної Полтавщини іде пішки у напрямку фронту. Історія втрат, знаходження та дорослішання.
"Оддавали Катрю" - молодшу дочку з селянської родини віддають заміж за міського інженера з Донбасу (насправді він не звідти). Сумне оповідання про відмирання села, та яе зокрема совок сприяв цьому.
"День мій суботній" - один з моїх улюблених текстів про Київ. Головний герой - вчитель історії за професією, і те, наскільки важко йому зі своїм фахом, красномовно показує відношення совка до історії.
"Три зозулі з поклоном" - коротка історія (пам'ятаю, як читала її в 11 класі і була в захваті) про кохання, але не звчине. Трохи містична, адже автор дає нам дуже мало інформації про героїв. Але через це не менш прекрасна. Подібні новели треба час від часу перечитувати, бо кожен раз відкриваєш для себе щось нове.
February 11, 2025
Всі оповідання чудові, але від Облоги мене чомусь особливо рознесло. В ньому опис війни хоч і драматичний, але без романтизації і зайвої сентиментальності. Від атмосфери перехоплює подих, стилістично це просто пісня. Текст такий тягучий, місцями майже сюрреалістичний зі всіма його снігами, туманами і загравами. Прекрасно ❤️
June 9, 2019
One of the best short stories I ever read.
May 14, 2024
Тютюнник завжди у мене буде про надрив, такий без пафосу, щемко людський, часом лоскотно-грайливий, коли як кажуть "ссе під ложечкою", а потім усе обривається, тільки не різко (бо автор і надалі викручує почуття навиворіт), при цбому роблячи це любовно, хоча й із сумом, правдивим і нестерпно болючим. Усі його новели про чемних людей, отих простих, із села, що своїми намозоленими серцями здатні відчувати викрасталізовану правду, не можуть жити інакше, не бачать сенсу жити у двобої із собою, двобої за себе. Тому, вони кожного разу вибирають те, що їх врятує і погубить одночасно (врятує у духовному сенсі, погубить - у фізичному), вони вибирають Шлях, Дорогу і Життя, їхні чуття загострені, вони не можуть по-іншому. Цього б не було без отієї Любові Всевишньої, котрій усе і всі присвячуються.
July 22, 2019
Шедевр!
September 7, 2022
Дуже сумно, дуже гарно
December 9, 2023
В черговий раз пошкодувала що в школі у мене нічого подібного не було.
January 31, 2024
Дуже жалію, що раніше не читала Тютюнника 💔 Написано неймовірно чуттєво!
January 10, 2024
Не новели, а дуже тонка матерія. Вражає, як Тютюнник якимсь одним реченням може вибити тобі землю з-під ніг.
Сильно відчувається, що автор пережив жахіття війни. Описи чесні, але не вульгарно-пафосні, щоб вибити сльозу. Віриш йому до останньої крапки.
А ще не Підмогильним єдиним! "День мій суботній" — чудова можливість потрапити у Київ 70-х.
Сильно відчувається, що автор пережив жахіття війни. Описи чесні, але не вульгарно-пафосні, щоб вибити сльозу. Віриш йому до останньої крапки.
А ще не Підмогильним єдиним! "День мій суботній" — чудова можливість потрапити у Київ 70-х.
November 4, 2025
Які душевні новели про життя, кохання, молодість, зрілість, село і місто. Майстерність Тютюнника така, що аж запахи відчуваєш місць, що він описує, і пісню чуєш, і смак хліба з сіллю. Мені сльози накочувалися на очі не раз, так тільки не від нерозділеного чи нещасливого кохання, а від краси мого дому і вразливості та прекрасності нашого життя.
January 28, 2021
Стільки життів, стільки любові та нещастя в такій маленькій новелі... Чудово!
September 28, 2024
«У горі ні на кого серця немає. Саме горе».
Новела така щемка, ніби витягли серце і міцно стиснули, і ти не можеш більше вдихнути.
«Спогади вже не щемлять і не болять – вони закам'яніли».
Новела така щемка, ніби витягли серце і міцно стиснули, і ти не можеш більше вдихнути.
«Спогади вже не щемлять і не болять – вони закам'яніли».
December 20, 2024
Я думала, що не знайду цього року для себе щось краще оповідань Підмогильного, але Тютюнник — то просто любов. Останнім часом я рідко плачу від книг, але от проридалася від «Облоги», це така розкішна і щемка повість про війну і дитину. А коли знаєш, що ця повість частково автобіографічна, то стає ще сумніше.
Але найбільше мені подобається, що попри всі важкі втрати, які відбуваються з героями, у кожного з них є свій рецепт щастя, і зазвичай він дуже простий — зігрітися в мороз, побазарювати і купити квітів, спостерігати за природою. Це дає надію.
Природа, до речі, як на мене окремий персонаж в кожному творі. Зі шкільних часів у мене як і у багатьох є упереджене ставлення до описів природи, у Тютюнника все не так, і я зрозуміла чому: його описи природи не пласкі, не застиглі в часі, вони обʼємні і динамічні. Природа може доповнити героїв, там де слів не залишилось, на неї можна спиратися.
Коротше, просто беріть і читайте, це неймовірні твори.
Але найбільше мені подобається, що попри всі важкі втрати, які відбуваються з героями, у кожного з них є свій рецепт щастя, і зазвичай він дуже простий — зігрітися в мороз, побазарювати і купити квітів, спостерігати за природою. Це дає надію.
Природа, до речі, як на мене окремий персонаж в кожному творі. Зі шкільних часів у мене як і у багатьох є упереджене ставлення до описів природи, у Тютюнника все не так, і я зрозуміла чому: його описи природи не пласкі, не застиглі в часі, вони обʼємні і динамічні. Природа може доповнити героїв, там де слів не залишилось, на неї можна спиратися.
Коротше, просто беріть і читайте, це неймовірні твори.
Displaying 1 - 30 of 57 reviews