What do you think?
Rate this book
Погляд Медузи. Маленька книга пітьми
Час подій — осінь/зима 2022-го року, починаючи з перших блекаутів у країні внаслідок російських обстрілів. В основі історії — стосунки давніх друзів, що по-різному переживають психологічну травму, яку отримав на війні їхній шкільний товариш.
Колишній львів’янин Лесь — викладач-літературознавець, що вже багато років живе у Києві. Його близький товариш Славко, з яким Лесь товаришує ще зі шкільних часів, мобілізувався, але отримав поранення під Ізюмом і повернувся на реабілітацію до Львова. Лесик, натомість, від початку війни залишається у тилу в Києві, принагідно волонтерить й продовжує викладацьку роботу. Провідуючи пораненого товариша у Львові, він розуміє, що Славко дуже змінився внаслідок війни. Хоч Славко відкрито й не осуджує Леся за те, що Лесь не воює, той відчуває, що давня дружба вже неможлива.
Втрата товариша стає дуже болісною для Леся, і він відчуває на собі великий тиск провини та страх суспільного осуду через те, що не бере участі в бойових діях. Потреба чесно розібратися в собі штовхає Леся до відвертої розмови зі самим собою на сторінках щоденника.
Ланцюжок асоціацій веде Леся до спогадів про студентські роки. Ті роки, коли вони разом зі Славком, були удвох наївно закохані в одну дівчину — молоду художницю Катю, котру поза очі прозвали «Медузою».
Відтворюючи у своєму щоденнику події початку двотисячних, Лесь віднаходить підстави для розуміння, ким є він сам і якими повинні бути його роль у суспільстві та вклад у перемогу.
Колишній львів’янин Лесь — викладач-літературознавець, що вже багато років живе у Києві. Його близький товариш Славко, з яким Лесь товаришує ще зі шкільних часів, мобілізувався, але отримав поранення під Ізюмом і повернувся на реабілітацію до Львова. Лесик, натомість, від початку війни залишається у тилу в Києві, принагідно волонтерить й продовжує викладацьку роботу. Провідуючи пораненого товариша у Львові, він розуміє, що Славко дуже змінився внаслідок війни. Хоч Славко відкрито й не осуджує Леся за те, що Лесь не воює, той відчуває, що давня дружба вже неможлива.
Втрата товариша стає дуже болісною для Леся, і він відчуває на собі великий тиск провини та страх суспільного осуду через те, що не бере участі в бойових діях. Потреба чесно розібратися в собі штовхає Леся до відвертої розмови зі самим собою на сторінках щоденника.
Ланцюжок асоціацій веде Леся до спогадів про студентські роки. Ті роки, коли вони разом зі Славком, були удвох наївно закохані в одну дівчину — молоду художницю Катю, котру поза очі прозвали «Медузою».
Відтворюючи у своєму щоденнику події початку двотисячних, Лесь віднаходить підстави для розуміння, ким є він сам і якими повинні бути його роль у суспільстві та вклад у перемогу.
248 pages, Hardcover
First published January 1, 2024
16 people are currently reading
459 people want to read
About the author
Lyubko Deresh
28 books152 followersЛюбко Дереш (* 10 серпня 1984, Пустомити, Україна) — сучасний український письменник. Повне ім'я — Любомир Андрійович Дереш.
Народився у місті Пустомити Львівської області, закінчив Львівський фізико-математичний ліцей та економічний факультет Львівського університету.
В 15 років Любко Дереш написав свій перший роман — «Культ», а виданий він був, коли автору виповнилося вісімнадцять. Книга молодого письменника відразу ж викликала неабияку хвилю пристрасних дебатів у молодіжних кав’ярнях і модних редакціях. Роман був перекладений на кілька іноземних мов.
Згодом вийшли романи Дереша, які стали національними бестселерами («Поклоніння ящірці», «Архе», «Намір!», «Трохи пітьми», «Голова Якова»).
Lyubko Deresh (* 10 August 1984, Pystomyty, Ukraine) — is a contemporary Ukrainian writer. Full name — Liubomyr Andriyovych Deresh.
Born in Pystomyty near Lviv, in 1984, Deresh graduated from Lviv physics-mathimatics lyceum and got his undergraduate degree in Economics from Lviv University.
At the age of 15 Deresh wrote his first novel, Cult (an excert from Cult was translated by Peter Constantine and published in the "Fiction" magazine in 2008), which he managed to publish 3 years later in 2001 when he turned eighteen. Young writer's quickly gained prominence thanks to the success of Cult. The novel has been translated into multiple languages.
Afterwards, Deresh published a number of successful novels, among them «Of lizard generation», «Архе», «Intent!», «A bit of darkness», «Yakov's head»).
Source/джерело: Wikipedia
Народився у місті Пустомити Львівської області, закінчив Львівський фізико-математичний ліцей та економічний факультет Львівського університету.
В 15 років Любко Дереш написав свій перший роман — «Культ», а виданий він був, коли автору виповнилося вісімнадцять. Книга молодого письменника відразу ж викликала неабияку хвилю пристрасних дебатів у молодіжних кав’ярнях і модних редакціях. Роман був перекладений на кілька іноземних мов.
Згодом вийшли романи Дереша, які стали національними бестселерами («Поклоніння ящірці», «Архе», «Намір!», «Трохи пітьми», «Голова Якова»).
Lyubko Deresh (* 10 August 1984, Pystomyty, Ukraine) — is a contemporary Ukrainian writer. Full name — Liubomyr Andriyovych Deresh.
Born in Pystomyty near Lviv, in 1984, Deresh graduated from Lviv physics-mathimatics lyceum and got his undergraduate degree in Economics from Lviv University.
At the age of 15 Deresh wrote his first novel, Cult (an excert from Cult was translated by Peter Constantine and published in the "Fiction" magazine in 2008), which he managed to publish 3 years later in 2001 when he turned eighteen. Young writer's quickly gained prominence thanks to the success of Cult. The novel has been translated into multiple languages.
Afterwards, Deresh published a number of successful novels, among them «Of lizard generation», «Архе», «Intent!», «A bit of darkness», «Yakov's head»).
Source/джерело: Wikipedia
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 77 reviews
May 23, 2025
Посилатися на грецьку міфологію та іншу античність в літературі вже давно є не лише загальносвітовою традицією, але справжнісіньким каноном. Зрештою і українська література століттями використовує греків у якості інтелектуального трампліну: Іван Котляревський та Леся Українка робили це раніше, а серед найновішого — "Ловець океану" Володимира Єрмоленка, "Катананхе" Софії Андрухович, а тепер і "Погляд Медузи" Любка Дереша.
Потрібно мати неабияку інтелектуальну сміливість, щоби писати книгу про війну, перебуваючи у відносно безпечному Львові. Всі чоловічі персонажі у "Погляді Медузи" — також здебільшого львів'яни (а більшість жінок — переселенки з небезпечніших регіонів на схід від Львова).
Це книга про війну, де власне війни немає, і це добре, бо тоді можна було б закинути авторові, що він офігів. Але все інше, що цю війну супроводжує — обстріли, блекаути, генератори, повітряні тривоги, ПТСР, тривожні розлади, депресії, поранення і прощання з загиблими героями — читач зустрічатиме у романі повсюдно. Тому можна вважати, що війна тут завжди у кадрі, навіть коли вона сховалася за шторою, під ліжком, в багажнику авто або на горищі.
Четверо друзів — Славко, Мирослав, Бізон та Юзик — опинилися перед закривавленою пащею повномасштабного вторгнення (перед його сповненим пітьмою поглядом) приблизно у сорокарічному віці, але віддати себе у жертву монстрові війни наважився лише один з них — Славко. Решта різною мірою гойдаються на хвилях почуття провини перед ним, адже вони на війну не пішли.
Славко був поранений, переживає жахливу особисту втрату, відчуває симптоми ПТСР, не може спати, бачить видіння і загалом дещо дезорієнтований в особистому житті, стосунках з друзями та загалом. Мирослав зображений, як alter ego Любка Дереша, проживає війну ще й через розповіді письменників-початківців, оповідання яких він постійно читає, Юзик намагається налагодити стосунки з четвертою дружиною Лесею і страждає в тіні завеликої фігури власного батька, а Бізон...чорт, про те, чим на сторінках роману займається цей четвертий чувак я забувся, доки намагався пригадати, як повернутися до писання відгуків на книжки після тривалої перерви...
"Погляд Медузи" має цікаву структуру і написаний гарною мовою досвідченого автора. Це схоже на фільм знятий одним кадром — кожен розділ відноситься до певного пермснажа, але обривається посередині речення, далі це обірване речення підхоплює інший персонаж, а історія продовжується. Спершу це трохи бентежить, але згодом стає навіть цікаво спостерігати, як саме такий прийом сконструйований. Читаючи таку книгу ти ніби погоджуєшся на гру, правила якої розкриються лише в ході читання, але немає жодних гарантй, що ти їх зрозумієш.
Повномасштабна війна справді схожа на погляд Медузи Горгони, адже вона зачіпає всіх, хто їй трапиться на шляху. Одні оберуть бити і потраплять у задушливі й чіпкі обійми армійської системи, де або зникнутб навіки, або стають супергероями і адептами "кращої на світі роботи", інші втікатимуть — через Тису, в комп'ютерні ігри, в істеричний протест, але багато хто — просто завмруть, скам'яніютб під нелюдським, смертельним поглядом війни.
Чи зможе гарний роман стати чарівним артефактом Афіни, дзеркалом Персея, дивлячись у яке і я, і ви зможемо побачити жах та трагедію війни і не скам'яніти — це питання відкрите.
Втім це дуже класна книжка, можливо одна з кращих серед тих, які були написані після 24 лютого 2022 року.
Потрібно мати неабияку інтелектуальну сміливість, щоби писати книгу про війну, перебуваючи у відносно безпечному Львові. Всі чоловічі персонажі у "Погляді Медузи" — також здебільшого львів'яни (а більшість жінок — переселенки з небезпечніших регіонів на схід від Львова).
Це книга про війну, де власне війни немає, і це добре, бо тоді можна було б закинути авторові, що він офігів. Але все інше, що цю війну супроводжує — обстріли, блекаути, генератори, повітряні тривоги, ПТСР, тривожні розлади, депресії, поранення і прощання з загиблими героями — читач зустрічатиме у романі повсюдно. Тому можна вважати, що війна тут завжди у кадрі, навіть коли вона сховалася за шторою, під ліжком, в багажнику авто або на горищі.
Четверо друзів — Славко, Мирослав, Бізон та Юзик — опинилися перед закривавленою пащею повномасштабного вторгнення (перед його сповненим пітьмою поглядом) приблизно у сорокарічному віці, але віддати себе у жертву монстрові війни наважився лише один з них — Славко. Решта різною мірою гойдаються на хвилях почуття провини перед ним, адже вони на війну не пішли.
Славко був поранений, переживає жахливу особисту втрату, відчуває симптоми ПТСР, не може спати, бачить видіння і загалом дещо дезорієнтований в особистому житті, стосунках з друзями та загалом. Мирослав зображений, як alter ego Любка Дереша, проживає війну ще й через розповіді письменників-початківців, оповідання яких він постійно читає, Юзик намагається налагодити стосунки з четвертою дружиною Лесею і страждає в тіні завеликої фігури власного батька, а Бізон...чорт, про те, чим на сторінках роману займається цей четвертий чувак я забувся, доки намагався пригадати, як повернутися до писання відгуків на книжки після тривалої перерви...
"Погляд Медузи" має цікаву структуру і написаний гарною мовою досвідченого автора. Це схоже на фільм знятий одним кадром — кожен розділ відноситься до певного пермснажа, але обривається посередині речення, далі це обірване речення підхоплює інший персонаж, а історія продовжується. Спершу це трохи бентежить, але згодом стає навіть цікаво спостерігати, як саме такий прийом сконструйований. Читаючи таку книгу ти ніби погоджуєшся на гру, правила якої розкриються лише в ході читання, але немає жодних гарантй, що ти їх зрозумієш.
Повномасштабна війна справді схожа на погляд Медузи Горгони, адже вона зачіпає всіх, хто їй трапиться на шляху. Одні оберуть бити і потраплять у задушливі й чіпкі обійми армійської системи, де або зникнутб навіки, або стають супергероями і адептами "кращої на світі роботи", інші втікатимуть — через Тису, в комп'ютерні ігри, в істеричний протест, але багато хто — просто завмруть, скам'яніютб під нелюдським, смертельним поглядом війни.
Чи зможе гарний роман стати чарівним артефактом Афіни, дзеркалом Персея, дивлячись у яке і я, і ви зможемо побачити жах та трагедію війни і не скам'яніти — це питання відкрите.
Втім це дуже класна книжка, можливо одна з кращих серед тих, які були написані після 24 лютого 2022 року.
December 7, 2024
«Бо в кожного — свої власні прильоти. Власні руйнації, поранені, вбиті й зниклі безвісти. Власний блекаут усередині».
Одна з найкращих книг року для мене. Я б хотів, щоб її прочитало якомога більше людей. Роман дописано у вересні цього року. Читали колись щось настільки нове і актуальне?
🪖 У автора є друг Влодко Боднар: перший справжній читач «Культа» і критик творчості Дереша багато років тому, зараз воює на Сумщині — був поранений і знову повернувся до служби. Любко Дереш каже, що саме завдяки таким людям, як Влодко, їхнім теплим серцям, є можливість зберегти зв'язки в українському суспільстві і будувати спільне майбутнє. Тому він і взявся працювати над темою повернення бійців до старого життя — чи можливе воно? Яким воно буде, це повернення?
📔 Незалежно від того, чи читали ви Дереша раніше — це геть новий Дереш. Прокачаний дружбою і настановами Володимира Рафєєнка, своїми духовними експедиціями та пошуками.
📖 Структура книги така, що вона читається запійно: мова ведеться постійно від одного з персонажів, але ніколи не закінчується крапкою, а переходить у розповідь наступного.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Одна з найкращих книг року для мене. Я б хотів, щоб її прочитало якомога більше людей. Роман дописано у вересні цього року. Читали колись щось настільки нове і актуальне?
🪖 У автора є друг Влодко Боднар: перший справжній читач «Культа» і критик творчості Дереша багато років тому, зараз воює на Сумщині — був поранений і знову повернувся до служби. Любко Дереш каже, що саме завдяки таким людям, як Влодко, їхнім теплим серцям, є можливість зберегти зв'язки в українському суспільстві і будувати спільне майбутнє. Тому він і взявся працювати над темою повернення бійців до старого життя — чи можливе воно? Яким воно буде, це повернення?
📔 Незалежно від того, чи читали ви Дереша раніше — це геть новий Дереш. Прокачаний дружбою і настановами Володимира Рафєєнка, своїми духовними експедиціями та пошуками.
📖 Структура книги така, що вона читається запійно: мова ведеться постійно від одного з персонажів, але ніколи не закінчується крапкою, а переходить у розповідь наступного.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
February 7, 2025
Дуже гарно й мелодійно Дереш перестрибує між думками персонажів, ставлячи коми замість крапок, що створює відчуття єдності цього потоку свідомості, ніби це історія однієї людини (читай - кожного з нас)
У мене це перша книга про російсько-українську війну, історія в якій зображена переважно очима цивільного. Для нашого суспільства це доволі сміливо, а для мене ще й дуже актуально: я той самий чоловік призовного віку, який не у війську і якого гризе за це совість.
Так от книга про
- нас, які сумніваються чи робимо ми достатньо і чи на своєму ми місці
- нас, яких змінила ця повномасштабна війна
- нас, які намагаються побудувати місток між цивільними і військовими
Сучасний контекст робить книгу воістину українським потоком свідомості, бо я ще не зустрічав такого розуміння і спорідненості з текстом
А от не сподобались, як я вже зрозумів, Дерешівські замашки із психоделіками і магічним реалізмом наприкінці. Хоча, можливо, для багатьох це не буде проблемою
У мене це перша книга про російсько-українську війну, історія в якій зображена переважно очима цивільного. Для нашого суспільства це доволі сміливо, а для мене ще й дуже актуально: я той самий чоловік призовного віку, який не у війську і якого гризе за це совість.
Так от книга про
- нас, які сумніваються чи робимо ми достатньо і чи на своєму ми місці
- нас, яких змінила ця повномасштабна війна
- нас, які намагаються побудувати місток між цивільними і військовими
Сучасний контекст робить книгу воістину українським потоком свідомості, бо я ще не зустрічав такого розуміння і спорідненості з текстом
А от не сподобались, як я вже зрозумів, Дерешівські замашки із психоделіками і магічним реалізмом наприкінці. Хоча, можливо, для багатьох це не буде проблемою
August 5, 2025
Це так прекрасно, що хочеться одночасно говорити і мовчати. Дереш для мене назавжди у вищій лізі
April 24, 2025
Коли наші діти й онуки, що ще не народилися, підростуть і питатимуть про цю війну, можна давати «Погляд Медузи».
Історія про чотирьох товаришів, один із яких, Славко, добровільно йде на фронт улітку 22го, а троє інших залишаються цивільними, кожен з особистих причин. У Славка у Львові залишається дівчина Соломія, недописані картини, невтілені романи. Славко отримує поранення й повертається у Львів.
Це ж так близько всім нам, ні? Як спілкуватися з чоловіком-братом-сином-однокласником, який зараз там, чи проходить реабілітацію після поранення, чи повернувся з полону? Чи можу я ще бути йому дружиною-мамою-сестрою-другом?
Тема небезпечна для письменника - як написати про таке, не наразившись на звинувачення в виправдовуванні ухилянтів, наприклад? Як писати про провину, яку відчуває майже кожен читач?
Ці троє тилових товаришів, і їх дружини, і ще кілька другорядних персонажів дуже справжні й живі, я їх і розумію, і ототожнюю себе з ними, і поділяю їх почуття провини, в кожного різне. Тому, мені здається, авторові все вдалося.
І біль Соломії, до якої повертається її-не-її чоловік, зовсім інший і чужий, - за ці епізоди моя особиста подяка й повага авторові. Дуже по-справжньому написано, ріже по живому.
Роман у більшості написаний натяками й відчуттями, нам не кажуть у лоба, що Славко щойно з ТЦК й завтра вирушає на схід, - ні, ми відчуваємо, що щось назавжди змінилося через Соломію, "як між ними повисає щось невимовлене вголос. Щось прийшло разом з ним із полів полігону, де він був. Якщо він там був".
Окрім основної проблематики роману герої постійно борються кожен зі своїми демонами, хтось із мамою-ждункою з промитими мізками, хтось зі своїм четвертим шлюбом. Деякі частини тексту від імені руснявих ідіотів написані російською мовою - будьте обережні.
Нещодавно читала "Культ" того ж таки Любка Дереша, - так от, езотерика і краплина наркоманії нікуди не поділися 😅 Певно, це візитівка автора. Не завжди розуміла, для чого тут ці прийоми, але най буде. А от міфологічні вкраплення дуже влучні й доречні.
Загалом, знімаю капелюха. Концентрована, непроста книга, але дуже важлива.
9/10 ⭐️
Історія про чотирьох товаришів, один із яких, Славко, добровільно йде на фронт улітку 22го, а троє інших залишаються цивільними, кожен з особистих причин. У Славка у Львові залишається дівчина Соломія, недописані картини, невтілені романи. Славко отримує поранення й повертається у Львів.
Це ж так близько всім нам, ні? Як спілкуватися з чоловіком-братом-сином-однокласником, який зараз там, чи проходить реабілітацію після поранення, чи повернувся з полону? Чи можу я ще бути йому дружиною-мамою-сестрою-другом?
Тема небезпечна для письменника - як написати про таке, не наразившись на звинувачення в виправдовуванні ухилянтів, наприклад? Як писати про провину, яку відчуває майже кожен читач?
Ці троє тилових товаришів, і їх дружини, і ще кілька другорядних персонажів дуже справжні й живі, я їх і розумію, і ототожнюю себе з ними, і поділяю їх почуття провини, в кожного різне. Тому, мені здається, авторові все вдалося.
І біль Соломії, до якої повертається її-не-її чоловік, зовсім інший і чужий, - за ці епізоди моя особиста подяка й повага авторові. Дуже по-справжньому написано, ріже по живому.
"... це був погляд вкрай втомленої, постарілої, але цілком притомної людини, для якої всі ті, хто її оточував, просто раптом перестали щось важити, людини, яка, впіймавши на собі сліпучий прожектор смерті, робить тепер докорінну переоцінку свого життя й свідомо, тверезо прагне позбутися всього зайвого й марного - не він очужів на війні, то очужіли за нас, поки його не було, усі ми - я, Бізон, Соломія, Київ, Львів - очужіло усе, що залишалось увесь цей час у тилу..."
Роман у більшості написаний натяками й відчуттями, нам не кажуть у лоба, що Славко щойно з ТЦК й завтра вирушає на схід, - ні, ми відчуваємо, що щось назавжди змінилося через Соломію, "як між ними повисає щось невимовлене вголос. Щось прийшло разом з ним із полів полігону, де він був. Якщо він там був".
Окрім основної проблематики роману герої постійно борються кожен зі своїми демонами, хтось із мамою-ждункою з промитими мізками, хтось зі своїм четвертим шлюбом. Деякі частини тексту від імені руснявих ідіотів написані російською мовою - будьте обережні.
Нещодавно читала "Культ" того ж таки Любка Дереша, - так от, езотерика і краплина наркоманії нікуди не поділися 😅 Певно, це візитівка автора. Не завжди розуміла, для чого тут ці прийоми, але най буде. А от міфологічні вкраплення дуже влучні й доречні.
Загалом, знімаю капелюха. Концентрована, непроста книга, але дуже важлива.
9/10 ⭐️
December 10, 2024
4,5* Сучасна різдвяна казка. Саме час її почитати. Добре як зліпок часу, хороша спроба, але ще неідеально. І в анотації помилка, явно 2023 рік. За опис тривоги по країні додаткові 0,5 додам.
А зараз, по гарячих слідах, я накатаю про наболіле есЦей.
Коли я читаю, скажімо так, зарубіжних письменників, бачу таке:
Герої ходять-колобродять, щось там розмовляють, дивляться, думають. Я розумію - сталося те і се. Напевно. А може я помиляюся, треба ще подумати покраще.
Читаю наших письменників - сталося те і се. Ви що, не зрозуміли? Те і се. А для особливо тупих повторюю - сталося ТЕ і СЕ. Однозначно, ніяких сумнів, ТЕ і СЕ! І все, мені нема про що тут думати, прочитала і забула. В памʼяті залишиться хіба що післясмак і то не факт.
Якось тоньше треба писати, ми не зовсім тупі. Мало хто з наших вміє в полутони, в різні трактування. І щоб без пафосу. І без магічного реалізму, бо це чітерство насправді. Старайтеся, намагайтеся, будемо до біса вдячні.
А зараз, по гарячих слідах, я накатаю про наболіле есЦей.
Коли я читаю, скажімо так, зарубіжних письменників, бачу таке:
Герої ходять-колобродять, щось там розмовляють, дивляться, думають. Я розумію - сталося те і се. Напевно. А може я помиляюся, треба ще подумати покраще.
Читаю наших письменників - сталося те і се. Ви що, не зрозуміли? Те і се. А для особливо тупих повторюю - сталося ТЕ і СЕ. Однозначно, ніяких сумнів, ТЕ і СЕ! І все, мені нема про що тут думати, прочитала і забула. В памʼяті залишиться хіба що післясмак і то не факт.
Якось тоньше треба писати, ми не зовсім тупі. Мало хто з наших вміє в полутони, в різні трактування. І щоб без пафосу. І без магічного реалізму, бо це чітерство насправді. Старайтеся, намагайтеся, будемо до біса вдячні.
January 5, 2025
Львів. Четверо дорослих чоловіків, які дружать ще зі школи, їхні дружини. Повномасштабне вторгнення і кардинальні зміни в житті. Власне, це книга про те життя, яким ми всі зараз живемо.
"Але коли почалася повномасштабка, я вперше відчув, як воно - коли може їхати кукуха. І я, чесно кажучи, злякався. Коли весь наш звичний світ почав у буквальному сенсі руйнуватися - під ударами ракет і колесами танків"
"Пітьма вихоплює нас із рук наших жінок і чоловіків, наших дітей і батьків, з нутрощів наших обжитих, добре освітлених домів, вихоплює і кружляє нас, викликаючи крик жаху, кружляє всіх, заглядає в очі. Обертом іде світ. Холоне щось під грудьми"
Книжки про нинішню війну даються мені нелегко через те, що автори часто (свідомо чи несвідомо) скочуються в надмірний пафос і патетику, і тоді такі тексти здаються мені несправжніми, пластиковими, штучними. У Погляді медузи, як і в Арабесках Жадана, на моє скромне переконання, такого немає. А лише (так би мовити звичайне) життя під час війни, як воно є - повітряні і не тільки тривоги, вибухи і смерті, нескінченні ряди могил під синьо-жовтими і червоно-чорними прапорами, ПТСР, сумніви, докори сумління, душевні муки, кінець попередніх стосунків і початок нових, пітьма в прямому і переносному сенсах, рефлексії, почуття провини у всіх і кожного, а разом з тим - рішучість у виборі, надія на краще, співчуття та підтримка близьких, і трохи магічного реалізму.
Оповідь ведеться від імені кожного з героїв/героїнь. Цей прийом дає можливість читачу зрозуміти кожного/кожну, поглянути на світ його/її очима.
Як воно, коли один з друзів пішов воювати, а інші - ні?
"Я почував себе зрадником через те, що він пішов воювати, а я - ні. Це відчуття висіло незримою, схожою на медузу туманністю, коли ми спілкувалися".
Як воно, коли дружина за кордоном створює іншу сім'ю?
"В неї теж почуття провини - за те, що зараз там, де не летять ракети. Але життя не можна відкласти на потім і докоряти немає кому. В нього - спустошення, рух назустріч призначенню. Можливо, власній смерті. В неї - досвід, що зробить її сильнішою. Пам'ять і гіркота, змішана з надією на краще життя за кордоном"
Як воно - втратити побратимів, повернутися з пекла?
"Життя, каже, окремо ще можна якось зрозуміти, і смерть, каже, теж можна ще якось окремо собі зрозуміти, якщо по черзі їх роздивлятися, але коли і життя, і смерть зразу, і не можеш про щось одне забути, от як це витримати, бізон, як у цьому жити"
Часом читала і ціпеніла від такого знайомого болю, ніби під поглядом медузи перетворювалась на камінь. А часом не витримувала і плакала.
Прекрасно сумна книга, яку хочеться порекомендувати прочитати кожному
"Але коли почалася повномасштабка, я вперше відчув, як воно - коли може їхати кукуха. І я, чесно кажучи, злякався. Коли весь наш звичний світ почав у буквальному сенсі руйнуватися - під ударами ракет і колесами танків"
"Пітьма вихоплює нас із рук наших жінок і чоловіків, наших дітей і батьків, з нутрощів наших обжитих, добре освітлених домів, вихоплює і кружляє нас, викликаючи крик жаху, кружляє всіх, заглядає в очі. Обертом іде світ. Холоне щось під грудьми"
Книжки про нинішню війну даються мені нелегко через те, що автори часто (свідомо чи несвідомо) скочуються в надмірний пафос і патетику, і тоді такі тексти здаються мені несправжніми, пластиковими, штучними. У Погляді медузи, як і в Арабесках Жадана, на моє скромне переконання, такого немає. А лише (так би мовити звичайне) життя під час війни, як воно є - повітряні і не тільки тривоги, вибухи і смерті, нескінченні ряди могил під синьо-жовтими і червоно-чорними прапорами, ПТСР, сумніви, докори сумління, душевні муки, кінець попередніх стосунків і початок нових, пітьма в прямому і переносному сенсах, рефлексії, почуття провини у всіх і кожного, а разом з тим - рішучість у виборі, надія на краще, співчуття та підтримка близьких, і трохи магічного реалізму.
Оповідь ведеться від імені кожного з героїв/героїнь. Цей прийом дає можливість читачу зрозуміти кожного/кожну, поглянути на світ його/її очима.
Як воно, коли один з друзів пішов воювати, а інші - ні?
"Я почував себе зрадником через те, що він пішов воювати, а я - ні. Це відчуття висіло незримою, схожою на медузу туманністю, коли ми спілкувалися".
Як воно, коли дружина за кордоном створює іншу сім'ю?
"В неї теж почуття провини - за те, що зараз там, де не летять ракети. Але життя не можна відкласти на потім і докоряти немає кому. В нього - спустошення, рух назустріч призначенню. Можливо, власній смерті. В неї - досвід, що зробить її сильнішою. Пам'ять і гіркота, змішана з надією на краще життя за кордоном"
Як воно - втратити побратимів, повернутися з пекла?
"Життя, каже, окремо ще можна якось зрозуміти, і смерть, каже, теж можна ще якось окремо собі зрозуміти, якщо по черзі їх роздивлятися, але коли і життя, і смерть зразу, і не можеш про щось одне забути, от як це витримати, бізон, як у цьому жити"
Часом читала і ціпеніла від такого знайомого болю, ніби під поглядом медузи перетворювалась на камінь. А часом не витримувала і плакала.
Прекрасно сумна книга, яку хочеться порекомендувати прочитати кожному
May 25, 2025
Це щось більше, ніж просто спільні сюжети. Ці сюжети складаються у сузірʼя, сузірʼя – в історії, історії – у нову міфологію, а міфологія, переводячи понад прірвою війни, кладе початок новому часу.
це наразі найадекватніше художнє осмислення поточної війни, яке я читала, з щемкими і обережними описами її проживання. мені сподобалася гра з архетипами, розкручування історії Медузи і концепт спільної свідомості – бо гарно продумано, доречне і трохи помʼякшує українським читачам тригерність роману. і, власне, форма – як спільний потік думок героїв – дуже влучний хід, бо буквально неможливо відірватися)
було би дуже файно, аби цей роман переклали багатьма мовами і він потрапив у топи там, де описаний досвід не ріже по живому
це наразі найадекватніше художнє осмислення поточної війни, яке я читала, з щемкими і обережними описами її проживання. мені сподобалася гра з архетипами, розкручування історії Медузи і концепт спільної свідомості – бо гарно продумано, доречне і трохи помʼякшує українським читачам тригерність роману. і, власне, форма – як спільний потік думок героїв – дуже влучний хід, бо буквально неможливо відірватися)
було би дуже файно, аби цей роман переклали багатьма мовами і він потрапив у топи там, де описаний досвід не ріже по живому
May 19, 2025
Я завжди відкладала прочитання книг про нашу війну на потім; завжди віддавала перевагу чомусь іншому, дальшому. Тому ця для мене є першою.
Якщо коротко про сюжет:
це про компанію друзів, усім з яких уже по 40 і які мають власні сімʼї (або в стосунках), та яких застала повномаштабка. Один із друзів іде воювати й це впливає на всіх, бо «він зміг, а я ні», «у мене хлопець на війні, а у неї лише брат», «ти мене засуджуєш за те, що я залишився тут?»
Героїв тут дуже багато і всі вони поєднані, так як і поєднані всі розділи книги. Їхнім початком є попередній, а завершення буде аж у кінці книги, так плавно вони перетікають з одного в інший.
А стиль..! Настільки майстерний, що не знаючи про кого цей розділ, можна легко здогадатися по тому як він написаний
Книга викликає стільки думок, бо написано так реально. А тому що це і є реальність. Тому що не не вигадка, не просто щось таке, крізь що проходила я чи мої знайомі. А тому що це відбувається тут. З нами всіма. Досі.
Інколи прочитання викликало якусь нудоту, але тільки через те, що все це так знайомо. І хоч зараз це вже «звично», але події у книзі описують самі початки вторгнення і відповідно ти проходиш крізь все це заново.
Тут було декілька розділів про повітряну тривогу, про масові атаки. І я чітко памʼятаю свої емоції під час прочитання і те, що читала це дуже швидко. Лиш би швидше закінчити. І тільки на словах «відбій повітряно тривоги» вдалось видихнути.
Дуже багато посилань на античну міфологію (а я таке дуже люблю!), але й не тільки. В центрі сюжету міф про Медузу, а проте вона виступає жертвою, бо ж була зґвалтованою Посейдоном і через це покараною Афіною.
А тут наведу декілька цитат:
«Життя не видно, поки живеш, як рибі не видно води. Як нізащо не здогадаєшся, що в людині тече кров, поки не побачиш перших поранених. А потім - перших убитих.»
«…ніби час здибився, наче хвиля, ніби немає уже ані минулого, ані майбутнього, а є лише вічне тепер, у якому можливе все - і смерть, і воскресіння, й перемога.»
«…гостро відчуваю, що всі ми - дещо більше, ніж просто натовп. Ми поєднані - поєднані однією свідомістю, завжди і скрізь, хоч, може, рідко це відчуваємо, але зараз - зараз ці кордони між нами м его стираються, і мені здається, що ми ніби опиняємося у будинку зі скляними стінами й стелями, кожного видно з усіх боків, з кожним зараз відчуваю звʼязок, наче він - один із нейронів колективної нервоої системи, яка пронизує всю країну…»
«…як можна поєднати ці дві речі - коли тут памʼять про смерть, а там у тебе раніше була памʼять про життя, це ж несумісно…»
Якщо коротко про сюжет:
це про компанію друзів, усім з яких уже по 40 і які мають власні сімʼї (або в стосунках), та яких застала повномаштабка. Один із друзів іде воювати й це впливає на всіх, бо «він зміг, а я ні», «у мене хлопець на війні, а у неї лише брат», «ти мене засуджуєш за те, що я залишився тут?»
Героїв тут дуже багато і всі вони поєднані, так як і поєднані всі розділи книги. Їхнім початком є попередній, а завершення буде аж у кінці книги, так плавно вони перетікають з одного в інший.
А стиль..! Настільки майстерний, що не знаючи про кого цей розділ, можна легко здогадатися по тому як він написаний
Книга викликає стільки думок, бо написано так реально. А тому що це і є реальність. Тому що не не вигадка, не просто щось таке, крізь що проходила я чи мої знайомі. А тому що це відбувається тут. З нами всіма. Досі.
Інколи прочитання викликало якусь нудоту, але тільки через те, що все це так знайомо. І хоч зараз це вже «звично», але події у книзі описують самі початки вторгнення і відповідно ти проходиш крізь все це заново.
Тут було декілька розділів про повітряну тривогу, про масові атаки. І я чітко памʼятаю свої емоції під час прочитання і те, що читала це дуже швидко. Лиш би швидше закінчити. І тільки на словах «відбій повітряно тривоги» вдалось видихнути.
Дуже багато посилань на античну міфологію (а я таке дуже люблю!), але й не тільки. В центрі сюжету міф про Медузу, а проте вона виступає жертвою, бо ж була зґвалтованою Посейдоном і через це покараною Афіною.
А тут наведу декілька цитат:
«Життя не видно, поки живеш, як рибі не видно води. Як нізащо не здогадаєшся, що в людині тече кров, поки не побачиш перших поранених. А потім - перших убитих.»
«…ніби час здибився, наче хвиля, ніби немає уже ані минулого, ані майбутнього, а є лише вічне тепер, у якому можливе все - і смерть, і воскресіння, й перемога.»
«…гостро відчуваю, що всі ми - дещо більше, ніж просто натовп. Ми поєднані - поєднані однією свідомістю, завжди і скрізь, хоч, може, рідко це відчуваємо, але зараз - зараз ці кордони між нами м его стираються, і мені здається, що ми ніби опиняємося у будинку зі скляними стінами й стелями, кожного видно з усіх боків, з кожним зараз відчуваю звʼязок, наче він - один із нейронів колективної нервоої системи, яка пронизує всю країну…»
«…як можна поєднати ці дві речі - коли тут памʼять про смерть, а там у тебе раніше була памʼять про життя, це ж несумісно…»
May 2, 2025
Видавництво Анетти Антоненко, слухала в Абук 🎧
Мені сподобалося, як розділи змінюються не крапками, а комами. Ніби кожен персонаж продовжує думку попереднього, створюючи відчуття єдності — потоку свідомості окреми�� людей, які разом функціонують як єдиний організм.
Думки цивільних, які переймаються станом і почуттями близьких на фронті.
Військові, які не можуть переключитися на життя в тилу після пережитого.
Усі вони, усі ми — частини одного спільного болю.
У книзі чимало відсилок до міфів про Медузу та Персея.
Медуза — символ колективної травми, принесеної війною.
Посейдон — це болісна ситуація, до якої ми виявилися неготовими.
Персей — подолання травми.
Усе інше вам розкаже сама книга, якщо зацікавить.
З особливо триґерного: повітряні тривоги, вибухи, зґвалтування, російська мова, проросійські родичі та російська пропаганда. Особисто для мене — російської було забагато.
Є сцена, яку я просто не можу прийняти: жінку ґвалтують, а згодом вона просить чоловіка поговорити з ґвалтівником, аби той більше так не робив. Це — за межею мого розуміння. Взагалі, ця сцена здалася мені дивною й неприродною.
Постійні повтори вже відомих подій спершу сприймалися як художній прийом, але з часом почали втомлювати. Наче хтось безупинно намагається докричатися до нас, а ми вперто не чуємо.
Психоделічні елементи та магічний реалізм — не моя чашка чаю. Спочатку це зацікавлювало, а згодом почало радше дратувати.
Закриття сюжетних ліній через видіння, дива, умовності — для мене це чітерство. Я не отримала відповідей, а гадати, що з того було сном, маренням чи реальністю — не хочу. Особливо моторошно було в момент, коли герої наїлися психотропів. Незрозуміло, персонаж фігурально відтинає голову Медузі чи ми от-от побачимо справжній труп, коли «гриби відпустять».
Це точно не моя література. Але, впевнена, ця книга знайде свого читача — того, хто оцінить символізм, емоційну глибину і складну подачу.
Мені сподобалося, як розділи змінюються не крапками, а комами. Ніби кожен персонаж продовжує думку попереднього, створюючи відчуття єдності — потоку свідомості окреми�� людей, які разом функціонують як єдиний організм.
Думки цивільних, які переймаються станом і почуттями близьких на фронті.
Військові, які не можуть переключитися на життя в тилу після пережитого.
Усі вони, усі ми — частини одного спільного болю.
У книзі чимало відсилок до міфів про Медузу та Персея.
Медуза — символ колективної травми, принесеної війною.
Посейдон — це болісна ситуація, до якої ми виявилися неготовими.
Персей — подолання травми.
Усе інше вам розкаже сама книга, якщо зацікавить.
З особливо триґерного: повітряні тривоги, вибухи, зґвалтування, російська мова, проросійські родичі та російська пропаганда. Особисто для мене — російської було забагато.
Є сцена, яку я просто не можу прийняти: жінку ґвалтують, а згодом вона просить чоловіка поговорити з ґвалтівником, аби той більше так не робив. Це — за межею мого розуміння. Взагалі, ця сцена здалася мені дивною й неприродною.
Постійні повтори вже відомих подій спершу сприймалися як художній прийом, але з часом почали втомлювати. Наче хтось безупинно намагається докричатися до нас, а ми вперто не чуємо.
Психоделічні елементи та магічний реалізм — не моя чашка чаю. Спочатку це зацікавлювало, а згодом почало радше дратувати.
Закриття сюжетних ліній через видіння, дива, умовності — для мене це чітерство. Я не отримала відповідей, а гадати, що з того було сном, маренням чи реальністю — не хочу. Особливо моторошно було в момент, коли герої наїлися психотропів. Незрозуміло, персонаж фігурально відтинає голову Медузі чи ми от-от побачимо справжній труп, коли «гриби відпустять».
Це точно не моя література. Але, впевнена, ця книга знайде свого читача — того, хто оцінить символізм, емоційну глибину і складну подачу.
February 11, 2025
Cюжет тут мінімальний: військовий отримує поранення і повертається додому на реабілітацію. Всі на це рефлексують. З великою кількістю флешбеків, побутових справ, і вкрапленнями мета-модерну. Деякі вкраплення вдалі: як, наприклад, “розмова” військового з російськими авіадиспетчерами, деякі - відверто дурня. Привид(?) загиблої коханки військового являється сину четвертої дружини його однокласника, щоб розказати, що вона з Маріуполя. Навіть не знаю, що тут сказати…
Ця зомбі-Каріна також являється бабушці цього хлопчика, щоб подарувати їй усвідомлення, що бандерівці - не нацисти. При чому стурбованість Каріни саме цією сімʼєю не пояснюється.
Час від часу автор захоплюється і звалюється в суцільну абстракцію. Наприклад, опис почуттів персонажів - за красивими словами не продертися до суті, неможливо зрозуміти, що хотів сказати автор, окрім того, що він дуже поетичний і ліричний. В якийсь момент у нього сталась фіксація на кольорі заходу сонця - вісім епітетів в межах однієї сторінки. Все це відволікає, і не покращує читацький досвід.
Завершується все колективним грибним тріпом, в якому персонажі вирішують свої психологічні проблеми (не всі, дехто потім їздить голяка на білому коні).
Мені хотілось знизити градус абсурду, і більше почитати про буденність війни. Тому що частини про війну дійсно гарно написані і мені особисто запали в душу, хоч я знаю і бачила все те ж саме. Мені також подекуди було дуже смішно - в автора відмінний гумор. Але весь цей мета-модерн, який мені дуже подобався в 9 класі, зараз вже псує враження від книги.
7 з 10, або 3,5 зірочки і я округлюю до низу, бо фінал мені не зайшов.
Ця зомбі-Каріна також являється бабушці цього хлопчика, щоб подарувати їй усвідомлення, що бандерівці - не нацисти. При чому стурбованість Каріни саме цією сімʼєю не пояснюється.
Час від часу автор захоплюється і звалюється в суцільну абстракцію. Наприклад, опис почуттів персонажів - за красивими словами не продертися до суті, неможливо зрозуміти, що хотів сказати автор, окрім того, що він дуже поетичний і ліричний. В якийсь момент у нього сталась фіксація на кольорі заходу сонця - вісім епітетів в межах однієї сторінки. Все це відволікає, і не покращує читацький досвід.
Завершується все колективним грибним тріпом, в якому персонажі вирішують свої психологічні проблеми (не всі, дехто потім їздить голяка на білому коні).
Мені хотілось знизити градус абсурду, і більше почитати про буденність війни. Тому що частини про війну дійсно гарно написані і мені особисто запали в душу, хоч я знаю і бачила все те ж саме. Мені також подекуди було дуже смішно - в автора відмінний гумор. Але весь цей мета-модерн, який мені дуже подобався в 9 класі, зараз вже псує враження від книги.
7 з 10, або 3,5 зірочки і я округлюю до низу, бо фінал мені не зайшов.
March 1, 2025
це могла би бути гарна чернетка для майбутньої книги якби не:
1. погано постарівші спроби виправдання або раціоналізаціі росіян на всю книжку (це мало сенс перший тиждень ну місяць повномасштабного, але в 2025 році таке читати - сюр)
2. проблеми в хронології (то Соломія з Славком вже 10 років разом на момент початку повномасштабної чи на момент початку Майдану?)
3. одруківки типу: “Я (Леся) роззираюся про всяк випадок навколо і показую Лесі” (не виключено, що проблема виключно в електронній версії від якабу, яку я читала)
4. улюблені чоловічими авторами вставки про засудження абортів (як завжди, недоречні)
5. “Мої жарти такі ж пласкі, як і мій бюст, який він уважно вивчає своїм відстороненим поглядом.”
6. Погляд на зраду з 0 засудження: "В нас нічого не було, розумієш? Ми цілувалися хіба може пару разів”
В цілому концепція книги дуже цікава, особливо мандри сузірʼями кожного з персонажів і точки пересікання в цих сузірʼях. Пейзажі Львову також порадують.
Сподіваюсь, автор почне давати свої книги на доопрацювання і підлаштовуватиме їх більше до сучасного світу або хоча б до базової моралі.
1. погано постарівші спроби виправдання або раціоналізаціі росіян на всю книжку (це мало сенс перший тиждень ну місяць повномасштабного, але в 2025 році таке читати - сюр)
2. проблеми в хронології (то Соломія з Славком вже 10 років разом на момент початку повномасштабної чи на момент початку Майдану?)
3. одруківки типу: “Я (Леся) роззираюся про всяк випадок навколо і показую Лесі” (не виключено, що проблема виключно в електронній версії від якабу, яку я читала)
4. улюблені чоловічими авторами вставки про засудження абортів (як завжди, недоречні)
5. “Мої жарти такі ж пласкі, як і мій бюст, який він уважно вивчає своїм відстороненим поглядом.”
6. Погляд на зраду з 0 засудження: "В нас нічого не було, розумієш? Ми цілувалися хіба може пару разів”
В цілому концепція книги дуже цікава, особливо мандри сузірʼями кожного з персонажів і точки пересікання в цих сузірʼях. Пейзажі Львову також порадують.
Сподіваюсь, автор почне давати свої книги на доопрацювання і підлаштовуватиме їх більше до сучасного світу або хоча б до базової моралі.
June 16, 2025
Напевно мені не вистачило спеціальної шоколадки для розуміння цієї книги.
Але чого точно було досить: мізогінних думок наших героїв, російськомовних розділів книги, кліше, психоделу.
Аж трохи прикро стало, що за державні кошти друкують такі думки, загорнуті в пафосні слова.
Але чого точно було досить: мізогінних думок наших героїв, російськомовних розділів книги, кліше, психоделу.
Аж трохи прикро стало, що за державні кошти друкують такі думки, загорнуті в пафосні слова.
October 26, 2025
Оскільки мені книжка сподобалася — напишу про те, що не сподобалося спочатку.
Накидав спочатку багато всього. Передав куті меду вишуканим стилем. Потім повернувся до старих-добрих сексів.
Ну а гриби, наскільки я розумію — це шось притаманне творчості. Проте все одно описи цього мені гидкі, хоча й мали певний символізм, містичну обгортку.
Але загалом сподобалася. Бо книжка для мене насамперед про людей. Зі своїми неоковирностями, вчинками не по-писаному.
До того я читав «Там, де вітер» і зарікся читати автора. Бо бухалівсько-блювальсько-рокерська естетика мене не вставляла. Тоді зачепила тільки війна, і ще тому, думаю, що читав я його з лютого по квітень 2022 року.
А в «Погляді Медузи» автор показав, що може писати по-різному. І це, на мою думку, талант. Він фактично створив цілісний текст на тему повномасштабки. А також у романі відсилання на міфологію; власне дещо з цього творить і містику, і сюжет зокрема. Проте це я навіть не намагаюся розгадати.
Накидав спочатку багато всього. Передав куті меду вишуканим стилем. Потім повернувся до старих-добрих сексів.
Ну а гриби, наскільки я розумію — це шось притаманне творчості. Проте все одно описи цього мені гидкі, хоча й мали певний символізм, містичну обгортку.
Але загалом сподобалася. Бо книжка для мене насамперед про людей. Зі своїми неоковирностями, вчинками не по-писаному.
До того я читав «Там, де вітер» і зарікся читати автора. Бо бухалівсько-блювальсько-рокерська естетика мене не вставляла. Тоді зачепила тільки війна, і ще тому, думаю, що читав я його з лютого по квітень 2022 року.
А в «Погляді Медузи» автор показав, що може писати по-різному. І це, на мою думку, талант. Він фактично створив цілісний текст на тему повномасштабки. А також у романі відсилання на міфологію; власне дещо з цього творить і містику, і сюжет зокрема. Проте це я навіть не намагаюся розгадати.
Read
October 28, 2025*прослухано на Абук*
мені якось дуже не дуже
мені якось дуже не дуже
September 15, 2025
2.5⭐️
по-перше, ЧІТЕРСЬКА (if you know you know) мелодраматична розвʼязка отримує дізлайк.
по-друге, графоманія - в цій книжці води із вийобистих слів більше, ніж у мене в дипломі!! можна скіпати цілі абзаци есеїстичних відступів, бла-бла пережовувань, що неприпустимо в книжці, яка і так підставово РОЗКАЗУЄ, а не ПОКАЗУЄ.
по-третє, автор так дотошно документує дійсність, що текст стрімко втрачає актуальність - як дописи в фейсбуках перших місяців війни чи меми про чорнобаївку. а rants на тему «як так рускі можуть вірити пропаганді😭» - тим паче, we are soooo over it, в гробу я бачила ще про це в художці читати.
last but not least (!!!), було катастрофічно некомфортно читати про досвід військового, прописаний НЕ військовим. неприємно попахувало апропріацією і популярною психологією.
по-перше, ЧІТЕРСЬКА (if you know you know) мелодраматична розвʼязка отримує дізлайк.
по-друге, графоманія - в цій книжці води із вийобистих слів більше, ніж у мене в дипломі!! можна скіпати цілі абзаци есеїстичних відступів, бла-бла пережовувань, що неприпустимо в книжці, яка і так підставово РОЗКАЗУЄ, а не ПОКАЗУЄ.
по-третє, автор так дотошно документує дійсність, що текст стрімко втрачає актуальність - як дописи в фейсбуках перших місяців війни чи меми про чорнобаївку. а rants на тему «як так рускі можуть вірити пропаганді😭» - тим паче, we are soooo over it, в гробу я бачила ще про це в художці читати.
last but not least (!!!), було катастрофічно некомфортно читати про досвід військового, прописаний НЕ військовим. неприємно попахувало апропріацією і популярною психологією.
November 24, 2024
4.5 ⭐️
"Старого світу вже немає, а новий ще не настав..."
Це було моє знайомство з автором і це насправду геніально написано!
Книга точно не для всіх і я навіть не братимусь її радити всім і кожному. Але тим, хто таки наважиться прочитати , історія подарує море емоцій та поле для роздумів.
Це дуже складний багатошаровий і насичений метафорами текст, який читається абсолютно не швидко і часом вимагає павзи "на подумати"
Але призвичаївшись до стилю автора, явже смакувала кожним реченням.
Надто реалістично. Часом я не могла відрізнити книгу від реальності. Дуже цікаво автор поєднав усіх персонажів.
Словом, для мене це було дуже захопливо! Залюбки почитаю інші твори автора
"Старого світу вже немає, а новий ще не настав..."
Це було моє знайомство з автором і це насправду геніально написано!
Книга точно не для всіх і я навіть не братимусь її радити всім і кожному. Але тим, хто таки наважиться прочитати , історія подарує море емоцій та поле для роздумів.
Це дуже складний багатошаровий і насичений метафорами текст, який читається абсолютно не швидко і часом вимагає павзи "на подумати"
Але призвичаївшись до стилю автора, явже смакувала кожним реченням.
Надто реалістично. Часом я не могла відрізнити книгу від реальності. Дуже цікаво автор поєднав усіх персонажів.
Словом, для мене це було дуже захопливо! Залюбки почитаю інші твори автора
January 29, 2025
Погляд Медузи - це особлива книга, яка мені сподобалась.
В ній про локдаун 2022 року, про біль і терпіння, про безвихідь і надію. І ще - в ній більше про відчуття ніж про почуття. Смуток, що автор тонко вплів у книгу, створює ефект психоделічності.
І ця психоделіка мені подобається.
В книзі немає моралізаторства, немає упереджень, є - окремі болі, з якими кожного героя застала війна, і які так гарно стали підсвічені те��рявою.
Книга має цікавий художній прийом, отримала задоволення від нього.
В ній про локдаун 2022 року, про біль і терпіння, про безвихідь і надію. І ще - в ній більше про відчуття ніж про почуття. Смуток, що автор тонко вплів у книгу, створює ефект психоделічності.
І ця психоделіка мені подобається.
В книзі немає моралізаторства, немає упереджень, є - окремі болі, з якими кожного героя застала війна, і які так гарно стали підсвічені те��рявою.
Книга має цікавий художній прийом, отримала задоволення від нього.
October 30, 2024
Ця книжка зміцнила мою думку, що Любко Дереш один із найпотужніших письменників сучукрліту. Воєнні будні в тилу, взаємини між друзями, коханими і рідними, трохи містики, міфології, осяянь і екзистенційних роздумів – створюють текст, в якому впізнаєш себе, своїх, і перепроживаєш власні досвіди, що перегукуються з досвідами персонажів.
Найважливіше, що попри все книжка насичена Світлом і оптимізмом, що навіть з найтемніших проваль можна вибратися, що навіть якщо люди віддаляються одне від одного на сотні космічних кілометрів, є шанс знову перетнутися, впізнати одне одного і прийняти вже інакшого, але досі свого.
«старого світу вже немає, а новий ще не настав».
Найважливіше, що попри все книжка насичена Світлом і оптимізмом, що навіть з найтемніших проваль можна вибратися, що навіть якщо люди віддаляються одне від одного на сотні космічних кілометрів, є шанс знову перетнутися, впізнати одне одного і прийняти вже інакшого, але досі свого.
«старого світу вже немає, а новий ще не настав».
February 22, 2025
23 закладки. найкраща пост(?)травматична книжка. хоча можливо тому, що вона перша, на яку все ж наважилась. але після неї навряд чи вдасться знайти щось таке ж витончене. красиво-глибоко торкаюче. надміру екзистенційно проникливе. люблю Дереша-юнака ще з 10 класу, але ця книжка - (на відміну від «Трохи пітьми») вже книжка мудрого, виваженого і дуже(!) дорослого чоловіка.
April 30, 2025
Дійсно дуже хороша книжка, наповнена глибиною, сенсами та творами знайомим відчуттями. Варта до прочитання та рефлексій. Однозначно подобається ця доросла версія Любко Дереша, хоча і трохи мотивів із ранніх творів ближче до кінця проростають та виринають на поверхню.
December 9, 2024
4,5 🌟
написано гарно і тригерно. багато знайомого всім всього.
тут Дереш теж не обійшовся без фірмового магічного реалізму, але і ладно.
написано гарно і тригерно. багато знайомого всім всього.
тут Дереш теж не обійшовся без фірмового магічного реалізму, але і ладно.
October 13, 2025
Можливо , найкраща книга року для мене. Нереальна кількість рефлексій , флеш беків , до яких доторкнувся автор книги. Потужно розкриває психологію взаємодії з військовими ,?власні переживання з приводу долучення до війська. Книга гідна для вдумливого читання!
Єдина - ну дуже спірний дизайн книги. Підбір шрифтів , їх розмір- дуже не зручно.
Єдина - ну дуже спірний дизайн книги. Підбір шрифтів , їх розмір- дуже не зручно.
June 12, 2025
Якби не підтримка дівчат, я б відклала цю книгу і не дочитувала - на перших сторінках не могла розібрати слів через сльози, що наверталися на очі через ситуацію з військовим...
Історія про дружбу чотирьох хлопців від гімназійної парти і до часів блекаутів. Сподобалася атмосфера Львова, яскраві герої, незвичні переходи до нового оповідача з тими Кассіопея-Персей...
І сподобалося закінчення - трохи химерне, але з ноткою доброти і надії на краще майбутнє...
Це маленька книга пітьми з великим і глибоким сенсом...🖤
Історія про дружбу чотирьох хлопців від гімназійної парти і до часів блекаутів. Сподобалася атмосфера Львова, яскраві герої, незвичні переходи до нового оповідача з тими Кассіопея-Персей...
І сподобалося закінчення - трохи химерне, але з ноткою доброти і надії на краще майбутнє...
Це маленька книга пітьми з великим і глибоким сенсом...🖤
March 17, 2025
Осінь 2022 року. Згадайте ті страшні часи. Виття сирен, перші масштабні ракетні обстріли й відключення світла. Час, коли країна поринала в темряву, яку майже можна було відчути на дотик. Так і в персонажів цього роману - в кожного своя темрява, трохи інша, ніж в інших, але не менш глибока й заплутана. Зі своїми пастками спогадів, думок, почуттів та складних рішень.
✒️"У прадавній пітьмі, на нулі життя у глибокому тилу в час повномасштабної війни, я силкуюся назвати безіменне, що танцює навколо мене, кружляє танцем зірок, видає нутряні звуки. Я намагаюся зрозуміти те, що намагалися осягнути перші люди на планеті: що тримає в нескінченному небі зірки? Тому що старі відповіді вже не працюють."
Любко Дереш береться показувати інші, менш популярні в художній літературі, сторони життя під час повномасштабної війни. Непорозуміння між рідними, що опинилися по різні сторони політичних поглядів, відчуження між коханими й друзями після розлучення й служби у війську, ПТСР та емоції тих, хто не пішов на службу з різних на те причин.
Це також текст про страх, сумніви, єдність і розділеність, каяття, переосмислення, споглядання власного минулого, майбутнього й теперішнього, жорстоку й сумну реальність, життя та смерть і, звісно, про любов.
✒️"— Це випадково, — кажу я. —Просто нас всіх поєднав один дзвінок від Славка. Виявилося, що ми всі його дуже любимо. А якщо когось любиш по-справжньому, це привносить у життя радикальні зміни."
Я звикла до нонфіку про цю війну де описується досвід військових, цивільних, що були під окупацією, волонтерів, біженців тощо, тож ця художня книжка про людей у глибоко тиловому місті, їх почуття та переосмислення власного життя після повернення друга з війська добряче виділяється на фоні інших.
Попри важкість тем про які написано, я хочу зазначити як це написано. Текст сприймається напрочуд легко й навіть приємно. Вишукана, багата мова, вдало й чітко передана емоційність, відвертість і життєвість зливаються у єдиний потік, де навіть розмежування між розділами від різних персонажів починаються з середини речення, продовжуючи одне одного, поєднуючись у потік свідомості спільного "я".
Не обійшлося без фірмових дерешевських накурів, відходів у філософічність, містичність й міфологічну метафоричність, але особисто мені це враження не зіпсувало. Просто відчувається авторський стиль, що за роки відточився й тепер ці деталі вміло доповнюють картину сюжету.
Насправді посмак від цього роману на диво спокійний, затишний, меланхолійний і теплий. Химерне відчуття, але цю книжку хочеться прикладати до серця й перечитувати, коли стане зовсім погано. Більшість того, що відбувається настільки реалістичне й поширене, що в якийсь момент здається ніби й ти - один із персонажів цієї книги.
Герої пірнають у власну й спільну пітьму повністю, а виходять вже іншими, змившими з себе весь нагар, бруд і налиплі стільники з в'язким медом. Трохи меншу трансформацію переживає і читач, але ця книжка точно входить до переліку тих, які щось змінюють у тобі, залишаються ще довгий час на задвірках свідомості й підкріплюють своєю блаженною атмосферою. Бо навіть у найглибшій темряві можна відшукати промінчик надії, або ж самостійно стати маяком для інших.
✒️"Пітьма змушує самовизначатися — або ти зникаєш у ній, або робиш зусилля бути."
Тому дуже раджу до прочитання, ви не пошкодуєте.
(Інст з відгуками @_daria_barnes)
✒️"У прадавній пітьмі, на нулі життя у глибокому тилу в час повномасштабної війни, я силкуюся назвати безіменне, що танцює навколо мене, кружляє танцем зірок, видає нутряні звуки. Я намагаюся зрозуміти те, що намагалися осягнути перші люди на планеті: що тримає в нескінченному небі зірки? Тому що старі відповіді вже не працюють."
Любко Дереш береться показувати інші, менш популярні в художній літературі, сторони життя під час повномасштабної війни. Непорозуміння між рідними, що опинилися по різні сторони політичних поглядів, відчуження між коханими й друзями після розлучення й служби у війську, ПТСР та емоції тих, хто не пішов на службу з різних на те причин.
Це також текст про страх, сумніви, єдність і розділеність, каяття, переосмислення, споглядання власного минулого, майбутнього й теперішнього, жорстоку й сумну реальність, життя та смерть і, звісно, про любов.
✒️"— Це випадково, — кажу я. —Просто нас всіх поєднав один дзвінок від Славка. Виявилося, що ми всі його дуже любимо. А якщо когось любиш по-справжньому, це привносить у життя радикальні зміни."
Я звикла до нонфіку про цю війну де описується досвід військових, цивільних, що були під окупацією, волонтерів, біженців тощо, тож ця художня книжка про людей у глибоко тиловому місті, їх почуття та переосмислення власного життя після повернення друга з війська добряче виділяється на фоні інших.
Попри важкість тем про які написано, я хочу зазначити як це написано. Текст сприймається напрочуд легко й навіть приємно. Вишукана, багата мова, вдало й чітко передана емоційність, відвертість і життєвість зливаються у єдиний потік, де навіть розмежування між розділами від різних персонажів починаються з середини речення, продовжуючи одне одного, поєднуючись у потік свідомості спільного "я".
Не обійшлося без фірмових дерешевських накурів, відходів у філософічність, містичність й міфологічну метафоричність, але особисто мені це враження не зіпсувало. Просто відчувається авторський стиль, що за роки відточився й тепер ці деталі вміло доповнюють картину сюжету.
Насправді посмак від цього роману на диво спокійний, затишний, меланхолійний і теплий. Химерне відчуття, але цю книжку хочеться прикладати до серця й перечитувати, коли стане зовсім погано. Більшість того, що відбувається настільки реалістичне й поширене, що в якийсь момент здається ніби й ти - один із персонажів цієї книги.
Герої пірнають у власну й спільну пітьму повністю, а виходять вже іншими, змившими з себе весь нагар, бруд і налиплі стільники з в'язким медом. Трохи меншу трансформацію переживає і читач, але ця книжка точно входить до переліку тих, які щось змінюють у тобі, залишаються ще довгий час на задвірках свідомості й підкріплюють своєю блаженною атмосферою. Бо навіть у найглибшій темряві можна відшукати промінчик надії, або ж самостійно стати маяком для інших.
✒️"Пітьма змушує самовизначатися — або ти зникаєш у ній, або робиш зусилля бути."
Тому дуже раджу до прочитання, ви не пошкодуєте.
(Інст з відгуками @_daria_barnes)
March 27, 2025
Нова книга Дереша "Погляд Медузи" однозначно посяде одне з топових місць в моєму списку.
Вміння автора гармонійно поєднувати таємничу міфічність з напруженою реальністю робить книгу захопливою та багатогранною.
Проте ця книга не допоможе втекти від реальності. Навпаки. Вона занурить читача в найтемніші куточки душі людської сутності та витягне на поверхню те, що хотілось затрамбувати якнайглибше.
"Ось що страшно в цій темряві. Те, що ти називав собою, відійшло назавжди, але ти все ще живий. Ти все ще живий, і ти розумієш: тебе, виявляється, весь цей час не було. Замість тебе були якісь речі. Були якісь люди. Був шум і лють, секс і музика, поезія і філософія. Витончена метафізика. Чудові люди в найкрасивішому місті у світі. Але в цьому не було тебе. А зараз усе навпаки. Я — є. Немає більше життя, в яке хочеться повертатись"
"Бо в кожного — свої власні прильоти. Власні руйнації, пора��ені, вбиті й зниклі безвісти. Власний блекаут усередині"
Переконливі персонажі, зі своїми рефлексіями, почуттями, страхом часто перегукуються з емоціями читача. Цим роман має захоплюючу динаміку та перехід на інший рівень розуміння.
Медуза - міфічне створіння, погляд якої перетворює людину на камінь.
Це метафоричне порівняння точно підходить під сьогоднішні реалії. Чи не скам'яніли всі ми, переживаючи надзвичайно травматичний досвід впродовж останніх трьох років? Питання риторичне...
Вміння автора гармонійно поєднувати таємничу міфічність з напруженою реальністю робить книгу захопливою та багатогранною.
Проте ця книга не допоможе втекти від реальності. Навпаки. Вона занурить читача в найтемніші куточки душі людської сутності та витягне на поверхню те, що хотілось затрамбувати якнайглибше.
"Ось що страшно в цій темряві. Те, що ти називав собою, відійшло назавжди, але ти все ще живий. Ти все ще живий, і ти розумієш: тебе, виявляється, весь цей час не було. Замість тебе були якісь речі. Були якісь люди. Був шум і лють, секс і музика, поезія і філософія. Витончена метафізика. Чудові люди в найкрасивішому місті у світі. Але в цьому не було тебе. А зараз усе навпаки. Я — є. Немає більше життя, в яке хочеться повертатись"
"Бо в кожного — свої власні прильоти. Власні руйнації, пора��ені, вбиті й зниклі безвісти. Власний блекаут усередині"
Переконливі персонажі, зі своїми рефлексіями, почуттями, страхом часто перегукуються з емоціями читача. Цим роман має захоплюючу динаміку та перехід на інший рівень розуміння.
Медуза - міфічне створіння, погляд якої перетворює людину на камінь.
Це метафоричне порівняння точно підходить під сьогоднішні реалії. Чи не скам'яніли всі ми, переживаючи надзвичайно травматичний досвід впродовж останніх трьох років? Питання риторичне...
February 9, 2025
Прочитала за вечір.
Думаю, ця книга підійде і тим, хто ще не знайомий з творчістю Дереша, і тим, хто добре знайомий із його творчістю, бо у цій книзі типаж персонажів-підлітки, описані у попередніх його творах, що виросли і досягли середнього віку. В них кожен зможе знайти когось зі знайомих або себе. Також є багато з чого і посміятися, хоч це не згадано в попередніх коментарях. Скажімо, я добре розсмакувала частину із описом порядної галицької родини Яблонських і голови родини Зиновія Ільковича)
За деякий час я би повернулась до цієї книги і звірила свої спогади про буденність війни із описом Дереша.
Думаю, ця книга підійде і тим, хто ще не знайомий з творчістю Дереша, і тим, хто добре знайомий із його творчістю, бо у цій книзі типаж персонажів-підлітки, описані у попередніх його творах, що виросли і досягли середнього віку. В них кожен зможе знайти когось зі знайомих або себе. Також є багато з чого і посміятися, хоч це не згадано в попередніх коментарях. Скажімо, я добре розсмакувала частину із описом порядної галицької родини Яблонських і голови родини Зиновія Ільковича)
За деякий час я би повернулась до цієї книги і звірила свої спогади про буденність війни із описом Дереша.
December 31, 2024
Мені було цікаво, місцями дивно, місцями дуже щемко. Багато гарних цитат зафіксував для себе. Впевнені 4+
August 9, 2025
Я вперше з часів старшої школи взялася за Дереша і не можу не помітити, як автор подорослішав. Це на голову краще за "Культ" чи "Поклоніння ящірці". За деякими міфологічно-філософськими винятками, роман читається легко і швидко, я навіть не очікувала. Тим не менше, його любов до психоделіки і філософувань нікуди не поділася, тому не можу сказати, що ця книжка - ідеально написана.
Проте вибір теми чудовий - опис життя у тилу, коли твій шкільний друг воює. Це не перша моя книга про повномасштабне вторгнення 2022 року, але ще ніхто не вибирав фокусом саме тил з його тривогами, докорами сумління і, так, блекаутами. Про це автор написав дуже щемко і мені воно сильно відгукнулося, за що я вдячна.
Проте вибір теми чудовий - опис життя у тилу, коли твій шкільний друг воює. Це не перша моя книга про повномасштабне вторгнення 2022 року, але ще ніхто не вибирав фокусом саме тил з його тривогами, докорами сумління і, так, блекаутами. Про це автор написав дуже щемко і мені воно сильно відгукнулося, за що я вдячна.
Displaying 1 - 30 of 77 reviews