Куди там відьмам і чортам! Найстрашніше і тоді і зараз це звичайні люди, котрі впевнені що роблять правильні речі.
Чесно кажучи жалкую, що прочитала. Ніяких претензій до видавництва і автора, книжка дуже гарна. Але, трясця, люди у ній такі безсердечні душогуби, я була надзвичайно шокована. За ласку коту відрізали хвіст, а за те що киця попила молока - хапали її і бити головою об стіну. Ну і купа собак, котрим відрубали лапи, щоб ПОТІМ дізнатися, що то, виявляється, були відьми.
Про самих відьом дізналась кілька нових речей, але і тут все зводилося до розуміння скільки невинних жінок було покалічено і вбито ідіотами і їх дурними віруваннями.
Знову таки ніяких претензій до видавництва і людей, що працювали над книгою. Якість чудова, малюнки бомбезні, але що у середині... Я знаю що люди і зараз жорстокі, але я не хочу про це читати. Купите цю книгу у Прометея, підтримайте видавництво, але якщо вас також глибоко засмучує жорстокість до тварин, то пропусткайте абзаци, якщо бачите слово пес, кіт, свиня і т.д. Пишу і публікую це тільки тому, що хотіла щоб хтось попередив мене.
Замовив книгу не лише через інтерес до етнографії та української демонології, але й через неймовірне візуальне оформлення. Воно, як і навповнення на вищому рівні. Єдиний мінус - робота редактора, яка тут відсутня. Текст відчувається монолітним, наскільки я зрозумів, то він поданий в оригіналі згідно з роботою Іванова. Попри це, мені здається, що варто було створити невелике розмежування між темами та словами дослідника, бодай візуальне, бо занадто все зливається в одне
дуже цікава етнографічна робота кінця 19 століття. смішно і не дуже, шкода людей.
ілюстрації фантастичні, одну зірку зняла бо важко було читати - трохи б редакції і хоча б пробілів між оповідками додали б динаміки для сучасного читача. але загалом я рада, що такий незвичний скарб видають і зараз
Щиро зізнаюся, що придбала цю книжку, побачивши неймовірні ілюстрації від WKODA. Вони зачаровують – містичні, моторошні, пронизані справжнім духом української магії. Ці малюнки настільки відьомські й атмосферні, що я натиснула "купити" навіть не читаючи анотації й не маючи жодного уявлення, про що ця книга.
Відкривши перші сторінки, я ніяк не могла зрозуміти, з чим саме маю справу. Але виявилося, що це – етнографічна праця історика та фольклориста Петра Іванова, який впродовж 14 років збирав оповідки про відьом і упирів на території Куп’янщини та Харківщини, створюючи унікальну збірку вірувань і легенд українського селянства наприкінці XIX століття.
Читати ці оповідки було неймовірним задоволенням. Переді мною відкрився широкий простір народної фантазії: живі й автентичні історії, які повністю передають багатство української міфології й вигадливість нашого народу. Ці вірування про відьом і упирів здаються настільки живими, що з кожною з них ти з головою пірнаєш в атмосферу тих часів, ходиш на вечорниці і до шинка, гуляєш хутором і неодмінно оминаєш кладовище.
Якщо ви, як і я, любите українську міфологію, фольклор і естетично досконалі видання, "Народні оповідки про відьом та упирів" – це саме те, що вам потрібно. Це не просто книга, а справжній скарб для тих, хто хоче більше дізнатись про нашу культуру і міфи.
у цих історіях про відьом, записаних наприкінці хіх століття, відьми зазвичай найбільше й потерпають. байдуже, до яких хитрощів вони вдаються, завжди знайдеться хтось мудріший (чоловік, звісно, бо мудріші жінки й самі якісь підозрілі), хто зрозуміє, що оця копиця сіна, оця голка або оцей кіт — то місцева відьма, тож із нею можна зробити всіляке. особливо в цій книжці цікаво, як буденно персонажі оповідок відрубують лапи звірині, яка невдало потрапляє в їхнє поле зору, бо ж етнограф, звісно, назбирав історій, у яких уся ця худоба вранці виявляється скаліченими відьмами, а на практиці то мали би бути безсенсовні криваві бані.
наприкінці книжки є гарнезні ілюстрації, демонічні й еротичні, але вони недаремно наприкінці: у самому тексті не те щоб є де їх приткнути, бо народні оповідки про відьом зазвичай не про те, вони буденніші й значно менш, ееем, гламурні.
із прикрого — книжка перекладена з російськомовних дослідницьких нотаток (які, вочевидь, були записані стандартним етнографічним канцеляритом), і по ній це дуже відчутно. якби я була її редакторкою, то багато попідчищала б, але в цієї книжки не було редакторки — а це ніколи не хороша ідея.
оформлення гарне, але суцільність тексту і потік однакових чи дуже схожих між собою оповідок змушує нудьгувати і не викликає бажання продовжувати читати.