Під місяцем великі цвинтарі

by Georges Bernanos, Жорж Бернанос, Віктор Шовкун (Translator)

До другого тому французського письменника Жоржа Бернаноса ввійшли такі твори: "Ще одна розповідь про Мушетту", "Пан Невін, або Мертва парафія", "Під місяцем великі цвинтарі", що продовжують тему боротьби сил добра і зла за душу людини.

544 pages, Hardcover

Published January 1, 2004

About the author

Georges Bernanos était un écrivain français, gagneur du Grand Prix du Roman de l'Académie française en 1936 avec Journal d'un curé de campagne.

George Bernanos was a French writer. His 1936 book, Journal d'un curé de campagne (Diary of a Country Priest), won the Grand Prix du roman de l'Académie française.

Reviews

[Vasyl · Rating 2 out of 5]

Настільки ж наскільки мені сподобався перший том цієї збірки творів Жоржа Бернаноса, настільки ж не сподобався другий. Тут ми більше залишаємося сам на сам з автором, а не з його художніми образами, і… це не така вже й приємна зустріч: він упоротий католик й трохи менш упоротий монархіст і його спосіб сповідувати і те і інше фанатично-істеричний й не передбачає здорового глузду. Якби він не був талановитим як письменник, то тут взагалі не було б на що звернути увагу: останній твір цієї збірки - не художній, і він дуже добре ілюструє неспроможність автора адекватно формулювати й доносити думки, якщо вони не загорнуті в мистецьку оболонку.

Ще одна розповідь про Мушетту. Маленька повість про трагічну долю не… дуже інтелектуально розвиненої сільської дівчини. Якщо ви вивчали в школі українську літературу, то, можливо, крім виразного психологізму, тут не буде нічого нового. Хоча, напевно, це найкраще що є в цьому томі збірки.

Пан Невін, або мертва парафія. В невеличкому селі знаходять труп задушеного й можливо зґвалтованого, - але це не точно, бо видно що Бернанос дуже-дуже хоче поговорити про гомосексуалізм і педофілію (католик все-таки), але не наважується й обмежується натяками, - хлопчика, потім всі помирають.

Тут багато центральних персонажів, особливо як для не дуже великого за об’ємом тексту, й всі вони - такі собі недалекі, недолугі, трохи карикатурні, зі своїм набором тарганів в голові, люди зайняті своїми проблемами, подекуди просто власним виживанням. І для кожного з них ця підкреслена обмеженість переривається на те щоб видати великий шекспірівський монолог про щось високе й абстрактне. Ну тобто є у нас умовний селянин, небагатослівний, а коли говорить, то тих слів не може й нормально до купи зв’язати, але в якийсь момент: “бути, чи не бути…” і далі за текстом, а потім знову той самий забитий селянин. Коли такі програмні промови виголошують спеціально треновані люди - священник, лікар, вчитель - воно наче-то й ок, але коли це наприклад підліток незрозумілого віку, який ніде й ніколи не вчився, бо мамка не пустила і не схоже щоб був зацікавлений самоосвітою, і який у всіх інших ситуаціях веде себе не дуже адекватно, то тут вже виникають питаннячка.

Ще одна річ що стосується “спеціально тренованих людей” ось яка. Якщо в нас є священник і ми його звинувачуємо в тому що ти, мовляв, якось криво сприймаєш приписи своєї власної священної книги (про що йде мова певним чином в “Під сонцем сатани” й в “Щоденнику сільського кюре” з першого тому) - тут нема питань. Підписався на це, вивчився - вигрібай якщо щось не так. Якщо ми конвертуємо священний текст в певну етичну систему й співвідносимо цю систему з вчинками героїв - це також зрозуміло. Але, якщо по факту ми судимо людей просто за нормами тієї самої книги, хоча люди на ці умови ніколи не погоджувалися, то… авторе, чого б мені не повинно було бути пофігу на оце все? А тут саме воно й відбувається: вилазить автор зі своєю релігійністю й починає засуджувати героїв яких сам створив не-релігійними за приписами священного писання, і воно якось все.. мимо каси.

Під місяцем великі цвинтарі. Це такий собі політико-релігійний трактат. Теоретично це мало б бути про становлення режиму Франко в Іспанії, бо Бернанос був свідком цих подій. По факту, про власне події тут сторінок 20 з 200, які несподівано виринають наприкінці першої частини, все інше - це рефлексії автора. Все зводиться до “яку країну просрали”, де “країна” - то Іспанія, то Франція, а в "просрали" Бернанос послідовно звинувачує все що рухається, крім себе, звісно. Головна ідея: “якби всі, чи майже всі, вірили так як треба, то все було б добре”, а так… [сумний католицький смайлик]

Це дуже погано написано. Плутаний текст, з перескакування з теми на тему, постійне безсистемне багатосторінкове переливання з пустого в порожнє одного й того самого. Є цікаві думки, є твердження з якими можна погодитися, є те з чим можна посперечатися, але виокремлювати їх з цього потоку свідомості не має великого сенсу.

Моє ставлення до цього всього добре ілюструє простий приклад: Бернанос просто таки ненавидить Прогрес, перш за все отой технічний-матеріальний, отих всіх науковців й інженерів, тому що… (трохи спрощено) Прогрес забрав у французів той варіант релігійності, який автору подобається. Fair enough. І в той же час він розповідає як їздив Мальоркою на мотоциклі. Емм, а чому мотоцикл а не кінь?! - Як пояснював нам колись інший класик традиційних цінностей зі своїх передвиборчих плакатів: “Тому що послідовний”. Якщо в твоїй власній голові усі твої переконання розбиваються перевагами бензинового двигуна внутрішнього згоряння, то іди ти мабуть нахєр зі своїми переконаннями, художні твори можеш залишити, якщо хочеш, а як ні - то й ні, не так вже й треба.