Прихисток

by Олександра Буревій

...Поміж нічого та посеред ніде стоїть стара кам’яна фортеця. В її стінах облаштувався Прихисток — інтернат, сповнений таємниць і жахіть. Відірвані від світу, місцеві живуть у власній реальності, підпорядкованій суворим правилам і ритуалам. Що ховається межи стін, торуючи собі шлях нічною темрявою? Чи існують привиди насправді? Та чи є щось, страшніше за привидів?
З’ясуйте, скільки таємниць цього містичного трилеру піддадуться особисто вам!

240 pages, Hardcover

Published October 31, 2024

Reviews

[Наталія Левченко · Rating 3 out of 5]

3,5 ⭐ Варте прочитання 100%,якщо ви любите пазли, готику, таємничість і не боїтесь багато оповідачів

Зазначу, що Сузір'я імен на форзацах трохи спойлерить одне з правил Прихистка і деякі події, тому краще заглянути туди один раз перед або вже після прочитання і не дивитись під час(хоча комусь це допоможе не заплутатись)

Щодо сюжету, то вийшло захопливо. 230стр наче маленький об' єм, який можна прочитати за день, але голова гудітиме від кількості різних фактів, оповідачів та від таємниць, які всі замовчують.
Цікаво було читати про психологію мас, про бажання і віру дітей в надприродні сили і взагалі про те, як ідеї керують людьми.
Дуже багато одкровень, багато насилля, болю і жаху, що це і навіть гірше може дійсно відбуватись в деяких інтернатах..
А ще тут війна, спочатку далеко, а потім все ближче...


Я б поставила історії 4,5 якщо прибрати останній розділ.
Це справді цікава історія, дуже заплутана. Після деяких поворотів хотілось перечитати знову книгу, щоб зібрати всі натяки на розвязку наново. Дещо я розгадала, але це не недолік, а скоріше підтвердження логічності твору.

То чому забрала бал? Далі СПОЙЛЕР!!!!!!


—————————


я погано відношусь до кохання дорослого і підлітка. Я до останнього сподівалась, що це було все турбота як від опікуна, якісь батьківські почуття
І мене просто вибісило, що крім самого факту "і в кінці він забрав її на таксі" (скоріше незаконно), є розділ "і зустріли вони старість разом як подружня пара" (просто різниця в віці десь 10років).
І окей, якщо б це було просто моє відчуття, що ну якось це не ок. Але гадаю авторка сама в якийсь момент захотіла виправдатись і тому зазначила, що до повноліття він її не торкався...
Ну це все міняє і відміняє табуйовану тягу і зацікавленісь вчителя до 15річки, життя з нею три роки десь у відносинах до повноліття без інтиму, а потім вже повноцінно... Ну короче забагато тексту від мене, і так зрозуміло, що для мене це мінус

Короче є тут купа тригерів, кожен знайде на свій смак

І ще для мене залишились питання щодо Гарпії. Якщо я правильно зрозуміла, її вбили ще коли вона була Вороною скляною кулею під час того самого поцілунку з Метеликом. Панянка довела, що привиди тут можуть бути фізичні. Допустимо, що Гарпія не усвідомлювала, що вона мертва, через що не зникала, змінювала одяг та зачіску, билась та навіть мала інтимні стосунки.(на відміну від Панянки)
Але Свічадо. Панянка сама сказала, що той хто не вірить в привидів, їх не бачить, але якщо Гарпія була привидом, Свічадо не мала б рятувати її в озері, дивитись як її спалюють. Я вже не кажу про дорослих, які не всі могли бачити привидів, але Гарпію навіть в Лазареті лікували... По суті єдиний прямий доказ її примарності було те, що вона не їсть. Я вже мовчу, що діти мабуть не ростуть в цьому місці і ніхто не помітив, що дівчата не змінюються, навіть для дорослих.
Є ще пару моментів, які виглядають як діри з цими привидами, але вони не сильно впливають на сюжет

[Anna_nke · Rating 4 out of 5]

У мене дуже змішані почуття з приводу цієї книги.

Я мечусь між тим, що маленький обсяг і це все ж таки янг едалт і тому нормально, що щось спрощено, щось лишається за кадром і все будується скоріше на емоціях, аніж на кількості деталей та тим, що 230 сторінок для цієї історії мало, дуже-дуже мало, бо хотілось би глибшого розкриття. Плюс тут багато персонажів, яким банально не вистачає ефірного часу, ти не встигаєш їх запамʼятати.

А ще мені атмосферою (не сюжетом) дуже схоже на «Дім, в якому…» і це прям заважало, бо я мимоволі проводила паралелі.

Якби в моєму читацькому житті не було «Дому…» скоріш за все я б з головою пірнула в «Прихисток» — бо в цілому це мікс того, що я люблю: нічого не зрозуміло, оповідь від різних персонажів, ти поступово дізнаєшся правила Павучихи, намагаєшся розібратись що тут взагалі до чого і (і це великий плюс) майже до останнього не можеш зрозуміти чи є тут містична складова чи все ж буде якесь логічне пояснення.

Відгук вийшов дещо сумбурним, мені все ж скоріше сподобалось, хоча і питання до деяких моментів теж є.

[Svitlana · Rating 5 out of 5]

Перегорнула останню сторінку і... Вау!
Це було цікаво, напружено, щемко і так по-справжньому.

Дія відбувається в дитячому інтернаті, який знаходиться віддалено від будь-якого населеного пункту (але не так віддалено від лінії фронту, на жаль). Діти в ньому живуть за власними правилами, вигадують одне одному нові імена, а відповідно, і нові особистості, нові життя. Коли хтось отримує нове ім'я, все попереднє життя "забувається", ніби його і не було.

Правила важливі! Їх треба дотримуватись. Хто не дотримуватиметься правил, буде покараний.

"Прихисток" приховує в собі багато таємниць, і з часом вони усі будуть розкриті.

Це не дитяча історія, не казочка. У цій книзі відбувається багато жорстких і навіть жорстоких подій.

Можливо, сюжетом вона не всім сподобається. Це дуже суб'єктивно. Але те, що книга добре написана, продумана, з "живими" персонажами і реалістичними діалогами, - це однозначно.
Моя рекомендація❤️

[Христина Лончина · Rating 5 out of 5]

Крутецька дебютна історія від української авторки 🔥. Тішусь, що доля нас звела так швидко, бо я планувала читати десь-там-колись, але зараз у такому захваті від неї, та ти шо ❤️‍🔥.

Хоча! Тут такий вайб і набір жанрів, які я рідко беру читати - містичні елементи, горрор й трилер, ну і зовсім трохи - детективної складової. Разом вийшла горюча суміш, яка вибухне 🤫!

🏠 Це історія про Прихисток, в якому діють певні незвичні правила. Переступивши поріг будинку, минуле зникає, після Випробувальної ночі жителі отримують нове ім'я, починають життя з чистого аркуша.

Тут дуже багато героїв і я спершу трохи навіть плуталася, бо в декого були зміни імені під час сюжету 😅, проте, коли втягуєшся в розповідь, то все стає зрозуміло + на форзацах є своєрідна мапа з імен, щоб можна було зорієнтуватися!

Сюжет⬇️

У Прихистку доволі містична атмосфера, крім правил Імені та Випробувальної ночі, тут панує таємнича Павучиха. Ніхто ніколи її не бачив, але вплив відчували майже повсякчас. А ще були Дарунки. Якісь коштовні або навпаки - цілком непримітні речі, які діти знаходили в будинку. Ці Дарунки призначалися саме тій людині, яка їх знаходила. Не вбережеш Дарунок - Павучиха мститиме. Жорстоко.

🕷️ Після декількох смертей, ми (читачі) дізнаємося, що директор Прихистку - Чугайстер, знає, хто така Павучиха, а отже, знаємо, хто в будинку чинить суд над іншими. Проте ще моторошніше стає після розповіді Павучихи і причини, чому вона завжди обирає невинних, а їх кривдників - залишає в живих. Ось такий вам завуальований спойлер!

Якщо чесно, я часто матюкалася під час читання, бо була в шоці, як тут усе закручено; яка тут панує жорстокість, між самими дітьми зокрема; скільки неочікуваних смертей, скільки болю й насилля, зокрема фізичного. Тут так багато темряви всередині Прихистку, а до цього всього темрява накриє їх ще й ззовні. Війна. Скільки в Чугайстер не хотів її ігнорувати, стверджуючи, що Прихисток далеко від лінії фронту, обстріли все одно їх застануть...

🫣 Мені здавалося, що нічого доброго й світлого тут не буде, що темінь затягне всіх, але, на диво, авторка гарно прописала фінал. Все завершилося доволі логічно, містично й навіть якось доволі приємно. Ти можеш покинути Прихисток, але його сутність ніколи не покине тебе.

Франсуа і Пустка повернулися у рідний дім, де їх чекали близькі люди, яких бачити могли лише вони. Ті, хто їх не відпустили йти далі. А вони й раді залишитися...

🥹 Знаєте, цю історію можна трактувати, як цілком вигадану, але якщо добре подумати, то стає дуже сумно, ба навіть лячно, скільки людей зараз живуть із відчуттям "не відпускання"; скільки з них прив'язані до людей, яких уже немає вживих, коли ти ніби й розумієш, що ця людина померла, але за відчуттями, ніби вона просто десь поїхала далеко-далеко, а ти чекаєш на її повернення, без змоги рухатися. Дуже важко це все.

Ну і ще - книжка хоч і про дітей, підлітків, але насправді тут усе так важко, стільки болю й страждань. Під час читання ще раз переконуєшся, що ніколи не варто сприймати дітей, як щось несуттєве, мале й (ніби поки) нерозумне. Вони можуть відчувати, трактувати й проживати все набагато глибше, ніж дорослі. Діти правдивіші.

❤️‍🔥 Книжку однозначно рекомендую! До речі, в комплект до книжки йдуть листівки й закладинка з класним дизайном ✨.

[Barnes · Rating 4 out of 5]

"Прихисток — інтернат, сповнений таємниць і жахіть. Відірвані від світу, місцеві живуть у власній реальності, підпорядкованій суворим правилам і ритуалам." Мешканці Прихистку свято вірять, що світу за межами інтернату не існує, шанують правила, бережуть Дарунки й незмінно бояться Павучихи.

Що в біса тут відбувається? Чому всі такі дивні? Чому імена змінюються? Чому дорослі це дозволяють? Чи справді тут є щось потойбічне? І що справді становить загрозу для дітей? Чи все є тим, чим здається?

✒️"Навіть якщо втече геть, цей будинок неможливо покинути."

✒️"Дорослі не знають меж, коли думають, що вони безкарні."

✒️"Коли змінюється ім'я, вмирає і його носій. Це усім відомо. Так кожен із них отримував нове життя і новий шанс. Кожен міг змінитися і не страждати від помилок минуло-го."

✒️"Є речі, що відбуваються так чи інакше, з тобою, чи без."

Дуже змішані почуття до цієї книжки. З самого початку мені сподобався вайб такого собі "дому дивних дітей" зі своїми правилами, легендами й ритуалами. Навіть їхня жорстокість можуть легко пояснити умови життя, ізоляція, травмованість і загальний клімат.

Сподобалася фішечка з іменами, а мапи зоряного неба на форзацах дійсно допомагали не загубитися серед усього цього хаосу. Але це був приємний хаос, який було цікаво розбирати на окремі елементи, які потім складалися до купи ніби шматочки химерного пазла. Трошки трилеру, трошки детективу, драма й крапелька жахів. Точно заманлива й вдала суміш. Авторка створює класну атмосферу, що тримає увагу протягом усього прочитання. Стабільно напружений темп, що й не давить на голову й вміє здивувати сюжетними поворотами.

Чим далі вглиб тексту - тим темніше, тим похмуріше. Тим більше смертей, неприємних відкриттів та різних тригерів. І тут я погоджуся з Марі Ініч, варто було б додати попередження про тригери на обкладинку, або перелік на перших сторінках, бо обкладинка оманлива.

В тексті авторка підіймає багато важливих тем - насилля в закладах освіти над дітьми від окремих педагогів, булінг, вплив сильного лідера на масу та те, як це може вийти з-під контролю, зґвалтування та звинувачення жертви в насильстві, внутрішнє неприйняття себе та ще багато, багато всього. Ще й на задньому тлі невідступно палає війна, що з кожною сторінкою підкрадається все ближче до стін Прихистку.

Чесно, мене справді пробивало на емоції, а таке не часто буває.

Таке дійсно важкувато читати, особливо коли на перший погляд книжка здається легеньким янг-едалтом. Але важливо, що заходиться героїня, яка скаже, що жертви не винні, яка зможе розірвати це коло.

Мені сподобалося як така кількість різних ниточок, різних історій та тригерів сплітаються на відносно невеликому обсязі сторінок. Приємним сюрпризом також стала квір персонажка, дарма, що її історія не менш трагічна, ніж в інших.

Цій книжці пасував би більший об'єм, але навіть так це досить вартісний роман. Тут багацько героїв і всім їм можна було б приділити набагато більше "екранного часу", бо всі вони виглядають незвичними й цікавими. "Травмовані персонажі - рушій сюжету", їх тут вдосталь, тож це можна було б розвивати.

‼️Абзац зі спойлером‼️ Єдине, що мені все ж муляло - троп стосунків між вчителем та ученицею. Навіть якщо вони не вступали в сексуальні стосунки до її повноліття. В неї все ж, на мою думку, сформувалася психологічна залежність до нього й покинути вона його б не змогла. Але це вже моє бачення.

Відгук дещо пожмаканий і плутаний, бо писався одразу після прочитання, але я думаю він пасує цій книжці, бо її можна перечитувати знову й знаходити щось нове, віднаходити різні деталі й сенси. Хочеться багато сказати про цю історію, але в голові стільки вражень та емоцій, що не знаю, за що вхопитися.

Я б радила її до прочитання, але також варто зважати на кількість тригерів, болю й страждань, що довелося пережити героям у цій невеличкій книжечці.

(Інст з відгуками @_daria_barnes )

[Arian · Rating 4 out of 5]

Книга однозначно натхнена «Будинком, в якому» і попервах це напружує. Втім автор не ігнорує реалії російсько-української війни, а також все більше відходить по сюжету у щось своє і з часом напружувати стає меньше, а затягувати більше. «Прихисток» однозначно більш дарковий та навіть. тригерний місцями і до цього краще бути готовим. Втім, з усього цього врешті решт проростає щось на свій лад світле та обнадійливе.

[Марія Кондратьєва · Rating 3 out of 5]

В цій книзі дуже багато метушні, за якою важко щось зрозуміти. Дуже швидкі зміни дітей в сюжеті і навіть в одному місці, мені здалося, що авторка сплутала імена дівчат.
Книга мені не сподобалася, трійка за те, що хоч текст без явних помилок.

[Reader · Rating 4 out of 5]

Дуже складна книга для мене, всього 200 сторінок а стільки подій, стільки імен, стільки болю, переплетеної з дітьми, війною, минулим та ніби грою. Здавалось би фантастика спочатку але поступово ніби оглушує тебе реальністю...

[Maria Velykanova · Rating 5 out of 5]

Я одразу хочу зізнатися, що дуже не люблю такі історії, з вайбом «Дому, в якому...». Щоб оце, знаєте, загадковий інтернат, там живуть якісь дивні діти, розбиті на дивні групи, вони дають одне одному якісь особливі (вельми ідіотські) імена, і все це дуже-дуже важливо...
Я хотіла прочитати цю книжку з тієї секунди, коли прочитала рекламний «пробник», а читаючи, заледве могла відірватися. Вона захопила мене цілком і повністю, я продовжую ненавидіти такі сюжети, але книжку готова рекомендувати всім і кожному.
Отже, Україна, наш час. У певному інтернаті живуть діти, що лишилися без батьківської турботи. Переважно ми не дізнаємося, чи живі їхні батьки, бо вони не люблять згадувати минуле. Який сенс? По-перше, світу за межами інтернату не існує (вони це серйозно). По-друге, їхнього минулого вже теж не існує, адже вони змінили ім’я, а з кожною зміною імені життя починається з нового аркуша.
Сама по собі це дуже цікава тема, до речі, і розкрита вона повноцінно. Тут і про уникнення відповідальності за минулі вчинки, і про втрату здобутків, і про пресловутий другий (третій, п’ятий, двадцятий) шанс. І про травму, авжеж, завжди про травму.
Життя в інтернаті анітрохи не безтурботне. Тут живуть химерні створіння, здатні зробити справді жахливі речі з тими, хто порушує правила. Наприклад, не цінує Дарунків — предметів, які ти знаходиш там, де нічого не мало бути. А ще звідси неможливо втекти. Будинок не відпускає. Ти завжди повернешся, що б не робила. Чи не робив (але переважно головні герої тут — героїні). Щоправда, звідкись іноді з’являються нові люди — поліцейські чи швидка, якщо щось трапиться, ще от нещодавно новий вчитель приїхав, — і так само теоретично після повноліття звідси їдуть. Не питайте як, адже цього не буває. Світу за межами Прихистку не існує, пам’ятаєте? В сенсі — як це поєднується? Ну поєднується. Головне — світу за межами Прихистку не існує, не смійте сперечатися. Нема його. Так, за рік оцей і оця поїдуть. Але ненадовго, мабуть. Адже там нічого не існує і взагалі Прихисток не відпускає.
Війна? З Росією? Яка війна, про що ви взагалі, там не існує нічого. А якщо ви наполягатимете, підійде директор, відведе вас убік і м’яко скаже: «Ми не говоримо з дітьми про війну. Це не має сенсу, зрозумій. Вони все одно не повірять».
Вам здається, що це безглуздя, так неправильно і це призведе до біди? Авжеж, ви маєте рацію! Мали б, якби за межами Прихистку щось існувало. Але там нічого немає, тож не переймайтеся.
Мені складно говорити про цю книжку без спойлерів, але я спробую максимально утриматися.
Що мені тут особливо сподобалося?
— обґрунтування поведінки дітей поведінкою дорослих. Ну тобто, знаєте, нерідко буває так, що просто не розумієш: чому діти оце все коять, а дорослі очима кліпають? Де вони, дідько, весь цей час? Я отримала нормальну (на мій смак) відповідь лише в Анни Каньтох, яка поставила над своєю групою дітлахів відверто непрофесійну дорослу. І тепер так само вичерпно і нормально мені відповіла на це запитання Олександра Буревій. І поведінка дорослих тут — важлива частина оповіді, одна з тем роману, яка мене дуже сильно зачепила. Чому трапляється, що дорослі нічого не роблять? До чого це може призвести? Коли вже час припинити зволікати і почати діяти? Які саме варіанти поведінки дорослих неприйнятні і чому? Як саме дорослі мостять цю кляту дорогу до пекла бруківкою добрих намірів?
— обґрунтування, нормальне, притомне оцих диких порядків і правил;
— потужно розіграна карта віктімблеймінгу;
— гарно розкрита тема межі між «це ж бідні травмовані дітки» та «це, бля, дітисько мусить відповісти за свої вчинки»;
— чіткий меседж, що, грубо, вояк, що струсив у першому бою, зовсім не обов’язково на все життя залишиться боягузом;
— так, тут я максимально наближаюся до спойлерів, але не можу про це не сказати. У книзі нам нагадують, що варто засуджувати не лише тих, хто «ми вдома про війну не говоримо, мене це не стосується і хай моя дитина про це не знає», але й «ви всі байдужа більшість, ваші проблеми гівна варті, припиняй ридати над дохлим котом, ница ганчірко, і гоу збирати дрони на кухні». Що взагалі будь-яка полум’яна позиція погана, якщо вона базується на «ви всі підараси, а я д’Артаньян, і мені начхати на ваші тупі проблеми».
Книжка написана невеликими розділами від різних нараторів (наратори позначені), гарно структурована: розбивка оповіді на великі частини анітрохи не випадкова. Загалом книжка доволі легка, швидко читається і через це може справляти враження не надто глибокого занурення в розглядувані теми, але, як на мене, цілком нормально вона занурюється. Просто крижані пальці страху не стискають стражденне серце українського народу, тобто немає _зайвого_ надриву, до якого, на жаль, звикли деякі читачі. А взагалі історії, які там розповідають, доволі страшні. І книжка сама по собі доволі безжальна, хоча і легка водночас. Дивне поєднання, що вимагає неабиякого таланту.
І так, там справді є містика. А от трилером роман позиціонують, як на мене, марно.
Тут є одна тема, до якої в мене неоднозначне ставлення. Це любовна лінія між повнолітньою і неповнолітньою особами. Але вона написана максимально здоровим способом з можливих, і я думаю, що хай буде. (Також тут є епізод аб’юзивних стосунків повнолітньої і неповнолітньої особи, також показаний однозначно і правильно як цілковито неприйнятний). Якщо все одно неможливо позбутися взагалі численних «любовей», за які видають вельми нездорові стосунки дорослого з дитиною, нехай краще буде максимально здорова альтернатива — от як тут. Авторка справді постаралася обійти всі гострі кути і акцентується на тому, що доросла людина потурбувалася за здоровість цих стосунків. Мене все одно напружує, бо це мій сквік, але об’єктивно це зроблено прийнятно.
Якість тексту, як на мене, дуже висока. Якість книжки як товару — теж. Приємна на дотик обкладинка, гарний, зручний для читання папір і шрифт, лясе, всі діла. На форзацах є певний спойлер, який особисто мені слугував вельми помічним орієнтиром.

[Марія Галуга · Rating 3 out of 5]

Давно я не відчувала такої порожнечі після фіналу...

Купила я цю книгу через те, що вона була від української авторки й через те, що я рідко читаю жахи, і тому що зацікавила анотація (а сюжет «Обіцяного Неверленду» ні??)
А також — бо я дуже люблю сюжети, де є багато головних героїв, і це дуже цікаво спостерігати за їхньою взаємодією і вайбом. А тут через багато персонажів.

То ж про сюжет: наш час, повномасштабне вторгнення: десь в Україні розташовується Інтернат — «Прихисток», де все дуже дивне: він далеко від цивілізації, діти мають незвичні імена, а ще там відбуваються страшні події.
І правила там цікаві:
1) зміна імені — означає відмову від своєї ідентичності, свого старого «я», це символізує початок нового життя.
2) відсутність минулого — неважливо, що було колись, головне змінити ім'я і байдуже, що сталося в минулому.
3) Світу поза «Прихистком» не існує — і що це означає, я не маю гадки, адже коли хтось виросте, йому ж доведеться піти.

Але як він піде, якщо «світу не існує?»

І, якщо чесно, ці правила мене дратували😭

Але далі про сюжет:
В центрі уваги — Білява, мешканка інтернату. Вона дуже добра, ввічлива, завжди приходить на допомогу. Вона є в складі групи Відьом, окрім них є ще Змії, Вовки, Зоряні, а пізніше їх буде ще більше (чому я думала, що це все буквально😭). У «Прихистку» відбуваються дивні речі: менші діти в синцях, новий вчитель поводиться агресивно, і ще мешканці інтернату отримують дарунки від Павучихи — нібито власниці будинку, якій потрібно беззаперечно підкорятись. Найголовніше — дотримуватись правил «Прихистку», але «триматись своєї правди». Але не всі з цим згодні.
Головний мінус роману — було недостатньо сторінок, щоб розкрити усіх персонажів, адже вони несхожі одне на одного і не про всіх ми дізналися багато. А їх було чимало: Білява, Мілорд, Юрко, Гарпія, Бурма, Літо, Смерть, Мішель, Сонечко, Любисток та багато інших.
Деякі персонажі мене особливо зацікавили і дуже шкода, що про них так майже і не вдалось дізнатись. До прикладу, учасниця групи «Змій» Гарнюня. Мене розпирає від цікавості про те, чому в неї такий характер і яка була її подальша доля?
Також до речі можна сказати з мінусів — спойлер на форзаці. Спочатку я поняття не мала, що означають сузір'я, але коли зрозуміла, то одразу здогадалась, що буде далі.

Основною проблемою у «Прихистку» — це ігнорування зовнішнього світу абсолютно усіма персонажами. А коли з'являється нова персонажка з метою змінити це — її убивають. Прекрасно 🥰
Власне, тому ця книжка якось не прижилась мені: мені було дуже шкода Юрка, який так само як і я не розумів, що відбувається, і в той же час всі чекали, як він пройде Випробувальну Ніч, це був просто жах.
Це просто жахливо, що Панянка тероризує всіх жителів «Прихистку» (наскільки я зрозуміла, він належить їй), і Чугайстер просто за цим спостерігає🤡
А в кінці вони говорять їй «тримати себе в руках», ніби Панянка просто виливає на них воду.
Та все ж у творі підіймаються такі важливі теми як пам'ять про загиблих, своїх спогадів і дитинства. Головне берегти своє минуле, тоді навіть найдавніші миті запам'ятаються назавжди. Також Олександра Буревій дуже добре показала, що навіть, коли ти думаєш, що ти в безпеці, не можна недооцінювати ситуацію, як нам показали ближче до фіналу, бо може статись трагедія. Це дуже класний посил і, можливо, книга сподобалась би мені більше, якби деякі персонажі мене не дратували і якби фінал, який є начебто позитивним, не залишив мене розбитою. Адже ми (читачі) так і не дізнались, що сталося з іншими мешканцями притулку, ні їхніх справжніх імен (що тримало дуже круту інтригу), ні минулого. Нам не розповіли, як жила Пустка в реальному світі 3 роки. Так, це було заплановано, щоб показати, що реального світу не існує і в книжці його також не буде. Але таке відчуття наче мене викинули з потяга і не дали доїхати до місця призначення😓. Я була дуже пригнічена, що ми так і не побачимо стількох цікавих героїв, натомість був тайм скіп, який мене вбив.
Раджу, якщо любите жахи, трилери і таку стрьомно атмосферу. Адже місцями в мене дійсно ставало волосся дибками😖.

7/10

Більше відгуків ви можете побачити у тг каналі «Неспокійний

[Мира Бо · Rating 5 out of 5]

🏰 В старій фортеці, яка слугує інтернатом для дітей, всі мають свої таємниці і ведуть недитячу гру, від чого не рятує навіть Правило Імені, коли можна почати своє життя тут з самого початку. Життя поза стінами цього дивного місця для його жителів просто не існує, бо від Павучихи, яка тримає кожного у тенетах своєї павутини, неможливо піти. Та чи Павучиха то єдине зло цього місця 🕷? Можливо, примари лише наслідок людських дій.
Здається, Прихисток існує за своїми правилами поза межами часу та простору, але навіть його не омине війна…

Читати, якщо любите:
🕸 містику та таємниці
🕸 життя дітей та підлітків
🕸 рішення та наслідки

Історія беззаперечно моя. Люблю такі болючі книги, які пов’язують тоненькою ниточкою реальне та потойбічне, де біль робить зі звичайних людей монстрів, навіть якщо це тільки діти, особливо, якщо це діти. У будь-якого рішення є наслідки: жорсткість та самотність такого інтернату, як Прихисток, перевтілює, загострює, штовхає в темряву. І хоча Прихисток видуманий, він існує насправді під іншими назвами, адже подібні дитячі історії кояться частіше, ніж нам би хотілося вірити…

У романі зберігається інтрига 🧐: чи дійсно Павучиха, в яку так вірять діти, існує? Чи населяють Прихисток примари? Хто є причиною дивних ситуацій і навіть убивств? Питань багато, і якщо ви самі не знайдете відповіді, то потрібно тільки трошки зачекати, і жителі притулку самі приведуть вас до них потаємними сходинами.

Мені подобається, що тут нема ідеальних персонажів. Тут всі помиляються, навіть ті, хто намагається чинити правильно. Майже всі тут отримують своє покарання, рано чи пізно, хоча хотілося б, щоб це дійсно сталося раніше… Нагорода тут теж можлива, хоча хороший кінець чекає не всіх. Взагалі, ця історія — це вервечка болю, яка має на кожного свій вплив. На вас ця біль теж подіє 😢.

Знаєте, мені б хотілося, щоб привиди існували тільки тоді, коли вони самі цього захочуть. Щоб дожити той поцуплений у них час і набутися з тими, кого в них украли. Якщо так, то я не проти, я тільки за доторкнутися до безтілесних дорогих людей, які вирішили ще трохи побути…

Дякую авторці за неймовірну історію 🥰!

[Romance Club · Rating 5 out of 5]

Прихисток добре тримав мою попсовану увагу й повернув мені бажання лініяти книжки олівцем. Одразу подається багато персонажів, але я доволі швидко влилася, плюс були гачечки, тлумачення яких я весь час чекала. На кінець лишилося тільки кілька питань.

• дуже люблю фішки з іменами, а тут їх використали на повну;
• спочатку історія здавалася досить лайтовою, а потім почалися тригери, які в мене подекуди викликають бажання закрити книжки з ними й більше не розгортати. Але тут нічого, вийшло надто на цьому не затримуватися.

На жаль... Жодного з моїх улюбленців серед персонажів не пошкодували. Ще одна книжка, куди лесбійки приходять, щоб показати дітям страждання! Але я взагалі не сподівалася їх тут зустріти, тож це було приємною несподіванкою.
Рада, що можу поставити на полицю версію зі зрізом 💫

[Oleksandris · Rating 4 out of 5]

Чомусь думала, що це буде якась легка казкова історія, а виявилось зовсім інше. Не могла відірватися, співчувала героям, але якесь трохи неоднозначне враження після прочитання. Багато питань залишилося без відповідей, окрім того книга асоціюється з деякими схожими книгами, але однозначно варта того, щоб її прочитати і запам'ятається. І звичайно, величезна подяка та низький уклін авторці за її важку працю, за мужність та відданість, вітання з отриманою за це нагородою!