Жнець без коси

by Олександра Черепан

Чи шторм лишає щось по собі? Кажуть, наші острови і є його слідом. Спокою тут не було і не буде, та мені байдуже. Я просто хочу вижити, і ніякий слідчий зі своїми підозрами не зможе мені завадити. Скоро він облишить полювання на легендарного Женця і забереться драконові під хвіст. Так я думала, поки обставини не змусили нас зустріти небезпеку плечем до плеча.
А після — вирушити на пошуки проклятої катани. І краще б я не дізнавалася, чому наброду з усієї імперії потрібна саме вона!

"Жнець без коси" – перша книга трилогії

Genres: Fantasy, Ukrainian Literature

288 pages, Hardcover

Published September 27, 2024

Reviews

[Юлія Бернацька · Rating 5 out of 5]

Дуже симпатичне, легеньке фентезі з приємними героями та лайтовим японським сетингом заміксованим з українськими словами та фразами.

Головна героїня - найманка Рувей, яка не пам'ятає свого дитинства та заробляє на життя незаконними методами. Одного разу її новим завданням стає знайти прокляту катану, за якою раптом починають усі полювати (і ні, це не тому, що вони хочуть почути анекдот про золоту рибку та рибалку).

Приблизно в той же час до міста прибуває помічник слідчого Ксандер, який хоче посадити Рувей в тюрму на 10 год, але теж опиняється втягнутим в полювання на катану, яке поступово розкриє більше таємниць, ніж Ксандер та Рувей очікували.

Мені дуже все сподобалося, це дуже комфортне, розважальне та feel-good чтиво, яке б я рекомендувала всім, коли хочеться саме чогось такого. Для мене ця історія більшою мірою була про різноманітні found families, яких було тут достатньо і кожна з них мене зачепила. Ще любовна лінія була дуже милою, от просто дійсно двоє людей, які подобаються одне одному, хоч, напевно, знаходяться і не в найкращій ситуації для цього.

Кінець залишив за собою дуже приємний післясмак - ніби мене закутали у плед і дали теплого молока з шоколадним печивом.

Мені аж не дуже хочеться продовження, бо воно означатиме якісь нові проблеми для героїв, а я б хотіла, щоб у них все було добре. Я собі навіть думала, що класно було б, які дві наступні книги були від імені Кей та Сейджі, щоб дізнатися їхні історії. (Особливо Сейджі, я зловила краш на нього).

Але в будь-якому випадку читати продовження буду, бо хочеться чогось з гарантованим щасливим кінцем, а в цієї трилогії поки що саме такий вайб.

[Yuliia Kravchenko · Rating 5 out of 5]

4.5 ⭐️
Легке, динамічне й дуже дотепне фентезі, яке я раджу всім. Не надто складна світобудова, дуже приязні й милі персонажі, до яких швидко звикаєш, динаміка розповіді, авторський стиль й чарівний гумор, від якого я часом реготала як чайка - все це змусило мене полюбити історію вже з перших сторінок

Я чудово провела час з цією книгою

І зараз, коли емоційні гойдалки закинули мене на саме дно, книга дуже виручала

Я дуже чекаю продовження!

[Alla Komarova]

От так от читаєш собі книжку в азійському сеттінгу (кімоно, катана, ієрогліфи - оце всьо), і раптом герой, зайшовши в дім:
— Вечір в хату

🤡🤡🤡

Оригінальнінько, чо...

А взагалі я оце підозрюю, що десь в типографії протіряли пару перших розділів, але вирішили, що "очєвідно, що™".

Реально, от прям не вистачає якого нормального інтро — це раз, і якогось поділу чисто засобами мови для опису подій минулого і сучасного.
Бо, ну ок, ти пишеш про зараз в теперішньому часі (не сильно його, до речі, люблю, але шоуштам, зараз інакше не вміють), але блін, про те, що відбувалося кілька років тому, якось можна було писати не "іду, бачу, роблю"?

Але я таки здалася вночі і закинула на полицю недочитаних.

Просто згадала, що це ані книга на огляд, ані тим більше рукопис на розгляд, і дочитувати це, якщо не хочеться, то й не треба!

А таки не хочеться. Чому?

Ну, пару причин як раз читайте вище: відсутність інтро або хоча б органічних спроб пояснити устрій світу, та нероздільний теперішній час.

Ну а по-друге (хоча це, мабуть, вже по-третє), я зрозуміла, до чого все йде в цих двох головних героїв ще з першої появи його із Такою Легкою Ходою™ (а потім були очі, голос etc etc), і питання "чим все завершиться?" стало очевидним. Інтерес миттю пропав.

Така ясність не заважала б, насправді, дочитати, якби решта подій захопили. Чого не сталося. І ще й це іскріння в мозку, як влучно підмітили в коментарях, із суцільним "тут, зараз, іду, бачу".

При цьому я точно НЕ ставлю тег #Дафа_не_радить, адже це не прям катастрофічно поганий чи ніякий текст. Так, кримінальний жаргон чи дитячі пісеньки про наїстися хробачків в азійському сеттінгу виглядають, гм, крінжово, але зрештою, чом би й ні?

Текст просто не мій і насправді я можу його маркувати #Дафа_радить десь у добірці сучасного українського підліткового фентезі. Він свіжий, досить оригінальний, і за відсутності інших книг я б і навіть дочитала.

Просто поруч лежить Гілл, якому точно не треба підкреслювати червоним місця для редактури.

[Maria Velykanova · Rating 4 out of 5]

Беріться за цю книжку, якщо хочете відпочити, прочитати про любов і приємно провести час. Вона легка, швидко читається і написана в теперішньому часі. Я знаю, що є люди, котрих останнє бісить.
Дуже важлива штука, яку треба розуміти, перш ніж відкривати книжку. Авторка захоплюється японською культурою і трохи її сюди притягнула. Але вона не змальовує альтернативну Японію! Подивіться на обкладинку, в героїні світла коса! Це натяк, раптом що! У перших же розділах героїня сидить на підвіконні, дивиться на мазану піч, чистить картоплю і спить на ліжку! І ні, не тому, що авторка дурненька! Нам просто ясно показують, що це _не Японія!!!_ Просто схожий місцями антураж, певний — незначний — японський вайб. Японські імена — наприкінці книжки наведено словничок, де їхні значення розшифровуються.
Фух, тепер поговорімо нарешті про книжку — до речі, оздоблену внутрішніми ілюстраціями авторки. Тут розповідається про дівчину, яка не пам’ятає своїх батьків, живе з названою сестрою і дуже неохоче, радше вимушено, працює на місцевого кримінального авторитета. Вона моторна, фізично розвинена, добре б’ється і здатна залізти на третій поверх по ліані, якщо знадобиться. Але не може звільнитися від свого ненависного роботодавця. А він хоче, щоб вона роздобула для нього якийсь надзвичайний меч.
Тим часом неподалік від неї крутиться такий собі слідчий. Він прибув розслідувати справу про Жнеця — серійного вбивцю. Але скидається на те, що в чомусь підозрює її. Він молодий, але нахабний. І ніяк не второпає простої істини: «Щоби пхати тут носа у справи інших, треба заплатити надто високу ціну. Чужинцю ніколи не зрозуміти».
Доля закидає цих двох у спільні пригоди — і звісно, за законами жанра на них чекає взаємний любовний інтерес. Це передбачувано. Але наскільки передбачуваними виявляться їхні пригоди?
Книжка написана дуже легкою, простою мовою, і може скластися враження, що авторка просто не вміє складніше... Могло б. Бо книжка має пролог, написаний геть інакше, плавко, одне речення тягне за собою інше, серйозно. І після цього прологу стає зрозуміло: все авторка робить спеціально. Вона показує нам — текстом — незграбну, зовсім іще молоду дівчину, часто розгублену, які не знає життя і нерідко потрапляє в ситуації, через які їй ніяково.
І в цій легкій історії нам доведеться міркувати над багатьма непростими речами. Чого варте хоча б співставлення доль героїні, які взагалі не пам’ятає батьків, і героя, впевненого, що в його великій родині його всі ненавидять. Або лінія з учителем героїні — котрий теж мав учителя, і там вельми заплутані стосунки. І дуже неоднозначна оцінка його власного вчительського таланту. Яка теж наводить на важливі думки.
Деякі лінії і образи лишилися відверто недорозкритими — як, наприклад, лінія старшого слідчого, теж молодого, котрий незбагненним чином дружить із... Ну, побачите. Чому вони дружать, як зустрілися? Яка роль цього персонажа, поки що епізодичного? Гадаю, в подальших частинах нам розкажуть.
Був і момент, який мене неприємно вразив. Коли персонаж коїть справді жахливі речі, а потім виявляється, що він дорогий важливій персонажці, і всі такі — а, ну то він милий і напевно ж виправиться! Приймімо його в друзі! Але такий поворот, по-перше, один, а по-друге, ще невідомо, що там у подальших частинах із ними буде.
В цілому ця книжка не без мовних і сюжетних недоліків, вона не бездоганна, але в рамках свого піджанру, як розважальна і легка, вона цілком хороша. Мені сподобалося. Книжка як річ дуже приємна, обкладинка шикарна, на ній ще акцентовано частковим ламінуванням цікаві деталі. У мене кольоровий зріз — він надзвичайний. Лясе приємного кольору, гарна склейка, приємний папір, шрифт зручно читати. Я б де-не-де ще редагнула трохи, але то таке.

[Tati · Rating 4 out of 5]

Легенька та приємна книга, що швидко читається. Немає якогось супер закрученого сюжету, де сидиш і гадаєш "а що де і як, звідки взялося". Питань щодо сюжету немає, адже у книги логічна кінцівка, проте, як ��юбитель жестяка, мені хотілося драми.

Єдине, чого не вистачило-більш детального опису зовнішності героїв, у що вони вбрані, опис місцевості. Ось цього мені бракувало.

Також хотілось, щоб діалоги між Рувей та Хігатою, виділявся іншим шрифтом, бо коли читаєш текст, то трохи губилась і не зрозуміло хто з ким говорить. Так як вони розмовляли подумки, хотілось щоб це якось підкреслювалось, а не йшло основним текстом.

[Олена Кіготь · Rating 4 out of 5]

Приємна ностальгія фільмів про східні єдиноборства і їх майстрів. Дуже зайшов гумор і я з задоволенням провела час з книгою. Чекатиму наступну частину :D

[Igor Mogilnyak]

Без оцінки

[Daria Boliuchenko · Rating 5 out of 5]

Авторка занурує у атмосферу Японії.
Острів, з якого нема куди сховатись, і "чи є взагалі велика земля?".
Кімоно, катани, шляпи, якими можна кидатись.
Імператор, невдалі громадянські перевороти, що мають наслідки для наступного покоління, мафія.
Синє синє море, ліси і болота, повні містичних створінь.
Ну і звичайно, головні герої - молоді, трохи дурні, трохи наївні, з купою проблем з батьками і великими питаннямм: як взагалі вижити, хто я, де моє місце в світі.

Книга розповідає історію Рувей Кувару, дівчину без родини та розуміння хто вона. Майстер (вчитель) - загинув і від нього лишився лише годинник. Про батьків нічого не пам'ятає, навіть не знає коли її день народження. Не вміє нормально читати (а ви підіть вивчіть всі ті іерогліфи!), зате гарно володію кулаками. Заробляє на життя сумнівними способами. Проживає, чи скоріш виживає разом з іншою дівчиною -Кей , про яку мало чого знаю, крім того, що та її підібрала з вулиці і в цілому любить. Називають одне одну сестрами та мають угоду допомагати одна одній виживати.

Дівчата проживають у місті, де регулярно гинуть люди від рук Жнеця. Розслідувати цю справу приїзджає зі столиці молодий слідчий Ксандер. Тут власне і закрутилось.

З плюсів:
- Книга дуже легко та приємно читається. Пішла за 1 день.
- В цілому зрозуміла мотивація персонажів.
- Кінцівка закінчена. Хоч і анонсована трилогія, але кінець не серіальний на самому цікавому і неясному.
- Персонажі живі, їдять, сплять, втомлюються і все таке.

З того, що я не зрозуміла (сюжетні дири або неуважний читач):
- Як і чому Седжі підказай Рувей про шахи? Це дійсно допомогло, але як він знав?
- Хто влаштував пожежу і чому? Єдине, нащо вона була необхідна - зблизити головних героїв.
- Чому треба виходити кудись вночі? Мотивація "бо все одно не засну" така собі.


Мінуси:
- Трохи губиться кордон між сном та реальністю, один абзац тут, один там. Не завадило б розділити.

В цілому прекрасний дебют, чекатиму наступні частини. 5/5.

[Валерія Растет]

Це талант обирати книги, які перегукуються 😂 Отже, несамовита Лисиця, Дракон, меч — привіт «Червона зима»).

Одразу попереджаю, перегукуються — не значить тотожні. Як на мене, в "Женці" менше романтики (але вона є і грає не останню роль!) й більше про віднайдення себе й свого минулого через розслідування. Хоча шалене й ображене міфічне створіння тут також є.

Мені трохи важко бути об'єктивною, тому що я знаю Олександру. Вона просила не завищувати очікування (от що б ви ще людині в підписі побажали 🤣), то я так і робила. Та насправді історія мені сподобалася. Не захопила, але сподобалася.

Якщо коротко по сюжету, у нас є дівчина Рувей, у якої життя не цукор, і вона вимушена промишляти найманкою, щоб вижити. При чому найманкою у одного дуже хамуватого молодика, який тримає її на короткій шворці через одну обставину минулого (з цим, до речі, й пов'язана назва). І от наступне завдання — знайти катану. Біда в тім, що за цією катаною не полює хіба що лінивий. А успішний рецепт цієї справи заарканити шановного слідчого, який полює на тебе 😁

Взагалі цю історію можна читати заради сарказму головної героїні (розповідь ведеться від її імені, а отже, ми в курсі її роздумів). Мені імпонувало, як вона сміялася з деяких речей, особливо тих, у справжність яких вона не вірила.

— Ти надто високої думки про мене.
— Настільки низької, що далі в тому напрямку — тільки пекло.
(забираю 😋)

А ще цікавіше, що на якомусь моменті я почала цю історію порівнювати із "Бісовою душею" Володимира Аренєва. Не питайте чому (мабуть, через пункти, які треба пройти), але на розділі з болотами це відчуття просто вкорінилося. До того ж мені сподобалося, що всі персонажі, які з'являються, це один великий взаємопов'язаний клубок, який ми поступово розплутуємо. Навіть якщо через співзвучність імен я ніяк не могла запам'ятати, хто є хто. Чесно, у моїй практиці японських імен це вперше.

Що не сподобалося. Я інколи губилася в нитці розслідування, хоча це розслідування просто переді мною розгорталося, я до цього не докладала ніяких зусиль. Тобто виникло питання/ім'я/проблема, його одразу ж пояснили. Це при тому, що деяких ширших пояснень мені все ж бракувало (про найманців, про міста, про минуле Кей, чому слідчі такі малі)

Ще одна, можливо, суто моя проблема — для мене всі персонажі мали один голос. Вони відрізнялися в багатьох моментах, мали свої характери, болі, але голос в них був один. Я досі не можу розібратися, що мене тригерить, тому, хто прочитає, маякніть, може, ви допоможете мені це збагнути 🙏🏻

А ще мені було мало балакучого меча 😭 це не чесно, що він розказав всього 1,5 похабних анекдота 🥺 вимагаю ще!

[Анастасия Гарина · Rating 5 out of 5]

Приємне розважальне фентезі в японо-українському сетингу.
Люблю тупі жарти Хігати та п'яничку біля бібліотеки.
Чекаю другу частину))

[Olga Vasilenko · Rating 5 out of 5]

Вирішила я почитати щось свіженького. Подивилась новинки й побачила цікаву книгу видавництва Богдан. Прочитала, що це дебютний роман авторки з фантазійної трилогії з японським вайбом. Особисто для мене така тематика зовсім нова. Ніколи не цікавилась Японією і її міфологією. Якось вже так склалось. Та почавши читати книгу “Жнець без коси” я була здивована, як легко перегортаються сторінки одна за одною, а сюжет затягує все більше і більше. Головна героїня Рувей буквально з першого розділу інтригує та змушує весь час бути на сторожі. Ти навіть не помічаєш, як починаєш сприймати навколишній світ її очима та переживати кожен новий день ніби свій власний. Запальний та досить впертий характер змушують її робити іноді поспішні висновки та приймати не найлегші рішення, але тримати рівновагу їй допомагає Ксандер. Прошу всіх лісових демонів тримати мене міцніше, бо ж перед таким чоловіком неможливо встояти. Звісно його професія слідчого вже повинна нас попередити, що перед нами людина гострого розуму та аналітичного мислення, але ж яке в нього ставлення до Рувей. Протягом всієї історії намагалась знайти хоч щось, що б можна було віднести до мінусів і сказати: “Чувак – ти звісно крутий і розумний красунчик, та все ж звичайний чоловік, як і всі інші”. Дочитавши книгу зрозуміла, що дарма намагалась і докопатись там немає до чого. Свого персонального місця на поличці героїв заслуговує проклята катана, яка виявилась мечем на прізвисько Хігата. Ти ще не встиг навіть, як треба познайомитись з міфічною реліквією, як вже стає ясно, що нудно з цим мечем точно не буде. Він майстерно грає на емоціях та з ще більшою майстерністю вдає дурника з засохлими від старості мізками. Можливо саме це і було причиною моєї гойдалки симпатій до нього. І нехай обурюється скільки хоче, що я заганяю його в якісь людські рамки, та моя уява, аналогічно уяві Рувей, намалювала здоровенного дядю з небезпечним поглядом. А якщо взяти до уваги його жарти, то цей дядя ще й успішний пірат в минулому. Сподіваюсь всі зрозуміли, який саме сенс я вкладаю в слово “успішний”. Якщо ні, то читайте книгу, цю захопливу подорож ви ще довго пам'ятатимете. Сподіваюсь, що друга частина не змусить чекати на себе дуже довго. Успіху і натхнення авторці.

[Юлія]

Мало б бути симпатичне відпочинкове читання, і все на те заповідалось, але мені не зайшла стилістика - текст якийсь нечіткий, із надлишковими емоціями, в результаті - така піскуватість оповіді, коли історія розсипається і вимагає зусиль, щоб слідкувати за сюжетом. От тільки цю книгу я точно не для того, щоб напружуватись обирала.
Втім, сильно на мене зважати не варто, краще все ж пробувати і давати книзі шанс, бо стилістика - це таки смаковщина, а легкі пригоди -діло потрібне, та ще і у наш час

[Христина Лончина · Rating 5 out of 5]

📖 Восени 2024, під час букфоруму у Львові, я відвідала дві події, в яких брала участь Олександра Черепан. І хоч я взагалі не в контексті східної культури, книжкою зацікавилася, бо авторка дуже натхненно й класно розповідала про свою книжку!

Спершу й справді було трохи складно, але так було й з «Прихистком» від Олександри Буревій. Згодом я зрозуміла, що це не через сюжет історій, а через самі видання. Видавництво «НК-Богдан» робить книги збільшено формату, з нормальним читабельним шрифтом, але ось виходить так, що на сторінці дуже багато тексту і це трохи втомлює 😅, тому я на перших 50-70 сторінках лише призвичаююсь до формату, а далі вже йде файно.

Мені полюбилася головна героїня і сюжет набрав обертів + з'явився романтичний інтерес гг, тому десь після 100 сторінки читати було цікаво, динамічно і з бажаннями дізнатися, чим там усе завершиться!

Що мені найбільше сподобалося?! Сильна головна героїня і лайтовий (так сказати) головний герой 🤭. Вона — вогонь, а він — вода (якої так боїться), змушений тушити її запал, щоб не згоріло все навколо…

🙌🏻 Рувей з «сестрою» живуть відокремлено від міста, їх не цікавить буття навколо, а спілкуються лише з декількома сусідами. Кей вирощує й збирає лікувальні рослини, допомагає хворим. У тандемі вона — тверезий розум, а Рувей — дія. Не дарма ж саме її молодий шанований слідчий вважає Женцем, який вбиває й виконую інші погані речі…

Однак події кардинально змінюють поворот, тому тепер вони не слідчий і підозрювана, а команда, яка працює над порятунком, ну, можливо, не всього світу, але своїх островів так точно.

🗡️💍 В один момент декільком (не) шанованим людям, у тому числі найманим вбивцям, ділкам з давніх родів, а також імператору, а ще відьмі, яка являється у подобі лисиці — стали потрібні катана й перстень, за допомогою яких можна здійснити ритуал і повернути в реальний світ драконів. Кожен робить це задля власної вигоди, от лишень вдасться це лише комусь одному.

І це не Рувей. Її завдання було зупинити процес, але вона не впоралася. Пройшовши багато випробувань, вона все-таки зустрінеться з драконом. Результат цієї зустрічі вирішить їхні долі…

❤️‍🔥 Мені дуже сподобалось! Чекаю з нетерпінням на продовження, це буде трилогія, тож попереду ще дві книги. Цікаво, що буде далі, що чекає головних героїв!

Неочікуваним і дуже приємним сюрпризом були другорядні квір-герої, дякую авторці за них! А ще тут гарний гумор, ну і звичайно ж, сам сюжет теж дуже цікавий. Багато різних деталей, вони класно поступово додаються і таким чином лише доповнюють історію.

🫶🏻 Ну і переживання щодо «я не в контексті східної культури, історії тощо» - були марні, бо авторка все пояснює і це більше навіть як просто тло на основі яких розвивається сюжет, тому з розумінням усе було супер! Як ви могли зрозуміти — книжку рекомендую! Читайте і знайомтеся з фентезі з сучукрліт ❤️‍🔥📖.

[Dariia · Rating 2 out of 5]

Якби я не знала Японії,я б проковтнула те, що в книзі назвали "японським підгрунтям". Почала читати,бо авторка ж японістка, думала,що нарешті є щось достойне з японським "вау" ефектом в українській літературі. Навіть,якщо це янг-адалт. Кринж почався з першої сторінки,коли героїня сиділа на підвіконні. У мене питання,хто і коли бачив в японських будинках підвіконня? З самого початку не зрозуміло,про який проміжок часу йдеться мова? Чи це сучасна Японія,чи це середньовіччя,чи це період реконструкції Мейджі? Чи авторка сама не знає нічого про ці періоди, тому у неї японці їдять картоплю і сирний суп ( при тому що сири з'явилися тут після другої світової і навіть зараз сирних супів тут не варять) ,колосяться золоті пшеничні поля,і берізки ростуть в лісах Японії.... А ще пригають через багаття з віночками... Герої сплять в ліжках в Японії,коли носили катани,до реконструкції Мейджі - ліжок не було, стільців тим паче,не кажучи про наручні годинники,і туфлі... Пічки не білять тут, їх не має в такій конструкції,як в нашому понятті. Майже на кожній сторінці у мене з очей текли кроваві сльози... Як так можна було познущатися з Японії?? Так це фентезі і вигадка,але ж не можна отак просто вписувати японські імена і якісь слова по типу "катана"," кімоно","хаорі" і далі писати типове українське село і побут...
Історія цікава, нагадує аніме, але відчувається "як сира риба". Потенціал є, але ці моменти дуже тригерять.