Це історія про жінку, яка намагається не втекти, а зрозуміти, що залишилось від неї після мовчання. Про любов, що болить, і про пам’ять, яку не можна вимкнути.
Про принцес, у яких бувають вихідні, і про тарганів, які теж мають право на життя.
Це роман про дорослість, у якій доводиться знову проживати дитинство – цього разу без ілюзій. Про сміливість залишатися живою, навіть коли легше вдавати, що все гаразд.
Кейт Утєва – сучасна українська авторка, чия проза поєднує особисту відвертість і глибоке занурення в суспільні та екзистенційні теми. Народилася у 1984 році в м. Острог Рівненської області. З дитинства писала казки, обожнювала книги й літаки.
Її роман «Так убивати вміють тільки діти» про покоління, яке навчилося мовчати й приховувати свої почуття. Кейт Утєва пише відверто, метафорично й тонко, створюючи текст, у якому кожен читач може впізнати частину власної історії.
Крім письменництва, Кейт активно розвиває культурні ініціативи: є співзасновницею літературного клубу «Зелений папуга», який знайомить читачів з українськими авторами. Кейт займається культурними проєктами. За мотивом її новели був знятий короткометражний фільм «Мама». Цей фільм побачили глядачі на фестивалях у Сполучених Штатах та Європі. Вона підтримує шкільні бібліотеки, даруючи книги, аби діти в Україні мали доступ до сучасної та світової літератури українською мовою.
··· ✦ ··· ✦ ···
Kate Uteva – a contemporary Ukrainian author whose prose combines personal candor with deep explorations of social and existential themes. She was born in 1984 in Ostroh, Rivne region. From childhood she wrote fairy tales, loved books and airplanes.
Her novel “No One Kills Like Children” is about a generation that learned to remain silent and hide its feelings. Kate Uteva writes with honesty, metaphor, and subtlety, creating texts in which every reader can recognize a part of their own story.
Beyond writing, Kate actively develops cultural initiatives: she is a co-founder of the “Green Parrot” club, which introduces readers to Ukrainian authors. Kate is engaged in various cultural projects. A short film titled “Mother”, based on her novella, was screened at festivals in the United States and Europe. She also supports school libraries by donating books so that children in Ukraine can have access to both contemporary and world literature in Ukrainian.
Мене зачепив не сюжет, а саме емоційна складова. Ця книга - біль, каяття та жаль. Це крик душі від неможливості повернути час назад і сказати тій насправді найріднішій людині - бабусі ті недосказані слова. Після прочитання хочеться частіше дзвонити рідним, говорити те, чого не говорив, не втрачати можливість любити та бути поруч.
Це книга про те, про що зазвичай не говорять. Про маму, яка кинула дитину, як непотрібну ляльку, про бабусю, яка любила понад усе, але зранена дитяча душа запізно зрозуміла, як правильно приймати любов, про зґвалтування… про яке не можна казати.
Ця книга — начебто спроба все виправити. Але запізно. Однак, не дивлячись на загальний, сумний настрій, є такі щемливі і теплі розділи, після яких хочеться обійняти рідну людину, сказати їй, що любиш.
Дуже багато чого з цієї книги хочеться виписати собі, і повторювати. Люблю книги, які залишають такий довгий, гірко-солодкий посмак. Які змушують думати більше про себе, ніж про саму книгу.
Це прониклива і дуже чесна подорож. Потягом, літаком, в дитинство, дорослість, травматичні досвіди, щасливі моменти. Але насправді, це подорож до себе.
Глибока, відверта і дуже красиво написана книга. Дуже часто словами авторка описую і мій стан, мої думки, мої сумніви, мої страхи. Так розумієш, що не одна. Що таке вже ставалось з кимось також, і що, найважливіше, з цього є вихід. Або принаймні вартує-таки його шукати.
Ця книжка для вечорів, коли хочеться «дати собі часу».
Повелась на відгук однієї людини, але книга зовсім не виправдала очікування. Постійно було відчуття, що чогось не вистачає. І зрозуміла, що мені не вистачило щирості і справжності всього