Українець Джонатан і двадцять сім мерців

by Віктор Шепелєв

Гра у «великий американський роман» (кілька поколінь однієї родини на тлі історичних подій) у виконанні українських емігрантів у США. Вони товаришують з останніми індіанцями (і вчать їх української мови), відкривають друкарню етикеток під час сухого закону, стають зірками німого кіно, воюють у Другій світовій (мріючи дійти до Старої Країни) і таке інше. Про все це розповідає українець Джонатан — старий колишній військовий кухар, один з останніх, хто залишився жити в селі Горобці округу Чаттагучі штату Джорджія.

Genres: Fiction, Ukraine, Historical Fiction

224 pages, Hardcover

Published September 20, 2024

About the author

Програміст, письменник, офіцер ЗСУ

Reviews

[Nashelito · Rating 5 out of 5]

Після двох місяців президентства Дональда "Простигосподи" Трампа, мені здається, що книгу Віктора Шепелєва "Українець Джонатан і двадцять сім мерців" краще було б прочитати торік, коли вона тільки з'явилася.

Зверніть увагу, як складно стало сприймати З'єднані Штати Америки форпостом та головним експортером демократії, країною непорушних цінностей та міцних інституцій. Потужна і поважна сила на наших очах перетворюється на велетенського голема, яким хаотично кермує зграйка осатанілої магнатерії, фашисти-технократи, антиваксери, адепти теорій змов і просто недалекоглядні дурні. Це змушує дивитися на так званий американський спосіб життя з певною часткою іронії, бо є відчуття, що зусиллями агентів кремлівського гобліна США стають "картковим будиночком", який може завалитися в будь-яку мить, закидавши обсмаленими уламками половину планети.

Крім того, українці змушені відчувати ресентимент у часи, коли начебто друг та союзник починає підігравати нашому вічному ворогу. На цій скорботній ноті я завершую свій скептичний ліричний відступ, адже, попри все сказане вище, книжка мені дуже сподобалася.

Створення такої книги, мабуть, можна назвати цікавим експериментом, адже автор вперше побував у США вже після того, як спробував розповісти історію американця Джонатана Зеленого, предки якого емігрували за океан з Вінниччини ще з першими хвилями еміграції, задовго до Великої Війни в Європі.

Джонатан, він же Йона, живе в селі Горобці, штат Джорджія, де опікується яблуневим садом. Самі ж Горобці заснували кілька сімей емігрантів з України. Йона Зелений постає таким собі хранителем родинної пам'яті, котра сягає на понад сотню років в минуле: Зелені пов'язали свою долю з індіанцями та євреями, ставши зрештою справжніми американцями (хіба окрім тих, які розповзлися по світу — від України до Бразилії), утім завжди пам'ятали про свою стару країну, або навіть так — Стару Країну, зберігали мову (хоч Йона і спілкується англо-українським суржиком) та пам'ять про те, звідки вони походять.

Читаючи книгу Віктора Шепелєва я посміхаюся цьому страшенно цікавому міксу двох оповідачів, котрі розповідають дуже правдоподібні історії, в реальності яких неможливо не сумніватися. Адже той харківський програміст, який переказує нам із вами все, що він почув від Йони, також постійно сумнівається в правдивості його заплутаних історій, таких схожих на вільний переказ "Ста років самотності" Маркеса, а сам Йона нарешті знайшов слухача, котрий здатний вислухати безліч байок про численних предків та родичів та їхню ключову участь в багатьох знакових подіях у США та світі.

Це весела, світла і, попри значну кількість мерців на її сторінках, затишна, нехай і дещо заплутана родинна сага, яка залишає по собі гарний післясмак і бажання переказуватм легенди власної родинної історії намистом захопливих пригод.

Авторська післямова робить книгу ще кращою, ніж вона є, інфа сотка :)  

[Inna · Rating 4 out of 5]

Село Горобці, округ Чаттагучі, штат Джорджія. Зустріч харківського програміста з американцем Джонатаном закінчується запропонованим місцем ночівлі та вервечкою байок останнього про родичів та їхні неймовірні життєві пригоди. І хоч тим розповідям немає віри, з усього все ж виходить, яким небувалим був вплив українських емігрантів кінця ХІХ століття на США (читаючи, згадала книгу Поллака «Цісар Америки»).

Перша половина йшла жваво – я намагалася малювати в уяві це родинне дерево і розкладати по поличках отриману з оповідей Йони (він же Джонатан) інформацію. Друга половина дається важче, бо історії переплелися і уже не трималися купи. Навіть головний герой, слухаючи історії, все рідше думає, що все це брехні і вигадки. Мерці у кожній історії є, але, на диво, геть не вони важливі.

Але про що ж книга? Чесно, я б не ризикувала трактувати. Мені здається, за напозір іронічною подачею та легковажними байками тут ховаються не тільки алюзії на біблійні сюжети (навіть риба згадується), а й значно глибший задум. Можливо, я занадто ускладнюю, а, може, мені просто бракує знань. В будь якому випадку, з задоволенням послухала б самого автора.

[Dariia Zinchenko · Rating 5 out of 5]

І чому про цю книгу так мало говорять..? Дуже класний текст. Чудові історії: дотепні, теплі, але сповнені сенсів. Прекрасна книга в поїздку❤️

[Yaroslav · Rating 5 out of 5]

Моя найщиріша рекомендація
Коли вам треба пауза від цього жахіття - візьміть цю книгу.
Якщо вам хочеться тепла і затишку - теж.
Якщо хочете впевнитись, що до всього в цьому світі доклалися українці - читайте.
Це щось схоже на затишок книжок Євгенії Кузнецової.
Великий американський роман на 200 сторінок - запросто.
Родинна сага на 200 сторінок - зроблено.
Джонатан Йона Зелений сприймається як сусід по сходовій клітині.
Мені треба ще книжок автора.

[Anna Doodko · Rating 3 out of 5]

Дуже субʼєктивний відгук.
Наче й гарно написано, але важко утримати увагу читача.
Якщо автору довелось для написання ледве не графіки складати хто кому хто з героїв, то що робити читачу?
Я плуталась в персонажах, схожих чи однакових іменах, родинних звʼязках.
Це втомлювало й не давало зосередитись.
В результаті гарний текст, що точно мав принести задоволення, приносив більше роздратування.

[Valeriya Kuch · Rating 4 out of 5]

Дуже приємна фантазія на тему української родинної саги в американських декораціях: вигаданий світ, де українською говорять навіть тайці та індіанці. Нагадало «Форреста Ґампа» і «Сто років самотності» водночас: з усіх шпарин історії стирчать українці, а в родинних звʼязках героїв без додаткових схем розібратися так само важко, як в численних Хосе Аркадіо та Ауреліано.

Книга зовсім не про це, але сподобалося зокрема як автор додає у свій вигаданий діаспорний світ вкраплення знайомої української реальності: втрачений Крим, танки в Сніжному.

А ще це дуже красивий та насичений текст — смішний та гіркуватий саме там, де треба. Додам кілька цитат:

*
«Любов — моя земля, безжурність — моя зброя, — казав отець Жоржі, — і я стою свою землю, і маю свою рушницю, і нікуди звідси не піду.
У темряви немає кольорів, — провадив далі отець Жоржі, — але ми розрізняємо їх і в темряві, бо вони взяті в борг у світла.
У темряви немає нічого свого, бо її нема.»
*
«Знаєш, тату, мені здавалося, що я можу робити з цього життя що завгодно, ніби це глина: що б я не вигадав, те й утілиться. Але зараз мені здається, що життя — дешевий ікеєвський стілець: маєш просто поставити на місце те, що там має бути, і надійно прикрутити.»
*
«Тайлер Дерден був зі Жмеринки»🙃

[Evgeniya · Rating 4 out of 5]

Книгу читаємо в рамках книжкового клубу в США.
В США я живу більше 10 років. Прочитавши книгу, я не відчула що події відбуваються в США, більше схоже на Україну. Але най буде так. Книга , наче родинна сага , але не звична для читача. У кожного члена родини є свій мрець, і це не означає що людина причетна до його смерті, просто знала / була поруч / тощо.
Кожна глава, така собі байка/ побрехенька. Для першого роману, я б сказала дуже добре, при тому що автор перейшов на українську за кілька років до написання твору.
Місцями я сміялася, місцями був подив.
Малювала родинні дерева і рахувала мерців :)
⭐4.5 з 5.
Літня книжка, коди не треба думати , і можна читати поки дитина бігає в парку, або плигає в фонтанах

[Anna Zozulya · Rating 5 out of 5]

Чудова літературна гра.
Родинна сага про село Горобці в сільській місцині США. Багато героїв, переплетені з історіями двадцятого століття байки.
Все вигадка, але не все брехня.
Це про те - хто такі насправді українці.

[m. · Rating 4 out of 5]

читаючи, не можливо було не робити мимовільних порівнянь в голові із чехівською «Піснею відкритого шляху». обидва автори намагалися вплести реальні події та реальні місця у свою книгу. але якщо у чеха це не надто вдалося, і виглядало надто натужно, то тут – автору віриш

так, у книзі купа родичів, і встежити за їх родоводом складнувато, але. але а чи треба? концептуально у книзі особливої різниці нема говориться зараз про троюрідну сестру Йони, чи його брата. один розділ - це один розділ, вони не надто пов'язані між собою, щоб ще думати про всіх дійових осіб

а так – гарне літнє чтиво з запахом яблук, навіть якщо вас і лякають мерці.

[Olena Benkovska · Rating 4 out of 5]

Гарна книга.
Мені сподобалось. На деяких моментах прям аж пищала від захоплення. Так мені було іронічно, і смішно.

У середині мені книга трохи по темпу здала.
Тому доїзджали ми з нею вже більше на повазі, ніж цікавості.
Але текст - вартий уваги.

[Bohdan Shkabarnia · Rating 4 out of 5]

Приємно незвичний стиль оповіді, прийнятний рівень гумору, доцільна філософічність, по-доброму смішна українська хвалькуватість і щось таке рідне та зрозуміле – ось, яка ця книга

Щоб текст точно сподобався маю дві поради:
- не зациклюйтесь на запам’ятовуванні всього родоводу (хоча не відчув в цьому складності, про яку зазначають в деяких коментарях)
- не читайте всі ці короткі історії одним махом, бо тоді воно трохи приїдається і знуджує

На мою думку, оптимально – це дві-три пігулки історії і відкласти книгу до наступного дня. Таке інтервальне читання підвищить вам настрій і покращить самопочуття десь на 9-10 днів😉
І якби я ідеально дотримався другої поради, то книга була б на п’ятірку. Але це дуже міцна четвірка, яку я з радістю залишу на своїй полиці

[Masha Naboka · Rating 4 out of 5]

Моя чесна оцінка цієї книги - 3, але після прочитання післямови, накинула ще 0.5 бала, тож округляю до 4. Історія приємна і легка, читати цікаво, місцями смішно, книга класно створює в голові атмосферу і світ української родини купи поколінь в штатах.
Але мені було забагато персонажів, щоби за всіма слідкувати і не плутатись, або я б додала родинного дерева на початку книги для зручності.

[Olga · Rating 3 out of 5]

3-3.5

[Olga · Rating 5 out of 5]

Чудова книга.

Часом здавалось, що сидиш на сімейному застіллі і слухаєш про далеких родичів - з якими ніколи не була знайома, але тобі переповідають весь їхній життєвий шлях.

І ця книга про людські долі - про щось всередині нас, що робить нас тими, ким ми є. Кожна історія, яку розказує Йона, це історія, як герой чи героїня врешті-решт стали собою.

Тут немає моралізаторства і аналізу вчинків. Є історії на чудовому тлі, оповідачі та стиглі яблука.

Кожна історія насичена настільки, що більше декількох поспіль їх читати було складно. Тому на невелику книжку у мене пішло пару тижнів. Втім, це тільки збільшило задоволення від читання.

[Marta Valihura · Rating 3 out of 5]

Довго читала цю книгу, хоч вона на 200 сторінок. Український програміст подорожує Америкою і зустрічає етнічного українця Джонатана, який запрошує його у своє село. Кожен розділ це по суті нова історія, яку розповідає Джонатан про свою родину, а також мерців, яких члени його родини знали або були повʼязані з їхньою смертю.

Ідея дуже класна, але те, як вона реалізована мені не сподобалося. Перші сторінки дуже дратувала манера автора постійно використовувати англійські слова і водночас будувати речення за мотивами «Тигроловів».
Ось що я маю на увазі:

— 🗒️ «Якби її спитали, то злостиво сказала б, що коханий замість серця має грудку багнюки в золотій фользі, яка сяє ясніше за сонце, а тільки ніхто не питав, бо нікого не знала, вишивала собі птахориб і тихесенько мугикала під носа якийсь дансінґовий фокстрот.»

Потім до цього, звісно, звикла, але загалом книжка важкувато читається. Крім цього, в мене зовсім не було враження, що події відбуваються в Америці: опис бідної і фактично пустої хати Джонатана не вʼяжеться з «великою історією родини Зелених», а більше нагадує сільську хату в українському селі. До того ж, я так і не зрозуміла хто такий Джонатан, бо про його історію було дуже мало тексту, також чому він залишався в селі, чому головний герой думав, що Джонатан хоче його вбити, чому все село ніби вимерло і там немає людей. В мене залишилося більше питань, ніж відповідей. Історія здалася дуже незвʼязною і обірваною, а кінець просто ніякий, я очікувала цікавішої розвʼязки.

Загалом складалось враження, ніби сидиш за святковим столом і слухаєш історії молодості чужих людей і намагаєшся зловити нитку розмови, але не можеш зосередитися на сюжеті. Хоча можливо це і був задум автора.

З хорошого, то книга дійсно гарно передає літній настрій, спокій і таку літню меланхолію. Там є гумор, є дивні історії і я навіть знайшла одну класну цитату, яка мені дуже сподобалася:

— 🗒️ «Того року трапилася така сувора зима, що в Горобцях перешивали старі светри, щоб надягти їх на собак — хтіли й на котів, але чи ти пробував одягти кота?»

[Dana Biruk · Rating 5 out of 5]

Після післямови зрозуміло, наскільки щиро цю книжку писав автор і якою доброю людиною є.

Я отримала величезне задоволення від читання. Мені здається, що, як будь-яку достатньо хорошу книжку, цей роман можна сприйняти одночасно і поверхнево, як просто розважальний твір, і при бажанні копнути глибше у питання еміграції та збереження ідентичності.

Вигадані історії дуже гарно продумані або зафреймовані — мені самій хотілось повірити у них! «А може це правда…» — постійно лунало в голові.

Після прочитання залишилося світле, тепле відчуття і дуже хочеться його зберегти.

Як для дебюту — це просто вау!

[Idelia · Rating 4 out of 5]

Кришиться й обсипається все, і залишається тільки найміцніше: ажурні мости ніжності, що просякають усе, дивна мереживна арматура ніжності.

[Aliona Tkach · Rating 4 out of 5]

Якщо любите «Сто років самотності», то дуже ймовірно ця книжка вам сподобаться. Роддина сага. Імена, долі заплутані, переплутані в часі та просторі. Правда та вигадка, події протягом століття. Україна-ЗША (так, саме ЗША): українці, індіанці, афро-американці, євреї - переселення, переміщення, єднання та розділення. Складно було не заплутатися в тому колориті розповіді. Хоча в назві про мерців, але книжка про життя більше, ніж про смерть. Так, наче смерть - то вигадка.
Мені складно читалося.

[Iryna Zinets · Rating 3 out of 5]

Зовсім не розділяю захоплення цією книгою.
Задум хороший - «діЯспора у ЗША», яка тримається українських традицій і береже памʼять про своє коріння.
Реалізація для мене не спрацювала. Я спочатку робила схему тих родичів, потім забила. Потім книга почала дратувати… Ой, як дратувати. Не моє🤷🏼‍♀️

[Ira Osipkova · Rating 3 out of 5]

Таке щось. Не вразило. Деякі історії проходили, як вода через решето.
Прикольно обігрувалися українці, як американці (Єва Грін ~ Ївга Грін (Зелена)), і що вони прям всюди були в історії творення Америки. І ніби ж інтрига ще мене тримала, які там 27 мерців, а по факту, кінець не вразив. Тому таке…

[Vicky Beneshchuk · Rating 4 out of 5]

я це називаю сімейною сагою українських переселенців в Америці. Кожна історія тут про нового родича, який так чи інакше лишив свій непомітний слід в історії світу і США. Було мило, затишно та повчально. Тепер сильно хочеться яблук))

[Iryna · Rating 4 out of 5]

Це цікава і варта уваги книга. У ній поєднуються і гумор, і дотепність, і навіть філософські міркування. Ця повість про кілька поколінь родини українських емігрантів, які зберегли свою ідентичність. Головний герой - українець Джонатан ділиться спогадами про життя українців за океаном: їх дружбу з індіанцями, створення бізнесу під час сухого закону, роботу в німому кіно, про їхній вклад у розвиток науки, участь у Другій світовій війні й багато іншого. Тут переплелися елементи історичної і сімейної прози. Поставила чотири зірочки, бо трохи невизначеною мені здалася кінцівка твору. Хіба що автор планує продовження?

[Victor · Rating 5 out of 5]

Дуже лірична та я би сказав «мелодійна» книга. Автор дуже добре передає серпневе сонце, смак стиглих яблук та описує роздуми про життя. Краще читати восени)

[Тетяна Гонченко · Rating 5 out of 5]

Український програміст подорожує Америкою, трохи заблукав, починається буревій, житла поруч немає - і раптом чує українську мову. Це Джонатан (Йона) Зелений, чиї предки колись поселилися в Америці і створили ціле українське поселення, обросли братами і сестрами, дружинами, дітьми й онуками, усі з яких знають мову і почуваються українцями.

“Йосип, отже, був великий просвітник, а ще й упертий, як трирічка, і його нащадки й сусіди затруїлися цією впертістю і чіплянням за мову, якої могло вже й не бути, і точно не мало бути тут, де вона натомість була”

Але зараз в поселенні майже нікого з них немає - лишилися тільки історії про них.

Це - зав'язка книжки "Українець Джонатан і 27 мерців".

Йона пропонує пожити у нього, у цьому віддаленому селищі з яблуневою фермою. Вдень програміст пише код, а у вільний час допомагає збирати стиглі яблука (я відчувала цей запах протягом усієї книжки) та слухає байки Йони про його численну українсько-американську родину. Один розділ - одна історія. І в усіх обов’язково є один мрець.

Читаючи, я фізично відчувала цю атмосферу: мінімалістичний будинок, у якому майже немає меблів; як Йона тушить квасолю з сушеними томатами на великій пательні (в книжці багато ароматної їжі), як вони п’ють пиво на веранді, “глибоко і надійно” сидячи у старих продавлених кріслах. І як Йона розповідає свої дивакуваті історії - а головному герою доводиться тільки гадати, скільки в них правди, і чи існували усі ці Йонові родичі. Бо ж оповідач тут очевидно ненадійний, а його байки - кумедні і не надто реалістичні.

Віктор Шепелєв, який сам до повномасштабної війни був програмістом, а нині у війську, написав цю книжку ще у 2018-му. На презентації я чула, що він конструював цей текст майже як код: з купою таблиць та схем, вивчаючи гугл-карти та історію Америки, статті й документи. Бо, на диво, вперше в США він побував вже після написання цієї книжки, а хотілося, щоб усе сходилося.

За бажання, читаючи, можна також складати таблиці, карти й родовід - бо на цих 215 сторінках кілька десятків героїв і дуже багато локацій. Я цього не робила, і все одно кайфанула - від того, як це написано, від атмосфери, стилістики, самих історій і, безумовно, таланту автора. Відчувається, що автор, по-перше, дуже начитаний і ерудований, а по-друге, справді заморочився, працюючи над цим текстом.

“Знаєш, тату, мені здавалося, що я можу робити з цього життя що завгодно, ніби це глина: що б я не вигадав, те й утілиться. Але зараз мені здається, що життя - дешевий ікеєвський стілець: маєш просто поставити на місце те, що там має бути, і надійно прикрутити”

.

Неможна сказати, що це легко або швидко читалося (на ці 215 сторінок у мене пішов майже тиждень). Бо це густий насичений текст, ані краплини води, дуже багато фактів, імен, назв, стилістична гра, відсилки, обережна іронічність, англійсько-українська мова - чого тільки немає. Після кожних 3-4 історій я відчувала, що мозок закипає, і мушу відкласти і відпочити. Але все на своїх місцях. Інколи мені хотілося верещати від того, як це обіграно, викручено, продумано, тонко.

Розумію, чому може не зайти - бо в цьому нагромадженні всього можна загубитися й потонути і заплутатися. Може здатися, що автор насипав аж надто багато різного в одному тексті (якоюсь мірою це правда). А ще тут немає однієї чіткої сюжетної лінії. І бачу по чату нашого клубу, що зайшло далеко не всім. Але мені зайшло настільки, що поки гортала книжку, щоб написати цей відгук, захотілося перечитати ще раз, бо це просто кайф.

А ще автор на презентації розповідав, що він передусім вважає себе поетом, і це відчувається по цій книжці - бо інколи я відволікалася від сюжету просто щоб відчути мову, підбір слів та стиль. Це справді якоюсь мірою поезія в прозі. Мене здивувала ця книжка, бо я не розумію, як можна так володіти словом відразу в дебютній роботі.

Книжка лишає дуже приємний, теплий післясмак - як після смачного стиглого яблука.

Пане Вікторе, пишіть наступні книжки, я читатиму всі. Ви дуже талановитий автор!

[Veronica Anrathi · Rating 4 out of 5]

Приємна книжка - невеличка, легка. Класно, що була доступна в електронному форматі. Розумію, чому багато хто з сучасних авторів і видавців обирають лише паперові копії, але добре, коли є вибір. Автор нині служить у Збройних Силах, повністю українізувався незадовго до написання роману, а так і не скажеш, до речі - мова гарна, жива. А ще він грається з українсько-американським суржиком (чи все ж діалектом?), виходить прикольно.

В основну частину твору ми застрибуємо майже з першої сторінки. Мені хотілося спершу трохи розкачатися, розібратися хто є хто, де ми і чому. Але все подано трохи поспіхом - і ось вже український американець Йона травить байки про рідних і не дуже, одну за одною. Ну добре, думаю, якщо вже так одразу - окей, летс гоу. Мабуть, справді є що розказати.

Тема еміграції для мене болюча - чи то вимушеної, чи добровільної. Але я свідомо обираю відкласти свої почуття щодо самого феномену і просто насолодитися книжкою. З тієї ж причини не думаю про сучасні американські реалії, президента Трампа і стан українсько-американських стосунків зразку середини літа 2025 року.

А в книжці маємо цілу сімейну сагу. Життя переплітаються не лише між переселенцями, а й з місцевими аборигенами - таке справді відбувалося, до речі. Раджу почитати про історичні стосунки українських емігрантів із корінними американцями, деякі з них досі носять традиційні українські хустки. А далі в нас і Голлівуд, і пограбування потягу, і мандрівний цирк - що завгодно, любе-голубе. І наш герой не те щоб у всі байки вірить, але слухає з інтересом. Мені теж сподобалося, вдалося трохи перепочити від різних гнітючих текстів і просто насолодитися розповідями про життя-буття, хоча так, тут є і вищезгадані "мерці" - їх наявність не створює похмурого настрою. Ну ви самі побачите в чому сіль, якщо почитаєте.

Загалом мені сподобалося. Хотілося би бачити більше творчості пана Шепелєва. Може, у наступному творі українці повертатимуться і проживатимуть свою сагу вже на рідній землі. Мені б цього дуже хотілося, і не лише в книжках.

[Вікторія · Rating 5 out of 5]

Якщо бракує чорного гумору, несподіваних сюжетних поворотів і персонажів, які водночас дивують і викликають співчуття, ця книга – саме те, що треба. Ніби детектив, ніби сатира, ніби щось абсолютно унікальне, що ви ще не читали, але точно хотіли б.
Головний герой, Джонатан – українець із не найкращою долею (що не дивно, з таким-то життям), який мимоволі вплутується в історію з трупами, загадками і відчуттям, що все, що може піти не так – піде ще гірше. Автор майстерно змішує абсурд, чорний гумор і реалії, які настільки впізнавані, що іноді хочеться не сміятися, а плакати (але ні, сміятися все ж більше).
Плюси:
📌 Сюжет, що тримає до останньої сторінки – ти думаєш, що вже розібрався, а потім… ні, не розібрався.
📌 Юмор. І не просто гумор, а той, який заходить з таким сухим виразом обличчя, що смієшся через кілька секунд після прочитаного.
📌 Атмосфера – наче якогось абсурдного фільму братів Коенів, тільки в українських реаліях.

Мінуси:
📌 Якщо ви любите тільки класичні детективи, де все логічно і без зайвих емоцій – вам сюди не треба.

У підсумку – книга, що точно варта уваги, якщо вам хочеться чогось гострого, незвичного і такого, що змушує нервово посміхатися, коли розумієш, що, можливо, ця історія не така вже й фантастична.

[Nataliia Khudoliei · Rating 3 out of 5]

Це історія про українського програміста, який подорожуючи Америкою, зустрічає етнічного українця Джонатана та потрапляє в село Горобці округу Чаттагучі.

В книжковому клубі всім переважно зайшла книжка тож сприймайте цей відгук як субʼєктивну думку.

Мені читалося важко: персонажів багато, історій ще більше, і всі вони ніби окремо, повʼязані лише локацією та якимись родинними лініями. Джонатан постійно вигадує історії про своїх предків, притягує українців до всіх можливих історичних подій від Першої світової до Голлівуду. І робить це так, ніби то все правда.

Особисто мене дуже напружує та дратує манера розповідати вигадані історії та подавати їх за чисту монету тому і Джонатан і книга в цілому дуже дратувала і я ледь її домучила.

Так, написано красиво й з гумором, але як ці всі байки тримаються разом не зрозуміла. Який висновок? Що мігрантам треба заново будувати свою батьківщину за кордоном і можливо наповнювати життя своїми місцевими міфами та легендами щоб почуватися як удома?

Короче, це точно не моя література. Але якщо ви кайфуєте від родинних байок або у вас нема родича який любить присідати на вушне, то книга точно для вас.

[Anna Landar · Rating 5 out of 5]

"Мертві були мертвими "
...
Інструктора з стрільби ;рибалка ,що працював в НАСА;учасник революції, що так і не відбувалось; зірка Голівуду;гарбіжники;учасник Олімпіади;індіанці що оселились в Україні;посол;письменник та циркачка-і це все люди з однієї родини емігрантів.

Головний герой долею випадку оселяється в дивного мужчини Джонатана Зеленого,котрий мешкає у Горобцях в штаті Джорджія,усе що в ньому залишилося це яблуневі сади та історії про його родину.
Кожний розділ -це окрема історія про члена родини.Чи багато з нас знають історію своєї родини? Думаю ні,хіба історія бабасів та дідусів,а те що далі вже забуте.Але як важливо пам'ятати про них.З віком у людей залишаються тільки більше мерців та історій про них і все менше тих,кому ці історії розповідати.

Мені сподобалося ця книжка у ній гарний гумор("я помітив,що Йона так,манівцем,каже про зникнення з історії усіх,окрім своїх мерців-так що неясно було,чи піп теж помер,а чи живцем узятий на небо,або втік з повією").

[Darya]

Зараз у статусі передпродажу.

Судячи з анотації та ознайомчого фрагменту, це така заявка на гру з жанровими формами і притаманними їм тропами: "великий американський роман" \ "українська сімейна сага", але про декілька поколінь українських переселенців в США.

Чекатиму на електронку, бо дуже цікаве оце нинішнє підгрібання українською літературою традиційно "чужих" форм і хронотопів, якого це нині далеко не єдиний приклад.

Але, з перших вражень (з ознайомчого фрагменту)... а точно не можна без (неіронічно відтворених) мотивів "нарешті прийшли люди, які дали світу довкола культурні назви і навчили цих нехристей людської мови"? Тобто, так, цей мотив - це частий атрибут історій про поселенський колоніалізм... але початок 21 століття - це якийсь дивний момент для того, щоб без постмодерного переосмислення заскакувати на цей потяг.

[Jo Skomarovska · Rating 5 out of 5]

Мені важко далась ця книга, на початку я не могла зрозуміти що відбувається, потім губилась в дивних іменах, подіях, хто? що? де? але стиль написання мені подобався. Бачила відгук-пораду, якщоб було на початку родинне дерево, то булоб набагато легше читати. Десь після половини я адаптувалась і вже було легше і я хотіла поставити 3 зірочки, залишалось 100 сторінок і мене захопила ця історія і вже стало легше читати, це вже 4! Але коли я дочитала книгу я зрозуміла що це непроста книга, вона наповнена глибоким сенсом, сприйняття часу в якому ми живемо і цінність хто ми є! незважаючи де ми є! Ми Українці! На післямові я просто плакала і я вирішила що варто перечитати її ще раз коли буду готова. Дякую Вікторе за цю книгу❤️ Слава Україні!