Двері в день: Міс Адрієна

by Ґео Шкурупій

Ґео (Георгій) Шкурупій (1903–1937) — письменник-панфутурист, сценарист і редактор ВУФКУ, журналіст. Належить до тих українських письменників ХХ ст., чиї імена називають «несправедливо забутими».
Дія роману відбувається у великому індустріальному місті. Головний герой Теодор Гай прагне позбутися кайданків, що прикували його до міщанського оточення. Він шукає своє місце у великій розбудові нової країни. Не маючи внутрішньої сили порвати з дружиною та її оточенням, Гай намагається інсценувати свою смерть і в такий спосіб зникнути з їхнього життя. Перед ним дві двері — одна веде в ніч, друга відкриває шлях у день. Саме нічна, утаємничена, атмосфера підштовхує Гая до мрійливих романтичних вигадок.
Також до збірки ввійшов останній роман автора «Міс Адрієна» — він і до сьогодні є фактично невідомим широкому загалу.

288 pages, Hardcover

Published January 1, 2023

Reviews

[Kate · Rating 3 out of 5]

Я підходила до цієї книги одночасно з високими очікуваннями та острахом. Річ у тім, що я читала не так багато української літератури двадцятих років минулого століття. Але серед того, що таки читала, були або шедеври, як твори Підмогильного, або лютий трешак. Якось чогось просто нормального чи навіть прохідного пригадати не можу. З творчістю Шкурупія до цього я знайома не була. І хотілось думати, що вона буде ближчою до "Невеличкої драми", ніж до "Ідуть роботарі". Але все ж варто було враховувати, що автор був людиною свого часу і совок тоді ще не показав повною мірою свій реальний потворний закривавлений писок.
Отже, я почала читати "Двері в день", і виявилось, що мої страхи були безпідставні. Так, роман оповідає про чоловіка, який був одружений з донькою власника пивної (викиньте з голови всі асоціації, викликані цим словом, то був радше совєцький прообраз нічного клубу з живою музикою), служив у якійсь конторі, перекладаючи папірці, і невимовно страждав. Бо відчував, що проживає своє життя без користі. Він хотів би як в юності, батрачити на заводі на благо маладой страни савєтав. Біда в тому, що моральних сил просто розлучитись зі своєю непманшею та порвати зі старим оточенням він не має. Тож вигадує просто богічний план - інсценувати свою смерть. От уявіть, що вам пропонують з усією серйозністю поставитись до подібного персонажа та його проблем. Але виявилось, що Шкурупій пише дуже іронічно, тому його легко читати. Звісно, в той час ніхто не пропустив би роман без ідеологічної складової. І вона тут таки є. Приблизно на середині твору читачам навалюють цілу лекцію про електрифікацію, бо її відвідував герой, а дві останні глави видаються вже просто непотрібними. На мій погляд, якби глава 23 була фінальною, якість твору не постраждала б ані на грам. Це був реально хороший текст на тверду четвірку, може навіть з плюсиком.
Після цього я взялась за "Міс Адрієну". Мене трохи здивувало, що твір, у якому заледве набралось шістдесят сторінок, гордо іменують романом, але подумала, що він може бути недописаний абощо. Ніяких побоювань після реально класних "Дверей в день" у мене вже не було. А дарма. Бо "Роботарі" раптово передали мені привіт. Шістдесят сторінок могли б з таким самим успіхом бути шістьма тисячами, продертись через них однаково неможливо. Це просто відверта комуняцька агітка, при чому така, в лоба, що навіть не намагається маскуватись під художку. Тупо заклик "пралєтаріі всєх стран, аб'єдіняйтєсь", розтягнутий на шістдесят нескінченних сторінок. "Роботарів" я свого часу так і не здолала, тут також вирішила себе не мучити. Але загальну оцінку книги оцей другий твір попсував знатно. В анотації написано, що це - останній роман автора, який "і до сьогодні є фактично невідомим широкому загалу". От повірте, хай так краще буде і надалі. Воно вам не треба. Навіть для ознайомлення.

[Alla Kovalenko · Rating 3 out of 5]

Двадцяті і тридцяті у нашій літературі - це насичена, яскрава українська мова, яка зараз не у вжитку, бо це покоління знищене, покоління, яке ми не читали. Водночас, самі ці два твори, це також ілюзії стосовно союзу, комунізму, пролетаріату; наївність і романтична візія, у якій комунізм поєднувався з національною ідеєю; спрага розвитку і рівності, які можна зрозуміти, адже здавалось, що стара імперія впала, проте не всі митці зрозуміли, що імперія просто переродилася, ставши ще кровожерливішою, і в ній не буде місця розвитку української культури й ідентичності, а також навіть натяку на свободу.

Рівень пропаганди у «Міс Адрієна» перевищив мою здатність її толерувати, тому лише 3 зірки.

Із «Двері в день», про русифікацію Запоріжжя:

«Нас трохи вразив ще один момент — це відсутність культурної роботи. Зовсім не говорячи про будь-яку українізацію, працює тут, за даними старшого інспектора Дніпрельстану, 60% українців, тут не можна знайти української газети, а тим більше української книжки.
Ми вважаємо, що це є хиба, яку наш Держвидав та політосвіта повинні виправити.
Не зважаючи на те, що тут більшість робітників українці, всі написи тут «російською мовою. Ми старанно шукали тут слова Дніпрельстан, що всім подобається своєю звучністю, але ніде його не знайшли.»

[Kostiantyn Levin · Rating 2 out of 5]

Задумана автором багатошаровість "Дверей в день" не валася йому чисто в художньому сенсі. Це просто погано написана книжка, до того ж книжка-агітка, нав'язлива, аж приторна. Ніщо не тримає в напрузі (а видно що задумувалося), фрагменти тексту дуже зле сшиті, іноді враження що це писала зовсім дитина, герої пласкі (ну бо агітка ж).

"Міс Адрієна" - трішки краще, бо структура оповідання класична і видно що Шкурупій взагалі-то вміє писати, але кінцівка-агітка і тут все псує.

[morus alba · Rating 5 out of 5]

Вітчизняну літературу початку 20 ст. я завжди читаю переважно заради чарівної, неповторної і, на жаль, тоді ж знищеної (разом із авторами) української мови.
У цій книзі оповідь "Двері в день" захопила, збентежила, схвилювала, здивувала.
Повість "Міс Адрієна" закинула у такі роздуми, що хтозна, коли з них і виберусь...

[Anton Tymkiv · Rating 3 out of 5]

«Двері в день»
Читав версію від «ще одну сторінку»
Вочевидь цікавий твір з дуже хорошими перспективами, які особисто для мене автор зруйнував тим що приділив кілька розділів просто посеред книги про Камʼяну добу.. бо персонаж побачив картинку і почав думати про це…

Новели зокрема Чучупак неймовірно круті