Шовкова пані

by Natalena Koroleva, Наталена Королева, Мар'яна Комариця (Editor)

Книга «Шовкова пані» — це збірка припорошеної містикою автобіографічної короткої прози Наталени Королевої. Твори класичної української літератури занурюють читача у світ, де реальність переплітається з уявним, а життя і смерть стають нероздільними супутниками. Письменниця майстерно вводить елементи тонкого психологізму та європейської художньої традиції до своїх напрацювань, чим створює унікальний простір, де панують загадковість і таємничість.

У книзі «Шовкова пані» Наталена Королева веде читача похмурими коридорами, в них чується шелест шовкових суконь і зустрічаються тіні минулого. Головна героїня, неначе слідчий в пошуках відповідей, блукає між примарними спогадами та реальністю. Її спостережливість та вразливість до навколишнього світу дозволяють спіймати тонкі межі між буттям і небуттям, що відбиваються у її спілкуванні із загадковими персоналіями.

Genres: Ukrainian Literature, Classics, Fiction, Short Stories, Ukraine

368 pages, Hardcover

Published November 4, 2024

About the author

Koroleva, Natalena [Королева, Наталена] (née Dunin-Borkowska), b 3 March 1888 in San Pedro-de-Cordena near Burgos, Spain, d 1 July 1966 in Mělník, Czechoslovakia. Writer. She grew up in Spain (home to her aristocratic Spanish mother), Ukraine, France, and Italy; she later described her years spent in Kyiv when she attended the Institute for Daughters of the Nobility in her novel Bez korinnia (Without Roots, 1936). She studied archeology and history in Paris, Saint Petersburg, and Rome; and took part in archeological excavations in Pompei, Alexandria, Armenia, and Iran. During the First World War she volunteered as a Red Cross nurse and was seriously wounded. She immigrated to Czechoslovakia in 1919, joined the diplomatic mission of the Ukrainian National Republic in Prague as a translator, and later married Vasil Koroliv-Stariy. Her first works were written in French and appeared in 1904. In 1919 her first story in Ukrainian was published in the weekly Volia (Vienna). Some of her writings are based on her historical and archeological studies. Her works consist of autobiographic stories, recollections, legends, and exotic stories set in biblical or medieval times in such places as Caucasia or Persia. Among them are the collection Vo dni ony (Once upon a Time, 1935), the novella 1313 (1935), the collection Inakshyi svit (A Different World, 1936), the autobiographic novella Bez korinnia (Without Roots, 1936; 3rd rev edn, 1968), the historical novel Son tini (A Dream of a Shadow, 1938), the collection Legendy starokyïvs’ki (Ancient Kyivan Legends, 2 vols, 1942–3), and the historical novellas Predok (An Ancestor, 1961) and Quid est veritas? (1961). Many of her stories appeared in Western Ukrainian and émigré periodicals, particularly in the journal Dzvony. She also translated works into Ukrainian, including Thomas à Kempis's Imitation of Christ (1923). The majority of her writings appeared in Ukraine in the compilations Bez korinnia (2007) and Tvory (Works, 2010).

Reviews

[Darka]

навіть не зможу визначити, що мені сподобалося більше: повість про інститут благородних дівиць чи містичні оповідання. i'm a fan

[Sasha Ambroz]

Авторка стала для мене відкриттям.
В першу чергу насолоджуєшся яскравою метафоричною мовою людини, яка не володіла українською від дитинства. Оригінальні запозичення чи українізація іноземних слів, слова, які подекуди означають трошки не те, що мали б, цей легкий конотаційний зсув робить текст яскравим і ніби як не з тої епохи чи взагалі з альтернативного українськолітературного всесвіту.
Автобіографічна(?) повість "Без коріння" дуже зайшла насамперед сеттінгом. Я ще кілька років тому шукала щось про київський інститут благородних дівиць. Внутрішня кухня історії максимально захоплива, всі ці деталі про розклад дня, погану кухню чи заборону на знання справжньої російської історії насправді дуже актуалізують історію. А субʼєктивне і таке чорно-біле порівняння юною Аннель католицької та імперсько-православної традиції виховання, пізнання та віри дуже тішить.
Загалом, книга десять з десяти, я в захваті від нової для себе авторки, яка так старанно підкреслює і своїм існуванням, і своїми текстами європейськість України. А ще пише із таким милим акцентом.

[Анастасія Євдокимова]

Наталена Королева належить до авторок з неймовірною біографією, без перебільшення — кінематографічною. Шляхетне походження, навчання у Франції, шлюб з непересічним письменником Василем Королевим-Старим, вивчення української мови, літературна праця. Читаєш текст і постійно тримаєшся за дві думки — а) який він майстерний, б) вона цю мову вивчила!

Її містичні оповідання цікаві й майстерно написані, але мене не захопили, натомість повість «Без коріння. Життєпис сучасниці» — текст, через який я зацікавилася авторкою, текст, який подарував радість читання на всі 100%, текст, який дав відповіді на запитання про систему жіночої освіти у імперії. 

Про випускниць з Інституту шляхетних панянок я формувала уявлення з двох програмних творів: пʼєси Старицького «За двома зайцями» та оповідання Марка Вовчка «Інститутка». У обох випадках йшлося про досить неприємних особистостей, на яких зокрема впливала система, у якій вони опинилися. Наталена Королева розповідає про власний досвід взаємодії з Інститутом. Тобто хочете зрозуміти Проню та інститутку — читайте твір Королевої.

Отож, Ноель вчилась на півдні Франції при монастирі, тому постійно порівнювала, зауважувала контраст між ясним усміхненим Півднем і Києвом першого десятиліття ХХ століття. Вона переїжджає до батька і мачухи у Київ й розуміє, що її нова-стара родина — це цілком випадкові байдужі одне до одного люди, які чомусь живуть разом, хоча цемент родини, на думку юної дівчини, — «спільне зацікавлення спільне життям». Її відразу відправляють довчитися в Інститут шляхетних панянок, але батько перед цим дає їй настанову — не забувати ні на мить про своє шляхетне походження, родинний герб й бути шляхетною до кінця: «Памʼятай: москалі намагаються глузувати зі всього, до чого не призвичаєні...».

У Інституті існує комплекс правил, часом дивних і нелогічних, правил, яких не можуть пояснити, бо просто так склалося і так треба, правил, ірраціональних, але Ноель приймає систему і дотримується дисципліни. Найскладніше їй з мовою (вона не говорить жодною зі словʼянських) та релігією (католичка потрапляє у світ православʼя). Взагалі релігію вона мислила як частину власної свідомості, тому пояснювала собі різницю світоглядів так: якщо католики «слуги Божі», то православні — «раби Божі»: «Але ж і тут віра була в усіх формах життя, тільки ж вона була накинена кимсь згори, примусова, наказана під страхом неминучої кари».

Кпини, глузування, гостра необхідність оминути правила, скомпрометувати викладача, вигадати прізвисько, скласти римовану дражнилку — те, що було властиве інституткам. У цьому дуже багато…дитинності й потреби у грі. Ноель поруч з ними видається дорослішою, серйознішою, самотньою, ніби вона уже на наступному рівні, а тому приятелює з тими, хто цікавиться її закордонним досвідом, бачить у ній не чужинку чи дивачку, а люди з відмінним світоглядом, цікаву й інтелектуальну.

Критикою Інституту займаються і всередині самої системи — так місцевий лікар розносить все: і важкий одяг, і несмачну їжу, і відсутність активного руху, і багатогодинне сидіння на місці… Словом, він розуміє, що мало би бути по-іншому, але система не піддатлива до змін: виховують та обслуговують інституток вчорашні інститути, тобто систему тримають у лещатах виховані цією ж системою, які більше нічого у цьому житті не бачили й не знають, а тому колишні випускниці ненавидять теперішніх учениць. Водночас серед викладачів й викладачок багато іноземців, які не знають «московської мови», які також є частиною західного світу. У Інституті Ноель за різних приводів зустрічає діячів доби: Михайла Драгомирова, Миколу Лисенка, Модеста Левицького, імператрицю…

Ноель відрізняється від решти й саме тому, на контрасті, у порівнянні, ми бачимо, чим було навчання в Інституті. Вона вільна у своїх мріях та бажаннях, тож опісля міркує про плани — «Єгиптологія і малярство… При тому різьбярство й спів. Крім того, я ще обіцяла районі взятись і за медицину». Це амбітно й сміливо.

У передмові до першого видання твору, яку можна знайти у примітках, редакція журналу «Дзвони» запитує: цей автобіографічний твір — фотографія з деталями чи мистецький портрет? І відповідає: портрет. Звісно, це художній твій і цим він цінний, хоча й репортаж з Інституту було би цікаво почитати.

[Kateryna Kniaz]

Це збірка оповідань і на диво кожне припало мені до душі, а найбільше сподобалось «Без коріння» — про навчання в Київському інституті шляхетних дівчат, бо такий це вайб, думаю, що буду перечитувати 🎀

Чи містика, чи трошки магічного реалізму — не знаю, але те, що Наталена Королева зайняла в моїй душі своє місце — це однозначно, така вона дотепниця і видумниця, і інтелектуалка, що хочу, щоб про неї знали всі. Рекомендую і зокрема тому, що багато тут іронії і сатири про москалів!

[Понкратова Людмила]

Дуже сподобалася книга. Особливо повість "Без коріння" - не хотілося розставатися з головною героїнею Ноель, чужинкою, яка волею долі (волею батька і мачухи) вступила до Київського інституту шляхетних дівчат. Цікаво дуже було читати про побут дівчат, їхнє навчання (все за правилами), спілкування, богослужіння, про їхніх класних дам, що не давали їм продихнути навіть... Авторка дуже ретельно описує внутрішній біль Ноель, яка не відчуває близькості з оточуючими, щирості, страждає і ніяк не може осягнути цієї "дивної країни дивних людей" порівняно з сонячним Провансом і милими черницями, які завжди могли її заспокоїти...
Багато сторіночок присвячено описам підготовки і святкування Різдва і Великодня.
Взагалі стиль авторки ніжний, щемливий, поетичний. Цікаво про Миколу Лисенка, який "мав право сам собі вибирати учениць" і, власне, про моменти, як він це робив, як викладав...

Дуже влучно про москалів: "Пам'ятай: москалі намагаються глузувати зі всього , до чого не призвичаєні, й найбільш цінені між ними люди не ті, що вміють щось доброго створити, а ті, що майстерно висміюють висліди чужої творчості"
Вже хочеться деякі фрагменти перечитати.
У книзі є ще чотири невеликих, але загадкових і навіть містичних оповідання. Особливо сподобалися "Шовкова пані " і "Сторінка з книги". Це було схоже на якісь казкові оповідки...
Незвичайна авторка, яка (мені так здалося) у своїх творах намагається розкрити нам, читачам, свою душу і дозволяє стати свідками перипетій власного життя...

[Yuliia Razinkova]

Складно вірити авторці, біографія якої є однією цілковитою містифікацію, але треба віддати їй належне, збирати історії, компілювати і подавати їх вона вміла 😅

[Ю.]

от у кого вестернам (і не тільки) було б непогано повчитись тонкій зневазі до росіян, так це у пані наталени.

поза тим, книжка — чудесний вайб, тут вам і всеобізнаність, і жінка на війні, і таємничі предки та ченці, що ревно стережуть і супроводжують на тяжких життєвих поворотах головну героїню, і вишуканий родовід та спорідненість з ого-якими(!) особами. втім, не буду надто спойлерити, мерщій читайте самі, хороша читацька пригода вам забезпечена💖

[хвія]

наталена повернула мені бажання читати (і жити)🎀 єдиний недолік цієї книжки в тому, що мені МАЛО і треба ще! за купу контексту та приміток дякую, я в екзальтації

[Roman]

Повість про дівчинку-підлітка, яка зростала в Європі, і переїхала жити та навчатися до незнайомого їй Києва.

Збірка включає в себе повість “Без коріння” та декілька оповідань. Зважаючи на загадкову та таємничу біографію Наталени Королеви, можна припустити, що всі вони є автобіографічними (або якоюсь мірою є такими). Чесно кажучи, оповідання здалися мені не дуже цікавими, а от автобіографія, адресована Івану Огієнку (митрополиту Іларіону), та сама повість виявились значно цікавішими.

Автобіографія - через незвичне іспанське коріння авторки, що одразу ж додає бали до її загадковости, а повість - через опис Києва та його мешканців очима Ноель (так звати дівчину), яка потрапила до нього з іншої країни і намагається призвичаїтись до всіх його сфер життя - від побуту та нових домашніх традицій до розуміння дозволеного та забороненого. От, наприклад, на її питання про Мазепу та про польське повстання викладач пошепки радить їй то не знати:

Дивна країна і дивні в ній люди! Вони радять не хотіти знати! І це радять професори. Коли ж і знають, то вдають, що не знають… Ось уже майже рік, як вона в цій країні, а тим часом їй усе довкола незрозуміле й цілком чуже. Так сумно тут і шорстко. Тут ніби бояться виявити до когось ласкавість, приязнь, щирість. Тут у всьому шукають провини і намагаються все заборонити. Тут навіть вважають за трохи неслушні веселощі, безжурність, радощі… Це - по-тутешньому:
- Нехарошо.
- Глупо.
- Радуется как дурак.(...)
А “там”!.. Там цвітуть солодко запашні мімози, вулиці повні гамору сміху, жарту. Маски, походи серед пісень і сміху, сміху, сміху...

Ноель потрапляє на навчання до Інституту шляхетних дівчат (до речі, це сучасна будівля Міжнародного центру культури і мистецтв, що на алеї Героїв Небесної Сотні), і змушена там пристосовуватись як до суворих правил інституту, так і до людей, які її там оточують. Незважаючи на ці суворі правила, Ноель не раз доводилось захищати свої кордони, що майже призводило до виключення її з інституту, але кожного разу все владналось.

Повість цікава, тут навіть згадується композитор Микола Лисенко, який викладав у Ноель. Текст в цілому читається легко, але є невеличка заувага до приміток: примітки до "Автобіографії" чомусь зліплені в одне ціле з примітками до "Без коріння", і тому блок Автобіографії вийшов куценький, бо складається лише з інформації про публікацію, а от примітки до твору треба шукати далі.

[Øleksandra Banina]

ну це вау, я вражена постаттю самої авторки, її історією життя, хистом оповіді і тим, що донедавна взагалі не чула її імені. Королева виявилася дійсно Королевою 🤌 дуже хочу читати ще щось про/від неї

[Jane Rukas]

"Пам'ятай: москалі намагаються глузувати зі всього, до чого не призвичаєні, й найбільш цінені між ними люди не ті, що вміють щось доброго створити, а ті, що майстерно висміюють висліди чужої творчості".

Наталена Королева - моє відкриття кінця 2024 року, і відтепер - одна з моїх найулюбленіших українських письменниць. Абсолютний вайб, я в захваті, ще і буду на книжковому клубі по цій книжці.

[Anastasia [moonreg]]

я дуже хотіла, щоб ця книжка мені сподобалася.

всі твори написані на ґрунті одного конкретного шматка життєвого досвіду і… якось так страшенно нудно та передбачувано. мене справді втомило те, що спершу я прочитала історію життя авторки в передмові, потім в «автобіографії», а потім ще й в основному творі. мені бракує сюжету в ньому. надто багато пояснень і описів, навіть враховуючи, що це класика. коротші ж оповідання – занадто прості.

тематика цікава, мова і стиль гарні, але при цьому наповнення, на мій смак, кульгає. сумно. тим не менш, цікаво було довідатися про таку авторку.

[Anastasiia Dolbnieva]

Не можу дати оцінку цій книжці, бо поставити низьку - не підіймається рука: написана витончено, слова наче літають, занурюючи в атмосферу! Але ця атмосфера, як на мене виявилась ну дуже нудною, настільки, що я її не дочитала 😔 Але естетика видання гріє мої очі на поличці 😅

[Ека Удальцова]

Мій перший в житті DNF. Я не знаю, що пішло не так. Але більшість часу мені було смертельно нудно. Обʼєктивно - це написано красиво і місцями навіть дотепно. В деяких моментах я прям захоплювалась авторкою. Її слогом , сміливістю. Але чому ж вирішила не дочитувати? Бо коли я закривала книгу, мені не хотілося до неї повертатись. І от я нарешті набралась сміливості ДОЗВОЛИТИ собі не дочитувати те, що не хочеться дочитувати.

[Kate]

Читайте всі, це прекрасно) Хочеться, щоб така класика була у шкільній програмі.
Після прочитання оповідань «Сторінка з книги», «Шовкова пані» я здогадуюсь, що Максим Дупешко надихався творчістю Наталени Королеви під час написання свого твору «Біля карети під мертвим лисом».
Тому якщо вам сподобався дещо готичний вайб з примарами, які щось хочуть сказати чи допомогти головному персонажу, то почитайте ще у Дупешка вищезгаданий твір)

[Olena Landar]

Автобіографічна повість «Без коріння»: було враження що купу всього авторка вигадала просто, і що це писала 12-13 річна дівчинка яка розповідає про пригоди в школі, але всі зі сторони я розумна, я особлива, на мене князь увагу звернув…
Персонажі на розкриті геть, читалось нудно і без емоційно. Тільки починалась якась тема, на наступній сторінці вже різкий перехід на щось інше. Для мене текст взагалі не цілісний. Хоча справді авторка піднімає цікаві теми, такі як мовний та релігійний конфлікт в Києві під владою русні, навчання в школі для дівчат,проблема недостатньої батьківської любові. Просто описано це геть погано.


Інші оповідання по стилю мені кращі трошки, але не цікаві. Вплітання містичних елементів недоречні були. «Шовкова пані» дуже проста. Найбільше мабуть до душі «Сторінка з книги»

[Ната]

Велика. Стиль неймовірний. God is a woman. Раджу)

[Viktoriia Skichko]

Дуже цікава автобіографічна повість “Без коріння”. Хоча, припускаю, дещо перебільшена для художньої виразності. У тексті авторка описує своє повернення до Києва після монастиря на Півдні Франції. Головна героїня пристосовується до нової країни, а потім навчається у Київському інституті благородних дівиць. Усі традиції та звичаї для неї чужі, мову теж треба вивчити з нуля. Багато описів з пустощами дівчат-інституток.

Тільки за одну цю цитату варто було прочитати повість: "Пам'ятай; москалі намагаються глузувати з усього, до чого не призвичаєні, і найбільш цінені між ними люди не ті, що вміють щось доброго створити, а ті, що майстерно висмівають висліди чужої творчости".

Досить непередбачуване й оповідання "Шовкова пані". Щось на межі фантастики та містифікації, навіть з елементами спогадів з війни.

Окремо раджу почитати біографію самої авторки. Навіть якщо половина там вигадана, то вигадана досить майстерно!

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%...

[соля]

дуже грайлива видумниця 🫦

[Tetiana Dzhyhar]

прекол, але коротенькі есеї типу Шовкової пані це ж Кінг на мінімалках.

[Olga Krychynska]

«Мертве море знаєш? Я вбив» – десь такий для мене був вайб цієї збірки оповідань. Направду після прочитаного глибше розумієш значення слова «життєтворчість» – бо авторка ніби пише про себе і ледь не весь свій рід (якщо чесно, у текстах стільки релігійних відсилок, що я сподівалася вже на те, що вона себе визнає як мінімум спадкоємицею Христа, але обійшлося лише Понтієм Пилатом), а водночас настільки містифікує кожен «факт», надаючи надмірного значення всіляким дурницям, що вже й не знаєш – написаному вірити, піддавати сумніву чи просто насолоджуватися цим дитинним поглядом на світ.
Я страшенно люблю читати про старий Київ і киян, а ще про ставлення до москалів у ті часи, тому забирай свої 4 зірки, Кармен Альофонса Фернанда Естрелья Наталена.

[Olha Pasichnyk]

Це було прекрасне знайомство і чудове відкриття ще одного жіночого голосу української літератури.

Повість — погляд здорової незаангажованої людини на російську імперію, її варварські та абсурдні закони і звичаї.

Оповідання більш містичні. Автобіографізм та готичні мотиви чудово переплітаються.

Пішла ще почитаю біографію авторки, тому що там ще той гостросюжетний сценарій))

[нявчик (❁´◡`❁)]

Вилізла з нечитуна, щоб сказати вам як мені сподобалося <3

[Volodymyr Okarynskyi]

"Без коріння" дуже класне. Не менш "класно" змістифікована біографія Наталени (Королевської) або Дунін-Борковської(?) і аж ніяк не Лячеди (і т.д.), як вона собі нафантазувала. Це розібрали Юрко Винничук (що знається на містифікаціях, і тому як людожер тонко почув "людятинку") і Роман Черевко. Дивіться на Збручі. Але це робить твори загадкової "королевої" ще цікавішими.
Ці тексти перегукуються з іншим романізованим життєписом авторки "Шляхами і стежками життя", який я читав раніше (але не розібрав чи то був повний варіант).
Трошки менш цікаві тут оповідання, зроблені під напівбіографічні, в т.ч. те, яке дало назву збірці. Тому відмінусував бал.
Чи варто читати? Однозначно. Одна мова/письмо чого варта. Чи читатиму інші твори. Авжеж!

[Inna]

У рамках марафону #українськавесна від Олени з каналу https://youtube.com/@knygodzungli

"Пам'ятай: москалі намагаються глузувати зі всього, до чого не призвичаєні, й найбільш цінені між ними люди не ті, що вміють щось доброго створити, а ті, що майстерно висміюють висліди чужої творчості"

Цю книгу варто прочитати хоча б заради того, щоб сповна насолодитися зневагою авторки до москалів. А вона тут прямо-таки лейтмотивом проходить через увесь твір.
Не скажу, що мене дуже захопив сюжет, але мова Наталени Королевої заворожила.

[knjaginja]

Наталена Королева - витончена містифікаторка, яка шукала своє коріння, створила свій неповторний образ і обрала стати українською письменницею. Вперше я почула про неї, лише коли побачила саме цю книжку. Та це зовсім не завадило мені насолодитись її вишуканими текстами.
Найбільша за обʼємом в цій збірці автобіографічна повість “Без коріння”, де головна героїня 17-річною приїжджає в Київ, після виховання в монастирі на півдні Франції, і потрапляє в Інститут шляхетних дівчат. Вона - нащадок давнього шляхетного роду, вже отримала хорошу освіту, і трохи подорожувала Європою. Опинившись в Інституті шляхетних дівчат, вона тонко підмічає різницю в світоглядах: європейському і російському, в релігії і вихованні. На диво, її спостереження актуальні і зараз, більше ніж 100 років потому. Вона дивується з того, наскільки придушується будь-яка ініціатива в інституті; як вихованки просто мають підкорятися наказам і не задавати зайвих питань, як деякі теми оминають, і яка насправді сувора і поверхнева освіта надається панночкам в російській імперії. Ноель тут чужинка, вона - інакша, проте вона має свої принципи і не боїться їм слідувати, не боїться бути інакшою і показувати свої знання. Тут також є спогади про відомих постатей того часу, наприклад, Миколи Лисенка, який був вчителем в цьому Інституті.
Читати про колоритні пригоди Ноель водночас і цікаво, і затишно: вона малює деталізовані картини побуту в інституті, дівчат і їх пустощів, і самого Києва.
На жаль (для мене), повість закінчується майже на самому цікавому місці, а я би з задоволенням продовжила читати про життєві шляхи Ноель (зважаючи на насичене і непередбачуване життя самої авторки).
Крім цієї повісті, в збірці є ще декілька новел (також автобіографічних), де авторка ще додає містичних і таємничих ноток, серед яких мене найбільше вразила “Шовкова пані”.

[Dana Biruk]

Я вважаю, що це геніальна книжка, яку я рекомендую прочитати кожному.

Приємне перше знайомство з Наталеною Королевою — тепер я нею глибоко захоплююсь. Шкода, що не знала про неї раніше.

Щодо книжки, вважаю, що досвід Наталени Королеви, який вона тут описує, що її ніби рослини без коріння пересадили у чужий ґрунт — може відгукнутися багатьом українцям сьогодні у контексті колонізації.

Адже по суті ґрунт, в який Наталену повернули, був її першородним. Але її звідти перенесли, і вона сформувалась в іншому. Так само, як багато українців жили в російському інфопросторі попри своєї волі. Пізніше, коли Наталену повернули в її ґрунт, їй було важко. Але потім вона була щасливіша. Те саме чекає і на всіх українців.

Особливо сподобалось трошки езотерики у кінці. Цікаво, вона справді це відчувала (чи взагалі була відьмою) чи це просто вигадки? Може я теж близька душа до душі Наталени, саме тому це все так відчуваю?

Дуже сподобалось! 🤍

[Yelyzaveta]

багацько було написано про книгу, я бо можу лишень приєднатися до загального захвату. 'без коріння' це щось для мене абсолютно нове, захопливе своїм сюжетом та темами, майстерністю слова, хистом до створення нових, інших героїнь і дотепами. інші оповідання мене не вразили, але я була рада з ними ознайомитися!!! крутяк і кайф

[Ann Los']

Погоджуюсь з відгуками, що ця книга має особливість після закриття не спонукати відкрити її наново. Мова неймовірно гарна, описи того часу детальні, яскраві та насичені. Але було ось це відчуття, ніби я читаю особистий щоденник. В мене склалось враження, що Наталені набагато цікавіше було проживати життя, ніж описувати почуття та складати їх до купи. В цей момент фантазії спотворились, пережили метаморфози та трансформації, з легкого неосяжного перетворились на нудку роботу.

Не вистачило іскри (але важливо зазначити, не майстерності), щоб оформити свої фантазії та спогади до повноцінного твору.

[Lisa]

а пані наталена мері-сьюшності звісно не цуралася