Волинь

Волинь #1-3

by Улас Самчук

Ця книга — гімн волинській землі, її самобутнім людям, гімн селянській праці, любові до землі, сімейним підвалинам народного життя. Письменник створив неповторну художню панораму своєї епохи, показав рідний народ у періоди вирішальних випробувань. Перед нами реалістичне відтворення життя волинської землі першої третини ХХ століття, епічний обшир художньої обсервації дійсності, який вилився в синтетичні картини історії народу, розкриті через самобутні людські характери.
«Волинь» — твір значною мірою автобіографічний. В основу його сюжету покладено факти життя Уласа Самчука та його родини. На чужині, далеко від рідного краю, прагнучи створити широке епічне полотно про життя волинського селянства початку XX століття, письменник змалював понад 450 персонажів. Вони — люди різного віку, різних уподобань, різних політичних поглядів, вони — народ. Трилогія "Волинь" охоплює історію українського роду Довбенків. Їм визначено долею жити у час великих соціальних зрушень, боротися за збереження своєï сім'ї. У другій частині епопеї "Волинь" — «Війна і революція» — ми бачимо хутір Матвія Довбенка, розумного, мудрого і виважено господаря, бачимо його родину, в тому числі й сина Володька, що прагне розкрити таємниці буття, захоплюється чарівною красою природи рідного краю, тягнеться до знань, відкриває світ, шукає відповідей на життєві питання… Але побут селян, їхня тяжка щоденна праця тут показані на тлі подій трагічних і героїчних: з одного боку — війни, величезної світової трагедії, з другого боку — відродження, самоусвідомлення, боротьби за долю власного народу.

Genres: Ukrainian Literature, Fiction, Ukraine

632 pages

First published January 1, 1937

About the author

Улас Самчук - український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР на вигнанні, член ОУП «Слово».

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: "… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами".

У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини 1910-х — початку 1920-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою й другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:
«У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами»
Ідейним продовженням «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47).
У 1947 закінчив драму «Шумлять жорна».
У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної й сучасної підрадянської дійсності.
Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.

Reviews

[HK · Rating 5 out of 5]

Чудовий великий роман. І судячи з усього, автобіографічний.

Читаючи, стежимо за автором — головним героєм від раннього дитинства до ранньої зрілості. За становленням особистості, вибором ідеології та іншими життєвими виборами. Цікава деталь — ми також стаємо свідками і того, як починає писатися книга, яку тримаємо в руках, so meta!

Деякі психологічні моменти описані настільки добре, що я, маючи приблизно той же склад характеру що й головний герой, наче читав сам про себе. Не буду уточняти, бо завжди дивувався тому, як письменники легко пишуть про себе та про своїх оточуючих, виносячи на загал інтимне.

Самі лиш переживання та роздуми не представляли би особливого інтересу, якби при цьому ще не були майстерно описані захоплюючі історичні обставини: Перша світова війна, революція, українсько-російська війна, польська окупація Волині. Люди, котрі все життя вважали себе «рускими» чи в кращому разі «хахлами», усвідомили свою самобутність як нації.

Тут вже скоріше мої домисли, а не те, «що хотів сказати нам автор», але ця книга підштовхнула мене до думки про те, що село та сільська ментальність — це одна з причин численних невдач України як держави. Вічна «хата скраю», вічна добровільна темнота, мовляв, що ми, дурні мужики знаємо, вічне парпання в землі, вічний страх піднятись над сірістю, а також вічна жовчна заздрість до тих, хто таки піднявся. Хоча зважаючи на те, що автор проголосував ногами проти рідного села, можливо це якраз те, що він і хотів нам сказати.

[Іван Синєпалов · Rating 3 out of 5]

Дивна книга про війну без війни, про революцію без революції, про країну без країни.

Такий собі погляд на історію з землі. Усе, що коїться у світі, проходить повз людей, які й народом себе не чують. Так ото: тутешні. Мужики, не пани. Постійна боротьба між своїм звичним закуточком і широким світом, від першої до останньої сторінки.

Син, який від'їжджає вдалечінь робити справи. Батько, який лишається орати одвічну прадідівську землю. Такі архетипові персонажі, і такі однаково необхідні. Без науки нема народу, але й без землі - теж. Не даремно ж юдеї тисячоліттями до свого обіцяного Ізраїлю прагнули. І ми маємо. Розпоряджатися б тільки. Визнати себе українцями; не хохлами і не рускімі.

Герої Самчука цей світ українства відкривають для себе вперше. Не було, здавалося. А потім бац: був! і є! Ще один важливий погляд на вагу Шевченка. Прості слова, але свої. Прості рими, але живі. І відлунюють природніше за всіх пушкіних разом узятих. Може, й вимерли б без нього: як же бо повірити, що ти існуєш, коли твоєю мовою ніхто не пише і не вчить? Аж ні, вижили.

І навіть чогось навчились. Плекати своє, не вірити Москві. За жодних обставин не вірити Москві. Волиняки того навчилися сто років тому. Ми в Азов'ї вчимося нині. Може, і мови навчимося, і загалом українства. Дорогою ціною, але хіба інакше буває?

Володько тікає, бо світ широкий і є місця, де можна бути українцем. Але світ зменшився. Нам тікати нікуди. Лишається бути українцями там, де ми є.

[Mariana Gevak · Rating 5 out of 5]

Чудова,глибока,трагічна історія Волині першої третини двадцятого століття! Я насолоджувалася,я переживала,зживалася з героями. Розтягнула собі читання на цілий місяць саме з тієї причини, що дуже подобалося.
Надзвичайно цікаво було заглибитися у село початку минулого століття. Та ще й центральної України.Та ще й писаної сучасником. А як актуально й досі. Ловила себе на тому,що хотілося цілі сторінки відзначати,щоб потім закинути у цитатник. Але справді-то б вийшло з пів книги. Написано з великою любов'ю до своєї землі,свого народу і одночасно з якоюсь скорботою,докором тому ж народові,що нічим не цікавиться,нічого крім свого носа не бачить. Не хоче зробити кроку на зустріч своєму майбутньому,не хоче думати,переживати,йде на поводу того,хто більше пообіцяє...Деякі герої аж дуже нагадували персонажів з "Марії". Село ніби на очах мінялося. З народних строїв перевдягнулося у сучасний одяг,навіть жінки почали волосся підрізати. Вистави,"Просвіта", книжки Ібсена,Марка Твена, футбол-я собі уявляла,що це все мало місце значно пізніше,а ні!Поряд з селянами,сліпо закоханими у свій клапоть землі, виростають вже думаючі люди,що тягнуться до знань, до осягнення істини, пізнання світу. Мелькає думка,що Україні потрібно у Європу,інакше нічого не вийде...Трошки б інший антураж-і майже сьогодення.
Я у захопленні від книги. Перечитуватиму і рекомендуватиму всім)!

[Gremrien · Rating 4 out of 5]

One of the best Ukrainian novels I have read and a major text about our national identity. I am very surprised that it is not especially known, read, and discussed today. I recommend it wholeheartedly for all Ukrainian readers, regardless of your attitude to Улас Самчук and his “contradictory” views in later years. Such writers should be duly appreciated and have a proper place in our culture. This novel shows his immense literary talent, and it is a perfect blend of a personal biography, epic historical fiction, and very good “classical” prose, beautifully written and well-structured.

The novel is autobiographical, and with the exception of changed names and minor details, it may be regarded as a memoir about the life of Ukrainians in a very peculiar time and space: in the region of Волинь that was part of the Russian Empire at the beginning of the 20th century, then a changing frontline during World War One, and then part of Poland in 1921-1939 (“Волинське воєводство”).

The novel consists of 3 books (they are dedicated to different time periods in history and different periods in the personal development of our hero, but they should be read together, as one uninterrupted story):
Part 1 “Куди тече та річка?” — Улас (“Володько” in the novel) is a little boy, 5-9 years old (born in 1905), and his family lives a hard but calm peasant life in “Russian” Ukraine.
Part 2 “Війна і революція” — World War One, Russian revolutions, and the Russian-Polish war, Володько is a teenager.
Part 3 “Батько і син” — life under Poland, with Soviet Russia very near the border and brewing Communist ideas under this influence; Володько is a young man.

I admit that I was somewhat “lost” in part 2 of the book (there were too many various events and confusing conversations, and this myopic point of view of very simple peasants observing and judging huge historical developments “from below” wasn’t very helpful), but I enjoyed the book overall and found it incredibly interesting on many levels. It provides a lot of food for thought about our history and national identity, while still being just very good literature overall.

Part 1 is a sweet and cute story of a childhood first of all, but it is also surprisingly fascinating when the author talks about very “material” things, everyday concerns of peasants, their household, and, most importantly, how these people were buying land, changing places, moving from one village to another. We usually think about peasants as very “rooted” people, and our classical literature tells us mostly about Ukrainians who were born, lived their lives, tilled the soil in one particular village, even in one particular home for generations, never seeing the big world around them and hardly caring about it, except for maybe younger sons/daughters moving to the nearest city eventually (and thus breaking the traditional way of life and destroying the family and its sense of belonging to this land). Here, we encounter a family of quite typical Ukrainian peasants but they are not “rooted” very much: the father is constantly looking for new land and always ready to move (forever!) to not only another village but to another region of the country (meaning: all the Russian Empire), even quite far away. You can see a very different type of Ukrainian peasants here: not exactly adventurous or superficial but definitely enterprising, highly adaptable, responsible, smart with their work and life organization, thinking about future in the long run. They know how to create and support a good household and work hard all their lives, but they are also always looking for new opportunities and can change everything in one moment if they believe that this would be better for them and their children.

Part 2 is the most confusing one, as I said, but it is also incredibly important for the developing mindset of our peasants. Here we can find a brilliant illustration of what Ярослав Грицак calls the milestone transformation of “a people” (“народ”) into “a nation” (“нація”), and this historian believes that, for Ukrainians, this transformation happened on the level of wide masses of simple people exactly because of World War One and all the revolutions and other political perturbances of this short period of time. This part of Улас Самчук’s novel shows us this process superbly: from people who identified themselves as “руські” and never questioned the very fact of their affiliation with the Russian Empire, despite an obviously different language and culture compared to their Russian government and local landlords, they became aware that they are in fact a different nation, there are a lot of them, and they should be united in their inherent brotherhood (because they also discovered that they, being one nation, somehow were divided between different countries and are treated as inferior citizens in all of these countries exactly because of their ethnicity). They not only recognized their specific nationality but immediately became proud of it, seeing something much more authentic and promising in it than in all the other cultures other people tried to force on them.

Part 3 is mostly about the personal growth of our hero, “Володько,” who is trying to understand what he wants to do in his life and where he belongs. We are witnessing his attempts to adjust to this traditional peasant life on new terms, as a driver of cultural changes and education of people, but he understands eventually that he needs to see the bigger world and become somebody there in order to make a more profound influence on these people whom he still loves immensely. So here we can see a very important new trend in our literature: the traditional Ukrainian peasant life is not exactly contunied without changes and not exactly ruined by urbanization and Russification of the new generations; it is transformed, becomes a stronghold of our national identity, and nurtures new talents who would become our leaders and would probably bring new blood into this life later. As I can see, this part is more “fictional” in terms of biographical truth; in reality, Улас Самчук did not stay in his village during these years of his life and was mostly already “in the wider world” (wikipedia: “Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука призвали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував, після чого потрапив у веймарську Німеччину, де працював у місті Бойтені в одного господаря, розвозив по копальнях і гутах залізо. Німецький період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільний слухач, студіював у Бреславському університеті з 1927 року. Ґерманіна фон Лінґейсгайм (мати Германа) дала притулок «обідраному українцеві» у своїй оселі й навчала його німецької мови. Від 1925 року почав друкувати оповідання у журналі «Духовна бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та інших часописах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших творів (зокрема романів). У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому (тепер — польському) місті «в моєму всесвіті з’явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої „Волині“». 1929 року переїхав до Чехословаччини, студіював в Українському вільному університеті у Празі. Добре володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами. У Чехословаччині перебував із 1929 до 1941 років. Українська Прага 1920–1930-х жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям.”). I suppose he imagined here how he would have behaved had he stayed these years in Ukraine and maybe represented come “collective experience” of other Ukrainians who eventually decided to dedicate themselves to building our national identity and developing our culture as the basic for our future sovereignty.

Although all the events of the novel are described from the point of view of young Улас Самчук (“Володько”), the story actually has two main heroes, Володько and his father, who is an incredibly interesting figure, one of the most “wholesome” in our literature, I would say. Улас Самчук does not idealize his father and often talks bitterly about his obstinate character and various disagreements between them, but he still loves and respects him intensely and shows us his father’s personal growth and transformation over all these years as a reflection of what was happening to all our people in general.

“Матвій не має багато слів, щоб висловити всі свої почування, але Володько стократ більше розуміє його, як виявляють ті слова.
— Шкода, що мене не вчили, — продовжує Матвій. — А то — сів би і все списав би. Все чисто. Як було, як є і як буде…
— Як буде?..
— Ну. Певно. Хіба тобі дивно? Не казав я, що буде війна? І тепер кажу: нема лиха без добра. За цей час, від початку війни до наших днів ми всі переломилися. Так. Ми, мужики, цілий наш народ. І хай там діється, що хоче, але те, що родилось у нашій душі, і те, що росте у ній, не загине і не вмре. Виросте і дасть великий плід. Край наш, Україна буде. Це вже я бачу… А ти — мій син, якому не давав я булок, а той самий кусень чорного житнього хліба, який і сам їв, ти йди далі… Може, станеш доктором. Може, будеш редактором яким… Може, будеш більше, ніж я, знати. Може, учителем… Нічого тобі не кажу. Ти сам чуєш голос твоєї душі і ти сам вибереш собі роботу. Але ким би ти не був, не допусти до себе гордощів і заздрості. А ще одно: як могтимеш, візьми колись шмат паперу і все, що чув, що бачив, спиши. Хай знають ті, що прийдуть колись, які люди жили на цій землі, що думали вони, що пережили, які війни, свари були… Кожний день нашого часу є днем незабутнього. Бо ж тепер родиться наша будуччина…
Говорячи це, Матвій присів на пеньочку. На чолі його дрібненькі крапельки поту. Великою своєю шорстокою долонею стирає він піт і думає. В міжчасі Володько вставляє своє:
— Я, тату, думав над цим…
— Так?
— Думав, — продовжує Володько. — Хліборобом я не буду. Ви ж бачите. Прийде на нашу землю яка-небудь чужинецька шпана і як свому… А чому? Бо ми хлібороби. Вміємо землю орати, сіяти, жати, але не вміємо добро своє спожити… Ми потоптані. Ми упосліджені. Ми ніщо! Сьогодні, там… Я, знаєте, хотів кинутися на того хама і роздерти його на кусся. Отак просто роздерти і все… Лють мене їсть…
Матвій думає.
— Аби тільки, — каже, — всі до цієї думки дійшли. Ні. Не кажу кинути плуг. Ні. Цього не треба. Земля основа всього. Але кожний господар хай тямить: поки ми тільки коло плуга, а там на горі сидять вужі — нема нам щастя. Ми мусимо виповнити собою все!.. Ми, чесні люди, що родились тут і тут місце!..
А по хвильці додає:
— Але до праці. Праця всьому дасть життя. А ті перешумлять і загинуть. Знаю, що загинуть!.. Ходім, зріжемо кілька деревин. Думаю собі: він там поїхав, стоїть, і коні стоять, а тут стільки роботи. Гадаю різати дерево звідсіль, від запусту. Тут молодий ліс ростиме. Гарно засіявся.
Батько і син встали й пішли.”

This novel is not just an important historical document but has become especially relevant for us today, when we are basically undergoing the same internal transformation en masse.

Well, it’s difficult to talk about this book in a short summary because it includes a lot of very interesting thoughts and observations. I tried to collect the most impressive quotes but only these quotes took several pages, so I will not give them here. I wish it were a mandatory reading in our schools (although I understand that this novel is too big and too complex for children).

[Kateryna Zhavoronok · Rating 5 out of 5]

Чудовий роман, написаний унікальною художньою мовою. Перша частина - найтепліше і найрідніше з усього, що я коли-небудь читала. Історії, традиції, характери нагадують мені те, що розповідав мій дід про своє дитинство і своїх дідів. Роздуми і емоції хлопчика передані так щиро, що в якісь моменти книга розчулювала мене до сліз, хоча якось яскравої драми не було. Особливої уваги варто те, як написані постаті батька і матері в очах сина. Здається, після прочитання я почала краще розуміти значення цих слів в українській мові.
Все, що відбувалось далі, всі історичні події проведені через героїв і я повірила в усе, в що вони вірили. Я побачила той світ очима кожного з них. Все показано чесно, без прикрашання українчиків, без ідеалізації, але і підсвічуючи сильні, унікальні риси.
Я почала читати, бо я родом з Волині. Але дочитувала уже з іншої причини: бо це надзвичайно талановита робота і має бути в списку обов’язкової класичної української літератури.

[Nataliya Lavryk · Rating 5 out of 5]

Книга життя простого люду із села на Волині під час до, під час та після Першої світової. Зміна влади: російська імперія УНР, більшовики, Польща. Важкі робочі будні, традиції, зміна свідомості, народження нації. Недивлячись на те, що описується доволі важке життя людей, не склається враження повної безнадії. І дуже красива мова. Отримала велике задоволення, хотілося розтягнути читання.

[Vladyslav Zarichniuk · Rating 5 out of 5]

Чарівно й бездоганно. Довго читати, але так смачно. Згадалася любов до читання часів Поттера

[Kateryna · Rating 5 out of 5]

Надзвичайна книга, яка часто згадується згодом. Золоте перо автора ) Майстерно описана краса природи, побут і буття селян початку 19 століття, до дрібниць. Люблю цю книжку.

[Anton · Rating 4 out of 5]

My second novel from Samchuk. Very engaging.