Діти вогненного часу

by Мія Марченко, Катерина Пекур

Перші дні повномасштабної. Залізничний вокзал. Підлітка Катя потрапляє на виворіт Києва, у Завокзалля. Катя швидко розуміє, що опинилась у світі, населеному міськими духами, невпокоєними привидами, дрібними богами й особливими людьми, а її невідомий викрадач намагається зруйнувати не тільки Завокзалля, а й реальний, людський Вокзал! Щоб зірвати всі личини, завершити розслідування й уберегти тих, кого люблять — Каті та Августину доведеться прикликати на поміч усіх «дітей вогненних часів».

Genres: Fantasy, Ukrainian Literature, Young Adult

640 pages, Hardcover

Published January 1, 2024

Reviews

[Nashelito · Rating 5 out of 5]

Вибір залізничного вокзалу, як місця, через яке можна потрапити у Завокзалля Химерного Києва чудовий не лише тому, що "це ж було вже!" у світах Джоан Роулінг та Клайва С. Льюїса, але й з огляду на мій власний вокзальний досвід з тих часів, коли я ще не жив у Києві і міг загубитися навіть на станції метро Хрещатик.

На вокзалі тоді важливо було потрапити з колій на перехід понад землею, або той підземний, який виводить до виходу з станції метро, бо кожного, кожного разу, коли я опинявся у підземному переході з іншого боку колій - я виходив кудись не туди, де планував опинитися. А ця розгалужена система підземель під вокзалом, де пошук вбиральні або камери схову перетворювався на захопливий квест, а входи і виходи виявлялися у найнесподіваніших місцях. Вокзал моєї юності був переповнений сотнею різновидів кіосків і персонажами, схожими на злиднів та блудів одночасно і він дужеее відрізняється від сучасного – практично бездоганного у сенсі естетики та сервісу простору.

Найкращим збігом, пов'язаним із читанням фантастичного (це наразі лише епітет, а не актуалізацію жанру твору) роману Мії Марченко та Катерини Пекур "Діти вогненного часу", виявилося випадкове переплетення двох тканин буття – реальності та романного часу, яке я прожив не в уяві, як це зазвичай буває з книгами, а наживо.

Читаючи про те, як головна героїня книги Катя під час довгої комендантської години крутиться біля скляних дверей кав'ярні на вулиці Саксаганського у Києві, я саме сидів в ЦІЙ САМІЙ кав'ярні зі склянкою фільтру і пережив щось на кшталт катарсису. У книзі є значна кількість "великодок" і уважний та залюблений у Київ читач впізнає згадки не лише про події, які насправді відбувалися в реальному світі, про людей, які живуть або жили і були важливими для міста (а місто – для них), про вулиці, будинки, річки та потічки, які перебувають у обох Києвах одночасно. Але це "великодка" сама злапала мене прямо на перехресті світів – за столиком кав'ярні CafeBoutique.

Книга "Діти вогненного часу" повертає нам нашу дохристиянську міфологію, переплітаючи її з міфологією сучасності, позаяк Укрзалізниця, її важливість та значення, відважність її працівників та невтомна неспинна праця під час евакуації на початку повномасштабної війни і впродовж вже майже тисячі днів, доки триває війна, набула легендарного значення.

У Химерному Києві на залізничному вокзалі живуть різноманітні істоти та духи – Існуючі, які не лише забезпечують міцність рельс, шпал та сухість усіх шляхів, але й користуються загубленими на вокзалі звичайного Києва речами та домашніми тваринками, та найбільше там цінуються – справжні живі і теплокровні люденята - загублені або викрадені людські діти. Це викрадення дітей і загалом похмура атмосфера війни, котра просочується з світу людей, надає фентезійній казці відчутно темних барв.    

Цікаво, як поруч з питомо українськими химерними істотами, як-то потерчата, повітрулі, домовики чи полудниці, ми зустрічаємо німецьких кобольдів, польського мишевертня, цілу єврейську родину невпокоєних привидів, а править цим усим Завокзаллям – богиня Шляхів ромської національності. Дракон-барига мені чимось нагадує персонажа "Cut-Me-Own-Throat" Dibbler з романів Террі Пратчетта, а потужні захисники Києва – Змій та архістратиг Михайло – кидають проти нашого одвічного ворога всі надприродні сили, які тільки можуть мобілізувати.

Мені подобається, що цей роман можна читати на багатьох рівнях. Як цікаве, пригодницьке і химерне фентезі, де важить просто історія і те, як її розповідають. Як дивовижну пригоду, яка відбувається на вулицях багатьма любленого міста, і безліч деталей можуть спонукати більше дізнатися про його історію, сьогодення і долучитися до творення його майбутнього. Ну а просунуті й закоренілі кияни зможуть впізнавати запаковані в текст цікавинки і таємниці та отримати сатисфакцію ще й від своєї крутості. Натомість я, наприклад, ніколи не чув про історію з паровозами, котрі тримають Батиєву гору, не спускався в колектори, не ходив тунелями поблизу Либеді, не чув про річки Кадетський Гай, Скоморох та Горіхуватка... Mea maxima culpa.

Дівчинка Катя, яка з бабусею приїхала з Гостомеля і уявлення не має чи живі її батьки, губиться на вокзалі після ракетного удару по Південному вокзалу в перші дні  березня. Так склалося, що в той день у нашому світі я вже одягнув піксель, отримав на плацу військової частини автомат без ременя та шомпола, і – разом з такими самими патріотами-розбійниками – охороняв велике перехрестя з мостами неподалік від вокзалу, тому добре чув жахливий звук цього прильоту.

Коли у ромської королеви Маарґ, яка править Завокзаллям залізною рукою, викрадають потужний артефакт у вигляді кістяного намиста, жителі Химерного світу втрачають свій магічний захист і також потрапляють під удар балістичних ракет.

У цьому романі часто згадується війна, яка триває, і по ходу сюжету стає очевидним, що для перемоги, ба навіть просто щоб вижити – ми всі мусимо об'єднатися, хай би якими різними були.  

Це направду у всіх сенсах чудова книжка, а її обкладинка взагалі обпікає красою. Читайте її, гуляючи неподалік Залізничного вокзалу, ТЕЦ і поближніх кварталах між Жилянською та Саксаганською вулицями, але будьте обережні з блудами і тримайтеся за цінні речі – саме в цьому районі у мене всі три рази крали гаманці і телефон.

[Віра Балацька · Rating 5 out of 5]

Дочитала за тиждень. Завершила б і раніше, бо книжка дууууже затягує, але – це ж уже відпустка закінчилася, часу було обмаль!

Під красивенною палітуркою, за розмальованим зрізом ховаються:

– багато героїв, кожен – із власною родзинкою;

– кілька пластів української історії та міфології;

– захопливий сюжет + купа “гачечків”, які не дозволяють закрити книжку після кожного розділу.

З одного боку – головні герої діти. З іншого – мені, страшенно дорослій, було цікаво. І взагалі – для нас авторки припасли багато висловлювань, які молодь може “промотати”, а от старше покоління оцінить як тонкий гумор.

Тут розповідається про захист рідної землі; про те, що “рідне” – це не завжди те, де ти народилася, а й навіть те, що обрала свідомо; про важливість поваги до природи, яка нас, людиняк, оточувала з самої нашої появи; про ворогів, перед лицем котрих у нас навіть змій із янголом об’єднаються, але таки буде по-нашому.

А ще тут є Віра Андріївна, вчителька з Гостомеля!

НЕ ЧИТАЙТЕ цю книжку, якщо не хочете:

– пригадати всі свої візити на Центральний київський вокзал (міський, приміський, привокзалля);

– під час наступної поїздки на вокзал постійно крутити головою, а в купе поїзда йойкати;

– вивчити трохи історії того району;

– три дні наспівувати “Думу про Батурин” (це попередження тільки для фанатів “Хореї козацької”).

Можу рекомендувати цю книжку всім шанувальникам фентезі, починаючи від підлітків і закін… не обмежуючись ніякими віковими рамками.

[Юлія Бернацька · Rating 5 out of 5]

Я помітила, що досить часто, коли люди відгукуються щодо книжок написаних для дітей/підлітків, вони завищують свої оцінки і ніби як роблять "знижку" на те, що це написано для молодшої аудиторії. Не раз я помічала фрази типу "доволі наївно/нелогічно/тупувато, але це ж для підлітків, тому нормально". І відверто кажучи, мене завжди дивували такі коментарі, бо в моєму уявленні дитячі книжки ніколи не були чимось, що може бути гірше написаним, просто тому що вони для дітей. Як і з усім іншим, вони або добре написані, або ні.

На "Дітей вогненного часу" я бачила цілу купу позитивних відгуків. Чесно, напевно, досі не бачила жодного негативного. Саме через це до прочитання я підходила вже з якоюсь пересторогою - ну бо не може вона бути аж настільки хорошою, правда? Очевидно, що люди просто завищують свої оцінки, бо це книга для та про дітей і їй пробачають те, що не пробачили б "дорослій літературі".

Як же неймовірно приємно було помилитися, бо, так - вона була настільки ж хорошою, як про неї всі говорили. Я тепер теж в цій секті й готова чіплятися до людей на вулиці з питанням, чи не бажають вони відкрити своє серце "Дітям вогненного часу"?

Отже, наша історія починається з дівчинки Каті, яка в перші дні повномасштабної російсько-української війни опиняється на київському вокзалі у спробі евакуюватися з міста. Сама Катя родом з Гостомеля і їй з бабусею дивом вдалося втекти з міста, коли в нього зайшли росіяни. Доля батьків Каті на початку історії залишається невідом��ю. Під час суперечки з бабусею, Катя виривається від неї і її раптово хапає та затягує в стіну створіння з лиховісною посмішкою. Так Катя опиняється у Завокзаллі - химерному світі, населеному забутими богами, духами, привидами та іншими міфічними створіннями.

У Завокзаллі ми знаймомимося з колійником Августином - юним духом, який опиняється в опалі, бо створіння з його обличчям викрало та знищило Кістяне Намисто - реліквію, яка живила своєю силою Завокзалля. Тепер Августина розшукує увесь Химерний Світ, а його єдиною союзницею стає Катя, яка не може повернутися у свій світ і якій загрожує смертельна небезпека у Химерному. Разом Катя та Августин мають з'ясувати, хто і для чого викрадає дітей та приносить їх у Завокзалля і чи пов'язано це із тим, що хтось відчайдушно прагне знищити Завокзалля та Вокзал у реальному світі, поставивши під загрозу життя мільйонів людей, які евакуюються з нього.

Можна було б ще багато розписувати персонажів та світ, але це вже зробило багато людей в своїх відгуках набагато краще, ніж я коли-небудь змогла б, тому скаже просто загалом, що в цій історії прекрасна світобудова та неймовірні персонажі. Усі деталі так елегантно прописані, усі персонажі такі живі та справжні - королева Маарґ, радник Стась, відьма Тепла, повітруля Гайя, колійник Фрідріх. І вплетеними в реалії сучасного Києва, вони здавалися такими правдоподібними.

Це, напевно, те, що найбільше зачіпало мене в цій історії - вона настільки про нас, що мені хотілося обмазуватися усіма відсилками, алюзіями, згадками про "Мівіну", комендантську та тероборону. Накривало якимось дуже приємним відчуттям сюрреалізму, бо оце дійсно фентезі про конкретно наше з вами життя. От як відчувається репрезентація в літературі, дуже приємно, як виявилося.

Мені дуже сподобалися горрорні моменти в цій історії, особливо Три Кроки - яка ж моторошна істота, у мене мурашки по шкірі від неї йшли. А ще мені дуже сподобалося, які темні теми тут піднімалися і моментами мені навіть хотілося, щоб вони розвивалися в темнішому напрямку, ніж по факту. Наприклад, як би жахливо це не звучало, але мені було б цікаво подивитися, як розвивалася б історія, якби батьки Каті дійсно загинули і вона залишилася б у Химерному Світі, ученицею Теплої. Я розумію, що це могла б бути неймовірно травматична тема, але історія про те, як жити далі, коли в житті дитини стається така трагедія, думаю, теж потрібна. Це, звісно, в жодному разі не критика, просто думки вголос. Сцена, де Катя бачить видіння про смерть батьків була просто неймовірною, у мене самої серце почало калатати. До речі, абсолютно геніально використання цього моменту для розвитку сюжету, як на мене.

Головного лиходія я запідозрила майже з самого початку, просто тому, що автоматично не довіряю таким персонажам, але не раз протягом історії починала сумніватися в своїх підозрах. Тим не менше, коли ми підійшли до розгадки, я залишилася дуже задоволена, бо лиходій гарно прописаний і зі зрозумілими мотивами (які змушують тебе трохи його зрозуміти) і розв'язка гарна у цього всього вийшла.

Ще хочеться сказати, що стилістично ця книжка теж прекрасно написана. Навіть я, людина з дуже бідною уявою та мінімальною здатністю зосереджуватися на описах, мала в голові дуже багату та детальну картинку Завокзалля. А які тут загалом кінематографічні сцени - мені терміново потрібен серіал по "Дітях" це така чудова історія для екранізації.

Одним словом, я залишилася в захваті, така хороша, багатошарова історія з неймовірно багатим світом в якому я готова варитися ще довго. Дуже очікую на продовження, а ще хочеться тепер почитати ті книжки, де про Велике Лихо, звучить дуже цікаво.

P.S. А ще я плакала, як мала дитина на сцені про становлення Привида Києва та Гайю.

[Ольга Недавня · Rating 5 out of 5]

Відгук на книгу Катерини Пекур та Мії Марченко “Діти вогненного часу”
від читачки зі старокиївського роду.

Ця книга — дітище нашого буремного часу, котре насправді вимріяли покоління дітей нашої землі, народжених в різній природі. Як я її чекала! Вогненні спалахи на обкладинці кольору темного попелу згарищ від перших ракет на Київ — це не полум’я пожеж, а вогонь сердець захисників Києва. Перша ж ілюстрація книги відразу сигналізує її ідею – там грізна переможна пара, можлива тільки в Києві. І перший же епіграф — надзвичайно влучно передає налаштування йому вірних: “Отруйний дим нам очей не виїв, і липкий страх не загнав у кому, бо ти є Київ, і я є Київ, і Київ нас не віддасть нікому”. А ми — його! Не діждуть ніякі вороженьки!

Цей текст — портал у справжній Київ, який дається побачити тим, хто на це здатний. І для такого не потрібні насправді ніякі ритуали: є шлях з двох початків — Спадок, який цінується, і Дух, з яким можна співпасти. А шлях той — для тих, хто, подібно до крутих героїв книги, цінують традиції не як поворот у минуле, а як надійний фундамент доцільного розвитку.

Знала, що такий текст обов’язково мав з’явитись, і була щаслива спостерігати за процесом. “Діти вогненного часу” — не просто книга, вона — явлення автентичного Києва з усіма його силами, що піднялись серед сучасної війни на захист свого рідного краю. Співавторки розгледіли це й талановито описали, вони відродили нашу стару київську легенду про співпрацю всіх охоронців Києва — його охоронців різної природи, віку та споконвіку.

Густий текст. Початок — схожий на старт у дуже насиченому просторі, у якому треба орієнтуватись і який чіпко затягує. Перед читачами розгортається панорамний Київ з його старезними, старими і новими куточками, населений багатьма різними мешканцями, зі своїми запахами та звуками, палітрами та слідами. Сюжет набирає динаміки, відірватись неможливо! (Раджу читачам покласти недалечко повний павербанк та щось їстивне). Бо це така пригода, яку аж ніяк не схочеться переривати!

Співавторки — доброї думки про своїх читачів. Це видно хоча б по тому, що для повнішого розуміння тексту треба мати вже певний культурний багаж за плечима. Зараз підлітки (та й дорослі) — досить різні, у тих, у кого він достатній — в’їжджатимуть змістовніше (хто вже попередньо знайомий з історією Києва — має бонус, а когось, напевно, роман подвигне далі знайомитись з києвознавством). Утім, співавторки слушно доповнюють інфу посиланнями. І (о, щастя! дожити до такого!) — перекладом окремих реплік московитською — на українську.

У романі представлена багатюща палітра київських проЯв (так за мого дитинства старі кияни називали видимих створінь невідомої природи, духи вони, посвячені, чи що), хоч і не всі вони описані (просяться у наступні книги!). Співавторки вхопили таку особливість Києва, як давнє прибуття сюди народжених в інших європейських краях та сроднення їх з містом. Німецькі працьовиті майстри, польський книгогриз :) - це так влучно! Майстер гешефтів та големів — такий кошерно-правдивий :) Цікаво, що на одну з головних духівських посад посаджено ромку, що логічно з огляду на її сферу опіки — наземні шляхи. До чого там дзеркала — для багатьох буде загадкою.

Частина київських прояв — мешканці традиційного українського легендаріуму, що живуть також і в різних куточках України, але й вони, сказати б, витончено осучаснені, та вдатно взаємодіють з сьогоднішніми киянами. Серед первісних стихій київської “прописки” співавторки явно наголосили одну найсильнішою, принаймні — в ході сюжету книги. Можливо, інші ще чекають свого наступного тексту. Бо ж у Києві стихії землі не слабкіші, та й у повітрі є різні... Один з найсильніших у Києві міг би чимало розповісти про останню, як і про стихію вогню ;)

Я з нетерпінням очікувала появу на сторінках тексту нашого Горинича, у парі з патроном міста Архистратигом, і вони з’явились саме так, як і очікувалось — як це заповідалось за старокиївськими переказами: що Змій прокинеться за надзвичайних обставин, і злетить з підземелля Кирилівської церкви на захист міста, і що архангел Михаїл піднесе свій вогняний меч на оборону Києва від нападників. І закономірно, що вони об’єднали свої сили — між собою та з усіма, кому Київ дорогий. Взаємодія Михайла і Горинича — це взагалі якесь гурманське свято — особливо для мене, як нащадка старокиївського роду, яка виростала на старокиївських оповідках про одного та другого.

А як добре, що головна героїня — підлітка Катя — справжня сучасна містянка, без комплексів та важкого — довоєнного — бекграунду (а це не часто зустрічається в укрсучліт, аж набридло читати про проблемних бідосей, яких читачам намагаються втирати як норму). Респект співаторкам! Вона не те, що зовсім не має слабкостей — бо ж ми всі такі — але куражна, рішуча та мисляча, вчилась зацікавлено і кмітить використовувати знання у дії. Їй пальця до рота не клади, молодець! Та й інші дітлахи з книги теж нівроку, принаймні хто вже не малюк. Багатообіцяюче покоління!

Дуже інтригуюче представлений новий Катін приятель із Завокзалля — по ходу сюжету поступово розкривається, хто він такий і чому такий. Тонко підмічені викрутаси його природи у його долі. Як і у Привида Києва та його помічниці. Яка насолода читати про всі перипетії виправ київських героїв, серед київських ландшафтів! І як співавторки сплели у плині історії те, що ставалось з Києвом раніше, і те, що навалилось зараз! Не сумніваюсь, що всі київські прояви аплодують, а Каті Пекур та Мії Марченко назавжди відкриті всі Київські Шляхи.

Щиро дякую шановним співавторкам “Дітей вогненного часу”, з превеликим задоволенням раджу читачам цю цікавенну книгу і сподіваюсь на продовження теми!


З повагою, Ольга Недавня.

[Barnes · Rating 5 out of 5]

Ця книжка вже встигла отримати купу схвальних відгуків і мій не буде виключенням. Чесно кажучи, я нічого не очікувала, навіть майже не читала анотацію, бо імпульсивно купила її виключно через неймовірно гарне оформлення. Але, вже за невеличкою традицією, саме такі книжки виявляються справжнім скарбом.

Історія починається першого березня 2022 року. Розпал евакуації на київському вокзалі, тисячі людей, що вирушають у невідомість аби шукати порятунку. Серед них - підлітка Катя з бабусею, що виїхали з Ірпеня. Дівчинка навіть не знає чи живі її батьки. І от серед всього цього хаосу її викрадає незрозумілий хлопець, що виринає прямо зі стіни й утаскує її в темряву Завокзалля.

Саме Завокзалля - такий собі паралельний всесвіт, що існує поруч із людським і допомагає йому існувати, підживлюючись подяками, дарами та емоціями людей. Тут знаходяться Існуючі - різні міфічні істоти, що ходять під покровительством королеви вокзалу Маарґ. Однак і тут неспокійно, Завокзалля стає вразливим до російської навали, на нього, як і на Україну суне Лихо з московії, а тут ще й невідома могутня сила зсередини задумала знищити Завокзалля.

Згодом Катя зустрічає Августина - малого колійника нездатного до своєї справи. Він існує тут ще з часів минулої війни й зовсім не пам'ятає свого життя до неї. Але чому Августин так схожий на того, хто викрав її та багато інших дітей? Хто підставляє одного з королівських радників? Чи вистоїть Завокзалля під ударами ракет й навалою московитів? Та чи вдасться відшукати правду серед нашарувань обману?

Це була довга подорож. Трохи більше, ніж 600 сторінок я розтягнула аж на два тижні через періодичні приходи нечитуна, але що можу сказати точно, до книжки хотілося повертатися.

Моя повага й подяка авторкам, бо це дуже добре написана історія, я навіть пошкодувала, що відкладала її майже пів року. Київський вокзал та загалом місто постає тут в усій красі й описане неймовірно атмосферно. А що головне - воно не відірване від решти світу. Завокзалля лише маленька частинка цього "потойбіччя", що, пов'язана з іншими й в тексті це добре показано. Міфологічна й реалістична складова дуже вдало описані й поєднані, бо ж справді не можуть існувати одна без одної.

Тут дуже органічно переплітаються різноманітні міфології та вірування. Істоти з легенд різних народів існують та співпрацюють, зберігаючи свою унікальність та знаходячи собі справу до смаку. Зустрічаються як більш класичні й прадавні, так і більш сучасні. Все це, мабуть, найбільше прийшлося мені до душі. Світ просторий та цікавий, вдосталь наповнений та має широчезний потенціал для майбутніх історій.

До речі про персонажів. Авторки проробили чудову роботу, бо кожен персонаж і персонажка особливі й неповторні, навіть в межах свого виду. Мені не доводилося окремо вести перелік персонажів з короткими нотатками як я це роблю зазвичай. Всі вони яскраві й гарно прописані, унікальні в дрібницях та навіть манері говорити. Спостерігати за всіма ними, їхніми історіями та взаємодіями було справжньою насолодою. Про кожного з них хочеться розповідати, але тоді відгук вийде аж занадто довгим та спойлерним. (Мишвертень Стась, Матінка Йой і Жулян - мої фаворити.)

Також приємно здивувала історична складова, яка доречно й дуже ненав'язливо проступає в деталях. Можна дізнатися так багато нового! Неочікуваними виявилися закладені сенси, що відсилають до екоактивізму. Але це дуже крута частина книжки, яку також було радісно побачити. Й загалом, якщо почати розбирати, можна знайти купу впізнаваних психологічних патернів та мініісторій в історії, кожну з яких можна було б розвити в окрему книжку.

Читається приємно й легко. Я для себе не знайшла моментів, де сюжет би провисав чи хотілося б пропустити якийсь епізод, кліфхенгери вміло розставлені по главах. Роман стабільно тримає увагу, бо стільки усього відбувається, що хочеться читати далі й далі, вглядатися в купу деталей, які роблять цю історію неймовірно крутою й захопливою. Книжка точно буде цікава не лише підліткам, а й дорослим. (Киянам, думаю, буде особливо приємно впізнавати знайомі місця й різні відсилки, що залишили авторки).

І хоч я заздалегідь здогадалася ким виявиться викрадач дітей, це зовсім не попсувало враження від сюжету. Бо це багатошарова історія, яку можна перечитувати раз за разом, фокусуючись на різних аспектах - пригодницькому, родинно-емоційному, епічному, історичному, міфологічному і ще, і ще, і ще. Це ще й виглядає дуже кінематографічно, я б із великим задоволенням подивилася б ще й фільм чи мінісеріал про Дітей вогненного часу.

Так, звісно, це роман в тому числі про початок вторгнення, бої за Київ та всі супутні жахи. Це дійсно може бути тригерним для декого. Написано емоційно й майстерно, навіть я ледве не просльозилася в деяких місцях, але це точно було того варте, бо загальні враження під кінець книжки теплі, затишні й майже зцілюючі.

Розділ з подяками - окрема скарбничка цікавих ресурсів та відомостей, що також відображує яка титанічна робота була пророблена, аби історія постала такою, якою вона є, за що вона й полюбилася такій величезній кількості людей.

Як ви вже зрозуміли, я в повному захваті й тепер можу радити цю книжку усім. Не лише за офігєнний сюжет та всесвіт, а й тому, що це дуже гарне видання, яке приємно мати на полиці, тримати в руках та просто розглядати.

P.S. Якщо я вас не переконала придбати цю книжку, то загляніть в інші відгуки на Гудрідз, мій дещо скомканий, інші змогли розказати про переваги більш детально ще й з прикладами.

(Інст з відгуками на сучукрліт: @_daria_barnes)

[Світлана Макарова · Rating 5 out of 5]

Позаду 638 сторінок разом з Подяками та біографічними довідками про авторок: на очах – сльози, в душі втіха – ще на одну гарну книжку збагатіла сучасна українська література.

Відразу погоджуся з багатьма раніше прочитаними відгуками – КІНЕМАТОГРАФІЧНО! Тому сподіваюся, що незабаром ми почуємо про плани українського кіно екранізувати “Дітей вогненного часу”.

Насправді я й не сумнівалася, що цей твір дасть реалістичну візуальну картинку. Бо це – фірмовий авторський стиль Катерини Пекур.

Отже, самий початок вторгнення – березень 2022. І якось мимоволі виринають всі ті відчуття, всі емоції, які ти переживав тоді. Авторки правдиво відтворюють атмосферу, яка панувала у нашому суспільстві в той час. Суміш розгубленості і рішучості протистояти ворогу, яким би непереможним і могутнім той себе не вважав.

12-річна дівчинка Катя, підхоплена виром подій, примхою долі опиняється у Химерному краї – Завокзаллі Києва, населеному дивними істотами. Виявляється, що реальність та її виворіт тісно переплетені, а події, які відбуваються чи тут, чи там, безпосередньо впливають на існування обох сторін.

Химерний край спочатку здається ізольованою бульбашкою, де киплять свої інтриги та пристрасті, і мешканцям якого немає жодного діла до світу людей. Вони виконують свої зобов’язання у межах прадавнього Договору, а все інше їх, здається, не хвилює. Але життя, як завжди, демонструє, що навіть якщо дуже старанно удавати, що тебе це не стосується, то втекти від нього все одно не вдасться. Саме так і сталося з багатьма персонажами, що населяють виворіт.

Розмаїття персонажів занурює нас у давню та сучасну українську та європейську міфологію. Катерина та Мія віртуозно вписали їх у сучасний світ, зберігши історичність та їхню етнічну ідентичність. Тут чітко простежується меседж, що Україна приймає всіх, то приймає Україну. Та ви й самі можете це бачити на прикладах нашого сьогодення, коли на захист нашої країни від агресора прийшли люди з різних куточків світу.

До речі, про персонажів. Моїми улюбленцями стали королівський радник Станіслав та Жулян. От про другого я б із задоволенням почитала, якби авторки раптом написали щось про події у підвладній йому локації.

Повернемось до сюжету. Попри те, що це фентезійний твір, відгомін нашої реальності будуть наздоганяти вас. Кожному відгукнеться щось своє. І скоріш за все це буде несподівано. Як для мене з епізодом про потяг і Горнила.

Закономірно, що у творі, який будуть читати діти (саме на підліткову аудиторію позиціює твір видавництво), все закінчується добре. Фінал дуже щемливий та оптимістичний.

Окрема порада – прочитати розділ з подяками. Він дозволить уявити той гігантський обсяг роботи, який подолали авторки, збираючи матеріали для свого твору.

З приємних сюрпризів: у творі згадується наша донька Юля. За це окрема величезна подяка Катерині Пекур!!!

Що я можу порекомендувати тим, хто вагається: читати чи ні? ЧИТАЙТЕ! Ви ні на хвилину не пожалкуєте, що взялися за цю книгу!

P.S. Ех, мені писати відгуки на книги ще вчитись і вчитись… Чомусь вивалювати на публіку емоції страшнувато, а спроби раціонально написати перетворюються на набір штампів.

[Оля Романишена · Rating 5 out of 5]

Хороша книга від українських авторок. Я давно хотіла почит��ти українське фентезі на основі нашої міфології і де події відбуваються на нашій території. І ще дуже класно, що тут багато подій пов'язаних з нашою історією. За це велика подяка творцям.

Шкода, що тлом книги стала війна...Описані події знову змушують тебе пережити перші дні війни, знову відчути ті почуття. Чому наші діти повинні жити в такі часи?

Добре прописані герої, яких ти встигаєш полюбити і з якими хочеться побути ще трішки. Особливо мене порвало на сцені смерті пілота і прощанні Августа і Каті.

Москалі це зло. Бездіяльність і не знання своєї історії це злочин. В єдності наша сила. Тільки разом ми зможемо перемогти Лихо Однооке.

[s.a.v · Rating 5 out of 5]

Діти вогненного часу - Мія Марченко, Катерина Пекур 🌟

сюжет: 1 березня 2022 року, дівчинка Катя намагається евакуюватись з Києва разом зі своєю бабусею. Аж тут зі стіни виходить хлопчик і затягує дівчинку в Завокзалля - паралельний світ, паралельний Київ, в якому мешкають різноманітні істоти, що підкоряються власним правилам та законам. А Катя - всіляко прагне вибратись з цього дивного місця..

жанр: фентезі

мої враження: назву вам дві причини приглянутись до цієї книги - 1) це прекрасне міське фентезі від українських авторок; 2) неймовірне оформлення цієї книги. Це, якщо коротко. Але, давайте розкажу детальніше.
Від перших сторінок і до кінця, історія неймовірно затягує. Головна героїня опиняється у вирі подій, адже це не просто Завокзалля, це - справжній Химерний світ, де переплітаються багато поколінь. Сюжет захопливий, з прекрасними поворотами та несподіваними вчинками героїв. Показує те, настільки важливий захист рідної землі та домівки, настільки важливо просто залишатися людиною. Також варто відзначити наявність української міфології та історії, які авторки вміло вплели в сюжет книги.
Я щиро рекомендую вам цю історію, читайте ❤️
5/5 💫

[Maria Velykanova · Rating 5 out of 5]

Перш за все: ця книжка — для широкого кола читачів. Самі авторки вважають її радше нью едалтом, для дорослих, але мені здається, підлітки теж прочитають із задоволенням. А старші люди взагалі будуть у захваті.
Це книга про Київ. Кияни, котрі добре знаються на історії й географії рідного міста, прочитають її дещо інакше, ніж мешканці інших населених пунктів. Більш необізнані кияни отримають третій варіант прочитання. Але всі три — повноцінні і цікаві. Так, «прошареним» киянам будуть одразу зрозумілі відповіді на деякі питання, яких не знатимуть герої, але це не заважає захоплено дивитися, як же вони дізнаються.
І — що теж конче важливо — це книжка про сучасність, про теперішню війну, про Київ у війні. Зроблена максимально лагідно і терапевтично, вона все ж може зробити читачеві боляче — передусім читачеві, який пережив страшні хвилини на вокзалі, очікуючи евакуаційний потяг або за якихось інших обставин. Однак якщо ви такий читач і вже готові відкинути книжку, щиро раджу перегорнути кілька сторінок, поки не закінчиться та сцена на початку, далі буде набагато легше і дуже цікаво.
Отже, місце подій — вокзал. Причому переважно — в іншому вимірі, в химерному, нелюдському Києві. Головна героїня, підлітка Катя, потрапила туди за незвичайних обставин: її викрали. Вони з бабусею опинилися на київському вокзалі під час евакуації з Гостомеля, Катю вхопив якийсь дивний хлопець і втягнув просто у стіну. Їй вдалося втекти — вона дуже старалася, бо хлопець хотів принести її в жертву! — але з’ясувалося, що просто так повернутися з Химерного Краю неможливо. От він, людський вокзал, його видно, але Завокзалля так просто не відпускає.
Однак Катя — смілива дівчинка, вона не готова скласти руки і чекати, поки течія її кудись винесе. Тому починається дивне, химерне розслідування.
У Завокзаллі ж свої проблеми. Мешканці Химерного Краю зазвичай не надто переймаються життям людей, однак війна грубо втрутилася в їхні справи. Їм доведеться щось із цим робити, і перш за все треба вирішити, чи допомагати людям у війні. Королева Шляхів проти: то не її війна, хай люди самі розбираються, в неї на політичній арені назріває серйозний конфлікт. Але з тим не всі згодні.
Химерний Край зображений багато, в сенсі тут чимало персонажів, чимало локацій. Київ і в цій своїй іпостасі — живий і розмаїтий: серед мешканців і гостей Завокзалля є істоти різних національностей, епох і видової приналежности. Совітська доба подарувала Завокзаллю радника Рейку, котрий досі називає свою безпосередню керівницю «товаришко королево». Після польського повстання 1830 року сюди, до Києва, прийшов мишвертень Станіслав, для якого та сама королева вже Їймосць. Колись давно німецькі колоністи (їх було чимало, не просто ж так у нас є кірха, а одна з вулиць Києва називається Лютеранська) привезли з собою кобольдів, які тут пристосувалися працювали з залізничними коліями. Є тут і євреї — який же Київ без них? — і роми, і такі звичні для наших країв повітрулі... Химерний Край приймає всіх існуючих, поки вони готові жити в мирі і злагоді, дотримуючись наявних угод.
Але що станеться, якщо хтось порушить непохитні правила? Хтось могутній, кого не можна просто схопити за карк і відтяти голову?
Книжка груба, але читається дуже швидко, буквально не відпускає, будьте обережні! Що мені особливо сподобалося:
— хтонічні істоти — хтонічні. Вони не добрі, не людяні, не співчутливі. Ну тобто за певних обставин, до близьких, можуть відчувати добрі почуття, але взагалі-то це хтонь. Головний герой, зголосившись допомогти Каті, спершу доволі цинічно хоче її обманути і використати, бо це всього лише людисько, хіба з ним може бути якась серйозна угода? Це просто вау, мені такого бракує;
— мультикультуральність тут важлива — і присутня на різних рівнях. Мені теж сподобалося, як і багатьом, як гарно в неї вписалися Змій і Архистратиг, котрі пліч-о-пліч боронять місто;
— світ детально продуманий. Чого варта хіба курточка з написом АРА — і таких дрібниць багато;
— дуже невимушено подаються численні подробиці, історичні і географічні, і то цікаві;
— Господи, я дожила до того, що репліки російською перекладають, а «мишлє, же дух єст» і «то дєцка дорослі, часом бардзо великі» подають без перекладу і пояснень!
— книжка написана з величезною любов’ю до міста. Ця любов тут у кожному рядочку, на кожній сторіночці! Навіть у моменти, коли геть не очікуєш побачити Київ, він виринає. «Війна. Він вбирав її з повітря, думок, із грозового гуркоту над Містом, із вечірніх сутінок, тож божевільно всміхнувся і вишкірив жовтуваті, мов київська цегла, зуби». Це перша сцена, раптом що;
— ненав’язливо, але послідовно розкривається образ якцапів-зомбі, для яких немає жодних «своїх». От що відповідає персонаж, коли персонажка вигукує: «Вони самашедші чи шо? Це де таке бачено!! Шоб оце духи на духів нападали!». «Коли Московія Україну загарбала. Духи, що туди з ворогами прийшли, були такі ж, як оці. Божевільні. На душі загиблих наших нападали, шматували вже й по смерті. Отак людина вмерла — а її дух мусив і далі битися». А от що сталося з тим, хто повівся на ворожу пропаганду: «Скидалося на те, що ніяких думок і намірів у [персонажа] не було. Точніше, таке не могло бути думками. Замість них проступали викривлені істоти, у яки божевільні очі мішалися з мацаками, зубами, руками чи лапами. Вони рвали одне одного, поглинали світ і ненавиділи, ненавиділи, ненавиділи, жерли, рвали, вивергали з себе нову мішанину голодних зубів та частин тіла, яка далі жерда й ненавиділа». Щось таке знайоме, правда? Втім, це я висмикнула ці фрагменти, тому вони підкреслені, а в книзі це вже сильно розбавлене сюжетом і проходить наче не акцентованим. Як і має, власне, бути;
— тут багато класних сенсів закладено, але мені особливо відгукнулося от що. Там певні існуючі вміють заростити тріщину в металі чи наказати предметові поводитися «чемно», іноді попри його волю. Натомість один персонаж не може цього навчитися, бо чує ті бажання і не може через них переступити, присилувати річ. І я все чекала, коли ж виявиться, що не силувати її, а домовлятися стане кращим виходом. Дочекалася :)
— неймовірно сподобалося, як розкрито сімейні проблеми Августина і на що там усе вирулило. Тут теж дуже, дуже гарні сенси закладені щодо ставлення батьків до дітей. Коли Фрідріх шукав і повертав іграшку, я була дуже розчулена. Хто читав, зрозуміє, хто не читав, наче не дуже проспойлерила;
— мишвертень Станіслав — моя любов навіки! 😍 Він називає Катю «людське дєцко», це так мииииило *розтікається калюжею *;
— дуже зачепила тема річок, але тут сумно, кияни зрозуміють;
— міт, який сам себе пише. Тут є, наприклад, Привид Києва, і написаний він так класно, так чесно; і так, десь ��аким він і залишиться в нашому Химерному Краї. Це поширена думка, що існує те. про що пам’ятають (о, химерна будівля вокзалу!), і мені здається, зокрема таким і залишиться в історії міста оцей міт, який твориться зараз;
— дуже багато історій окремих персонажів перегукується з проблемами сьогодення. Як, приміром, історія Горнила, який, на його думку, вчинив непростиме, але й не намагався щось вдіяти, просто сидів і співав сумних пісень, — і що з того вийшло. Чи певна істота, яка намагалася зійтися з ворогом десь посередині, — і що вийшло з того.
Окрем�� треба сказати про книжку як річ. Вона неперевершена 😍 Ця обкладинка, а візуальне оформлення початків розділів! А мапа на форзаці! А як приємно тримати книжку в руках! Так і горнеться до мене, чесне слово. Окрема подяка авторкам за епіграфи.

[OKSANA ATAMANIUK · Rating 5 out of 5]

“Діти вогненного часу”
Катерина Пекур, Мія Марченко
Видавництво Readberry, 2024
⠀
Якби взяти магічний казанок і додати туди оповідок про Київ, українських міфічних істот, трішки Аліси в Задзеркаллі та присмачити все Хроніками Нарнії - вийшла б нічогенька детективна історія!
⠀
“Нарешті він почував, що віднайшов своє плем’я.
Щуровідьма таки мала рацію. Ніщо так не дає сили, як пам’ять.
Коли знаєш, хто ти на своїй землі й куди сягає твоє коріння.”
⠀
У Київ прийшла війна.
Вона сколихнула не лише світ людський, а й химерний - світ Завокзалля.
⠀
Тут живуть колійники, повітрулі та потяги, що розмовляють.
Панує богиня-королева шляхів Києва Маарґ - володарка древньої магії дзеркал.
⠀
На центральному вокзалі моторошний незнайомець викрадає дівчинку Катю, яка намагається евакуюватися з бабусею за кордон, бо її батьки зникли.
⠀
Але вона опиняється в тунелях Завокзалля, де її викрадач називає “людинякою” й проводить дивні ритуали.
⠀
Нажахана Катя тікає й натрапляє на примарного хлопчика Августина - точну копію свого викрадача.
⠀
Так починається їхня дружба та детективна подорож:
хоробра дівчинка і нежить-колійник.
⠀
Вони шукають правду, викрадають фоліант, потрапляють у лігво щуровідьми Теплої та стикаються зі зловісним гендлярем, який змінює личини й сіє оману в химерних землях.
⠀
“Якщо запустити сюди Лихо, то не буде нічого - тільки голод і порожнеча.
Колись уже траплялося… у радянські часи, коли люди забували нас.
Тоді простуєш Шляхами, а потім - раз! - і потрапляєш у повне ніщо.”
⠀
Тим часом київські захисники борються з лихом московським.
Архангел Михаїл зі Змієм стоять на сторожі столиці.
Живі й неживі єднаються, щоб боронити Київ.
⠀
Але вокзал і королева Маарґ досі тримають нейтралітет… та чи надовго?
⠀
Коли війна торкається навіть Завокзалля, стає очевидно:
магія й пам’ять - це теж зброя!
⠀
Це підліткова книжка про дорослі сенси.
Про віру і дружбу, які тримають на своїх плечах увесь людський та химерний світ.

[Sofiia · Rating 4 out of 5]

Я не читаю книги про війну. Зазвичай вони є занадто важкими для моєї менталки. Тому цю книгу починала з дуже великою насторогою і приготованим рішенням відкласти її до кращих часів, якщо стане дуже важко.

Але мені вдалося її завершити не починаючи плакати кожні 10 сторінок. І навіть більше, мені справді дуже сподобалась ця історія. Задумка з Вокзалом як перехідним місцем в інший світ, всі ці міфічні істоти і детективна лінія повертали мене до книжок, які я любила читати в дитинстві.

Єдиною проблемою для мене, чому я власне зняла одну зірочку, були перші 150 сторінок. Я ледве їх подолала. Не знаю чому вони мені були такі важкі. Чи то мова авторок була складною, чи то вхід в історію був закритий і довелось залазити через вікно, тут я точно так і не зрозуміла. Але після них все пішло як по маслу.

[Alona Salona · Rating 5 out of 5]

Моя перша прочитана в цьому році книга, і вона має всі шанси стати однією з найкращих книг року!

Довго збиралася з думками, але я певна що найкращий з можливих відгуків на книгу вже написан, я не думаю що зможу сказати щось нове, або якось кращє висловитися.

Що я можу сказати то це те що я дуже люблю Київський Вокзал! Та і Вокзали загалом, мене манять потяги та залізниця із самого дитинства. Навіть не знаю чому, може це через бабусю? Яка дуже багато років працювала провідницею. Або просто мене манить ця магія подорожі ...

Наші залізничники дійсно Залізні Люди! І принаймні вже через те, книга як подяка, книга як згадка, книга як застереження має бути посеред нас.

Другою темою що мені дуже близька це звісно Київ. Я люблю книги в яких місце це не просто антураж чи декорації, в яких Місто це діючий персонаж, із своїм характером, своїми вадами і своїми таємницями.

Дуже класно описані духи, багато з української міфології, це чудово що у творах українські автори звертаються до свого а не до заморського фольклору, у нас він дуже багатий і різноманітний.

Звісно, в книзі є нереально важливі, важкі та болючі тематики. Перші сторінки потрібно просто проплакати та не забувати. Моя велика шана і подяка авторкам за всі моменти які були підняті у цій книзі. Особливо за Либідь! Бо мені, як києвлянці ця тема дуже сильно болить. Все дитинство їздила у якісь волонтерські збори на розчищення русел річок, а в Києві їх надзвичайно багато! І дуже хочеться щоб наступне покоління дбало про свою Землю кращє за наше.

Книга дуже щємка, але захоплива, вона про важливе, про вічне і звісно з вірою в нашу Перемогу!!!

[Olya · Rating 5 out of 5]

Це фантастична книга! Вона захоплює оригінальним поєднанням теми сучасної і минулої війни з міфологічним буттям України і конкретно Києва, історичними цікавинками, і класним сюжетом. Всі герої детально прописані, у кожного своя роль і історія, лінія Гайі просто в саме серце! Дуже запам'яталась сцена оборони Києва зі сторінок 576-577, образ Михайла-Змія надійно осів у пам'яті. Чудова книга, дуже раджу!

[Stacie · Rating 5 out of 5]

«Діти вогненного часу», Мія Марченко і Катерина Пекур

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Люблю відкривати для себе класних українських авторів, і ця книга - приклад того, що у нас дуже талановиті люди.

Історія, головну роль в якій відіграє Київ у березні 2022 р, заворожує. Це міське фентезі, але окрім химерного, тут досить багато історії та міфології, що дуже вдало поєднується з сюжетом.

Окрім Києва, головні герої ще Катя і Августин. Каті - 12, Августину - 13 (70), ще такі діти, але кожен по-своєму хоробрий і сильний. Так, в чомусь мислять по-дитячому, але на то вони і діти)

Неймовірно цікаво було спостерігати за розвитком подій, і окремим плюсом для мене було те, що тут ми не стежимо за подіями лише з боку двійки дітей, а й бачимо, як розгортається сюжет поза їх пригодами, як це все переплітається і приводить до нових пригод.

Історія повчальна - ми повинні берегти памʼять та протистояти ворогу, який у нас завжди один - московити. І надзвичайно важливо шукати шляхи, як жити в гармонії, як поєднувати бетонне місто з дарами природи.

Від деяких сюжетних ліній було морально важко, адже це початок повномасштабної війни, напівоблога Києва, а також є згадки про Другу Світову, але це лише посилює враження від книги.

Читайте всі, воно вам треба!

[Nadia · Rating 5 out of 5]

Все, що стосувалося міста, Вокзалу і прилеглої території, річок і струмків Києва у Химерному краї - це неймовірно! Я тільки не зрозуміла, куди поділося метро і Макдональдс біля Центрального вокзалу. )))

Використання в тексті історій реальних (!) людей, які загинули (і ці історії були висвітлені в новинах в 2022-23 рр, і більшість читачів їх впізнає), відчувається як маніпуляція.

За жанром це підліткове фентезі. Однак, декілька сцен в романі дуже мені тригерні були (діти Авіхая, наприклад).

[Таня Павліченко · Rating 5 out of 5]

Тут бракує зірочок, бо книга точно заслуговує на більше! Сподобалось тупо все: і герої, і розвиток сюжету, і динаміка розвитку як персонажів, так і подій. Та що казати - треба брати і читати. Поки для мене це чи не найкраще українське міське фентезі.
Єдиний момент: мені часами було важко читати, бо описи викрадення дітей тригерили і піднімали з дна нефігову купу паніки.

[Anna Popova · Rating 5 out of 5]

Така хороша книга. Я плакала, всім рекомендую

[Анна Тарова · Rating 5 out of 5]

Тільки що дочитала книгу "Діти Вогненного Часу" спільну роботу Мії Марченко та Катерини Пекур.
Починала я вже підігріта багатьма схвальними відгуками і дуже хотілося зануритися в новий для мене і цікавий потойбічний Київ. Відволіктися хоч ненадовго від сумних новин.
Я не розчарувалася, книга захоплює і світ Завокзалля описаний докладно, так що можна його собі уявити, пригадуючи київський вокзал і найближчі вулиці.
Мишвертень Стась ван лав ❤️
С перших сторінок відчувається велика робота щодо дослідження історії Києва, київського вокзалу, культури і функціонування залізниці, притоків Дніпра, це було тим що викликало в мене і цікавість, і повагу, і бажання читати далі, хоча фентезі не мій улюблений стиль.
Читала приблизно 10 днів з перервами, під час яких поверталася думками до героїв і місць, що там описані.
Рада і задоволена, залишаюся з приємним післясмаком, і раджу цю книгу тим кому зараз хочеться надії і натхнення.
Окремий респект зовнішньому виду книги, яка ж вона гарна! Приємно тримати в руках, рельєф, кольоровий зріз з малюнками, карта Завокзалля.

[Darya · Rating 5 out of 5]

Перечитала вдруге. Хочу бути, як Катя, коли виросту.
Оскільки при першому прочитанні я не здогадалася, ким антагоніст прикидався, до великого викриття, то зараз дуже потішило перечитати вже з цим знанням і побачити, як все майстерно сходиться.
Оригінальний відгук за лютий 2025 року нижче.

***

У перші дні повномасштабного вторгнення, евакуювавшись із бабусею з Гостомеля до Києва і намагаючись потрапити в евакуаційний потяг на захід, 12-річна Катя загубилася в натовпі. Принаймні, так це виглядало для бабусі та інших спостерігачів. Бо з Катиної точки зору її викрали в інший вимір - Химерний Київ, у якому на території, що відповідає вокзалу, існує Завокзалля, цілий світ зі своїми правилами та ієрархіями, магією і подекуди досить жорстокими законами. Як людина, Катя там поза законом, тож залишається тільки об'єднати зусилля з Августином, який теж поза законом, бо його, здається, підставив той самий злочинець, і розслідувати, що трапилося, разом.

Оскільки я паралельно читала розвідку про міське фентезі як жанр, було додатково цікаво розставляти "галочки", помічаючи, як цей текст підтверджує різні теоретичні твердження про жанр: елементи моторошного, успадковані від готичної традиції; фокус на невидимому; двосвіття; коментар щодо модерності. З цього можна було би зробити хибний висновок, ніби це дуже вторинний текст, який просто механічно відтворює шаблонні жанрові елементи. Але я хочу сказати щось протилежне: тут елементи жанрової традиції майстерно використані, щоб сказати щось дуже специфічне до культурно-історичної ситуації, в якій цей текст з'явився. (Ну це приблизно як "Тигролови". Для Шереха-Шевельова чомусь те, що це по суті жанрова модель вестерну, було підставою для бе-бе-бе.)

Тут, що теж не нове для міського фентезі, фантастичність світу дозволяє ніби оприявнити, дати просторове втілення елементам культурної пам'яті, які інакше мають виключно дискурсивну природу. Як той ставок, що прозирає крізь залізничні колії, бо він тут колись був, і про нього ще хтось пам'ятає. І мені дуже сподобалося розмаїття у тому, які саме історії тут центрально чи побіжно накреслені як елементи цієї культурної пам'яті. Як і в "Метро до темного міста" Олена Захарченко, до речі - ця культурна пам'ять про Київ принципово мультикультурна і мультилінгвальна. А ще - це величезне місто, тому це безліч різних історій, дещо відмінних у різних частинах міста, тому Химерний Київ поділений на такі собі райони, які функціонують ну за дуже різними законами. Про інші, окрім Завокзалля, нам розказали зовсім мало, але мене заінтригували натяки на те, що про деякі інші історії з цього ж світу можна (буде?) прочитати в інших книжках кожної зі співавторок. (Написала дещо обнадіяне "буде", бо в зносках про це сказано як про об'єктивний факт, але в нашосвітньому інтернеті знаходиться дуже мало натяків на можливе існування цих книжок. Сподіваюся, що це не постмодерна гра, а такі книжки справді колись будуть.)

Майже нічого тут не написала про те, в якому сенсі це коментар на модерність, щоб не заспойлерити, бо я би не хотіла спершу щось таке прочитати, не познайомившися сама з книжкою. Але мені дуже сподобалося, як різні ниточки - загроза і реальному світу, і Завокзаллю, через війну, з одного боку, і загроза Завокзаллю, яка є центральною у детективній історії, з іншого, зійшлись разом.

Книжка взяла цьогорічну премію "Барабуки" в категорії "фентезі". (Хоча я тепер знаю, що міське фентезі - це взагалі-то не фентезі :/ )

[Iryna Trush · Rating 5 out of 5]

Цікаво, чи згадка про улюбленого персонажа головної героїні - Чіхіро з "Віднесені привидами", можна сприймати, як натяк, чиєю творчістю надихалися авторки.
Хайяо дуже вміло вміє поєднювати реальний світ із паралельними світами, описуючи при тому актуальні соціальні проблеми, трагедії, і процеси дорослішання дітей/підлітків у надзвичайних обставинах.
Дуже тішуся, що був створений даний твір українськими авторками. Описаний світ
переплетений із українською міфологією і реаліями повномасштабної війни.
Про ці події потрібно писати і писати багато, бо дійсно лихо тим людям, Існуючим, що не мають пам'яті.

[Anastasia Polishchuk · Rating 5 out of 5]

Книга «Діти вогненного часу» за тиждень стала для мене неймовірно цінною! Чудове урбан-фентезі про Київ та його виворіт «Химерний край» у перші дні повномасштабного вторгнення, яке трішки розчулює, інтригує та надихає своїм пригодницьким вайбом. Історія про викрадення дівчинки Каті з вокзалу під час евакуації та колійника Августина, який випадково (а може і ні) опинився у вирі небезпечних загадкових подій, які загрожують існуванню обох їх світів. Дуже якісно описані жителі Химерного краю - міфічні істоти, привиди, духи, стародавні Боги, їх характер, а також правила їх існування. Головною особливістю світу є свобода вибору роду діяльності для Існуючих, що дає їм право самим вирішувати, як жити, де, та як бути корисним. А також, особлива вдячність авторкам за підняті теми збереження природи, існування людини у мирі з природою та як вони можуть допомогти одне одному у захисті українських земель від загарбницької навали імперської недокраїни.

[Ann Titova · Rating 5 out of 5]

Я дісталася цієї книжки ще в 2024. Хоча не читаю багато років. З моїм життям все не виходить знайти час, щоб робити тільки одну справу - галюцінувати, продивляючить символи на мертвій деревині. Але... Знаю одну з авторок більше років, ніж маю дитину, то мала придбати собі.
Взимку я навіть почала читати, але черговий вірус якось не додав чіткості мисленню. То ж справа просувалася дуже повільно. І от - минулого тижня я повезла підлітків в Закарпаття. Потягом. Замість 10 годин в дорозі ми мали їхати 15. Це був знак.
Я планувала трошки читати протягом всієї подорожі, але почала після шостої і ледве відшкрябала себе від книги біля дванадцятої. Потім була знов подорож, втома, семінари. І от - терапевтка заповіла мені відпочити. #КицяКоня припхалася під ковдрочку і ми почали дочитувати пригоди декого в Навпакиєві. Я не вмію писати рецензії на книги, але можу сказати - читайте це. Мені здається, що світ, що збудований у книзі - це початок нової міфології України. Це наші легенди. Це наші духи. Це наші люди. Це про нас. Навіть, якщо ми народилися не в Україні, а ... проросли?... тут. Це про нас.
Я звинувачую авторок книги тіко в одному - у мене знов ніс не дихає, бо часом то занадто щемко.
... Так і бачу років через двадцять-тридцять:
- Соню, ти прочитала книгу на літературу?
- Ну ба, я її вже в��ю перечитала і можу аудіо наговорювати.
Mia Marchenko, Kateryna Pekur дякую вам дуже. Це неймовірно.Я дісталася цієї книжки ще в 2024. Хоча не читаю багато років. З моїм життям все не виходить знайти час, щоб робити тільки одну справу - галюцінувати, продивляючить символи на мертвій деревині. Але... Знаю одну з авторок більше років, ніж маю дитину, то мала придбати собі.
Взимку я навіть почала читати, але черговий вірус якось не додав чіткості мисленню. То ж справа просувалася дуже повільно. І от - минулого тижня я повезла підлітків в Закарпаття. Потягом. Замість 10 годин в дорозі ми мали їхати 15. Це був знак.
Я планувала трошки читати протягом всієї подорожі, але почала після шостої і ледве відшкрябала себе від книги біля дванадцятої. Потім була знов подорож, втома, семінари. І от - терапевтка заповіла мені відпочити. #КицяКоня припхалася під ковдрочку і ми почали дочитувати пригоди декого в Навпакиєві. Я не вмію писати рецензії на книги, але можу сказати - читайте це. Мені здається, що світ, що збудований у книзі - це початок нової міфології України. Це наші легенди. Це наші духи. Це наші люди. Це про нас. Навіть, якщо ми народилися не в Україні, а ... проросли?... тут. Це про нас.
Я звинувачую авторок книги тіко в одному - у мене знов ніс не дихає, бо часом то занадто щемко.
... Так і бачу років через двадцять-тридцять:
- Соню, ти прочитала книгу на літературу?
- Ну ба, я її вже всю перечитала і можу аудіо наговорювати.
Mia Marchenko, Kateryna Pekur дякую вам дуже. Це неймовірно.

[Тамара Лазаренко]

Не пішло. Прочитала 125 сторінок і зламалася. Не моє. Ледь не загнала себе в пастку нечитання. Не скажу, що книга погана, зовсім ні. Просто не моє.

[meowkotmarina · Rating 5 out of 5]

“Діти вогненного часу”, Катерина Пекур, Мія Марченко

💫 Діти вогненного часу — це історія про дорослішання, внутрішню трансформацію і, звісно, пригоди.  Книга розповідає про те ,як дівчинка Катя потрапляє у так званий виворіт Києва, звідки намагається вийти неушкодженою. У цьому таємничому світі їй допомагає юний кобольд Августин. 
📖Головні тези
Устами своїх персонажів авторки нагадують нам про важливість єднання під час війни. Пошуки свого коріння та усвідомлення свого минулого. І звісно те, що не покаране зло завжди дасть про себе знати. 
🌆 Два Києва
 У книзі розповідається про два паралельних Києва — реальний, за часів повномасштабного вторгнення.
  А також — Химерний (у книзі пишеться з великої літери), де живуть духи, відьми, кобольди та інші істоти. Химерний Київ є прихованим і розташований в районі залізничного вокзалу.

✈️ Перехід між реальністю і фантазією:
Реалістичні деталі надають сюжету глибини: Катя тікає з окупованого Гостомеля, згадує про “Мрію”, яку бачила на шкільній екскурсії та переживає про долю своїх батьків, які ще досі в окупації. Ці моменти додають сенсовості і створюють відчуття справжності навіть у фантастичному контексті.

[Віталіна · Rating 5 out of 5]

"Діти вогненного часу" — коли потойбічне зовсім поруч
Часом книга приходить неочікувано, з полиці міської бібліотеки, і з перших сторінок затягує у химерний, тривожний світ. "Діти вогненного часу" — саме така історія. Це новий, майстерно вибудуваний світ, населений дивними істотами, деякі з яких стали для мене справжнім відкриттям.
Особливо вразив образ антагоніста. З перших його слів — скоромовки — він тримав у напрузі, додаючи історії моторошного ритму. Але ближче до фіналу цей стиль зникає, ніби герой втрачає голос... чи обличчя. Цікаво, задумка це чи недогляд?
Це була пригода, яка залишає по собі легкий присмак диму й тіней. Містична, загадкова, трохи дика. І я тішуся, що вона трапилася мені саме тепер.
PS: Дякую міській бібліотеці за ще одну чарівну зустріч!

[Юлія · Rating 5 out of 5]

Для мене ця книга в першу чергу про неймовірно (майстерно, з любов’ю і працею) виписані сенси – і влучно, і тонко (щось дуже, щось «товстіше», але добре, на трагічному насправді образі Горнила, який до певного часу «сидіти і співати сумних пісень» аж фиркнула). Хороша терапія із впізнаваних образів: і дохристиянське, і пізніших; чимало з часу промислового перевороту, який сильно міняв вигляд Міста; багато з воєн – від Батурина і двох світових аж до сучасної (жулянські – ван лав); Київ усякий: є і совки, і гроздья душистиє, і поляки, і євреї, і роми, і мутні тіпи, принесені технологічним поступом. Нічого зайвого, все на своєму місті. Мене дуже радує, що Київ повертає собі своє Химерне.

Дійсно хороша детективна історія. І геополітичний діагноз – бездоганно.

Єдине – динаміка, особливо в першій половині книги, сенсам поступається, для мене темп історії був трохи заповільний (я люблю, коли несеться, ага). Втім, може так і краще, там є про що подумати. І, доречі, ця книга ідеальна для групових обговорень, чекаю клубів по ній

[Kira · Rating 5 out of 5]

Книга в моєму топі та 🤍 надовго.

Міське фентезі, міф, екологічний роман, енциклопедія Києва, книга про війну. І це все дуже майстерно й органічно переплетено в цікавезну й щемку історію. Тут міфічні німецькі кобольди, українські повітрулі, ромська королева, польський Штасик, єврейський торговець разом з реальні українські героями - існують усі разом.

Відчувається величезна робота авторок у тому, щоб зібрати всі крихти історій, знань, болючих спогадів 2022 - і зробити з цього захоплюючий роман з такими багатогранними героями. За це їм велика повага й любов.

Можливо, я упереджена, бо одним з головних героїв цієї історії є мій рідний залізничний вокзал й рідні вулиці й будинки, повз які я ходжу вже більше 20 років, навіть не задумуючись про те, як вони тут зʼявились і що було до них. І от саме ця книга відкрила мені очі, й змусила засісти за вікіпедію й детальну історію свого міста й району.

Рекомендую всім-всім, мені здається, тут кожен знайде для себе цікаву лінію, знайому київську вуличку й свого улюбленого персонажа.
(Мій - Серпик 🥹)

[Oleksandr Galushko · Rating 5 out of 5]

Дуже круте сплетіння історії і фентезі!
Раджу!

Книжка просто насичена цікавими історичними фітами Києва, урбаністики советів, коли людина «підкорювала» природу та сучасної історії новітньої війни з московитами.

Дуже все круто підібрано і зібрано в динамічний сюжет фентазі просто вогняне. Я б хотів бачити цю книгу частиною шкільної програми. Тут і лагідна українізація, і лагідне стимулювання інтересу до історії країни, міста, та власного походження.

Дуже гідна книга і хочу трилогії, хоча б:)

[Oleksandr Zholud · Rating 5 out of 5]

Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)

This is a wonderful Ukrainian fantasy that happens in the first weeks of the full-scale invasion by russia. Its English title is Children of Fiery Times. It is written with love for the city of Kyiv, its history, mythology, past and present. Formally, this is a book for schoolchildren (for example, HERE is located the beginning of the novel and the description says “Children's Literature”), but I think it will be perfect for any age of reader.

To be honest, I was a bit cautious when I started reading this book, as it is stated from the very beginning that the events take place in the first days of March 2022 around the Kyiv Central Railroad Station (full with refugees trying to evacuate). Firstly, this time and place may be traumatic, and secondly, it is quite possible that it will quickly slip into Bayraktarshchyna (a term based on the name of Turkish military drone successfully used in the first weeks of the full-scale invasion and meaning parasitizing on the themes and memes of the current Russian-Ukrainian war with extreme cheers of patriotism). And the first chapters did not add to my optimism: first, a 12-year-old girl Katya from Hostomel (a town near Kyiv, hit in the first day, initially with an eventually failed Russian commando raid), who ran away from her grandmother at the railroad station for a second, just to be grabbed and dragged into a wall by a small but extremely strong boy about her age. Just a little later, he threatens her with a stone knife, smiling frighteningly "Human mouths could not stretch as wide as that, up to the ears, and they had much fewer teeth. And ordinary teeth - not the long, tightly packed sharp points that filled the kidnapper's mouth (or rather jaw)!" and he is about to sacrifice her, along with the younger boy. I'm not a fan of horror, so I honestly didn't enjoy it.

The beginning of the other storyline, about the spirit trackman (a person that should prevent accidents by keeping the railway in top shape), Augustine, and his tender teenage love for the air-nymph Gaia, also smelled for me with a bit of naivety - quite in the spirit of middle-grade literature, but to me, who (as it turns out later) is a little older than Katya's mother... but then a miracle happened, as the authors gradually show the readers the world and the inhabitants of Zavokzallya (a term based on the one hand on “through the looking glass”, on the other the word ‘Railroad station’): Stanislav, the Polish weremouse, a scribe and royal councilor; the German kobolds who now make sure that trains run on time and without accidents; the queen of this world, the Roma Maarg, the ruler of the Kyiv Station in the Bizarre Land, and many others.

I won't reveal the further plot, but it is multileveled, from the detective (who stole Katya and framed Augustine for stealing the main protective amulet of the Bizarre Land) to the history of Kyiv, from individual streets to the mythology of the Protector Serpent.
============================================

Це – чудове українське фентезі породжене повномасштабкою. Воно написане з любов’ю до міста Києва, його історії, мітології і сьогодення. Формально це – книжка для школярів (напр. ТУТ наведено початок роману і у описі зазначено «Дитяча література», на мою думку він чудово пасуватиме будь-якому віку читача.

Я скажу чесно, дещо з пересторогою брався за цю книгу – все ж з самого початку зазначено, що події розвиваються у перші дні березня 2022 року навколо Центрального вокзалу міста Києва. По-перше, час і мсце можуть виявитись травматичними, по-друге, цілком можливе швидке скочування у Байрактарщину (паразитування на темах і мемах сучасної російсько-Української війни з ура-патріотизмом). І перші глави не додали оптимізму – спочатку 12-річну дівчину Катю з Гостомеля, що на секунду відбігла від своєї бабусі на вокзалі, хапає і затягує в стіну малий, але надзвичайно сильний хлопець приблизно її віку. Буквально трішки пізніше він погрожує їй кам’яним ножем, лячно всміхається «Людські роти не могли розтягуватися аж так широко, до вух, і зубів мали набагато менше. Та й звичайних зубів — а не довгих, щільно втрамбованих гостряків, якими був напханий рот (чи радше пащека) викрадача!» і збирається принести її у жертву, разом з меншим хлопчиком. Я не фанат горорів, тому чесно кажучи не зайшло.

Початок іншої сюжетної лінії – про духа-колійника Августина і його щемке підліткове кохання до повітрулі Гайї, теж дещо віддавало наївністю – цілком в дусі літератури для середніх класів, але мені, котрий (як пізніше виявиться) трішки старший за маму Каті… але потім сталося диво, як авторки поступово показують читачам світ і мешканців Завокзалля: вченого польського мишевертня радника Станіслава, німецькі кобольди, які зараз слідкують за тим, аби потяги ходили вчасно і без аварій; королеву цього світу – ромку Маарґ, правительки Київського Вокзалу в Химерному краї, і багато інших.

Я не буду розкривати подальшого сюжету, але він багаторівневий, від детективу (хто вкрав Катю і підставив Августина, що наче він вкрав основний захисний амулет Химерного краю) до історії Києва, від окремих вулиць і до мітології про Змія-захисника.

[morus alba · Rating 5 out of 5]

Ця книга посідає почесне перше місце в моєму унікальному рейтингу "рідне фентезі".
Сюжетні емоційні вихори були такі інтенсивні, що події відчувались як реальність.

І це перша книга, де фрази московитською перекладаються у виносках на українську мову. Це так неймовірно і щемко 🥹🥹🥹