Ранні 1920-ті. В Україні починає утверджуватися «червона влада», але ті, хто воював під жовто-блакитними прапорами, ще продовжують відчайдушну боротьбу.
У центрі сюжету — агроном Артем Гайдученко, який засновує в давно занедбаному шляхетському маєтку комуну. Він стає одержимим заздалегідь провальною ідеєю віднайти формули хімічних речовин, що обдарують людство енергією та врожаями. Їхня зустріч з молодшим братом Петром, який продовжує боротьбу за українську ідею, стане для поселення фатальною.
Роман дуже добре написаний. Недаремно, до Слісаренка в літературних колах приклеїлося прізвисько "Чорний Ангел". Це якісна авантюрна проза. Але є тут і боротьба ідей (через висловлювання одного з героїв авторові твору в роки сталінського терору приписали анархізм), і добре виписане історичне тло (1920-1921 рік, Полісся) і цікава авторова ідея про роль наукового винаходу в поступі людства (і в соціяльній революції). Та мені більше подобаються авторові новели чи повісті з повністю реальним підґрунтям і показом ролі випадку (Позолочене оливо, Бунт, Випадкова сміливість, Президент Кислокапустянської республіки). Тому я ставлю 4+, яке заокруглюється до 5.
Непоганий детективний роман, ось тільки персонаж у ролі детектива трохи дурний і картонний. Ну і плюс комуністична ідеологія, але в ті часи по-іншому не писали.
Дуже класний український пригодницький роман, який занурює нас у буття комуни на Волині на початку 20х років минулого століття. Спочатку було трошки складно прорватися через совєтську термінологію, але потім все стало і простіше, і набагато цікавіше. Проте в кінці зʼявилося відчуття, що автору набридло писати, бо кінцівка якась дуже швидка і недостатньо, як на мене, описала.
Роман дуже добре написаний, за винятком фінальної частини, яка, на мою думку, трошки провисає. Але загалом сюжет досить динамічний, читається легко, мова твору дуже гарна. Є певні ідеологічні моменти, які багатьом не подобаються. Проте відвертою пропагандою я це назвати не можу, оскільки з уст деяких персонажів твору лунають і контраргументи.
Слісаренко Олекса Андрійович, ім'я чула в прив'язці до фіктивної справи СВУ, творів не читала. Чорний Ангел обрано на клуб, чому б і ні. З перших рядків було питання? Навіщо ми це читаємо, перший розділ дуже важко заходив, через всю ту радянську термінологію. Але далі пішло швидко і цікаво, були повороти в романі яких я не очікувала. Перед нами, мабуть найперший, або один з перших пригодницьких українських романів. Роман мені вайбом нагадує романи Джека Лондона, чи детективи Конан Дойла . Події в романі розгортаються на Волині , десь початок 20 років минулого століття. Головних героїв в романі не так і багато, і вони всі різні за вдачею, характером, і з різною метою у житті. Кінцівка для мене була неочікуваною .
Якщо прибрати з початку совєтський єрунду, книга ідеально бо зайшла підліткам...
Деякі цитати: "…невже ви думаєте, що пролетаріат, дійшовши влади, не захоче в своїх людських слабостях використати її? Чи пролетаріатові не захочеться жити в розкошах? Невже він такий святий, ваш пролетаріат, що всупереч своїм, як ви кажете, «класовим інтересам» стане по-братерському ділити всі добра, що дісталися йому внаслідок захоплення влади? З чого це видно? Хто це довів? Хіба робітник не з такої ж глини зліплений, як і буржуа? І через які такі таємничі причини зникнуть особисті егоїзми у представників робітничого класу?"
"Певно, християни перших віків щиро вірили в царство небесне, виконавши приписи Христової віри. Вони, звичайно, не підозрівали, щоб їхню віру могли використовувати найганебніші гнобителі, що вони, ті гнобителі, саме з їхньої віри будуть викопувати собі виправдання тортур, інквізиції, вʼязниць і каторг, і навіть більше від того - доводитимуть на підставі тієї віри, що саме їхні інквізиції угодні богові, що саме лупити шкури, палити на вогні і вчить Христова віра. Чи міг би хто вигадати найбільше знущання над релігією часів її зародження? Чи хто б повірив тоді, на зорі християнства, тому дивакові, що почав би пророкувати таке? Звичайно, ні, так само ні, як і ви мені не вірите!.."
"Чи ви, наприклад, не думали про те, чому комунізм за наших часів має особливий вплив у країнах убогої матеріальної культури?... У цьому є щось знаменне... Так, немов культурні люди втратили віру в чудо і оминають комунізм, і тільки напівдикуни ще вірять в якесь царство боже на землі, і саме через запровадження комунізму..."
"Віра горами рушає... Чи не в цьому успіх революцій, що творять їх темні маси, і чи не брак віри стоїть на перешкоді в інтелігенції стати рішальною політичною силою? Адже свідомості в неї не бракує."
"Знання людське тоненькою плівкою обволікає все живуще, і його легко проколоти голкою скепсису. Тільки безнадійні оптимісти можуть вірити у подолання хаосу, а більшість удає, що вірить, аби виправдати свою безпорадність..."
"Чорний Ангел" Олекси Слісаренка - це прихована перлина і мій шок від красивезного стилю письма автора (він пробувався у всіх аванґардних течіях). Контекст - колективізація, стик ідей і філософій після революції, кілька контрастних головних героїв, елементи антиутопії, біблійний інтертекст, домішок жанрів детективу навпаки і містики. Що мене підкупає, так це своєрідний гумор, якого абсолютно не очікуєш у такому творі.
Олекса Слісаренко - це та людина, яка, надіславши український переклад одного з романів Ґорького авторові, дістала реакцію, що українська - це нарєчіє і перекладу не потребує. Відповіддю Олекси було: мені байдуже, як московський міщанин розглядає українську націю та її мову. Це стало одним із приводів, аби Слісаренка розстріляли в Сандармосі.
приклад української літератури 20-тих, і якщо ви вже перечитали всього Підмогильного, Петрова, Йогансена, Винниченка, то почитайте Слісаренка (який також відноситься до нашого "розстріляного відродження) - нічим не гірше, якраз це і є той самий "неканонічний канон"
Загалом мені дуже сподобався цей роман. Спочатку було досить важко в нього увійти — і в сам сеттинг, і в спосіб, у який автор описує простір та побут. Особливо на початку я не завжди могла чітко намалювати в голові будинки, кімнати чи місцевість. Але десь після 20% книги пазл нарешті почав складатися, і далі читати стало значно легше.
При цьому я розумію, що перед нами роман 1929 року, а не сучасна проза, тому й очікування від мови, описів та персонажів мають бути відповідними. Навіть самих героїв у таких умовах треба було створювати дуже обережно. Тож за деякі речі, які сьогодні можуть виглядати недоказаними або дивними, я балів не знімаю.
Так само. Не можу знімати оцінку за те, кого Слісаренко висуває на перший план як протагоністів - очільників комуни, більшовиків, а очільників рейху за Незалежну Україну - як антагоністів (звідси і Чорний Ангел).
Мені взагалі сподобалося, як Слісаренко розклав тогочасне суспільство на персонажів. Вони ніби представляють різні ідеї та способи бачення майбутнього:
* Артем Петрович Гайдученко — комуніст, людина ідеї та віри в можливість побудувати новий світ. При цьому він не просто політичний діяч — він ще й науковець, який щиро вірить, що знання та винахід можуть змінити людське життя. * Петро Петрович Гайдученко — його брат і фактично представник української національної ідеї. І саме він, що мені особливо цікаво, отримує в романі назву «Чорний Ангел». Тобто образ, який міг би бути однозначно позитивним «борцем за Україну», навмисно зроблений значно складнішим і темнішим. * Тома Карлюга — анархіст, який не хоче належати до жодної системи. Він ніби стоїть збоку від усіх цих великих ідей і дивиться на них із певною недовірою. * Андрій Чмир — чи не найбільш практичний персонаж. Він не великий теоретик і не філософ, зате має силу, витривалість, навички стрільби та дуже конкретне розуміння дружби й слова. При всих цих якостях, він виглядає «функцією» цієї системи. (« … і тисячі Чмирів метушилися на вулицях, несучи у грудях мільйони епопей боротьби та будівництва). * Віра Павлівна — дружина Артема, яка щиро підтримує комуну та його ідеї. Через неї добре видно, що комуністична утопія в романі — це не тільки політична конструкція, а й спроба перенести певну ідею в особисте життя. * Марта — мабуть, найбільш аполітична з усіх. Для неї значно важливіше кохання, ніж те, до якого табору належить людина поруч. І саме тому вона цікаво контрастує з персонажами, які постійно визначають одне одного через «своїх» і «чужих».
Мені здається, що одна з головних тем роману — що відбувається з людиною, коли велика ідея стає важливішою за саму людину. І тут цікаво, що Слісаренко не дає нам одного очевидно правильного табору. Комунізм, український національний рух, анархізм, наука, кохання — кожна з цих сил має свою привабливість, але водночас кожна може стати руйнівною, коли людина перестає бачити щось за межами власної ідеї.
Окрема тема — наука і прогрес. Винахід Артема спочатку виглядає майже як фантастична можливість зробити неможливе — буквально змінити землю та створити новий світ. Але дуже швидко виникає питання: а що буде, якщо знання, створене для добра, опиниться в руках людей із зовсім іншими намірами? Тобто проблема вже не в самому винаході, а в тому, чи можна відокремити прогрес від моралі.
І ще одна річ, яка мені дуже сподобалася, — природа.
У цьому романі вона майже окремий персонаж. Погода, туман, холод, дощ, ліс, болота, вогонь — усе це не просто фон для подій. Природа постійно змінює настрій сцени, підсилює тривогу або, навпаки, створює короткі моменти спокою. Місцями вона навіть здається більш живою та переконливою, ніж деякі люди в романі. І, мабуть, це мій найулюбленіший «персонаж» цієї історії.
Ще мене здивувало, наскільки сучасно подекуди працює сама конструкція роману. Тут є пригодницька історія, детектив, політична драма, любовний сюжет, психологія, утопія і навіть майже містичний настрій. І все це в романі 1929 року.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Певний час бажав дістатися до цієї книги, але не завжди вистачало грошей, тому довелося трохи зачекати. І вона виявилася того варта. Історія досить цікава та по-своєму динамічна, хоча й не з величезним темпом. Сподобалась атмосфера та персонажі зі своїми деталями та характерами, хоча не вистачило трохи самого Петра, він був там більше як незрима присутність. Цікаві описи природи та оточення, але при цьому текст не переобтяжено, вони лише трохи вкраплюються туди. Окремо варто сказати про те, наскільки пророчі слова про ссср і комунізм сказав Карлюга, хай і навіть і з погляду анархіста. І взагалі доволі цікавий і психологічний персонаж сам по собі та зі змінами, які спричинили в ньому події, що сталися в останні роки, та втрата багато стилю життя, який він мав.
Боротьба потрібна тільки на те, щоб повалити старе трухляве життя. Боротьбою можна очистити місце для будівлі, а вивершити будівлю можна тільки працею. У боротьбі-бо постає поділ людей на класи й касти, а праця єднає... ⠀ Роман, написаний автором про події, що мали місце в одному з сіл Волині на початку 20-х років, завдяки його письменницькому і поетичному талантові доповнений яскравими образами, змалюваннями природи ("поліська осінь скупчена в собі, як стара бабуся, що готує сорочку на смерть і думає про минулу молодість"), описом характерів персонажів. Твір наповнений життєвістю описаних подій, адже в основі лежать реалії, які взяті з його безпосереднього життєвого досвіду: Олекса навчався у Харківському середньому сільськогосподарському училищі, був на фронті, служачи в артилерії, займався науково-педагогічною роботою, писав підручник про добрива для ґрунтів, працював агрономом. Його персонажі - звичайні люди, які із-за певних обставин опинились у круговерті політичних і соціально-економічних катаклізмів. ⠀ У головного героя, Артема Гайдученка, була "давня мрія, виношена й випещена роками упертої роботи в неймовірних умовах дичавини та зневаги", яка живила його, надихала на дослідження, заполоняла усі думки, заради якої він і робив усе належне, щоб у майбутньому вивести особливий тип расових бактерій, які перетворювали б звичайний ґрунт на родючий чорнозем. ⠀ Цей шалений науковець-агроном, живучи у колишньому панському маєтку, де він створив комуну "Червона сила", продовжує свої досліди. Він животіє своєю роботою, вірить, що комуна процвітатиме, а його винахід полегшить життя людей і запанує процвітання й достаток. Разом з ним до маєтку переїздить його дружина, Віра Павлівна, колишня вчителька Марта і давній друг Андрій Чмир. Поруч з комуною жив дід-одинак, Тома Карлюга, якому зовсім не до вподоби таке метушливе й гамірне сусідство. Темп розвитку подій розгортається поступово, та подальша розповідь, розкриття героїв роману поглинає, зацікавленість посилюється, викликаючи шквал емоцій до персонажів твору. ⠀ Роман зображує картину революції через епізоди, що зосереджені майже в одному місці: протистояння двох братів, що знаходяться по різні сторони барикад, жінка, яка виявляє солідарність до червоних, проте кохання до Чорного ангела змушує її зраджувати друзів.
Особлива подяка цьому детективу за неймовірні і атмосферні описи природи і погоди Полісся, які тут чи не як окремий персонаж історії мені виглядають, настільки впливають на сюжет і настрій.
Пригодницько-психологічний роман про початок тридцятих.
Фанатичний комуніст-агроном будує комуну посеред глушини Полісся. До нього вимушено приєднуються селяни-втікачі (можливо, з Польщі) щоб тільки перезимувати в теплі. А взагалі комуна в покинутому і розграбованому панському маєтку. І до цього там жив самотою анархіст, колись гетьманського славетного роду. А ще у агронома є дещо, що дуже потрібно контрреволюціонерам, які продовжують боротись за УНР... дуже насичені історичні часи, словом.
Тут красивезна образна мова. І описує вона дуже гнітюче осінньо-зимове Полісся: без надії на майбутнє, не те що світле, а взагалі. Навколо гниль, сірість і болота описані так, що ти відчуваєш себе прямо там. Прекрасно!
А ще читаючи потім пояснювальну записку Віри Агєєвої зрозуміла як багато всього я тут не зчитала через брак контексту. Дуже сподобалась книга.
Я прочитав її за один день і не міг відірватись! Це дуже цікавий роман з досить динамічним сюжетом.
Як і в багатьох книгах з серії «Неканонічного канону» варто розуміти контекст. Тут події розвиваються після першої світової війни, коли тільки зароджувались комуни.
Головний герой тут комуняка, а історично позитивний герой - антигерой по сюжету. Але в часи, коли писав Слісаренко можна було або так, або ніяк. І якщо читати між рядками - помітно, хто тут насправді лиходій.
Також цей текст, на мою думку, сильно виділяється на фоні іншої класики своєю динамікою і направду гостросюжетністю.
Неймовірно щедра авторська мова, зображення постійних дощів-туманів-негод особливо вплинула на моє сприяння твору та дозволила відчути себе не тільки читачем, але й ледь не живим свідком описуваних сюжетних поворотів. А сюжет наповнений аж ніяк не мирним існуванням комуни, але підозрами, зрадами, ідеями-фікс. Болюче місце початку 20 століття, для українців (що особливо відгукується мені) - вибір політичної «віри», і як наслідок тут - братовбивство (що також можна сприймати не тільки буквально, але й у всеукраїнському масштабі).
Не з найкращого прочитаного, проте однозначно варте уваги.
Вражена цим романом. Написано в 1929 році. Чудовий взірець пригодницького роману. Хоча і є діалоги щодо світлого комуністичного прийдешнього, віра в комуну вільних трударів, але сюжет закручений, динамічний, різні герої з різними інтересами. І навіть жінки- не просто червоні товаришки, а готові заради любові на несподівані вчинки. Мова чиста та образна, чиста насолода. Теж загинув в Сандармосі.
Класична українська література, створена до 1933 р., може подобатися, заворожувати, печалити, злити, запалювати чи залишати байдужим. Але мова написання, ще не сплюндрована клятим "совком", завжди як чисте і прозоре життєдайне джерело. І це незмінне. Твір був достатньо динамічним і цікавим, аби змусити прочитати відразу і до кінця. А сюжет... Трохи дивний, як на сьогодні. Але це наша історія, яка з нами навіки, якщо не станеться такого ж тотального знищення митців, яке відбулось 90 років тому(((
Цей роман виявився відкриттям для мене. Сюжет дуже цікавий і доволі динамічний. Водночас автору вдалося поєднати, здававалося б, непоєднуване. Адже роздуми про комунізм та створення комуни переплетені із детективною та пригодницькою лінією.
Знову ж наївний роман з присмаком більшовизму. Однак сюжет дійсно цікаво закручений в першій половині і має хороший саспенс в другій. Але фінал досить розмазаний і цей фльор ідеалізування більшовизму дуже спрощує текст. Але може бути непоганим сценарієм до фільму.