Леся – звичайна підлітка-відмінниця, яка пише вірші й сперечається з мамою. Та дитинство закінчується без попереджень, і ось в один момент дівчина перестає розуміти, що з нею відбувається. Однолітки довкола розповідають про перші сексуальні досвіди, найкращий друг починає зустрічатися із дівчиною, а сама Леся наче на крок-два відстає. Їй дуже хочеться зрозуміти та втілити в життя бажання, які прокидаються в її тілі, і водночас вона не готова робити все це лише заради того, аби вписатися в компанію.
Це історія усвідомлення власної тілесності. Історія про ілюзії та заборони, сором і невпевненість у собі, дружбу та перше кохання. Та насамперед це книжка про формування дівочої сексуальності, історія про неідеальне й болісне дорослішання.
Вірю. Кожному слову. Не вірю, що це дебют. Настільки до деталей реалістично. Занурившись в книгу з перших сторінок, виринаєш лише на останній. Кілька разів відкладав книгу, дратувався, засуджував, співчував, лаявся, відкривав і читав далі. Там стільки чуттєвого досвіду! Дорослішання, непомітні, але водночас такі драматичні, болючі метаморфози. Ці підлітки, ніби айсберги: пару видимих слів вголос і ціла безодня курсивом в умі.
Текст про підліткові літа міленіалок (нарешті я дочекалася текстів про нас!), Київ приблизно 2003 року (?, це я зі згадки фільму "Піаніст" суджу), пробудження дівочої тілесності і поліціювання її буквально всіма: від мами ("що, вже чешеться?", "таких потім заміж не беруть"), до вчителів ("як вокзальна дівка") і, звісно, однолітків ("давалка" енд "целка" - висміюється і наявність, і відсутність сексу, в цю гру із суспільством не виграти). Втім, Леся доволі вправно дає собі раду з такими плутаними вхідними даними: не боїться досліджувати своє тіло, пробує зустрічатися з хлопцем, веде пікантну переписку, і загалом вміє лишитися вірною в першу чергу собі, це вона молодець (загалом героїня не була мені симпатична, однак цією її рисою неможливо не захоплюватися). Окремо тут просковзує тема бісексуальності (?), але без особливої рефлексії з боку героїні, тому я не зрозуміла, чи справді вона бісексуалка, просто в ті часи якось не прийнято було глибоко копатися у своїй орієнтації, чи ця тема сталася в тексті мимоволі :D З того, що менше порадувало: відкритий фінал не дуже вдало лягає в історію, зокрема через змазаність кульмінації: не відчувається, що саме було нею - кінець дружби чи більш-менш зухвалий акт сепарації від мами? Обидва моменти доволі "рівно" сприймаються, коли читаєш. Ну і те, що вибивало з "духу часу": тема тодішнього рівня зросійщеності практично замовчується (одна згадка толстоєвського на полиці, більше не помітила). Ніхто з персонажів не слухає ніяких "корнєй" чи "рєфлєксів", не дивиться "брігаду", від якої тоді майже всі дуріли, не уточнюється, якою мовою читають Толкіна (укр-мовного ще спробуй знайди), головна героїня пише вірші українською (у творі є приклади текстів), і ніхто не питає, а чо так. Мені важко абстрагуватися від цього, бо йдеться про моє покоління, і тоді росіяни так домінували в усіх сферах, їх і на Форум видавців запрошували, і шо угодно.
Я не читала, я прожила цю книгу, кожен її рядок. Роман повернув мене на 15 років назад в часи перших досвідів і перших розчарувань. Це було боляче. Та водночас дуже емоційно
Історія повністю висмикнула мене з моїх дорослих років і повернула в 15. Я переживала всі події з Лесею, плакала з нею і сміялася. Це нарешті історія про мене,про моє дорослішання, і за це авторці я неймовірно вдячна. Все так і було, і ці монологи, і кончені любовні історії. Авторці вдалося копнути глибоко, дістати те, що вже наче давно спало, отряхнути від пилу і спитати: "А пам'ятаєш, як воно було?".
Я не хотіла їсти, не хотіла спати, не хотіла навіть працювати. Тільки б читати цю книжку! Ніби мені знову 16 (на щастя лише уявно) і всі оці підліткові: дружба, кохання, зітхання, проблеми на порожньому місці. Кайф!
Головній героїні Лесі 15 років, вона відмінниця у школі і все в неї наче й добре, проте в певний момент однолітки вже на повну розповідають про перші сексуальні досвіди, кращий друг теж у стосунках, а Леся наче на крок-два відстає.
Здається, що авторка використала усі поведінкові патерни підлітків. Маємо своєрідну версію твітеру: що би ти не робила - усе буде не так: не в стосунках - ти якась не така, зустрічаєшся з кимось - «давалка». Тебе ніхто цілком не розуміє - ні батьки, ні друзі. Як дорослі, так і діти в книзі обирають замість обдуманих вчинків та розмов на рівних - спалення мостів й покарання у вигляді мовчанки.
Від натуральності написаного може зводити олдскули. Також радує, що незважаючи на те, що основні події у книжці відбуваються в Києві середини нульових - зросійщеність закінчується на наповненні домашніх бібліотек персонажів.
Я впевнений, що ця книжка буде максимально корисною для категорії young adult. Як бонус для більш дорослої авдиторії, є змога ретроспективно подивитись на колишніх себе та усвідомити помилки минулого.
Однозначно радію, що зʼявляється все більше якісно написаних українських книжок про міленіалів. Чудова можливість прожити наново всі ті «вперше», яких вже точно ніколи не буде, окрім як у серіалах чи книжках.
Книга від якої я очікувала всього лиш простого шкільного роману, який занурив мене в думки про мої шкільні думки, що я сиділа в 4 ранку і аналізувала, якою була я… 💔
Для мене ця книга стала машиною часу. Простий та невигадливий сюжет і дуже реалістичні герої - і ось я на 3 дні перенеслась на 20 років назад, мені знову було 15-16 і прожила з Лесею всі події книги. Можливо, я настільки занурилась в книгу, бо у нас з головною героїнею так багато спільного - ми з нею дорослішали практично в той самий час, в тому самому місті, в дуже схожих школах. Я так само ходила пити сік або молоко з пряниками на великій перерві, в мене теж була дуже прикольна класна керівниця,я слухала Placebo та Scissor Sisters, але в свій час фанатіла від Backstreet Boys і особливо від Ніка, так само була відмінницею, «хорошою дівчинкою», переписувалась в асьці зі знайомим та на дуже, закохувалась та страждала від розбитого серця. Книга дає змогу пірнути в вир дорослішання, згадати, як це бути підлітком, коли все або прекрасно, або кінець світу, коли хочеться вписатися в компанію, але і залишитись вірною собі та своїм відчуттям «правильного», коли здається, що дорослі тебе взагалі не розуміють, коли емоцій через край і від будь-якого необачного слова можна вибухнути. А ще, як мамі доньки на порозі пубертату, ця книга - вдвічі корисна!
Цей досвід не схожий на мій, тому книга мені не дуже відгукнулась. Але тематика дуже потрібна і мало висвітлювана в українській літературі, тому книга є важливою для нашого літературного спадку
Мені сподобалося. От просто сподобалося. Це книга-ностальгія для тих, чий підлітковий бунт припав на 2000' з піснями Брітні на дискотеках, плакатами на стінах і першими переписками в мережі (щоправда, я вже застала Вконтакте, а не аську).
Щось мені відгукнулось, щось ні. Але це гарна книга про пошук себе, усвідомлення тілесності та перше кохання. (І багато тупих вчинків, які ми так чи інакше вчиняли як підлітки).
ну не знаю, мене бісила головна героіня протягом всієї історії, і я не дуже повірила в цю історію (всі говорять ідеальною українською, а це десь початок 2000), все якось занадто по-серіальному/кігношному (чомусь під час читання згадувався український серіал, прости господи, "Школа"). з хорошого - книга дуже швидко читається
Книга-спогад, книга-ностальгія за шкільним безтурботним життям, яке на той час таким не здавалось 🤣🫣 хоча життя підлітків з книги досить віддалено нагадує моє власне, вайб переніс мене в шкільні роки і навіяв купу спогадів.
дві книжки про тінейджерів за один тиждень! я така фанатка міленіалів хороше, бо чесне, а ще з квірними вайбами (тут є питання, чи це квірність чи «експерименти», але Лесине захоплення Аллою здалося мені таким, що з межі між дівчачими стосунками та… дівчачими стосунками, курсивом, трошки таки переходить на сапфічну сторону. а може це мені прайд прапори в око попали. кінець в дусі «а пішли вони в сраку, ці хлопчики, ось, у мене зʼявилась майбутня подруга». а водночас про те, якою вправною спокусницею (гіперболізую, звісно. навігаторкою бурхливих морей підліткових романтичних стосунків 🫡) Леся стала.
Чогось не вистачило, щоб назвати це шедевром, але БОЖЕ скільки спогадів мені відкрила ця книга, пережила цей період наново Авторка чудово змалювала реальну підлітку
Книга, яка намагалася мене переконати, що вона про гетеросексуальну дівчину, дочиталася, і я намагаюся зрозуміти, чи мені сподобалося там хоч щось, крім того, що там всрали🧐
4,5⭐️ Ця гірко-солодка історія закине кожного в часи шкільних драм 😌
Насправді мене перш за все зацікавила назва. Я знала, що у книзі йтиметься про усвідомлення власної тілесності, про перші закоханості, пізнання світу й дорослішання з купою "хочу", яке наштовхується на чисельні заборони. Через те мені хотілося підтвердити, чи "потяг" то суто про сексуальність чи...? І я підтвердила 😁 Він тут використовується так само й у прямому значенні, хоча й із деякою метафоричністю. Ну знаєте, як отой потяг, до якого сідають усі навколо, а ти на нього не встигаєш і почуваєшся аутсайдером. Коротше, в мене історія цим поцілила ще дужче, тому що головна героїня подекуди мені дуже близька. Жаль, що я в певних моментах не була настільки ж сміливою.
Отже, ми маємо історію про майже відмінницю Лесю, яка переходить до 10-го класу й дуже переживає, що вона пасе задніх: хлопця немає, власна фігура їй не подобається, поки інші насолоджувалися літом, вона вимушена була сидіти в санаторії з мамою. Починається навчальний рік, і все швидко змінюється. От тільки мрії здійснюються, але до них додається купа нових незнайомих досі проблем.
Тут вам і контри з батьками, які косо дивляться на обранців, риються в твоїх речах, заходять у кімнату без дозволу, розказують, що твої переживання беззмістовні, й, звісно, забороняють те, чого тобі хочеться просто тому що "я так сказала". А ще класичне "хлопцям треба тільки це" і "а он та легкодоступна"...
Тут цікава класна керівниця, яка ненароком і закидає сумнівні ідеї (її покинув чоловік, тож я її не виню), хоча не займається моралізаторством і намагається порозумітися зі своїми підопічними. Жирний лайк!
І, звісно, тут купа дітей, які здобувають нові досвіди в стосунках і під їхнім впливом змінюються до невпізнаваності. Образи, гнів, озлобленість, додумування того, чого немає, замість того, щоб банально поговорити. Авторка настільки попала з цим у десятку, що в мене аж мурашки бігали. Не один в один, але дуже схоже робилося в моїх старших класах (особливо поїздки потягом! у Львів!! Прямо якийсь класичний сценарій 😅). Тепер дивлюся і думаю, Боже, скільки ху*ні можна було уникнути, маючи теперішнє бачення... 🤦🏻♀️
Моє улюблене про завершення стосунків, а разом з ним і "кінець світу": «Не драматизуй, Лес. Ти не помреш. Точно не через мене. Я не більше ніж випадковий персонаж, якому пощастило потрапити у світло твого прожектора».
Одним словом, я рада, що у нас з'являється така література. Впевнена, ви не раз усміхнетеся читаючи. Якщо не через схожість ситуацій, то хоча б через антураж із аськами, "Плацебо" і портретами Декарта в класі математики. І хоча дехто каже, що історія неправдоподібна, бо Київ 2000-х не був україномовним і тут не згадуються русняві серіали, на яких ми сиділи, я цьому навіть рада. Як на мене, історія від того тільки виграла.
Людмила Колб «Потяг» Я людина проста, бачу рожеву обкладинку – беру книгу. Головна героїня Леся – підлітка. Вона відмінниця, у неї один друг ще з сьомого класу, вона постійно сумнівається в собі та в своєму тілі. Мама її не розуміє і тому Леся часто на неї ображається. Нарешті вона переходить в десятий клас, їй п'ятнадцять, навчання відходить на інший план, тому що підліткові гормони бурлять. Вона починає зустрічатися з хлопцем з паралельного класу, що закінчується доволі швидко. Потім переключається на віртуального співрозмовника, а тим часом її друг, якого вона сприймає виключно так, вирішує зізнатися у почуттях. Я не знаю, чи сучасні підлітки такі, як описані в книзі, адже автор описує не їх, а підлітків кінця 90х-початку 2000х. Той хто вчився в школі в той час, дуже яскраво відчує і пригадає свої підліткові роки. Перші телефони, аська, дискотеки в спортзалі, або холі школи, круті хлопці, за якими сохнуть дівчата, зараз з висоти років здаються суцільним червоним прапорцем. В той же час батьки, які не розуміють, що їх дитина виросла, вона змінюється, вона все так же потребує підтримки, але потребує свого власного простору. Перші поцілунки, думки про секс, що це і як це, уже всі так, а я ні? Що ж буде. Автор дуже яскраво передала підліткову психологічну анархію. Постійно думки (прости господи, які ж вони примітивні), постійні зміни настрою, купа питань, на які важко дати відповідь, переживання чи полюбить чи потрібно, чому, як і навіщо. Багато, багато думок, питань, які без підтримки дорослих здаються просто надзвичайно важливими. Мінімум батьківської підтримки, мабуть тому зараз ті, хто були підлітками в 90х-00х намагаються пояснити і підтримати вже своїх дітей, не переходити їх кородони, іноді навіть дозволяючи їм занадто. Ніякої сексуальної освіти, адже Лесю спинив лише її внутрішній протест. Про безпеку в інтернеті взагалі просто мовчу З однієї сторони читати було цікаво, а з іншої книга дещо зачепила старі, вже забуті струни душі.
Книга непогана, але не моя. Книга 18+ через відверті розмови та деякі моменти, але по суті підійде підліткам з 15 років.
Вся історія від 1-ої особи. Читачі навіть занурюються у думки Лесі. Мені такий формат не зайшов. Також те, що вона постійно наступає на ті ж граблі. У мене був інший підлітковий період, тому не було того ефекту співпереживання Лесі (окрім деяких думок).
Проте гарно показано проблеми суспільства, відсутність підтримки, відносини між батьками та дітьми, зацикленість на швидшому дорослішанні або навіть ідеї фікс бути як всі. Мені сподобалося, що авторка прописала життєві моменти, про які забувають в інших книгах. Банально про те ж волосся на тілі.
Мені здається, що Лесі подобаються дівчата, бо помітила, що вона більше сфокусована на них, ніж на хлопцях. Навіть таке відчуття, що вона б мала відносини з дівчиною, якби не думка суспільства. Можливо Леся бі. В історії були поцілунки між дівчатами, але більше фокусу на гет.
Кінец�� відкритий, що мене засмучує. Ніби Леся пропрацьовує деякі свої моменти та стає впевненішею, але потім бачимо, що насправді вона буде постійно себе порівнювати з іншими. Робити те ж саме.
Ще згадала про такий цікавий момент, коли Алла зізналася, що заздрить Лесі. Приходить усвідомлення, що кожен може думати, що він недостатній у чомусь, а в очах інших це зовсім не так.
Змішані почуття від книги, але залишати собі не планую
This entire review has been hidden because of spoilers.
Ох, книга прочиталася на одному подиху! Я знову поринула у шкільні роки, заново переживала свої думки, страхи, печалі і нерозуміння. Так цікаво спостерігати за внутрішнім світом підлітка, розуміти, наскільки загалом ми всі схожі. Колись батьки так само нас дратували, але зараз ми їх розуміємо. Так, підлітковий вік дуже складний, щаслива, що він закінчився. Не хочу туди повертатися. І щиро співчуваю батькам, у яких діти такого віку. Сили і терпіння вам.
У книзі мені сподобалося все. Дуже реалістично написано. Ще й часи, які я також застала і ситуації, які ми, мабуть, всі свого часу прожили.
Якщо чесно, то я думала, що певні персонажі були одним і тим самим героєм.
І трішки шкода, що історія закінчилася. Хотілося ще.
Знову прийшла до висновку, що sекsуальне виховання є вкрай необхідним.
Книга однозначно варта уваги, особливо якщо вас цікавить крихкий і вибуховий світ тінейджерів.
Це дійсно дуже швидка книга для прочитання наповнена всіма видами ностальгії 2000х. Вона не напряжна, життєва. Мабуть тому мені і не вистачило саме художності твору. Це виглядало як просто причесаний щоденник підлітка. Цілий рік ми провели з нею і мені це не сподобалось…ну бо мене дратують підлітки, особливо зі спермотоксикозом😅 я такою не була і тому думки гг мене дратували. Драму з батьками я розумію, тоді буди дійсно часи токсичного контролю і відсутності поваги до дітей, шо вже говорити про секс освіту. Але гадаю я просто не аудиторія цієї історія, бо лише наявність міленіальності не робить для мене цю історію потрібною. Я чесно не розумію, що ця книга намагалась донести, навіщо вона написана і для чого вона мені на поличці. Для кращого розуміння піду на книжковий клуб, щоб обговорити і можливо моя думка змінеться, але поки це 3/5. Категорія «прочитав і забув»
Можливо це не найкращий вибір книги, якщо ц вас немає дітей-підлітків, і ви вже давно не учень, і навіть не студент. Але в думках 15-річної Лесі знайдеться дещо актуальне і в 30+.
Ця книга точно знадобиться всім батькам, хто має справу з підлітками, аби зрозуміти, що дуже важливе поважати кордони своїх дітей. Вони вчаться на своїх помилках, і оберігати, чи гіперопікуватись ними, навіть на словах, не найкраще рішення.
Якщо загалом, то так — у мої 15–16 думки були схожі на Лесині. Саме так набивалися гулі, проживалося перше кохання, а очевидне ставало зрозумілим занадто пізно — або так і залишалося неприйнятним. Як було тут, дізнаєтесь, прочитавши.
Якби можна було поставити 4,5, то я б поставила. Книга настільки влучно передала те, що я відчувала стосовно чоловічої статі, власного тіла, коли мені було 15, що мені особливо на початку здавалось, що ту фразу могла сказати я, а іншу - й казала. Дуже передана оця атмосфера до 2010-го року, оці всі чати, обміни фотками, спілкування в смс. Відчутно, що авторка проживала все це так само, як і я, але треба мати майстерність передати це правдоподібно. Загалом, рекомендую, якщо ви любите книжки про підлітковий період, то ви її не прочитаєте - проковтнете
Спочатку книга здавалась трохи «дурною», поверхневою, але потім настільки захоплюєшся переживаннями та сюжетом, що просто не можеш відірватись. І при чому розумієш кожну емоцію головних героїв, бо був там і робив те саме 😃 І коли кожен раз хтось в книжці каже «як все складно», ти дійсно розумієш як це складно, бо був там і переживав все. І це було насправді складно, може навіть найскладніше, що було в цьому житті. Книга відгукнеться кожному, хто був підлітком в 2000ні і хто знає, що таке icq і хто така Брітні Спірс)
Порадувало, що такі книги пишуть українською!!! Дуже правдива! Дуже чесна книга, наче хтось зафільмував буття підліткою 2000-их. При цьому, настільки мені персонально не сподобалася подача… наче все це читала вже в своєму підлітковому, і думки, і історії, і людей цих. Вірю, що просто книжка не для мене - комусь можливо відкриються якісь дівочі таємниці цього часу чи нові усвідомлення, бо щемко описані всі-всі-всі переживання. Але мені персонально не вистачало якоїсь правди нової, хоча зазвичай обожнюю такі чесні coming-of-age історії :(
Чудова книжка, яка здатна перенести у власні підліткові роки і провести ретроспективу пубертатного періоду. Книжка, якої не вистачало на підлітковій українській полиці, адже книга про українських підлітків періоду нульових буде цікавою і актуальною не тільки для дорослих, які проживали цей період так само і для сучасних підлітків може стати скринькою пандори, яка частково відповідає на турбуючі питання у період турбулентності дорослішання.
Це дійсно дуже підлітковий текст, який ідеально підійде підліткам, але не мені. Тут аж забагато отієї драми, яка притаманна 15-16річкам, і яку складно читати вже в дорослому віці коли ти розумієш які це все насправді дрібниці. Але мені сподобалось як авторка пропрацювала з персонажами, і я тут побачила справжню живу підлітку, з усіма тими сумнівами, емоціями, драмами.
дуже прикольно! вперше за багато часу не могла відкласти вночі книжку, поки не дочитала)) мені сподобалось, легко і емоційно навіть відкриті ниточки фіналу сподобались, недоговорене, словесний пафос, як головна героїня знову і знову повертається до себе. коротше, підлітка в мені дуже потішилась)
Ох, як ця книга чіпала незаліковане підліткове і від того емоційно дуже зачепила. Дуже багато ловилось іспанського сорому, бо якщо ви покоління 90х - 2000х, то більшу частину описаного ви проживали. І відповідно можете ловити свій певний зв'язок з описаними героїнею ситуаціями.
Чесно вважаю це книгою для міленіалів, особливо міленіалок, аби ми поглянули на наші досвіди під іншим кутом.