1842 рік. Художник Дмитро Олександрович Вільгенштейн приїздить до Кам’янця-Подільського, аби робити замальовки з подорожей імператора Миколи І. У місті він зустрічає чарівну панну Ксеню - вишукано вбрану, освічену, рішучу українку, обличчя якої нагадує митцю лик янгола, баченого в дитинстві над входом до церкви. Вільгенштейн прагне, аби дівчина стала його натурницею.
2016 рік. Уляна Томаш вирушає до Кам’янця, аби отримати спадщину, яку покійний дядько чомусь вирішив залишити саме їй - доньці брата, з яким давно вже перестав спілкуватися. Роззнайомившись ближче з Тімером - прийомним сином покійного, - Уляна дізнається, що незрячий уві сні бачить себе художником у старовинному місті, а ще - справді малює картини, які не здатен побачити…
Дуже рідко обираю книжки за анотацією. Та побачивши новинку від української авторки, анотація якої обіцяла щось містичненьке, не втрималася. ⠀ Зразу скажу: містичний там лише один епізод (і той з натяжкою), решта — любовний роман. ⠀ Історія Ксені, що відбувалася у ХІХ столітті мені сподобалась. В цій сюжетній лінії авторка гарно зобразила боротьбу українців за свою народність та відміну кріпацтва. Ксеня, Ярема-Семен, Миколка-Корній сильні харизматичні особистості, на чиї долі випало чимало негараздів. Навіть художник Дмитро, який спочатку був дещо зверхнім, змінився під впливом кохання і проміняв столичні салони й вишукане товариство на Кам'янець-Подільський та простий люд. ⠀ Сьогодення — наївна та банальна історія кохання двох ідеальних персонажів, на яких, попри перешкоди, чекає хеппі-енд. ⠀ Із плюсів: читається книга легко. ⠀ Із мінусів: забагато любові до діячів культури сусідньої держави.
Коли двоє кохаються, — вони СЯЮТЬ, і повітря довкола них СЯЄ. (авторська пунктуація і все інше збережено) Я завжди за українських авторок і авторів і стараюся читати нові імена, що з’являються в наших видавництвах. Тому очікування від цієї книги, можливо, були й завищені. Але не настільки, як виявилося, тому далі зі спойлерами. Почнемо з хорошого. Тут так званий double timeline, коли дія відбувається у двох часах, в нашому випадку у сучасності і у 1840-х роках. Дуже цікавий і трендовий, до речі, прийом, у нас його мало пишуть, тоді як в англомовній літературі він досить широко розповсюджений. Сам сюжет розгортається у Кам’янці-Подільському, і місто доволі виразне і присутнє в книжці, тобто немає отого розмитого «якогось» середнього міста або узагальненого Києва, а купа орієнтирів, легко уявляти. Плюс у історичній лінії вибраний гарний момент, від якого власне і закручується розповідь про головну героїню. Самі герої в теорії мені теж могли сподобатися. У історичній лінії є дівчина-кравчиня Ксеня, батька якої розстріляли за участь у повстанні декабристів, а тут приїздить імператор, і давно настояна ненависть вимагає виходу. Чудовий же зачин, ну. Там само один герой — художник, що собі і імператора малював, а тут побачив дівчину, закохався, трохи переосмислив, усі діла; а другий і важливіший — колишній кріпосний і трохи революціонер, має переховуватися, полум’яний мужчина з дитиною, поборник українських традицій. Тобто база цілком придатна для цікавого роману. У сучасній лінії з цим складніше. Героїня в нас Уляна, яка в цілому просто колишня студентка, непогана, але не може визначитися, що вона хоче від життя, яке їй поки дало тільки травми (розлучення батьків у дитинстві, недавній викидень), а тут зненацька дядько заповів старовинний будинок. А в героях Артур, і він просто скарб, бо грає на скрипці, завідує благодійним фондом, возить волонтерку, на обличчя і мускулатуру Аполлон, а ще трошечки одружений, та то вже дрібниці. От в таких комбінаціях починається історія. В першій лінії сюжетно все занадто просто, але зрозуміло — кохання до революціонера, але йому треба тікать, а потім через багато років зустрічаються діти і вже заміжня за художником Ксеня. Розказано це трохи мелодраматично, але норм. У сучасній же лінії починається щось неоковирне. Палкий роман Уляни з Артуром, страждання, що він не дзвонить, ревнощі і псування гиготінням концертів, і ще купа всього. Артур показує з усіх сторін, що він ідеальний чоловік і взагалі ще вчора збирався розлучитися, а тут вона якраз нагодилася. Ще в нас на повістці незахищений секс, а що вагітність може настати, так воно час вже, а Артур підтягнеться (він не розчаровує і одразу волає, що це щастя, як тільки дізнається). На додачу є Тімер, сліпий прийомний син покійного дядька, золотий хлопчик з золотою автівкою в гаражі і мареннями, що закінчуються пожежею. І теоретично ще можна це все витягти на якийсь пристойний рівень, якби не дивний стиль. Я дуже за стилізацію, коли це підходить сюжетно, але тут сильно передали куті меду, і в сучасній лінії в тому числі. Стилізація йде під отой сентиментальний стиль дев’ятнадцятого століття, який, здається, зараз важко видержати без перегину. Плюс інверсії не просто багато, а ДУЖЕ багато. Далі, весь текст помережаний сполученнями-подвоєннями. Ну наприклад: Виднілися-проглядались дахи будівель Вона різко підвелася-виструнчилася Сказала тихенько-плавко Тканина покрила-обпестила витончену дівочу фігуру Лініями-взорцями-оберегами Щезає-стирається пам'ять Закрокувала-заслизькувала вже знаною-баченою вулицею Що тут було-робилося насправді? І це майже на кожній сторінці таке. Вкрапленнями воно спрацювало б, але коли натикаєшся так часто, дратує страшенно. Крім того, знаків оклику ще більше, ніж інверсій та отаких сполучень. Особливо в сучасній лінії, половина розмов там ніби на криках через оці оклики. Ну й дивних речень теж часом не бракує. Кожнісінька молекула її тіла оживилася сяйвом захоплення і щастя. Зігрів її добротою голубавих очищ й теплих слів. Прецінь вид чоловіка, спостерігаючого сю малослівну розпуку, лишався показово незворушним. А коли людина на своєму місці, то є гармонійна гармонійність! «Які ці баби трансформерші!» — виснувала Ляна, спостерігаючи метаморфози секретаркові. Як нерідко трапляється, опісля невгамовної пристрасті між двома людьми на світ з’явилося світлокосе дівчатко з великими карими оченятами... Навіть до бійок вдавалися, більше — вона, звісно; він, так — тримав оборону. (WTF) Цитат набагато більше, тут я намагалася подати типові варіанти. При цьому видно, що в тексті є оця сюжетна жвавість, що ритм оповіді авторка може втримати, але дуже важко її розгледіти за всім описаним вище. Тобто чуйна редакторка і подальше бажання працювати і змінюватися, можливо, все виправлять на краще.