Якого горору зазвичай очікують від історій про спіритичні сеанси й мисливців на привидів: Уууу, неситі привиди чигають на тебе в закинутій психлікарні.
Який горор отримуємо у цьому нонфікшні про спіритів і мисливців на привидів у забутому богом і системами соціальної підтримки штаті Нью-Гемпшир: Громадяни США масово не довіряють усім тим інституціям, на яких століттями стояло суспільство, від правосуддя до системи освіти, а старі системи, що продукували значення (від організованої церкви до науки чи ідеї прогресу, де кожне наступне покоління буде заможніше за попереднє, а wealth gap зменшуватиметься), вже не діють. Університети закриваються, медицина в руїнах, суспільство атомізоване, і вакуум у цій постінституційній дистопії заповнює дикий треш - люди, які вірять, що їх викрали НЛО, всякі духовні цілителі й інші шизофреніки, які підкріплюють маячню один одного (ну, або прагматики, які капіталізують чужі психіатричні розлади). Тобто це трукрайм про вбивство, але вбивство суспільства як ми його знаємо.
Так, оця, так би мовити, соціологічна рамка - вона радше для того, щоб легітимізувати prurient інтерес усіма цими маргінальними спільнотами, я не переконана, що вони якісь серйозні претенденти на заповнення вакууму (і краще б вони, а не якась значно страшніша фігня, яку генерують техбро, все це темне просвітництво - Карен з кристалами непокоїть мене менше, ніж, умовно кажучи, Пітер Тіль), і вони, звичайно, продукт, а не причина того, що діється. Але читається жвавенько. Цікаво, чи в нас така ж біда з цими всіма позараціональними рухами - у 90-ті явно була з подібних структурних причин, а зараз?