Слобожанська історія

by Максим Віхров

«Слобожанська історія» – це розповідь про північну частину Луганщини, котра ніколи не була частиною Донбасу, а належить до Слобідської України. Головні події книги розгортаються у трьох сусідніх селах сучасної Луганської області: Пластунівці, Романівці та Білолуцьку. Реконструюючи долю трьох поколінь своїх предків, автор розповідає про людей, які жили в цьому краю, звідкіля вони там з’явилися і як їм велося в страшній круговерті ХХ століття.

Genres: History

128 pages, Hardcover

First published January 1, 2024

Reviews

[Стех · Rating 5 out of 5]

«Де ходить леміш, там і шабля мусить бути»

Як людина, яка по крихтах збирала родинні історії для генеалогічного дерева, бачу тут просто огром роботи. Нагромадження біографій однієї родини в межах такої вузької географії дають добре уявлення як про тогочасні поневіряння, так і про тамтешній побут.
Ця соціальна історія шматка (тепер окупованого) Слобожанщини є доволі насиченою та цікавою.
Особливо сподобалася перша частина про дорадянський період освоєння диких земель. Далі, де починаються часи колгоспів - то вже історія голодів, компромісів та принижень. Це трохи марудно читається, але автор описує й ідеологічні рамки для життя і моральні виклики ними породжені. Не ліпить з родичів антикомуністичних борців, а крадіжки з колгоспів не видає, за планові роботи з розвалу системи. Тож ця чесність і повнота теж сподобалися.
Єдине, що видалося зайвим - це післямова, з висновками та діагнозами.
Хотілося би побільше подібних книжок про різні шматки України.

[Iryna · Rating 5 out of 5]

Скільки болю й трагедій кількох поколінь умістилося в такій невеликій праці! І водночас — скільки в ній тепла та любові до своєї родини й рідного краю.
Максим Віхров — справді дуже талановитий автор: текст буквально ллється, а історії пронизують до глибини. Можливо, тому що вони надзвичайно близькі й знайомі: майже кожна українська родина пережила щось подібне й зберігає у своїй скрині пам’яті схожі перекази.
Мені здається, нині чи не кожна людина могла б так само сісти й записати коротке зібрання історій свого роду — поки вони ще живі в пам’яті, поки є ті, у кого можна розпитати про минуле, поки ще можна бодай щось урятувати для нащадків.
А «Слобожанська історія» Максима Віхрова — чи не найкращий приклад того, як це можна зробити.

#сучукрліто

t.me/chytanka3b

instagram.com/ira_zorg_/

[Maksym Wanderer · Rating 5 out of 5]

Глибока та щира історія Слобожанщини від початку та кінця на прикладі роду Вихрів. Написано водночас легко, фактовно, зворушливо, патріотично, обʼєктивно.

[Маx Nestelieiev · Rating 5 out of 5]

пише Макс так, що не відірватися. це така собі мікроісторія його роду, яка насправді є історією Слобожанщини. і хоч я з Донбасу, але це сусіди, тож завжди цікаво почитати про степовиків з шаблею і лемішем.
як на мене - ідеальний нон-фікшн - написано легко, з гумором, з прозовими вставками (наприклад: "Я вірю, що на Небі також є степ - його там просто не може не бути - і що десь там є маленька улоговина, де тече струмочок і ростуть дикі яблуні й груші. І що стоїть там хутір, звідки часом линуть тихі слобожанські пісні") і водночас - з цитатами з наукових праць, датами й цuфрами.
інша тема - Слобожанщина нині майже втрачений український (к)рай, про що Макс пише так: "Чи відродиться колись слобожанська ідентичність? Я не певен... Коли там щось збереглося - то все можливо, а коли ні - хай політтехнологи не займаються некромантією і штучних сутностей не плодять". І загалом Післямова - звідки це речення - це текст, який бажано уважно всім прочитати - а перед тим ще уважніше - всю цю невеличку книгу на 128 стр, щоб не повторити нашої головної помилки: "де ходить леміш, там і шабля мусить бути".

трохи більше тут
https://tyzhden.ua/z-shableiu-i-lemis...