What do you think?
Rate this book
Гримуар аристократії
Говард Філіпс Лавкрафт добре відомий читачам своїми поза сумнівом геніальними творами у жанрі жахів. Як письменник Лавкрафт творив цілі світи — темні, таємничі, сповнені споконвічних страхів та давніх величних богів, у той же час він описував конфлікти цивілізацій, розповідав про родові провини і занурював у пошуки давніших за людство знань.
Проте ця збірка не містить художніх творів Лавкрафта, вона розкриває його з іншого боку — з боку його світоглядних, ідеологічних переконань. Замість Великих древніх мова піде про аристократію, замість міфів Ктулху письменник роздумуватиме про консерватизм, замість таємних знань Некрономікону — рефлексії на тему занепаду цивілізації, натхненні Освальдом Шпенглером.
Сподіваємось, відкриття нової грані особистості Лавкрафта буде поживним для вашого розуму та проллє світло на неочевидні аспекти романів, повістей та оповідань, що стали класикою літератури жахів.
Проте ця збірка не містить художніх творів Лавкрафта, вона розкриває його з іншого боку — з боку його світоглядних, ідеологічних переконань. Замість Великих древніх мова піде про аристократію, замість міфів Ктулху письменник роздумуватиме про консерватизм, замість таємних знань Некрономікону — рефлексії на тему занепаду цивілізації, натхненні Освальдом Шпенглером.
Сподіваємось, відкриття нової грані особистості Лавкрафта буде поживним для вашого розуму та проллє світло на неочевидні аспекти романів, повістей та оповідань, що стали класикою літератури жахів.
304 pages, Hardcover
Published July 1, 2024
11 people want to read
About the author
H.P. Lovecraft
6,204 books19.3k followersHoward Phillips Lovecraft, of Providence, Rhode Island, was an American author of horror, fantasy and science fiction.
Lovecraft's major inspiration and invention was cosmic horror: life is incomprehensible to human minds and the universe is fundamentally alien. Those who genuinely reason, like his protagonists, gamble with sanity. Lovecraft has developed a cult following for his Cthulhu Mythos, a series of loosely interconnected fictions featuring a pantheon of human-nullifying entities, as well as the Necronomicon, a fictional grimoire of magical rites and forbidden lore. His works were deeply pessimistic and cynical, challenging the values of the Enlightenment, Romanticism and Christianity. Lovecraft's protagonists usually achieve the mirror-opposite of traditional gnosis and mysticism by momentarily glimpsing the horror of ultimate reality.
Although Lovecraft's readership was limited during his life, his reputation has grown over the decades. He is now commonly regarded as one of the most influential horror writers of the 20th Century, exerting widespread and indirect influence, and frequently compared to Edgar Allan Poe.
See also Howard Phillips Lovecraft.
— Wikipedia
Lovecraft's major inspiration and invention was cosmic horror: life is incomprehensible to human minds and the universe is fundamentally alien. Those who genuinely reason, like his protagonists, gamble with sanity. Lovecraft has developed a cult following for his Cthulhu Mythos, a series of loosely interconnected fictions featuring a pantheon of human-nullifying entities, as well as the Necronomicon, a fictional grimoire of magical rites and forbidden lore. His works were deeply pessimistic and cynical, challenging the values of the Enlightenment, Romanticism and Christianity. Lovecraft's protagonists usually achieve the mirror-opposite of traditional gnosis and mysticism by momentarily glimpsing the horror of ultimate reality.
Although Lovecraft's readership was limited during his life, his reputation has grown over the decades. He is now commonly regarded as one of the most influential horror writers of the 20th Century, exerting widespread and indirect influence, and frequently compared to Edgar Allan Poe.
See also Howard Phillips Lovecraft.
— Wikipedia
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
September 29, 2024
Якби Г. Ф. Лавкрафт жив та писав у нас час, його б дуже швидко та прагматично кенсельнули. Расист, сексист, ксенофоб, імперець, комуніст. Повний букет справжнього космічного жаху.
Це той самий випадок, коли творчий доробок особистості витягує за вуха людину XIX століття, що за жартом долі прожила на початку ХХ.
В цих есеях ви побачите Лавкрафта-людину. Дякую за творчість та маскульт доробок, але не більше.
Це той самий випадок, коли творчий доробок особистості витягує за вуха людину XIX століття, що за жартом долі прожила на початку ХХ.
В цих есеях ви побачите Лавкрафта-людину. Дякую за творчість та маскульт доробок, але не більше.
February 11, 2025
Говард Філіпс Лавкрафт
"Гримуар аристократії"
Видавництво "Пропала грамота"
Переклад Соломії Курило
Для людини, яка прочитала одне-два оповідання Лавкрафта та ще погралася в кілька тематичних іграшок,ця книжка може стати крижаним душем.
Говард тут виступає в своєму (на перший погляд) тіньовому аспекті. Велетенський шанувальник Муссоліні (більше 10 схвальних згадок про нього можна знайти в тексті), відкритий фашист, расист (єдиними чорними створіннями до яких Лавкрафт відчував прихильність були коти). Противник міграції, прихильник Англії і авторитаризму, ненависник спиртного, який щиро вірив у можливість викорінення зеленого змія із земель Нової Англії. А ще абсолютний мілітарист, матераліст, мізантроп і обожнювач котів.
Але, не зважаючи на все вище перелічене (чи завдяки цьому), Лавкрафта читати варто хоча б для того, щоб розкрити основи його творів.
А тепер, почнімо ab ovo. Наприклад із визначення "щастя" за Лавкрафтом:
"Чи не більш імовірно, що щастя є ілюзорним, золотою матерією, витканою феями з вчорашніх місячних променів і видимою, як Чумацький Шлях, лише тоді, коли більш кричущі та помітні речі витісняються з поля зору? Мить спогадів, уривок пісні, каденція ритму, погляд на синю емпірею, гра сонця з листям зелених дерев, випадковий акт доброзичливості — всі ці речі іноді приносять те, що ми, некультурні варвари, із задоволенням називаємо щастям. Чи повинні ми бути остаточно і безповоротно засуджені, якщо виявиться, що таке щастя не має жодної причини, окрім фізіологічних реакцій чи психологічних стимулів? Це, безумовно, вдячне позбавлення від болю життя, а чого ще ми можемо бажати? Хіба пахощі не є пахощами, незалежно від того, чи вони походять від лісової фіалки, чи від величного кедра? Якщо ці прості задоволення є лише наркотиками, які допомагають нам забути реальність, то приймімо забуття, яке вони пропонують. Природа створила їх, щоб полегшити тягар нашого існування, і ми повинні прийняти цей дар із вдячністю, а не відкидати його з презирством. На насолодах уяви ґрунтується весь могутній каркас мистецтва, поезії та пісні. Сувора, зріла реальність веде до склепу самогубців...
...«Консерватор» залишатиметься у своєму «ігровому світі», насолоджуючись принадами уяви, викликаючи за бажанням відтінки свого улюбленого ХѴІІІ століття і залишаючись дитиною настільки, наскільки йому заманеться, доки його не наздожене друге дитинство. Він може посивіти з роками, але не погодиться на сіру «зрілість», хіба що якийсь пацифіст, англофоб чи простак-правописець спровокує його на зайве і змусить час від часу зазирнути в похмурі краї немислимої дійсності! Ми всі надто серйозні і занадто не схильні до того, щоб сприяти суспільному комфорту. Один ковток освіжного зефіру природності чи то у схожій на буквар і позбавленій гумору формі «Полліанни», чи то у витонченій формі «Симфонії» - для нашого втомленого духу вартує більше, ніж сотня кропітких есеїв про мистецтво правильного мислення чи про науку бути мудро нещасним. Тому, хоча Розум може підштовхувати нас до суворіших пошуків Істини, не відкидаймо щастя, що розквітає на узбіччі, і не відкидаймо бездумно захисну життєрадісність «симфонічного» Ідеалу."
Говард Філіпс Лавкрафт "Симфонічний ідеал"
В есеї "Час і простір" можна знайти основу його теорії невимовоного , космічного жаху, та нікчемності людини проти космічних сил:
"3-поміж різноманітних концепцій, що стали доступні людському розумові завдяки розвиткові Науки, що може зрівнятися у своїй дивовижності та величі з концепцією вічності та нескінченності, представленою сучасною астрономією? Ніщо так глибоко не зачіпає наш усталений егоїзм і почуття власної значущості, як усвідомлення абсолютної нікчемності людини, що приходить зі знанням її місця в часі і просторі.
Життя, або принаймні життя на Землі та інших планетах Сонячної системи, простягається лише на невелику відстань, умовно кажучи, в минуле; адже небулярна гіпотеза Лапласа може простежити походження Сонця і планет до газоподібної, розпеченої маси, яка за жодних обставин не могла підтримувати життєвий принцип. І цей стан, віддалений від нас незліченною кількістю років, очевидно, лише справа вчорашнього дня, якщо зважати на вічність. Майбутня перспектива також не набагато масштабніша. Через кілька мільярдів років, усього лише секунду у вічності, Сонце і планети втратять тепло, заповідане їм материнською туманністю, i понесуться вони крізь космос чорними, застиглими і нікому не потрібними. Тому саме існування життя і думки - це лише одна мить у безмежному часі; найдрібніший випадок в історії Всесвіту. Годину тому нас не існувало, а ще через годину ми перестанемо існувати."
Тим не менш, мій улюблений розділ це "На захист Дагона", в якому Лавкрафт летально описує свій підхід до літератури і творчості. Чого лише вартує його класифікація на реалістів, романтиків та фантастів:
Романтизм звертається до емоцій, реалізм - до чистого розуму; обидва ігнорують уяву, яка групує окремі враження у дивовижні візерунки і знаходить дивні зв'язки та асоціації між об'єктами видимої і невидимої природи. Фантазія існує для того, щоб задовольняти потреби уяви; але оскільки уява набагато менш поширена, ніж емоції та аналітичний розум, то такий літературний вид має бути відносно рідкісним і, безумовно, обмеженим у своїй привабливості. Митців, що володіють уявою, було небагато, і їх завжди недооцінювали. Блейка жахливо недооцінюють. По ніколи не був би зрозумілим, якби французи не доклали зусиль, щоб возвеличити та інтерпретувати його. Дансені не зустрів нічого, окрім холодного сприйняття або стриманої похвали. А дев'ять осіб з десяти ніколи не чули про Амброуза Бірса, найвидатнішого оповідача, окрім По, з тих, кого коли-небудь породила Америка.
Письменник з творчою уявою присвячує себе мистецтву в його найсуттєвішому розумінні. Йому йдеться не про те, щоб вигадати гарненьку дрібничку на потіху дітям, вказати на корисну мораль, вигадати поверховий «піднесений» матеріал для середньовічної вікторіанської публіки чи дидактично переказати нерозв'язні людські проблеми.
Він -живописець настроїв і картин свідомості, уловлювач і підсилювач невловимих мрій і фантазій, мандрівник у ті нечувані краї, які проглядаються крізь завісу дійсності, але рідко, і лише для найчутливіших. Він — той, хто не лише бачить предмети, а й іде всіма химерними стежками асоційованих ідей, що охоплюють їх і ведуть від них. Він поет сутінкових видінь і дитячих спогадів, але співає лише для чуттєвих. Він відтворює всі настрої, світлі чи темні.
«Цілісність» і «корисність» для нього — невідомі слова. Він віддзеркалює промені, що падають на нього, і не запитує про їхнє джерело чи дію. Він не дуже прагматичний, бідний хлопець, і іноді помирає у злиднях, бо всі його друзі живуть у місті з назвою Ніколи понад місцем заходу сонця, або в античних скельних храмах Мікен, або в склепах і катакомбах Єгипту і Мероє. Більшість людей не розуміє, про що він говорить, а більшість з тих, хто розуміє, заперечує, бо його висловлювання і картини не завжди приємні, а іноді й зовсім нестерпні. Але він є не для того, щоб його хвалили, і не думає про своїх читачів. Він живе лише для того, щоб змальовувати сцени, які проходять перед його очима.
Говард Філіпс Лавкрафт "На захист "Дагона"
Переклад Соломії Курило
А ось погляд Лавкрафта на гумористичну літературу:
Я помітив, що пан Буллен скаржиться, що в моїх оповіданнях немає гумору; він журиться цим недопрацюванням, припускаючи, що ці оповідання покликані представити погляд на Всесвіт. У відповідь я хотів би сказати, що жодна з моїх оповідей не ставить за мету наукову точність та інклюзивність, кожна з них є радше простим записом окремого настрою чи ідеї з їхніми уявними наслідками.
Ба більше, гумор сам по собі є лише поверховим поглядом на те, що насправді трагічне і жахливе - контраст між людським удаванням і космічною механічною реальністю. Гумор- це лише слабке земне відлуння огидного сміху сліпих божевільних богів, що зловтішно і саркастично сидять у печерах за Чумацьким Шляхом. Це порожня річ, мила зовні, але наповнена пафосом безплідного прагнення. Всі великі гумористи сумні - Марк Твен був циніком і агностиком, а написав «Таємничого незнайомця» і «Що таке людина?».
Але видавництво назвало свою збірку саме за тези Лавкрафта стосовно аристократії та чкрез критику більшовизму:
Демократії та охлократії паразитують на аристократіях, які вони скидають, крок за кроком витрачаючи естетичні та інтелектуальні ресурси, залишені у спадок автократами і які вони б ніколи не створили самостійно.
Говард Філіпс Лавкрафт "Ніцшеанство і реалізм"
Переклад Соломії Курило
Лавкрафт про СРСР:
Радянська влада забезпечила мізерні засоби для існування найменш освіченим верствам населення, зруйновавши все підґрунтя традицій , які дозволяли людям з вищим рівнем уяви та багатшим культурним багажем жити далі. Більшовики зробили можливим життя для всіх - але позбавили життя всього, що робить його вартим того, щоб його жити.
Говард Філіпс Лавкрафт "Декілька повторень з газети"Таймс"
Він ставить перед собою надзвичайні глобальні цілі, які не тільки несумісні з нормальним становищем людини в природі та в сучасному світі груп і рас, а й порушують глибокі психологічні принципи (такі як збереження певної спадкоємності народних звичаїв, поглядів, естетики, інтелектуальної діяльності тощо, а також свобода незалежного мислення і творчості без обмежень і прихованих мотивів), від яких залежить основне щастя, належне пристосування і максимальний життєвий добробут чуттєво організованої людини.
Він санкціонує і заохочує такі насильницькі, незаконні, неліберальні, свавільні, інтелектуально неспроможні і безвідповідально руйнівні методи, що будь-яке їх застосування може принести набагато більше шкоди, ніж користі, - шкоди, яка вимірюється не лише культурними і матеріальними збитками, а й тоншою і непоправнішою шкодою людським звичкам, що стосуються мислення, емоцій, етики та соціального устрою...
"Заперечення ортодоксального комунізму"
Говард Філіпс Лавкрафт
Переклад Соломії Курило
Маси не мають "права" на справедливе і гуманне ставлення до себе, доки вони фізично не здатні його вимагати і забезпечувати.
Говард Філіпс Лавкрафт "Погляд обивателя на уряд"
Переклад Соломії Курило
А завершується книжка двома прекрасними есеями. В першому, Говард виступає на захист римської архітектури тут і кртика Вітрувія і дифірамби Палладіо та Рену. Есе найбільше за розмірами в цілій книзі, не гірше за Ґомбріха Лавкрафта описує історичні віхи архітектури і все задоя єдиної цілі - висміяти модерн, який на той час сягав свого піку.
Останнє есе - абсолютно екзальтована і самозбутня ода ... КОТАМ
Читач може сприймати цей текст як іронічний, але відомо, що в кожній іронії є доля істини, а любов Лавкрафта до котів доведена фотографією і важливими, ба навіть героїчними ролями , які ці божественні пухнасті створіння грають в його творах.
"Те, що собаки дорогі для селянина - міщанина, позбавленого уяви, тоді як коти приваблюють чутливого поета — аристократа - філософа, стане зрозумілим, коли ми замислимося над питанням біологічної асоціації. Пересічний плебей судить про річ лише за її безпосереднім дотиком, смаком і запахом, тоді як більш тонкі натури формують свої оцінки на основі пов'язаних образів та ідей, які об'єкт викликає в їхній свідомості. Тепер, коли ми розглядаємо собак і котів, твердий чолов'яга бачить перед собою лише цих двох тварин і базує свою прихильність до них на їхній відносній здатності потурати його недбалим, несформованим уявленням про етику і дружбу та улесливому підлабузництві. З іншого боку, джентльмен і мислитель бачить кожну тварину у всій її природній приналежності і не може не помітити, що у великій симетрії органічного життя собаки живуть разом з неохайними вовками, лисицями, шакалами, койотами, динго і розмальованими гієнами, тоді як коти гордо крокують з володарями джунглів і вважають гордовитого лева, звивистого леопарда, царственого тигра, струнку пантеру і ягуара своїми родичами. Собаки - ієрогліфи сліпих емоцій, неповноцінності, рабської прив'язаності та стадності — атрибути банальних, тупо пристрасних, інтелектуально та творчо нерозвинених людей. Коти - руни краси, непереможності, подиву, гордості, свободи, холодності, самодостатності, витонченої індивідуальності — якості чутливих, освічених, розумово розвинених, язичницьких, цинічних, поетичних, філософських, безпристрасних, стриманих, незалежних, ніцшеанських, незламних, цивілізованих чоловіків, людей вищого класу.
Собака - селянин, а кіт - джентльмен."
"Гримуар аристократії"
Видавництво "Пропала грамота"
Переклад Соломії Курило
Для людини, яка прочитала одне-два оповідання Лавкрафта та ще погралася в кілька тематичних іграшок,ця книжка може стати крижаним душем.
Говард тут виступає в своєму (на перший погляд) тіньовому аспекті. Велетенський шанувальник Муссоліні (більше 10 схвальних згадок про нього можна знайти в тексті), відкритий фашист, расист (єдиними чорними створіннями до яких Лавкрафт відчував прихильність були коти). Противник міграції, прихильник Англії і авторитаризму, ненависник спиртного, який щиро вірив у можливість викорінення зеленого змія із земель Нової Англії. А ще абсолютний мілітарист, матераліст, мізантроп і обожнювач котів.
Але, не зважаючи на все вище перелічене (чи завдяки цьому), Лавкрафта читати варто хоча б для того, щоб розкрити основи його творів.
А тепер, почнімо ab ovo. Наприклад із визначення "щастя" за Лавкрафтом:
"Чи не більш імовірно, що щастя є ілюзорним, золотою матерією, витканою феями з вчорашніх місячних променів і видимою, як Чумацький Шлях, лише тоді, коли більш кричущі та помітні речі витісняються з поля зору? Мить спогадів, уривок пісні, каденція ритму, погляд на синю емпірею, гра сонця з листям зелених дерев, випадковий акт доброзичливості — всі ці речі іноді приносять те, що ми, некультурні варвари, із задоволенням називаємо щастям. Чи повинні ми бути остаточно і безповоротно засуджені, якщо виявиться, що таке щастя не має жодної причини, окрім фізіологічних реакцій чи психологічних стимулів? Це, безумовно, вдячне позбавлення від болю життя, а чого ще ми можемо бажати? Хіба пахощі не є пахощами, незалежно від того, чи вони походять від лісової фіалки, чи від величного кедра? Якщо ці прості задоволення є лише наркотиками, які допомагають нам забути реальність, то приймімо забуття, яке вони пропонують. Природа створила їх, щоб полегшити тягар нашого існування, і ми повинні прийняти цей дар із вдячністю, а не відкидати його з презирством. На насолодах уяви ґрунтується весь могутній каркас мистецтва, поезії та пісні. Сувора, зріла реальність веде до склепу самогубців...
...«Консерватор» залишатиметься у своєму «ігровому світі», насолоджуючись принадами уяви, викликаючи за бажанням відтінки свого улюбленого ХѴІІІ століття і залишаючись дитиною настільки, наскільки йому заманеться, доки його не наздожене друге дитинство. Він може посивіти з роками, але не погодиться на сіру «зрілість», хіба що якийсь пацифіст, англофоб чи простак-правописець спровокує його на зайве і змусить час від часу зазирнути в похмурі краї немислимої дійсності! Ми всі надто серйозні і занадто не схильні до того, щоб сприяти суспільному комфорту. Один ковток освіжного зефіру природності чи то у схожій на буквар і позбавленій гумору формі «Полліанни», чи то у витонченій формі «Симфонії» - для нашого втомленого духу вартує більше, ніж сотня кропітких есеїв про мистецтво правильного мислення чи про науку бути мудро нещасним. Тому, хоча Розум може підштовхувати нас до суворіших пошуків Істини, не відкидаймо щастя, що розквітає на узбіччі, і не відкидаймо бездумно захисну життєрадісність «симфонічного» Ідеалу."
Говард Філіпс Лавкрафт "Симфонічний ідеал"
В есеї "Час і простір" можна знайти основу його теорії невимовоного , космічного жаху, та нікчемності людини проти космічних сил:
"3-поміж різноманітних концепцій, що стали доступні людському розумові завдяки розвиткові Науки, що може зрівнятися у своїй дивовижності та величі з концепцією вічності та нескінченності, представленою сучасною астрономією? Ніщо так глибоко не зачіпає наш усталений егоїзм і почуття власної значущості, як усвідомлення абсолютної нікчемності людини, що приходить зі знанням її місця в часі і просторі.
Життя, або принаймні життя на Землі та інших планетах Сонячної системи, простягається лише на невелику відстань, умовно кажучи, в минуле; адже небулярна гіпотеза Лапласа може простежити походження Сонця і планет до газоподібної, розпеченої маси, яка за жодних обставин не могла підтримувати життєвий принцип. І цей стан, віддалений від нас незліченною кількістю років, очевидно, лише справа вчорашнього дня, якщо зважати на вічність. Майбутня перспектива також не набагато масштабніша. Через кілька мільярдів років, усього лише секунду у вічності, Сонце і планети втратять тепло, заповідане їм материнською туманністю, i понесуться вони крізь космос чорними, застиглими і нікому не потрібними. Тому саме існування життя і думки - це лише одна мить у безмежному часі; найдрібніший випадок в історії Всесвіту. Годину тому нас не існувало, а ще через годину ми перестанемо існувати."
Тим не менш, мій улюблений розділ це "На захист Дагона", в якому Лавкрафт летально описує свій підхід до літератури і творчості. Чого лише вартує його класифікація на реалістів, романтиків та фантастів:
Романтизм звертається до емоцій, реалізм - до чистого розуму; обидва ігнорують уяву, яка групує окремі враження у дивовижні візерунки і знаходить дивні зв'язки та асоціації між об'єктами видимої і невидимої природи. Фантазія існує для того, щоб задовольняти потреби уяви; але оскільки уява набагато менш поширена, ніж емоції та аналітичний розум, то такий літературний вид має бути відносно рідкісним і, безумовно, обмеженим у своїй привабливості. Митців, що володіють уявою, було небагато, і їх завжди недооцінювали. Блейка жахливо недооцінюють. По ніколи не був би зрозумілим, якби французи не доклали зусиль, щоб возвеличити та інтерпретувати його. Дансені не зустрів нічого, окрім холодного сприйняття або стриманої похвали. А дев'ять осіб з десяти ніколи не чули про Амброуза Бірса, найвидатнішого оповідача, окрім По, з тих, кого коли-небудь породила Америка.
Письменник з творчою уявою присвячує себе мистецтву в його найсуттєвішому розумінні. Йому йдеться не про те, щоб вигадати гарненьку дрібничку на потіху дітям, вказати на корисну мораль, вигадати поверховий «піднесений» матеріал для середньовічної вікторіанської публіки чи дидактично переказати нерозв'язні людські проблеми.
Він -живописець настроїв і картин свідомості, уловлювач і підсилювач невловимих мрій і фантазій, мандрівник у ті нечувані краї, які проглядаються крізь завісу дійсності, але рідко, і лише для найчутливіших. Він — той, хто не лише бачить предмети, а й іде всіма химерними стежками асоційованих ідей, що охоплюють їх і ведуть від них. Він поет сутінкових видінь і дитячих спогадів, але співає лише для чуттєвих. Він відтворює всі настрої, світлі чи темні.
«Цілісність» і «корисність» для нього — невідомі слова. Він віддзеркалює промені, що падають на нього, і не запитує про їхнє джерело чи дію. Він не дуже прагматичний, бідний хлопець, і іноді помирає у злиднях, бо всі його друзі живуть у місті з назвою Ніколи понад місцем заходу сонця, або в античних скельних храмах Мікен, або в склепах і катакомбах Єгипту і Мероє. Більшість людей не розуміє, про що він говорить, а більшість з тих, хто розуміє, заперечує, бо його висловлювання і картини не завжди приємні, а іноді й зовсім нестерпні. Але він є не для того, щоб його хвалили, і не думає про своїх читачів. Він живе лише для того, щоб змальовувати сцени, які проходять перед його очима.
Говард Філіпс Лавкрафт "На захист "Дагона"
Переклад Соломії Курило
А ось погляд Лавкрафта на гумористичну літературу:
Я помітив, що пан Буллен скаржиться, що в моїх оповіданнях немає гумору; він журиться цим недопрацюванням, припускаючи, що ці оповідання покликані представити погляд на Всесвіт. У відповідь я хотів би сказати, що жодна з моїх оповідей не ставить за мету наукову точність та інклюзивність, кожна з них є радше простим записом окремого настрою чи ідеї з їхніми уявними наслідками.
Ба більше, гумор сам по собі є лише поверховим поглядом на те, що насправді трагічне і жахливе - контраст між людським удаванням і космічною механічною реальністю. Гумор- це лише слабке земне відлуння огидного сміху сліпих божевільних богів, що зловтішно і саркастично сидять у печерах за Чумацьким Шляхом. Це порожня річ, мила зовні, але наповнена пафосом безплідного прагнення. Всі великі гумористи сумні - Марк Твен був циніком і агностиком, а написав «Таємничого незнайомця» і «Що таке людина?».
Але видавництво назвало свою збірку саме за тези Лавкрафта стосовно аристократії та чкрез критику більшовизму:
Демократії та охлократії паразитують на аристократіях, які вони скидають, крок за кроком витрачаючи естетичні та інтелектуальні ресурси, залишені у спадок автократами і які вони б ніколи не створили самостійно.
Говард Філіпс Лавкрафт "Ніцшеанство і реалізм"
Переклад Соломії Курило
Лавкрафт про СРСР:
Радянська влада забезпечила мізерні засоби для існування найменш освіченим верствам населення, зруйновавши все підґрунтя традицій , які дозволяли людям з вищим рівнем уяви та багатшим культурним багажем жити далі. Більшовики зробили можливим життя для всіх - але позбавили життя всього, що робить його вартим того, щоб його жити.
Говард Філіпс Лавкрафт "Декілька повторень з газети"Таймс"
Він ставить перед собою надзвичайні глобальні цілі, які не тільки несумісні з нормальним становищем людини в природі та в сучасному світі груп і рас, а й порушують глибокі психологічні принципи (такі як збереження певної спадкоємності народних звичаїв, поглядів, естетики, інтелектуальної діяльності тощо, а також свобода незалежного мислення і творчості без обмежень і прихованих мотивів), від яких залежить основне щастя, належне пристосування і максимальний життєвий добробут чуттєво організованої людини.
Він санкціонує і заохочує такі насильницькі, незаконні, неліберальні, свавільні, інтелектуально неспроможні і безвідповідально руйнівні методи, що будь-яке їх застосування може принести набагато більше шкоди, ніж користі, - шкоди, яка вимірюється не лише культурними і матеріальними збитками, а й тоншою і непоправнішою шкодою людським звичкам, що стосуються мислення, емоцій, етики та соціального устрою...
"Заперечення ортодоксального комунізму"
Говард Філіпс Лавкрафт
Переклад Соломії Курило
Маси не мають "права" на справедливе і гуманне ставлення до себе, доки вони фізично не здатні його вимагати і забезпечувати.
Говард Філіпс Лавкрафт "Погляд обивателя на уряд"
Переклад Соломії Курило
А завершується книжка двома прекрасними есеями. В першому, Говард виступає на захист римської архітектури тут і кртика Вітрувія і дифірамби Палладіо та Рену. Есе найбільше за розмірами в цілій книзі, не гірше за Ґомбріха Лавкрафта описує історичні віхи архітектури і все задоя єдиної цілі - висміяти модерн, який на той час сягав свого піку.
Останнє есе - абсолютно екзальтована і самозбутня ода ... КОТАМ
Читач може сприймати цей текст як іронічний, але відомо, що в кожній іронії є доля істини, а любов Лавкрафта до котів доведена фотографією і важливими, ба навіть героїчними ролями , які ці божественні пухнасті створіння грають в його творах.
"Те, що собаки дорогі для селянина - міщанина, позбавленого уяви, тоді як коти приваблюють чутливого поета — аристократа - філософа, стане зрозумілим, коли ми замислимося над питанням біологічної асоціації. Пересічний плебей судить про річ лише за її безпосереднім дотиком, смаком і запахом, тоді як більш тонкі натури формують свої оцінки на основі пов'язаних образів та ідей, які об'єкт викликає в їхній свідомості. Тепер, коли ми розглядаємо собак і котів, твердий чолов'яга бачить перед собою лише цих двох тварин і базує свою прихильність до них на їхній відносній здатності потурати його недбалим, несформованим уявленням про етику і дружбу та улесливому підлабузництві. З іншого боку, джентльмен і мислитель бачить кожну тварину у всій її природній приналежності і не може не помітити, що у великій симетрії органічного життя собаки живуть разом з неохайними вовками, лисицями, шакалами, койотами, динго і розмальованими гієнами, тоді як коти гордо крокують з володарями джунглів і вважають гордовитого лева, звивистого леопарда, царственого тигра, струнку пантеру і ягуара своїми родичами. Собаки - ієрогліфи сліпих емоцій, неповноцінності, рабської прив'язаності та стадності — атрибути банальних, тупо пристрасних, інтелектуально та творчо нерозвинених людей. Коти - руни краси, непереможності, подиву, гордості, свободи, холодності, самодостатності, витонченої індивідуальності — якості чутливих, освічених, розумово розвинених, язичницьких, цинічних, поетичних, філософських, безпристрасних, стриманих, незалежних, ніцшеанських, незламних, цивілізованих чоловіків, людей вищого класу.
Собака - селянин, а кіт - джентльмен."
December 23, 2025
3/5 ⭐️ - це виключно з поваги до перекладача та видавництва. Самі ж есе монотонні. Місцями мені здалось, що він сам собі протирічить, а також прослідковується, що Лавкрафт писав їх у різному віці і з точки зору набутого досвіду, він дещо змінював свою думку. З однієї сторони, це свого роду цікаве дослідження (прочитати такі есе), але з іншої сторони - краще не знати його думку на деякі речі.
December 22, 2025
⊰═🕀═⊱≼🪶Філософія майстра жахів🪶≽⊰═🕀═⊱
❂ Якщо вам відомі погляди Г.Ф. Лавкрафта, то ви нічого особливо для себе не відкриєте ... Раптом, зможете зрозуміти хід мислення великого майстра жахів ... Про політкоректність, звісно, тут навіть близько не йдеться (я це само собою подаю як плюс) ... Свобода думки понад усе ...
⯓ Абсолютно актуальною є думка про роль фізичної сили у світі ... "У цьому гріховному світі ніщо не має значення, якщо тільки за цим не стоїть сувора фізична сила, здатна захистити та зберегти" ... І цим все сказано, нагадайте це, будьте ласкаві, західній цивілізації ...
𖣨 При цьому всьому, автор висловлює не те, щоб мізантропічні, але явно антигуманістичні думки, помітні в усіх його творах ... Це співвідношення людини і її місця у часі і просторі ... З цим можна сперечатися, однак тема варта уваги ...
𖢅 Вражає не те, що автор, при своєму матеріалізмі, писав жахи, пов'язані з релігійними культами, але те наскільки виважено від подає свої думки щодо релігії ... Приємно здивувався від такого ... Як правило, атеїсти поводять себе набагато агресивніше, а тут цілком поміркована і зріла позиція ... Гадаю, що навіть перебуваючи на різних сторонах барикад, ми би пожали з ним один одному руки ...
🎭Дуже потішили останні напівжартівливі роздуми щодо котів і собак ... Не сприймаю критики останніх, однак, як власнику кількох котів (Лавкрафт би посперечався тут щодо слова "власник", про що навіть також сказано у його есе) було цікаво почитати ... Здається дуже влучним міркування, що любов до собак чи котів може бути пов'язаною з різним типом особистості ... Над цим цікаво подумати ...
Загалом, радий, що бібліотека поповнилась не тільки лавкрафтівськими жахами, але й роздумами ...
💧⊱═𒍟═⊰🩸⊱ 10/12 ⊰🩸⊱═𒍟═⊰💧
☔ Dr_Andrain ☔
Displaying 1 - 4 of 4 reviews