What do you think?
Rate this book
Майя
Людське життя — це багатовимірна гра в шахи. Ми бачимо не всі поля, на яких граємо, зауважує Оен. І саме тому не завжди можемо завершити гру вчасно. Карма, провидіння, доля чи фатум знову і знову повертає нас до гри — доки ми її не завершимо. Людина може скніти в замкнутому колі подій і персонажів усе життя, а може наважитися й вийти з нього. Герой метафоричної повісті Олександра Бабінського уже давно розпочав свою гру в Задзеркаллі. Він змушений залишатися в колі випробувань, доки не складе всі необхідні іспити…
164 pages, Hardcover
First published January 1, 2023
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
August 13, 2025
Відверто- я не очікувала такого глибокого філософського підґрунтя. Вражена!!
Історія про героя Оена, який потрапляє в такий собі день сурка. Постійний повтор одних і тих самих подій - починають зводити його з розуму. Він знає що буде далі, хто що скаже, яка дія відбудеться. І не може зрозуміти, як з цього стану вийти.
Що він проживає? - день розриву з коханою… ви собі уявіть? Кожен день вставати і знати, що кохана людина вас залишить… та не розуміти причин. Таке собі Задзеркалля…
В усьому є наслідки! Герой довго не ставить собі ніяких запитань, не робить висновків, просто пливе по вирію життєвих подій. Але треба ж все змінити…. Виплутатися з цієї часової петлі…
Нічого не нагадує? Так… це ми в більшості так живемо… ранок, сніданок, робота, вечір, ніч. А чи звертаємо ми увагу на людей поряд? Чи достатньо приділяємо їм часу? Щасливі з нами наші рідні?
Настільки глибока і філософська історія…
І ще, в книзі дуже цікавий початок😍
Ніколи не читала книг автора, але вражена! Обовʼязково почитаю ще 🤗
June 13, 2025
Років 15 тому (а може і більше) була популярна тема "виходу із Матриці", можливості та способи розірвання Колеса Сансари. По всьому інтернету ширилася інформація щодо зміни реальності та свідомості. Вийшла купа фільмів, книг на цю тему, багато гуру та ютуб-блогерів обговорювали проблеми падіння в кролячу нору.
Але це не зовсім про книгу, а, я так розумію, це були ідеї, якими надихався автор.
Тому згадайте фільми День бабака, Матриця, Тринадцятий поверх.
Ось, ви і знаєте основний сюжет книги 🤷♀️ - головний герой день за днем проживає одну й ту саму життєву ситуацію, яка заважає йому стати вільним та отримати абсолютну свободу. Коли він, нарешті, долає бар'єри в своїй свідомості, то потрапляє в справжній реальний світ. Цей світ попервах виглядає як велика світла кімната (фільм вгадайте самі), а потім ви можете перейти на новий рівень, бо світ стає яскравим, різнобарвним та кольорвим (тут неочікувано для себе згадала ще "Гостя з майбутнього").
Більш того, прям зовсім з далеких часів, пам'ятаєте паліндром Оля - Яло, так тут головний герой Оен - Нео))). Та і в самому фільмі "Королівство Кривих дзеркал", прям спойлер на назву спевдореального світу наших героїв.
Напевно, книга сподобається тим, кого ще оминула хвиля цікавості до теми пробудження людської сутності та виходу зі Сну.❤️ Вас очікує своєрідна транформаційна гра по пошуку власного Я за межами свідомості.🥰
Але це не зовсім про книгу, а, я так розумію, це були ідеї, якими надихався автор.
Тому згадайте фільми День бабака, Матриця, Тринадцятий поверх.
Ось, ви і знаєте основний сюжет книги 🤷♀️ - головний герой день за днем проживає одну й ту саму життєву ситуацію, яка заважає йому стати вільним та отримати абсолютну свободу. Коли він, нарешті, долає бар'єри в своїй свідомості, то потрапляє в справжній реальний світ. Цей світ попервах виглядає як велика світла кімната (фільм вгадайте самі), а потім ви можете перейти на новий рівень, бо світ стає яскравим, різнобарвним та кольорвим (тут неочікувано для себе згадала ще "Гостя з майбутнього").
Більш того, прям зовсім з далеких часів, пам'ятаєте паліндром Оля - Яло, так тут головний герой Оен - Нео))). Та і в самому фільмі "Королівство Кривих дзеркал", прям спойлер на назву спевдореального світу наших героїв.
Напевно, книга сподобається тим, кого ще оминула хвиля цікавості до теми пробудження людської сутності та виходу зі Сну.❤️ Вас очікує своєрідна транформаційна гра по пошуку власного Я за межами свідомості.🥰
April 18, 2026
Отже, поки кейс ще свіжий, відгук на цей шедевр.
Зі спойлерами.
Загалом, основну ідею та механізм історії читач зрозуміє ще на першій сторінці, і далі просто залишатиметься пасивним спостерігачем.
Автор в лоб каже, що головний герой Оен (Нео) живе в симуляції і всяко щедро сипле відсилками до Аліси в Дивокраї, 13 поверху, Матриці і так далі. Настільки грубо, що дуже швидко стає нудно.
Оен щодня переживає один і той самий день у мінорних варіаціях, коли його дівчина Віда його кидає через смс, і йому від цього сумно. Ще одна відсилка на День бабака. Але на відміну від кіно, в Майї головний герой не пам'ятає минулу ітерацію, вона для нього існує як напівзабутий сон.
Періодично Віда після розставання якимись всратими натяками типу "Ти маєш сам це зробити" намагається щось донести Оену, але юнак взагалі нічого не розуміє і потихеньку починає приходити до висновку, що його дах почав добряче протікати.
Аж поки до нього не приходить Морфео-Сміт і пояснює в лоба, що він у симуляції і має навчитись відпускати стосунки, але так як він відпустити Віду не може, то він застряг у цій "грі".
І от у нас театральна сцена, де Сінджі, ой блять, Оен стає на стільчик і каже, що но пейн но гейн, я свабодєн, залежності — це погано, і в стовпі білого сяйва виходить у ріел ворлд. До купи ще накидують пафосних псевдофілософських текстів, які дуже любили постити у Вконтакті в десятих.
Там виявляється, що Віди не існувало, прототип дівчини взятий із медсестри, Морфео-Сміт — це главврач, а Майа — це корпорація, яка розробляє ілюзії для отримання нового досвіду пацієнтами, і Оен це Нео, бо Нео — це оновлення.
В цей момент я зрозуміла, що автор мав концепт, але не розібрався з механіками.
Все це "навчання" і "здобування нового досвіду" в контексті книги — повна срань, бо сам принцип навчання базується на повторюваності, так, але і на накопиченні досвіду. Головний герой в Дні бабака не просто проживав один і той самий день. Він чітко усвідомлював, що він проживає один і той самий день, що створило базу для того, щоб він пройшов свій шлях від гівнюка до поважної людини. І він цей шлях пройшов сам, через біль, страждання і усвідомлення.
Оен нічого не запам'ятовував, так як кожна нова ітерація була для нього абсолютно новою, і він не усвідомлював, що відбувається, бо сама ілюзія ще й діяла як сон, тобто умовно, коли по Хрещатику йде слон, а тобі норм. І він не прийшов до змін, йому їх фактично нав'язали зверху, просто продекламувавши.
Друга причина всратості історії — невідповідність проблематики накиданому пафосу. Нам кажуть, що юнак має навчитись відпускати, але при цьому показують буквально один день його життя. Їх пара описана як доволі спокійна, вони разом живуть, з повагою ставляться до графіків одне одного, все нормально в інтимному житті, є лише натяк на легку кризу, але буквально ніщо з опису не говорить про наявність трагізму ситуації. І коли Оену приходить СМС зі словами "Я тебе кидаю, не пиши мені більше", ну логічно, що будь-яка людина в перший день буде спантеличена, засмучена і фрустрована. Це нормальна емоція, і вона може тягнутися навіть не один день. От оце і є набування досвіду, а не те, що описав автор.
Книга в жодному місці навіть не натякає на якісь довготривалі наслідки, які якось псують життя Оена чи його оточення, більш того, автор показує, що Оен продовжує функціонувати і виконувати свої обов'язки, і загалом його реакція логічна і адекватна.
А щоб ви розуміли, після того як Оен, це розуміючи, що відбувається і якого біса його кинули на рівному місці, іде на зустріч з Відою, яка його сама ж (!!!) й запросила, і починає навалювати "Ти маєш ЦЕ зробити", бажання зацідити Віді ляща було просто неймовірне.
Третя причина — простяцька, максимально примітивна мова, притаманна підлітковим книгам. Не зміг автор ні витягнути історію, ні надати твору цікавої форми.
А коли Оен виходить із однієї ілюзії, автор підморгує читачеві, натякаючи, що ілюзія не одна ;) Цікаво, так?
Ні.
Загалом, описаний процес навчання нагадує радше пекло, де жертва опиняється в безкінечному циклі та приречена проживати один і той самий момент. Але якщо в нормальних історіях це, до прикладу, проживання вбивцею вбивства, але в ролі жертви, і тоді фінальний твіст — це реально твіст, і це цікава історія, то те, що розказано в Майї, — це претензія без змісту і намагання надати історії ваги через накидання посилань на референтні твори просто тому, що автор їх колись бачив.
Хум, наступну пов'язану книгу читати не буду, пишуть, що це та ж Майа, тільки в профіль і ще більш прямолінійна з відсиланням на Сімс. Куди ще прямолінійніше — я не знаю, якщо чесно.
Мені було весело тролити Майу в процесі читання, але на ще один такий шедевр мене не вистачить.
Зі спойлерами.
Загалом, основну ідею та механізм історії читач зрозуміє ще на першій сторінці, і далі просто залишатиметься пасивним спостерігачем.
Автор в лоб каже, що головний герой Оен (Нео) живе в симуляції і всяко щедро сипле відсилками до Аліси в Дивокраї, 13 поверху, Матриці і так далі. Настільки грубо, що дуже швидко стає нудно.
Оен щодня переживає один і той самий день у мінорних варіаціях, коли його дівчина Віда його кидає через смс, і йому від цього сумно. Ще одна відсилка на День бабака. Але на відміну від кіно, в Майї головний герой не пам'ятає минулу ітерацію, вона для нього існує як напівзабутий сон.
Періодично Віда після розставання якимись всратими натяками типу "Ти маєш сам це зробити" намагається щось донести Оену, але юнак взагалі нічого не розуміє і потихеньку починає приходити до висновку, що його дах почав добряче протікати.
Аж поки до нього не приходить Морфео-Сміт і пояснює в лоба, що він у симуляції і має навчитись відпускати стосунки, але так як він відпустити Віду не може, то він застряг у цій "грі".
І от у нас театральна сцена, де Сінджі, ой блять, Оен стає на стільчик і каже, що но пейн но гейн, я свабодєн, залежності — це погано, і в стовпі білого сяйва виходить у ріел ворлд. До купи ще накидують пафосних псевдофілософських текстів, які дуже любили постити у Вконтакті в десятих.
Там виявляється, що Віди не існувало, прототип дівчини взятий із медсестри, Морфео-Сміт — це главврач, а Майа — це корпорація, яка розробляє ілюзії для отримання нового досвіду пацієнтами, і Оен це Нео, бо Нео — це оновлення.
В цей момент я зрозуміла, що автор мав концепт, але не розібрався з механіками.
Все це "навчання" і "здобування нового досвіду" в контексті книги — повна срань, бо сам принцип навчання базується на повторюваності, так, але і на накопиченні досвіду. Головний герой в Дні бабака не просто проживав один і той самий день. Він чітко усвідомлював, що він проживає один і той самий день, що створило базу для того, щоб він пройшов свій шлях від гівнюка до поважної людини. І він цей шлях пройшов сам, через біль, страждання і усвідомлення.
Оен нічого не запам'ятовував, так як кожна нова ітерація була для нього абсолютно новою, і він не усвідомлював, що відбувається, бо сама ілюзія ще й діяла як сон, тобто умовно, коли по Хрещатику йде слон, а тобі норм. І він не прийшов до змін, йому їх фактично нав'язали зверху, просто продекламувавши.
Друга причина всратості історії — невідповідність проблематики накиданому пафосу. Нам кажуть, що юнак має навчитись відпускати, але при цьому показують буквально один день його життя. Їх пара описана як доволі спокійна, вони разом живуть, з повагою ставляться до графіків одне одного, все нормально в інтимному житті, є лише натяк на легку кризу, але буквально ніщо з опису не говорить про наявність трагізму ситуації. І коли Оену приходить СМС зі словами "Я тебе кидаю, не пиши мені більше", ну логічно, що будь-яка людина в перший день буде спантеличена, засмучена і фрустрована. Це нормальна емоція, і вона може тягнутися навіть не один день. От оце і є набування досвіду, а не те, що описав автор.
Книга в жодному місці навіть не натякає на якісь довготривалі наслідки, які якось псують життя Оена чи його оточення, більш того, автор показує, що Оен продовжує функціонувати і виконувати свої обов'язки, і загалом його реакція логічна і адекватна.
А щоб ви розуміли, після того як Оен, це розуміючи, що відбувається і якого біса його кинули на рівному місці, іде на зустріч з Відою, яка його сама ж (!!!) й запросила, і починає навалювати "Ти маєш ЦЕ зробити", бажання зацідити Віді ляща було просто неймовірне.
Третя причина — простяцька, максимально примітивна мова, притаманна підлітковим книгам. Не зміг автор ні витягнути історію, ні надати твору цікавої форми.
А коли Оен виходить із однієї ілюзії, автор підморгує читачеві, натякаючи, що ілюзія не одна ;) Цікаво, так?
Ні.
Загалом, описаний процес навчання нагадує радше пекло, де жертва опиняється в безкінечному циклі та приречена проживати один і той самий момент. Але якщо в нормальних історіях це, до прикладу, проживання вбивцею вбивства, але в ролі жертви, і тоді фінальний твіст — це реально твіст, і це цікава історія, то те, що розказано в Майї, — це претензія без змісту і намагання надати історії ваги через накидання посилань на референтні твори просто тому, що автор їх колись бачив.
Хум, наступну пов'язану книгу читати не буду, пишуть, що це та ж Майа, тільки в профіль і ще більш прямолінійна з відсиланням на Сімс. Куди ще прямолінійніше — я не знаю, якщо чесно.
Мені було весело тролити Майу в процесі читання, але на ще один такий шедевр мене не вистачить.
August 19, 2025
Ця книга – справжній динаміт для свідомості! 😅 Вона з легкістю виштовхує тебе із затишної зони комфорту, кидаючи у вир нетипового сюжету, що змушує мозок працювати на повну.
Я маю такий пунктик: коли починаю читати, анотація миттєво випаровується з пам'яті. Тож уявіть моє здивування, коли під час занурення в цю історію я раптом відчула, що десь вже це бачила, наче закладка стоїть не на своєму місці.
Це відчуття дежавю супроводжувало мене майже до самого фіналу! 😅
Що ж ми маємо в цьому лабіринті сторінок?
🪞 Оену, головн��му герою, вже за тридцять, і кожна його ніч – це пекельне повторення одного й того ж кошмару, що закінчується неминучою втратою чогось (чи когось) надзвичайно цінного. Прокидаючись, він з жахом усвідомлює: сон був віщим. Хлопець проживає виснажливий досвід, щоразу стикаючись з незворотністю втрати, яку його душа ніяк не може прийняти.
Всесвіт, немов мудрий наставник, посилає йому підказки, мов дороговкази крізь туман, намагаючись скерувати на правильний шлях. Але наш герой, осліплений власним болем, вперто крокує однією й тією ж стежкою, промовляючи завчені фрази, немов актор у нескінченній виставі долі.
Що це – потьмарення розуму?
Нескінченна партія в шахи із Всесвітом?
Чи, можливо, це химерна гра у безкінченному Задзеркаллі?
🪞 Читаючи цю глибоко метафоричну повість, я сама втратила відчуття реальності, вже не могла впевнено розрізнити, де Оен спить, а де проживає життя, яке щоразу відкидає його до тієї ж вихідної точки. Все це – допоки він не засвоїть свій жорстокий, але необхідний урок.
Ця книга ламала мій мозок, мов крихкий лід, часом виникало непереборне бажання жбурнути її об стіну, але, звісно, я продовжувала цей гіпнотичний, нескінченний забіг.
🪞Чого бракувало у цій головоломці почуттів?
Я прагнула глибше зануритися в душі героїв, відчути їхнє минуле, розділити більше радісних і гірких моментів, щоб по-справжньому прив'язатися до них, прожити їхній внутрішній біль, а не лише спостерігати збоку, як за виставою.
🪞Кому сподобається ця книга?
Тому, хто смакує філософські твори психологічного спрямування, обожнює проникливі книги Лорана Гунеля (адже певна схожість відчувається), або ж культовий фільм "День бабака". Це книга для тих, хто безстрашно аналізує власне життя, працює над собою, прагне вирватися з нескінченного кола болю та розчарувань, що заважає жити повноцінним життям і дихати на повні груди.
Якщо ви впізнали себе в цьому описі не вагайтесь, хапайте цю книгу! І буде вам не просто щастя, а глибоке розуміння☺️
Я маю такий пунктик: коли починаю читати, анотація миттєво випаровується з пам'яті. Тож уявіть моє здивування, коли під час занурення в цю історію я раптом відчула, що десь вже це бачила, наче закладка стоїть не на своєму місці.
Це відчуття дежавю супроводжувало мене майже до самого фіналу! 😅
Що ж ми маємо в цьому лабіринті сторінок?
🪞 Оену, головн��му герою, вже за тридцять, і кожна його ніч – це пекельне повторення одного й того ж кошмару, що закінчується неминучою втратою чогось (чи когось) надзвичайно цінного. Прокидаючись, він з жахом усвідомлює: сон був віщим. Хлопець проживає виснажливий досвід, щоразу стикаючись з незворотністю втрати, яку його душа ніяк не може прийняти.
Всесвіт, немов мудрий наставник, посилає йому підказки, мов дороговкази крізь туман, намагаючись скерувати на правильний шлях. Але наш герой, осліплений власним болем, вперто крокує однією й тією ж стежкою, промовляючи завчені фрази, немов актор у нескінченній виставі долі.
Що це – потьмарення розуму?
Нескінченна партія в шахи із Всесвітом?
Чи, можливо, це химерна гра у безкінченному Задзеркаллі?
🪞 Читаючи цю глибоко метафоричну повість, я сама втратила відчуття реальності, вже не могла впевнено розрізнити, де Оен спить, а де проживає життя, яке щоразу відкидає його до тієї ж вихідної точки. Все це – допоки він не засвоїть свій жорстокий, але необхідний урок.
Ця книга ламала мій мозок, мов крихкий лід, часом виникало непереборне бажання жбурнути її об стіну, але, звісно, я продовжувала цей гіпнотичний, нескінченний забіг.
🪞Чого бракувало у цій головоломці почуттів?
Я прагнула глибше зануритися в душі героїв, відчути їхнє минуле, розділити більше радісних і гірких моментів, щоб по-справжньому прив'язатися до них, прожити їхній внутрішній біль, а не лише спостерігати збоку, як за виставою.
🪞Кому сподобається ця книга?
Тому, хто смакує філософські твори психологічного спрямування, обожнює проникливі книги Лорана Гунеля (адже певна схожість відчувається), або ж культовий фільм "День бабака". Це книга для тих, хто безстрашно аналізує власне життя, працює над собою, прагне вирватися з нескінченного кола болю та розчарувань, що заважає жити повноцінним життям і дихати на повні груди.
Якщо ви впізнали себе в цьому описі не вагайтесь, хапайте цю книгу! І буде вам не просто щастя, а глибоке розуміння☺️
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 13, 2025
🐰 «Дійсність, друже, це будь-яка галюцинація, у яку ти віриш на всі сто відсотків. І якщо ти свято віриш, що, відчинивши двері одного закладу, ти потрапиш до іншого, то воно так і буде, головне - не сумніватися»
🐰 «Направду болем насолоджуватися можна тоді, — міркував він, — коли усвідомлюєш його як свідчення того, що ти живий. Що ти цінний, важливий, що ти фактичне уособлення життя й любові. За таких умов біль стає другом і порадником, підказує, як далі вибудовувати свою дорогу тут і зараз».
Читаючи «Майю», я весь час відчувала, що знаходжуся всередині гри, де правила відомі комусь, але не мені. Це відчуття невидимих полів, на яких точиться партія, створює особливу напругу. І водночас, саме ця невизначеність притягує, змушує гортати сторінку за сторінкою, щоб зрозуміти - чи зможе герой вийти з кола, чи так і залишиться у своєму Задзеркаллі.
Мені особливо сподобалася циклічність подій. Кожне коло - це не просте повторення, а наростання сенсів і деталей, які поступово вибудовують складну мозайку. Спочатку здається, що герой ходить замкненим колом, але з кожним розділом він наближається до розуміння: біль не можна просто обійти, його треба прожити, прийняти й відпустити.
Атмосфера книги дуже особлива - вона туманна, метафорична, іноді навіть трохи тривожна, але в цьому і є її магія. Твір густо насичений символами, півтонами, питаннями без готових відповідей.
❓ Чи ми самі керуємо грою, чи лише робимо передбачені кимось ходи? Як відрізнити карму від випадковості? І головне - чи готові ми пожертвувати звичним болем заради свободи?
Після прочитання я залишилася з відчуттям, що книга не закінчилася на останній сторінці - вона продовжує жити в думках. «Майя» змушує повертатися до її образів і запитань, перегравати у свідомості партії, які ми всі ведемо у власному житті. І це, мабуть, головна цінність цієї повісті - вона не просто розповідає історію, а підштовхує до внутрішньої роботи над собою.
Це не історія, яку просто закриваєш і забуваєш. Вона залишається у свідомості, немов власне відображення у дзеркалі, що іноді кидає тобі погляд зовсім чужої людини.
🐰 «Направду болем насолоджуватися можна тоді, — міркував він, — коли усвідомлюєш його як свідчення того, що ти живий. Що ти цінний, важливий, що ти фактичне уособлення життя й любові. За таких умов біль стає другом і порадником, підказує, як далі вибудовувати свою дорогу тут і зараз».
Читаючи «Майю», я весь час відчувала, що знаходжуся всередині гри, де правила відомі комусь, але не мені. Це відчуття невидимих полів, на яких точиться партія, створює особливу напругу. І водночас, саме ця невизначеність притягує, змушує гортати сторінку за сторінкою, щоб зрозуміти - чи зможе герой вийти з кола, чи так і залишиться у своєму Задзеркаллі.
Мені особливо сподобалася циклічність подій. Кожне коло - це не просте повторення, а наростання сенсів і деталей, які поступово вибудовують складну мозайку. Спочатку здається, що герой ходить замкненим колом, але з кожним розділом він наближається до розуміння: біль не можна просто обійти, його треба прожити, прийняти й відпустити.
Атмосфера книги дуже особлива - вона туманна, метафорична, іноді навіть трохи тривожна, але в цьому і є її магія. Твір густо насичений символами, півтонами, питаннями без готових відповідей.
❓ Чи ми самі керуємо грою, чи лише робимо передбачені кимось ходи? Як відрізнити карму від випадковості? І головне - чи готові ми пожертвувати звичним болем заради свободи?
Після прочитання я залишилася з відчуттям, що книга не закінчилася на останній сторінці - вона продовжує жити в думках. «Майя» змушує повертатися до її образів і запитань, перегравати у свідомості партії, які ми всі ведемо у власному житті. І це, мабуть, головна цінність цієї повісті - вона не просто розповідає історію, а підштовхує до внутрішньої роботи над собою.
Це не історія, яку просто закриваєш і забуваєш. Вона залишається у свідомості, немов власне відображення у дзеркалі, що іноді кидає тобі погляд зовсім чужої людини.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews