What do you think?
Rate this book
Як любили і вмирали. Вибрані твори
Проста жива проза, експресивність якої збиває з ніг.
Яскравий представник наших тодішніх 20-х Лев Скрипник все своє недовге життя писав про Донбас та людей. Справжніх, не завжди правильних, завжди травмованих.
Писав про себе — дитину, яка надто рано пізнала і роботу в шахті, і злидні безхатька, і війну, і полон, і в’язницю. Писав про те, що відчув, бачив та пережив. Його герой завжди автобіографічний, події — правдиві, а виверти історії — трагічні та непередбачувані.
"Як любили і вмирали" — це літературний зняток епохи, Донбасу початку минулого століття з усіма його непростими реаліями та коловертю
Яскравий представник наших тодішніх 20-х Лев Скрипник все своє недовге життя писав про Донбас та людей. Справжніх, не завжди правильних, завжди травмованих.
Писав про себе — дитину, яка надто рано пізнала і роботу в шахті, і злидні безхатька, і війну, і полон, і в’язницю. Писав про те, що відчув, бачив та пережив. Його герой завжди автобіографічний, події — правдиві, а виверти історії — трагічні та непередбачувані.
"Як любили і вмирали" — це літературний зняток епохи, Донбасу початку минулого століття з усіма його непростими реаліями та коловертю
384 pages, Hardcover
Published November 1, 2024
8 people are currently reading
77 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
May 7, 2025
Цікавий такий персонаж Лев Скрипник. Пише добре, читаються його оповідання легко, але й болісно. Знову про нашу незагоєну рану - український Донбас, але початку ХХ століття і з дзвіниці прихильника большевиків, ким і був автор, принаймні напочатку.
Зізнаюся, що мене часто тригерило його оспівування большевицького "раю", комуни, червоної "революції", бо ми ж то добре знаємо, що вийшло в результаті, яким жорстоким був цей їхній "новий мір", якою трагедією, і то не однією, обернувся він для України - такою, що ми досі харкаємо кров'ю від нього.
А проте, що ми можемо закинути людині з отаким життям:
"Життя моє - шмат грязюки.
З дитинства - бійки, матюки, лайки... З дитинства бачив я лише - жах, смерть, розчавлені у глибині копалень людські тіла, дзвін пляшок замість похоронної музики, брудні матюки замість промови. Це - коли труп належав самотній людині. Коли ж це була людина багацькосімейна, касарня оголошувалася зойком, скиглінням, лютими криками. А потім усе замовкало, - усе, крім скажених лайки, бійок. І мовчання це визначало, що сім'ю вже нагнано з касарні, і тиняється вона десь під парканами, тугу свою небові виливаючи.
Усе своє життя, аж до тієї доби, поки не загули гармати, я жив під землею, залазячи туди глибоким ранком і вилазячи пізно ввечері... Я ганяв сліпих коней, запряжених у вагонетки, навантажені блискучим вугіллям, працював коло камерону, навантажував вагонетки, потом їдким обливаючись..."
Чи ж мав він, що втрачати, крім всього переліченого лайна і злиднів, що так сторч головою кинувся будувати нове майбутнє, в якому "кто бил нікєм, тот станєт всєм"?
Тим не менше, крізь рядки з оспівуванням переваг червоної імперії з уст багатьох героїв чується оце знане нам "раньше било луччє", бо через одного жаліються, що і хазяйство було, і городик, і яка-не-яка господа, але звіялося разом з революцією. Тож тепер мусять ґарувати на шахті - хтось, бо втратив своє господарство і нема куди вертати, хтось, щоб мати змогу відновити свою хату. І майже всі безпробудно п'ють, б'ються, вбивають або й самі лізуть в петлю. Не вийшло комуністичного раю, коротше.
І навіть кацапський дядя Ваня мріє про власні хатинку, город та корівку.
Правда, поки що не здогадується, бідака, що незабаром назвуть таких куркулями, одберуть нажите, горбом зароблене добро, і випруть на сибіри або на місці пристрелять, але це вже буде інша історія, до якої наш автор хоч і дожив, але перебував уже в трохи іншій реальності, видозміненій морфієм.
Зізнаюся, що мене часто тригерило його оспівування большевицького "раю", комуни, червоної "революції", бо ми ж то добре знаємо, що вийшло в результаті, яким жорстоким був цей їхній "новий мір", якою трагедією, і то не однією, обернувся він для України - такою, що ми досі харкаємо кров'ю від нього.
А проте, що ми можемо закинути людині з отаким життям:
"Життя моє - шмат грязюки.
З дитинства - бійки, матюки, лайки... З дитинства бачив я лише - жах, смерть, розчавлені у глибині копалень людські тіла, дзвін пляшок замість похоронної музики, брудні матюки замість промови. Це - коли труп належав самотній людині. Коли ж це була людина багацькосімейна, касарня оголошувалася зойком, скиглінням, лютими криками. А потім усе замовкало, - усе, крім скажених лайки, бійок. І мовчання це визначало, що сім'ю вже нагнано з касарні, і тиняється вона десь під парканами, тугу свою небові виливаючи.
Усе своє життя, аж до тієї доби, поки не загули гармати, я жив під землею, залазячи туди глибоким ранком і вилазячи пізно ввечері... Я ганяв сліпих коней, запряжених у вагонетки, навантажені блискучим вугіллям, працював коло камерону, навантажував вагонетки, потом їдким обливаючись..."
Чи ж мав він, що втрачати, крім всього переліченого лайна і злиднів, що так сторч головою кинувся будувати нове майбутнє, в якому "кто бил нікєм, тот станєт всєм"?
Тим не менше, крізь рядки з оспівуванням переваг червоної імперії з уст багатьох героїв чується оце знане нам "раньше било луччє", бо через одного жаліються, що і хазяйство було, і городик, і яка-не-яка господа, але звіялося разом з революцією. Тож тепер мусять ґарувати на шахті - хтось, бо втратив своє господарство і нема куди вертати, хтось, щоб мати змогу відновити свою хату. І майже всі безпробудно п'ють, б'ються, вбивають або й самі лізуть в петлю. Не вийшло комуністичного раю, коротше.
І навіть кацапський дядя Ваня мріє про власні хатинку, город та корівку.
Правда, поки що не здогадується, бідака, що незабаром назвуть таких куркулями, одберуть нажите, горбом зароблене добро, і випруть на сибіри або на місці пристрелять, але це вже буде інша історія, до якої наш автор хоч і дожив, але перебував уже в трохи іншій реальності, видозміненій морфієм.
May 9, 2025
Можу відкрити книжку Скрипника на будь-якому місці і залипнути. Начитатися цією прозою, здається, неможливо. Вона різка та емоційна, але без жодного зайвого слова. Так, наче автор знав, що життя йому відміряно дуже мало і треба встигнути сказати все, не зволікаючи на неважливе.
Наприклад, оповідання "Немає праці". Тут 12-річного оповідача виганяють з шахти, де він працював коногоном, і він йде собі куди ноги заведуть. Без грошей, родини і домівки. Кілька спроб найнятися на інші шахти не вдалися — там своїх оборванців вистачає, ніхто не збирається годувати ще одного приблуду. Наш герой голодний і вирішує вкрасти курку, що йому не вдається, і його побили, але "відпустили живим". Зрештою він виграє всі гроші в карти в таких самих злидарів, як і він сам, що вештаються світом, і йде далі щасливий, що "цілий тиждень буде неголодний".
♠ 19 сторінок (в нашому виданні) і ціла галерея портретів та часу, коли все це відбувається.
❤️ Взагалі Скрипник писав автобіографічні твори і ми, коли укладали збірку, розташували їх у більше-менш логічній послідовності — від дитинства до дорослого життя, так, що коли читаєш, то поступово проживаєш життє з героєм (і автором). Від роботи в шахті, крізь війну, полон, поранення, наркотичну залежність і аж до кінця. Дуже відверто й чесно.
❤️ Обожнюю цю прозу. Правильно відмітила Оксана (https://t.me/okbookclub) — цікаво, якби ми знали своїх, якими б ми були сьогодні? Якби ми читали своїх, чи спромоглися б нас зацікавити москальські криві поробки?
Наприклад, оповідання "Немає праці". Тут 12-річного оповідача виганяють з шахти, де він працював коногоном, і він йде собі куди ноги заведуть. Без грошей, родини і домівки. Кілька спроб найнятися на інші шахти не вдалися — там своїх оборванців вистачає, ніхто не збирається годувати ще одного приблуду. Наш герой голодний і вирішує вкрасти курку, що йому не вдається, і його побили, але "відпустили живим". Зрештою він виграє всі гроші в карти в таких самих злидарів, як і він сам, що вештаються світом, і йде далі щасливий, що "цілий тиждень буде неголодний".
♠ 19 сторінок (в нашому виданні) і ціла галерея портретів та часу, коли все це відбувається.
❤️ Взагалі Скрипник писав автобіографічні твори і ми, коли укладали збірку, розташували їх у більше-менш логічній послідовності — від дитинства до дорослого життя, так, що коли читаєш, то поступово проживаєш життє з героєм (і автором). Від роботи в шахті, крізь війну, полон, поранення, наркотичну залежність і аж до кінця. Дуже відверто й чесно.
❤️ Обожнюю цю прозу. Правильно відмітила Оксана (https://t.me/okbookclub) — цікаво, якби ми знали своїх, якими б ми були сьогодні? Якби ми читали своїх, чи спромоглися б нас зацікавити москальські криві поробки?
September 28, 2025
Зовсім випадково натрапила на збірку в Сенсі, зачепила назва на обкладинці.
І ось, автор і вибрані твори стали справжнім відкриттям для мене.
Такі експресивні і чесні тексти!
Погодьтеся, не очікуєш від письменника 20-х років, серед іншого, читати про повій, кокаїн та вбивства.
Але разом з тим Лев Скрипник майстерно описує, шахтарські будні, непрості родини та поневіряння дітей, що були змушені надто рано подорослішати, справжніх людей, зі всіма їхніми травмами, страхами, але й надією на краще життя, попри трагічні і жахливі виверти тодішньої епохи.
Деякі твори є автобіографічними. Мабуть, найбільше сподобалися оповідання «Ніч» і «Янтеків кінець».
І ось, автор і вибрані твори стали справжнім відкриттям для мене.
Такі експресивні і чесні тексти!
Погодьтеся, не очікуєш від письменника 20-х років, серед іншого, читати про повій, кокаїн та вбивства.
Але разом з тим Лев Скрипник майстерно описує, шахтарські будні, непрості родини та поневіряння дітей, що були змушені надто рано подорослішати, справжніх людей, зі всіма їхніми травмами, страхами, але й надією на краще життя, попри трагічні і жахливі виверти тодішньої епохи.
Деякі твори є автобіографічними. Мабуть, найбільше сподобалися оповідання «Ніч» і «Янтеків кінець».
December 30, 2025
Про Лева Скрипника відомо небагато, у літературне середовище він потрапив, зокрема, завдяки сімейним зв’язкам. Проте його тексти не виглядають ані другорядними, ані прохідними. Цей збірник оповідань і новел здебільшого автобіографічний, і саме це надає йому особливої ваги.
Це важкі, часом нестерпні історії: про дванадцятирічну дитину на шахті, про війну «червоних» і «білих», де немає правих, бо кожна сторона жорстокіша за іншу; про любов і смерть, полон і зраду, злидні та працю в нелюдських умовах. Окреме місце займають описи Донбасу початку ХХ століття — регіону контрастів і соціальної напруги, простору між степом і індустрією, традиційним укладом і модернізацією. Це край соціальної нерівності, страйків і революційних настроїв, але водночас і сподівань на економічні можливості та зміну життєвих обставин.
Книга читається легко, попри важкість тем. Тексти різні за силою й настроєм, не всі однаково чіпляють, і це створює відчуття внутрішньої суперечливості. Та все ж загальне враження лишається позитивним: окремі оповідання надовго осідають у пам’яті й повертаються думками вже після того, як книжку прочитано.
Це важкі, часом нестерпні історії: про дванадцятирічну дитину на шахті, про війну «червоних» і «білих», де немає правих, бо кожна сторона жорстокіша за іншу; про любов і смерть, полон і зраду, злидні та працю в нелюдських умовах. Окреме місце займають описи Донбасу початку ХХ століття — регіону контрастів і соціальної напруги, простору між степом і індустрією, традиційним укладом і модернізацією. Це край соціальної нерівності, страйків і революційних настроїв, але водночас і сподівань на економічні можливості та зміну життєвих обставин.
Книга читається легко, попри важкість тем. Тексти різні за силою й настроєм, не всі однаково чіпляють, і це створює відчуття внутрішньої суперечливості. Та все ж загальне враження лишається позитивним: окремі оповідання надовго осідають у пам’яті й повертаються думками вже після того, як книжку прочитано.
September 23, 2025
Рада, що познайомилася із творчістю Льва Скрипника, одного із "загублених" письменників 20-30рр. Прочитала збірку оповідань, оповідання самі по собі складний жанр, а в збірці вони по-справжньому сильні. Вони про Донбас 20х років 20 сторіччя. Сам автор "життє пожив": важка праця з дитинства, голод, поневіряння, революція, громадянська війна, горілка, морфій/кокаїн.
Та читаєш його твори і так яскраво уявляєш степи Донбасу, повітря , яке дрижить від спеки, як в желе входиш. Люди, які шукають себе, гублять себе, втрачають віру та знаходять її. Герої з самого дна суспільства, але ж то люди, які страждають, мріють про кращу долю, або хоча б поїсти.
Щемка проза.
Є, звісно, і віра в комуністичну ідею, але тоді багато хто прям палав цим.
На жаль, життя в автора було коротким.
Та читаєш його твори і так яскраво уявляєш степи Донбасу, повітря , яке дрижить від спеки, як в желе входиш. Люди, які шукають себе, гублять себе, втрачають віру та знаходять її. Герої з самого дна суспільства, але ж то люди, які страждають, мріють про кращу долю, або хоча б поїсти.
Щемка проза.
Є, звісно, і віра в комуністичну ідею, але тоді багато хто прям палав цим.
На жаль, життя в автора було коротким.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews