What do you think?
Rate this book
Кирило і Мефодій. Політичні інтригани словесності
Ця книжка цілком могла називатися «Життя та неймовірні пригоди Кирила» і, дещо меншою мірою, «його старшого брата Мефодія». Навіть офіційні й канонічні житія цих достойників скидаються радше на збірки дотепних історій, аніж на глянсовані портрети.
У цій книжці автор окидає життя та творчість Кирила і Мефодія іронічним поглядом (сміх — не гріх, навіть коли йдеться про святих і рівноапостольних). І хоча писемність от-от уже мала би з’явитися в повсякденному житті словʼян, але саме брати радикально вплинули на те, як і коли її було впроваджено.
Це несерйозна оповідь про цілком серйозні речі: суперництво між Римом і Константинополем, міжнародну політику й боротьбу за зони впливу, церковні інтриги й таємні операції, що позначилися на історії значної частини Європи.
У цій книжці автор окидає життя та творчість Кирила і Мефодія іронічним поглядом (сміх — не гріх, навіть коли йдеться про святих і рівноапостольних). І хоча писемність от-от уже мала би з’явитися в повсякденному житті словʼян, але саме брати радикально вплинули на те, як і коли її було впроваджено.
Це несерйозна оповідь про цілком серйозні речі: суперництво між Римом і Константинополем, міжнародну політику й боротьбу за зони впливу, церковні інтриги й таємні операції, що позначилися на історії значної частини Європи.
- GenresHistoryNonfiction
192 pages, Paperback
Published January 1, 2024
3 people are currently reading
30 people want to read
About the author
Євген Синиця
7 books1 followerЄвген Синиця — археолог, кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
January 10, 2025
DNF
Про іронічний виклад нас попереджає анотація. І попри моє прохолодне ставлення до смішного в книжках, дала цій книзі шанс. Але, чорт забирай, це складна тема! І гумористичні викрутаси автора забирають на себе дуже багато уваги (у моєму випадку тим, що дратують і відволікають від фактажу). Не було жодної сторінки, де мені би вдалося прослідувати разом із думкою автора... хоча би до кінця тієї сторінки.
Не можу знати, чи зможе ця книга розважити читача, який би шукав саме розваги (тема доволі складна) та чи зможе подарувати інтелектуальну насолоду (виклад хаотично-мЕметичний)
Собі на майбутнє забираю нагадування: все ж таки робити тестове читання декількох сторінок книг Віхоли із серії "Наукпоп".
Про іронічний виклад нас попереджає анотація. І попри моє прохолодне ставлення до смішного в книжках, дала цій книзі шанс. Але, чорт забирай, це складна тема! І гумористичні викрутаси автора забирають на себе дуже багато уваги (у моєму випадку тим, що дратують і відволікають від фактажу). Не було жодної сторінки, де мені би вдалося прослідувати разом із думкою автора... хоча би до кінця тієї сторінки.
Не можу знати, чи зможе ця книга розважити читача, який би шукав саме розваги (тема доволі складна) та чи зможе подарувати інтелектуальну насолоду (виклад хаотично-мЕметичний)
Собі на майбутнє забираю нагадування: все ж таки робити тестове читання декількох сторінок книг Віхоли із серії "Наукпоп".
April 21, 2025
Не думала, що Кирило і Мефодій можуть аж так мене захопити, що за книгою непомітно злузається весь недоторканий запас українського насіння.
Ці легендарні персонажі були для мене малознайомими бороданями між інших бороданів з імли віків, що вкладались у асоціативний пазл «Київ-мать міст руських»-фундаменти Десятинної-Андрій Первозваний-камінь «Отсюда єсть пошла земля руська».
Аж тут я купила книгу археолога Євгена Синиці, «Кирило і Мефодій. Політичні інтригани словесності» — «несерйозну оповідь про серйозні речі». На відміну від академічних творів це - іронічний текст про захопливе життя і небезпечні пригоди Солунських братів: двох візантійських агентів-польовиків у рясах і під прикритттям, талановитих інтриганів, що яскравою кометою пронеслись по Європі, змінивши її історію своєю глаголицею (пізніше - кирилиця, її проапгрейджена версія), змусивши Рим легалізувати словʼянську літургію нарівні з латинською та еллінською.
Чого варта лише історія віднайдення мощей четвертого Папи Римського Климента. Якраз перед важливим приїздом папських агентів до Константинополю, командировочний працівник з офісу константинопольського патріарха Кирило перебував на півдні сучасних українських земель, у Корсуні (Херсонесі). Він вчив там єврейську мову і займався здоровим способом життя на узбережжі Чорного моря. І якраз тоді морська пучина вдало розчахнулась і викинула на берег рештки якогось добродія та старий якір. Начитаний Кирило відразу дещо запідозрив, констатував ознаки чудотворності у присутності авторитетних експертів і науково обгрунтував віднайдення важливої реліквії - мощей римського Папи Климента І, страченого за свою віру шляхом утоплення. «Щось аж тхне ретельно спланованою спецоперацією з відповідною супровідною інформаційною атакою»
Звісно, Русі в книзі нема (воно й логічно, бо події відбуваються трохи раніше), але отам, де в мене біла пляма між землями Русі і Західною Європою будуть туди-сюди сновигати сторінками натовпи інших словʼян, болгар та франків. Бо ж для розуміння контексту варто охопити оком усю картинку, де крапки над «і» розставляють і волелюблні словʼянські племена і схильні до дисципліни Людовики і Карли:
«Штука в тому, що Історія Словʼян™ найчастіше викладається у стилі «сферична коняка у вакуумі». Тобто в «словʼянському космосі» щось таке, цілком самодостатнє, відбувається, а «великий та яскравий зовнішній хаос» лише подекуди цю самодостатність порушує. Зазирне той хаос у ладком попорану «слов'янську ойкумену» буквально на пару хвилинок, нагидить
та й іде собі далі. А словʼяни потім роками порядки наводять»
Добре запамʼятати всі цих Гостомислів, Моймирів та Ростиславів мені не вдалось, але загальний процес бурхливої діяльності і боротьби за сфери впливу лишив в моїй душі деякий відбиток)
А що стосується тих мощей, то їх презентували Риму, таким чином вони зіграли важливу роль в подальших угодах, а узаконена кирилична абетка допомогла нарешті словʼянам заговорити власним голосом на політичній арені Середньовіччя (бо воно коли про тебе чужі люди пишуть в різних «анналах», то часом неприємний осад лишається, та й перебрехати ті іноземці можуть, бо, як каже мій батько, «шо вони понімають»)
Ці легендарні персонажі були для мене малознайомими бороданями між інших бороданів з імли віків, що вкладались у асоціативний пазл «Київ-мать міст руських»-фундаменти Десятинної-Андрій Первозваний-камінь «Отсюда єсть пошла земля руська».
Аж тут я купила книгу археолога Євгена Синиці, «Кирило і Мефодій. Політичні інтригани словесності» — «несерйозну оповідь про серйозні речі». На відміну від академічних творів це - іронічний текст про захопливе життя і небезпечні пригоди Солунських братів: двох візантійських агентів-польовиків у рясах і під прикритттям, талановитих інтриганів, що яскравою кометою пронеслись по Європі, змінивши її історію своєю глаголицею (пізніше - кирилиця, її проапгрейджена версія), змусивши Рим легалізувати словʼянську літургію нарівні з латинською та еллінською.
Чого варта лише історія віднайдення мощей четвертого Папи Римського Климента. Якраз перед важливим приїздом папських агентів до Константинополю, командировочний працівник з офісу константинопольського патріарха Кирило перебував на півдні сучасних українських земель, у Корсуні (Херсонесі). Він вчив там єврейську мову і займався здоровим способом життя на узбережжі Чорного моря. І якраз тоді морська пучина вдало розчахнулась і викинула на берег рештки якогось добродія та старий якір. Начитаний Кирило відразу дещо запідозрив, констатував ознаки чудотворності у присутності авторитетних експертів і науково обгрунтував віднайдення важливої реліквії - мощей римського Папи Климента І, страченого за свою віру шляхом утоплення. «Щось аж тхне ретельно спланованою спецоперацією з відповідною супровідною інформаційною атакою»
Звісно, Русі в книзі нема (воно й логічно, бо події відбуваються трохи раніше), але отам, де в мене біла пляма між землями Русі і Західною Європою будуть туди-сюди сновигати сторінками натовпи інших словʼян, болгар та франків. Бо ж для розуміння контексту варто охопити оком усю картинку, де крапки над «і» розставляють і волелюблні словʼянські племена і схильні до дисципліни Людовики і Карли:
«Штука в тому, що Історія Словʼян™ найчастіше викладається у стилі «сферична коняка у вакуумі». Тобто в «словʼянському космосі» щось таке, цілком самодостатнє, відбувається, а «великий та яскравий зовнішній хаос» лише подекуди цю самодостатність порушує. Зазирне той хаос у ладком попорану «слов'янську ойкумену» буквально на пару хвилинок, нагидить
та й іде собі далі. А словʼяни потім роками порядки наводять»
Добре запамʼятати всі цих Гостомислів, Моймирів та Ростиславів мені не вдалось, але загальний процес бурхливої діяльності і боротьби за сфери впливу лишив в моїй душі деякий відбиток)
А що стосується тих мощей, то їх презентували Риму, таким чином вони зіграли важливу роль в подальших угодах, а узаконена кирилична абетка допомогла нарешті словʼянам заговорити власним голосом на політичній арені Середньовіччя (бо воно коли про тебе чужі люди пишуть в різних «анналах», то часом неприємний осад лишається, та й перебрехати ті іноземці можуть, бо, як каже мій батько, «шо вони понімають»)
November 5, 2024
Ця книга, на мою суб'єктивну думку, має дуже вагому несумісність та протиріччя, а саме - теми дослідження і манери письма/викладу.
Отже, автор зазначає, що ця праця не має жодного натяку на академізм та інші складні/нудні штуки, написано все легко/смішно/прикольно.
Але ж сама історична тема/доба дослідження (ІХ ст - 840-880рр.) дуже складна і вузькоспеціалізована, з багатьма подіями, учасниками, політичними інтригами; які би ти "шуточки" не придумував, щоб залучити масового читача, історія є історія.
Тому якщо вас не цікавить період раннього Середньовіччя; "відносини" між франкськими князівствами, Моравією, булгарами, слов'янськими утвореннями та іншими; геополітичні ігри Риму та Константинополя (ага, тут не так про Кирила й Мефодія, як про загальну ситуацію, картину регіону того часу) - ви закинете цю книгу на перших десятках сторінок, не зважаючи на усі "хохми та сміхуйочки".
Та й з іншого боку - якщо вас цікавить цей період або ж історія загалом, то цей несерйозний стиль оповіді буде вас відволікати/набридати/заплутувати.
Автор проробив чудову роботу, щоб скласти усі пазлики докупи, але ця "лайтова" подача все зіпсувала (принаймні мені).
Якось так.
Отже, автор зазначає, що ця праця не має жодного натяку на академізм та інші складні/нудні штуки, написано все легко/смішно/прикольно.
Але ж сама історична тема/доба дослідження (ІХ ст - 840-880рр.) дуже складна і вузькоспеціалізована, з багатьма подіями, учасниками, політичними інтригами; які би ти "шуточки" не придумував, щоб залучити масового читача, історія є історія.
Тому якщо вас не цікавить період раннього Середньовіччя; "відносини" між франкськими князівствами, Моравією, булгарами, слов'янськими утвореннями та іншими; геополітичні ігри Риму та Константинополя (ага, тут не так про Кирила й Мефодія, як про загальну ситуацію, картину регіону того часу) - ви закинете цю книгу на перших десятках сторінок, не зважаючи на усі "хохми та сміхуйочки".
Та й з іншого боку - якщо вас цікавить цей період або ж історія загалом, то цей несерйозний стиль оповіді буде вас відволікати/набридати/заплутувати.
Автор проробив чудову роботу, щоб скласти усі пазлики докупи, але ця "лайтова" подача все зіпсувала (принаймні мені).
Якось так.
October 20, 2025
Автор багато разів повторює, що книга не академічна, але навіть без цих пояснень очевидно, що його занесло в іншу крайність. Відкриваєш будь-яку сторінку — і буквально у кожному реченні буде якась спроба дотепу, іронії, каламбуру, парафразу цитати etc. Я обожнюю нонфік з гумором, але коли це приправа, а не основна страва.
Коротше, форма тут превалює над змістом. В результаті, книга сприймається, як почутий уривок розмови пацанчиків з райончику: може, якась мемна фраза і прозвучить, але контекст розмитий.
Щільність «кумедних примовок» відволікає і збиває з думки і сюжетної лінії. На мій смак, епатажна подача ще знижує рівень довіри до тексту. Мені не інформативно, а тому і не запам'ятовується.
Думаю, книга може сподобатися тим, хто і так володіє матеріалом і хоче освіжити свої ґрунтовні знання, але вже мовою внутрякових приколдесів. Я ж, неофітка, абсолютно заплуталася в темі, і мені забракло концентрації дочитати цей анекдот до кінця
Коротше, форма тут превалює над змістом. В результаті, книга сприймається, як почутий уривок розмови пацанчиків з райончику: може, якась мемна фраза і прозвучить, але контекст розмитий.
Щільність «кумедних примовок» відволікає і збиває з думки і сюжетної лінії. На мій смак, епатажна подача ще знижує рівень довіри до тексту. Мені не інформативно, а тому і не запам'ятовується.
Думаю, книга може сподобатися тим, хто і так володіє матеріалом і хоче освіжити свої ґрунтовні знання, але вже мовою внутрякових приколдесів. Я ж, неофітка, абсолютно заплуталася в темі, і мені забракло концентрації дочитати цей анекдот до кінця
February 22, 2026
Дуже важливий дисклеймер, якого мені забракло перед початком читання цієї книги: якщо ви погано знаєте всесвітню історію і не дуже орієнтуєтеся в перипетіях поширення християнства, то або взагалі не читайте цю книгу, або готуйтеся паралельно з читанням постійно гуглити, малювати схеми і просити chat GPT розтлумачити як ті всі люди, події та концепції пов'язані між собою. Це не "книга на один вечір" чи "погортати перед сном". Якщо хочете просто дізнатися щось про Кирила і Мефодія, то краще спитайте про них у chat GPT (не жартую). Але якщо вже почали читати цю книгу, то не протестуйте одразу, натомість дозвольте собі подумати, для чого вона прийшла вам у руки і що нового може дати. А тепер по порядку...
Десь у глибині душі я підозрювала, що маю величезні прогалини в історії середньовіччя, але якось ніколи не задумувалася про необхідність їх заповнення. Тому коли почала читати цю книгу, то першим інстинктом було відкласти її, ну бо якщо автор пише незрозуміло, то це ж його проблема, а не моя? Але автору буквально вдалося те, що називається "взяти на слабо". І після кількох підходів до гуглу таки виявилося, що "проблема" не в авторі, а в мені - а точніше у тому, що я не мала достатньої бази для розуміння ключових понять. Після заповнення прогалин у понятійному апараті та географії середньовіччя (Візантія, Константинополь, ромеї, католики, франки, Шарлемань, елліни...) читати книгу стало не просто легше, а й справді цікаво. Особливо якщо починати з кінця - з карти.
Тому хай не вводять вас в оману ані величезний шрифт, ані широченні поля, ані скромний обсяг... Ця книга - не розважальна, а передусім світоглядна. Автор міркує про мотиви та способи поширення християнства, з науковою безкомпромісністю підважує присвячені солунським братам компліментарні житі�� (а це майже детективна розшифровка), а також розбирає на атоми тогочасну геополітику (як виявилося, з тих часів нічого не змінилося). І це все не у вигляді сухої теорії, а на жартівливих аналогіях із ХХІ ст. (включно з актуалочками по типу "превентивний удар", "введи війська" та багато іншого).
Ключові лінії, які штовхають сюжет: Хозарська Місія включно з вивченням Кирилом трьох мов та чарівною знахідкою мощей Климента (860 рік), Моравська Місія, для якої було створено глаголицю і яка являла собою лікнеп для мораван, а згодом перемістилася і у східнофранкське Блатенське князівство (з 863 року), та подорож у Рим (867 рік), в результаті якої солунські брати "пропхали буквально щойно створену власноруч церковнослов'янську як офіційну літургійну мову" (і це ж при тому, що дозволені були лише три мови - іврит, грецька, латина). А як епілог слід вважати прибуття учнів солунських братів до Болгарії у 886 році, де в подальшому було укладено власне кирилицю.
Окрім солунських братів, ми знайомимося також із регентшою Феодорою (яка не лише остаточно закрила питання з іконоборцями, а ще й показала приклад прозорого використання держказни), патріархом Ігнатієм (який не побоявся поставити на місце Варду, тим самим наразивши себе на заслання і фізичні тортури, але вистояв, не зрікся престолу і навіть зміг повернутися), авантюрного Фотія (який будучи цілковито світською людиною не відмовився від патріаршого престолу, а потім спільно з Кирилом провернув "диво" з мощами), Людовіка Німецького (стратег з дуже складними сімейними стосунками), моравського князя Ростислава і болгарського хана Бориса (які віртуозно грали у дипломатію між франками і ромеями) та багатьох інших. Ці історичні постаті з легкої руки автора постають яскравими і живими, а їх мотиви у авторській інтерпретації стають зрозумілими і дуже логічними. І це якась магія - наблизити до сьогодення людей і події більш як тисячолітньої давнини!
Мені направду сподобалася подача матеріалу (наприклад, я ніколи не уявляла католицьку і православну церкви як різних "провайдерів" християнства). Автор не боїться приміряти сучасні контексти на середньовічні події та релігійні постаті - і це максимально актуалізує оті далекі темні часи для сучасності. Навіть джерела у цій книзі подані нестандартно!
Щоправда, мені зовсім не зайшла структура книги, бо ліричні відступи виявлялися зовсім не відступами, а глобальним історичним тлом для розуміння причин і наслідків діяльності солунських братів. Також іноді губилася хронологія, тому було б непогано, окрім карти, дати читачу якусь базову хронологічну таблицю як орієнтир під час читання розкиданих у часі історичних подій (бо мені таку шпаргалку довелося робити самостійно). Але всі ці зауваги - ніщо, у порівнянні з тим відкриттям, яке дозволив мені зробити автор - історія середньовіччя аж ніяк не нудна! Вона досі актуальна, світоглядоформуюча і насправді цікава, якщо не боятися знімати полуду виправдань і називати речі своїми іменами.
І наостанок... «Слов'янське письмо, за всієї утилітарності його запровадження у відповідності до політичного моменту епохи, справді відкрило цілий Світ письмової культури для абсолютно безголосої до того сили-силенної людиськ». Саме діяльність солунських братів детермінувала те, що «слов'яни нарешті "заговорили власним голосом", з'явилася перша, найстарша в усьому слов'янському світі, руська літописна традиція. Слов'яни нарешті, не минуло й пів тисячоліття (чи трошки більше), перетворилися з об'єкта на суб'єкт історієписання».
І я навіть не можу і не хочу уявляти, що зараз цей текст я могла би писати латинкою)
Десь у глибині душі я підозрювала, що маю величезні прогалини в історії середньовіччя, але якось ніколи не задумувалася про необхідність їх заповнення. Тому коли почала читати цю книгу, то першим інстинктом було відкласти її, ну бо якщо автор пише незрозуміло, то це ж його проблема, а не моя? Але автору буквально вдалося те, що називається "взяти на слабо". І після кількох підходів до гуглу таки виявилося, що "проблема" не в авторі, а в мені - а точніше у тому, що я не мала достатньої бази для розуміння ключових понять. Після заповнення прогалин у понятійному апараті та географії середньовіччя (Візантія, Константинополь, ромеї, католики, франки, Шарлемань, елліни...) читати книгу стало не просто легше, а й справді цікаво. Особливо якщо починати з кінця - з карти.
Тому хай не вводять вас в оману ані величезний шрифт, ані широченні поля, ані скромний обсяг... Ця книга - не розважальна, а передусім світоглядна. Автор міркує про мотиви та способи поширення християнства, з науковою безкомпромісністю підважує присвячені солунським братам компліментарні житі�� (а це майже детективна розшифровка), а також розбирає на атоми тогочасну геополітику (як виявилося, з тих часів нічого не змінилося). І це все не у вигляді сухої теорії, а на жартівливих аналогіях із ХХІ ст. (включно з актуалочками по типу "превентивний удар", "введи війська" та багато іншого).
Ключові лінії, які штовхають сюжет: Хозарська Місія включно з вивченням Кирилом трьох мов та чарівною знахідкою мощей Климента (860 рік), Моравська Місія, для якої було створено глаголицю і яка являла собою лікнеп для мораван, а згодом перемістилася і у східнофранкське Блатенське князівство (з 863 року), та подорож у Рим (867 рік), в результаті якої солунські брати "пропхали буквально щойно створену власноруч церковнослов'янську як офіційну літургійну мову" (і це ж при тому, що дозволені були лише три мови - іврит, грецька, латина). А як епілог слід вважати прибуття учнів солунських братів до Болгарії у 886 році, де в подальшому було укладено власне кирилицю.
Окрім солунських братів, ми знайомимося також із регентшою Феодорою (яка не лише остаточно закрила питання з іконоборцями, а ще й показала приклад прозорого використання держказни), патріархом Ігнатієм (який не побоявся поставити на місце Варду, тим самим наразивши себе на заслання і фізичні тортури, але вистояв, не зрікся престолу і навіть зміг повернутися), авантюрного Фотія (який будучи цілковито світською людиною не відмовився від патріаршого престолу, а потім спільно з Кирилом провернув "диво" з мощами), Людовіка Німецького (стратег з дуже складними сімейними стосунками), моравського князя Ростислава і болгарського хана Бориса (які віртуозно грали у дипломатію між франками і ромеями) та багатьох інших. Ці історичні постаті з легкої руки автора постають яскравими і живими, а їх мотиви у авторській інтерпретації стають зрозумілими і дуже логічними. І це якась магія - наблизити до сьогодення людей і події більш як тисячолітньої давнини!
Мені направду сподобалася подача матеріалу (наприклад, я ніколи не уявляла католицьку і православну церкви як різних "провайдерів" християнства). Автор не боїться приміряти сучасні контексти на середньовічні події та релігійні постаті - і це максимально актуалізує оті далекі темні часи для сучасності. Навіть джерела у цій книзі подані нестандартно!
Щоправда, мені зовсім не зайшла структура книги, бо ліричні відступи виявлялися зовсім не відступами, а глобальним історичним тлом для розуміння причин і наслідків діяльності солунських братів. Також іноді губилася хронологія, тому було б непогано, окрім карти, дати читачу якусь базову хронологічну таблицю як орієнтир під час читання розкиданих у часі історичних подій (бо мені таку шпаргалку довелося робити самостійно). Але всі ці зауваги - ніщо, у порівнянні з тим відкриттям, яке дозволив мені зробити автор - історія середньовіччя аж ніяк не нудна! Вона досі актуальна, світоглядоформуюча і насправді цікава, якщо не боятися знімати полуду виправдань і називати речі своїми іменами.
І наостанок... «Слов'янське письмо, за всієї утилітарності його запровадження у відповідності до політичного моменту епохи, справді відкрило цілий Світ письмової культури для абсолютно безголосої до того сили-силенної людиськ». Саме діяльність солунських братів детермінувала те, що «слов'яни нарешті "заговорили власним голосом", з'явилася перша, найстарша в усьому слов'янському світі, руська літописна традиція. Слов'яни нарешті, не минуло й пів тисячоліття (чи трошки більше), перетворилися з об'єкта на суб'єкт історієписання».
І я навіть не можу і не хочу уявляти, що зараз цей текст я могла би писати латинкою)
June 2, 2025
3.5
Власне це про двох котигорошків, які врешті придумали нам кирилицю (за підсумком творчої діяльності), але для мене ця книжка корисна передусім історичними байками про географічно незрозумілі події.
Тобто не те щоб я без мапи і після прочитання розберуся, де Нітра, а де бігали булгари, але це вже мій географічний кретинізм, а от історичну пляму непогано закрили. Бо після шкільного курсу залишалося враження, що Кирило і Мефодій плавали в якійсь міфічній території, де варилися купа племен з більш-менш знайомими іменами, але хто це і що це — ну таке, приблизно космос. Хоча деяке усвідомлення, що коли візантійського імператора назвали Болгаробойцею, бо він мав би бити якихось болгар, напрохувалося.
Тож лікнеп про слов’ян серед мене успішно проведено, дякую за це автору. Місцями жартів було дещо забагато, але в цілому дуже швидко і легко читається, просимо ще.
Власне це про двох котигорошків, які врешті придумали нам кирилицю (за підсумком творчої діяльності), але для мене ця книжка корисна передусім історичними байками про географічно незрозумілі події.
Тобто не те щоб я без мапи і після прочитання розберуся, де Нітра, а де бігали булгари, але це вже мій географічний кретинізм, а от історичну пляму непогано закрили. Бо після шкільного курсу залишалося враження, що Кирило і Мефодій плавали в якійсь міфічній території, де варилися купа племен з більш-менш знайомими іменами, але хто це і що це — ну таке, приблизно космос. Хоча деяке усвідомлення, що коли візантійського імператора назвали Болгаробойцею, бо він мав би бити якихось болгар, напрохувалося.
Тож лікнеп про слов’ян серед мене успішно проведено, дякую за це автору. Місцями жартів було дещо забагато, але в цілому дуже швидко і легко читається, просимо ще.
October 13, 2025
Автор завдяки своїй (не завжди звичній) манері оповіді зробив цікавою академічну подію та ще й написав про неї історію майже на 200 сторінок.
Манера оповіді мені спочатку була складною для сприйняття, мабуть, я б її охарактеризувала, як іронічно-саркастичну із сучасним сленгом, яка відволікала від важливих подій у хронології. Але потім до такого написання звикаєш, розумієш, що автор хотів наблизити читача до подій, які були багато років тому, таким нестандартним способом.
Цікаво було читати не лише про вплив праці та подорожей Кирила на тогочасний та майбутній слов'янський світ, а й про історичні баталії, що відбувалися на фоні цього. Це допомогло мені уявити краще тогочасну епоху та характер правителів та інших персон.
Тому книжка мені сподобалася, дізналася багато нового, а для мене це завжди критерій цікавої літератури.
Манера оповіді мені спочатку була складною для сприйняття, мабуть, я б її охарактеризувала, як іронічно-саркастичну із сучасним сленгом, яка відволікала від важливих подій у хронології. Але потім до такого написання звикаєш, розумієш, що автор хотів наблизити читача до подій, які були багато років тому, таким нестандартним способом.
Цікаво було читати не лише про вплив праці та подорожей Кирила на тогочасний та майбутній слов'янський світ, а й про історичні баталії, що відбувалися на фоні цього. Це допомогло мені уявити краще тогочасну епоху та характер правителів та інших персон.
Тому книжка мені сподобалася, дізналася багато нового, а для мене це завжди критерій цікавої літератури.
January 26, 2026
Як автор визнає на початку, ця книга не історична монографія. Книга зародилася із постів автора у ФБ, але на жаль у багатьох моментах вона так і залишилась окремими статтями, зібраними у книжку. У «передслові» книжка називається «несерйозною», я б назвала іі скоріше «незрозумілою». Щоб зрозуміти авторську іронію, читачу треба бути «в темі». (Трошки контексту для не- істориків не завадило б.)
Крім того, подекуди автору важко зосередитися на одній темі, він хоче намалювати «широкими мазками» картину історіі Візантійськоі імперіі, Європи- «ліричні відступи». Це трохи дратує, бо не знаєш куди приведуть автора його роздуми.
Але треба бути обʼєктивною, хоч формат книги і незвичний, але я узнала щось нове про Кирила та Мефодія та про історію Болгаріі, та запланувала відвідати Базиліку Святого Клімента в Римі.
Крім того, подекуди автору важко зосередитися на одній темі, він хоче намалювати «широкими мазками» картину історіі Візантійськоі імперіі, Європи- «ліричні відступи». Це трохи дратує, бо не знаєш куди приведуть автора його роздуми.
Але треба бути обʼєктивною, хоч формат книги і незвичний, але я узнала щось нове про Кирила та Мефодія та про історію Болгаріі, та запланувала відвідати Базиліку Святого Клімента в Римі.
January 9, 2026
Тон книжки відверто заважав її читати. Забагато жартів, до того ж з алюзіями на радянщину. Хоч тема важлива й актуальна, бо життя та діяльність Кирила і Мефодія наочно ілюструють, як велика політика ухвалює рішення, що в історичній перспективі впливатимуть на сотні тисяч, а потім і мільйони людей.
Євген Синиця робить висновок, що Солунські Брати, попри їх талант опинятися в доречному місці у слушний час, були знаряддям геополітичних інтриг Візантійського імператора Михаїла III, який прагнув послабити вплив Папи Римського на теренах Центральної та Східної Європи. Ось так…
Євген Синиця робить висновок, що Солунські Брати, попри їх талант опинятися в доречному місці у слушний час, були знаряддям геополітичних інтриг Візантійського імператора Михаїла III, який прагнув послабити вплив Папи Римського на теренах Центральної та Східної Європи. Ось так…
December 2, 2025
Слухати пана Євгена неймовірно цікаво, а от читати виявилось складніше. В післяслові, коли зʼясувалось, що це все - окультурені фейсбук-нотатки, стало простіше прийняти і стиль письма, і логіку викладу думки.
Як розвідка - дуже класно, такого повздовжного зрізу окремих історичних періодів (особисто мені) дуже не вистачає. Але з легким читанням не склалося, на жаль.
Можливо, допомогло б більше редакторської роботи - мʼякше поєднати розрізнені частини і знизити градус кипучості оповіді.
Як розвідка - дуже класно, такого повздовжного зрізу окремих історичних періодів (особисто мені) дуже не вистачає. Але з легким читанням не склалося, на жаль.
Можливо, допомогло б більше редакторської роботи - мʼякше поєднати розрізнені частини і знизити градус кипучості оповіді.
February 23, 2026
Цікаво, але манера написання і гумор у книзі зайдуть читачам, чий вік наближається до пенсійного
Displaying 1 - 11 of 11 reviews