What do you think?
Rate this book
Імператор повені
Роман Володимира Єшкілєва «Імператор повені» є однією із найперших спроб нового естетичного прочитання нашого минулого. Автор пропонує не гуманістичний, вільний від штампів народництва і буржуазного сентименталізму, погляд на історичні події XVII ст. Цей задум не заважає присутності в романі пригод у стилі «фентезі», язичницької метафізики і невблаганної самобутності українського народу.
200 pages, Hardcover
Published January 1, 2004
3 people want to read
About the author
Володимир Єшкілєв
31 books12 followersВолодимир Єшкілєв - український прозаїк, поет, есеїст, організатор літературного процесу.
Народився 23 травня 1965 р. у Івано-Франківську, Українська РСР. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (тепер — Прикарпатський університет імені Василя Стефаника) (1988). У 1988—1998 рр. працював учителем історії і правознавства (в івано-франківських середніх школах № 18 і № 12) та викладачем (з 2001 р. — старшим викладачем, з 2004 до 2011 рр. — на посаді доцента) Західно-українського економіко-правничого університету.
З 2018 р. активно займається кінодраматургією.
Народився 23 травня 1965 р. у Івано-Франківську, Українська РСР. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (тепер — Прикарпатський університет імені Василя Стефаника) (1988). У 1988—1998 рр. працював учителем історії і правознавства (в івано-франківських середніх школах № 18 і № 12) та викладачем (з 2001 р. — старшим викладачем, з 2004 до 2011 рр. — на посаді доцента) Західно-українського економіко-правничого університету.
З 2018 р. активно займається кінодраматургією.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
October 24, 2024
EX LIBRIS Abraham Hosebr:
“Імператор повені” Володимира Єшкілєва – Карнавал, який завжди з тобою
“Блакитна на доторк енергія промкнулася до його єства і розклала дійсність на різні способи дріб’язковості. Сузір’я спалахнули під повіками прочанина, і вібруючі голоси загомоніли в його потилиці.”
Бувають на стільки багаті й насичені тексти, що після їх прочитання просто непорушно сидиш із відкритим ротом і не знаєш, як описати свої враження. Бо коли голова поглинула стільки майстерно сплетених образів та слів, розумієш, що передати цей смак неможливо. То треба куштувати і не просто куштувати, а повільно з насолодою смакувати. Так можна описати моє двотижневе читання роману Володимира Єшкілєва “Імператор повені”.
Книжка дуже динамічна. З перших сторінок нас запрошують у вимір Справжньої Таємниці. Головний герой з чудернацьким іменом Анемподест, мандрує просторами барокової Галичини, несучи під пахою загорнуте в шмату палацове бра. Кожному стрічному він представляється духівником, який мандрує до Єрусалиму. De Fool, Драб, Блазень. А ще – Витискувач, Месія по-неволі.
В книзі є багато-пре-багато дивних милозвучних слів. Бо це література, тут цікаве не тільки те що описано, а і як воно описано. Від насолоди мовою підготований читач переходить до насолоди чисельними посиланнями. В основному на Біблію та класичні тексти. Багато каламбурів, багато гумору. Улюблені Єшкілєвські щури перекочували сюди з “Пафосу”. В фінальній сцені, з Парфанієм і Аттиком легко вгадується сюжет з “Онаґра” Миколая Хомського, а це своєю чергою провадить нас до оповідання “Парадокс Хомського” з культової збірки “Візантійська фотографія”.
Щоб зробити само цитату не потрібно бути генієм, але щоб зробити на стільки приховану, витончену само цитату, без геніальності не обійтись.
В автографі до книги Володимир намалював веселу вухату пичку і підписав – садхузаг, але, предтеч цих Закреслюючих Істот, можна знайти у все тому ж “Онаґрі”!
Ось ця цитата у всій її нестримній красі:
“Захоплений текстовим виром, добродій Іржон у своїй книзі не в силах утриматись від смакування. На 96-й сторінці свого опусу він цитує Хомського, наводячи блискучий уривок з «Онагру», де Миколай описує зустріч у битві африканських бойових слонів Птолемея з індійськими Антіоха. Першоджерело епізоду — Полібій, який детально описав Рафійську битву. Я теж зацитую Хомського:
«Розділені сто тисячоліть тому катастрофою Гондвани, дві видові гілки облисілих мамонтоїдів Півдня зустрілись біля Рафії, настовбурчили хоботи, з невимовною огидою відчули знайоме у незнайомому, неподібне в подібному; заревіли. Від того реву захитались дерев'яні криївки на хребтах грізних довгоносиків і породили у візничих відчуття нетривкості збаламученого царями Всесвіту. Слони вирішили битись; їх бажання досягло слонячих кісток у надрах обох половин розколотої Гондвани, і предки бойових слонів Рафійської баталії, ті, що бачили цнотливе юне Сонце палеоліту, застогнали у звірячому вирії, оплакуючи знавіснілість праправнуків своїх…»”
Ще один цікавий пласт книжки – гностичний. “Імператора повені” з легкістю можна вважати чи не найкращою ілюстрацією поняття гностичного деміурга. Події роману відбуваються в двох паралельних та все ж пов’язаних між собою світах: “Нереґулярні фраґменти структури у паралельних явностях мають ознаки подібності.”
Поки Анемподест спить в одному світі – він пробуджується в іншому. Дуже цікаво Володимир бавиться з архетипами. Наприклад Велика Матір тут назвається Баба Матка і влучно стріляє з лука, та й в ближньому боя ця бабера з легкістю тлумить всяких потороч та монстрів.
Монстри це взагалі окрема тема. В одному з епізодів, Анемподеста проводять залами велетенського музею-кунсткамери, де за вітринами містяться таксидеромовані мумії різних міфічних створінь. Я не насмілюсь сказати, що тут Єшкілєв наслідує знамениту Борхесову “Книгу вигаданих істот”. Адже творіння Хорхе-Луїса це просто антологія різноманітних фактів про міфічних тварин, але тексту Борхеса там не багато.
В той час, як Єшкілєв не тільки описує вже існуючих гемонів, мантикор (напевно, улюблене звірятко автора), катоблепів та сфінксів, а й додає їх нові різновиди, купно з латинськими номінаціями і взагалі придумує абсолютно нових монстрів:
“— Ти питав про алярмічного порскача? Ось він. — Ключар підвів прочанина до невеликої призми, зробленої з товстих скляних пластин. — На перший погляд — звичайнісінька мирна нутрія, Pile reburrus, але з прихованою бомбою у стравоході. Порскачів тепер надмірно розвелося у північних лісах… Кажуть, під час шлюбних ігрищ їх щоночі бабахкає до десятка… До речі, он там, — Гімнософіст показав на сусідній саркофаг, — мумія василиска, біля якої нас повинна була чекати шановна панна Дефлорація.”
Цей текст – колекція різнобарвних візій та сцен, які хочеться розглядати і аналізувати, як аркани Таро. Я впевнений, що ще не раз перечитуватиму його і щоразу знаходитиму щось нове.
Окремої зірочки заслуговує прекрасний дизайн Юрка Коха і Анни-Погрібної Кох! Сама обкладинка виглядає, як рама картини, або ж дзеркала. Два обличчя – розрізнені сили. Череп і корона імператора. Здеструктований надпис ззаду і всюдисущий лікувальний щур, котрий догризає шаблю. Внутрішні ілюстрації – аплікації з гравюр в стилі культового “Тижня Доброти” Макса Ернста.
На одному з головних арканів Таро – Танцівниця, Аніма Мунді, виконує свій вічний танець в оточенні Чотирьох. Вона танцює, що б цей Світ існував. Аналогом такого життєтворчого танцю в романі є Карнавал:
Карнавал — перевернений світ.
Карнавал не знає розбіжностей між акторами
і глядачами. В Карнавалі всі учасники активні.
Закони, заборони, обмеження, ієрархії і пов’язані
з ними страх, пієтет, етикет на час Карнавалу
втрачають своє значення.
Карнавал єднає, примножує, лучить священне
з буденним, високе з низьким, велике
з малим, добро із звичайним злом…
Врешті і сам текст виконує функцію такого Карнавалe, але тільки для одного глядача-читача. Книга вже видавалася тричі і добре було б передбачити сакральну четвірку. Бо ми потребуємо складної краси, навіть, якщо і всі довкола говорять, кричать і нашіптують протилежне.
“— А потім?
— А потім ми всі, чоловіче, нап’ємося святої вологи з Потоку Хореф… Або не нап’ємося, якщо Зумовленість переможе Спонтанність…
— …І побачимо птахів надвечір’я?
— Ага. Цілу зграю птахів, чоловіче. Небесні легіони сутінкового птаства.”
“Імператор повені” Володимира Єшкілєва – Карнавал, який завжди з тобою
“Блакитна на доторк енергія промкнулася до його єства і розклала дійсність на різні способи дріб’язковості. Сузір’я спалахнули під повіками прочанина, і вібруючі голоси загомоніли в його потилиці.”
Бувають на стільки багаті й насичені тексти, що після їх прочитання просто непорушно сидиш із відкритим ротом і не знаєш, як описати свої враження. Бо коли голова поглинула стільки майстерно сплетених образів та слів, розумієш, що передати цей смак неможливо. То треба куштувати і не просто куштувати, а повільно з насолодою смакувати. Так можна описати моє двотижневе читання роману Володимира Єшкілєва “Імператор повені”.
Книжка дуже динамічна. З перших сторінок нас запрошують у вимір Справжньої Таємниці. Головний герой з чудернацьким іменом Анемподест, мандрує просторами барокової Галичини, несучи під пахою загорнуте в шмату палацове бра. Кожному стрічному він представляється духівником, який мандрує до Єрусалиму. De Fool, Драб, Блазень. А ще – Витискувач, Месія по-неволі.
В книзі є багато-пре-багато дивних милозвучних слів. Бо це література, тут цікаве не тільки те що описано, а і як воно описано. Від насолоди мовою підготований читач переходить до насолоди чисельними посиланнями. В основному на Біблію та класичні тексти. Багато каламбурів, багато гумору. Улюблені Єшкілєвські щури перекочували сюди з “Пафосу”. В фінальній сцені, з Парфанієм і Аттиком легко вгадується сюжет з “Онаґра” Миколая Хомського, а це своєю чергою провадить нас до оповідання “Парадокс Хомського” з культової збірки “Візантійська фотографія”.
Щоб зробити само цитату не потрібно бути генієм, але щоб зробити на стільки приховану, витончену само цитату, без геніальності не обійтись.
В автографі до книги Володимир намалював веселу вухату пичку і підписав – садхузаг, але, предтеч цих Закреслюючих Істот, можна знайти у все тому ж “Онаґрі”!
Ось ця цитата у всій її нестримній красі:
“Захоплений текстовим виром, добродій Іржон у своїй книзі не в силах утриматись від смакування. На 96-й сторінці свого опусу він цитує Хомського, наводячи блискучий уривок з «Онагру», де Миколай описує зустріч у битві африканських бойових слонів Птолемея з індійськими Антіоха. Першоджерело епізоду — Полібій, який детально описав Рафійську битву. Я теж зацитую Хомського:
«Розділені сто тисячоліть тому катастрофою Гондвани, дві видові гілки облисілих мамонтоїдів Півдня зустрілись біля Рафії, настовбурчили хоботи, з невимовною огидою відчули знайоме у незнайомому, неподібне в подібному; заревіли. Від того реву захитались дерев'яні криївки на хребтах грізних довгоносиків і породили у візничих відчуття нетривкості збаламученого царями Всесвіту. Слони вирішили битись; їх бажання досягло слонячих кісток у надрах обох половин розколотої Гондвани, і предки бойових слонів Рафійської баталії, ті, що бачили цнотливе юне Сонце палеоліту, застогнали у звірячому вирії, оплакуючи знавіснілість праправнуків своїх…»”
Ще один цікавий пласт книжки – гностичний. “Імператора повені” з легкістю можна вважати чи не найкращою ілюстрацією поняття гностичного деміурга. Події роману відбуваються в двох паралельних та все ж пов’язаних між собою світах: “Нереґулярні фраґменти структури у паралельних явностях мають ознаки подібності.”
Поки Анемподест спить в одному світі – він пробуджується в іншому. Дуже цікаво Володимир бавиться з архетипами. Наприклад Велика Матір тут назвається Баба Матка і влучно стріляє з лука, та й в ближньому боя ця бабера з легкістю тлумить всяких потороч та монстрів.
Монстри це взагалі окрема тема. В одному з епізодів, Анемподеста проводять залами велетенського музею-кунсткамери, де за вітринами містяться таксидеромовані мумії різних міфічних створінь. Я не насмілюсь сказати, що тут Єшкілєв наслідує знамениту Борхесову “Книгу вигаданих істот”. Адже творіння Хорхе-Луїса це просто антологія різноманітних фактів про міфічних тварин, але тексту Борхеса там не багато.
В той час, як Єшкілєв не тільки описує вже існуючих гемонів, мантикор (напевно, улюблене звірятко автора), катоблепів та сфінксів, а й додає їх нові різновиди, купно з латинськими номінаціями і взагалі придумує абсолютно нових монстрів:
“— Ти питав про алярмічного порскача? Ось він. — Ключар підвів прочанина до невеликої призми, зробленої з товстих скляних пластин. — На перший погляд — звичайнісінька мирна нутрія, Pile reburrus, але з прихованою бомбою у стравоході. Порскачів тепер надмірно розвелося у північних лісах… Кажуть, під час шлюбних ігрищ їх щоночі бабахкає до десятка… До речі, он там, — Гімнософіст показав на сусідній саркофаг, — мумія василиска, біля якої нас повинна була чекати шановна панна Дефлорація.”
Цей текст – колекція різнобарвних візій та сцен, які хочеться розглядати і аналізувати, як аркани Таро. Я впевнений, що ще не раз перечитуватиму його і щоразу знаходитиму щось нове.
Окремої зірочки заслуговує прекрасний дизайн Юрка Коха і Анни-Погрібної Кох! Сама обкладинка виглядає, як рама картини, або ж дзеркала. Два обличчя – розрізнені сили. Череп і корона імператора. Здеструктований надпис ззаду і всюдисущий лікувальний щур, котрий догризає шаблю. Внутрішні ілюстрації – аплікації з гравюр в стилі культового “Тижня Доброти” Макса Ернста.
На одному з головних арканів Таро – Танцівниця, Аніма Мунді, виконує свій вічний танець в оточенні Чотирьох. Вона танцює, що б цей Світ існував. Аналогом такого життєтворчого танцю в романі є Карнавал:
Карнавал — перевернений світ.
Карнавал не знає розбіжностей між акторами
і глядачами. В Карнавалі всі учасники активні.
Закони, заборони, обмеження, ієрархії і пов’язані
з ними страх, пієтет, етикет на час Карнавалу
втрачають своє значення.
Карнавал єднає, примножує, лучить священне
з буденним, високе з низьким, велике
з малим, добро із звичайним злом…
Врешті і сам текст виконує функцію такого Карнавалe, але тільки для одного глядача-читача. Книга вже видавалася тричі і добре було б передбачити сакральну четвірку. Бо ми потребуємо складної краси, навіть, якщо і всі довкола говорять, кричать і нашіптують протилежне.
“— А потім?
— А потім ми всі, чоловіче, нап’ємося святої вологи з Потоку Хореф… Або не нап’ємося, якщо Зумовленість переможе Спонтанність…
— …І побачимо птахів надвечір’я?
— Ага. Цілу зграю птахів, чоловіче. Небесні легіони сутінкового птаства.”
Displaying 1 of 1 review