Що таке річка? Це плин часу, рух і невловна мінливість. Це береги, на яких стоїть місто, і вільна вода, позбавлена чіткої форми. Її глибини знають про все. Предмети на її дні пам’ятають про кожен доторк своїх власників. Вона розчиняє складні конструкції речень, і слова перетворює на воду — тобто на себе.
Це дивовижно, яку стійку обважнілу атмосферу має збірка. Автор ніби вкручує себе саморізом у спогади про дитинство та юність, щоб у сьогоденні з них виросло щось більше.
На третині відчула своєрідну тривогу, бо обрані Олександром образи ставали все більш знайомими: рибалки з бурами біля ополонок; поїздки під рамою на велосипеді; вечірня промзона; пʼять малих дірок, зроблені шилом.
Як завжди, судомно чекала на силабо-тонічні вірші, але це очікування було того варте. Сподобалось, як автор залишає просту мову для любові, а складну — для дослідження атомного вибуху наприкінці.