What do you think?
Rate this book
Жіноче тіло у традиційній культурі українців
Досліджуване авторкою питання стосуюється прихованих, потаємних, особистих ракурсів життя людини.
У науці протягом тривалого часу на тему сексуальності, тілесності було накладене негласне табу через її нібито непристойність та «неакадемічність». Тому науковці досі її просто не помічали або обмежувалися кількома абстрактними абзацами, якщо тему не можна було оминути.
В книзі Ірини Ігнатенко «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» з погляду етнології розглянуто народні вірування, світоглядні уявлення, обрядові ритуали та народно-медичні практики, пов’язані з жіночим тілом.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють середину ХІХ – початок ХХ ст., тобто останній період побутування традиційної культури в доіндустріальну епоху.
У науці протягом тривалого часу на тему сексуальності, тілесності було накладене негласне табу через її нібито непристойність та «неакадемічність». Тому науковці досі її просто не помічали або обмежувалися кількома абстрактними абзацами, якщо тему не можна було оминути.
В книзі Ірини Ігнатенко «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» з погляду етнології розглянуто народні вірування, світоглядні уявлення, обрядові ритуали та народно-медичні практики, пов’язані з жіночим тілом.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють середину ХІХ – початок ХХ ст., тобто останній період побутування традиційної культури в доіндустріальну епоху.
224 pages, Unknown Binding
First published January 1, 2013
7 people are currently reading
210 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 25 of 25 reviews
June 30, 2021
Ніби жахастик прочитала. Як же добре жити в ХХІ столітті!
Дізналася багато нового.
Про місячні – що це кара божої матері, бо служниця, яка мала винести закривавлену сорочку після народження Христа, взяла й подивилася на ту сорочку, хоча сказано було того не робити. Того коли вже клімакс і місячних нема – кара нарешті знімається і це, якщо вірити книжці, чи не найкращий період в житті жінки. Щоправда, треба до того все життя прожити по правилах і не спозориться ніде. Цікава легенда, що після Едему бог обох покарав місячними, але богородиця потім відпросила чоловіків, бо вони не носять спідниць і їм невдобно коли в них тече кров.
Про вечорниці – що дівчата з парубками спали разом, ще й домовлялися хто з ким спить під одним рядном. Я чогось думала, що це просто танці-пісні-ігри, зажимання в кущах ніхто не відміняв, але щоб так "офіційно" всі разом ночували й батьки навіть заохочували на таке ходити то ні. І не ходити на такі вечорниці часто означало мати погані шанси вийти заміж. Гра в "притулу" взагалі жесть. Враховуючи всі жахи, які ставалися з дівчиною, що звинувачували у сексі до шлюбу, або яка завагітніла, дуже дивно що старше покоління якось не дуже активно проводило виховну роботу з приводу що і куди не треба вставляти. Дівчата могли просто не знати звідки беруться діти, поки якийсь бравий парубок не користався ними.
Про весілля – що обряд "комори" буде снитися мені в кошмарах. Молоду і молодого зачиняють в коморі, де за 5-30 хвилин він має її дефлорувати і показати усім закривавлену сорочку. Перед цим родички молодого повністю роздягають молоду, обшукують чи вона ніде не сховала щось гостре, щоб зімітувати втрату цноти. Це все під пісні й танці біля дверей комори. Якщо в молодого від такого стресу ніц не вийшло, за діло береться дружба, пан, або хто там далі по ієрархії. На крайняк, рука свекрухи теж підійде. В разі успіху – закривавлену сорочку носять по селу, радуються і вішають на чільне місце. А взагалі отлічно коли крові дофіга і нею можна поливати вулики, городи, сади і т.д, шоб всьо було гарне і плодовите. Якщо крові нема – вічний позор, якщо виживеш після того як тебе поб'є чоловік і всі його родичі.
Про шлюб – тоді легше не стає. Не родиш кожен рік – погано, родиш кожен рік – теж погано, не родиш взагалі – покарана богом за тяжкі гріхи, а які саме там вже люде придумають. А взагалі секс то гріх, тільки для розмноження треба. Дітей не можна робити протягом трьох постів, в середу і в п'ятницю, ну і в неділю канєшно. А краще й перед цими днями нє. На свята теж ніззя і коли щось садиш, прядеш, тчеш, ореш, їдеш в дорогу, просто на всякий случай.
Дізналася багато нового.
Про місячні – що це кара божої матері, бо служниця, яка мала винести закривавлену сорочку після народження Христа, взяла й подивилася на ту сорочку, хоча сказано було того не робити. Того коли вже клімакс і місячних нема – кара нарешті знімається і це, якщо вірити книжці, чи не найкращий період в житті жінки. Щоправда, треба до того все життя прожити по правилах і не спозориться ніде. Цікава легенда, що після Едему бог обох покарав місячними, але богородиця потім відпросила чоловіків, бо вони не носять спідниць і їм невдобно коли в них тече кров.
Про вечорниці – що дівчата з парубками спали разом, ще й домовлялися хто з ким спить під одним рядном. Я чогось думала, що це просто танці-пісні-ігри, зажимання в кущах ніхто не відміняв, але щоб так "офіційно" всі разом ночували й батьки навіть заохочували на таке ходити то ні. І не ходити на такі вечорниці часто означало мати погані шанси вийти заміж. Гра в "притулу" взагалі жесть. Враховуючи всі жахи, які ставалися з дівчиною, що звинувачували у сексі до шлюбу, або яка завагітніла, дуже дивно що старше покоління якось не дуже активно проводило виховну роботу з приводу що і куди не треба вставляти. Дівчата могли просто не знати звідки беруться діти, поки якийсь бравий парубок не користався ними.
Про весілля – що обряд "комори" буде снитися мені в кошмарах. Молоду і молодого зачиняють в коморі, де за 5-30 хвилин він має її дефлорувати і показати усім закривавлену сорочку. Перед цим родички молодого повністю роздягають молоду, обшукують чи вона ніде не сховала щось гостре, щоб зімітувати втрату цноти. Це все під пісні й танці біля дверей комори. Якщо в молодого від такого стресу ніц не вийшло, за діло береться дружба, пан, або хто там далі по ієрархії. На крайняк, рука свекрухи теж підійде. В разі успіху – закривавлену сорочку носять по селу, радуються і вішають на чільне місце. А взагалі отлічно коли крові дофіга і нею можна поливати вулики, городи, сади і т.д, шоб всьо було гарне і плодовите. Якщо крові нема – вічний позор, якщо виживеш після того як тебе поб'є чоловік і всі його родичі.
Про шлюб – тоді легше не стає. Не родиш кожен рік – погано, родиш кожен рік – теж погано, не родиш взагалі – покарана богом за тяжкі гріхи, а які саме там вже люде придумають. А взагалі секс то гріх, тільки для розмноження треба. Дітей не можна робити протягом трьох постів, в середу і в п'ятницю, ну і в неділю канєшно. А краще й перед цими днями нє. На свята теж ніззя і коли щось садиш, прядеш, тчеш, ореш, їдеш в дорогу, просто на всякий случай.
June 15, 2025
З цієї книжки виходить, що тіло жінки це не її, а виключно спільноти. Якщо у дівчини менструація, то все, це кінець. Їй майже нічого робити не можна, в церкву не зайдеш, пологи не приймеш і т.п. Щодо «притули» відчула крінж🤦🏻♀️ Про обряд комору тут казати теж можна як хуйня якась, головне всунути щоб була кров у дівчини і далі можна продовжити гуляння, але не дай бог вона не «чиста». Та взагалі з цієї книжки виходить, що тіло жінки, це не її тіло, а інших людей, тут навіть і не чоловіка, бо було уточнення, що навіть йому було всеодно, головне для спільноти. Та взагалі, тут якщо дівчина втратила цноту, то винна виключно вона, навіть начхати що та не знала, винна вона. І в тодішні часи, секс був виключно для продовження роду, і після того, як у жінки припинялася менструація, то і секс теж. Відчуття, що я якийсь жахастик почитала.
January 20, 2019
Нарешті! Збиралася читати цю книжку ще коли взнала про перше видання, а зібралася оце лише зараз.
Трохи про зміст : "Жіноче тіло" - це науково-популярна версія уже знакової для української науки монографії, робота про народні уявлення про жіночу тілесність і соціальні ролі, що їх та тілесність визначає. На 200 сторінках (зі вступами, джерелами та дооовгими примітками) дослідниця розповідає про те, як це воно було - бути жінкою в українському селі у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. Про те, як вирішували проблеми під час менструації, про те, чому треба було ходити на вечорниці і що там робили, про те, в чому полягала цінність дівочої цноти як концепту для громади, якою була контрацепція, які перестороги "працювали" під час вагітності, як лікували сифіліс, і яке щастя наступало разом з клімаксом. Але це дослідження не тільки про тілесність як таку, але ще й про страшне слово "гендер" - тобто про соціальну складову фізіології, про дивні повір'я, часто безглузді обмеження, безальтернативні прескрипції та глибини й низини міфологічного мислення. Під час читання регулярно хотілося хапатися за голову, сміятися, червоніти від фінського сорому, а один раз - піти і когось придушити (спойлер: там, де йшлося про комору).
Трохи про структуру : монографічне походження "Жіночого тіла" зчитується на рахунок "Увібрали в груди повітря, щоби сказати раз". У мене вже починає складатися враження, що для українських істориків написати науково-популярну (sic!) книжку без розділів про джерела та історіографію - це все одно, що... ну я не знаю... наче прийти в кінотеатр на коміксоїд без попкорну - можна, звичайно, але сусіди не поймуть. Хоча насправді тут розуміння/нерозуміння мають проявляти не колеги, а читачі, а чи потрібна така лекція читачеві масовому - то вже велике питання, що його багато хто схильний ігнорувати. Попри все, мушу обов'язково підкреслити: в Ірини Ігнатенко розділ про історіографію написаний так, що від нього не хочеться повіситися. А це неабияке досягнення, бо спробувала я була читати "наукпоп", де тихо вмерти кортить уже на вступі. Та й загалом, приємний стиль і здебільшого необтяжливе цитування - це солідні плюси цього видання. А змістова частина тексту організована взагалі як бубочка - коректно, чітко, хронологічно, з проміжними висновками та логічними зв'язками-переходами.
Трохи про користь : користь залежить від того, наскільки читачі орієнтуються у тематиці і наскільки вони готові сприймати правила гри навколо предмету дослідження. Мабуть, найкраще воно має піти для тих, хто з тематикою зіштовхується вперше, але... Але деякі сторінки можуть здатися жорсткуватими, а деякі висновки - не самоочевидними, якщо не мати базового уявлення про жіночі студії (Ірина Ігнатенко майже всюди намагалася дбайливо пояснити, що і чому розглядалося саме так, але в деяких випадках, можливо, треба було розжовувати ще ретельніше). Більш підготовлену аудиторію "Жіноче тіло" бере радше системністю, логічними акцентами та джерельною базою (джерельна база тут класу "Моє ж ти сонечко!"). Для мене щось перекликалося з уже відомим (зокрема за "Жінкою в традиційній українській культурі" Оксани Кісь), щось ставало підтвердженням почутого/недочутого з шкільних-університетських курсів (переважно української літератури - хто нас краще за книжечки навчить), а щось було щирим сюрпризом.
Трохи про видання : обкладинка ґут, верстка ґут, ідея надрукувати книжку не-чорною фарбою - зер ґут. Зміст в кінці - "незарах", незручно дуже. Ілюстративний матеріал - коли як. Коли доречний, коли недоречний, але пікселів не вистачило всім картинкам - і якість зображень не айс, а папір під таке діло взагалі не годиться. Але як спроба переробити наукове видання під інтереси масової аудиторії - залік. Тепер ще треба визначитися з тим, чи варто читати парне "Чоловіче тіло" - кажуть, там з джерельною базою все не настільки яскраво.
Трішки розширена версія відгуку з поясненням, чому ж я підхопилася і побігла читати нині є в блозі.
Трохи про зміст : "Жіноче тіло" - це науково-популярна версія уже знакової для української науки монографії, робота про народні уявлення про жіночу тілесність і соціальні ролі, що їх та тілесність визначає. На 200 сторінках (зі вступами, джерелами та дооовгими примітками) дослідниця розповідає про те, як це воно було - бути жінкою в українському селі у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. Про те, як вирішували проблеми під час менструації, про те, чому треба було ходити на вечорниці і що там робили, про те, в чому полягала цінність дівочої цноти як концепту для громади, якою була контрацепція, які перестороги "працювали" під час вагітності, як лікували сифіліс, і яке щастя наступало разом з клімаксом. Але це дослідження не тільки про тілесність як таку, але ще й про страшне слово "гендер" - тобто про соціальну складову фізіології, про дивні повір'я, часто безглузді обмеження, безальтернативні прескрипції та глибини й низини міфологічного мислення. Під час читання регулярно хотілося хапатися за голову, сміятися, червоніти від фінського сорому, а один раз - піти і когось придушити (спойлер: там, де йшлося про комору).
Трохи про структуру : монографічне походження "Жіночого тіла" зчитується на рахунок "Увібрали в груди повітря, щоби сказати раз". У мене вже починає складатися враження, що для українських істориків написати науково-популярну (sic!) книжку без розділів про джерела та історіографію - це все одно, що... ну я не знаю... наче прийти в кінотеатр на коміксоїд без попкорну - можна, звичайно, але сусіди не поймуть. Хоча насправді тут розуміння/нерозуміння мають проявляти не колеги, а читачі, а чи потрібна така лекція читачеві масовому - то вже велике питання, що його багато хто схильний ігнорувати. Попри все, мушу обов'язково підкреслити: в Ірини Ігнатенко розділ про історіографію написаний так, що від нього не хочеться повіситися. А це неабияке досягнення, бо спробувала я була читати "наукпоп", де тихо вмерти кортить уже на вступі. Та й загалом, приємний стиль і здебільшого необтяжливе цитування - це солідні плюси цього видання. А змістова частина тексту організована взагалі як бубочка - коректно, чітко, хронологічно, з проміжними висновками та логічними зв'язками-переходами.
Трохи про користь : користь залежить від того, наскільки читачі орієнтуються у тематиці і наскільки вони готові сприймати правила гри навколо предмету дослідження. Мабуть, найкраще воно має піти для тих, хто з тематикою зіштовхується вперше, але... Але деякі сторінки можуть здатися жорсткуватими, а деякі висновки - не самоочевидними, якщо не мати базового уявлення про жіночі студії (Ірина Ігнатенко майже всюди намагалася дбайливо пояснити, що і чому розглядалося саме так, але в деяких випадках, можливо, треба було розжовувати ще ретельніше). Більш підготовлену аудиторію "Жіноче тіло" бере радше системністю, логічними акцентами та джерельною базою (джерельна база тут класу "Моє ж ти сонечко!"). Для мене щось перекликалося з уже відомим (зокрема за "Жінкою в традиційній українській культурі" Оксани Кісь), щось ставало підтвердженням почутого/недочутого з шкільних-університетських курсів (переважно української літератури - хто нас краще за книжечки навчить), а щось було щирим сюрпризом.
Трохи про видання : обкладинка ґут, верстка ґут, ідея надрукувати книжку не-чорною фарбою - зер ґут. Зміст в кінці - "незарах", незручно дуже. Ілюстративний матеріал - коли як. Коли доречний, коли недоречний, але пікселів не вистачило всім картинкам - і якість зображень не айс, а папір під таке діло взагалі не годиться. Але як спроба переробити наукове видання під інтереси масової аудиторії - залік. Тепер ще треба визначитися з тим, чи варто читати парне "Чоловіче тіло" - кажуть, там з джерельною базою все не настільки яскраво.
Трішки розширена версія відгуку з поясненням, чому ж я підхопилася і побігла читати нині є в блозі.
August 6, 2014
Три деталі, які я дізналася з книжки "Жіноче тіло у традиційній культурі українців" Ірини Ігнатенко:
- Аборти робили веретеном, також пили ртуть і товчене скло
- Щодо зачаття під час місячних ("циган" або "сорочаного") було дві думки 1) дитина зачата "в красці" буде красивою 2) упирем чи вовкулакою
- І ще метод: оскільки дівчата не знали як то воно секс, парубки змовлялися, зваблювали дівчину, юзали по черзі і казали шо всі так роблять
- Аборти робили веретеном, також пили ртуть і товчене скло
- Щодо зачаття під час місячних ("циган" або "сорочаного") було дві думки 1) дитина зачата "в красці" буде красивою 2) упирем чи вовкулакою
- І ще метод: оскільки дівчата не знали як то воно секс, парубки змовлялися, зваблювали дівчину, юзали по черзі і казали шо всі так роблять
June 10, 2019
Ну, найголовніша думка, яку я для себе видобула з цієї книжки (і вона мені здається важливою) - що у традиційному суспільстві існувала величезна кількість різноманітних поведінкових табу, але в той же час, майже на всі ці табу існували якісь контрдії (магічні, ритуальні і т д), і очевидно люди жили як жилося, дес їх дотримувались, десь вдавались до цих дій, і якщо все йшло добре - то й добре, а як щось траплялося - то мали собі причину (ну, мабуть, для них же ж реальну). І люди (спільнота) уявляли собі цю причину. І так світ і впорядковували. І огляд літератури класний - є на що звернути увагу. Багато чого мені здалося спірним (але це, здається, загалом вада етнографії - некритична віра в те, що як респонденти розповіли, так і було. Там же ж явно десь заморалізовано, десь незручно було незнайомому розповідати, десь розказано як треба щоб було, десь перебільшено і т. д. Але це моя особиста думка). А так, для ознайомлення, якщо трошки обміркувати - то корисно.
February 5, 2017
Для всіх, хто цікавиться гендерною проблематикою і історичним підгрунтям багатьох стереотипів, що застосовують і в нашому постмодерному суспільстві по відношенню до жінки. Через отриманий фах "міжнародні відносини" я вивчала традиції інших народів, тому ставало трохи моторошно від подібності певних ритуалів і обрядів українців з іншими народами світу. Моєю темою досліджень була Південна Азія.
В Індії та Пакистані жінка з менструацією до сих пір вважається "нечистою", навіть хворою, їй не дозволяється робити багато справ і навіть виходити. В одній з цих країн студентки та молоді жінки нещодавно протестували проти цього. Не віриться, що в Україні таке відношення до суто біологічного процесу зберігалось аж до 20-30х рр. ХХ століття.
Неприємно здивував обряд "комори", коли молодих відправляли на "першу шлюбну ніч" посеред свята, давали їм півгодини на все про все, а після, в залежності від результату, розвивався сценарій свята.
Ще з моменту, коли подивилась "Історичну правду з Вахтангом Кіпіані" про вечорниці, зацікавив цей феномен, що існував нібито в той період, коли дівоча цнота цінувалась більш за інші чесноти. Виявляється, вже тоді існувало десятки способів схилити дівчину до близькості - як гуманних, так і не дуже. Причому чутки про непорядність дівчини могли зробити з неї ізгоя навіть в разі їхньої неправдивості.
Читаючи, відразу помічаєш, що жінка звинувачується в усіх смертних гріхах: коли народжує мало та коли багато, коли захворює на хвороби та коли стає "покриткою". Версії чоловіка-спокусника, гвалтівника, тирана чи людини, що хворіє на щось, розглядається вкрай рідко.
Зараз проблеми інші, але оця скореність долі та внутрішня сила, яка дозволяла жінці тяжко працювати та народжувати в рік по дитині, стерегтись хвороб та намагатись завадити небажані вагітності, робить їх подібними з жінками теперішніми, що взяли на свої плечі всі проблеми. Справжнім відкриттям стало ставлення до жінки, що досягла клімактеричного віку, та її роліу сіспільному житті.
Як історику, мені сподобалось також, що авторка використовує велику кількість історичних джерел та усних свідчень, всюди є посилання. Єдине. чого не вистачило, - це об'єму, дуже вже швидко добігла до кінця, та трохи дратувала манера авторки все постійно узагальнювати і повторювати одні й ті самі речі.
В Індії та Пакистані жінка з менструацією до сих пір вважається "нечистою", навіть хворою, їй не дозволяється робити багато справ і навіть виходити. В одній з цих країн студентки та молоді жінки нещодавно протестували проти цього. Не віриться, що в Україні таке відношення до суто біологічного процесу зберігалось аж до 20-30х рр. ХХ століття.
Неприємно здивував обряд "комори", коли молодих відправляли на "першу шлюбну ніч" посеред свята, давали їм півгодини на все про все, а після, в залежності від результату, розвивався сценарій свята.
Ще з моменту, коли подивилась "Історичну правду з Вахтангом Кіпіані" про вечорниці, зацікавив цей феномен, що існував нібито в той період, коли дівоча цнота цінувалась більш за інші чесноти. Виявляється, вже тоді існувало десятки способів схилити дівчину до близькості - як гуманних, так і не дуже. Причому чутки про непорядність дівчини могли зробити з неї ізгоя навіть в разі їхньої неправдивості.
Читаючи, відразу помічаєш, що жінка звинувачується в усіх смертних гріхах: коли народжує мало та коли багато, коли захворює на хвороби та коли стає "покриткою". Версії чоловіка-спокусника, гвалтівника, тирана чи людини, що хворіє на щось, розглядається вкрай рідко.
Зараз проблеми інші, але оця скореність долі та внутрішня сила, яка дозволяла жінці тяжко працювати та народжувати в рік по дитині, стерегтись хвороб та намагатись завадити небажані вагітності, робить їх подібними з жінками теперішніми, що взяли на свої плечі всі проблеми. Справжнім відкриттям стало ставлення до жінки, що досягла клімактеричного віку, та її роліу сіспільному житті.
Як історику, мені сподобалось також, що авторка використовує велику кількість історичних джерел та усних свідчень, всюди є посилання. Єдине. чого не вистачило, - це об'єму, дуже вже швидко добігла до кінця, та трохи дратувала манера авторки все постійно узагальнювати і повторювати одні й ті самі речі.
August 27, 2017
Кому належело тіло жінки в кінці ХІХ ст? Родині, сільській громаді, церкві, чоловікові, але вже точно не їй самій. Відкрила для себе багато ногово, наприклад, я й не знала про притули і як далеко ті вечорниці могли заходити. Рівень невігластва і забобонів просто вражає. З іншого боку приємно, що ми за століття чи півтора зробили такий прорив у сприйнятті жіночого тіла. Починаєш по новому цінувати прокладки і тампони.
Доля звичайної жінки селянки, яка щороку практично народжувала і на собі тянула не тільки дітей, а й господарство. Я тепер вкотре переоцінюю життя моєї бабусі, яку в 12 років віддали заміж і у якої було 9 дітей, і хоч звичайно велика багатодітна родина то і велике щастя і взаємопідтримка, але ... скільки ж тих але.
Обов"язково для прочитання всім дівчатам, жінкам і бабцям. Перший розділ суто огляд літератури, для не науковців його можна пропустити. Сама книга зовсім невелика, за кілька годин прочитала. А от шок і потрясіння від всього прочитаного ще певно не скоро пройде.
Змушує серйозно задуматись про нагальність сексуально-тілесної освіти для українських дітей і підлітків.
Велика дяка авторці Ірині Ігнатенко за таке дослідження, ой дуже і дуже потрібне.
Доля звичайної жінки селянки, яка щороку практично народжувала і на собі тянула не тільки дітей, а й господарство. Я тепер вкотре переоцінюю життя моєї бабусі, яку в 12 років віддали заміж і у якої було 9 дітей, і хоч звичайно велика багатодітна родина то і велике щастя і взаємопідтримка, але ... скільки ж тих але.
Обов"язково для прочитання всім дівчатам, жінкам і бабцям. Перший розділ суто огляд літератури, для не науковців його можна пропустити. Сама книга зовсім невелика, за кілька годин прочитала. А от шок і потрясіння від всього прочитаного ще певно не скоро пройде.
Змушує серйозно задуматись про нагальність сексуально-тілесної освіти для українських дітей і підлітків.
Велика дяка авторці Ірині Ігнатенко за таке дослідження, ой дуже і дуже потрібне.
March 19, 2019
Прекрасний гід у нетрі людської уяви та забобонів. Для мене це перша книжка етнографічного змісту, відкрила багато нового. Стали зрозумілими купа забобон про місячні (спойлер, навіть у церкву ходити можна, якщо "із замком" - нічого не капає). Повеселили легенди. Післявраження - господи, дякую тобі за те, що я живу у 21 столітті і в мене є гінеколог. Співчуваю предкиням :(
Що не сподобалося - думала, що це цілком науково-популярна книжка, але по структурі більше скидається на якусь адаптовану курсову... перші сторінок двадцять про методи роботи, способи аналізу інформації та достовірність джерел прочитала через сторінку. Це цікаво вузькому фахівцю, було б доцільніше таку інформацію помістити в кінець книжки, а не робити з неї "вступ". Це тільки моя думка.
Що не сподобалося - думала, що це цілком науково-популярна книжка, але по структурі більше скидається на якусь адаптовану курсову... перші сторінок двадцять про методи роботи, способи аналізу інформації та достовірність джерел прочитала через сторінку. Це цікаво вузькому фахівцю, було б доцільніше таку інформацію помістити в кінець книжки, а не робити з неї "вступ". Це тільки моя думка.
January 13, 2020
Мені не вистачило міських досліджень. Не знаю, чи видавалося це реальним, але було би цікаво.
Неймовірно цікава книга. Українська жінка того часу належала кому завгодно — суспільству, хлопцю із села, богу, зиготі, — але не самій собі. Жахає, що багато стереотипів дожило до нашого часу.
Після цієї книги збираюся називати свої місячні виключно «циганами».
Неймовірно цікава книга. Українська жінка того часу належала кому завгодно — суспільству, хлопцю із села, богу, зиготі, — але не самій собі. Жахає, що багато стереотипів дожило до нашого часу.
Після цієї книги збираюся називати свої місячні виключно «циганами».
May 7, 2017
Ірина Ігнатенко належить до тих, на жаль, небагатьох науковців, які просувають свою галузь, так би мовити, в народ. Популяризуючи етнологію, вона дає безліч інтерв'ю, з презентаціями цієї та інших своїх книжок вона об'їздила всю Україну, її справді цікаво слухати, вона має щире зацікавлення темою і почуття гумору. От надивившись цих її інтерв'ю на ютубі я вирішила придбати цю книгу, хоча нонфікшн читаю дуже рідко. Книга обіцяє нам відповісти на "пікантні" питання про життя наших прабабусь, розповісти про їхнє особисте життя, про що цнотливо замовчують на шкільних уроках народознавства. Я бралася за цю книгу з трепетом, а відкладаю з деяким розчаруванням, бо не отримала відповіді навіть на половину своїх запитань. Відмовки в стилі "недостатньо даних" — це якось несерйозно. Книжечка взагалі якась куценька: якщо відкинути 30 сторінок так званих приміток, а насправді бібліографії, і 35 сторінок вкрай нудного вступу, залишиться всього 160 сторінок тексту, мало не третину якого займають не завжди доречні ілюстрації.
February 26, 2024
Тема, яка буде актуальна завжди, бо всі хочуть мати право на жіноче тіло і всі вказують, як краще його використовувати - що 200 років тому, що зараз. Багато фактів було відомо, наприклад, "нечесність" дівчини, обряд "комора", коли якраз і перевірялась цнотливість, а потім привселюдно вивішувалась простирадло. Однак, цікаво почитати про примусові вечорниці, де дівчат змушували бути, бо це можливість знайти собі пару. Або гра "притула", краще загугліть, писати не буду:)))
Також, табуйована тема абортів та менструації, і взагалі жінка така нечиста, така гріховна, її треба контролювати всією громадою, накладати на неї купу всіляких заборон. Страшно, що це було зовсім нещодавно та й досі існують забобони й нерозуміння жіночої фізіології в селах України.
Єдине, за що знімаю декілька зірочок, це видання та занадто академічний стиль, з великою кількістю посилань та повторень. Іноді було складно пробратись крізь текст. Проте, тема вкрай важлива та цікава!
Також, табуйована тема абортів та менструації, і взагалі жінка така нечиста, така гріховна, її треба контролювати всією громадою, накладати на неї купу всіляких заборон. Страшно, що це було зовсім нещодавно та й досі існують забобони й нерозуміння жіночої фізіології в селах України.
Єдине, за що знімаю декілька зірочок, це видання та занадто академічний стиль, з великою кількістю посилань та повторень. Іноді було складно пробратись крізь текст. Проте, тема вкрай важлива та цікава!
January 11, 2026
Чудова праця - показує на скільки суспільство лицемірне, як далеко ми (жінки) втекли від жаху, який був нормою і на скільки ще насправді дорога не пройдена.
Що мені бракувало - більше деталей про Захід України, можливо, окрему працю про це, бо було лише кілька згадок, що не було обряду притули та комори, ну і на тому дякую, бо мені трох�� легше стало 😊
Хотілось би менше посилання на праці науковців країни 404, розумію, що перше видання написано давно, в іншому контексті, і пряма мова «язиком» можливо колись сприймалася інакше, але у 2026 було важко читати.
Що мені бракувало - більше деталей про Захід України, можливо, окрему працю про це, бо було лише кілька згадок, що не було обряду притули та комори, ну і на тому дякую, бо мені трох�� легше стало 😊
Хотілось би менше посилання на праці науковців країни 404, розумію, що перше видання написано давно, в іншому контексті, і пряма мова «язиком» можливо колись сприймалася інакше, але у 2026 було важко читати.
December 9, 2017
Очікувала більшого
March 29, 2017
Прочитавши цю книжку я маю занадто багато думок та емоцій. Хотіла би поділитися ними з майбутніми читачами, аби зоб'єктивізувати дану книгу, адже тематика, м'яко кажучи, інтригуюча. Перш за все, книга шокує зібраною інформацією, яка вкрай перекошено та однобоко висвітлює позицію жінки в соціумі села. Адекватна буденність забивається алогічністю та театралізованою драматичністю, яка, з точки зору автора, була загальноприйнятою, хоч це і суперечить здоровому глузду. Якщо, купуючи цю книгу, ви очікуєте заглибитись в жіночу мудрість тих часів, дізнатись про їх маленькі хитрощі та просвітченість, то на вас чекатиме кувалда заангажованості та моралізації, асексуальності та простакуватого лицемірства. Єдине, про що говориться в цій книжці, це вкрай сумне становище жінки і її мовчазна згода з цим. Пробачте, пані автор, але, як говорив Станіславський, не вірю. До речі, образ та імідж жінки, змальований в даній праці, є настільки відмінним від образу, сформованого в культурі - сильної, гарної, розумної - що це повертає мене до ще одного пункту - джерел зібраної інформації. Пані автор відводить цій темі цілий розділ, з якого я дізналась, що на її думку, етнографічні дослідження 'землі русской' цілком підходять і для аналізу соціальної поведінки на території України. Пані автор навіть не задається питанням різниці двох народів як таких, але чеше одним гребінцем, змішуючи між собою овець, корів і кур. На останок хотіла би сказати, що моєю метою є висвітленням роботи такою, як вона є. Під обкладинкою, яка свідчить про любов до жінки, захоплення жінкою, криється праця, яка своєю вузьколобістю, моралізаторством та відсутністю адекватного аналізу викликає щире бажання зв'язатися з авторкою і впевнитися в її вмінні логічного мислення. Тому купуючи цю книгу, будьте готові до знайомства з деякими фактами, більшість з яких взяті із російських досліджень, і непереконливих тверджень.
March 12, 2017
Эта книг из категории тех, которые надо обязательно читать сторонникам, и особенно сторонницам, так называемых "традиционных семейных ценностей", чтобы в полной мере осознать, каково жилось в "старые добрые времена" обычным женщинам, крестьянкам, а не аристократкам.
Впервые книга вышла в 2013 году, и уже несколько раз переиздавалась. Написана популярно, но в то же время это вполне серьезное научное издание. Игнатенко приводит обзор источников и обширные цитаты из оригинальных этнографических записей. Период выбран классический для этнографии: 19-й век - начало 20-го.
Поскольку женщины долгое время были заложницами своей биологии, как раз через телесность и можно понять жизнь женщин прошлых эпох (и порадоваться, что живешь не в те времена...)
Впервые книга вышла в 2013 году, и уже несколько раз переиздавалась. Написана популярно, но в то же время это вполне серьезное научное издание. Игнатенко приводит обзор источников и обширные цитаты из оригинальных этнографических записей. Период выбран классический для этнографии: 19-й век - начало 20-го.
Поскольку женщины долгое время были заложницами своей биологии, как раз через телесность и можно понять жизнь женщин прошлых эпох (и порадоваться, что живешь не в те времена...)
September 17, 2023
Я виросла в селі, і деякі із описаних традицій досі живуть по селах. Їх передають із покоління в покоління, вливають у свідомість і самопройняття дівчаток із пересторогами і забобонами, стають частиною виховного процесу.
Дякувати прогресу, більшість варварських традицій на кшталт комори уже відійшли в минуле, хоча патріархальні нитки впливу досі намагаються, а то і успішно контролюють владу над жіночим тілом.
А загалом пізнавальна книга про нашу історію і походження певних досі актуальних вірувань. Шкода, що не включили частину про жінку в міському контексті. Цікаво порівняти, як місто змінювало умови життя жінок і чи мали вони більше волі у володінні своїм же тілом.
Дякувати прогресу, більшість варварських традицій на кшталт комори уже відійшли в минуле, хоча патріархальні нитки впливу досі намагаються, а то і успішно контролюють владу над жіночим тілом.
А загалом пізнавальна книга про нашу історію і походження певних досі актуальних вірувань. Шкода, що не включили частину про жінку в міському контексті. Цікаво порівняти, як місто змінювало умови життя жінок і чи мали вони більше волі у володінні своїм же тілом.
April 17, 2024
Цікаво дізнаватись про вірування і традиції свого народу. З деякими забобонами і містичними практиками, що згадуються в цій праці, довелось зіштовхнутися навіть наприкінці 20 століття. Що вважаю скорше за біду, бо людям простіше вірити в різну маячню, ніж вмикати логічне мислення.
Мені не вистачило фактичного матеріалу для деяких розділів. Авторка сама зізнається, що його недостатньо. В таких розділах багато води.
Деякі умовиводи доволі дивні. Рослину називали маточником, бо нею лікували маточні хвороби? Селяни 18 сторіччя взагалі мали уявлення про таку назву органу? Навіть якщо так, мені здається, що народна етимологія трохи не так працювала.
Мені не вистачило фактичного матеріалу для деяких розділів. Авторка сама зізнається, що його недостатньо. В таких розділах багато води.
Деякі умовиводи доволі дивні. Рослину називали маточником, бо нею лікували маточні хвороби? Селяни 18 сторіччя взагалі мали уявлення про таку назву органу? Навіть якщо так, мені здається, що народна етимологія трохи не так працювала.
July 17, 2022
Найперше, з якого дива у книзі про українську історію знаходимо цитати російською мовою? Що це за недбальство з боку так званої кандидатки історичних наук?
Авторка дуже вузько і невміло намагається висвітлити інтимне, фізіологічне життя українських жінок ХІХ-ХХ століття. Джерела, що були використані викликають багато питань стосовно їхньої достовірності і об'єктивності.
Можна прочитати один раз, але обов'язково включати критичне, а часом елементарно логічне мислення.
Авторка дуже вузько і невміло намагається висвітлити інтимне, фізіологічне життя українських жінок ХІХ-ХХ століття. Джерела, що були використані викликають багато питань стосовно їхньої достовірності і об'єктивності.
Можна прочитати один раз, але обов'язково включати критичне, а часом елементарно логічне мислення.
September 1, 2023
Достойний труд. Багато яких традицій, забобонів, звичаїв слухала ще від своїх бабусь. Мало не третині мене змалечку повчали "бо то так має бути". Інколи бабусі пояснювали чому так треба. Але на деякі свої питання знайшла відповідь у цій книзі).
І хоч зараз на дворі XXI століття - деякі з описаних традицій, забобонів живіші за всих живих. Більшою мірою в селі, але і у містянок старшого віку також зустрічалось мені.
І хоч зараз на дворі XXI століття - деякі з описаних традицій, забобонів живіші за всих живих. Більшою мірою в селі, але і у містянок старшого віку також зустрічалось мені.
February 7, 2022
Книжка читається легко. Наведений аналітичний матеріал, який опрацьовано добре.
Пані Ірина наголошує в передмові, що це лише спроба зробити реконструкцію тодішніх уявлень та дій на підставі наявного матеріалу, а матеріалу опрацьовано достатньо, як на невеликий обсяг книги.
Однозначно рекомендую тим хто цікавиться даною темою.
Пані Ірина наголошує в передмові, що це лише спроба зробити реконструкцію тодішніх уявлень та дій на підставі наявного матеріалу, а матеріалу опрацьовано достатньо, як на невеликий обсяг книги.
Однозначно рекомендую тим хто цікавиться даною темою.
October 1, 2023
Виявилося, що ця книжка (видана у "ксд") на відсотків 80 = найновішій книжці пані Ірини Ігнатенко, тому більшість пролистала, бо лише нещодавно читала. Новим для мене є розділ про місячні і трохи доповнено про аборт. Є багато нових картин і цитат опитаних жінок, які здебільшого російськомовні.
January 2, 2020
Це була цікава краєзнавча подорож. У книзі чимало посилань на зовнішні джерела, праці, дослідження. Вдало дотримано ракурсу минулого. Але запитання: і що далі? - залишається без відповіді.
July 14, 2021
Неймовірно цікаве дослідження! Воно зуміло повністю показати як росли, виходили заміж, народжували та старіли наші пра пра і ще багато разів пра бабусі.
February 5, 2024
Книга 📔 розповідає про те, як природні фізіологічні особливості жіночого організму впливали на повсякденне, обрядове, ритуальне життя жінки ХІХ - початку ХХ століть ⏳
Авторка 🖋 показує те, як жінка традиційного суспільства ставала заручницею свого тіла і з якими безпідставними міфами, утисками, стереотипами їй доводилося жити 👱♀️
Книга має передмову, висновки (післямову), дуууже багато (29 сторінок!) приміток (ви тільки уявіть, скільки авторка опрацювала літератури та джерел) та поділена на 8️⃣ циклів:
Цикл 1️⃣ Стаючи дівчиною
Цикл 2️⃣ Дівчина-наречена
Цикл 3️⃣ Стаючи жінкою
Цикл 4️⃣ Жінка і шлюбі
Цикл 5️⃣ Майбутня мати
Цикл 6️⃣ Жінка та її ненароджені діти
Цикл 7️⃣ Хворе літо
Цикл 8️⃣ Жінка на схилі років
Довго я відкладала цю книгу (більше 3 років точно🫣), аж раптом рука сама до неї потягнулася, коли захотілося розбавити читання товстунця📔
Читала її дозовано (1 цикл = 1 день)😏
Як на мене, то це було ідеальним рішенням (я встигала осмислити прочитане)😉
Думаю (це суто мої міркування, я нікого до цього не схиляю☺️), що всю нехудожню літературу треба читати повільно й порційно☝🏻
Авторка проробила колосальну роботу, адже кожна сторінка насичена прикладами (цитатами, уривками інтерв’ю, фольклором) та ілюстративним матеріалом (репродукціями картин)📚
Завдяки книзі я дізналася багато нового😌
(хоча дещо і знала😅)
Авторка 🖋 показує те, як жінка традиційного суспільства ставала заручницею свого тіла і з якими безпідставними міфами, утисками, стереотипами їй доводилося жити 👱♀️
Книга має передмову, висновки (післямову), дуууже багато (29 сторінок!) приміток (ви тільки уявіть, скільки авторка опрацювала літератури та джерел) та поділена на 8️⃣ циклів:
Цикл 1️⃣ Стаючи дівчиною
Цикл 2️⃣ Дівчина-наречена
Цикл 3️⃣ Стаючи жінкою
Цикл 4️⃣ Жінка і шлюбі
Цикл 5️⃣ Майбутня мати
Цикл 6️⃣ Жінка та її ненароджені діти
Цикл 7️⃣ Хворе літо
Цикл 8️⃣ Жінка на схилі років
Довго я відкладала цю книгу (більше 3 років точно🫣), аж раптом рука сама до неї потягнулася, коли захотілося розбавити читання товстунця📔
Читала її дозовано (1 цикл = 1 день)😏
Як на мене, то це було ідеальним рішенням (я встигала осмислити прочитане)😉
Думаю (це суто мої міркування, я нікого до цього не схиляю☺️), що всю нехудожню літературу треба читати повільно й порційно☝🏻
Авторка проробила колосальну роботу, адже кожна сторінка насичена прикладами (цитатами, уривками інтерв’ю, фольклором) та ілюстративним матеріалом (репродукціями картин)📚
Завдяки книзі я дізналася багато нового😌
(хоча дещо і знала😅)
December 21, 2022
Обожнюю слухати лекції Ірини Ігнатенко. Книга теж дуже сподобалась. Щаслива що живу в сучасному хоч і недосконалому світі.
Displaying 1 - 25 of 25 reviews