What do you think?
Rate this book
Мор
Три повісті — «Птахи з невидимого острова», «Сповідь», «Мор», об'єднані в філософський цикл, — написано в жанрі історичної фантастики. Дивовижні пригоди героїв реалістично врощені в достеменно виписану історичну атмосферу XVII та XVIII ст.
320 pages, Paperback
First published January 1, 2004
17 people want to read
About the author
Валерій Шевчук
97 books36 followersВалерій Олександрович Шевчук — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного барокко.
Літературна премія Валерія Шевчука:
https://www.goodreads.com/award/show/...
Літературна премія Валерія Шевчука:
https://www.goodreads.com/award/show/...
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
October 26, 2018
Тут зібрані найкращі з найкращих творів мого улюбленого Валерія Шевчука. Зачитав до дірок. Найатмосферніші твори, найсильніші образи, найпотужніший стиль. Рекомендую усім хто любить хороше чтиво.
June 29, 2025
"...долинув до мене поклик шляхів, які пахнуть також по-своєму: припорошена курява й зелене листя придорожних дерев, що біжить, утікаючи від вітру, — ось воно, подумав я, справжнє життя! Ми — діти землі нашої й повинні дихати з нею одним диханням. Поза нею нічого немає, скільки б людина не прагла вирватись із меж простого і зрозумілого".
June 30, 2025
Слово странній (застаріле або книжне) означає мандрівник, чужинець, той, хто блукає.
У творі мор — це не просто епідемія. Це символ вселенської хвороби. Місто заражене чумою (мором), але він також заражений мором — внутрішнім.
Багато залишилося для мене загадкою. Магічний реалізм - не мій жанр, ну от як є, хоч місцями було досить добре.
Сподобалися такі цитати:
-Не може людина, розкладена на частини, жити; не може така людина щось вирішити; не може вона й мислити, хоч такої здатності її ніби й не позбавлено. Вона може хіба що боліти, отож слухає власний біль, а руки її спазматичне стискують темінь з кутків…
- Не подвиг вести побожні розмови у святому місці,—його брова вигнулася,—але подвиг вести їх у Содомі й Гоморрі.
- Часом здається, що в житті панує тільки один закон—шал і безрозум.
- Наш час—час утомлених людей, які весь час чогось очікують.
- Ми всі потомлені й пригноблені. Зупиняємося на середохрестях і розгублено озираємося. Дорога наша дійшла до пересічного каменя, і ми не знаємо дальшого шляху. Єдине, що знаємо: назад не підеш. Є, крім того, ще одна правда: всі, хто йде назад, і всі, хто йде вперед, ідуть назустріч одне одному.
- Чому все на землі переплелось у взаємознищувальній боротьбі? Один народ ворогує з іншим, але не менша ворожнеча в ньому самому. Надто в нашому, де сусід ненавидить сусіда, а брат брата.
- Тікають багаті,—сказав він,—бідні прив'язані до своїх гнізд і чіпляються за них руками й ногами. Господь, скільки їх уже померло!
-Не думайте, що я байдужий,—раптом заговорив він.—Бувають моменти, коли й мені не стає сили все це витримувати. Вже кілька разів поривався і я втекти, є в мене, пане, кошти, щоб пристойно перебути лихоліття. Але щоразу якась невидима сила затримує мене. Отож мені й здається, не в моїх достойностях тут справа, а в тій силі. Є дивний закон у цьому світі, пане: каменю призначено лежати, а людина знає щось більше.
-І йому здалося, що це місто зараз так само, як він, без свого «я»; це місто—з порожніми грудьми і мовчки корчиться в кам'яному ложі: все йому болить. Зморено лежить у темені і важко дихає.
- Пізнайте науку любові, брати мої, і ніколи не падатиме на ваші голови мор.
У творі мор — це не просто епідемія. Це символ вселенської хвороби. Місто заражене чумою (мором), але він також заражений мором — внутрішнім.
Багато залишилося для мене загадкою. Магічний реалізм - не мій жанр, ну от як є, хоч місцями було досить добре.
Сподобалися такі цитати:
-Не може людина, розкладена на частини, жити; не може така людина щось вирішити; не може вона й мислити, хоч такої здатності її ніби й не позбавлено. Вона може хіба що боліти, отож слухає власний біль, а руки її спазматичне стискують темінь з кутків…
- Не подвиг вести побожні розмови у святому місці,—його брова вигнулася,—але подвиг вести їх у Содомі й Гоморрі.
- Часом здається, що в житті панує тільки один закон—шал і безрозум.
- Наш час—час утомлених людей, які весь час чогось очікують.
- Ми всі потомлені й пригноблені. Зупиняємося на середохрестях і розгублено озираємося. Дорога наша дійшла до пересічного каменя, і ми не знаємо дальшого шляху. Єдине, що знаємо: назад не підеш. Є, крім того, ще одна правда: всі, хто йде назад, і всі, хто йде вперед, ідуть назустріч одне одному.
- Чому все на землі переплелось у взаємознищувальній боротьбі? Один народ ворогує з іншим, але не менша ворожнеча в ньому самому. Надто в нашому, де сусід ненавидить сусіда, а брат брата.
- Тікають багаті,—сказав він,—бідні прив'язані до своїх гнізд і чіпляються за них руками й ногами. Господь, скільки їх уже померло!
-Не думайте, що я байдужий,—раптом заговорив він.—Бувають моменти, коли й мені не стає сили все це витримувати. Вже кілька разів поривався і я втекти, є в мене, пане, кошти, щоб пристойно перебути лихоліття. Але щоразу якась невидима сила затримує мене. Отож мені й здається, не в моїх достойностях тут справа, а в тій силі. Є дивний закон у цьому світі, пане: каменю призначено лежати, а людина знає щось більше.
-І йому здалося, що це місто зараз так само, як він, без свого «я»; це місто—з порожніми грудьми і мовчки корчиться в кам'яному ложі: все йому болить. Зморено лежить у темені і важко дихає.
- Пізнайте науку любові, брати мої, і ніколи не падатиме на ваші голови мор.
July 7, 2025
«Людина дивно безпомічна перед нещастями, але вони мало чому її учать».
Під час обговорення виявили, що це пиріг з величезною кількістю шарів. Знімаєш один – три відкриваються, і так безкінечно. Ми майже зрозуміли, чому ця повість писалася 14 років.
😷 Базово, це історія епідемії чуми у Львові ХVІ століття, у яку автор запаковує таку кількість відсилок, символів, натяків і філософських роздумів, що під час обговорення і розпаковки можна зайти дуже далеко, залежно від вашої наполегливості та підготовки.
👀 Ми почали з обговорення символів мору або смерті через образ головного героя Страннього, а закінчили тим, що тут описане протистояння Вельзевула з Архангелом Михаїлом, що учасники описаного тут вертепу — це три вісники Апокаліпсису, а троє їх тому, що коли прийде четвертий (смерть), вертеп вже не буде кому показувати. Дійшло також до того, що фінал повісті реально описує концепцію інь і ян — що протилежне пов’язано і навіть єдино, а також, здається, кінець цієї повісті перетікає у початок і вона ніби зациклюється, як і всі події в цьому світі.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Під час обговорення виявили, що це пиріг з величезною кількістю шарів. Знімаєш один – три відкриваються, і так безкінечно. Ми майже зрозуміли, чому ця повість писалася 14 років.
😷 Базово, це історія епідемії чуми у Львові ХVІ століття, у яку автор запаковує таку кількість відсилок, символів, натяків і філософських роздумів, що під час обговорення і розпаковки можна зайти дуже далеко, залежно від вашої наполегливості та підготовки.
👀 Ми почали з обговорення символів мору або смерті через образ головного героя Страннього, а закінчили тим, що тут описане протистояння Вельзевула з Архангелом Михаїлом, що учасники описаного тут вертепу — це три вісники Апокаліпсису, а троє їх тому, що коли прийде четвертий (смерть), вертеп вже не буде кому показувати. Дійшло також до того, що фінал повісті реально описує концепцію інь і ян — що протилежне пов’язано і навіть єдино, а також, здається, кінець цієї повісті перетікає у початок і вона ніби зациклюється, як і всі події в цьому світі.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Displaying 1 - 4 of 4 reviews