What do you think?
Rate this book
Проєкт «Едем». У пошуках чарівного Іншого
«Проєкт «Едем». У пошуках чарівного Іншого» від Джеймса Холліса — книга, яка розвінчує ілюзію про те, що хтось Інший з’явиться в нашому житті, захистить, спасе, допоможе стати собою. Автор змушує нас замислитися над тим, хто ми, що відбувається всередині кожного з нас і в наших взаєминах з іншими, а також усвідомити нашу особисту відповідальність за своє життя і за стосунки, в які ми вступаємо. Це заклик до індивідуального зростання, а не пошуку порятунку завдяки іншим.
276 pages, Paperback
Published January 1, 2024
5 people are currently reading
29 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
October 28, 2025
“Якщо і є якась одна ідея, яка є спільною для всієї книги, то ця ідея полягає в тому, що якість усіх наших відносин з іншими залежить від того, як ми ставимося до себе. Оскільки, як правило, всі відносини формуються на несвідомому рівні, то драма і психодинаміка нашого ставлення до інших і трансцендентного відображають особливості нашої індивідуальної психіки. У такому разі найкращий спосіб удосконалити свої відносини з іншими та трансцендентним — максимально повно усвідомити своє ставлення до себе.
Ця діяльність немає нічого спільного з нарцисизмом. По суті це найцінніше, що ми можемо подарувати Іншому. Чим краще стає наше Я, тим ціннішим даром воно виявляється для інших. Отже, ми дійшли наступного парадоксального висновку: якщо ми хочемо підтримувати добрі стосунки з іншими, нам слід іти життям своїм власним шляхом.”
Це одна з найбагатовекторніших книг Голліса з усіх, які я читав до цього. Очікувалося, що йтиметься про відносини між людьми і формування пар, але це було б надто примітивно для цього автора. Загалом, як постійно себе хапаю на думці, що хочу знайти в його працях якісь попсові та очевидні істини і за щоразу розумію, що даю автору надто низьку планку. Так, це не Кемпбелл, не Нойман і точно не Юнґ, але також цінний мислитель. Особливо мені подобаються постійні покликання на Фройда, що дуже нетипово для юнґіанця.
Отже, тут перед нами не тільки дослідження трансперсональних відносин, а взагалі відносин з Іншим. І цей Інший в Голліса постає в трьох іпостасях: 1)партнер – кохана людина, 2) суспільство чи корпорація (дуже неочіквано для мене) і 3)Бог.
Найлогічніше було б почати з цитати з описом Первісної Сепарації:
Ніхто не пам’ятає, коли з’явилася свідомість, коли перші уламки досвіду встановили зв’язок з іншими уламками, коли це стало протиставлятися тому, а Я відокремилася від Ти. Але в результаті цього непередбачуваного і невідомого процесу виникло «відчуття Я», тобто Еґо, яке було таким тендітним, що йому довелося утверджувати себе за допомогою тимчасових ідентичностей та зарозумілості. Претендуючи на роль Хазяїна Всесвіту, воно тремтить з появою хворобливих тіньових спогадів про своє походження. Як швидко воно піддає раціоналізації десятки і сотні тисяч своїх адаптацій, свої тривалі занурення у первозданну глину та повернення на поверхню! Як воно лякається, що його засунуть назад!
Отже, так постає перший постулат: кожен із нас сумує за Раєм – утробою, місцем вічного спокою і повноти. Оскільки це відчуття безпосередньо пов’язане з дитинством, то кожен прагне Ідуального Іншого – Ідеальну Матір чи Батька.
Наступні два міфи описані так:
Нас усіх надихають дві великі ідеї, або два комплекси. Обидві ідеї помилкові, і ми добре це усвідомлюємо, але при цьому знаходимо безліч способів це заперечувати, приховувати чи знаходити цьому раціоналістичне пояснення.
Перша велика хибна ідея – мрія про безсмертя. Ми знаємо, що ми є смертними; нам добре відома статистика; нарешті ми читаємо газети. При цьому кожному з нас внутрішньо хотілося відчути свою винятковість. Звичайно ж, саме я з тієї чи іншої причини стану винятком і житиму вічно. Зрозуміло, ми знаємо, що буде зовсім не так, але ця фантазія надзвичайно живуча.
Інша велика хибна ідея, що опанувала умами людей,— це мрія про Доброго Чарівника. В її основі лежить переконання, що існує людина, яка створена саме для нас: вона зробить наше життя осмисленим та цікавим і виправить вади, які існують у нім. Він житиме тільки для нас, читатиме наші думки і задовольнятиме наші найглибші потреби. Він буде добрим батьком, який захистить нас від страждань, і позбавить нас, якщо нам пощастить, дуже небезпечної подорожі — індивідуації. Усі популярні витвори мистецтва пронизані цією ідеєю, а також її крахом — пошуки Доброго Чарівника-Чарівниці, знаходження його чи її, лякаюче відкриття людяності цього Іншого та… відновлення пошуків. Коли ви їдете в автомобілі, увімкніть радіо та прослухайте поспіль перші десять пісень. Дев’ять із них будуть присвячені пошукам Доброго Чарівника.
За цими пошуками ховається архетипова енергія батьківських імаго.
Знову заїджені daddy issues, скажете ви. Але на жаль іншого не дано. Людина змушена підсвідомо екстраполювати на коханих імаго ідеальних батьків, так відбуватиметься доти, доки ми це не усвідомимо і не виправимо.
Жодна людина не піде до кабінету терапевта, якщо працюють її адаптивні стратегії поведінки. Терапія починається тоді, коли вони зазнають краху. Людині стає зрозуміло, що вибір, який вона робить, здійснюється з метою самозахисту, а не з найкращих спонукань. Ще їй стає зрозуміло, що вона страждає від постійно відновлюваного переживання первинних травм — таких, як емоційне придушення або спустошення, і відступає перед вторгненням самості, яка виражає своє невдоволення в депресії, фобіях, залежностях і т. д. Повернувшись обличчям до себе, людина перевідкриває себе.
Ця зустріч із самістю, яку Юнґ назвав Auseinandersetzung, а древні греки називали metanoia, призводить до зміни світогляду, внаслідок якого може виникнути нове відчуття Я. Ніхто з нас — тих, кому довелося пройти через такі грандіозні зміни,— не зробив цього доброю волею. Нас притягли туди силою, підганяючи стусанами і не звертаючи уваги на наше ниття, і немає жодних сумнівів, що нас притягнуть туди знову.
Наступна цікава думка-спостереження, яку можна знайти в Голліса, це ототожнення пар з батьками, яке відбувається в пізнішому (а в когось і в ранньому) віці відносин:
Було помічено, що люди, які довго живуть разом, стають схожими один на одного. (Собаки та їхні господарі теж можуть стати схожими, але це вже інша історія.) Трапляється й так, що з наближенням до п’ятдесятирічного рубежу людині починає здаватися, що його супутник нагадує йому батьків. Подумайте про тих немолодих людей, які називають один одного «Мама» і «Тато», «Мамуня» і «Татусь». Такі звернення свідчать, що початковий потяг до партнера насамперед визначався батьківським імаго. Цей несвідомий образ проектувався на всіх потенційних партнерів, поки хтось із них не виявився «відповідним» для того, щоб «зловити» цю проекцію та «утримати» її.
Постійно Голліс повертатиметься до дуже важливої тези: ніхто не пройде за нас нашу Індивідуацію. Кожен залишається на одинці на своєму шляху здобування Самості:
Потрібно чимало мужності, щоб поставити фундаментальне запитання: «Із того, що я хочу від цього Іншого, що я маю зробити для себе сам?» Наприклад, якщо я хочу, щоб Інший подбав про мою самооцінку, то мої очікування спрямовані не за адресою. Якщо я чекаю, що Інший буде добрим батьком і подбає про мене, то я ще не досить дорослий. Якщо я чекаю, що Інший позбавить мене страхів і жахів під час життєвої мандрівки, значить, я ухиляюся від головного завдання та основної причини мого перебування на землі.
Ми маємо запитати себе щодо кожної проекції: «Що це говорить про мене?» І все, що ми питаємо про Іншого, нам потрібно спитати про себе. Через несвідоме походження проекцій потреба у такій роботі зазвичай виникає лише через страждання, що з’являються при ослабленні проекції. Разом з тим, лише взявши на себе рішення героїчного завдання звільнення Іншого від своїх проекцій, ми можемо зробити для нього максимум можливого — полюбити його. Як одного разу зауважив Махатма Ганді: «Боягуз не може виявляти любов; це прерогатива сміливих». Проекціювання, розчинення в іншому, «повернення додому» відбуваються без особливих зусиль; полюбити несхожість на себе іншого – це вияв героїзму. Якщо ми дійсно любимо Іншого як Іншого, значить, ми героїчно взяли на себе відповідальність за свою індивідуацію та свій життєвий шлях. Такий героїзм цілком заслуговує на те, щоб називатися любов’ю. Блаженний Августин так висловив цю думку: “Любити – значить бажати життя іншому”.
Тільки тоді ми зможемо визнати унікальність Іншого:
Ми осягаємо справжнє значення наших відносин коли наближаємося до того, що Юнґ називав символічним життям. Наше символічне життя безпосередньо залежить від характеру нашого діалогу зі світом та космосом. Мій діалог із тобою — це мій діалог із космосом, бо ти утримуєш і втілюєш у собі ті самі енергії. Ти змушуєш мене звертати увагу, реагувати, особистісно розвиватися і відчувати збільшення своїх можливостей, тим самим розширювати моє втілення того, що вимагає Самість. З народження і до смерті ми повинні максимально наближатися до того, ким ми здатні стати. Формуючи діалектичні стосунки з тобою, я живу символічним життям, або, інакше кажучи, життям у його глибинному вимірі.
Діалектика стосунків, яка тут описана,— цей великий діалог може дійсно послужити найкращим визначенням «подружжя». Багато подружніх пар не вступили в цей тривалий діалог, а отже, не зазнали відчуття hierosgamos, священного шлюбу, яке означає визнання та пошану до Іншого і водночас захищає абсолютну унікальність кожного партнера.
Дуже влучно Голліс згадує загально відомий Дельфійський надпис, а потім ще один, вже менш відомий:
З погляду міфології, зачарування Іншим так зближує нас із богами, немов у нашій присутності відбувається таїнство. Бог — це загальноприйняте слово, яке ми вживаємо для позначення цього дива, і ми відчуваємо присутність Бога в зустрічі з Іншим, в якому втілюються космічні енергії. Хто не знайомий із давньогрецькою максимою «Пізнай себе»? Але хто з нас знає, що всередині храму Аполлона Дельфійського накреслено ще один вислів: “Ти – творіння!”
Сприйняття Іншого як «Ти», про яке вперше написав Мартін Бубер, це кінцевий виклик відносинам. В результаті чорнової роботи з усвідомлення своїх проекцій, в результаті діалектичного розвитку, що супроводжує зустріч з Іншим, а також швидкого погляду на Тебе як на космос, ми розвиваємо наші відносини, а не використовуємо їх для регресії.
У будь-яких відносинах існує напруга протилежностей. Де є об’єднання, є й поділ. Найкраще сформулював цей парадокс, властивий відносинам між людьми, австрійський поет Райнер Марія Рільке: «На мою думку, найграндіозніше завдання у відносинах двох людей полягає в наступному: кожен з них повинен стояти на сторожі самотності іншого». Ми завжди самотні, навіть перебуваючи у натовпі та спілкуючись з іншими людьми. Ми не можемо зробити своїм стосункам кращий подарунок, ніж подарувати їм самих себе,— таких, які ми є, самотні в своїй самоті. З тієї ж причини таким самим буде найкращий подарунок від Іншого. Тоді цінність близькості в жодному разі не замінить нам індивідуацію.
А підсумок книги сформульований так:
В основі всіх принципів, наведених нижче, лежить головна думка цієї книги: неможливо досягти вищого рівня відносин з Іншим, ніж рівень відносин із самим собою.
Єдиний спосіб зцілити стосунки, що похитнулися, — усвідомити наше прагнення «повернутися додому» і взяти на себе відповідальність за свою індивідуацію.
Те, чого ми не знаємо про себе (несвідома проєкція) або не бачимо в собі (Тінь), проектуватиметься на Іншого.
Ми проєктуємо на Іншого свої дитячі травми (індивідуальну патологію), свою інфантильну тугу (нарцисичну програму «повернення додому») та свою потребу в індивідуації.
Так як Інший не може, та й не повинен відповідати за наші травми, наш нарцисизм і нашу індивідуацію, проєкція викликає відкидання і загострює проблему влади.
Як зажди, читати Голліса і легко і цікаво. Можна сперечатися з деякими інтерпретаціями ним цитат Юнґа, інколи все виглядає надто простим. Але мене завжди чіпляють численні цитати з Рільке, Румі, деяких маловідомих американських поетів. Є в Голліса те, чого не вистачає деяким юнґіанцям: численні описи-ілюстрації з кейсами його пацієнтів. Вони дуже цікаві і дозволяють побачити,як психіка працює в житті, а не тільки на папері.
Тому, вже вчергове, рекомендую до прочитання.
Цитати з читацького щоденника
Будучи міцно пов’язаними з матір’ю, перебуваючи в її утробі, ми раптово відокремлюємося від неї під час пологів, і тоді цей зв’язок рветься і вже ніколи не відновлюється повністю. Тому глибинне прагнення до возз’єднання з матір’ю відіграє величезну роль у нашому житті: воно проявляється і у вживанні наркотиків, і в пошуках сурогатів цього зв’язку в мистецтві, і у відході в релігію, і, особливо в наш час, у романтичному коханні. Іншими словами, ідея романтичного кохання тому містить у собі так багато енергії, що вона підживлюється з нашого глибинного та загального екзистенційного почуття сепарації, і тих благ, які ми отримуємо від сучасної цивілізації та культури, зовсім недостатньо, щоб відновити цей втрачений позачасовий зв’язок.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
Ганс Тома «Амур-переможець», 1872
Сенс поняття самості, яке ввів Юнґ, відокремивши його від Еґо, полягає у шануванні таїнства, яке існує в кожному з нас. Самість, як і Бог, за своєю суттю непізнана. Тому слід говорити і про таїнство Бога, і про таїнство самості. Самість — це не об’єкт і навіть не мета; самість – це дія, це процес.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
Згадаймо про головну героїну роману Вільяма Фолкнера «Троянда для міс Емілі» — про жінку, яка, не бажаючи розлучатися зі своїм коханцем, дає йому отруту, а потім кілька тижнів спить з його тілом, від якого виходить нудотний трупний запах. Подумаймо про завзятого переслідувача, який не може перенести розлуку зі своєю нареченою Коханою. Подумаймо про психологіку людини, яка через розрив відносин вчиняє самогубство: «Я накладу на себе руки, поки зі мною не трапилося щось жахливе, тому що мене покинув Інший, без якого я все одно загину».
Так починається жахливий пошук, пошук постійного, всемогутнього Іншого, який зцілить дитячу травму. Хто з терапевтів не працював з так званими межовими розладами особистості, які характеризуються емоційною лабільністю, неміцними, тимчасовими стосунками та страхом, пов’язаним із можливістю розлучення? У цих нещасних людей пекельне життя, бо вони не можуть витримати постійної напруги, яку накладають соціальні обов’язки, а тому страждають внаслідок нав’язливої ідеалізації кожного нового партнера і неминучих втрат. Плаксивість, самоушкодження та зловживання ліками характерні для їх поведінки.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
Fernand Khnopff, White, black and gold, 1901
З погляду юнґіанців психіка не є ні монархією, як це вважає Еґо, ні навіть інтелектуальним центром; навпаки, вона є багатогранною, поліморфною, багатозначною та політеїстичною. Тому в ній існує безліч голосів, повідомлень, вказівок та розпоряджень; деякі з них ми чуємо, деякі ні, але всі вони дуже наполегливі. «Який із цих голосів мій?» – Запитує Еґо. «Всі», — відповідає Самість. «Але я шукаю обличчя Дзен, яке було до створення світу»,— заклинає Еґо. А в цей час Самість знову перевтілюється подібно до того, як багато разів перевтілювався Крішна.
Так ми вступаємо у стосунки з оточуючими. Маючи убогі знання про себе, ми хочемо знайти свою ідентичність у дзеркальному відображенні Іншого, як шукали її раніше у стосунках з матір’ю та батьком. При тому, що можна отримати будь-які травми, властиві цьому небезпечному стану, ми шукаємо тиху гавань у вигляді того Іншого, який, як не сумно, прагне знайти таку саму гавань у нас. За наявності багатьох тисяч адаптивних стратегій, породжених випадковим фатальним збігом часу, місця, впливу Інших, ми «засмічуємо» хибне сьогодення паростками минулого. Ми відчуваємо непомірну спрагу проекції – спрагу злиття з Іншим, який нас захистить, подбає про нас і нас врятує.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
Я маю копію полотна XIX століття художника епохи прерафаелітів. Це дуже сентиментальна картина, на якій зображено чудовий момент споглядання Данте Беатріче (Беатріс Портінарі), що йде набережною Арно у Флоренції. У лівій частині картини стоїть вражений Данте, приклавши руку до свого зраненого серця. Беатріче йде до нього з трояндою в руках, не тільки зачаровуючи його своєю красою, а й навіваючи обриси того блаженного образу, який він пізніше побачить у Раю. По один бік від Беатріче стоїть її подруга, одягнена в блакитне (блакитний колір у Середньовіччі символізував цноту і духовність); з іншого боку – подруга, одягнена в червоне (він символізував чуттєвість і пристрасть). Присутнє і те, й інше. Пізніше ця жінка, яку Данте ніколи особисто не знав, стане його духовним провідником, психопомпом; вона виведе його з Пекла і приведе до Божественної обителі.
Цей сюжет заряджений енергетично — він є суцільним символічним зображенням проекцій. Реальне лише переживання Данте; нереальна сама Беатріче, що є енергетичним джерелом,
що живить творчість Данте і робить його міфопоетичним голосом своєї епохи. І так відбувається завжди: наш Коханий, який нас надихає, весь час у нас усередині. По суті, це одна з найдивовижніших властивостей проекції: вона допомагає вивільнитися енергії, яка б інакше дрімала.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
«Данте і Беатріче» — картина художника Генрі Голідея 1883 року, яка виставлена в галереї Вокера в Ліверпулі, Англія.
Як знаємо з давньогрецьких міфів, Ерос — найдавніший з богів; він перебуває у будь-якому прояві первісної життєвої сили. Водночас це наймолодший бог, який має здатність до постійного оновлення. Його ім’я означає бажання, а саме слово похідне від de sidus, тобто «зоряний». Тому для Ероса характерна туга за Іншим, смертним чи безсмертним. Він цілеспрямований, звернений до Іншого, немов до дороговказу.
Згідно з Гесіодом, Ерос з’явився з Хаосу. У первинних водах сформувався потік енергії, що породжує форму, зв’язки та спрямований до творчості. Згідно з іншою версією, Ерос народився від Афродіти та Ареса; обидвоє чудово знали, що таке чуттєвий потяг. Добре відомі культурні аналоги Ероса, що існували в Стародавньому Римі: Амур і Купідон. Так, перший присутній у середньовічних описах романтичного кохання і творах мінезінґерів, а другий втілюється в образі стрільця з стрілами, що запалюють пристрасть. До початку сучасної епохи декадентства образ Ероса перестав бути втіленням глибокої та пекучої пристрасті і перетворився на товстенького кучерявого малюка з іграшковим луком та стрілами, який став часто з’являтися на поштових листівках, у карикатурах та коміксах. У цьому немає нічого дивного: будь-яку добру річ можна зіпсувати, якщо відсутня міра. Купідон стає символом пересиченого чуттєвого бажання. Він розділив долю багатьох давніх богів; саме тому Юнґ вважав, що неврози подібні до ображених богів.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
«Психе, оживлена поцілунком Купідона» скульптора Антоніо Канови
І не забувайте: там де є пара людей, там існують дві тіні.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
Toyen
Оригінальна теорія Голліса, що пояснює казус Ді Капріо:
У п’ятдесятирічних чоловіків сексуальне бажання пропадає не так вже й рідко. Дуже легко все звалити на втому, на вікове зниження рівня лібідо та/або на рутину повсякденності, що зменшує емоційну гостроту будь-яких стосунків. Але потяг може знижуватися також через те, що подруга чоловіка повніє, сивіє і більше відповідає материнській ролі, бо старіє разом із ним. І тоді зовсім неусвідомлено для чоловіка відбувається накладення образу подруги на імаго його матері, що існує у нього з дитинства. Все, що втілює для нього «мати», є цілком бажаним, але водночас її образ активізує табу на інцест.
Страх перед інцестом – це, по суті, страх перед своїм безсиллям та регресія до інфантильної залежності. Зіткнувшись у перенесенні з цією владою, він несвідомо сприймає Іншу, як загрозу своєї дитячої незалежності. У цьому може полягати одна з причин того, що розлучені чоловіки більш схильні вступати у зв’язок з жінками, які набагато молодші за них, ніж з жінками приблизно одного з ними віку і з таким же життєвим досвідом.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
“David and Abishag,” by Pedro Américo, 1879
Ця діяльність немає нічого спільного з нарцисизмом. По суті це найцінніше, що ми можемо подарувати Іншому. Чим краще стає наше Я, тим ціннішим даром воно виявляється для інших. Отже, ми дійшли наступного парадоксального висновку: якщо ми хочемо підтримувати добрі стосунки з іншими, нам слід іти життям своїм власним шляхом.”
Це одна з найбагатовекторніших книг Голліса з усіх, які я читав до цього. Очікувалося, що йтиметься про відносини між людьми і формування пар, але це було б надто примітивно для цього автора. Загалом, як постійно себе хапаю на думці, що хочу знайти в його працях якісь попсові та очевидні істини і за щоразу розумію, що даю автору надто низьку планку. Так, це не Кемпбелл, не Нойман і точно не Юнґ, але також цінний мислитель. Особливо мені подобаються постійні покликання на Фройда, що дуже нетипово для юнґіанця.
Отже, тут перед нами не тільки дослідження трансперсональних відносин, а взагалі відносин з Іншим. І цей Інший в Голліса постає в трьох іпостасях: 1)партнер – кохана людина, 2) суспільство чи корпорація (дуже неочіквано для мене) і 3)Бог.
Найлогічніше було б почати з цитати з описом Первісної Сепарації:
Ніхто не пам’ятає, коли з’явилася свідомість, коли перші уламки досвіду встановили зв’язок з іншими уламками, коли це стало протиставлятися тому, а Я відокремилася від Ти. Але в результаті цього непередбачуваного і невідомого процесу виникло «відчуття Я», тобто Еґо, яке було таким тендітним, що йому довелося утверджувати себе за допомогою тимчасових ідентичностей та зарозумілості. Претендуючи на роль Хазяїна Всесвіту, воно тремтить з появою хворобливих тіньових спогадів про своє походження. Як швидко воно піддає раціоналізації десятки і сотні тисяч своїх адаптацій, свої тривалі занурення у первозданну глину та повернення на поверхню! Як воно лякається, що його засунуть назад!
Отже, так постає перший постулат: кожен із нас сумує за Раєм – утробою, місцем вічного спокою і повноти. Оскільки це відчуття безпосередньо пов’язане з дитинством, то кожен прагне Ідуального Іншого – Ідеальну Матір чи Батька.
Наступні два міфи описані так:
Нас усіх надихають дві великі ідеї, або два комплекси. Обидві ідеї помилкові, і ми добре це усвідомлюємо, але при цьому знаходимо безліч способів це заперечувати, приховувати чи знаходити цьому раціоналістичне пояснення.
Перша велика хибна ідея – мрія про безсмертя. Ми знаємо, що ми є смертними; нам добре відома статистика; нарешті ми читаємо газети. При цьому кожному з нас внутрішньо хотілося відчути свою винятковість. Звичайно ж, саме я з тієї чи іншої причини стану винятком і житиму вічно. Зрозуміло, ми знаємо, що буде зовсім не так, але ця фантазія надзвичайно живуча.
Інша велика хибна ідея, що опанувала умами людей,— це мрія про Доброго Чарівника. В її основі лежить переконання, що існує людина, яка створена саме для нас: вона зробить наше життя осмисленим та цікавим і виправить вади, які існують у нім. Він житиме тільки для нас, читатиме наші думки і задовольнятиме наші найглибші потреби. Він буде добрим батьком, який захистить нас від страждань, і позбавить нас, якщо нам пощастить, дуже небезпечної подорожі — індивідуації. Усі популярні витвори мистецтва пронизані цією ідеєю, а також її крахом — пошуки Доброго Чарівника-Чарівниці, знаходження його чи її, лякаюче відкриття людяності цього Іншого та… відновлення пошуків. Коли ви їдете в автомобілі, увімкніть радіо та прослухайте поспіль перші десять пісень. Дев’ять із них будуть присвячені пошукам Доброго Чарівника.
За цими пошуками ховається архетипова енергія батьківських імаго.
Знову заїджені daddy issues, скажете ви. Але на жаль іншого не дано. Людина змушена підсвідомо екстраполювати на коханих імаго ідеальних батьків, так відбуватиметься доти, доки ми це не усвідомимо і не виправимо.
Жодна людина не піде до кабінету терапевта, якщо працюють її адаптивні стратегії поведінки. Терапія починається тоді, коли вони зазнають краху. Людині стає зрозуміло, що вибір, який вона робить, здійснюється з метою самозахисту, а не з найкращих спонукань. Ще їй стає зрозуміло, що вона страждає від постійно відновлюваного переживання первинних травм — таких, як емоційне придушення або спустошення, і відступає перед вторгненням самості, яка виражає своє невдоволення в депресії, фобіях, залежностях і т. д. Повернувшись обличчям до себе, людина перевідкриває себе.
Ця зустріч із самістю, яку Юнґ назвав Auseinandersetzung, а древні греки називали metanoia, призводить до зміни світогляду, внаслідок якого може виникнути нове відчуття Я. Ніхто з нас — тих, кому довелося пройти через такі грандіозні зміни,— не зробив цього доброю волею. Нас притягли туди силою, підганяючи стусанами і не звертаючи уваги на наше ниття, і немає жодних сумнівів, що нас притягнуть туди знову.
Наступна цікава думка-спостереження, яку можна знайти в Голліса, це ототожнення пар з батьками, яке відбувається в пізнішому (а в когось і в ранньому) віці відносин:
Було помічено, що люди, які довго живуть разом, стають схожими один на одного. (Собаки та їхні господарі теж можуть стати схожими, але це вже інша історія.) Трапляється й так, що з наближенням до п’ятдесятирічного рубежу людині починає здаватися, що його супутник нагадує йому батьків. Подумайте про тих немолодих людей, які називають один одного «Мама» і «Тато», «Мамуня» і «Татусь». Такі звернення свідчать, що початковий потяг до партнера насамперед визначався батьківським імаго. Цей несвідомий образ проектувався на всіх потенційних партнерів, поки хтось із них не виявився «відповідним» для того, щоб «зловити» цю проекцію та «утримати» її.
Постійно Голліс повертатиметься до дуже важливої тези: ніхто не пройде за нас нашу Індивідуацію. Кожен залишається на одинці на своєму шляху здобування Самості:
Потрібно чимало мужності, щоб поставити фундаментальне запитання: «Із того, що я хочу від цього Іншого, що я маю зробити для себе сам?» Наприклад, якщо я хочу, щоб Інший подбав про мою самооцінку, то мої очікування спрямовані не за адресою. Якщо я чекаю, що Інший буде добрим батьком і подбає про мене, то я ще не досить дорослий. Якщо я чекаю, що Інший позбавить мене страхів і жахів під час життєвої мандрівки, значить, я ухиляюся від головного завдання та основної причини мого перебування на землі.
Ми маємо запитати себе щодо кожної проекції: «Що це говорить про мене?» І все, що ми питаємо про Іншого, нам потрібно спитати про себе. Через несвідоме походження проекцій потреба у такій роботі зазвичай виникає лише через страждання, що з’являються при ослабленні проекції. Разом з тим, лише взявши на себе рішення героїчного завдання звільнення Іншого від своїх проекцій, ми можемо зробити для нього максимум можливого — полюбити його. Як одного разу зауважив Махатма Ганді: «Боягуз не може виявляти любов; це прерогатива сміливих». Проекціювання, розчинення в іншому, «повернення додому» відбуваються без особливих зусиль; полюбити несхожість на себе іншого – це вияв героїзму. Якщо ми дійсно любимо Іншого як Іншого, значить, ми героїчно взяли на себе відповідальність за свою індивідуацію та свій життєвий шлях. Такий героїзм цілком заслуговує на те, щоб називатися любов’ю. Блаженний Августин так висловив цю думку: “Любити – значить бажати життя іншому”.
Тільки тоді ми зможемо визнати унікальність Іншого:
Ми осягаємо справжнє значення наших відносин коли наближаємося до того, що Юнґ називав символічним життям. Наше символічне життя безпосередньо залежить від характеру нашого діалогу зі світом та космосом. Мій діалог із тобою — це мій діалог із космосом, бо ти утримуєш і втілюєш у собі ті самі енергії. Ти змушуєш мене звертати увагу, реагувати, особистісно розвиватися і відчувати збільшення своїх можливостей, тим самим розширювати моє втілення того, що вимагає Самість. З народження і до смерті ми повинні максимально наближатися до того, ким ми здатні стати. Формуючи діалектичні стосунки з тобою, я живу символічним життям, або, інакше кажучи, життям у його глибинному вимірі.
Діалектика стосунків, яка тут описана,— цей великий діалог може дійсно послужити найкращим визначенням «подружжя». Багато подружніх пар не вступили в цей тривалий діалог, а отже, не зазнали відчуття hierosgamos, священного шлюбу, яке означає визнання та пошану до Іншого і водночас захищає абсолютну унікальність кожного партнера.
Дуже влучно Голліс згадує загально відомий Дельфійський надпис, а потім ще один, вже менш відомий:
З погляду міфології, зачарування Іншим так зближує нас із богами, немов у нашій присутності відбувається таїнство. Бог — це загальноприйняте слово, яке ми вживаємо для позначення цього дива, і ми відчуваємо присутність Бога в зустрічі з Іншим, в якому втілюються космічні енергії. Хто не знайомий із давньогрецькою максимою «Пізнай себе»? Але хто з нас знає, що всередині храму Аполлона Дельфійського накреслено ще один вислів: “Ти – творіння!”
Сприйняття Іншого як «Ти», про яке вперше написав Мартін Бубер, це кінцевий виклик відносинам. В результаті чорнової роботи з усвідомлення своїх проекцій, в результаті діалектичного розвитку, що супроводжує зустріч з Іншим, а також швидкого погляду на Тебе як на космос, ми розвиваємо наші відносини, а не використовуємо їх для регресії.
У будь-яких відносинах існує напруга протилежностей. Де є об’єднання, є й поділ. Найкраще сформулював цей парадокс, властивий відносинам між людьми, австрійський поет Райнер Марія Рільке: «На мою думку, найграндіозніше завдання у відносинах двох людей полягає в наступному: кожен з них повинен стояти на сторожі самотності іншого». Ми завжди самотні, навіть перебуваючи у натовпі та спілкуючись з іншими людьми. Ми не можемо зробити своїм стосункам кращий подарунок, ніж подарувати їм самих себе,— таких, які ми є, самотні в своїй самоті. З тієї ж причини таким самим буде найкращий подарунок від Іншого. Тоді цінність близькості в жодному разі не замінить нам індивідуацію.
А підсумок книги сформульований так:
В основі всіх принципів, наведених нижче, лежить головна думка цієї книги: неможливо досягти вищого рівня відносин з Іншим, ніж рівень відносин із самим собою.
Єдиний спосіб зцілити стосунки, що похитнулися, — усвідомити наше прагнення «повернутися додому» і взяти на себе відповідальність за свою індивідуацію.
Те, чого ми не знаємо про себе (несвідома проєкція) або не бачимо в собі (Тінь), проектуватиметься на Іншого.
Ми проєктуємо на Іншого свої дитячі травми (індивідуальну патологію), свою інфантильну тугу (нарцисичну програму «повернення додому») та свою потребу в індивідуації.
Так як Інший не може, та й не повинен відповідати за наші травми, наш нарцисизм і нашу індивідуацію, проєкція викликає відкидання і загострює проблему влади.
Як зажди, читати Голліса і легко і цікаво. Можна сперечатися з деякими інтерпретаціями ним цитат Юнґа, інколи все виглядає надто простим. Але мене завжди чіпляють численні цитати з Рільке, Румі, деяких маловідомих американських поетів. Є в Голліса те, чого не вистачає деяким юнґіанцям: численні описи-ілюстрації з кейсами його пацієнтів. Вони дуже цікаві і дозволяють побачити,як психіка працює в житті, а не тільки на папері.
Тому, вже вчергове, рекомендую до прочитання.
Цитати з читацького щоденника
Будучи міцно пов’язаними з матір’ю, перебуваючи в її утробі, ми раптово відокремлюємося від неї під час пологів, і тоді цей зв’язок рветься і вже ніколи не відновлюється повністю. Тому глибинне прагнення до возз’єднання з матір’ю відіграє величезну роль у нашому житті: воно проявляється і у вживанні наркотиків, і в пошуках сурогатів цього зв’язку в мистецтві, і у відході в релігію, і, особливо в наш час, у романтичному коханні. Іншими словами, ідея романтичного кохання тому містить у собі так багато енергії, що вона підживлюється з нашого глибинного та загального екзистенційного почуття сепарації, і тих благ, які ми отримуємо від сучасної цивілізації та культури, зовсім недостатньо, щоб відновити цей втрачений позачасовий зв’язок.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
Ганс Тома «Амур-переможець», 1872
Сенс поняття самості, яке ввів Юнґ, відокремивши його від Еґо, полягає у шануванні таїнства, яке існує в кожному з нас. Самість, як і Бог, за своєю суттю непізнана. Тому слід говорити і про таїнство Бога, і про таїнство самості. Самість — це не об’єкт і навіть не мета; самість – це дія, це процес.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
Згадаймо про головну героїну роману Вільяма Фолкнера «Троянда для міс Емілі» — про жінку, яка, не бажаючи розлучатися зі своїм коханцем, дає йому отруту, а потім кілька тижнів спить з його тілом, від якого виходить нудотний трупний запах. Подумаймо про завзятого переслідувача, який не може перенести розлуку зі своєю нареченою Коханою. Подумаймо про психологіку людини, яка через розрив відносин вчиняє самогубство: «Я накладу на себе руки, поки зі мною не трапилося щось жахливе, тому що мене покинув Інший, без якого я все одно загину».
Так починається жахливий пошук, пошук постійного, всемогутнього Іншого, який зцілить дитячу травму. Хто з терапевтів не працював з так званими межовими розладами особистості, які характеризуються емоційною лабільністю, неміцними, тимчасовими стосунками та страхом, пов’язаним із можливістю розлучення? У цих нещасних людей пекельне життя, бо вони не можуть витримати постійної напруги, яку накладають соціальні обов’язки, а тому страждають внаслідок нав’язливої ідеалізації кожного нового партнера і неминучих втрат. Плаксивість, самоушкодження та зловживання ліками характерні для їх поведінки.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
Fernand Khnopff, White, black and gold, 1901
З погляду юнґіанців психіка не є ні монархією, як це вважає Еґо, ні навіть інтелектуальним центром; навпаки, вона є багатогранною, поліморфною, багатозначною та політеїстичною. Тому в ній існує безліч голосів, повідомлень, вказівок та розпоряджень; деякі з них ми чуємо, деякі ні, але всі вони дуже наполегливі. «Який із цих голосів мій?» – Запитує Еґо. «Всі», — відповідає Самість. «Але я шукаю обличчя Дзен, яке було до створення світу»,— заклинає Еґо. А в цей час Самість знову перевтілюється подібно до того, як багато разів перевтілювався Крішна.
Так ми вступаємо у стосунки з оточуючими. Маючи убогі знання про себе, ми хочемо знайти свою ідентичність у дзеркальному відображенні Іншого, як шукали її раніше у стосунках з матір’ю та батьком. При тому, що можна отримати будь-які травми, властиві цьому небезпечному стану, ми шукаємо тиху гавань у вигляді того Іншого, який, як не сумно, прагне знайти таку саму гавань у нас. За наявності багатьох тисяч адаптивних стратегій, породжених випадковим фатальним збігом часу, місця, впливу Інших, ми «засмічуємо» хибне сьогодення паростками минулого. Ми відчуваємо непомірну спрагу проекції – спрагу злиття з Іншим, який нас захистить, подбає про нас і нас врятує.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
Я маю копію полотна XIX століття художника епохи прерафаелітів. Це дуже сентиментальна картина, на якій зображено чудовий момент споглядання Данте Беатріче (Беатріс Портінарі), що йде набережною Арно у Флоренції. У лівій частині картини стоїть вражений Данте, приклавши руку до свого зраненого серця. Беатріче йде до нього з трояндою в руках, не тільки зачаровуючи його своєю красою, а й навіваючи обриси того блаженного образу, який він пізніше побачить у Раю. По один бік від Беатріче стоїть її подруга, одягнена в блакитне (блакитний колір у Середньовіччі символізував цноту і духовність); з іншого боку – подруга, одягнена в червоне (він символізував чуттєвість і пристрасть). Присутнє і те, й інше. Пізніше ця жінка, яку Данте ніколи особисто не знав, стане його духовним провідником, психопомпом; вона виведе його з Пекла і приведе до Божественної обителі.
Цей сюжет заряджений енергетично — він є суцільним символічним зображенням проекцій. Реальне лише переживання Данте; нереальна сама Беатріче, що є енергетичним джерелом,
що живить творчість Данте і робить його міфопоетичним голосом своєї епохи. І так відбувається завжди: наш Коханий, який нас надихає, весь час у нас усередині. По суті, це одна з найдивовижніших властивостей проекції: вона допомагає вивільнитися енергії, яка б інакше дрімала.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
«Данте і Беатріче» — картина художника Генрі Голідея 1883 року, яка виставлена в галереї Вокера в Ліверпулі, Англія.
Як знаємо з давньогрецьких міфів, Ерос — найдавніший з богів; він перебуває у будь-якому прояві первісної життєвої сили. Водночас це наймолодший бог, який має здатність до постійного оновлення. Його ім’я означає бажання, а саме слово похідне від de sidus, тобто «зоряний». Тому для Ероса характерна туга за Іншим, смертним чи безсмертним. Він цілеспрямований, звернений до Іншого, немов до дороговказу.
Згідно з Гесіодом, Ерос з’явився з Хаосу. У первинних водах сформувався потік енергії, що породжує форму, зв’язки та спрямований до творчості. Згідно з іншою версією, Ерос народився від Афродіти та Ареса; обидвоє чудово знали, що таке чуттєвий потяг. Добре відомі культурні аналоги Ероса, що існували в Стародавньому Римі: Амур і Купідон. Так, перший присутній у середньовічних описах романтичного кохання і творах мінезінґерів, а другий втілюється в образі стрільця з стрілами, що запалюють пристрасть. До початку сучасної епохи декадентства образ Ероса перестав бути втіленням глибокої та пекучої пристрасті і перетворився на товстенького кучерявого малюка з іграшковим луком та стрілами, який став часто з’являтися на поштових листівках, у карикатурах та коміксах. У цьому немає нічого дивного: будь-яку добру річ можна зіпсувати, якщо відсутня міра. Купідон стає символом пересиченого чуттєвого бажання. Він розділив долю багатьох давніх богів; саме тому Юнґ вважав, що неврози подібні до ображених богів.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
«Психе, оживлена поцілунком Купідона» скульптора Антоніо Канови
І не забувайте: там де є пара людей, там існують дві тіні.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
Toyen
Оригінальна теорія Голліса, що пояснює казус Ді Капріо:
У п’ятдесятирічних чоловіків сексуальне бажання пропадає не так вже й рідко. Дуже легко все звалити на втому, на вікове зниження рівня лібідо та/або на рутину повсякденності, що зменшує емоційну гостроту будь-яких стосунків. Але потяг може знижуватися також через те, що подруга чоловіка повніє, сивіє і більше відповідає материнській ролі, бо старіє разом із ним. І тоді зовсім неусвідомлено для чоловіка відбувається накладення образу подруги на імаго його матері, що існує у нього з дитинства. Все, що втілює для нього «мати», є цілком бажаним, але водночас її образ активізує табу на інцест.
Страх перед інцестом – це, по суті, страх перед своїм безсиллям та регресія до інфантильної залежності. Зіткнувшись у перенесенні з цією владою, він несвідомо сприймає Іншу, як загрозу своєї дитячої незалежності. У цьому може полягати одна з причин того, що розлучені чоловіки більш схильні вступати у зв’язок з жінками, які набагато молодші за них, ніж з жінками приблизно одного з ними віку і з таким же життєвим досвідом.
Джеймс Голліс “Проєкт “Едем”. У пошуках чарівного Іншого”
“David and Abishag,” by Pedro Américo, 1879
December 25, 2025
Це безумовно для мене був рік юнгіанського аналізу в читанні. Дуже рада цьому знайомству!
April 2, 2025
люблю читати Холліса і його часом неприємні істини, але ця книжка прям спонукає розібратися, що ж таке ми шукаємо в інших людях і чи справді вони здатні нас врятувати від самотності життя. читається легко, але деякі формулювання та питання надовго засідають в голові.
January 13, 2025
Прекрасна глибока книжка, написана властивою для юнгіанства поетичною мовою. Для мене вона дуже надихаюча ✨
Displaying 1 - 4 of 4 reviews