Кажуть, що Всеволод Нестайко колись пожартував: "Хочеш, щоб тебе зненавиділи? Подбай, щоб твої твори включили до шкільної програми!"
Маю надію, що з Іваном Багряним цього не сталося, хоча... Викладання його творів в школі приводить до спрощення. Неминуча дилема: школа має ознайомлювати, але для цього - і спрощувати. Тому за Іваном Багряним міцно закріпилася слава автора "Тигроловів" та "Саду Гетсиманського".
І, звісно ж, це твори, як то кажуть, must read. Але в творчому доробку Івана Багряного був ще один масштабний проект - трилогія "Буйний вітер". На жаль, він залишився нереалізованим.
В цьому циклі Іван Багряний планував описати життя української молоді в часі Другої світової війни - 1941-44 рр. Спершу розповісти про Радянський Союз до війни, а потім - про складний моральний вибір під час протистояння сталінського та гітлерівського режимів.
Складна та амбітна тема. І, щонайдивовижніше, актуальна для сучасної України: як осмислювати українську історію радянського періоду - з наголосом на Другій світовій війні.
Саме тут, відчуваю, буде питання: якщо трилогія не була реалізована, то навіщо про неї писати? Якраз це і є "родзинкою" Вибраних творів, виданих "Юніверсом" 2006 року (до сторіччя від народження Івана Багряного).
В першому томі першим ділом прочитайте передмову Олександера Шугая. В ній він пояснює долю трилогії "Буйний вітер". І показує, що трилогія існує, хоча і в незавершеному вигляді:
1) Маруся Богуславка (виданий 1957 р.)
2) Людина біжить над прірвою (виданий 1964 р. - посмертно)
3) Огненне коло (видано 1944 р.)
Чому в незавершеному? Бо "Огненне коло" є фінальною частиною третього роману циклу, а "Людина біжить над прірвою" не містить жодного персонажа, спільного з іншими двома творами. Але цей роман вийшов після смерті Івана Багряного. І часові рамки та питання, які піднімає він в цьому романі, повністю відповідають другому роману циклу. Просто Іван Багряний не встиг його переписати / вбудувати в цикл "Буйний вітер".
В першому томі опубліковано лише "Марусю Богуславку" та фрагмент другого тому ("Держіть поїзд!").
Про що ж сам роман? Його вважають доволі нединамічним. Адже центральна ідея - постановка п'єси "Маруся Богуславка" провінційним театром 1941 р. Але чому ця п'єса, яку один з персонажів називає міщанською та вульгарною, така важлива? Про це Іван Багряний розкаже аж на... 90-ій сторінці роману.
І до п'єси повертається аж наприкінці. Що ж відбувається посередині? Наче нічого. Іван Багряний просто знайомить нас з різними мешканцями міста Наше (в реальності - Охтирка). І це своєрідна галерея портретів видів та підвидів людини радянської. Переповідати - це і є заспойлерити сюжет.
Але про одного з персонажів розкажу, щоб проілюструвати метод Івана Багряного. На сторінках "Марусі Богуславки" ми знайомимося з одним партійним діячем, фанатично відданого ідеям марксизму-ленінізму-сталінізму. От тільки... вся його родина та весь рід загинули від Голоду 1933 року. І він це знає, але 1941 р. далі вірить в Радянський Союз.
Таких трагічних, розчахнутих осіб на сторінках роману безліч.
І фінал твору дивовижно символічний та сильний. П'єса про XVII сторіччя раптом виявляється чимось більшим. Як саме? У який спосіб? Довіртеся генієві Івана Багряного - і прочитайте "Марусю Богуславку".
Моє особисте враження - це геніальний твір. Він складніший за "Сад Гетсиманський". Можливо, "Маруся Богуславка" не така сильна в демонстрації жахіть сталінізму, але... Іван Багряний тут ставить складніші питання. І вони досі актуальні для українських читачів. Попри шість десятиліть, що пройшли від його публікації.