What do you think?
Rate this book
Leopolis multiplex
zaxid net «перетворив» Львів на об'єкт фахового аналізу провідних українських журналістів, митців, політологів, інтелектуалів.
leopolis multiplex започатковує інтелектуальну дискусію про Львів, що шукає відповідей на важливі запитання. Яким містом є сучасний Львів: типово радянським чи сучасним європейським? Що – історія, міфи, архітектура, люди, випадки чи, може, щось інше, чого ми просто не помічаємо – формує образ Львова? Яким є майбутнє міста, чиї історія та сьогодення не раз викликали запеклі cуперечки?
leopolis multiplex дає читачеві можливість побачити різний Львів: міфологізовано австро-угорський, ностальгійно польський, радикально націоналістичний, суперечливо радянський, контрастно український, зрештою, Львів особистий.
leopolis multiplex – це не готовий образ Львова, це, радше, пазли, з яких ми пропонуємо Вам скласти свій образ міста.
leopolis multiplex започатковує інтелектуальну дискусію про Львів, що шукає відповідей на важливі запитання. Яким містом є сучасний Львів: типово радянським чи сучасним європейським? Що – історія, міфи, архітектура, люди, випадки чи, може, щось інше, чого ми просто не помічаємо – формує образ Львова? Яким є майбутнє міста, чиї історія та сьогодення не раз викликали запеклі cуперечки?
leopolis multiplex дає читачеві можливість побачити різний Львів: міфологізовано австро-угорський, ностальгійно польський, радикально націоналістичний, суперечливо радянський, контрастно український, зрештою, Львів особистий.
leopolis multiplex – це не готовий образ Львова, це, радше, пазли, з яких ми пропонуємо Вам скласти свій образ міста.
- GenresNonfiction
480 pages, Hardcover
First published January 1, 2008
11 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
November 25, 2014
Цікава збірка. Із тих речей, які, як не дивно, я не стала б напевно читати з монітора, хоча саме туди вони були написані.
Тексти різні, про відоме й особисте, добре і не дуже, й усі мають стосунок до Львова. Приємно бачити, коли в наступному есе є сперечання з попередніми трьома. Очі скучили за дискусією, а то на слово "полеміка" згадується хіба зі школи: коли релігійні діячі писати труди і відповідали один одному на тему створення унії церков.
З усієї грубої збірки виноситься один висновок... Ідеалізувати, підносити, возвеличувати місто можна з відстані. Тоді це зрозуміло, бо ж пам'ять, як відомо, схильна залишати лише позитивне. І зрозуміло, чому дехто не хоче повертатися туди, де йому було добре двадцять років тому. Опоганити свою світлу пам'ять справжніми і геть не світлими людьми тут і тепер... несила. Так, людьми, бо місто - то не будинки і не сквери, то люди. І якщо любиш будинки, то не захочеться бачити, як _люди_ їх занехаюють.
Якщо ж хтось Ідеалізує місто зсередини ...що ж, він схожий на сліпця. Який так само має пам'ять, але не має потреби кудись їхати, бо нинішності і так не бачить.
І вкотре і вкотре говориться про те, що треба працювати кожному над собою, виганяти село з душі і вчинків, а вже потім розказувати щось комусь і вчити жити, і вже минуло 6 років від виходу книги, і вже хочеться мати змогу посміхнутися і сказати "а ні ж, щось та змінилося за цей час" ...а не виходить. Кілька років - мізер у порівнянні з життям міста, країни чи взагалі Життям.
Чи зміниться внутрішність людська хоч колись настільки, щоб ми з вами це помітили? Чи вже після?
Тексти різні, про відоме й особисте, добре і не дуже, й усі мають стосунок до Львова. Приємно бачити, коли в наступному есе є сперечання з попередніми трьома. Очі скучили за дискусією, а то на слово "полеміка" згадується хіба зі школи: коли релігійні діячі писати труди і відповідали один одному на тему створення унії церков.
З усієї грубої збірки виноситься один висновок... Ідеалізувати, підносити, возвеличувати місто можна з відстані. Тоді це зрозуміло, бо ж пам'ять, як відомо, схильна залишати лише позитивне. І зрозуміло, чому дехто не хоче повертатися туди, де йому було добре двадцять років тому. Опоганити свою світлу пам'ять справжніми і геть не світлими людьми тут і тепер... несила. Так, людьми, бо місто - то не будинки і не сквери, то люди. І якщо любиш будинки, то не захочеться бачити, як _люди_ їх занехаюють.
Якщо ж хтось Ідеалізує місто зсередини ...що ж, він схожий на сліпця. Який так само має пам'ять, але не має потреби кудись їхати, бо нинішності і так не бачить.
І вкотре і вкотре говориться про те, що треба працювати кожному над собою, виганяти село з душі і вчинків, а вже потім розказувати щось комусь і вчити жити, і вже минуло 6 років від виходу книги, і вже хочеться мати змогу посміхнутися і сказати "а ні ж, щось та змінилося за цей час" ...а не виходить. Кілька років - мізер у порівнянні з життям міста, країни чи взагалі Життям.
Чи зміниться внутрішність людська хоч колись настільки, щоб ми з вами це помітили? Чи вже після?
Displaying 1 of 1 review