Як читати українських класиків

by Ростислав Семків

«Як читати українських класиків» – нова книжка літературознавця Ростислава Семківа.

У виданні проаналізовано ключові постаті української літератури та їх найбільш визначні тексти, що вплинули на хід літературного процесу. Запропоновано мапу – як рухатися і що читати, як вловлювати неочевидні зв’язки і контексти. А головне – як отримувати задоволення від української літератури.

Ростислав Семків пропонує багатопланове бачення історії нашої літератури і дає можливість переглянути стереотипи й упередження, сформовані до української літератури в школі чи університеті.

Книга буде корисна всім, хто прагне поглибити, систематизувати або перезавантажити свої знання з української літератури.

Genres: Nonfiction, Ukrainian Literature, Books About Books

296 pages, Hardcover

Published January 1, 2024

About the author

Ростислав Семків - український письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець, доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія».

Reviews

[Ярослава]

Це спроба заохотити людей прочитати десять авторів з української класики (Сковорода, Котляревський, Коцюбинський, Кобилянська, Леся Українка, Франко, Тарас Шевченко, Хвильовий, Стус, Антонич) - вперше чи після довгої паузи зі шкільної програми. І підказати, як взятися до їхньої творчості так, щоб не було шкільних флешбеків до казенних кліше і силуваних спроб відгадати, що хотів сказати автор: усі ці твори мають сприйматися як передовсім приємний читацький досвід, органічна частина свого тогочасного європейського пейзажу (Франко існує на одній географічній і інтелектуальній карті з Фрейдом і Захер-Мазохом, скажімо) - і літературного світу загалом (скажімо, багато цих сюжетів вкладаються в мономіф Кемпбелла, а отже, навіть якщо вони не знайомі вам зі шкільної лави, то знайомі з "Гаррі Поттера" чи "Гри престолів"). Їхні теми мають сприйматися не як щось таке відсторонено-музейне, вони розмірковують про проблеми, які актуальні для нас зараз.

І хоча я дуже-дуже згодна з цим підходом, для мене ця книжка не дуже робе, але судячи з того, що робе для багатьох інших читачів, це теж комплімент викладацькому хисту пана Ростислава - бо приблизно цей же підхід до розповіді про літературу, безумовно, був ефективним в могилянські часи, тож якщо я запам'ятала ті месіджі тоді й зацікавлена в якійсь іншій розмові зараз, бо конкретно ця розмова вже була, то це зокрема заслуга тогочасних лекцій.

(Я не читала очима, а слухала аудіоверсію на абуку в добрій начитці Макарова, тому ілюстративних цитат менше, ніж хотілося б)

Коротше, зараз для мене не дуже спрацювали зокрема такі штуки:

* спроба подати тексти як актуальні - дуже правильна, але подекуди сплощує цей читацький досвід. Якщо говорити, що Шевченко наше все тому, що писав про кривавий режим, а Хвильовий - бо попереджав, що приносить російська окупація, то це мало що пояснює: про кривавий режим писав багато хто, але чому саме Шевченко посідає канонічний статус? Чи "Я (Романтика)" справді попередження про російську окупацію - чи загалом про низьку опірність злу і роздвоєність людської душі, спроможної на багато страшного заради красивих ідей? і т.д., і т.і.

* і якраз аналізу конкретних текстів мені трохи забракло - чи то пак, можливо, тут аналіз зосереджений не на тому, що цікаво мені. (Скажімо, можна, звісно, казати, що "Гайдамаки" - про праведний народний гнів і про вогонь війни, в якому гине зокрема цивільне населення і діти Гонти, але ж у тексті все складніше, діти Гонти не гинуть просто так, Гонта убиває своїх дітей, що дуже сильно проблематизує всю історію - але це тут не в фокусі, хоча мені здається досить-таки важливим сюжетом). Я розумію, що наголошувати на літературних паралелях і перегуках - це найбільш енергозберігальний варіант, коли потрібно швидко заінтригувати читача і подати можливі маршрути подальших літературних мандрів! Але подекуди паралелі з сучасним маскультом видавалися трошки натягнутими, просто щоб було, в дусі гау-ду-ю-ду-феллоу-кідз. В цю ж категорію потрапляють літературознавчі спрощення штибу того, що добрий вірш мусить бути оригінальним, очуднювати досвід дійсності й активно послуговуватися метафорами (це переконання правдиве для дуже конкретних історичних моментів і літературних течій, але, ну, далеко не всіх) - інакше кажучи, коли потрібно пояснити, чому цей модерністський автор вважається добрим модерністським автором, то можна сказати й так, але в інших епох і течій можуть бути геть інші критерії.

* врешті, для мене навіть кпини з російської класики не працюють. я, звичайно, згодна, що їхня література наскрізь імперська і потребує перепрочитання під цим оглядом, і що українська література значно живіша, і що навіть давні наші тексти актуальні для нас зараз (погляньмо, скільки музичних переспівів тих самих Сковороди і Шевченка! пушкіни всякі до такого не доробилися). але якщо постійно наголошувати на "похмурій болотній класиці" і такій всій риториці, то починає здаватися, ніби проблема їхніх геноцидальних планів полягає в тому, що на місці вирізаних наших людей і стертої нашої культури вони намагаються насадити щось погане. але ж геноцидальні плани погані самі по собі, просто так, навіть якби вони насаджували Шекспіра, Гете й Мурасакі Шікібу (підставте свої улюблені імена зі світового канону)! тобто тут не треба сперечатися про те, чи чогось варта росліт - її проблема в наших краях у тому, що нею заміняють знищених українських авторів, що вона виступає символом російського домінування і що розмова про російську культуру стає індульгенцією, щоб не говорити про російські злочини (і тим паче всі на заході сором'язливо не говорять про її місце в легітимізації російських злочинів; але це геть окрема розмова від естетичної цінності, історії впливів тощо).

Загалом, з цьогорічних актуалізацій класики мене більше інтригували "Живі" Михеда, де я теж не з усім згодна (це й не треба!), але мені досі не йде з думок та цілісна і страшненька візія (треба нарешті відгук зібратися й написати, чи що). Але якщо вам потрібен путівник українською літературою після довгої паузи, то це теж вдале місце, щоб почати і скласти собі подальший маршрут!

[Nashelito · Rating 5 out of 5]

Це справді максимально кайфова книга. Якби я так умів, якби я міг не спати, то дочитав би її ще в ніч першої доби від початку читання. "Як читати українських класиків і кайфувати від цього" Ростислава Семківа неможливо відкласти, та і не хочеться. 

Автор обґрунтовує свій вибір десяти найголовніших представників українського красного письменства і кожному знаходить час та місце в структурі книги.

Ось вони — наші найкращі, ті, без кого неможливо уявити ані української літератури, ані світової культури в такому вигляді, до якого ми зараз дожилися: Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Іван Франко, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Микола Хвильовий, Богдан-Ігор Антонич, Василь Стус.

З Ростиславом Семківим складно сперечатися, коли він у чітко структурованому і написаному без зайвого пафосу, але з гумором, вайбовому і страшенно цікавому тексті відверто звертається до читачів, мовляв "Ви забили? Ви забули? То я вам напам'ятаю!".

Хто вони? Як стали письменниками і чому їх вважають класиками? Що написали? Які їхні твори обов'язково треба прочитати і в якому порядку це краще робити? Чому так? Що там є такого важливого або цікавого? Де шукати додаткову інформацію, куди пірнати при бажанні заглибитися у вивчення кожного з цих авторів та авторок?

Я дуже люблю такі книги, які не лише спонукають і надихають читати більше, але й рекомендують, що саме. В цьому сенсі "Як читати українських класиків" — це винятковий perfect match Кого читати? Що читати? Чому? Пана Ростислава, коли він пише або говорить про літературу, можна слухати безкінечно.

Популяризація читання серед широких людин потребує хірургічної точності. Інакше там пануватимуть дурнуваті стереотипи, на кшталт "літератури про село і страждання". Ото хіба "Енеїду" можна читати всім і кожному: цей "фанфік" про класичний античний сюжет, написаний бароково та весело не зацінить лише хтось такий, хто не має серця. А коли пан Ростислав каже, що Еней — як Хан Соло у "Зоряних війнах" або Рон з "Гаррі Поттера", це мусить розтопити навіть скам'янілу душу.

Максимальне задоволення від цієї книги я отримав не лише у безпосередньому процесі читання, але й обмірковуючи подальші читацькі плани: дещо треба буде прочитати вперше в житті, а чимало хочеться — з нового погляду і набутою оптикою — перечитати.

А раптом, з часом, творів десяти суперкласиків виявиться замало, Ростислав Семків дає список з 300+ книг українських письменників художньої прози, поезії, мемуарів, драматургії та есеїстики, щоби нам було чим займатися в старості, якщо ми до неї доживемо.

[Olha Tiumentseva · Rating 5 out of 5]

От знову це сталося. Приїхала книжка про книжки, і не можу її відкласти на потім. Колись в мене цей етап пройде, але зараз мені дуже подобається читати про літературу і авторів, більше, ніж саму художню літературу.

У книзі дуже зручна структура, яку ще і пояснили на початку - насолода для перфекціоніста. Розділ про кожного класика має:
- коротке біо: тобто біографія, але не в шкільному форматі ("народився - мучився - помер" (с), а тільки цікаві моменти, які мали вплив на творчість і які можуть дати більше контексту для розуміння самих творів.
- карта читання: рекомендований список для читання з порядком (від легших текстів до складніших).
- головні тексти, їх сюжети та ідеї.
- список книг (коментарів та досліджень) про творчість автора.

Хоча є в неї один недолік - вона маленька! Дуже! 294 сторінки про десятьох класиків, ще ж є і вступ, і висновок, і рекомендований список літератури 😭

По кожному з розділів можна спокійно написати по відгуку, тому обмежусь наведенням найяскравіших цитат.

Ось на цій я сміялася (бо про мене):

Фішка в тому, щоби зразу читати активно: реагуйте, зупиняйтесь, міркуйте й одразу відповідайте. Знаю, більшість зацікавлених читачок і читачів уже й так це роблять - інакше не було б стільки кольорових закладок у книжках, які вони тягають на презентації та тримають у кадрі, коли знімають черговий ролик для свого блогу.

Про Сковороду:

За 25 років мандрів він навчив їх достатньо; та й цікаво, напевне, було, адже всі його радо приймали і гостили. До речі, сином Варвари Ковалевської, у домі якої закінчився земний шлях філософа, був Василь Каразін - наслухався мудрого мандрівника й виплекав мрію: за десять років по його смерті заснував Харківський університет, то тепер має Каразінове ім'я. Дифузне просвітництво Григорія Савича таки дало свої плоди.

Про переклади Лесею Українкою "Ріґведа" (збірка давніх індуїстських гімнів, що були написані за 1000 років до Гомера, найдавніші тексти, написані першою з індоєвропейських мов):

Леся вчить санскрит і перекладає окремі уривки, бо пише для молодших сестер "Стародавню історію східних народів" - невеличкий підручничок для домашньої освіти: десь у межах 300 сторінок. І так, Лесі тоді щойно 19.

Про Харків 💔

Я обіцяв сказати про ще одне місце літературної сили: воно в Харкові. Треба пройти Сумською, вийти на площу Конституції та обернутися в бік Бурсацького спуску - глибоко вдихніть: це те саме повітря, яким дихали Хвильовий, Курбас, Йогансен. Ні, воно там не змінилося. Це повітря свободи і натхнення.

Про збірку "Веселий цвинтар" Стуса:

Наскрізний сарказм пронизує всю збірку. Я знаю, що сильнішими вважають "Палімпсести", - за їхню врівноваженість, сливе буддистську самозаспокоєність і дотики вічності. Але я схиляюся перед скальпельною точністю "Веселого цвинтаря": коли ти вже в нірвані, то можеш сказати Слово: а ти спробуй скажи, коли ти в центрі пекла!

Але є у цієї книги й побічний ефект: хочеться читати виключно українську літературу надалі 😁

Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"

[Yaroslav · Rating 5 out of 5]

Тут просто немає чого говорити.
Ви просто зараз берете цю книгу і читаєте (якщо ще ні).
Для мене з трьох книг пана Ростислава "Як писали/як читати" ця найкраща.
І якщо вас лякає обсяг Пригод української літератури, то це точно ваш варіант (але Пригоди потім теж треба прочитати).
Це прекрасний зразок як треба "продавати" важливість літератури і читання молоді.
Для мене показником стало бажання перечитати твори всієї десятки героїв книги. В мене. Який за своє некоротке життя прочитав не одну тисячу книг, у якого непрочитаних книг на пару років (при читанні 100+ книг за рік), який має купу книжок, що теоретично планую перечитати.

[Oleh Bilinkevych · Rating 3 out of 5]

Десять класиків укрліту (Сковорода, Котляревський, Коцюбинський, Кобилянська, Леся Українка, Франко, Тарас Шевченко, Хвильовий, Стус, Антонич), які у своїй більшості зашиті в наш культурний простір, але чи насправді вони нам добре відомі після нудної шкільної програми.
Автор лаконічно дає невеличку довідку щодо їх біографії, виходячи за рамки звичних жив-помер, додаючи певних цікавинок. Гарним є підхід, коли він порівнює творчий шлях наших слонів з європейськими титанами думки. Як от Франко-Фройд. Після знайомства, відкриває надійний шлях для пізнання їх творчості. Поступово, без хаосу та залойоженості.
Як для новачків, ця книжка буде топ.

Щодо мене, то я люблю більше живі дискусії з паном Семківим, коли він себе не обмежує певним форматом і не старається вгодити зумерам. Книга непогана, але її назвати цілісною важко і такий формат чомусь для мене не спрацював. В того ж Михеда куди краще реалізовано. А втім, радий що пан професор продовжує лупати скалу укрліту, відкриваючи нові глибини неофітам.

[Vadym Didyk · Rating 5 out of 5]

Хороша книжка, нічого їй не бракує. Пан Ростислав легко й дотепно проводить нас через топ-10 українських авторів — від Сковороди до Стуса. Його стиль, як завжди, легкий, іронічний, з купою класних аналогій: від «Зоряних війн» до Гаррі Поттера. Читати — суцільне задоволення. Єдина проблема книжки в тому, що я прочитав її після неймовірних «Пригоди української літератури», тому 4.5 ставлю )

[Yulia Maleta · Rating 5 out of 5]

Так закохувати в рідну літературу ще треба вміти — Ростиславу Семківу вдається так писати, що кидаєш все інше, щоб лише заново перевідкривати для себе «Енеїду», перечитувати Українку і Коцюбинського, чи бігти закидати у список бажанок повне зібрання творів Хвильового. І дивуватися чому досі не придбала той скарб.

Такі літературознавчі праці — суцільний кайф. Круто структуровані, з цікавими порівняннями, з вписуванням українського контексту в загальносвітовий, зі списками до прочитання від найлегшого твору до най-най — одним словом, читайте, бо це того варто!

Але відразу готуйтеся перечитувати і читати своє, рідне — інакше не вийде, гарантую😉

[Natalia Matsura · Rating 5 out of 5]

Автор мене не підвів 🤌🏻

Все як я очікувала, ще більше гумору, чудових паралелей, цікавих фактів і багато всього.

«Класика - це про вічність. Про досвід, важливість якого годі заперечити, і про істини, що вже визнані й більше не будуть поставлені під сумнів. Як, наприклад, те, що свобода є цінністю, за яку варто боротися. Після стількох років війни ми добре знаємо, що, попри іронію скінченності та численні випадковості нашого життя, існують перевірені, універсальні цінності. Чіткі у своїй несхитності. І класична література саме про них».

Сподобалось, як пан Семків вів долі письменників і письменниць у паралелі з якимись іншими видатними зарубіжними сучасниками, таким чином, допомагаючи, ще більше зануритись в контекст автора чи авторки.

Також автор після кожного розділу про письменника залишає додаткові джерела, які допоможуть максимально заглибитись в твори, які згадуються в розділі.

Найбільше мені сподобався блок про Ольгу Кобилянську і я зі всього списку хочу, в першу чергу, читати саме її твори (і «Венеру в хутрі» Мазоха) а чому саме його ви можете дізнатись лише в книжці Семківа 🤭

Семків наприкінці залишає величезний список творів української літератури до прочитання (від «Слова про похід Ігорів» і до «Амадоки» Софії Андрухович, що зручно, бо можна потім собі викреслювати і бачити прогрес у вивченні української з творів.

«Врешті, класики - вони ж класні».

ставлю 5/5 і сподіваюсь, що якомога більша кількість людей прочитає цю книжку 📕

[Анна Ткачук · Rating 5 out of 5]

Якби після кожної прочитаної у цій книжці поради якогось твору, я купувала те, що в мене викликало бажання прочитати — у мене був би мінусовий баланс на карточці без кредитного ліміту 😆

[Віталій (Книжкаріум) · Rating 4 out of 5]

Хороша й доступна розмова про українських класиків, яка може зацікавити. Не у всьому мені сподобалась, чи то радше відчулась близькою, подача автора (іноді це відчувалось як у відомому мемі hello fellow kids, хоч я й розмуію переваги такого способу комунікувати про стару класику), ал�� все ж свою функцію вона добре виконала навіть для такого скептичного читача, як я - зацікавило декілька авторів (Котляревський, Коцюбинський, Леся) і творів, які взяв собі "на олівець", а разом з тим рикошетом і ще декілька побіжно згаданих в книзі (Підмогильний, Шевчук, Зеров) - як на мене цілком хороший результат.
Окремо відмічу добру ідею структурувати оповідь про певного автора і давати читачу "мапу читання", щоб зорієнтувати з чого краще починати і як рухатись, а також основні твори по темі в кінці розділу та загальний список топ-творів в кінці - також було помічним.
То ж загалом враження хороше, книга цікава і після неї є розуміння куди рухатись далі по читацьких стежках української класики.

[Софійка Лучкевич · Rating 5 out of 5]

Літературознавець Ростислав Семків вибрав десять, на свій субʼєктивний погляд, найкращих класиків української літератури, і розповів про них.
У нього це Сковорода, Котляревський, Коцюбинський, Шевченко, Франко, Леся Українка, Кобилянська, Хвильовий, Антонич, Стус.
І розповів він про них дуже доступно і цікаво. Структуровано. І не так як в школі.

Загалом Семків в цій книжці розвінчує багато шкільних міфів і шаблонів. І дуже багато в чому щодо цього я з ним погоджуюсь.

У нього ж кожна розповідь про автора складається з головної ідеї творчості певного класика; короткої біографії (часто порівнюючи українського автора з кимось з іноземних, що дає більшого розуміння контексту); карти читання (це як йти в гори, треба, щоб хтось намалював тобі маршурт, а не одразу йти на Еверест); коментарів про окремі твори; переліку праць, які можна почитати про автора або його творчість.

Це як піти на каву з другом. І в деякі моменти мені справді здавалось, що я неформально спілкуюсь з другом, а не читаю книжку професора Могилянки)))

Отож, після цієї книжки у мене додалось декілька творів українських класиків, які я хочу найближчим часом прочитати. І точно зʼявилось розуміння того, хто класики взагалі такі!

«…класика тому й класика, що до неї є сенс повертатися»

«…читати треба, щоби краще вміти думати.»

«…багато проблем школи саме в тому, що твори йдуть із випередженням можливостей учнів і тому їм (ще) не цікаво їх читати.»


Раджу дуже-дуже!


P.S. «Хочеш — читаєш, не хочеш — просто їси морозиво» )))

[Yaryna · Rating 5 out of 5]

Ну з якою ж любов'ю пан Ростислав пише про українську літературу!

Рука не підніметься поставити менше п'яти зірочок. Бо його захоплення настільки заразне, що після закінчення книжки виникає дике бажання читати всіх описаних класиків вже і зразу - а це і було її метою.

Зрозуміло, шо це не глибоке занурення в світ української літератури, але це чудовий початок. Написано легко, з гумором, іронією, попкультурними паралелями. Хочу, щоб це прочитало якомога більше українців. А я пішла читати Коцюбинського. І Кобилянську. І Хвильового. І Стуса.

[Lidiia Marinat · Rating 5 out of 5]

Книга, яка вчить мандрувати літературою і пробуджує інтерес до читання ❤️‍🔥🚂

В читання класики треба занурюватись поступово і Семків пропонує карту читання для кожного класика, щоб по-справжньому оцінити їх майстерність та винятковість. Як би це абсурдно не звучало, але розуміння класиків рятує від нудьги. Бачення світу виходить на глибший рівень, реальність доповнюється новими гранями.

Кожний з 10 проаналізованих класиків відкрився для мені по-новому і зацікавив своїм світоглядом.

А ще автор надихає занурюватись в поезію і читати її повільно, сприймаючи як окуляри доповненої реальності. Адже кожний рядок може збагатити і змінити сприйняття світу.

Семків пише легко, з гумором, любов'ю та турботою про читача. Яка ще людина переконала б мене, що відвідати Тернопіль так само хороша ідея, як відвідати Париж?

Книга надихнула обрати для наступного читання українську класику і прочитати «Дискурс модернізму в українській літературі» С. Павличко 🪶💙

[Angelina · Rating 5 out of 5]

Обережно! Сильно захочеться прочитати всі твори української літератури. Пан Семків вміє так розказувати про літературу, як ніхто інший. Захопливо і простими словами, що хочеться після кожного розділу кидати все і бігти в книгарню.

[Hanna Stelmakh · Rating 5 out of 5]

Ростислав Семків — справжній майстер слова! Він не просто розповідає про твори, а й занурює читача в атмосферу епохи, у якій жили та творили поети й письменники. Читаючи цю книгу, я ніби подорожувала у часі разом із її героями. Особливо мене зачепили розповіді про Кобилянську, Коцюбинського та Українку — вони ожили для мене по-новому, і мені захотілося перечитати їхні твори з новим поглядом. Відчувається, що автор пише з великою любов’ю до української літератури, і це захоплення передається читачеві.

[Julia Tsvihun · Rating 5 out of 5]

Безумовно, блискуча і важлива праця. Дуже подобається така доступна рефлексія від людини, яка опрацювала стільки знань.

Все ж, місцями мені було забагато порівнянь з окремими сучасними відомими творами/персонажами - якось занадто це було мені притягнуто за вуха. Все ж, я розумію з якою метою це було зроблено.

Як на мене, справді цікавими і доречними були порівняння біографій відомих особистостей, які жили в той самий час, але в інших країнах (наприклад, я не знала що в сім'ї Фройда була така трагічна доля).

Надихає читати української класики більше. Гадаю, в цьому і був основний задум, і він вдався

[Roksolana · Rating 4 out of 5]

Гарний путівник класичними авторами, допомагає скласти ментальну мапу подій і впливів західних класиків і українських класиків.

[Tess · Rating 5 out of 5]

Відчуття, ніби читала довгий тред в Х. Дуже сподобалося і я запримітила собі купу нових книжок

[Valentyna · Rating 5 out of 5]

Чудова книга-путівник по українській класиці, ще повертатимуся до неї однозначно! Надихнулася взяти до рук творіння наших класиків🇺🇦

[Olia Tersina · Rating 5 out of 5]

Ця книжка із серії тих книжок, що розповідають просто про складне.

Твори класиків нашої літератури - це завжди певна глибина, ідея, можливість донести якусь думку читачеві та спонукати його до певних дій/міркувань. Ця книжка це підтверджує і допомагає зорієнтуватися в творчості авторів.

Семків обрав 10 класиків, коротко проаналізував їх основні роботи, склав мапу для читання (в якій послідовності читати твори), провів певні аналогії із сучасними творами (щоб було зрозуміліше донести ідеї авторів), зробив це з гумором, а наше завдання - це тепер лише почати читати, що відгукнулося вам під час його аналізу.

Я, наприклад, захотіла перечитати/прочитати твори Кобилянської.

Легка для читання книжка, чудова робота, роздуми та пояснення, і рекомендую її читати.

Ще в кінці є список творів, які вважають класичними, і можна щось обрати для себе, як плануєте читати українську літературу.

[Tetyana Lux · Rating 5 out of 5]

Геніальна книга, яку обов’язково читати всім, хто цікавиться літературою й хоче заглибитися трішки більше в українську класику. Завдяки короткому обʼєму, влучній та місцями гумористичній манері викладення матеріалу, книга читається легко й весело та одночасно дає концентровану інформацію про найважливіших класиків нашої літератури.

[Ira Kolomiets · Rating 4 out of 5]

Ну вговорили, я поставлю 4, хоча дуже хотілося 3. Я люблю пана Семківа, частенько дивлюся його відео, проте, як на мене, ця книга більше для філологів і критиків. Ну не цікаво мені читати будь-які твори, якщо для їх розуміння мені треба перелопатити ще туюву кучу додаткових матеріалів, а потім ще раз перечитувати книгу/твори 🤷🏼‍♀️

[Maryana Horlach · Rating 4 out of 5]

Дуже імпонує манера викладу інформації автором. Гумор, присутність поп культури, нескінченні порівняння та аналогії. Чого тільки варта паралель між «Енеїдою» та «Зоряними війнами»!

[Iryna · Rating 5 out of 5]

Правильна книжка про книжки. Нагадала за що я люблю наших+своїх (письменників) і розширила мій список читання.

[Nataliia Zolotukhina · Rating 5 out of 5]

Як добре, що в нас є пан Семків!
Яскраво, цікаво, з любовʼю до справи.

[Valeria · Rating 5 out of 5]

Це книга стала ще одним маст хевом як по іншому подивитися на класичну  українську літературу. 
Я дуже люблю історію літератури й критику, тому збираю і читаю все що виходить на цю тематику.
Саме в цій книзі автор зазначає на що звертати увагу та як читати, щоб розкрити на повну автора чи авторку. 
В даній книзі обрано 10 авторів які найбільше вплинули на творення української літератури. 

Обґрунтовано подано інформацію чому саме вони, і взагалі для чого їх читати. Але це не скупа інформація, а цікаво зібрана інформація, думки, історія, дослідження та жарти, все як вміє і любить пан Ростислав.

Тому якщо ваше враження від української літератури ґрунтується на знаннях зі школи й ви досі думаєте, що це нудно і там лише самі страждання, тоді вам точно потрібна ця книга.

[Ulka Papysh · Rating 5 out of 5]

Це була прекрасна пригода, яка спокусила мене до інших пригод. Здається шляху назад уже немає, я повинна ( так каже моє внутрішнє) зануритись в українську літературу. Рекомендую всім, навіть якщо не будете читати твори українських класиків ( хоча це неможливо після цієї книги ), щоб дізнатись щось нове, щоб посміятись ( гумор автора підкорив), і ще багато «щоб».
Це 100 з 10

[Yuliia Koval · Rating 4 out of 5]

Це книга-запрошення у доросле читання. "Це нескінченна мандрівка, в якій ніколи не буде нудно, якщо ми вміємо так мандрувати". Це навіть не стільки книга у традиційному розумінні, скільки інструмент пізнання, тому її недостатньо просто прочитати від першої сторінки до останньої - з нею варто працювати і далі. Зокрема, дуже сподобалась авторська ідея про центральні коди і карти читання до кожного класика - зручно мати вектор, коли очі розбігаються. Мушу визнати, що такий підхід є новим для мене і зараз розумію його переваги - поступове (!) занурення у творчість автора, щоб глибше зрозуміти його найсильніші тексти. Також окремої відзнаки заслуговує подача матеріалу: іронія Семківа дозована - рівно настільки, щоб підігріти інтерес, але жодним чином не применшити серйозність предмету обговорення.

Коли читаєш про десятьох українських класиків підряд, то дуже легко відшукати між ними одну спільну рису - це шалена продуктивність, результатом якої є багатство творчого спадку, а також здатність методично продовжувати власну роботу незалежно від сумнівів, дискомфорту і будь-яких зовнішніх обставин. Маючи так мало часу, створити так багато! Це передусім безжальна самодисципліна і розуміння цінності часу для плідної творчості. "Існує сумна тенденція до скорочення життя класиків в українській літературі: чим ближче зле ХХ сторіччя, тим менше їм відміряно. Сковорода дожив до 71, Котляревський - до 69, Франкові припало лише 59, Шевченкові - 47, Коцюбинському - 48, Лесі Українці - 42, Зерову - 47, Семенку та Миколі Кулішу - по 44, Хвильовий іде в 39, а Підмогильного розстріляють у 36, Антоничу, коли він покидає цей світ, лише 27. Так, є винятки: Кобилянська з-поміж українських чільних авторів прожила найдовше - 78 років. Але тенденцію таки годі заперечити".

По завершенні прочитання особливо гостро відчувається цінність теперішньої епохи, в якій українська література може дихати вільно. Те, що ми зараз спостерігаємо, протягом століть було мрією та метою наших класиків, і зрештою стало результатом також їх роботи: "попри колосальні асиміляційні зусилля, українська культура вижила" і навіть більше - "наша класика працює. Це живе слово, що спонукає до дії... Як вони писали, так ми й діємо. Вони мали рацію".

"Класика тому й класика, що до неї є сенс повертатися... щоб краще розуміти сенси життя - для чого це все". "Читати треба, щоби краще вміти думати". "Осягнення класики - це понаднормова й неоплачувана робота з удосконалення себе самих". "... учитися далі, стати адептами так званого lifelong learning, продовжувати шукати й наповнювати своє життя сенсами. Нащо? Тоді маємо шанси зробити більше правильних виборів, прожити краще, цікавіше життя, а ще - передати цей наш досвід далі й вберегти від помилок і нудьги наших дітей. І тут я не лише про власних дітей, звісно".

На початку книги є момент про очікування кави у невеликому бістро на Монмартрі, який мені особливо відгукнувся: "це наш вибір - зациклюватися на ціні чи думати про Ренуара". Це про постійне тренування розуму, пошук сенсів і активне використання знань, що відкриває здатність бачити більше ("феноменологія - коли бачиш не тільки те, що бачиш, а прозираєш щось і поза ним").

"Чи мусить людина шукати істину на сторінках книжок? Так, якщо хоче розуміти життя глибше. А можна без цього? Можна. Інакше ризикуємо зірватися в тоталітарну прірву. Демократія, як це не парадоксально звучить, означає також можливість бути неглибокими, бо змусити себе мудрішати (й робити для цього зусилля) можеш тільки ти сам. Не фюрер, не парторг і не комсомольська організація. Хочеш - читаєш, не хочеш - просто їси морозиво".

Автор по-новому відкриває здавалося б таких знайомих класиків. Справа в тому, що шкільний підхід ("ось вам класик, він великий, у нього купа творів") не стимулює думання: а чому ця звичайна людина стала класиком? Що робить його/її твори геніальними? Що сформувало його/її талант? Чи зміг/змогла би він/вона створити свої шедеври за інших умов? І так далі... Про це варто говорити, варто думати і шукати відповіді.

Хто ж належить до класиків, на думку Ростислава Семківа? Сковорода (пізнати Істину в собі), Котляревський (маніфестація української культурної іншості та автономії), Шевченко (свобода і гідність), Франко (поступ), Кобилянська (роль жінки), Коцюбинський (стиль), Леся Українка (боротьба), Хвильовий (утопія), Антонич (життя в усіх виявах), Стус (людяність). Яке щастя, що ми маємо ці імена! І як же прикро, що "суворість випробувань зробила історію українського письменства коротшою, ніж вона могла би бути".

Shame on me! До цієї книги я про Антонича чула тільки у пісні Колос & Фіолет "Бібліотека"! А ось як про Антонича пише Семків: "Ретельно прочитавши всі чотири головні збірки Антонича, бачимо світ зміненим і збагаченим. Це і є поезія: вона працює наче окуляри доповненої реальності, які винайшли ще хтозна коли. Не будьте без Антонича, не залишайтесь у прозі реальності без його поетичних прозрінь".

Також багато нових імен бачу у запропонованих автором списках для читання, тож це справді корисне знайомство і поштовх до продовження пізнання!

Книга однозначно варта уваги, але для повноти картини також мушу визнати, що було кілька моментів, які трохи послабили загальне враження:
1) автор так часто і глибоко звертається до фентезі, що я пару разів відчула себе неналежною до цільової аудиторії цієї книги. Сама задумка такого порівняння цікава, але не знаючи героїв згаданих творів просто неможливо зрозуміти, про які аналогії пише автор;
2) по кожному класику щоразу наприкінці підрозділу виникало питання: "і невже це все?" Видається, що змістовна наповненість книги місцями поступалас�� легкості подання матеріалу. Але мене вже чекають "Пригоди української літератури", книги Віри Агеєвої, а також "Живі", тож я сподіваюся ще надолужити упущене (ну а після них можна і по рекомендаціям Семківа пройтися).

"Кожне наступне покоління говорить про любов уже іншими словами, ніж його батьки".

"Про що взагалі література? Про досвіди, які проживають люди, і про те, як вони ті досвіди осмислюють".

"Поезія - це вміння побачити незвичне в звичному, знайти образи, які дивуватимуть і надихатимуть. Поезія - це прозріння, від якого перехоплює подих".

"Не треба шукати визнання - треба хотіти розказати читачам цікаву історію, поділитися ідеями, досвідом, знахідками. Здається, справжні класики робили саме так: мали що сказати - і казали. Й цінуємо ми більше тих, які казали важливе. Інколи настільки важливе, що воно важить і через століття чи два".

[Kateryna Pushenko · Rating 5 out of 5]

Мені неймовірно подобається, як легко та невимушено пан Семків передає інформацію, котрою нас перевантажувати в середній школі. На Goodreads потрібно додати більше зірочок, адже ця книга їх дійсно заслуговує :)

[Vova Chalchinskyi · Rating 5 out of 5]

Що саме зашифровано в цій обкладинці? Я чесно кажучи гублюся. Очевидний символ це коріння. Але фонтан, жінка з головою зайця, часник, хмари??? А Бог його знає.

Напевно ось цей от символізм перетворює очікування від цієї книжки з підліткової інструкції на щось інтелектуальне та модерне. Як на мене - це ідеальне рішення для обкладинки, адже саме таким і є вміст.

Ростислав Семків - кандидат філологічних наук, директор видавництва “Смолоскип”, а також співведучий “Шалених авторок” на ютубі. Популяризація української літератури від нього звучить водночас ґрунтовно, насичено та з легкістю, свободою з академічними нотками. Він інтелектуал, який також не обходить масової культури і може захоплено говорити, як про Антонича, так і Гаррі Поттера. На моє здивування (через статус і вік) Семків - виражений фемініст, що робить його ще цікавішим для слухання та читання. Вчитель, якого багатьом з нас не вистачало.
Загалом серед усіх українських літературознавців, яких я останнім часом бачив, чув, читав - Ростислав Семків поки що найулюбленіший.

Починається книга із спроби загалом зрозуміти, хто такі класики і хто вирішив, що вони будуть класиками. Це зовсім не схоже на ті шкільні підходи, де нам вказували великих і без аргументації кидалися гучними “геніями”, “світочами” та “пророками”. В дечому це нагадує початок курсу в американському університеті, ну якщо конкретніше, то Тімоті Снайдера: оце от вміння побачити початок, різні ракурси та нові терміни.

Одним з найцікавіших було дізнатися про Франка порівнюючи його життя з однолітком, що народився поблизу - Фройдом. Ось це той ракурс, якого ви не побачите більше ніде.

Для мене книга в принципі виправдала очікування: я по-новому подивився на авторів та їхні твори, виписав важливі назви на майбутнє прочитання, ще раз переглянув свої думки з приводу поезії і найважливіше - загорівся бажанням.

Чи відповідає книга на питання, яке написано на обкладинці? Скоріше так. Семків дає декілька ключів до творів, радить як варто читати конкретного автора, порівнює з світовими авторами, ділиться картами читання та важливими коментарями, які можна читати до творів. Хоча я наприклад хотів би зануритися більше в конкретне оповідання чи твір, посидіти в ньому довше, дізнатися якісь літературознавчі інструменти для аналізу, але книга від цього потовстішала би втричі і можливо би не виконала своєї іншої популяризаторської мети. А можливо, я сам себе обманюю і в цій книзі насправді всього достатньо, можливо мій запит виконають ті самі коментарі, які я прочитаю після прочитання самих творів. Побачимо. В будь-якому випадку там багато речей за якими я буду повертатися, коли візьму в руки одного з наведених авторів.