What do you think?
Rate this book
Hellshock #1-4
Hellshock
In the confines of a psychiatric hospital, a suicidal young woman meets an enigmatic stranger who believes he is an angelic presence not of this earth gifted with the powers of God. Is she being seduced into a cult... or is she bearing witness to a miracle? Hellshock: The Definitive Edition reprints issues #1-3 of Hellshock by Jae Lee -- plus the brand-new 22 page conclusion!
144 pages, Paperback
First published January 1, 2007
5 people are currently reading
88 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
April 15, 2023
El guión es uno más de aquellas historias de detectives mezclados con ángeles y demonios, tan de los 90. Un argumentillo caído del cruce de un capítulo independiente de Sandman y un arco de Hellblazer, sin una digestión adecuada. El arte del mismo joven Jae Lee es harina de otro costal. No en la narrativa, sí en la ilustración, con esas figuras dibujadas con trazos superestilizados levantadas sobre manchas negras o blancas; hieráticas o con escorzos retorcidos, superexpresivas. Una cualidad a la que contribuye el color de José Villarrubia, diferente al que se podía ver en aquella época de inicio de la técnica digital.
October 22, 2023
This was some weird sh*t.
I don't know how, but I somehow both hated AND loved it.
The idea is fascinating, questioning mental illness vs reality, and the gritty industry of mental health, while spinning an alternative fantasy with angels and demons.
I was really intrigued until the end, where I lost track of what was going on. It sort of fell off for me there and I found it really tricky to follow how everything ended.
The artwork is fantastic, no doubt, but it also made it tricky for me to differentiate characters, which made the story that much harder to follow.
This is one of those stories where I can SENSE the brilliance in its pages, but it still eludes me.
I enjoyed it, I'll probably recommend it, but I also think maybe it was just too clever for me.
I don't know how, but I somehow both hated AND loved it.
The idea is fascinating, questioning mental illness vs reality, and the gritty industry of mental health, while spinning an alternative fantasy with angels and demons.
I was really intrigued until the end, where I lost track of what was going on. It sort of fell off for me there and I found it really tricky to follow how everything ended.
The artwork is fantastic, no doubt, but it also made it tricky for me to differentiate characters, which made the story that much harder to follow.
This is one of those stories where I can SENSE the brilliance in its pages, but it still eludes me.
I enjoyed it, I'll probably recommend it, but I also think maybe it was just too clever for me.
November 3, 2025
Wow is this confusing. I thought I was reading a collection of the original Hellshock series published by Image, but as I read I realized it was like nothing Image would have published at that time period. This was much more like a Vertigo book than an Image book. It was actually really good, almost at the point where comics turn into literature, and then it wasn't. Now I need to go back and read the original series in order to make sense of this one. Is this a prequel? A sequel? I won't know until I read the original series. And also, once this wrapped up, it was all just weird. I'm hoping the first series can shed some light on this one, but I have a feeling it won't.
Until this went to pieces, it was great. The writing was at a level Image rarely reached in the 90s, and the art was some of the best Jae Lee had ever done. But then...what happened?
Until this went to pieces, it was great. The writing was at a level Image rarely reached in the 90s, and the art was some of the best Jae Lee had ever done. But then...what happened?
June 24, 2009
Hellshock is dark and dreary in a way that sucks you in relentlessly. I've never been so driven to finish a graphic novel as I was with this one. The psychoanalytical tact of the narrative makes each characters' head its own, separate play within the overarching story. The susceptibility of the weary, down-trodden, meaning-deprived souls of modern excellence to the refuge of madness is portrayed in a way that honors humanity in all its frailty.
December 18, 2013
Started off well but the ending was terrible.
January 7, 2024
Геніальна людина – геніальна у всьому?
Важко відразу відповісти на це питання. Якщо говорити про абсолютну геніальність , то відразу згадується Леонардо – універсальний творець, геній тіла і духу.
Та все ж? це рідкісний виняток, бо, що б стати асом в певній області потрібно витратити багато часу, багато сил, майже всього себе.
В списку найкращих комікс-художників ДжейЛі для мене завжди на першому місці, важко пояснити чому, напевно грає роль не так близькість стилю, як близькість настрою.
Але що станеться, коли геніальний художник вирішує сісти ще й за крісло сценариста?
”Hellshock” – дає нам відповідь на це питання.
В 1994 році в молодому видавництві ”Image”, Лі створю ”Hellshock” – історію з подвійним сенсом в якій головним героєм були жінка-інтерн в диспансері для психічно хворих і пацієнт, котрий вважав себе ангелом, скинутим з небес.
Вже зважаючи на сюжет і те, що в той час більше популярними були супергеройські комікси, йому не вдалось закінчити серію. (Вийшло тільки 4 випуски).
Потім , вже в 1997-98 роках, він видає закінчення у вигляді другого тому.
У 2007 році в видавництві ”Dynamite” виходить ”Hellshock, vol. 2, The Definitive Edition (2007)”.
Комікс виявився дуже складним, як для самого автора так і для читачів, мало хто з фанів Лі взагалі зумів прочитати і зрозуміти його.
Вся справа в скрупульозності і детальному психологізмі, котрого я ще ніколи не зустрічав в жанрі коміксу.
Hellshock це розтин душі і розтин системи. Комікс на стільки багатий подробицями, фактами, а основне емоціями, що вони просто приголомшують з перших сторінок і вимагають часу, щоб їх перетравити.
Я прочитав його за два дні, та все ж передивлятись і перечитувати буду багато разів.
Основна тема – що краще жахлива правда чи божевільне блаженство?
Чого варті цінності повсякденного життя?
Як виглядає чисте божевілля і чому люди приходять до нього?
Як людина знайома з психіатрією, скажу, що мене просто дивує реалізм зображеного, всі погляди на систему, думки котрі прокручуються в голові лікаря.
Я впевнений, що Джей Лі консультувався з багатьма лікарями і спеціалістами перед написанням свого опусу, всі медичні терміни, стани і способи терапії – справжні.
Переживання лікаря – справжні і сумніви теж насправді закрадаються в серця не тільки пацієнтів, але і лікарів.
Але найбільш вражаючий аспект цього творіння – це контраст, яким є четверта глава.
Зображення життєвого шляху людини, її мрій і бажань, а також перешкод через дитину, що біжить за метеликами і склом, що ранить її ноги можна відчути фізично.
Описано навіть народження душі, народження чуттів.
Я впевнений, що дуже мала кількість людей зможе прочитати цей твір.
Він заховається десь в тихих полицях, з нього не знімуть блокбастер і не продадуть заслиненим дітлахам.
Так стається з усіма хто виходить за рамки, а це і зробив автор перетворивши комікс на калейдоскоп його поглядів на життя.
Не даремно він називає цей комікс найінтимнішим своїм творінням.
І єдина пораду яку я вам дам – не спішіть, хай Крістіна тихо розповість вам свою історію, а ви подивіться в її очі і побачите десь глибокого на дні самого себе.
Важко відразу відповісти на це питання. Якщо говорити про абсолютну геніальність , то відразу згадується Леонардо – універсальний творець, геній тіла і духу.
Та все ж? це рідкісний виняток, бо, що б стати асом в певній області потрібно витратити багато часу, багато сил, майже всього себе.
В списку найкращих комікс-художників ДжейЛі для мене завжди на першому місці, важко пояснити чому, напевно грає роль не так близькість стилю, як близькість настрою.
Але що станеться, коли геніальний художник вирішує сісти ще й за крісло сценариста?
”Hellshock” – дає нам відповідь на це питання.
В 1994 році в молодому видавництві ”Image”, Лі створю ”Hellshock” – історію з подвійним сенсом в якій головним героєм були жінка-інтерн в диспансері для психічно хворих і пацієнт, котрий вважав себе ангелом, скинутим з небес.
Вже зважаючи на сюжет і те, що в той час більше популярними були супергеройські комікси, йому не вдалось закінчити серію. (Вийшло тільки 4 випуски).
Потім , вже в 1997-98 роках, він видає закінчення у вигляді другого тому.
У 2007 році в видавництві ”Dynamite” виходить ”Hellshock, vol. 2, The Definitive Edition (2007)”.
Комікс виявився дуже складним, як для самого автора так і для читачів, мало хто з фанів Лі взагалі зумів прочитати і зрозуміти його.
Вся справа в скрупульозності і детальному психологізмі, котрого я ще ніколи не зустрічав в жанрі коміксу.
Hellshock це розтин душі і розтин системи. Комікс на стільки багатий подробицями, фактами, а основне емоціями, що вони просто приголомшують з перших сторінок і вимагають часу, щоб їх перетравити.
Я прочитав його за два дні, та все ж передивлятись і перечитувати буду багато разів.
Основна тема – що краще жахлива правда чи божевільне блаженство?
Чого варті цінності повсякденного життя?
Як виглядає чисте божевілля і чому люди приходять до нього?
Як людина знайома з психіатрією, скажу, що мене просто дивує реалізм зображеного, всі погляди на систему, думки котрі прокручуються в голові лікаря.
Я впевнений, що Джей Лі консультувався з багатьма лікарями і спеціалістами перед написанням свого опусу, всі медичні терміни, стани і способи терапії – справжні.
Переживання лікаря – справжні і сумніви теж насправді закрадаються в серця не тільки пацієнтів, але і лікарів.
Але найбільш вражаючий аспект цього творіння – це контраст, яким є четверта глава.
Зображення життєвого шляху людини, її мрій і бажань, а також перешкод через дитину, що біжить за метеликами і склом, що ранить її ноги можна відчути фізично.
Описано навіть народження душі, народження чуттів.
Я впевнений, що дуже мала кількість людей зможе прочитати цей твір.
Він заховається десь в тихих полицях, з нього не знімуть блокбастер і не продадуть заслиненим дітлахам.
Так стається з усіма хто виходить за рамки, а це і зробив автор перетворивши комікс на калейдоскоп його поглядів на життя.
Не даремно він називає цей комікс найінтимнішим своїм творінням.
І єдина пораду яку я вам дам – не спішіть, хай Крістіна тихо розповість вам свою історію, а ви подивіться в її очі і побачите десь глибокого на дні самого себе.
November 18, 2018
Hellshock is a graphic novel written and drawn by Jae Lee, originally produced as a limited series by Image comics back in the mid 1990’s. This is the second series, and to say it is dark is an understatement.
It is grim, slow, but relentless and about as far away from the comicbook norms of Image (at the time) that it could be seen as one of the comics leading the way to less traditional output by the publisher.
The first series introduced the reader to the character of Daniel, a Nephilim and although dark in nature it is more standard fair, in that it has a powered protagonist, with a tragic backstory, that requires him to face a ‘bad gut’ (his father’ and bring redemption for both himself and his father.
The second series tears that down, turning it into a pretty child’s tale with pink ribbons and cuddly unicorns. The story takes place in an asylum, where Daniel is an inmate, but in some ways he is only incidental, the main character being Dr Christina Marceau, a young just qualified doctor, thrown in the deep end to see whether she will sink or swim.
It seems that the chief doctor has seen something in it, and she received encouragement, but there is also a crack in her personality, something that slowly starts dragging her down. The more she interacts with the patients, the more she realises that there are those that try and get help, even though they do not have any mental issues – and as such can’t be helped by the asylum; the darker things become, the harder she finds it to cope.
There is a ray of light though. She manages to reach one of the more difficult patients, a young man called Daniel. She sees something in him that strikes a chord, and it seems as though it is reciprocated. At the same time though things continue to get too much for her, until in the end she finds herself taking sickdays/weeks and risks losing all that she has worked for.
By the time she returns to work, Daniel has become more withdrawn, is placed with another doctor and she is not allowed to see him.
What happens after this is in many way the key to the story, but it is something different and special. It can be seen as triumphant or tragic, delusional or radiant. Whatever you decide, there is no denying that it is a masterpiece of storytelling.
It is an unflinching examination of mental illness, the way it is looked at by society, and how it is treated. The writing is precise and perfect for the story, allowing you to see what Christina is going through – even though she probably does not see it herself. Although there are people around her she is an isolated person, slowly being pulled into to the darkness and depression that effects so many people. Her bond with Daniel is both a glimmer of light and something to grab hold of to stop her from drowning.
The culmination is understandable and perfect even as it is undoubtedly desolate.
Lee has always been a great artist, but here it resounds all the more, it has never been better.
Lee, I believe, was suffering from depression at the time, and it shows in the nature of the work, whether it was cathartic or not is open to debate. He never finished the fourth and final issue, something that eh was persuaded to do for this special graphic novel release over ten years after the original release.
It is worth it.
There are not may comic strips out there that are like this, making it all the more special.
It is grim, slow, but relentless and about as far away from the comicbook norms of Image (at the time) that it could be seen as one of the comics leading the way to less traditional output by the publisher.
The first series introduced the reader to the character of Daniel, a Nephilim and although dark in nature it is more standard fair, in that it has a powered protagonist, with a tragic backstory, that requires him to face a ‘bad gut’ (his father’ and bring redemption for both himself and his father.
The second series tears that down, turning it into a pretty child’s tale with pink ribbons and cuddly unicorns. The story takes place in an asylum, where Daniel is an inmate, but in some ways he is only incidental, the main character being Dr Christina Marceau, a young just qualified doctor, thrown in the deep end to see whether she will sink or swim.
It seems that the chief doctor has seen something in it, and she received encouragement, but there is also a crack in her personality, something that slowly starts dragging her down. The more she interacts with the patients, the more she realises that there are those that try and get help, even though they do not have any mental issues – and as such can’t be helped by the asylum; the darker things become, the harder she finds it to cope.
There is a ray of light though. She manages to reach one of the more difficult patients, a young man called Daniel. She sees something in him that strikes a chord, and it seems as though it is reciprocated. At the same time though things continue to get too much for her, until in the end she finds herself taking sickdays/weeks and risks losing all that she has worked for.
By the time she returns to work, Daniel has become more withdrawn, is placed with another doctor and she is not allowed to see him.
What happens after this is in many way the key to the story, but it is something different and special. It can be seen as triumphant or tragic, delusional or radiant. Whatever you decide, there is no denying that it is a masterpiece of storytelling.
It is an unflinching examination of mental illness, the way it is looked at by society, and how it is treated. The writing is precise and perfect for the story, allowing you to see what Christina is going through – even though she probably does not see it herself. Although there are people around her she is an isolated person, slowly being pulled into to the darkness and depression that effects so many people. Her bond with Daniel is both a glimmer of light and something to grab hold of to stop her from drowning.
The culmination is understandable and perfect even as it is undoubtedly desolate.
Lee has always been a great artist, but here it resounds all the more, it has never been better.
Lee, I believe, was suffering from depression at the time, and it shows in the nature of the work, whether it was cathartic or not is open to debate. He never finished the fourth and final issue, something that eh was persuaded to do for this special graphic novel release over ten years after the original release.
It is worth it.
There are not may comic strips out there that are like this, making it all the more special.
June 3, 2019
Being surrounded by craziness has never felt more personal. The life of a medical intern is stressful in any circumstance, even when you're dealing with sane people. Add depressed or potentially dangerous mentally ill characters into the mix and you get a job that I'm surprised still has volunteers. It's a comic worth reading for the artwork alone, especially by the end when vivid colors make their way into some beautifully drawn panels. They share the same page with the sketchy ones that try to describe the main character's loss of sanity and retreat from the challenges of the real world.
Christina Marceau is an intern at a psychiatric ward. She has learned the trade theoretically, but the hands-on side of it is much more complicated. Her anxiety at being surrounded by mental as well as physical illness is getting to her.
Christina Marceau is an intern at a psychiatric ward. She has learned the trade theoretically, but the hands-on side of it is much more complicated. Her anxiety at being surrounded by mental as well as physical illness is getting to her.
October 3, 2024
Very good book. But...
It doesn't really have a satisfying ending. I felt like there should have been more to the story, as I felt that there was a lot of loose ends to tie up. But art was good. Story was good nonetheless.
It doesn't really have a satisfying ending. I felt like there should have been more to the story, as I felt that there was a lot of loose ends to tie up. But art was good. Story was good nonetheless.
September 4, 2013
It was amazing!
January 25, 2014
That was... haunting. Definitely one graphic novel I won't forget. The art was beautiful. Definitely worth the wait.
March 30, 2015
wasnt sure starting on the first book but by the end i loved it
August 20, 2016
a dark view of an angel !!!!! the art is amazing !!!
Displaying 1 - 13 of 13 reviews