What do you think?
Rate this book
Павутинка
В Україні з особливою художньою довершеністю переклав і перекладає твори видатного японського майстра Акутагаву Рюноске Іван Дзюб. У видання увійшли як давніші, так і нові переклади Івана Дзюба, які друкуються вперше, і ця книга є своєрідним виявом глибокої шани, як до японського митця, так і до багатолітньої праці українського інтерпретатора.
232 pages, Hardcover
First published May 25, 2006
2 people are currently reading
60 people want to read
About the author
Ryūnosuke Akutagawa
1,344 books2,140 followersAkutagawa Ryūnosuke (芥川 龍之介) was one of the first prewar Japanese writers to achieve a wide foreign readership, partly because of his technical virtuosity, partly because his work seemed to represent imaginative fiction as opposed to the mundane accounts of the I-novelists of the time, partly because of his brilliant joining of traditional material to a modern sensibility, and partly because of film director Kurosawa Akira's masterful adaptation of two of his short stories for the screen.
Akutagawa was born in the Kyōbashi district Tokyo as the eldest son of a dairy operator named Shinbara Toshizō and his wife Fuku. He was named "Ryūnosuke" ("Dragon Offshoot") because he was born in the Year of the Dragon, in the Month of the Dragon, on the Day of the Dragon, and at the Hour of the Dragon (8 a.m.). Seven months after Akutagawa's birth, his mother went insane and he was adopted by her older brother, taking the Akutagawa family name. Despite the shadow this experience cast over Akutagawa's life, he benefited from the traditional literary atmosphere of his uncle's home, located in what had been the "downtown" section of Edo.
At school Akutagawa was an outstanding student, excelling in the Chinese classics. He entered the First High School in 1910, striking up relationships with such classmates as Kikuchi Kan, Kume Masao, Yamamoto Yūzō, and Tsuchiya Bunmei. Immersing himself in Western literature, he increasingly came to look for meaning in art rather than in life. In 1913, he entered Tokyo Imperial University, majoring in English literature. The next year, Akutagawa and his former high school friends revived the journal Shinshichō (New Currents of Thought), publishing translations of William Butler Yeats and Anatole France along with original works of their own. Akutagawa published the story Rashōmon in the magazine Teikoku bungaku (Imperial Literature) in 1915. The story, which went largely unnoticed, grew out of the egoism Akutagawa confronted after experiencing disappointment in love. The same year, Akutagawa started going to the meetings held every Thursday at the house of Natsume Sōseki, and thereafter considered himself Sōseki's disciple.
The lapsed Shinshichō was revived yet again in 1916, and Sōseki lavished praise on Akutagawa's story Hana (The Nose) when it appeared in the first issue of that magazine. After graduating from Tokyo University, Akutagawa earned a reputation as a highly skilled stylist whose stories reinterpreted classical works and historical incidents from a distinctly modern standpoint. His overriding themes became the ugliness of human egoism and the value of art, themes that received expression in a number of brilliant, tightly organized short stories conventionally categorized as Edo-mono (stories set in the Edo period), ōchō-mono (stories set in the Heian period), Kirishitan-mono (stories dealing with premodern Christians in Japan), and kaika-mono (stories of the early Meiji period). The Edo-mono include Gesaku zanmai (A Life Devoted to Gesaku, 1917) and Kareno-shō (Gleanings from a Withered Field, 1918); the ōchō-mono are perhaps best represented by Jigoku hen (Hell Screen, 1918); the Kirishitan-mono include Hokōnin no shi (The Death of a Christian, 1918), and kaika-mono include Butōkai(The Ball, 1920).
Akutagawa married Tsukamoto Fumiko in 1918 and the following year left his post as English instructor at the naval academy in Yokosuka, becoming an employee of the Mainichi Shinbun. This period was a productive one, as has already been noted, and the success of stories like Mikan (Mandarin Oranges, 1919) and Aki (Autumn, 1920) prompted him to turn his attention increasingly to modern materials. This, along with the introspection occasioned by growing health and nervous problems, resulted in a series of autobiographically-based stories known as Yasukichi-mono, after the name of the main character. Works such as Daidōji Shinsuke no hansei(The Early Life of
Akutagawa was born in the Kyōbashi district Tokyo as the eldest son of a dairy operator named Shinbara Toshizō and his wife Fuku. He was named "Ryūnosuke" ("Dragon Offshoot") because he was born in the Year of the Dragon, in the Month of the Dragon, on the Day of the Dragon, and at the Hour of the Dragon (8 a.m.). Seven months after Akutagawa's birth, his mother went insane and he was adopted by her older brother, taking the Akutagawa family name. Despite the shadow this experience cast over Akutagawa's life, he benefited from the traditional literary atmosphere of his uncle's home, located in what had been the "downtown" section of Edo.
At school Akutagawa was an outstanding student, excelling in the Chinese classics. He entered the First High School in 1910, striking up relationships with such classmates as Kikuchi Kan, Kume Masao, Yamamoto Yūzō, and Tsuchiya Bunmei. Immersing himself in Western literature, he increasingly came to look for meaning in art rather than in life. In 1913, he entered Tokyo Imperial University, majoring in English literature. The next year, Akutagawa and his former high school friends revived the journal Shinshichō (New Currents of Thought), publishing translations of William Butler Yeats and Anatole France along with original works of their own. Akutagawa published the story Rashōmon in the magazine Teikoku bungaku (Imperial Literature) in 1915. The story, which went largely unnoticed, grew out of the egoism Akutagawa confronted after experiencing disappointment in love. The same year, Akutagawa started going to the meetings held every Thursday at the house of Natsume Sōseki, and thereafter considered himself Sōseki's disciple.
The lapsed Shinshichō was revived yet again in 1916, and Sōseki lavished praise on Akutagawa's story Hana (The Nose) when it appeared in the first issue of that magazine. After graduating from Tokyo University, Akutagawa earned a reputation as a highly skilled stylist whose stories reinterpreted classical works and historical incidents from a distinctly modern standpoint. His overriding themes became the ugliness of human egoism and the value of art, themes that received expression in a number of brilliant, tightly organized short stories conventionally categorized as Edo-mono (stories set in the Edo period), ōchō-mono (stories set in the Heian period), Kirishitan-mono (stories dealing with premodern Christians in Japan), and kaika-mono (stories of the early Meiji period). The Edo-mono include Gesaku zanmai (A Life Devoted to Gesaku, 1917) and Kareno-shō (Gleanings from a Withered Field, 1918); the ōchō-mono are perhaps best represented by Jigoku hen (Hell Screen, 1918); the Kirishitan-mono include Hokōnin no shi (The Death of a Christian, 1918), and kaika-mono include Butōkai(The Ball, 1920).
Akutagawa married Tsukamoto Fumiko in 1918 and the following year left his post as English instructor at the naval academy in Yokosuka, becoming an employee of the Mainichi Shinbun. This period was a productive one, as has already been noted, and the success of stories like Mikan (Mandarin Oranges, 1919) and Aki (Autumn, 1920) prompted him to turn his attention increasingly to modern materials. This, along with the introspection occasioned by growing health and nervous problems, resulted in a series of autobiographically-based stories known as Yasukichi-mono, after the name of the main character. Works such as Daidōji Shinsuke no hansei(The Early Life of
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 10 of 10 reviews
March 28, 2015
Акутаґава геніальний, незалежно від мови перекладу. Проте саме у перекладі Івана Дзюба мене він вражає найбільше. Складно сказати, чим саме. Російськомовні переклади (навіть братів Стругацьких) якісь дріб’язкові на рівні мови: їм бракує неквапливості, величності, спокою. Але спокою як з оповідання "Хустинка": під яким вирують гострі емоції. Саме таким видається Акутаґава: його новели можна читати як цікаві розповіді, але за кожною з них ховається якась невимовна ідея.
Структура збірки також чудова: вона завершується майже щоденниковим "Життям ідіота", з якого постає не просто письменник Акутаґава-сан, а жива людина. Замість "машини з написання чудових текстів" ми бачимо живу людину, яка кожний свій текст перепускає про себе. Саме до Акутаґави пасують слова Ніцше про те, що найкращі тексти пишуться кров’ю ("З усього написаного я люблю тільки те, що пишуть своєю кров'ю. Пиши кров'ю, і ти дізнаєшся, що кров - це дух. Не легко збагнути чужу кров - ненавиджу я читача знічев'я"). Саме тому читати їх знічев’я не виходить. Але і не варто їх сприймати як надзвичайно поважні тексти, які треба вчити напам’ять. Слід просто довіритися текстові і слідувати йому.
П.С. Японська література поч. ХХ ст. - це література про модернізацію, якої Україна повною мірою не мала. І з погляду соціолога цікаво читати Акутаґаву: це гарний спосіб побачити, як сприймається модернізація її сучасниками. Втім, це лише одна з інтерпретацій тексту Акутаґави - не найголовніша.
Структура збірки також чудова: вона завершується майже щоденниковим "Життям ідіота", з якого постає не просто письменник Акутаґава-сан, а жива людина. Замість "машини з написання чудових текстів" ми бачимо живу людину, яка кожний свій текст перепускає про себе. Саме до Акутаґави пасують слова Ніцше про те, що найкращі тексти пишуться кров’ю ("З усього написаного я люблю тільки те, що пишуть своєю кров'ю. Пиши кров'ю, і ти дізнаєшся, що кров - це дух. Не легко збагнути чужу кров - ненавиджу я читача знічев'я"). Саме тому читати їх знічев’я не виходить. Але і не варто їх сприймати як надзвичайно поважні тексти, які треба вчити напам’ять. Слід просто довіритися текстові і слідувати йому.
П.С. Японська література поч. ХХ ст. - це література про модернізацію, якої Україна повною мірою не мала. І з погляду соціолога цікаво читати Акутаґаву: це гарний спосіб побачити, як сприймається модернізація її сучасниками. Втім, це лише одна з інтерпретацій тексту Акутаґави - не найголовніша.
December 12, 2021
Цього письменника відкрив нам один викладач на лекціях про соціальну філософію. Він випадково увійшов у такий стан, коли перейшов на тему авторів, які його особисто надихають і книги, які варто прочитати. Зараз можу сказати, що це були дійсно корисні частини лекцій - розмови про книги і письменників.
Акутагава Рюноске із його важкою долею, короткими текстами, сюрреалістичними і абсурдистськими вкрапленнями, нерозривністю із звичайним життям, де немає меж між початком і кінцем тексту, та ширшим контекстом живих людей.
Це письменник, який дуже близько підходить до серця, поволі наближаючись, що читач (і зі мною це сталося!) не встигає збагнути, що вже любить автора і його світи. Є звісно зауваження щодо перекладу і транслітерації, але це вже справа не Акутагави, а перекладача.
Акутагава Рюноске із його важкою долею, короткими текстами, сюрреалістичними і абсурдистськими вкрапленнями, нерозривністю із звичайним життям, де немає меж між початком і кінцем тексту, та ширшим контекстом живих людей.
Це письменник, який дуже близько підходить до серця, поволі наближаючись, що читач (і зі мною це сталося!) не встигає збагнути, що вже любить автора і його світи. Є звісно зауваження щодо перекладу і транслітерації, але це вже справа не Акутагави, а перекладача.
March 25, 2020
Схоже цей автор був до смерті чесний зі своїми читачами і самим собою, завдяки чому подарував світові такі скарби! Однак у 20-ті роки ХХ сторіччя інтелектуалам рівня Кафки жилось дуже погано.
September 1, 2024
Акутагава Рюноске за своє коротке життя (35 років) написав 8 томів всіляких оповідань, із яких в цю збірку ввійшли найкращі (я сподіваюсь). Принаймні саме тут є оповідання "У чагарнику", на підставі якого Акіра Куросава створив свій шедевр "Расьомон".
Деякі із оповідань - просто нариси японського життя, деякі - прямі відсилки на "Подорожі Гуллівера" (як, наприклад - "Дивовижний острів" та "Життя водяників").
А свій автобіографічний нарис "Життя ідіота" він написав від третьої особи, і не одразу здогадаєшся, що мова йде про самого автора. Це трішки сумне оповідання, наприкінці депресивне, де він вже натякає на спроби самогубства, які врешті-решт і закінчились смертю Акутагави в 35 років. Деякі із цих глав нагадують хокку в прозовому вигляді, настільки вони лаконічні, наприклад -
Деякі із оповідань - просто нариси японського життя, деякі - прямі відсилки на "Подорожі Гуллівера" (як, наприклад - "Дивовижний острів" та "Життя водяників").
А свій автобіографічний нарис "Життя ідіота" він написав від третьої особи, і не одразу здогадаєшся, що мова йде про самого автора. Це трішки сумне оповідання, наприкінці депресивне, де він вже натякає на спроби самогубства, які врешті-решт і закінчились смертю Акутагави в 35 років. Деякі із цих глав нагадують хокку в прозовому вигляді, настільки вони лаконічні, наприклад -
4. Токіо
Над Сумідаґавою пливло імлисте марево. З вікна пароплавчика, що мчав річкою, він споглядав вишні на острові Мукодзіма. Кучми вишневого цвіту тяглися перед очима, як краї старого руб'я, і навівали журбу на серце. І у тих вишнях з острова Мукодзіма, що пам'ятали часи Едо, він упізнав себе.
...
26. Старожитність
Збляклі фігури Будди, святих, коней, зів'ялі квіти лотосу його пригнічували. Дивлячись на них, він забував усе на світі. Навіть про радість, що розлучився з донькою божевільного.
...
29. Форма
Глечик на саке з карбованим візерунком явив йому красу форми.
30...
March 30, 2021
Збірка новел, дивних, світлих, трагічних, таємничих, сумовитих, лячних, дещо божевільних, кумедних - кожна з них сяє певною гранню, а то й кількома від пера клясика японської літератури, який надихався творчістю Гоголя й надихнув майстрів кіно - Куросаву та Джармуша.
December 25, 2023
Ще до того, як я полюбила шедеври студії "Гіблі", Японія видавалася мені чимось незбагненно далеким, окремішни, іншопланетним. Геній Міядзакі допоміг побудувати місточки, якими я гуляю, пробуючи зблизитися з нею.
Акутаґаві Рюноске ж вдалося показати мені як Японія початку 20 століття займалася саморефлексією. У цій книзі багато гіркого сміху та боротьби з ностальгією. Перед японцями було багато викликів тоді. Не всі могли дати їм раду.
У 35 Акутаґава Рюноске вкоротив собі віку. Я прочитала, що його смерть приголомшлила, але не здивувала його друзів та знайомих. Сумно.
Улюблене з цієї збірки:
Муки пекельні
Новочасне вбивство
Свято хризантем
Нанкінський Христос
У чагарнику
Усмішка богів
Дивовижний острів
Любовний роман
У країні водяників
Життя ідіота
"Як у Вольтеровім будинку споночіло, при яскравій лампі він сів писати тенденційнй вірш, пригадуючи собі постать росіянина, що брався вгору.
Найревніш ти Божу заповідь обороняєш,
Та частіш за всіх її ламаєш.
Ти найбільш народ кохаєш,
Та найбільш його під себе підгинаєш.
Ти найдужче прагнеш ідеалу,
Та за будні ти не забуваєш.
Ти у нас, на Сході, нпродився,
Ти цвітом пахнеш польовим,
Ти - електровоз."
Акутаґаві Рюноске ж вдалося показати мені як Японія початку 20 століття займалася саморефлексією. У цій книзі багато гіркого сміху та боротьби з ностальгією. Перед японцями було багато викликів тоді. Не всі могли дати їм раду.
У 35 Акутаґава Рюноске вкоротив собі віку. Я прочитала, що його смерть приголомшлила, але не здивувала його друзів та знайомих. Сумно.
Улюблене з цієї збірки:
Муки пекельні
Новочасне вбивство
Свято хризантем
Нанкінський Христос
У чагарнику
Усмішка богів
Дивовижний острів
Любовний роман
У країні водяників
Життя ідіота
"Як у Вольтеровім будинку споночіло, при яскравій лампі він сів писати тенденційнй вірш, пригадуючи собі постать росіянина, що брався вгору.
Найревніш ти Божу заповідь обороняєш,
Та частіш за всіх її ламаєш.
Ти найбільш народ кохаєш,
Та найбільш його під себе підгинаєш.
Ти найдужче прагнеш ідеалу,
Та за будні ти не забуваєш.
Ти у нас, на Сході, нпродився,
Ти цвітом пахнеш польовим,
Ти - електровоз."
March 9, 2025
Якщо ви шукаєте японського вайбу від одного з найвідоміших японських письменників, то вам не сюди. Пан Рюноске пише дуже по модерністичному і не відносно Японії, а відносно світової літератури. Відчуваються впливи як різних великих письменників, так і письменників "вєлікай літєратури". Через це оповідання дуже різноманітні і місцями цікаві. Є і філософські, і чуттєві, багато референсів до буддизму, в які було складно в'їхати, також тут присутні заплутані пасажі, які не так просто збагнути.
Попри те, що японські наративи, ніби як, є невід'ємною частиною книги, але розраховувати на цей текст, як на репрезентацію чогось японського не варто.
Попри те, що японські наративи, ніби як, є невід'ємною частиною книги, але розраховувати на цей текст, як на репрезентацію чогось японського не варто.
August 24, 2025
Акутаґава часто спирається на міфологічні сюжети, описує побутові сцени, згадує історичні події і постатей, і при цьому вихований на західному каноні. Тому і екзотично, і одночасно звично за формою.
Хочу виділити такі новели:
- найцікавіша - новела-трилер "Муки пекельні"
- новела, яка дала мені щось зрозуміти про Японію - "Усмішка богів"
- найзабавніші - "Нанкінський Христос" і "Любовний роман".
Автобіографія Акутаґави, викладена в останній новелі, дуже сумна, ще більш сумною її робить той факт, що невдовзі після завершення він скоїв самогубство.
Загалом, пізнавально, але мені - не надто цікаво, тому 4*
Хочу виділити такі новели:
- найцікавіша - новела-трилер "Муки пекельні"
- новела, яка дала мені щось зрозуміти про Японію - "Усмішка богів"
- найзабавніші - "Нанкінський Христос" і "Любовний роман".
Автобіографія Акутаґави, викладена в останній новелі, дуже сумна, ще більш сумною її робить той факт, що невдовзі після завершення він скоїв самогубство.
Загалом, пізнавально, але мені - не надто цікаво, тому 4*
May 3, 2025
Я в повному захваті від цієї збірки. Тонкі, іронічні і абсолютно геніальні історії. Поки зі всіх японських класиків, з якими я знайомилась, Акутаґава виявився мені найближчи��. Особливо сподобались новели "Ніс", "Жаби", "Павутинка", "Любовний роман (або «Кохання понад усе»)" і "У країні водяників". Всі вони різні за темпом, настроєм і тематикою, але однаково чудові.
Однак є питання до перекладу. Я розумію, що Іван Дзюб - дуже шанований фахівець і володар численних регалій, врешті на обкладинці йому приділили навіть більше уваги, ніж самому автору, але оце "сікання"... Буду щаслива, якщо ці ж твори вийдуть у іншому видавництві в нових перекладах.
Однак є питання до перекладу. Я розумію, що Іван Дзюб - дуже шанований фахівець і володар численних регалій, врешті на обкладинці йому приділили навіть більше уваги, ніж самому автору, але оце "сікання"... Буду щаслива, якщо ці ж твори вийдуть у іншому видавництві в нових перекладах.
July 7, 2023
Дуже тонко, напівштрихами, натяками. Дуже болісно, заганяє в депресію. Не все зчиталось і дійшло. Це книга, до якої треба неодноразово повертатись, але зважаючи на власний ресурс, щоб не впасти за автором в безодню.
Displaying 1 - 10 of 10 reviews