Помаранчева кудлата хмара

by Рустам Гаджієв

Батько Емми хворий. Після інсульту він плутає всі слова, і ніхто, крім доньки, його не розуміє. Емма вирішує зробити йому подарунок — мандрівку на Поділля, щоб побачити квітку, яка цвіте лише раз на п’ятдесят років. Подорож батька й доньки — це суміш печалі, сміху, горя, жалю, провини та любові. Саму історію розповідають миші, кроти, лелеки й буркотливі бобри, що зустрінуться по дорозі.


Щемка розповідь про те, як любити до останнього й відпускати.


«Помаранчева кудлата хмара» — пʼєса, написана подільською говіркою.

Genres: Ukrainian Literature

126 pages, Kindle Edition

Published August 28, 2024

Reviews

[Elijah · Rating 5 out of 5]

У якийсь момент мене просто зацікавила незвична назва. Потім стало цікаво, коли головними героями виявилися миші, кроти, лелеки і бобри. Але коли я прочитав першу частину, читав лише аби відпочити.

Емма хоче зробити подарунок своєму батькові — відвезти його до квітки, яка квітне лише раз на 50 років і тільки перед світанком на Поділлі. Це історія їхньої подорожі. Але це історія про любов і турботу.

Це ідеальна екзистенційна пригода, яка потрібна, коли ви нічого не відчуваєте. Коли життя стає забагато і є потреба відволіктися.

Вона добра, але зараз, прочитавши книгу за пару годин я сумую. Мені начебто страшно і хочеться просто заснути, щоби все було просто добре

[Sophie · Rating 5 out of 5]

З першими сторінками оповіді тебе зустрічають миші, їжаки, кроти, кролі, індики та бузьки. Далі — їх цілком «людські», мирські справи — паління хмизу, сусідські візити, заварювання травʼяного чаю. Згодом — їх історії, у кожного своя.
Оповито це все Подільською говіркою, що насичує собою кожну дію та думку і занурює у лінгвістичний ландшафт Їжачина, Нижніх Нір, Чорногуз-Подільського.

Не помічаєш, як ніжно тягнеться вервечкою через усю цю подорож історія про найсвітлішу з можливих любов, турботу та поступове (не)усвідомлення втрати.

«Інакше не можна» — лунає в кінці. І читаєш ці три слова ще разів зо сім. Але на останній розумієш, що таки означало те «інакше не можна».

[Sem · Rating 5 out of 5]

Мені здається це один з ідеальних форматів вкраплення сюрреалізму в історію, що в цілому є реалістичною - робити 99% наративу абсолютно нормальним і життєвим, а в кінці бухати читача по голові моментом, що перевертає усе догори дригом.

Взагалі, якби бути трошки більш досвідченим в релігійних питаннях, то можна, мабуть, одразу здогадатися, що щось тут не так: "сліпий" провідник, важлива фігура Павло Сліпий, згадка про шиболет, усі ці елементи мають наштовхнути на думку, що це веде до цілком логічного фіналу, але Гаджієв так клансо вводить в оману читача, що нічого і не помічаєш. Трюки з мовою, яка тут гнучка і красива, маленька порція каламбурів, короткі сцени, ось вже і затягнуло в пʼєсу.

Цікаво, що у першому виданні на обкладинці було дописано "пʼєса, яку ніхто ніколи не подивиться" і це наче і самокритичність і розуміння, що візуал пʼєси не адаптуєш ніяк і підморгування постійній згадці сліпоти в книзі і, можливо, натяк на те, що ніяка це не пʼєса, бо такої візуальної гри з медіумом я ні в кого ще не бачив.

[Anastasiia.K · Rating 4 out of 5]

Скажу одразу, пʼєси мені даються не легко. І впродовж читання книги, я ніби і розумію що читаю, але не покидає думка чи зловила я сенс, чи правильно усвідомлюю написане.

Сподобався різноманітні діалекти у героїв, це було прикольно)

В кінці я була здивована, чомусь не очікувала на такий розвʼязок історії.

Книга про сімʼю, турботу про близьких, взаємодопомогу.