Помаранчева кудлата хмара

by Рустам Гаджієв

Батько Емми хворий. Після інсульту він плутає всі слова, і ніхто, крім доньки, його не розуміє. Емма вирішує зробити йому подарунок — мандрівку на Поділля, щоб побачити квітку, яка цвіте лише раз на п’ятдесят років. Подорож батька й доньки — це суміш печалі, сміху, горя, жалю, провини та любові. Саму історію розповідають миші, кроти, лелеки й буркотливі бобри, що зустрінуться по дорозі.


Щемка розповідь про те, як любити до останнього й відпускати.


«Помаранчева кудлата хмара» — пʼєса, написана подільською говіркою.

Genres: Ukrainian Literature, Fiction, Plays, Contemporary

126 pages, Kindle Edition

Published August 28, 2024

Reviews

[sofiia]

знаєте, ця книга все ж таки залишила осадок смутку в глибині душі. на обкладинці написано що це сценарій вистави, яку ніхто не подивиться. «а знаєте чому? бо це реальність» (цитую маму, вона читає книги які мені надсилають хіхіхі, їй теж сподобалась книга0)0)

історія про спроби знайти вихід з безвихідної ситуації і обожемій мене вразили останні сторінки.

я в захваті від стилю автора, бо читається легко + ця подільська говірка та тварини в ролях поєднуються в незвичайний мікс. спочатку все йшло досить непогано. типу життя чудове (здавалось би). далі я ніби побувала на американських гірках і потім все пішло по наклонній.
мені подобається те, наскільки класно написаними є персонажі. ніби тварини, але як реальні люди. ти не відчуваєш, що це якась супер далека історія. ні. ти ніби сидиш біля людини, яка тобі душу виливає. просто. сумно. чесно.

я не плакала фізично. скоріше було важко ментально. ця книга точно зачепила мене. ну і звісно ілюстрації🤌🤌

5/5

[Elijah]

У якийсь момент мене просто зацікавила незвична назва. Потім стало цікаво, коли головними героями виявилися миші, кроти, лелеки і бобри. Але коли я прочитав першу частину, читав лише аби відпочити.

Емма хоче зробити подарунок своєму батькові — відвезти його до квітки, яка квітне лише раз на 50 років і тільки перед світанком на Поділлі. Це історія їхньої подорожі. Але це історія про любов і турботу.

Це ідеальна екзистенційна пригода, яка потрібна, коли ви нічого не відчуваєте. Коли життя стає забагато і є потреба відволіктися.

Вона добра, але зараз, прочитавши книгу за пару годин я сумую. Мені начебто страшно і хочеться просто заснути, щоби все було просто добре

[Mariia Vlodarchuk]

Однозначно одна з найкращих прочитаних за рік. Емпатична, глибока, проста і складна водночас. Я побачила цитату з неї, тому вирішила купити собі. І рада, що вона опинилась у мене на поличці.

До цього так рідко натикалась на згадки про афазію, що довелося окремо гуглити, щоб упевнитися. Цінно, що тут це передано, ще й та філігранно.

Дуже круто написана з точки зору мови: подільська говірка з уст Ідички не може не запасти в душу, як і жарти Макса з дідом. Багато сміялася, хоч іноді це й здавалось недоречним.

Кінцівка до мене дійшла не з першого разу, але коли дійшла...
Це ідеально.


Нагадало моновиставу харківського молодіжного театру "Монолог янгола". Може, тому що там також був їжак, хоч і тверезий...

[Valeriya Kuch]

Стільки світла, печалі, ніжності та любові в цій маленькій пʼєсі! Її хвалять за подільську говірку, а мені особливо цінно відтворення мовлення людини з афазією. Ці подекуди смішні обмовки, від яких насправді дуже сумно. Ця дивна зламана мова, яку вчишся розуміти, як Емма з пʼєси. Текст-обійми для кожної доньки, яка на власному досвіді розуміє, з чим довелося стикнутися Еммі💔

[kobulucja]

інакше не можна

[Ганна Кузьо]

Обережно, ця книга може зробити боляче. Хоча я посміхалася майже на кожній сторінці, проте фінал нагадує кожному щось своє. І ця кінцівка, на відміну від казкового сюжету з антропогенізованими персонажами - їжаками, лелеками, мишами, індиками, вже не нагадує безтурботні пригоди.

SPOILER ALERT








П’єса написана дотепно, тут цікаві говірки, неординарні персонажі - Кріт Макс не вимовляє звук “р”, тому використовує слова без цієї літери, тато Емми після інсульту плутає слова, у нього афазія, в нижніх норах своєрідна говірка, а у Їжачині взагалі потрібно вважати з ким та про що говориш. Поділля - чарівне місце, тут крім особливої мови ще й зростає рідкісна квітка, яку можна побачити лиш раз на пів століття. До неї будь-що потрібно відвезти хворого батька, з яким Емма дуже близька і розуміє попри його ваду мовлення. Як добре, що їм допомагає добряк кріт, який колись міг би й не вижити в пожежі, як добре, що погодився лелека провести до цього таємничого місця, без Харона сюди не потрапиш, як добре, що здійсниться татова мрія, як дивно, що він почав нормально говорити в останню мить.

[m.]

кірасири лижі?

як просто писати про складне.

це мила книжка про любов і підтримку дорогих людей, про те що всі ми – люди (навіть якщо ми кроти, миші чи лелеки). дещо книга навіть про другі шанси і про особистісні стосунки.

дуже приємна книга, після якої хочеться загадково посміхатися дивлячись у вікно.

інакше не можна

[євгешенькааа!!]

Відразу що варто сказати, у мене безліч емоцій після прочитання цієї книги. Мені в сумно, і радісно, і спокійно, але в той же час я злюся. Це безперечно чудово, адже твір справа викликає різні почуття, а я саме для цього і читаю)
Книжка написана п'єсою. Як написав автор:"Це сценарій вистави, яку ніхто ніколи не подивитися".
Головні герої - тварини. Спочатку мені чомусь було важко це сприймати і уявляти таку картину в голові, але потім я звикла і це виявилося незвично, проте унікально і цікаво. Мені подобається що у кожного героя свій стиль розмови в залежності від його місця проживання. Читаючи деякі діалоги, я неначе опинялася в селі у бабусі, тож ставало дуже тепло і затишно.
Що до сюжету: він не наворочений, простий, але за подіями цікаво спостерігати.
Окрема моя любов це глянцеві сторіночки і ілюстрації. Вони дуже допомагали, адже в голові відразу складалися образи всіх персонажів.
Книжка має більше сенсу ніж здається на початку. Вона прекрасна у своїй незвичності. Звичайно, кінцівка для мене буде неочікувана, але мені тепер є над чим замислитися.
Прожила кожну сторінку разом з персонажами. Раджу!)

[Сабіна Дадашева]

Книжка, яка повернула мене до читання після 24 лютого.

Я нічого не казатиму про сюжет п'єси, але він вас неодмінно зацікавить і затягне. Також не хочу торкатися лінгвістичних "смаколиків", відповідальних за те, що більшість часу, який я проведела за читанням цієї книжки, з мого обличчя не сходила посмішка. Я більше хотіла б сказати про те, як вчасно ця книжка опинилася на моїй полиці. А опинилася вона там десь на початку лютого, проте я не встигла прочитати її того ж місяця. А після 24 лютого читати будь-що, окрім новин, не хотілося і, здавалося, було фізично неможливо. Лише через два місяці я змогла взяти в руки книжку і не випускати її, доки не прочитаю, і цією книжкою була "Помаранчева кудлата хмара". Попри свій гумористичний флер, ця дуже глибока і, так, сумна книжка. Її фінал не може не викликати у вас сліз, якщо тільки ваше серце не з каменю і якщо ви не втратили бодай одну близьку людину в житті. І сльози ці будуть хорошими у повному сенсі цього слова. Вони, вибачте за кліше, омиють ваше серце, і після них вам стане легше.

[Sem]

Мені здається це один з ідеальних форматів вкраплення сюрреалізму в історію, що в цілому є реалістичною - робити 99% наративу абсолютно нормальним і життєвим, а в кінці бухати читача по голові моментом, що перевертає усе догори дригом.

Взагалі, якби бути трошки більш досвідченим в релігійних питаннях, то можна, мабуть, одразу здогадатися, що щось тут не так: "сліпий" провідник, важлива фігура Павло Сліпий, згадка про шиболет, усі ці елементи мають наштовхнути на думку, що це веде до цілком логічного фіналу, але Гаджієв так клансо вводить в оману читача, що нічого і не помічаєш. Трюки з мовою, яка тут гнучка і красива, маленька порція каламбурів, короткі сцени, ось вже і затягнуло в пʼєсу.

Цікаво, що у першому виданні на обкладинці було дописано "пʼєса, яку ніхто ніколи не подивиться" і це наче і самокритичність і розуміння, що візуал пʼєси не адаптуєш ніяк і підморгування постійній згадці сліпоти в книзі і, можливо, натяк на те, що ніяка це не пʼєса, бо такої візуальної гри з медіумом я ні в кого ще не бачив.

[Taisia Polyakov]

"Кудлата хмара" - це казка не для малят. Це, скоріше, терапевтична казка для дорослих, які хочуть полікувати свою "внутрішню дитину". Одвічна проблема життя і смерті, пошуку цінносних орієнтирів та прийняття світу і власного Я у ньому. Особливо вразила графіка на останніх сторінках книги. Ревіла так, як не плакала вже багато років. Дякую.

[Sophie]

З першими сторінками оповіді тебе зустрічають миші, їжаки, кроти, кролі, індики та бузьки. Далі — їх цілком «людські», мирські справи — паління хмизу, сусідські візити, заварювання травʼяного чаю. Згодом — їх історії, у кожного своя.
Оповито це все Подільською говіркою, що насичує собою кожну дію та думку і занурює у лінгвістичний ландшафт Їжачина, Нижніх Нір, Чорногуз-Подільського.

Не помічаєш, як ніжно тягнеться вервечкою через усю цю подорож історія про найсвітлішу з можливих любов, турботу та поступове (не)усвідомлення втрати.

«Інакше не можна» — лунає в кінці. І читаєш ці три слова ще разів зо сім. Але на останній розумієш, що таки означало те «інакше не можна».

[Ann]

Плакати, усміхатися, зворушуватися, торгуватися з автором/долею, розуміти до чого йде і не хотіти щоб дійшло

Книга про втрату найближчих. І нехай вас не збивають з пантелику анімалістичні герої та героїні. Книга про те, що треба обіймати найрідніших і говорити про свою любов. І відпускати. Але ж наскільки це складно, - відпускати. Але інакше не можна.

Задля об'єктивності, крізь призму суб'єктивності, мушу признатися - мені не сподобалася обкладинка, от зовсім (профдеформація, привіт) Проте, це мабуть, єдиний недолік

Навіть не могла подумати, що п'єса може так легко і лаконічно читатися, ще й викликаючи стільки емоцій.

Дякую автору, книга чудесна.

[Олекса Юрківська]

Прочитала за один день. Почуттів вистачить, певне, на дні, місяці й роки – співпереживати, міркувати й любити. Пронизлива, щемна, світла і добра історія. Чудові герої, яких хочеться обійняти.
І неправда, що це «сценарій вистави, яку ніхто ніколи не подивиться». Подільська говірка настільки чарівна й доречна, що виразно бачиш і чуєш їх усіх, ніби вони тут.
Неймовірно потужна книжка. Рустаме, дякую!

[dariadarkiss]

Прекрасна, з першої і до останньої сторінки. Є моменти, де хочеться сміятися, є дуууже глибокий зміст. Сторінки, герої, з якими хочеться подумки гуляти. Цей говір, мова, різниця сіла і більшого міста, родинне тепло батька і доньки. Неймовірна історія. Варта кожної літери 🙏🏻

[Anastasiia Pochekutova]

Нічьо не ясно, та дуже інтєрєсно...

Таке враження, що я мабуть затупа для цієї книги. Або щось десь пішло не так🤷‍♀️

[Oleksii Rafalovych]

«Без відповідей питання, але толкові».

Ця книжечка викликала у мене такий широкий спектр світлих емоцій, що я навіть трохи злякався. Це дуже оригінально. Як про це написати?

❤️ Не те, щоб я суперчитач п’єс, і розумію, що багатьох це відлякує, але «Хмара» ллється, як музика (а музичні відилки тут також є, також не без лінгвоігор). Все завдяки тому, як це зроблено — мовно-діалектні штучки і виверти (Рустам Гаджієв — професійний мовознавець), окремим мотивом йде імітація афазії (розладу мовлення після інсульту у героя), дивакуваті герої — кроти, миші та чорногузи, що супроводжують Емму та її батька у подорожі за квіткою, що цвіте раз на рік. Читати дуже цікаво.

Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Anastasiia.K]

Скажу одразу, пʼєси мені даються не легко. І впродовж читання книги, я ніби і розумію що читаю, але не покидає думка чи зловила я сенс, чи правильно усвідомлюю написане.

Сподобався різноманітні діалекти у героїв, це було прикольно)

В кінці я була здивована, чомусь не очікувала на такий розвʼязок історії.

Книга про сімʼю, турботу про близьких, взаємодопомогу.

[Nadiia]

Загалом. Це перший досвід читання п'єси саме українською.
І маю дуже змішані почуття після прочитання.
Ніби обірвали на самому важливому.
Не можу сформувати однозначну думку, чи мені сподобалося, бо я не розумію ще своїх вражень.
Мене заділа кінцівка, хай яка вона не є. Бо це щось, чого боюся у житті.

[Zhenya Tyshchuk]

Чи можна вважати сеансом терапії читання п'єси, де дві миші їдуть на Поділля в пошуках чудернацької квітки? Інакше не можна.

Написано так проникливо і до пуття, як говірка персонажів — без жодної претензії, але в саме серце.

[Victoria Unizhona]

І сподобалося, і ні — я щось розгубилася в кінці. І не дуже зрозуміла.
Та сама пєса незвична.

[Olesya]

Просто і складно водночас.
Гарний вибір завершення і багато рефлексій опісля.
Байка про чорногуза - максимально життєва!
Рада, що прочитала це!

[Tori Sun]

дуже тепла та затишна історія про різноманітних тваринок з своїми проблемами, історією, характерами, деколи я взагалі забувала, що читаю не про "людей" адже всі персонажі так добре і реалістично прописані, мені особливо сподобалися різні говірки цих героїв та те, як їхні життя перепелися, дуже раджу до прочитання, ця історія принесе вам хороший настрій, загорне в атмосферу Поділля та залишить приємний осад в серці.

[Tetiana Polianska]

Зворушлива п'єса, яку за переконаннями її автора, ніколи не поставлять на театральній сцені. Рустам Гаджієв написав її як спробу пройти крізь переживання власних втрат. Можливо саме для цього героями п'єси він обрав звірів та птахів: тут будуть миші, бобри, кроти, чорногузи...

Здається, що таким героям простіше говорити про любов до своїх рідних, прощення та прийняття їхніх дій та вчинків. Бо звірі будь-яку ситуацію позбавляють зайвого людського патосу, наповнюють її безпосередніми, місцями наївними діалогами, щирими емоціями.

Наче я, як глядач, повернулась в своє дитинство, де мама знову розповідає мені на ніч власні казки про білку, борсука та зайця - інші герої мене просто не цікавили. І ось, виявляється, що звірі виросли разом зі мною. Набувши досвід і характери, вони вийшли на авансцену життя, а дитяча казка перетворилась на дорослу, життєву історію - водночас смішну і трагічну. Нові персонажі додали моїй казці нові сенси, і, на жаль, нові втрати...

І мова! Яка в цій п'єсі автентична мова! Я закохалась в поліський діалект бобрів та чорногузів.

І нехай постановки п'єси не буде, але вона вже є в моїй уяві і ще не раз до мене повернеться.

[Ирина Смирнова]

Невероятная книга. Не знаю, почему Рустам сомневается по поводу качества своего текста (ну, автору виднее). На меня произвело сильное впечатление.

Если учесть, что я не люблю читать пьесы, мой восторг объяснить сложно. Ком в горле от чтения книжки - со мной такого не было... возможно, никогда.

О чем она? Несмотря на то, что все действующие лица - животные, книга о людях. И это обыграно очень удачно. Это повесть о любви, о родителях и детях, о своих и чужих, о потерях.

Сюжет пересказывать смысла нет. Но пьеса для меня уникальна по стилистике, поскольку большая часть диалогов на "подільській говірці", что придает колорита книге. Персонажи получились очень выпуклыми, узнаваемыми. Плюс, автор - лингвист и смог вписать в историю лингвистические "изюминки".

PS Позже дошло, что одна из иллюстраций просто огонь. Но она связана с историей живописи и немного спойлерит, если ее сразу "прочитать". Я не сразу "прочитала", но теперь люблю эту книгу еще больше.

[Anton Kavaler]

Щемка, сумна та більше світло-сумна п'єса-притча, п'єса-пригода та п'єса-роздум про підтримку рідних людей, про пам'ять...

Інколи все йде і залишається тільки пам'ять. Але, інколи, навіть, пам'ять уходить і залишається тільки любов...

Щоб зрозуміти людину - її треба прийняти й простити, а щоб простити - треба її полюбити. Розширити своє серце настільки, щоб туди вмістилась людина і була там наче у міні-фортеці...Навіть, якщо пам'ять підведе...Залишиться оця фортеця...

Контрабандитські простори Чернівців-Хмельниччини-Поділля, люди-їжачки-кроти-лелеки-миші-бобри і історія про батька й доньку, афазію та турботу...

Якщо цю п'єсу таки поставлять у театрах, з радістю та щемом у серці піду дивицця)

А поки - аналогії/алюзії/асоціації: Queens of the Stone Age - Fortress (пісня Джоша Хома для своєї доньки) та Europe - Aphasia (так, в них ще є пісні крім файнал каунтдаун:)

[Kseniia Afitska]

Проковтнула книгу за раз. Враження дуже змішані, треба час, щоб все гарно розклалось в голові - і захоплення історією і стилем, і жаль через те, що хотілось би таки до кінця дочитати, що там було далі з квіткою і тваринами, і трохи сором, що сама не можу про це здогадатись, і сум/тривога через графічне закінчення. Книга вражає, і перехід від тексту до графіки в кінці дуже потужний, коли розумієш, що це було сном

[Anna]

Це було дуже гарно, смачно і яскраво.
Формат останнього розділу здивував і вразив, я листала його туди-сюди, щоб усвідомити.
Бо весь текст я читала як гарну казку, а останній розділ перевертає все і дає інші сенси.
Потім було відчуття, що я побачила чиїсь дуже інтимні переживання.

Гарний текст як не крути. Буду повертатися до нього❤️

[Juli-Yashka]

3.5

Сподобалися різні колоритні говірки. Було цікаво уявляти в голові персонажів звірів. Сконфузив кінець. Назагал зрозуміло, що мені нічого не зрозуміло...

[Inna Anisimova]

години психотерапії виявились безсилі, а от ця книга і її лелеки, кроти, миші та їжаки склали мені товариство для того щоб нарешті витекли сльози і трохи розмили каміння в горлі і серці від втрат