What do you think?
Rate this book
Кіберджанк. Неонові історії
У похмурому майбутньому, де панують високі технології, завжди знайдуться герої, які не згодні підкоритися долі. Своєю наполегливістю та жагою до авантюри вони перемагають ворогів та власний страх. Любов, пригоди і зустріч з роботами гарантовані. "Кіберджанк. Неонові історії" – роман в оповіданнях, в яких тісно переплітаються технології та долі героїв. Чи вдасться нейрорайдеру віднайти свою кохану, втрачену за дивних обставин? Чи зможе корпоративний агент з безпеки розкрити загадкові вбивства працівників корпорації? Хто та рожевоволоса незнайомка, що підійшла в барі до знудженого фріланс-оператора з несподіваною пропозицією? Шість історій, які занурюют
253 pages, Kindle Edition
First published January 1, 2024
16 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
Read
November 26, 2024🍁Прочитана ще в серпні, але я все ніяк не міг зібратися написати відгук
🍁Я щиро хотів полюбити цю книгу.
1) Адже це український кіберпанк
2) Дія якого відбувається в Україні!
❗️Країна автором не названа, але з географії міста, де відбувається дія роману, ясно, що це Київ. А далі навіть з'являється "місто Лева" – на заході неназваної країни
3) Та ще й автор цього року автор здобув нагороду "Хризаліс" (за творчий дебют) на Євроконі'24
🍁На жаль, сам текст належить іншій епосі
🧐Тут я маю зробити невеликий відступ. Хоча сам кіберпанк – про (не)далеке майбутнє, насправді він завжди про час, в якому твір написано. Тому в Нейроманті Ґібсона відчуваються тривоги і неспокій 1980-х: страх, що корпорації повністю візьмуть під свій контроль соціальне, а держава або перетворитися на "весільного генерала", або ж зникне взагалі. В 1990-х ці страхи минули: песимістичні прогнози 1980-х не справдилися. Тому Снігопад Стівенсона вже нагадує інтелектуальну гру, але в ній немає того неспокою та тривоги, що пронизує Нейроманта.
🍁Так от, в Кіберджанку теж відчувається дух епохи. Але епохи давно минулої – 1990-і
🧐Так, роман 2024 року описує тривоги і непевності 3⃣0⃣-річної давності
🍁Ми бачимо суспільство в стані занепаду: міста перетворюються на руїни, де життя жевріє в центрі, але периферія –розвалена промзона і поруйновані "хрущовки" і "брежнєвки". Та й основні професії в цьому світі – перекупщики і охоронці
❓Чи сучасна Україна саме така?
⚠️Як на мене, то це атмосфера і візуальний образ 1990-х. Фасад радянського обсипався, планова економіка завалилася, а з нею - і ті сфери виробництва, які були націлені на всесоюзний план і ВПК
⚠️Головний герой – крутий хакер, але заробляє він копійки, ще й тримається за офіційну роботу. Чому? В нашій реальності я б сказав, що через пенсію та стаж. В цій реальності... Не знаю. Складається враження, що нікому за межами офісу він не потрібен. Та й в офісі він виконує задачі радянського інженера
❓Чи це погано?
🤔Як не дивно, ні. Автор створює оригінальну атмосферу, якої немає в західному кіберпанку. На жаль, мені ця атмосфера не є затишною чи цікавою. Це темний і похмурий час. Як не дивно, але 1990-і знайшли своє відображення в українській російськомовній фантастиці. Це той пласт нашої літератури, який цікавий, але минулий
🍁Структурно роман також не є цілісним. Деколи мотивації героїв просто відсутні. Деколи їхні вміння та навички наче випаровуються
⚠️Наприклад, на початку роману дівчина головного героя зникає з лікарняної палати. Медперсонал лише знизує плечима: не було в нас такої пацієнтки
❓Що робить головний герой? Нагадаю, що він хакер! Замість того, щоб відстежити зміни в базі пацієнтів (вночі напередодні його кохана фігурувала як пацієнтка лікарні, але вдень її вже нема), він просто починає... пиячити. Але не тому, що відчуває розпач і відчай. А просто для нуарного колориту. Бо не схоже, що його якось потрясла ця історія. За ті кілька місяців, що минають між зав'язкою та основним сюжетом, він "забиває" на пошуки пояснень - і просто живе сисадміном-бюджетником, беручи деколи "халтуру" на стороні
⚠️Втім, найбільше мене роздратували сцени сексу. По-перше, незрозуміло, навіщо вони в творі. По-друге, написані вони дуже кепсько. Без них твір нічого не втратив. З ними він дуже сильно програв
🍁Поза тим сам твір читається жваво
ℹ️Друга половина книги - це цикл оповідань (чи повість, що складається з окремих історій), яка є приквелом чи сайдквелом до Кіберджанку. Але стиль в обох частинах книги один і той же
🤔З одного боку, я радий, що в нас нарешті з'явився "класичний" кіберпанк - українською і базований на українському матеріалі
🤔З іншого боку, я щиро сподіваюся, що жанр розвиватиметься. Адже наразі Сергій Пильтяй вийшов за межі західного "канону", але залишився в межах західного "шаблону". Тобто його кіберпанк має виразно українські риси, але в низці ключових речей він слідує за американським кіберпанком 1980-х
🔥І я однозначно не шкодую, що прочитав цю книгу. Українському кіберпанку – бути!
🍁Я щиро хотів полюбити цю книгу.
1) Адже це український кіберпанк
2) Дія якого відбувається в Україні!
❗️Країна автором не названа, але з географії міста, де відбувається дія роману, ясно, що це Київ. А далі навіть з'являється "місто Лева" – на заході неназваної країни
3) Та ще й автор цього року автор здобув нагороду "Хризаліс" (за творчий дебют) на Євроконі'24
🍁На жаль, сам текст належить іншій епосі
🧐Тут я маю зробити невеликий відступ. Хоча сам кіберпанк – про (не)далеке майбутнє, насправді він завжди про час, в якому твір написано. Тому в Нейроманті Ґібсона відчуваються тривоги і неспокій 1980-х: страх, що корпорації повністю візьмуть під свій контроль соціальне, а держава або перетворитися на "весільного генерала", або ж зникне взагалі. В 1990-х ці страхи минули: песимістичні прогнози 1980-х не справдилися. Тому Снігопад Стівенсона вже нагадує інтелектуальну гру, але в ній немає того неспокою та тривоги, що пронизує Нейроманта.
🍁Так от, в Кіберджанку теж відчувається дух епохи. Але епохи давно минулої – 1990-і
🧐Так, роман 2024 року описує тривоги і непевності 3⃣0⃣-річної давності
🍁Ми бачимо суспільство в стані занепаду: міста перетворюються на руїни, де життя жевріє в центрі, але периферія –розвалена промзона і поруйновані "хрущовки" і "брежнєвки". Та й основні професії в цьому світі – перекупщики і охоронці
❓Чи сучасна Україна саме така?
⚠️Як на мене, то це атмосфера і візуальний образ 1990-х. Фасад радянського обсипався, планова економіка завалилася, а з нею - і ті сфери виробництва, які були націлені на всесоюзний план і ВПК
⚠️Головний герой – крутий хакер, але заробляє він копійки, ще й тримається за офіційну роботу. Чому? В нашій реальності я б сказав, що через пенсію та стаж. В цій реальності... Не знаю. Складається враження, що нікому за межами офісу він не потрібен. Та й в офісі він виконує задачі радянського інженера
❓Чи це погано?
🤔Як не дивно, ні. Автор створює оригінальну атмосферу, якої немає в західному кіберпанку. На жаль, мені ця атмосфера не є затишною чи цікавою. Це темний і похмурий час. Як не дивно, але 1990-і знайшли своє відображення в українській російськомовній фантастиці. Це той пласт нашої літератури, який цікавий, але минулий
🍁Структурно роман також не є цілісним. Деколи мотивації героїв просто відсутні. Деколи їхні вміння та навички наче випаровуються
⚠️Наприклад, на початку роману дівчина головного героя зникає з лікарняної палати. Медперсонал лише знизує плечима: не було в нас такої пацієнтки
❓Що робить головний герой? Нагадаю, що він хакер! Замість того, щоб відстежити зміни в базі пацієнтів (вночі напередодні його кохана фігурувала як пацієнтка лікарні, але вдень її вже нема), він просто починає... пиячити. Але не тому, що відчуває розпач і відчай. А просто для нуарного колориту. Бо не схоже, що його якось потрясла ця історія. За ті кілька місяців, що минають між зав'язкою та основним сюжетом, він "забиває" на пошуки пояснень - і просто живе сисадміном-бюджетником, беручи деколи "халтуру" на стороні
⚠️Втім, найбільше мене роздратували сцени сексу. По-перше, незрозуміло, навіщо вони в творі. По-друге, написані вони дуже кепсько. Без них твір нічого не втратив. З ними він дуже сильно програв
🍁Поза тим сам твір читається жваво
ℹ️Друга половина книги - це цикл оповідань (чи повість, що складається з окремих історій), яка є приквелом чи сайдквелом до Кіберджанку. Але стиль в обох частинах книги один і той же
🤔З одного боку, я радий, що в нас нарешті з'явився "класичний" кіберпанк - українською і базований на українському матеріалі
🤔З іншого боку, я щиро сподіваюся, що жанр розвиватиметься. Адже наразі Сергій Пильтяй вийшов за межі західного "канону", але залишився в межах західного "шаблону". Тобто його кіберпанк має виразно українські риси, але в низці ключових речей він слідує за американським кіберпанком 1980-х
🔥І я однозначно не шкодую, що прочитав цю книгу. Українському кіберпанку – бути!
January 7, 2025
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is a Ukrainian cyberpunk, titled Cyber-Junk: Neon Stories . And it's definitely cool, because we in Ukrainian SFF still lack the diversity of fiction subgenres that we see in the conventional West (from London to Tokyo).
The book consists of two parts. Part One, The Sector of Enlightenment, is a story about a hacker who, at the beginning of the book, strangely loses his girlfriend, then seems to find her and, together with her, searches for answers to what happened. The plot is interesting, the story moves quickly, and it's a good escapism. At the same time, the world is somewhat primitive: the constant reminder that the hero eats synthetic foods (if this is the norm, then you shouldn't focus on it so much); there are two networks - Globalnet and Neuronet, and it's unclear why the second one exists, except for the neuroplayers to connect to it; the hacking is very simple, the characters break any defenses without even straining the question arises, if they are so good at it, why they didn't draw a lot of money and work for a pittance; killing opponents to speed up the plot w/o consequences...
Part Two - The Synchronization Sector is a set of stories set in the same world, sometimes with characters from the first part. Again, it's easy to read, but sometimes a loner fighting corporations has the ability to make several robots in a short time that are better than what entire corporate teams are working on (and the loner is not a “mad genius scientist” specializing in this), sometimes combat robots are easily turned off by an EMP device (again, not some unique equipment but an ordinary tool there), sometimes, imitating in turn the American imitation of Japanese films, one of the heroines with a katana confronts a number of opponents with firearms...
Це – український кіберпанк. І це безумовно круто, бо у нас досі бракує того різнобарв’я піджанрів фантастики, які ми спостерігаємо на умовному Заході (від Лондона до Токіо).
Книга складається з двох частин. Частина перша – Сектор Просвітлення, це повість про хакера, що на початку книги дивним чином втрачає свою дівчину, потім наче віднаходить і разом з нею шукає відповідей, що сталося. Зав’язка цікава, рухається сюжет живо – гарний ескапізм. Водночас, світ дещо примітивний: від постійного нагадування, що їдять герою синтетичні продукти (якщо це норма, то не варто на цьому так загостювати увагу); є дві мережі – Глобалнет і Нейронет, для чого існує друга, окрім того аби до неї під’єднувались неврограї, незрозуміло; хакінґ дуже простий, герої ламають будь-які захисти навіть не напружуючись… виникає питання, якщо вони настільки у цьому профі, то чому не намалювали собі багато грошей, а працюють за копійки; вбивства супротивників для пришвидшення сюжету…
Частина друга – Сектор Синхронізація – це набір оповідань у тому ж світі, іноді з героями, що зустрічаються у першій частині. Знову ж читається легко, але то у одинака, що бориться з корпораціями є можливість самотужки зробити за короткий час декілька роботів, кращих за те, над чим працюють цілі команди (а одинак знову ж не «безумний геній-вчений», що спеціалізується на цьому), то бойові роботи легко вимикаються приладом з ЕМІ (знову ж таки не якоюсь унікальною розробкою), то наслідуючи американське наслідування японських фільмів, одна з героїнь з катаною протистоїть низці супротивників з вогнестрілом…
This is a Ukrainian cyberpunk, titled Cyber-Junk: Neon Stories . And it's definitely cool, because we in Ukrainian SFF still lack the diversity of fiction subgenres that we see in the conventional West (from London to Tokyo).
The book consists of two parts. Part One, The Sector of Enlightenment, is a story about a hacker who, at the beginning of the book, strangely loses his girlfriend, then seems to find her and, together with her, searches for answers to what happened. The plot is interesting, the story moves quickly, and it's a good escapism. At the same time, the world is somewhat primitive: the constant reminder that the hero eats synthetic foods (if this is the norm, then you shouldn't focus on it so much); there are two networks - Globalnet and Neuronet, and it's unclear why the second one exists, except for the neuroplayers to connect to it; the hacking is very simple, the characters break any defenses without even straining the question arises, if they are so good at it, why they didn't draw a lot of money and work for a pittance; killing opponents to speed up the plot w/o consequences...
Part Two - The Synchronization Sector is a set of stories set in the same world, sometimes with characters from the first part. Again, it's easy to read, but sometimes a loner fighting corporations has the ability to make several robots in a short time that are better than what entire corporate teams are working on (and the loner is not a “mad genius scientist” specializing in this), sometimes combat robots are easily turned off by an EMP device (again, not some unique equipment but an ordinary tool there), sometimes, imitating in turn the American imitation of Japanese films, one of the heroines with a katana confronts a number of opponents with firearms...
Це – український кіберпанк. І це безумовно круто, бо у нас досі бракує того різнобарв’я піджанрів фантастики, які ми спостерігаємо на умовному Заході (від Лондона до Токіо).
Книга складається з двох частин. Частина перша – Сектор Просвітлення, це повість про хакера, що на початку книги дивним чином втрачає свою дівчину, потім наче віднаходить і разом з нею шукає відповідей, що сталося. Зав’язка цікава, рухається сюжет живо – гарний ескапізм. Водночас, світ дещо примітивний: від постійного нагадування, що їдять герою синтетичні продукти (якщо це норма, то не варто на цьому так загостювати увагу); є дві мережі – Глобалнет і Нейронет, для чого існує друга, окрім того аби до неї під’єднувались неврограї, незрозуміло; хакінґ дуже простий, герої ламають будь-які захисти навіть не напружуючись… виникає питання, якщо вони настільки у цьому профі, то чому не намалювали собі багато грошей, а працюють за копійки; вбивства супротивників для пришвидшення сюжету…
Частина друга – Сектор Синхронізація – це набір оповідань у тому ж світі, іноді з героями, що зустрічаються у першій частині. Знову ж читається легко, але то у одинака, що бориться з корпораціями є можливість самотужки зробити за короткий час декілька роботів, кращих за те, над чим працюють цілі команди (а одинак знову ж не «безумний геній-вчений», що спеціалізується на цьому), то бойові роботи легко вимикаються приладом з ЕМІ (знову ж таки не якоюсь унікальною розробкою), то наслідуючи американське наслідування японських фільмів, одна з героїнь з катаною протистоїть низці супротивників з вогнестрілом…
August 27, 2024
Якщо ви любите такий, знаєте, класичний кіберпанк з 80х — от це воно.
З притаманною долею наївності, класичними жанровими кліше, крінжовими та безглуздими для сюжету сценами сексу.
Дівчата тут всі обовʼязково пишногруді та в міні, а чоловіки трохи побиті життям та звісно в шкірянках.
Плюс це доволі короткі оповідання, тому не варто чекати добре розкритих мотивів та і логіка місцями кульгає. Хоча мені сподобалось як оповідання між собою повʼязані, десь напряму, десь побічно.
Не можу сказати, що це погано, бо насправді майже все в класичних рамках жанру і якщо не знати, що ці тексти написані зараз, то можна думати, що це щось з 80-90х і читати з поправкою на рік написання, бо що з них взяти, тоді сюжети та персонажів бачили отак.
Якщо є ностальгія за історіями з тих часів — беріть. Якщо ж хочеться все ж більш сучасного бачення — не варто.
З притаманною долею наївності, класичними жанровими кліше, крінжовими та безглуздими для сюжету сценами сексу.
Дівчата тут всі обовʼязково пишногруді та в міні, а чоловіки трохи побиті життям та звісно в шкірянках.
Плюс це доволі короткі оповідання, тому не варто чекати добре розкритих мотивів та і логіка місцями кульгає. Хоча мені сподобалось як оповідання між собою повʼязані, десь напряму, десь побічно.
Не можу сказати, що це погано, бо насправді майже все в класичних рамках жанру і якщо не знати, що ці тексти написані зараз, то можна думати, що це щось з 80-90х і читати з поправкою на рік написання, бо що з них взяти, тоді сюжети та персонажів бачили отак.
Якщо є ностальгія за історіями з тих часів — беріть. Якщо ж хочеться все ж більш сучасного бачення — не варто.
September 19, 2024
Якщо занизити планку очікувань і розглядати цю книгу як аналог бойовичка 80-90-х під пиво, то заходить на ура, прочитала за два дні, легко, розслаблено, місцями посміхаючись з засилля жанрових кліше.
Головне не думати про логіку, бо тоді все буде кепсько [як наприклад в моменті де одна дуже юна персона сама в одну каску написала надважку программу, маючи не лише надзвичайно високі знання в області програмування, а й в області нейробіології, та ще й має час на заняття бойовими мистецтвами. Та ще й на всю корпорацію є тіко одна копія яку юна персона легенько спиздунькала і втекла], але то все жанрові кліше, як я писала вище.
Чекати якоїсь філософі не варто, то вам не "Чи сняться андроїдам електровівці". Хоча як раз мені особисто не вистачило авторського бачення отих глибоких філософських питань стосовно копіювання свідомості.
Цікаво було побачити аналогії з Україною, але і сумно водночас, бо що Кідрук в його Колонії, то Сергій Пильтяй через роки, чи навіть століття, бачать Україну роздертою і покаліченою війною країною годною хіба хо бути якоюсь сірою зоною.
Почитати рекомендую, чекати багато не раджу, за автором буду слідкувати)
Головне не думати про логіку, бо тоді все буде кепсько [як наприклад в моменті де одна дуже юна персона сама в одну каску написала надважку программу, маючи не лише надзвичайно високі знання в області програмування, а й в області нейробіології, та ще й має час на заняття бойовими мистецтвами. Та ще й на всю корпорацію є тіко одна копія яку юна персона легенько спиздунькала і втекла], але то все жанрові кліше, як я писала вище.
Чекати якоїсь філософі не варто, то вам не "Чи сняться андроїдам електровівці". Хоча як раз мені особисто не вистачило авторського бачення отих глибоких філософських питань стосовно копіювання свідомості.
Цікаво було побачити аналогії з Україною, але і сумно водночас, бо що Кідрук в його Колонії, то Сергій Пильтяй через роки, чи навіть століття, бачать Україну роздертою і покаліченою війною країною годною хіба хо бути якоюсь сірою зоною.
Почитати рекомендую, чекати багато не раджу, за автором буду слідкувати)
October 25, 2024
В цілому сюжети можуть знайти свого читача, але я очікувала дещо більш атмосферного стилю написання, як для такого жанру, хотілось більше цікавих описів і зануреності. Описи по типу "волошкових очей" чи порівняння з вишнями викликали питання, адже в такому світі навіть їжу потрібно друкувати і персонаж можливо тих вишень взагалі ніколи не бачив. Мені не вистачило відповідної естетики, але читалось легко і швидко. Сподобалось зустрічати вже знайомих персонажів в переплетеннях різних історій.
December 29, 2024
Напевно важко щось принести суттєво нове у жанр кіберпанку. Він уже як релікт, зі своїми установленими канонами та особливостями. Тому, кожна нова книга ризикує стати вторинною копією попередніх. Скажу відразу, що я побоювався, що мене може розчарувати роман. Все ж таки праотець і отець кіберпанку Філіп К. Дік та Вільям Ґібсон задали свої особливі вимоги й заповіді для цього жанру. Але поряд з тим, у мене були якісь внутрішні переконання, що ця книга буде цікавою та самобутньою.
Як би мене попросило видавництво, чи автор, написати на обкладинці маленьке резюме в стилі Нью-Йорк Таймс, то це були б такі слова: "Самобутньо! Це певне переосмислення Чи мріють андроїди про електричних овець? Філіпа К Діка на новий лад." А що конкретно я мав на увазі? Зараз вам розповім детальніше.
Як на мене, зовсім невдала анотація, вона максимально узагальнена, та не відображає змісту та історії, чи то пак історій книги. Але ми знаємо, наскільки анотації бувають оманливими та не правдоподібними.
Сама структура тексту розділена на дві частини. У першій частині Сектор просвітлення ми маємо класичний кіберпанк. Історію про програмера Ґрея та його дівчину Олю, яка безслідно зникає. Це цікава, динамічна історія, яка інтригує та задає тон книзі та вводить нас у цей світ, визначає головну проблематику книги. Далі ми маємо умовно другу частину книги Сектор Синхронізація, яка розбита на шість менших оповідань, що доповнюють цілісно історію першої частини.
Головним мотивом книги я б виділив проблематику доцільності та гуманності створення клонів. Наділення їх - фальш спогадами, використання їх експериментах, де "штучних" людей не так жаль в порівнянні зі "справжніми" людьми. Хоча це лише частинка ланки, яка відкривається нам у книзі. Транснаціональні корпорації введуть запеклу боротьбу за володінням інформації, що означає нові технології, нові види озброєнь, нові досягнення в генній інженерії, біомеханіці. Створення клонів, це просто проміжний етап досягнення більш високих цілей. Спочатку клони були недовговічними, як у випадку репліантів Філіпа К Діка, потрібно було побороти цю проблему. Поборовши її, клони могли виконувати важкі роботи та місії, не піддаючи ризику людей, як от перельоти та колонізація Марсу. Їх створювали під певні задачі. Та навіть продовження життєвого циклу клону не є вершиною цього ланцюга. Корпорації, багатії, мріяли створити ще дві дуже важливі речі - безсмертя та захистити це безсмертя. Вони працювали над пересадкою людської свідомості до клону чи андроїда. А захистити ці інтереси, мали б воїни нового типу, а саме ШІ, якому також можна було б надати фізичну оболонку та наділити його паранормальними можливостями, який в змозі нейтралізовувати, вимикати інших бойових андроїдів та навіть людей. Тож ці амбітні багатоцільові задачі породили справжню шпигунську війну між корпораціями та їх синдикатами, з численними жертвами, тих хто забагато знав про ці проєкти.
Все відбувається на тлі похмурого майбутнього. Ми чи не в перше не читаємо, не дивимось на цей кіберпанківський світ через призму Токіо Ґібсона, чи Лос-Анжелеса Вільнєва.
Автор не пише в загальному про Україну, але ми чітко бачимо Київ, розвинену та заселену правобережну його частину, тоді як лівий берег є запустілим. Ми розуміємо, що країна поділена на сектори де є землі підконтрольні Північно-східному союзу, Сіра зона (центральна) та землі під протекторатом Європейської конфедерації. Між конфедерацією та союзом ведуться перманентні бойові дії, збройний конфлікт схоже успадкував безтерміновість в часі і є тим майданчиком, де найбільші корпорації світу тестують свої бойові технології та новинки. Однак, розплачується цим народ. Відчуваються певні рефлексії автора, щодо війни. Особливо вони помітні в оповіданні Віртуальна компаньйонка. Про сірі будні ветерана війни. Не можливо не помітити, що багато людей цього майбутнього скалічені не лише фізично, ветеран втратив кінцівки та має кіберпротези, які відмовляється покривати полімером, щоб не виділятись з натовпу, а й душевні рани, сповнені флешбеками війни. Самотність та загострена справедливість, бюрократичні колізії, виливається в самостійне виконання правосуддя, який приводить його до розробників віртуальної компаньйонки, дізнаючись жахливі подробиці такого софту. Тут, можливо ви зловите відсилання до бігучого по лезу Дені Вільнева, одначе історія зовсім інша. Вона є тут допоміжною ланкою, щоб з'єднати інші події та історії в книзі. Інші історії не менш цікаві та важливі, ми маємо харизматичного капітана Гана в оповіданні Птах, що вилітає з полум'я, який є гвинтиком цієї системи, розслідуючи серійні вбивства, він виходить на несподівані результати. Не менш цікавим є два оповідання про загадкову дівчину з рожевим волоссям, яка носить катану. Ну і кінцеве, Синхронізація яка проливає остаточне світло на цю історію.
Тож підсумовуючи книгу ми отримуємо старий-добрий кіберпанк з 80-х відкорегований до актуальності нашого часу та проблематики. Детально пропрацьований світ, з технологіями, особливостями його світоустрою. Відчувається атмосфера кіберпанку, в неонових вивісках, голограмах, сірих, темних вуличках, містах над якими завжди дощить. Споглядається той похмурий світ, який не можуть розбавити навіть яскраві парасольки прохожих та їх різнобарвне вбрання. Кіберготи, технопанки, зооморфи, незважаючи на все різноманіття та мультикультурність буквально у всьому: одязі, їжі, іменах, технологіях, розвагах, віртуальних реальностей, проглядається самотність та внутрішнє спустошення та вигорання героїв, які часто розбавляють цей відчай та свої робочі графіки наркотиками джанком та растіджанком. Вражає різноманіття апгрейдів, саме людських апгрейдів. Адже, щоб затриматись надовго на роботі, потрібно постійно оновлювати залізо, софт та свої імпланти, що призводить до роботи та заробляння платні заради покращення своїх можливостей та функцій, щоб залишатись й надалі конкурентно здатним. Тут і само по собі відпадає питання, чи люди в такому майбутньому щасливі. Ми чітко бачимо той притаманний кіберпанківський світ, який поглинули транснаціональні корпорації, що фактично й керують ним, жорстко конкуруючи між собою доходячи навіть до маленьких, а іноді великих війн, щоб забезпечити своє процвітання. Порушенні питання, заставляють задуматись, над майбутнім яке нам вготовлене. Перші прояви якого ми можемо бачити уже зараз.
Що ж можна Сергія Пильтяя привітати з його новою книгою. Мені здається йому вдалося, те що він задумував. Головне моє побоювання, щоб книга не складалась з кліше та шаблонів не виправдалось. Проте, вона залишила той вайб старого доброго кіберпанку та принесла щось своє, тим більше наші локації та наших персонажів. Хоча вони і сховані на за ніками, однак хіба й зараз не так в мережі? Тож в кіберпанківській нейромережі не могло б бути інакше. Ми отримали ще одного автора, якого можна поставити на свої полички до тематичного кіберпанку, не лише іноземними авторами єдиними. Бажаю автору рухатись в цьому напрямку або ж подібних до нього, ц�� має бути цікаво.
Як би мене попросило видавництво, чи автор, написати на обкладинці маленьке резюме в стилі Нью-Йорк Таймс, то це були б такі слова: "Самобутньо! Це певне переосмислення Чи мріють андроїди про електричних овець? Філіпа К Діка на новий лад." А що конкретно я мав на увазі? Зараз вам розповім детальніше.
Як на мене, зовсім невдала анотація, вона максимально узагальнена, та не відображає змісту та історії, чи то пак історій книги. Але ми знаємо, наскільки анотації бувають оманливими та не правдоподібними.
Сама структура тексту розділена на дві частини. У першій частині Сектор просвітлення ми маємо класичний кіберпанк. Історію про програмера Ґрея та його дівчину Олю, яка безслідно зникає. Це цікава, динамічна історія, яка інтригує та задає тон книзі та вводить нас у цей світ, визначає головну проблематику книги. Далі ми маємо умовно другу частину книги Сектор Синхронізація, яка розбита на шість менших оповідань, що доповнюють цілісно історію першої частини.
Головним мотивом книги я б виділив проблематику доцільності та гуманності створення клонів. Наділення їх - фальш спогадами, використання їх експериментах, де "штучних" людей не так жаль в порівнянні зі "справжніми" людьми. Хоча це лише частинка ланки, яка відкривається нам у книзі. Транснаціональні корпорації введуть запеклу боротьбу за володінням інформації, що означає нові технології, нові види озброєнь, нові досягнення в генній інженерії, біомеханіці. Створення клонів, це просто проміжний етап досягнення більш високих цілей. Спочатку клони були недовговічними, як у випадку репліантів Філіпа К Діка, потрібно було побороти цю проблему. Поборовши її, клони могли виконувати важкі роботи та місії, не піддаючи ризику людей, як от перельоти та колонізація Марсу. Їх створювали під певні задачі. Та навіть продовження життєвого циклу клону не є вершиною цього ланцюга. Корпорації, багатії, мріяли створити ще дві дуже важливі речі - безсмертя та захистити це безсмертя. Вони працювали над пересадкою людської свідомості до клону чи андроїда. А захистити ці інтереси, мали б воїни нового типу, а саме ШІ, якому також можна було б надати фізичну оболонку та наділити його паранормальними можливостями, який в змозі нейтралізовувати, вимикати інших бойових андроїдів та навіть людей. Тож ці амбітні багатоцільові задачі породили справжню шпигунську війну між корпораціями та їх синдикатами, з численними жертвами, тих хто забагато знав про ці проєкти.
Все відбувається на тлі похмурого майбутнього. Ми чи не в перше не читаємо, не дивимось на цей кіберпанківський світ через призму Токіо Ґібсона, чи Лос-Анжелеса Вільнєва.
Автор не пише в загальному про Україну, але ми чітко бачимо Київ, розвинену та заселену правобережну його частину, тоді як лівий берег є запустілим. Ми розуміємо, що країна поділена на сектори де є землі підконтрольні Північно-східному союзу, Сіра зона (центральна) та землі під протекторатом Європейської конфедерації. Між конфедерацією та союзом ведуться перманентні бойові дії, збройний конфлікт схоже успадкував безтерміновість в часі і є тим майданчиком, де найбільші корпорації світу тестують свої бойові технології та новинки. Однак, розплачується цим народ. Відчуваються певні рефлексії автора, щодо війни. Особливо вони помітні в оповіданні Віртуальна компаньйонка. Про сірі будні ветерана війни. Не можливо не помітити, що багато людей цього майбутнього скалічені не лише фізично, ветеран втратив кінцівки та має кіберпротези, які відмовляється покривати полімером, щоб не виділятись з натовпу, а й душевні рани, сповнені флешбеками війни. Самотність та загострена справедливість, бюрократичні колізії, виливається в самостійне виконання правосуддя, який приводить його до розробників віртуальної компаньйонки, дізнаючись жахливі подробиці такого софту. Тут, можливо ви зловите відсилання до бігучого по лезу Дені Вільнева, одначе історія зовсім інша. Вона є тут допоміжною ланкою, щоб з'єднати інші події та історії в книзі. Інші історії не менш цікаві та важливі, ми маємо харизматичного капітана Гана в оповіданні Птах, що вилітає з полум'я, який є гвинтиком цієї системи, розслідуючи серійні вбивства, він виходить на несподівані результати. Не менш цікавим є два оповідання про загадкову дівчину з рожевим волоссям, яка носить катану. Ну і кінцеве, Синхронізація яка проливає остаточне світло на цю історію.
Тож підсумовуючи книгу ми отримуємо старий-добрий кіберпанк з 80-х відкорегований до актуальності нашого часу та проблематики. Детально пропрацьований світ, з технологіями, особливостями його світоустрою. Відчувається атмосфера кіберпанку, в неонових вивісках, голограмах, сірих, темних вуличках, містах над якими завжди дощить. Споглядається той похмурий світ, який не можуть розбавити навіть яскраві парасольки прохожих та їх різнобарвне вбрання. Кіберготи, технопанки, зооморфи, незважаючи на все різноманіття та мультикультурність буквально у всьому: одязі, їжі, іменах, технологіях, розвагах, віртуальних реальностей, проглядається самотність та внутрішнє спустошення та вигорання героїв, які часто розбавляють цей відчай та свої робочі графіки наркотиками джанком та растіджанком. Вражає різноманіття апгрейдів, саме людських апгрейдів. Адже, щоб затриматись надовго на роботі, потрібно постійно оновлювати залізо, софт та свої імпланти, що призводить до роботи та заробляння платні заради покращення своїх можливостей та функцій, щоб залишатись й надалі конкурентно здатним. Тут і само по собі відпадає питання, чи люди в такому майбутньому щасливі. Ми чітко бачимо той притаманний кіберпанківський світ, який поглинули транснаціональні корпорації, що фактично й керують ним, жорстко конкуруючи між собою доходячи навіть до маленьких, а іноді великих війн, щоб забезпечити своє процвітання. Порушенні питання, заставляють задуматись, над майбутнім яке нам вготовлене. Перші прояви якого ми можемо бачити уже зараз.
Що ж можна Сергія Пильтяя привітати з його новою книгою. Мені здається йому вдалося, те що він задумував. Головне моє побоювання, щоб книга не складалась з кліше та шаблонів не виправдалось. Проте, вона залишила той вайб старого доброго кіберпанку та принесла щось своє, тим більше наші локації та наших персонажів. Хоча вони і сховані на за ніками, однак хіба й зараз не так в мережі? Тож в кіберпанківській нейромережі не могло б бути інакше. Ми отримали ще одного автора, якого можна поставити на свої полички до тематичного кіберпанку, не лише іноземними авторами єдиними. Бажаю автору рухатись в цьому напрямку або ж подібних до нього, ц�� має бути цікаво.
December 8, 2024
Перед нами збірка з кількох розповідей в стилі кіберпанк від українського автора. Чесно кажчи, я як почитав про цю книгу в анонсі видавництва був заінтригований, що наші автори, і на таке замахуються. Так, що пропустити Кіберджанк я таки не міг.
Якщо говорити про книгу, то тут НК Богдан як завжди на висоті. Книга якісна. Ілюстрації дуже гарні, та не тільки передають атмосферу, а й допомагаються зануритись в світ книги(нать закинутись расті-джанком) проте, от як ти починаєш вивчаити цей світ разом з героями тут тут й починаються проблеми. І тут їх на мою думку кілька. Почнемо з того, що вся книга, побудована на типових кліше жанру. Я не кажу, що це погано. Десятки авторів беруть кліше, та будують досить непогані та цікаві історії. Проте в Кіберджанку попри кілька цікавих нюансів не вдалось завернути все так, аби історія відчувалсь працюючою я б сказав.Тут все або летить диким галопом, або дико підвисає втонувши під вантажем зайвих деталей. І от ця дуже велика неоднорідність ламає всю магію світу,ти тільки налаштувався - і тут бах, знову все по ішному. І так всю книгу, дикий біг, повземо як черепаха. Світ який змальовував автор також дуже нерівний, здавалось ніби до кінця автор не міг вибрати в яку сторону якого трешу та дикості він піде, відповідно від оповідання до оповідання постійні коливання, що не йдуть твору на краще.
По героях, також як, і говорив вище, стандартний набір кліше, але найбільше це проявляється в персонажах другого плану - от, читаєш, й думаєш, та ну, ага ага, от так він дійсно поступав…
Підсумовуючи - досить нерівний роман, зібраний з набору кліше, які не завжди працюють. Проте скажу, що в цілому книга все ж не відбиває бажання почитати інші твора автора, що також би сказав немаловажливо.
Моя оцінка 51 зі 100.
Ну а чи читати, чи ні - як завжди вирішувати вам.
Якщо говорити про книгу, то тут НК Богдан як завжди на висоті. Книга якісна. Ілюстрації дуже гарні, та не тільки передають атмосферу, а й допомагаються зануритись в світ книги(нать закинутись расті-джанком) проте, от як ти починаєш вивчаити цей світ разом з героями тут тут й починаються проблеми. І тут їх на мою думку кілька. Почнемо з того, що вся книга, побудована на типових кліше жанру. Я не кажу, що це погано. Десятки авторів беруть кліше, та будують досить непогані та цікаві історії. Проте в Кіберджанку попри кілька цікавих нюансів не вдалось завернути все так, аби історія відчувалсь працюючою я б сказав.Тут все або летить диким галопом, або дико підвисає втонувши під вантажем зайвих деталей. І от ця дуже велика неоднорідність ламає всю магію світу,ти тільки налаштувався - і тут бах, знову все по ішному. І так всю книгу, дикий біг, повземо як черепаха. Світ який змальовував автор також дуже нерівний, здавалось ніби до кінця автор не міг вибрати в яку сторону якого трешу та дикості він піде, відповідно від оповідання до оповідання постійні коливання, що не йдуть твору на краще.
По героях, також як, і говорив вище, стандартний набір кліше, але найбільше це проявляється в персонажах другого плану - от, читаєш, й думаєш, та ну, ага ага, от так він дійсно поступав…
Підсумовуючи - досить нерівний роман, зібраний з набору кліше, які не завжди працюють. Проте скажу, що в цілому книга все ж не відбиває бажання почитати інші твора автора, що також би сказав немаловажливо.
Моя оцінка 51 зі 100.
Ну а чи читати, чи ні - як завжди вирішувати вам.
January 7, 2026
Який гарний початок. Мені подобалось по опису від автора намагатись вгадати, про яку частину міста йдеться (це ж Київ, вірно?😊) Читається легко, цікаво, захопливо. Що могло піти не так?
А пішло. Навіть полетіло, зі звуковою швидкістю. Наче автору дали копняка за затримку із розповіддю і він почав строчити...
Події пролітали одна за одною, як сни під расті-джанком
До речі, що це було: після зустрічі із Нойзі і Кіллджоєм герої так поспішали із пошуком, що зависли на цілий день у ТРК (ааа судячи з усього це було лише для того, щоб у автора була змога описати ТРК з його іграми)
Протягом всієї цієї біганини автор наче інколи згадував, що не потрібно поспішати. Зупинявся. Історія знову ставала цікавою і вдумливою. Можна було знайти гарні вислови, які хотілося забрати на цитати. Гарно були описані наслідки війни, які так до болю нагадували про реальну війну в Україні із росією.
Випадкова зупинка. Побігли далі. Оп, кінець.... В сенсі? Виявилось, що сама книга займає 150 сторінок. Решта 100 - це оповідання про другорядних персонажів. Типу так добре розкрив основних персонажів, що можна братися за другорядних?
Знов постає питання, для чого було так робити? Краще б автор написав основну розповідь на всі 240 сторінок
А пішло. Навіть полетіло, зі звуковою швидкістю. Наче автору дали копняка за затримку із розповіддю і він почав строчити...
Події пролітали одна за одною, як сни під расті-джанком
До речі, що це було: після зустрічі із Нойзі і Кіллджоєм герої так поспішали із пошуком, що зависли на цілий день у ТРК (ааа судячи з усього це було лише для того, щоб у автора була змога описати ТРК з його іграми)
Протягом всієї цієї біганини автор наче інколи згадував, що не потрібно поспішати. Зупинявся. Історія знову ставала цікавою і вдумливою. Можна було знайти гарні вислови, які хотілося забрати на цитати. Гарно були описані наслідки війни, які так до болю нагадували про реальну війну в Україні із росією.
Випадкова зупинка. Побігли далі. Оп, кінець.... В сенсі? Виявилось, що сама книга займає 150 сторінок. Решта 100 - це оповідання про другорядних персонажів. Типу так добре розкрив основних персонажів, що можна братися за другорядних?
Знов постає питання, для чого було так робити? Краще б автор написав основну розповідь на всі 240 сторінок
April 12, 2025
Дуже атмосферна книга, легко уявити Сутінкову зону та персонажів. Персонажі дуже типові для кіберпанку, але їм не вистачає глибини та мотивації. Деякі деталі повторюються занадто часто як на мене. При цьому сюжет динамічний і світ цікавий, я б із задоволенням прочитала більш пропрацьовану історію з цього всесвіту.
April 30, 2025
Як на мене 4.25, але тому що подається жанр. Вау ефекту не було, книга написана добре і не розтягнуто
June 29, 2025
Чудова збірка оповідань в стилі кібер-панку, фентезі. Хотілося б чогось більшого, цілісного твору із цікавим сюжетом.
Displaying 1 - 11 of 11 reviews