What do you think?
Rate this book
Анфілада
Розповідаючи історію своєї родини, головна героїня змальовує період розпаду Радянського Союзу, становлення Незалежної України, систему шкільної освіти, виникнення стихійних ринків, Помаранчеву революцію, жахливий стан пенітенціарної системи України, торкається теми АТО. Україна в романі виступає окремим персонажем і поряд з іншими переживає ряд трансформацій. Через діалоги героїв порушуються болючі теми, про які не заведено говорити вголос. Метафорою історії є наскрізна анфілада місць, чужих квартир, пустих кімнат, з яких героїня йде, щоб більше ніколи не повернутися. Ідея роману полягає в питанні — чи здатна людина з тавром «соціального дна», без осві&
390 pages, Kindle Edition
Published July 12, 2024
1 person is currently reading
18 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
November 22, 2024
Анфілада (від enfiler — «нанизувати на нитку») — послідовний ряд архітектурно поєднаних між собою приміщень, кімнат, дворів, зал, що розміщені на одній осі та з'єднані дверними прорізами. Анфілада може міститися також по колу або кривій лінії.
У випадку із героями роману Олени Демір ця лінія дійсно крива.
💔 Дівчинка-підліток, яка тікає від війни у безпечну Європу, нарешті має змогу дізнатися, хто була її справжня мати, адже вона всиновлена. Дорога довга, тож вона явно встигне прочитати всі ті 360 сторінок гугл-доку, що їй надіслала жінка, що її народила, а потім кудись щезла.
💔 Це був пролог. Читачу також дають можливість прочитати всі ті 360 сторінок сповіді-відповіді на головне питання Юльчине питання — "хто була моя мати?".
💔 Маріка Бебряна завдячує своїм ім'ям грузинському злочинцю, який зробив дитинку та й завіявся у місця позбавлення волі. Маріка живе зі своєю матір'ю-алкоголічкою в гуртожитку, росте як трава при дорозі, голодує і єдину має радість — хрещену, яка бодай інколи заходить занести хоча б якісь продукти та одяг малій.
💔 З Марікою іншим дітям "водитися" не дозволяють, резонно остерігаючись, що вона може їх нагородити хтозна чим, адже санітарні умови — це останнє, чим може похвастатися їх кімната.
💔 Маріка росте відлюдькуватим забитим (буквально) дитям, яку світ постійно перевіряє на міцність. Мати п'є та б'є, діти насміхаються, в хрещеної своїх два сини — надто часто у той притон теж навідуватися бажання мало.
💔 Далі Маріку чекає ще безліч випробувань — зґвалтування, зрада найближчої людини, важка невдячна праця, навіть тюремний строк, що й мало б пояснити її відчутність в житті доньки, але про те все краще читати самім, тим більше, що читати дійсно цікаво. Хоча й не без провалів у стилістиці, які можна було б за бажанням підтягнути гарним редактором.
Про що ж цей роман виявився для мене?
💒 Про вибір, який людина робить у відповідальний момент.
💒 Про те, що зайва гордість та поспішність може зруйнувати твоє життя повністю.
💒 Про те, що інколи варто докласти трішки більше зусиль для того, аби поспілкуватися відвертіше із близькою людиною, тим більше, коли ви живете разом.
💒 Про самопожертву та спокуту, про прощення та справедливість, про неприглядний бік життя, від якого ніколи не варто зарікатися.
💌 Це не документальний роман, але він написаний на реальних подіях і від того стає ще гіркіше — вигадками тут і не пахне. За художній вимисел відповідає буквально два епізоди магічного реалізму, який кожен воліє сприймати як забажає.
💌 Після певного часу розмірковувань та "перетравлювання" тексту я однозначно схиляю терези до #Дафа_радить і, знаєте, в цілому була б навіть не проти обговорити якось на клубі. Тут є про що поговорити, посперечатися і, як то кажуть, звірити моральні годинники.
💬 Нагадую, що цю книгу, а також всі наявні на сайті видавництва ви завжди можете придбати із знижкою 20% за промокодом daphnia
У випадку із героями роману Олени Демір ця лінія дійсно крива.
💔 Дівчинка-підліток, яка тікає від війни у безпечну Європу, нарешті має змогу дізнатися, хто була її справжня мати, адже вона всиновлена. Дорога довга, тож вона явно встигне прочитати всі ті 360 сторінок гугл-доку, що їй надіслала жінка, що її народила, а потім кудись щезла.
💔 Це був пролог. Читачу також дають можливість прочитати всі ті 360 сторінок сповіді-відповіді на головне питання Юльчине питання — "хто була моя мати?".
💔 Маріка Бебряна завдячує своїм ім'ям грузинському злочинцю, який зробив дитинку та й завіявся у місця позбавлення волі. Маріка живе зі своєю матір'ю-алкоголічкою в гуртожитку, росте як трава при дорозі, голодує і єдину має радість — хрещену, яка бодай інколи заходить занести хоча б якісь продукти та одяг малій.
💔 З Марікою іншим дітям "водитися" не дозволяють, резонно остерігаючись, що вона може їх нагородити хтозна чим, адже санітарні умови — це останнє, чим може похвастатися їх кімната.
💔 Маріка росте відлюдькуватим забитим (буквально) дитям, яку світ постійно перевіряє на міцність. Мати п'є та б'є, діти насміхаються, в хрещеної своїх два сини — надто часто у той притон теж навідуватися бажання мало.
💔 Далі Маріку чекає ще безліч випробувань — зґвалтування, зрада найближчої людини, важка невдячна праця, навіть тюремний строк, що й мало б пояснити її відчутність в житті доньки, але про те все краще читати самім, тим більше, що читати дійсно цікаво. Хоча й не без провалів у стилістиці, які можна було б за бажанням підтягнути гарним редактором.
Про що ж цей роман виявився для мене?
💒 Про вибір, який людина робить у відповідальний момент.
💒 Про те, що зайва гордість та поспішність може зруйнувати твоє життя повністю.
💒 Про те, що інколи варто докласти трішки більше зусиль для того, аби поспілкуватися відвертіше із близькою людиною, тим більше, коли ви живете разом.
💒 Про самопожертву та спокуту, про прощення та справедливість, про неприглядний бік життя, від якого ніколи не варто зарікатися.
💌 Це не документальний роман, але він написаний на реальних подіях і від того стає ще гіркіше — вигадками тут і не пахне. За художній вимисел відповідає буквально два епізоди магічного реалізму, який кожен воліє сприймати як забажає.
💌 Після певного часу розмірковувань та "перетравлювання" тексту я однозначно схиляю терези до #Дафа_радить і, знаєте, в цілому була б навіть не проти обговорити якось на клубі. Тут є про що поговорити, посперечатися і, як то кажуть, звірити моральні годинники.
💬 Нагадую, що цю книгу, а також всі наявні на сайті видавництва ви завжди можете придбати із знижкою 20% за промокодом daphnia
January 20, 2025
Якщо ви, як і я, любите сімейні саги від Кроніна та Генни, то у мене для вас хороша новина!
Перед вами книга, яка небанально і неочікувано розблокує спогади вашого дитинства/юності/зрілості (потрібне підкреслити, відповідно до власного віку в тому часовому проміжку, який описано тут).
При тому, що життєпис головної героїні не обовʼязково буде перегукуватися з вашим власним, але ви точно зможете зрозуміти її відчуття в декораціях нашого спільного минулого.
У цьому найбільша цінність укрсучліту.
Репортажна подача у художньому викладі, коли читаєш про чуже життя, але розумієш кожне слово, кожен спогад набуває обʼємності.
Це саме те, що ми «маємо памʼятати, щоб не повторювати помилки», нагадуючи собі знову і знову, чому ностальгія небезпечна для сучасного і майбутнього.
Я довгий час відкладала читання «Анфілади», знала наскільки тригерний переді мною текст з переказів та вражень інших читачів.
Погодьтеся, набагато простіше прочитати трагічну історію з іншого континенту умовного Кроніна - Генни, ніж текст, який здатен розблокувати власні спогади.
Але, коли почала читати, то вже не змогла відірватися до останньої сторінки.
Це роман - дорослішання, виховний роман та сімейна сага в одному флаконі. Але унікальність в тому, що це приклад несхожого життя на твоє власне. Це можливість потрапити за лаштунки іншого життєвого сценарію, який сформував світобачення ГГ та інших персонажів.
Це паралелі, які ніколи не перетиналися, але є частиною нашої реальності.
Авторка піднімає таку кількість дискусійних тем, які збурюють, надихають, підживлюють уяву. Це не просто історія «нещастя» на прикладі окремого зруйнованого життя головної героїні з екзотичним іменем.
Багатошаровість «Анфілади» надає можливість замислитися над важливою проблематикою, побачити мікро світи, з яких складається наше суспільство і як це впливає на всіх, навіть тих, хто не є активним учасником подій.
Головній героїні довелося виживати в системі координат жорстокості та безправності з самого народження, маємо красномовну ілюстрацію причинно - наслідкових зв’язків.
Але, що найбільше мені сподобалося, наскільки авторка тонко використовує культурні особливості та менталітет у тексті. Та іронія, міфотворчість та глибина, яка не виглядає штучною чи відштовхуючою.
Сни, передчуття, посмішки долі, а ще безліч літературних фішок, які роблять читання «Анфілади» такою надзвичайно цікавою подорожжю крізь час та простір.
💎Окремо про сам текст та мову.
Надзвичайно красива соловʼїна, сучасна, багата, адаптована, але лягає на серце, як обійми матері у ранньому дитинстві.
Маленький приклад:
«Над ярами, садками і мовчазними сільськими хатами зранку брався туман, небо було високим та прозорим, але вже проймало холодом. Вечорами починали палити в грубках, і село дихало ароматними димами. Здали гуртом пахучий чорнослив, бабуся накрила сушню брезентом і поклала зверху кілька цеглин. Таким чином «опломбувала» виробниче обладнання до наступного літа.»
Розумієте про що я?
Коли сучасний текст залишається літературно прекрасним ❤️🔥💎💔
10/10 💎
Перед вами книга, яка небанально і неочікувано розблокує спогади вашого дитинства/юності/зрілості (потрібне підкреслити, відповідно до власного віку в тому часовому проміжку, який описано тут).
При тому, що життєпис головної героїні не обовʼязково буде перегукуватися з вашим власним, але ви точно зможете зрозуміти її відчуття в декораціях нашого спільного минулого.
У цьому найбільша цінність укрсучліту.
Репортажна подача у художньому викладі, коли читаєш про чуже життя, але розумієш кожне слово, кожен спогад набуває обʼємності.
Це саме те, що ми «маємо памʼятати, щоб не повторювати помилки», нагадуючи собі знову і знову, чому ностальгія небезпечна для сучасного і майбутнього.
Я довгий час відкладала читання «Анфілади», знала наскільки тригерний переді мною текст з переказів та вражень інших читачів.
Погодьтеся, набагато простіше прочитати трагічну історію з іншого континенту умовного Кроніна - Генни, ніж текст, який здатен розблокувати власні спогади.
Але, коли почала читати, то вже не змогла відірватися до останньої сторінки.
Це роман - дорослішання, виховний роман та сімейна сага в одному флаконі. Але унікальність в тому, що це приклад несхожого життя на твоє власне. Це можливість потрапити за лаштунки іншого життєвого сценарію, який сформував світобачення ГГ та інших персонажів.
Це паралелі, які ніколи не перетиналися, але є частиною нашої реальності.
Авторка піднімає таку кількість дискусійних тем, які збурюють, надихають, підживлюють уяву. Це не просто історія «нещастя» на прикладі окремого зруйнованого життя головної героїні з екзотичним іменем.
Багатошаровість «Анфілади» надає можливість замислитися над важливою проблематикою, побачити мікро світи, з яких складається наше суспільство і як це впливає на всіх, навіть тих, хто не є активним учасником подій.
Головній героїні довелося виживати в системі координат жорстокості та безправності з самого народження, маємо красномовну ілюстрацію причинно - наслідкових зв’язків.
Але, що найбільше мені сподобалося, наскільки авторка тонко використовує культурні особливості та менталітет у тексті. Та іронія, міфотворчість та глибина, яка не виглядає штучною чи відштовхуючою.
Сни, передчуття, посмішки долі, а ще безліч літературних фішок, які роблять читання «Анфілади» такою надзвичайно цікавою подорожжю крізь час та простір.
💎Окремо про сам текст та мову.
Надзвичайно красива соловʼїна, сучасна, багата, адаптована, але лягає на серце, як обійми матері у ранньому дитинстві.
Маленький приклад:
«Над ярами, садками і мовчазними сільськими хатами зранку брався туман, небо було високим та прозорим, але вже проймало холодом. Вечорами починали палити в грубках, і село дихало ароматними димами. Здали гуртом пахучий чорнослив, бабуся накрила сушню брезентом і поклала зверху кілька цеглин. Таким чином «опломбувала» виробниче обладнання до наступного літа.»
Розумієте про що я?
Коли сучасний текст залишається літературно прекрасним ❤️🔥💎💔
10/10 💎
December 7, 2024
Мені книжка не дуже сподобалась. Підозрюю, що це просто не мій тип літератури, але спробую тут бути більш обʼєктивною.
Отже, що мені сподобалось:
-у Анфіладі авторка торкається багатьох важливих соціальних тем. Це в першу чергу проблеми дітей з «неблагополучних» сімей, те з чим вони стикаються і як соціум загалом на них реагує. Потім авторка торкається наслідків такого дитинства: це психологічні проблеми, невміння побудувати стосунки, проблеми із працевлаштуванням і так далі. Ну і накінець це проблеми пенітенціарної системи висвітлені на фоні реальної ситуації (так сказано у примітках).
- гарно описані картини, дуже легко все уявити і тому історія тримає тебе
Що не сподобалось:
- книжка аж занадто щемлива як на мене. Начебто її задача витиснути з тебе сльози понад усе.
- за описом історія героїні начебто має переплітатись із становленням нашої країни, але як на мене саме ці сюжети були найбільш неправдоподібними і картонними.
- картонні неправдоподібні діалоги
Загалом книга написано непогано і я розумію чим вона може подобатись. Але це не моя історія, на жаль.
Отже, що мені сподобалось:
-у Анфіладі авторка торкається багатьох важливих соціальних тем. Це в першу чергу проблеми дітей з «неблагополучних» сімей, те з чим вони стикаються і як соціум загалом на них реагує. Потім авторка торкається наслідків такого дитинства: це психологічні проблеми, невміння побудувати стосунки, проблеми із працевлаштуванням і так далі. Ну і накінець це проблеми пенітенціарної системи висвітлені на фоні реальної ситуації (так сказано у примітках).
- гарно описані картини, дуже легко все уявити і тому історія тримає тебе
Що не сподобалось:
- книжка аж занадто щемлива як на мене. Начебто її задача витиснути з тебе сльози понад усе.
- за описом історія героїні начебто має переплітатись із становленням нашої країни, але як на мене саме ці сюжети були найбільш неправдоподібними і картонними.
- картонні неправдоподібні діалоги
Загалом книга написано непогано і я розумію чим вона може подобатись. Але це не моя історія, на жаль.
Read
July 9, 2025Давно так не прогулювались моїми емоціями. Розкатали до шмаркль. Наче й спеціально, а наче й вірити не хочеться, що такі історії існують.
Не можу поставити оцінку, занадто тригерною книга може виявитись для дуже, дуже багатьох.
Не можу поставити оцінку, занадто тригерною книга може виявитись для дуже, дуже багатьох.
January 12, 2025
Цікавий твір, який викликав вдосталь емоцій, але недоліки якого перекрили для мене переваги.
Не сподобалось:
- Абсолютно картонні діалоги, яким не віриш
- Кожен жіночий персонаж прописаний так, щоб викликати в читача максимум співчуття та сліз над важкою долею
- Те, як в одному моменті автор порушує розповідь від першого лиця задля додаткового драматизму і пише про те, що головна героїня знати не могла. Це буквал��но мене розізлило.
Сподобалось:
- В усьому, що не стосується діалогів, авторка має дуже класний стиль описання подій та емоцій. Конкретно в цій історії цьому іноді не дуже віриш, але мова дуже легка та приємна.
- В історії підіймається декілька дуже болючих соціальних тем та загалом життя головною герої переплітається з історією України
Не сподобалось:
- Абсолютно картонні діалоги, яким не віриш
- Кожен жіночий персонаж прописаний так, щоб викликати в читача максимум співчуття та сліз над важкою долею
- Те, як в одному моменті автор порушує розповідь від першого лиця задля додаткового драматизму і пише про те, що головна героїня знати не могла. Це буквал��но мене розізлило.
Сподобалось:
- В усьому, що не стосується діалогів, авторка має дуже класний стиль описання подій та емоцій. Конкретно в цій історії цьому іноді не дуже віриш, але мова дуже легка та приємна.
- В історії підіймається декілька дуже болючих соціальних тем та загалом життя головною герої переплітається з історією України
August 14, 2025
Це жанр, який я ненавиджу- крінж+1000 нещасть однієї героїні. З плюсів - текст читається легко, але стільки накрутити в одній історії- це як оті дивні тв шоу, коли ведуча закатує оченята, говорить з придихом і робить феєричні павзи, підкреслюючи свою емпатію ботоксним обличчям, а ті, хто в неї на шоу, розповідають якісь фантастичні бздури. Якби не читацький клуб закинула б ще після 3 розділу
August 24, 2025
Це така собі Одіссея на сучасний лад: історія про втечі, причому від поганого - до гіршого. Без 2 останніх розділів ця книга була б кращою: вона б лишилась травматичною, але хорошою і глибокою. Однак під фінал стало забагато драми і пафосу.
Ця книга чітко нагадала мені чого я не люблю українську літературу зі школи: страждання втомлюють, а тут їм кінця краю нема.
Ця книга чітко нагадала мені чого я не люблю українську літературу зі школи: страждання втомлюють, а тут їм кінця краю нема.
Displaying 1 - 7 of 7 reviews