Анфілада

by Олена Демір

Розповідаючи історію своєї родини, головна героїня змальовує період розпаду Радянського Союзу, становлення Незалежної України, систему шкільної освіти, виникнення стихійних ринків, Помаранчеву революцію, жахливий стан пенітенціарної системи України, торкається теми АТО. Україна в романі виступає окремим персонажем і поряд з іншими переживає ряд трансформацій. Через діалоги героїв порушуються болючі теми, про які не заведено говорити вголос. Метафорою історії є наскрізна анфілада місць, чужих квартир, пустих кімнат, з яких героїня йде, щоб більше ніколи не повернутися. Ідея роману полягає в питанні — чи здатна людина з тавром «соціального дна», без осві&

390 pages, Kindle Edition

Published July 12, 2024

Reviews

[Alla Komarova · Rating 4 out of 5]

Анфілада (від enfiler — «нанизувати на нитку») — послідовний ряд архітектурно поєднаних між собою приміщень, кімнат, дворів, зал, що розміщені на одній осі та з'єднані дверними прорізами. Анфілада може міститися також по колу або кривій лінії.
У випадку із героями роману Олени Демір ця лінія дійсно крива.

💔 Дівчинка-підліток, яка тікає від війни у безпечну Європу, нарешті має змогу дізнатися, хто була її справжня мати, адже вона всиновлена. Дорога довга, тож вона явно встигне прочитати всі ті 360 сторінок гугл-доку, що їй надіслала жінка, що її народила, а потім кудись щезла.

💔 Це був пролог. Читачу також дають можливість прочитати всі ті 360 сторінок сповіді-відповіді на головне питання Юльчине питання — "хто була моя мати?".

💔 Маріка Бебряна завдячує своїм ім'ям грузинському злочинцю, який зробив дитинку та й завіявся у місця позбавлення волі. Маріка живе зі своєю матір'ю-алкоголічкою в гуртожитку, росте як трава при дорозі, голодує і єдину має радість — хрещену, яка бодай інколи заходить занести хоча б якісь продукти та одяг малій.

💔 З Марікою іншим дітям "водитися" не дозволяють, резонно остерігаючись, що вона може їх нагородити хтозна чим, адже санітарні умови — це останнє, чим може похвастатися їх кімната.

💔 Маріка росте відлюдькуватим забитим (буквально) дитям, яку світ постійно перевіряє на міцність. Мати п'є та б'є, діти насміхаються, в хрещеної своїх два сини — надто часто у той притон теж навідуватися бажання мало.

💔 Далі Маріку чекає ще безліч випробувань — зґвалтування, зрада найближчої людини, важка невдячна праця, навіть тюремний строк, що й мало б пояснити її відчутність в житті доньки, але про те все краще читати самім, тим більше, що читати дійсно цікаво. Хоча й не без провалів у стилістиці, які можна було б за бажанням підтягнути гарним редактором.

Про що ж цей роман виявився для мене?

💒 Про вибір, який людина робить у відповідальний момент.

💒 Про те, що зайва гордість та поспішність може зруйнувати твоє життя повністю.

💒 Про те, що інколи варто докласти трішки більше зусиль для того, аби поспілкуватися відвертіше із близькою людиною, тим більше, коли ви живете разом.

💒 Про самопожертву та спокуту, про прощення та справедливість, про неприглядний бік життя, від якого ніколи не варто зарікатися.

💌 Це не документальний роман, але він написаний на реальних подіях і від того стає ще гіркіше — вигадками тут і не пахне. За художній вимисел відповідає буквально два епізоди магічного реалізму, який кожен воліє сприймати як забажає.

💌 Після певного часу розмірковувань та "перетравлювання" тексту я однозначно схиляю терези до #Дафа_радить і, знаєте, в цілому була б навіть не проти обговорити якось на клубі. Тут є про що поговорити, посперечатися і, як то кажуть, звірити моральні годинники.

💬 Нагадую, що цю книгу, а також всі наявні на сайті видавництва ви завжди можете придбати із знижкою 20% за промокодом daphnia

[Ira Mar · Rating 5 out of 5]

Якщо ви, як і я, любите сімейні саги від Кроніна та Генни, то у мене для вас хороша новина!

Перед вами книга, яка небанально і неочікувано розблокує спогади вашого дитинства/юності/зрілості (потрібне підкреслити, відповідно до власного віку в тому часовому проміжку, який описано тут).
При тому, що життєпис головної героїні не обовʼязково буде перегукуватися з вашим власним, але ви точно зможете зрозуміти її відчуття в декораціях нашого спільного минулого.
У цьому найбільша цінність укрсучліту.
Репортажна подача у художньому викладі, коли читаєш про чуже життя, але розумієш кожне слово, кожен спогад набуває обʼємності.
Це саме те, що ми «маємо памʼятати, щоб не повторювати помилки», нагадуючи собі знову і знову, чому ностальгія небезпечна для сучасного і майбутнього.

Я довгий час відкладала читання «Анфілади», знала наскільки тригерний переді мною текст з переказів та вражень інших читачів.
Погодьтеся, набагато простіше прочитати трагічну історію з іншого континенту умовного Кроніна - Генни, ніж текст, який здатен розблокувати власні спогади.
Але, коли почала читати, то вже не змогла відірватися до останньої сторінки.

Це роман - дорослішання, виховний роман та сімейна сага в одному флаконі. Але унікальність в тому, що це приклад несхожого життя на твоє власне. Це можливість потрапити за лаштунки іншого життєвого сценарію, який сформував світобачення ГГ та інших персонажів.
Це паралелі, які ніколи не перетиналися, але є частиною нашої реальності.

Авторка піднімає таку кількість дискусійних тем, які збурюють, надихають, підживлюють уяву. Це не просто історія «нещастя» на прикладі окремого зруйнованого життя головної героїні з екзотичним іменем.

Багатошаровість «Анфілади» надає можливість замислитися над важливою проблематикою, побачити мікро світи, з яких складається наше суспільство і як це впливає на всіх, навіть тих, хто не є активним учасником подій.

Головній героїні довелося виживати в системі координат жорстокості та безправності з самого народження, маємо красномовну ілюстрацію причинно - наслідкових зв’язків.
Але, що найбільше мені сподобалося, наскільки авторка тонко використовує культурні особливості та менталітет у тексті. Та іронія, міфотворчість та глибина, яка не виглядає штучною чи відштовхуючою.
Сни, передчуття, посмішки долі, а ще безліч літературних фішок, які роблять читання «Анфілади» такою надзвичайно цікавою подорожжю крізь час та простір.

💎Окремо про сам текст та мову.
Надзвичайно красива соловʼїна, сучасна, багата, адаптована, але лягає на серце, як обійми матері у ранньому дитинстві.
Маленький приклад:
«Над ярами, садками і мовчазними сільськими хатами зранку брався туман, небо було високим та прозорим, але вже проймало холодом. Вечорами починали палити в грубках, і село дихало ароматними димами. Здали гуртом пахучий чорнослив, бабуся накрила сушню брезентом і поклала зверху кілька цеглин. Таким чином «опломбувала» виробниче обладнання до наступного літа.»
Розумієте про що я?
Коли сучасний текст залишається літературно прекрасним ❤️‍🔥💎💔

10/10 💎

[Tana · Rating 2 out of 5]

Мені книжка не дуже сподобалась. Підозрюю, що це просто не мій тип літератури, але спробую тут бути більш обʼєктивною.
Отже, що мені сподобалось:
-у Анфіладі авторка торкається багатьох важливих соціальних тем. Це в першу чергу проблеми дітей з «неблагополучних» сімей, те з чим вони стикаються і як соціум загалом на них реагує. Потім авторка торкається наслідків такого дитинства: це психологічні проблеми, невміння побудувати стосунки, проблеми із працевлаштуванням і так далі. Ну і накінець це проблеми пенітенціарної системи висвітлені на фоні реальної ситуації (так сказано у примітках).
- гарно описані картини, дуже легко все уявити і тому історія тримає тебе

Що не сподобалось:
- книжка аж занадто щемлива як на мене. Начебто її задача витиснути з тебе сльози понад усе.
- за описом історія героїні начебто має переплітатись із становленням нашої країни, але як на мене саме ці сюжети були найбільш неправдоподібними і картонними.
- картонні неправдоподібні діалоги

Загалом книга написано непогано і я розумію чим вона може подобатись. Але це не моя історія, на жаль.

[Maria Velykanova · Rating 3 out of 5]

У цій книзі для мене були як плюси, так і мінуси, і я не певна, що переважило. Тож по порядку.
Історія починається з молодої дівчини Юлі, яка зростала у дитбудинку. Спершу до неї приходила мама, потім припинила. Юлі пощастило — її всиновили, і з часом вона припинила думати про те, куди ж поділася мама. З початком повномасштабки обоє батьків Юлі ідуть на війну, а її вмовляють поїхати за кордон. І вже в потязі вона згадує про отриманий не так давно і через бурхливі обставини закинутий лист від бі��логічної матері, що його Юля витягла з поштової скриньки. (Я ще тоді здивувалася: звідки біологічна мати знає адресу всиновлювачів? Але відповідь на це питання авторка мені згодом дала.)
Перечитуючи листа, що прийшов не багато не мало з Італії, Юля бачить наприкінці надруковане дрібним шрифтом посилання, яке не помітила спочатку. І відкриває його. А там — 400 сторінок тексту, які оповідають історію її біологічної матері. Власне, ці сторінки і складають книжку, яку ми надалі читатимемо.
«Анфілада» є буквально метафорою подорожі. Подорожі похмурої, з темної кімнати до темної кімнати, коли, прочиняючи кожні двері, сподіваєшся на краще, але твої надії марні. До певної межі. Дівчина переїздить з місця на місце, з кімнати в кімнату, кілька років свого життя проводить у місці, куди доля закидає її проти волі.
Для мене ця книжка стала також метафорою становлення нашої країни після розпаду совку. Але цю думку треба пояснити докладніше.
Головна героїня, Маріка, на два роки молодша за мене: вона народилася в 1981 році. Але життя в неї набагато гірше за моє. Мати, яка виховує її сама, — зневірена алкоголічка. Тому дитину цураються, не звуть у гості — а раптом щось вкраде, а раптом вошей принесе, — намагаються не дати своїм дітям із нею дружити. Живуть вони з мамою в кімнаті в гуртожитку, у крайній бідності, нікому не потрібні. Маріко виживає лише завдяки хрещеній Катруні, яка підкидає то поїсти, то якогось одягу.
Поступово на наших очах Маріко зростає. Коли стається Революція на граніті, вона вперше цікавиться «національним питанням». Їй пощастило мати сусіда-рухівця, який ненадовго стає для неї майже батьківською фігурою, але буквально під час референдуму його затримують. Маріко більше ніколи його не побачить.
Я не переповідатиму всієї історії, бо це спойлер, оце розказала, щоб ви мали бодай приблизне уявлення про те, що там відбувається. Загалом життя Маріко вельми важке. Не маючи підтримки від батьків, вона змушена всього досягати сама, бо навколо — самі байдужі люди. Але поступово це змінюється. Дуже потроху, але, як на мене, відчутно. По мірі того, як відступає совок, як люди починають вірити, що він уже в минулому, зникає притаманна будь-якій тоталітарній державі байдужість і озлобленість, натомість постає людяність, співчуття, готовність до взаємодопомоги. Це не робить життя Маріко безтурботним, але бодай дає їй змогу виживати. Звісно, совок не відступає всюди одночасно, деякі плацдарми він утримує надовго, і вибивати його звідти заледве виходить. Але врешті-решт ми бачимо майже сьогоднішнє суспільство — те, в якому громадське обурення зрушує гори, а жінці, що опинилася у скруті, чужі люди кидають гроші на картку.
Звісно, є тут і дивовижні збіги, радше притаманні художній літературі, ані реальному життю (хоча чого тільки в тім житті не трапляється!), як-от доленосна — і єдина! — зустріч Маріко з батьком, або той факт, що її доньку всиновили люди, не геть їй чужі.
Написано цілком добре, приємною мовою, хоча в мене є певні зауваження щодо доречности використання певних зворотів, але загалом — ну нормально. Читається легко, я подужала 360 сторінок за день.
Що ж мені не зайшло?
По-перше, незакритість арки Юлі. Я наче й розумію, навіщо було потрібно починати з неї, але ж її історія нічим не завершилася. Її реакції на прочитане, якихось рішень, прийнятих за підсумками прочитаного, — немає.
По-друге, нам наче показують олюднення совєцьких громадян, що перетворюються на українців, але спокій і сяку-таку долю Маріко знаходить за її межами. Добре жити в Україні? Та ну, таке неможливо. (Це доволі суб’єктивне зауваження, адже авторка зазначила, що більшість подій списані з життя, тобто, можливо, просто доля саме цієї людини склалася саме так, і її не стали перебріхувати.)
По-третє, головне, що мене вибісило, — це тема всепрощення. Ну людоньки добрі, яке нам зараз всепрощення? Матір свою, яка з неї відверто збиткувалася, Маріко простила, бо ж тій так важко велося (ну, важко, так). Хлопця, який ледь її не зґвалтував, а певні насильницькі сексуальні дії таки вчинив, — пробачила, адже він помер як герой, і взагалі, стільки часу минуло, а він був хорошим хлопчиком (що?). Якщо вже доля людини паралелиться з долею країни, що зараз воює, гадаю, це ну зовсім зайве.
Загалом, якщо вам подобаються книжки про непросту жіночу долю або якщо ви прагнете зрозуміти, як жилося в пізньому совку і одразу після нього, — ця книжка для вас, середовище вона відтворює цілком точно.

[Анна Bilenka]

Давно так не прогулювались моїми емоціями. Розкатали до шмаркль. Наче й спеціально, а наче й вірити не хочеться, що такі історії існують.
Не можу поставити оцінку, занадто тригерною книга може виявитись для дуже, дуже багатьох.

[Olena Krasavina · Rating 2 out of 5]

Цікавий твір, який викликав вдосталь емоцій, але недоліки якого перекрили для мене переваги.

Не сподобалось:
- Абсолютно картонні діалоги, яким не віриш
- Кожен жіночий персонаж прописаний так, щоб викликати в читача максимум співчуття та сліз над важкою долею
- Те, як в одному моменті автор порушує розповідь від першого лиця задля додаткового драматизму і пише про те, що головна героїня знати не могла. Це буквально мене розізлило.

Сподобалось:
- В усьому, що не стосується діалогів, авторка має дуже класний стиль описання подій та емоцій. Конкретно в цій історії цьому іноді не дуже віриш, але мова дуже легка та приємна.
- В історії підіймається декілька дуже болючих соціальних тем та загалом життя головною герої переплітається з історією України

[Katia Shumska · Rating 3 out of 5]

📝Та, яка мене народила, зіпсувала багато днів мого дитинства, але я була вдячна їй за свободу. Жодна дитина в родині чи в інтернаті не мала такого обсягу власної свободи. Я з дитинства належала собі, й тільки невимовна жага до життя, що, здавалося, струменить у моїх жилах замість крові, привела мене до нинішнього дня.

Ця книга примушує рефлексувати на теми не особисті, а більш глобальні - повʼязані з національною ментальністю, з питанням ідентичності (суспільної та культурної), та свободи вибору.

У цьому, напевно, найбільший її плюс.

Сюжет зразка телевізійної мелодрами про нелегку жіночу долю, хоч і дуже майстерно написаний, не дав би читачеві такого відчуття причетності до подій, як історія дівчинки, що народилась на зламі історичних епох і змушена виживати в породженому ним хаосі.

Ми, разом з героїнею, проходимо шлях від її піонерського дитинства до сьогодення, пригадуємо скрутні девʼяності, сповнені гідності та сподівань двохтисячні, ностальгуємо за миром і оплакуємо забране війною.

Це заважає нам зосередитись на образі Маріки (головної героїні) й підмітити очевидну нелогічність у його змалюванні: дівчина дуже начитана, має феноменальну памʼять, але не вміє користуватися своїми знаннями; у школі вона почувається відлюдьком, бо однолітки й однокласники вважають її неблагополучною й усіляко уникають, але ті ж однокласники достатньо людяні, щоб влаштувати для неї незабутній випускний; вона завжди оточена чудовими людьми, готовими прийти на допомогу й підтримати в скрутну хвилину, але почувається зайвою й нікому не потрібною; вона схильна до агресивної поведінки й навіть булінгу (з її власних слів), але завжди фігурує як жертва (навіть спланований і втілений в життя тяжкий карний злочин тут проголошений актом самопожертви).
Це все можна пояснити психологічним розладами поведінки, на які страждає героїня, а можна просто визнати, що персонаж прописаний доволі хаотично, ніби його намагалися підлаштувати під конкретні події.

Я не дуже люблю оповіді від першої особи, коли читач бачить світ очима персонажа й буквально читає його думки. Це значно звужує панораму подій і змушує, хоч-не-хоч, відчути емоційну спорідненість з героєм.

До цього прийому читача підвели Передмовою, у якій дівчинка Юля, яку всиновили у ранньому віці, отримує листа від своєї рідної матері.

Подальша історія - це і є сповідь матері перед давно втраченою дочкою.
На цьому функція Юлі закінчується - ані її реакції на листа, ані натяку на подальші стосунки між дочкою й матірʼю тут немає. Тобто, по суті, книга не має якоїсь логічної розвʼязки.

Разом з тим, вона має незбагненний емоційний магнетизм і дає ґрунт для роздумів, а тому точно варта бути прочитаною.

[Karolina Kompaniets · Rating 2 out of 5]

Це жанр, який я ненавиджу- крінж+1000 нещасть однієї героїні. З плюсів - текст читається легко, але стільки накрутити в одній історії- це як оті дивні тв шоу, коли ведуча закатує оченята, говорить з придихом і робить феєричні павзи, підкреслюючи свою емпатію ботоксним обличчям, а ті, хто в неї на шоу, розповідають якісь фантастичні бздури. Якби не читацький клуб закинула б ще після 3 розділу

[Zoreslava Ninovska · Rating 3 out of 5]

Це така собі Одіссея на сучасний лад: історія про втечі, причому від поганого - до гіршого. Без 2 останніх розділів ця книга була б кращою: вона б лишилась травматичною, але хорошою і глибокою. Однак під фінал стало забагато драми і пафосу.
Ця книга чітко нагадала мені чого я не люблю українську літературу зі школи: страждання втомлюють, а тут їм кінця краю нема.