Все почалося з дощу і кави, яких так багато в цьому невеликому і безіменному містечку. В кав'ярні на розі перетнулися дороги кількох людей - кельнерки Лідки, яка готувалася до вступу на економічний, щоб здійснити татову мрію, колекціонера забутих книг Арсена, який із втратою коханої практично втратив сенс життя, поета з глибокими і нікомунепотрібними віршами, кухарки Нелі, яка понад усе прагнула не бути самотньою, але всіх кавалерів від неї відганяв трирічний синочок, музиканта-флейтиста, бородатого столяра, пралі та інших завсідників і випадкових гостей закладу.
Із цього всього міг би вийти детектив. Або любовна історія. Вийшло щось середнє, але більше - не про розгадування таємниць і звершення любові, а про мрію (навіть, певно, з великої літери) і про сенс.
З плюсів - сподобалися виразні персонажі. Їх дуже легко уявити. Вони незвичайні, але вміру - так, щоб не здаватися неправдоподібними. Атмосфера теж дуже відчутна. Чимось нагадує Львів, але якийсь такий, в мініатюрі, провіний, такий собі "Львівчик".
З мінусів - мені було забагато роздумів героїні-оповідачки, вони були задовгими, висловлені в них думки по декілька разів повторювалися. Там про важливі речі, так. Але, мабуть, можна було це зробити лаконічніше і більш влучно. А то - занадто розжовано. Розумію - читачам-підліткам ("майже дорослим") такі розмірковування близькі і знайомі. Але, так собі думаю, що читачі "ВСЛ" - зазвичай далеко не дурні, і їм би, певно, було б цікаво самим подумати, а не лише слідкувати за потоком думок, сумнівів і відкриттів героїні.
Ну, таке. Загалом книжка мені сподобалася. І я б її радила читати всім старшокласникам, які ще не знайшли себе і не вирішили, чим займатимуться далі.
А також тим, хто любить дощ, каву і книги.