Друге повноформатне жила-була-й-переклала, здане цього року! І перший нобелівський лауреат у моєму послужному списку.
Їдишистський літературний модернізм безумний на всю голову, за що і любимо)). От, наприклад, сюжет “Шоші”: їдишистський письменник вибирає між глобальним модернізмом (втілюється в романі з американською акторкою, яка, parenthetically, з великою долею ��мовірності транс) і питомою домашньою традицією (втілюється в романі з ментально і фізично недорозвиненою подругою дитинства, яка “на свій своєрідний спосіб долала смерть. У Шоші у голові Ілля і Зельделе й далі порядкували у бакалії, Давид і Міреле торгували маслом, сирим і кип’яченим молоком, а також сметаною і сільським сиром, а Естер досі тримала цукерню, де продавали шоколад, сирну запіканку, содову і морозиво, хоча насправді вони всі давно вже померли”). На тлі їдишистські письменники сперечаються на всякі відірвані від життя філософські теми й перемивають один одному кісточки. Відбувається все наприкінці 30-х у Варшаві, себто ми розуміємо, що хай би чим закінчилися літературні дискусії, для фігурантів прогнози поганенькі.
Є дуже зворушливі роздуми про співіснування з мертвими – традицією до тебе, що живе в тобі, як одержимість, і з незапам’ятною тьмою нових померлих, і що з цим робити письменнику і порядній людині.
Цитата для затравки: Якось, коли не могла заснути, я собі думала: колись була Кам’яна доба, а тепер настала Паперова. Від Кам’яної доби хоч знаряддя праці лишилися, а від Паперової не залишиться і сліду. Вночі що тільки не надумаєш. Якось я прокинулася й почала розмірковувати про свою генеалогію. Я навіть про своїх дідусів і бабусь знаю небагато, що вже казати про прадідів і прабабусь. А що ж прапрадіди? Якщо подумати, то кожен із нас — витвір тисяч предків, і від кожного із них бодай щось та й успадкував. Удень така думка промайне і зникне, а вночі починає видаватися жахливо актуальною і навіть жаскою. Цуцику, ти ось про дибуків пишеш. Минулі покоління — це і є наші дибуки. Вони сидять всередині і зазвичай мовчать, аж доки один із них раптом не почне кричати. ... Кожен із нас — це цвинтар, на якому поховано тьму живих мерців.
Є знайоме нам обурення яловістю західного світу перед злом: Всі певні, що Гітлер розв’яже війну не сьогодні-завтра, а ось я сумніваюся. Нащо воювати, коли йому і так все приносять на срібному блюдці? Америка й цілий демократичний світ втратили найдорожче — характер. Існує така форма толерантності, що гірша за сифіліс, гірша за вбивство, гірша за безумство.
І т.д., і т.і., дуже симпатична книжечка, люблю ніжно. Вийде у “Дух і літера”.
(In b4 anybody asks: я знаю їдиш, але це переклад з англійської, бо у Зінгера складна видавнича історія. Їдишистська версія романів Зінгера виходила в газетах по розділах, щось навіть не перевидавалося окремою книжкою. Натомість у авторизованих перекладах на англійську Зінгер вносив зміни, пристосовуючи текст до аудиторії з-поза свого кола, з тим, щоб наступні перекладачі працювали далі вже з цією версією. Себто у даному випадку переклад з англійської – не волюнтаризм перекладача, а воля автора.)
(Попередження для вразливих читачів: Хмельницький і Петлюра згадані побіжно, але так, як вони виглядають у єврейській історичній пам’яті, а не в українській.)