Філософія української ідеї та європейський контекст. Франківський період

Висока полиця

by Oksana Zabuzhko, Оксана Забужко

Це перша праця, в якій філософія національної ідеї розглядається як самостійна інтелектуальна течія, що сягає далеко за межі політології — до питань про сутність і сенс національного буття. На широкому історико-культурному матеріалі автор досліджує місце цієї течії в європейській — і, спеціально, українській — свідомості новітнього часу (XIX — поч. XX ст.). Окремий розділ присвячено національно-екзистенційним пошукам І. Франка, в чиїй особі сконцентровано духовний досвід переломового для долі національної культури покоління української інтеліґенції.

Genres: Philosophy, Ukrainian Literature, Nonfiction

156 pages, Hardcover

First published January 1, 1992

About the author

Oksana Zabuzhko is a contemporary Ukrainian writer, poet and essayist.

Born in Lutsk, Ukraine, Zabuzhko studied philosophy at the Kyiv University, where she also obtained her doctorate in aesthetics in 1987. In 1992 she taught at Penn State University as a visiting writer. Zabuzhko won a Fulbright scholarship in 1994 and taught Ukrainian literature at Harvard and University of Pittsburgh. Currently Zabuzhko works at the Hryhori Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine.

Zabuzhko is known both for her literary works and criticism. Her controversial bestselling novel Field Work in Ukrainian Sex was translated in eight languages. In her writing Zabuzhko draws a lot of attention to the questions of Ukrainian self-identification, post-colonial issues and feminism. Her book Let My People Go won the Korrespondent magazine Best Ukrainian documentary book award in June 2006, and The Museum of Abandoned Secrets, Best Ukrainian Book 2010.

For Ukrainian language profile see Оксана Забужко

Reviews

[Люда Дмитрук · Rating 5 out of 5]

Всього якихось 150 сторінок, а читалися вони страшенно довго, навіть враховуючи те, що тема мені близька й знайома. Написана книга ніби й не складно, але кожне речення ховає в собі стільки думок, відсилок до інших творів чи теорій, що доводилося декілька разів його перечитувати. Я в такому ж захваті, як і від книги "Шевченків міф України"!

[Olga Pogynaiko · Rating 4 out of 5]

Слухати Забужко в начитці - це такий особливий челендж. Начитка з видання початку 90-х, що додає пікантності, бо в той час ще були ритуальні танці навколо Маркса і ко)
Ще раз переконалася, що Франко - мегамен, але поняла не все )))

[Oleksandr Golovatyi · Rating 5 out of 5]

Ігри для тренування пам'яті та швидкочитання (promo)

Кращі нотатки з книги:

"слова Хосе Ортеги-і-Гассета, що національна ідея - це не те, що народ думає про себе в часі, а те, що Бог думає про нього у вічності. Це сенс буття народу..."

""Націоналізм" (філософ і дисидент Василь Лісовий)"

"визначний дослідник політичної історії України І. Лисяк-Рудницький"

"з відомою працею І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?""

"мова ab definitio є національною ознакою"

"філософією національної ідеї ми називаємо всі форми філософської рефлексії над національною ідеєю"

"Україна являє собою крайній схід європейської культури, дещо, правда, розмитий закономірними для духовного пограниччя маргінальними ознаками"

"В українській інтелектуальній історії першим, хто вивів нашу національну ідею з кола модернізованого поганства на цей "фаустівський" шлях (у площину персоналістичної етики), став І. Франко"

"треба мати на увазі, що "природним" утворенням є не нація, а етнос (у Франка "раса"), нація ж є "суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя""

"Пасіонарність людини - це її органічна здатність до наднапруження, до жертовної діяльності задля ілюзії - високої мети" (Л. Гумільов)

"без віри діло мертве"

"Психологія народів і мас" (книга, Г. Лебон)

"Запропонована нами в цій книжці "генераційна" періодизація історії нової української культури, таким чином, передбачає в її розвитку наступні етапи, відповідно до міри самоусвідомлення культурою себе як об'єктивації національного буття свого суб'єкта - українського народу: 1) період мовної партикуляризації (від "Енеїди" І. Котляревського до "братчиків").. 2) "українофільський", чи, за М. Грохом, культурно-просвітницький період - від романтичного націоналізму й зародження "української ідеї" в документах Кирило-Мефодіїївського братства до київської "старої громади" 1870-х років та першої української політичної еміграції (М. Драгоманов, Ф. Вовк, С. Подолинський)... 3) франківський (львівський) період, або період "Молодої України" - тут остаточно завершився процес структурного "укомплектування" української культури... 4)"Розстріляне Відродження" - покоління революційної доби, що його (хронологічно) можна назвати скінченим після 1930 р. - це покоління ждатне було вже на автентично українському культурному грунті ставити питання про "європеїзацію" психологічної домінанти українства (М. Хвильовий, В. Юринець), про перехід до національного само-владдя, само-діяльности, само-певности"

[kadym · Rating 5 out of 5]

праця, яка за тридцять з лишком років не лише не утратила своєї актуальности, а набула зовсім нової гострої у вимірі критичного етапу сучасної української історії, бо питання власної національної тожсамости виходять нині на новий рівень власного самопізнання. Дозволила мені по-новому подивитись на українського генія, в іменованому університеті на честь якого я вчився, знаючи про самого Франка дрібʼязок зі шкільних років

[Tina · Rating 5 out of 5]

Цією працею Оксана Забужко вперше в українському дискурсі "виокремлює філософську рефлексію над національною ідеєю у самостійну інтелектуальну течію". Мене вразила як конденсованість думки, багатоманіття першоджерел та ориґінальність висновувань, так і простий біографічний контекст - Оксані Забужко на момент написання цього тексту заледве тридцять, Радянський Союз, хоч і конає, проте ще існує, разом зі своїм зашкарублим догматизмом наукової думки (особливо в царині філософії, наскрізь отруєної діаматом та марксизмом-ленінізмом). Щиро дивуюсь тому, як авторка змогла піднятись над пізньорадянським болотом думки та бодай помислити "українську національну ідею", докинувши спробу її філософсько-концептуального осмислення до інтуїтивно-пасіонарних національних пошукать Революції на Ґраніті та акцій Українського Народного Руху.

Щодо вражень та думок - це дуже концентроване читання, яке вимагало від мене числених повернень, щоб хоч якось наблизитись до його, тексту, розуміння. Але саме такий концептуальний опис генези самої ідеї української нації я собі шукала. Зокрема, я хотіла відчитати його у Грицаковому "Нарисі історії України. Формування модерної української нації 19-20 століття", та він категорично не зумів того артикулювати, полишивши мене глибоко розчарованою. Зрештою, дуже влучною була приведена Оксаною Стефанівною цитата з Арістотеля, який віддавав перевагу поетові перед істориком на тій підставі, що останній "говорить про події, що справді відбулись”, а перший - “про те, що могло би статись. Тим то поезія та філософія глибша та серйозніша за історію".

Також дуже відгукнулась мені теза про поліфонічну модель структурування історії, коли події описуються від імені "кількох різнорівневих, але рівноправних субʼєктів". Прочитавши у Оксани Забужко про такий спосіб передачі "просторової акустики" історичного процесу (в тому числі, через індивідуальні історії), я нарешті змогла категоризувати раніше читану The Warmth of Other Suns Ізабель Вілкерсон про Велику Міґрацію в США 20 століття.

Ще, хоч книжка є про філософію української ідеї, авторка бонусом накинула розбір національної ідеї росіянців. Враховуючи, що обʼєм книжки менший за 200 сторінок, такий поверхневий штрих-пунктир є більш ніж щедрим.

Оксана Забужко зазначає, що ключем до розуміння національної свідомості є те, що ця свідомість ціннісна та беззаперечно проходить певну свою еволюцію (або як в випадку із росією, безнадійно застрягає в ювенальній стадії).

Зокрема, в часи Кирило-Мефодіївського братства, Костомаров (з позицій ще романтичної філософії) визначав "монопольний ідеал України, що висуне її з часом на роль “наріжного каменя” загальнолюдської світобудови, - це рівність та незалежність."

На наступному етапі вже Іван Франко через призму спорідненості бездержавного тоді єврейства та українства робить, на погляд авторки, "чи не найбільш філософськи ориґінальний і відкривавчий свій момент <…> - відкриття українського дуалізму."

Далі читаємо зокрема: "Не хто інший, як Франко, вперше констатував цей феномен щодо наддніпрянських українців-“громадівців”, означивши його чіткою формулою: gente Ukraini, natione Russi."

І також моє улюблене актуально-сьогоднішнє:

“Звідти, від цього історичного поворотного пункту, українство робиться можливим як етос особистости - як результат світоглядного вибору, альтернатива котрому - зрада.”

Наприкінці, авторка ще раз артикулює основні складові української національної ідеї за Франком: ідеал (українська держава), віра (в те, що історичне вікно можливостей неодмінно відкриється) та щирість (в ширшому сенсі це антитеза до брехні, в тому числі до тотальної брехні тоталітарної держави, котра на 70 років була відкинула нас у процесі нашого національного розвою).

“Філософія української ідеї” має бути нашим програмним читанням. А ще записую собі у самоосвітній вішліст “Бунт мас” Ортеґи-і-Ґассета, котра українською є доступною тільки на Діаспоріані (скан видання 1965 року).

[Bogdan Obraz · Rating 3 out of 5]

Це перша філософська праця Оксани Забужко про національну ідею, заснована на творчості Івана Франка. Авторка досліджує націотворчі аспекти, культурні та духовні здобутки, український дуалізм, страх перед сумнівом і страх неготовності, героїзм та самотність переломної доби – на межі століть.

[Anastasiia · Rating 4 out of 5]

В цей важкий період мене надихають інтерв'ю Оксани Стефанівни та її пости у фейсбуці. Тож було лише питанням часу, коли я ознайомлюся також з творами письменниці.
Ця книга є серйозною філософською працею. Тому спочатку було не все зрозуміло і важкувато. Та чим більше я продовжувала читати, тим ставало цікавіше.
В книзі розглядаються національні історичні процеси в Європі, коли кожна нація, особливо та, що не мала державності, поступово розробляла свою національну ідентичність. Найбільше в цій частині викликає захоплення, що Україна, незважаючи на катастрофічне розділення між імперіями, змогла зберегти власну культуру і також сформувати власну національну ідею.
Найцікавішою частиною книги є аналіз української національної ідеї через художні твори українського поета Івана Франка, якого недаремно називають пророком. Особливу увагу приділено філософським поемам "Мойсей" та "Похорони", які виникає бажання якось перечитати.
Це дуже важлива і актуальна філософська праця!