In the haunting and gothic landscape of 1640s Ukraine, Marko the Damned (1879) by Oleksa Storozhenko weaves a chilling tale of rebellion, betrayal, and the supernatural. Set against the backdrop of the kozak struggle for freedom, this gripping novel follows the harrowing journey of Marko, a kozak warrior ensnared by dark forces. As the kozaky rise up against their oppressors, Marko finds himself torn between loyalty to his comrades and a cursed destiny that threatens to consume him. With every step, he battles both the homeland's enemies and the sinister powers that seek to claim his soul.
Storozhenko's masterful storytelling plunges readers into a world of eerie shadows and moral dilemmas, where the fight for freedom intertwines with a descent into the macabre.
Marko the Damned is a captivating exploration of human resilience and the unyielding spirit of the kozaky, destined to leave readers both enthralled and unsettled.
Олекса Строженко «Марко Проклятий» Готична повість (2023) «Товчеться, як Марко по пеклу» Химерно, дивно та неоднозначно…
Повертаючись із Запорозької Січі до власного дому, молодий козак Кобза зустрічає на своєму шляху дивного чоловіка. Йому не місце на сій землі. Його не приймає й саме Пекло. Його на віки вічні прокляв власний батько, а у торбі, як моторошне нагадування про найтяжчі гріхи, він носить відрубані голови рідної неньки та сестри. Його проклята рука у хвилині люті підняли криваву шаблю на найсвятіше. І ймення йому Марко Проклятий…
«Марко Проклятий» Олекси Стороженка – це досить типовий образ архетипного «вічного блукальця», який увібрав у себе кращі зразки українського фольклору, демонології та козацького міту. Химерна історія Проклятого потроху переростає у криваве протистояння приниженого православного селянства та козаків з лютою католицькою шляхтою у добу Хмельниччини. Кожна наступна сторінка просякнута ненавистю, смертю та ріками крові.
Однак, не зважаючи на незавершеність твору (на жаль, частину оповіді втрачено назавжди, а останній розділ дописаний іншим анонімним автором), оповідь вдалася досить нерівномірною. Чудові перші «готичні розділи» змінюються історичною сюжетною лінією, яка, наче видається ненав’язливо, але досить підступно та виважено, кидає читача на слизьку стежку «святої православної єдності» та «воління Царя Східного», що дуже тригерить сьогодні.
Нічого й дивно, Олекса Стороженко, який походив з давнього козацького роду, являвся російським офіцером та дворянином, очолював придушення польського повстання. На жаль, маленька «малоросійська душа» Стороженка погубила чудовий задум та готичну історію. І у вас не закрадається дивна думка: хто насправді проклятий – Марко чи сам письменник?! Так що, вимкни wi-fi, читай книги
Напевно, найгірше, що мені довелося читати з української класичної літератури. Одні срачі з поляками, ненависть до євреїв та вихваляння православної церкви. Самої історії про Марка Проклятого виявилось ну дуже мало.
Збірка історій, які базуються на фольклорі. Чільне місце серед них посідає "Марко Проклятий" — оповідь про козака, який вбив своїх матір та сестру і через те був змушений тинятися по світу з важкою торбою у руках. А в тій торбі — голови вбитих, які не дають йому спочинку. І доти він не знатиме спокою, поки не зробить від щирого серця стільки добрих вчинків, щоби спокутувати провину. Насправді в цій концепції прекрасне все, і схожі макабричні історії про прокляте безсмертне життя ми зустрічаємо в культурах різних народів. Олекса Стороженко вплітає Марка у добу козацького протистояння поганій шляхті. Сам сюжет мені загалом зайшов, хоча не можу сказати, що я велика прихильниця такого викладу історії, але найбільше мені сподобався момент із козаком Кривоносом із острова Зміїного, який був по-звірячому лютий і насолоджувався катуваннями ворогів. В одній сцені Марко застерігає його, що той може дуже пошкодувати про свою поведінку, адже бачить в ньому себе. Повість недописана, але є кінець, написаний іншим автором. Якщо чесно, там аж занадто, висловлюючись сучасною мовою, гейтспічу проти всіх, тому носом трохи покрутила. Також у книзі є кілька оповідань з чортами, відьмами та іншими дивами. Усі вони добрі, але найбільше сподобалось оповідання реалістичне "Вуси", яке присвячене Пантелеймну Кулішу. Реготала, як навіжена! Звідкись взялося відчуття, що я цю історію вже десь чула, як і ту, що в "Голці", проте ніяк не можу зрозуміти, де саме. Упевнена, що Стороженка до цього не читала, хоча все може бути. Мо, й забула.
This is a novella-sized part horror part history story, the English title is ‘Makro, the Damned’. it was first published in serial form in 1870-1879 in Lviv (then Austria-Hungary) even while the author was an officer and later an official in the Russian empire. His works are less popular than other Ukrainian authors of the 19th century, possibly because of both his origin (most Ukrainian authors of the period were critics of the empires and exploitation of peasants. Moreover, the Russian empire officially introduced several bans on the Ukrainian language and suppressed Ukrainian culture) and the fact that his works are few and mostly of a lighter tone.
Before the start of the story, the author states: “Every nation has its own wanderers - the ancient Greeks have Odysseus, the French have the Eternal Jew Santener, the Spaniards have Melmoth, the Germans and English have a great many of them, the Russians have Kashchei the Immortal, and Ukrainians have Marko the Damned.” Then the story starts with a young Cossack named Kobza (he is big and strong and by accident leaned on the musical instrument of the same name shredding it) riding from the Sich to his home village, meeting a grizzled man with a bag. Despite the Cossack is strong, he cannot move the bag even a little bit and finds out that there are two women heads – younger and older. The following several chapters of the story are a literary interpretation of folklore legends about Marko, a murderer and incestuous man – his mother was hungry and lacked breast milk, so she fed him with her own blood and after growing up he fells in love and sleeps with his sister, and when it is found out, murders both his sister, mother (and other people), but unable to commit suicide, he is to carry the heads of his murdered mother and sister and all his sins in a terrible bag over his shoulders till the end of days. Nevertheless, the suffering of the eternal wanderer is alleviated if he does a good deed for the community, and because he is a warrior, most such deeds are “killing bad guys”.
Then the story turns from fantastical to historical (even if with the supernatural present) and the following chapters of the story deal with the beginning of the uprising in Ukrainian lands in the 1640s, largely based on works of later “Cossack chronographers”, who stressed that Polish rule was extremely oppressive (with multiple fake stories of baking infants, torturing innocents, selling orthodox churches to Jews, etc.). Also, the author died before finishing, so the last four chapters are written by his editor on the basis of his letters, accordingly, the quality of them is significantly inferior.
I found the fantastic part way more interesting and a ‘historical’ is quite gruesome, with multiple murders of random people on all sides.
Для мене книга поділилася на 3 частини: 1. Веселі історії Марка про те, як його доля до такого життя довела. Вони ж найдинамічніші та найцікавіші в книзі. 2. Як ляхи та козаки шкури одне з одного здирають. Це було нудно, бо описувати релігійні та політичні події це окреме ремесло, яким оволодіти не кожен письменник у силах. 3. Закривання всіх сюжетних ліній невідомим редактором у 13-й главі. Питань до невідомого нуль, адже він просто зробив те, що був повинен, бо мав на руках записи та примітки Стороженка.
Історія ну такеє, але я відволіклася, розслабилася та поцупила декілька лайливих слів (псяюха, себто пся крев, вона ж собача кров; яропужий — клятий).
4/5, бо перша частина та стилістика тексту на це більш ніж заслуговують.
Все починається як готичний роман з козацьким колоритом, а закінчуєть одою істинній вірі православній і прокляттям ляхів. Що з цього страшніше - обирати вам.
мені частина про Марка сподобалась більше, ніж частина про поляків vs. українці
про цей твір треба пам'ятати декілька речей: це дуже антипольська (а, це, своєю чергою, значить, що промосковська) книга, і це твір 19 століття, тому написаний він специфічно і може читатись складно
але оце оформлення від Стилет і Стилос - це прям любов, дуже гарно
Трошки несподіваний для мене в українській класичній літературі хорор. Я, взагалі-то, жахастики не полюбляю, але тут містична складова базується на народному фольклорі і подана вельми цікаво. Перші декілька розділів, де читач знайомиться з потойбічним Марком і козаком Кобзою, найяскравіші, найхимерніші. Трагічна історія сіромахи-блукальця змальована дуже вдало, пересипана народними демонологічними уявленнями й міфами, про які я раніше не чула, тож ця частина мені сподобалась найбільше. Далі оповідач міняє тон з містичного на реалістичний, зміщує фокус уваги на історичне тло подій, буремні часи початку Хмельниччини. З‘являються описи окремих історичних постатей того часу, вкраплюються яскраві епізоди визвольної боротьби народу проти шляхти. Міфологічний Марко подекуди приймає в них участь, в ролі такого собі месника і помічника повстанцям. Події зображені цікаво, але досить поверхнево, цілісної історичної картини повстанської доби вони не дають. Персонаж Кривоніс, що уособлює постать козацького ватажка, змальований до того кровожерливим і жорстоким, що викликає відразу. Сцени катування полонених шляхтичів стали для мене найбільшим мінусом другої частини твору. Кінцівка повісті подана стисло і сухо, але тут я претензій не маю, бо закінчував роботу інший автор, про що читача попереджено.
Чесно кажучи, жахливо. Не в плані як зразок українського горрору, а як твір. Головний недолік, на мою думку - в першу чергу це не українська готична проза, а релігійно-політичний памфлет, спрямований збудити ненависть до католицької Польщі середини 17 ст., і цьому присвячено добрих дві третини цієї невеличкої повісті. У мене було таке враження, що я читаю якийсь квазіісторичний опус радянських часів про погноблення бідних українських селян з боку польської шляхти. Сам Марко Проклятий - це другорядна постать, яка з'являється на початку, оповідає свою моторошну історію (власне, це і є квінтесенція готичності цього твору), вигулькує десь в останній третині, і якось непомітно знову зникає. Головний герой тут - молодий січовик Кобза, з яким пов'язані події вже неготичні та негорорні. Ще до жахів можна віднести опис тортур з боку поляків та з боку отамана Кривоноса, оце теж моторошно, і взагалі огидно і напевно вважатиметься горором. Цей твір недописаний Стороженком, але у виданні подається ще одна глава, написана іншим автором, приблизно в ті ж самі роки, і стилістично та логічно більш-менш продовжує і закінчує цю повість. Що тут справді шикарно, так це видання "Стилет і Стилос", яке має чорний зріз, товстий папір сторінок та атмосферні ілюстрації, завдяки яким готичність твору і видається на порядок вище, ніж вона є насправді.
Здалось, що жовтень - ідеальний час, щоб почитати цю невелику книжку. Про Олексу Стороженка почула вперше, і ідея українського готичного роману мене заінтригувала.
Що сподобалось: - Прекрасне оформлення видання. Стилет і Стилос це уміє: невеличкий формат, стильні чорно-білі ілюстрації, фарбований у чорне зріз - все прекрасно пасує до змісту - Перші кілька глав книги були цікаві та атмосферні. Впізнавані риси жанру - таємничий подорожній, моторошні розповіді, ніби щось з Едгара Алана По, але транспортоване в часи козаччини. Ну прикольно ж?
Що не сподобалось: З моменту, коли ми перемістились у замок шляхти, історія, як на мене, зайшла кудись не туди. Інша атмосфера, зв'язку з початком книги майже ніякого. Постійні розмови про взаємну ненависть поляків до козаків і навпаки, злочинів одних проти інших, і детальні описи постійних катувань, антисемітизм. І закидувалось періодично, мовляв, московити православні, може допоможуть. Читати описи жорстокості та образ було неприємно і нудно (бо воно нікуди вперед не рухалось). Марка довгий час взагалі не було, а коли з'явився, чесно, це міг бути будь-який звичайний козак, не було зв'язку з макабричним початком книги.
Книгу Стороженко не дописав. В цьому виданні є фінальна глава авторства сучасника. Як на мене, дуже очевидно, що написана для швидкого завершення в місці, яке завершенням не мало бути. Ну і фінал такий... гм. Загалом, я була розчарована книгою.
Я повелася на оформлення книги від "Стилет і стилос", воно справді дуже якісне й красиве. Цупкі сторінки, чорний зріз, похмурі, але красиві ілюстрації! І лишень через поліграфічне оформлення я не буду її продавати 😁, бо свма сторія ну така собі, ідея сюжету дуже класна, але так як автор не встиг завершити історію самостійно, а її склав докупи редактор, тому вона така трохи конструбата, обірвана, незакінчена самим Стороженком, фінал також колись дописував редактор...
Повторюсь - задумка сюжету прям дуже класна, про проклятого чоловіка Марка, який має спокутувати грішні душу, бо його не приймає ні пекло, ні рай. У дорозі він знайомиться із козаком Кобзою, разом вони ще не раз переживуть різні пригоди. Окрім цього тут є ще одна лінія - про те, як ляхи заполоняли українські землі. Жорстокості не було меж, до речі, з обох сторін, як від поляків, так і від козаків. Чорти офігівали в пеклі, Марко був, спілкувався з ними 😅.
Мені було б цікаво дізнатися, чи Маркові вдасться здійснити покуту, чи зможе він нарешті вмерти, а не помирати щосуботи і воскресати щонеділі... Яка доля складеться у Кобзи, чи зможе він побудувати сімейне щастя після зради коханої й хамовитого вінчання з полькою.
Таааак сподобались перші розділи про Марка Проклятого, там і вбивства і інцест, і чорти, і вічне прокляття грішника і все-все. Потім починається якась історична лінія де «не все так однозначно» і треба вирізать клятих ляхів. Було зовсім не цікаво на жаль. Оформлення супер топ.
«Жар починав стухать, сонце близилося до землі, оточивши довгими паростями проміння, наче підняло сто рук, щоб обняти степи на добраніч» (с) Дуже гарний текст тут. Дуже.
Захоплюючий готичний роман на початку переростає у вже менш цікавий історичний роман. Це дещо розчарувало, бо все ж очікувала більше містики. Але вже як є)
Це надзвичайно цікавий початок, на жаль, недописаного готичного роману. Ех... В силу історичних обставин, поляки в сюжеті є лиходіями, а моцкалі - ніт. Все решта чудове
Книга кишенькового формату у твердій палітурці з твердими сторінками, з стрічкою-закладкою, і з фарбованим в чорне зрізом. Одним словом, готичний роман 1870 року). Починається з приказки: «Товчеться, як Марко по пеклу». Дуже цікава легенда, один з тих міфів, які для мене сформували міт козаччини. Власне цікаво тим, що на відміну від пречудових чорно-білих ілюстрацій, зображені в тексті персонажі не є беззаперечно чорними або білими. Твір про козацтво та про козака, тематично мені нагадав книгу з девʼяностих. Маю на увазі— «Савур-могила, легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини», де зібрані записи народної творчості, також і Стороженка. Сподобається всім, хто любить українське фентезі з елементами хорору, як от про козаків-характерників, про песиголовців. Передмова до книги дуже інформативна, написана з легкістю та любовʼю.
Направду - саме «готичний роман», у який добре вплетені мотиви української демонол��гії. Разом із тим, усе описано «живою» мовою із використанням дуже цікавих діалектних чи застарілих слів та їх форм. 🔸 Певно, найбільше теплих спогадів у мене особисто викликало слова «сірома», яке я часто чув у дитинстві у формі «сіроманець» 🔸 Вартує відзначити і прекрасний художній опис степу, який дозволив краще зануритися у світ Марка Проклятого. У сюжет роману вплетені історичні події доби козацтва та існування Речі Посполитої. І тут дуже добре прослідковується світогляд Олекси Стороженка, про що зазначено і в анотації до твору. Із одного боку - це ледь не демонізація польських панів-поневолювачів і священиків, які знущались, оббирали і змушували зрікатись батьківської віри. Використання образу «зрадника і кривавого ката» - Яреми Вишневецького і та. Хоча, історичний поступ тієї епохи - це складніше явище, але схожу візію можна простежити навіть у Грушевського. Із іншого - антисемітизм, який був притаманний імперському суспільству, теж присутній, не лише у вживанні слова «жид» (до речі, цілком прийнятного у той час, коли відбуваються події роману). Проте, не бачу потреби прискіпливо і скурпульозно оцінювати історичну достовірність роману. Хоча, критично мислити все ж потрібно. Розумію, що роман так і не був завершений, тому особисто мені не вистачило доконаної розв'язки із самим Марком. Як він упорався зі своїм прокляттям і чи впорався взагалі? Із цікавого - залишу одну цитату яка, досить чітко описує деякі процеси життя у Речі Посполитій: 🔹 «А на сеймі так розумно, псяюхи, порадились, хоч би так і нам, чортам. Яке нам діло, - одказали, - до їхньої віри, себто аріян, аби вони були вірними синами і оборонцями Речі Посполитої!»
Як же багатообіцяюче починалася моторошна історія про Марка, склалося хибне враження, що головною лінією сюжету буде його доля, а ні.
Фактично головним героєм є Кобза, після того як Марко переповідає йому свою історію та відбувається трагічне воз'єднання Кобзи та Зіньки, починається релігійний памфлет, їй богу, ніби знову до рук брошури УПЦ МП взяла - католики погані, вони хочуть нас знищити, загнати в унію, відділити ВІД БРАТІВ НАШИХ ПРАВОСЛАВНИХ (ну тих що з москви), католики дають євреям церкви в оренду, а ті в свою чергу забороняють православним хрестити дітей. Нащо? Невідомо. Звісно, якщо читати уважно, то можна побачити що в діалозі Єремії і ксьондза розкривається це все релігійне мракобісся з сторони: причиною пополячення і введення унії та католицизму є бажання втримати нові території з дешевою робочою силою, а не преславуті гоніння християн, скільки можна, це ж не Біблія.
Далі наш головний герой Кобза закохується в польську князівну, до слова, на її весіллі, князівна балакаючи польською з своєю подругою також зауважує, що парубок він красивий і виявляє досить ліберальні для польки того часу погляди, кажучи, що українці такі ж люди як і поляки.
І закінчується додаванням в історію повстання Хмельницького, на фоні якого наші браві молодці теж набирають рекрутів, захоплюють замок князівни де були її мама, тато, слуги і всі всі всі, убивають всіх, окрім князівни її до себе забирає Кобза та й потім з нею вінчається. Думаю на цьому моменті вся її "ліберальність" сховалась десь глибоко, на вінчанні вона була сумна.
Геніальний спосіб самогубства, взяти собі дружину, всіх родичів, якої ти вбив, спати з жінкою, яка в будь-який момент може всунути тобі кинджал в живіт, чи звести зі світу, якось більш елегантно.
This entire review has been hidden because of spoilers.
І знову давня бажанка від @stiletto.stylus От неоднозначна історія. Точніше міф про Марка проклятого дуже цікавий, такий собі козацький переказ про Каїна, однак лінія Павла Кобзи та події, в яких він приймав участь дещо відразили. Я розумію історію самого автора, який служив у війську російської імперії та його певну упередженість, але от читати про братів по вірі та царя-рятівника було не дуже. Однак з огляду на описані часи можно зрозуміти, та не прийняти. Більш того поляків та їх віру так образливо зображено як видум чортів - бо чорти пішли до ієзуїтів, аби посварити поляків та козаків за версією автора. Так, ополячення було примусовим, так жорстоким, але не настільки. Постать князя Єремії Вишневецького теж цікава - йому приписана жорстокість та нетерпимість до православ'я, хоча історичні факти кажуть про інше. Знову ж таки, можна зрозуміти історичний контекст того часу та службу на імперію самого автора. Надзвичайно жорстоким зображено Кривоноса, і чітко протиставлено Кобзі, який проявляє християнське прощення та милосердя. Здавалося, так мало сторінок, а так багато питань та спірних моментів. Сама історія Марка надзвичайно трагічна - хоча він і скоїв страшні гріхи, та свою спокуту він несе надзвичайно довго і допомагає усім. Цікавим ще є те, що достовірно підтверджено лише 12 частин, однак пізніше редактор видав і 13, нібито, з чернеток автора. Видавництво чітко на це вказує і розділяє ці частини у книзі. Знову ж таки, саме видання надзвичайно гарне, прекрасні ілюстрації, дуже якісний папір, і, як родзинка, друкарський дефект виправлений магічним способом :-) здається, у мене з'явився фаворит серед видавництв саме по рівню якості - їх книги просто надзвичайно приємно тримати у руках!
Це той випадок, коли хочеться сказати: «почали за здоровля, а закінчили за упокій».
За анотацією маємо Марка Проклятого, ледачого козака, що за свої гріхи мусить товктися по пеклу, але все ж отримує шанс їх спокутувати. І ось вже на цьому моменті ти уявляєш собі цікаві перипетії, сутички зі злом, демонами, допомогу в містичних справах іншим. Щось таке… в стилі українського «Відьмака» чи «Надприродного».
Але реальність вивляється куди нуднішою. Якщо початок, де є інцести та вбивства, тримає динаміку, то чим далі все рухається – тим незрозуміліше стає. Чомусь з головних ролей зникає сам Марко, з’являються другорядні персонажі та розкриває їх історія. Проклятий виникає на декілька сторінок, аби порятувати, а потім знову йде в небуття до рандомного моменту.
Кінцівка, написана не Стороженком, взагалі неначе із іншої галактики, хоча я розумію, що писалася вона по заміткам самого автора. Але в мене є здогадка, що автора в момент захопила ідея, а потім вже сталася якась установка: «дописати», бо на спад історія пішла ще із середини.
В цілому, це було цікаво-дослідницьке чтиво, і я не жалію, що ознайомилася. Та все ж чи буду я рекомендувати? Навряд.
Дизайн від Стилет і Стилос це просто щось неймовірне, саме завдяки цьому я і придбала книгу. Це прекрасне готичне оформлення з ілюстраціями і кількома чорними сторінками всередині книги. Проте в той момент я не знала, хто цей автор і якого періоду ця книга. Щойно я прочитала вступний текст, мені стало страшно читати книгу далі, адже попереджалось, що ця історія в часи війни з Польщею і тут буде багато тригерів ще й про московитів.
Врешті решт я наважилась, і історія про Марка дійсно дуже цікава, містична і трагічна. А ось те що відбувається навколо цієї історії, як поляки і українці ненавидять один одного, як релігія також стає зброєю в політиці - це читається дуже важко, особливо в сучасних контекстах.
Тим не менш, про прочитання цього твору я не жалію, це є частиною реальної історії і добре нагадати собі події і тих часів. Книга викликає бажання почитати знову історію, особливо за згадані в книзі роки
Якби обійшлося виключно готичною історією часів козаччини - було б добре - там і етнографізм із романтизмом, і відсутність психологізму із схематичними і героями, і сюжетними ходами були б прийнятні. Ще так-сяк пішла б романтична лінія. Але історичні реалії Хмельниччини - хай Бог милує: мало того що дубово написано, так ще і в дусі імперської пропаганди середини ХІХ ст. Не варто обманюватись позірним замилуванням "славним козацьким минулим", це цілком малоросійська кон'юнктурщина – як чорти руками єзуїтів посварили поляків з українцями. Я розумію, що цей наїв добре заходив офіційній пропаганді Рос імперії– друга хвиля антипольських настроїв якраз. Але зараз це має сумнівну м"яко кажучи цінність саме за сенсами. Хіба як історичний артефакт + як я розумію досить непогано узагальнені легенди про Марка Проклятого
Книга виявилась геть іншою, ніж ті очікування, які я на неї покладав. Люблю цю козацьку готику, де запорожці мають справу з чортами або іншою нечистою силою. Гоголівщина очікувалась.
І воно ніби й було, але відчувалось не як основна сюжетна лінія, а як легенди та оповідки про одного козака, які розповідають персонажі. Можливо це було прийомом, який покликаний показати, що людина може бути страшніша за нечисть.
Але "чорнухи" тут не бракує. Напевно не буду говорити що там саме було, бо це може бути спойлером.
Загалом якось не вистачило мені лінійності чи триактовості в сюжеті. І самого Марка проклятого мало мені було. Але стосовно тексту все пояснюється у вступі, в історії його написання.
химерна історія козацької доби з усіма її складовими: страшними розправами, нелюдською жорстокістю, помстою, ненавистю, важкими гріхами і спробами їх спокутування.
власне, історія марка — містична й трагічна, і тим вона захоплює, але подальший сюжет вже дедалі менше концентрується на ньому. а враховуючи, що оригінальний твір є незавершеним, післясмак від книги залишається суперечливим.
тож хочу залишити цитату з твору, яка, як на мене, передає мої змішані враження:
«запеклий з біса народ, його шквариш, а йому й байдуже, неначе не його печуть!…»
Не знаю, що я очікувала від цієї книги, але точно не такого. Там, де був Марко, було цікаво. Все інше не пойми шо. На жаль, закінчення, дописане кимось, ще гірше. Ех, а така красива книга. Не пам’ятаю, де я вже читала про Марка і його тягар в мішку, але тут саме його історія була цікавою, хоч і страшнуватою. І хотілося б саме про нього якогось закінчення. А ще для себе я вкотре впевнилась, що війни, спричинені церквами, одні з найжорстокіших.
Досить нестандартний твір для класичної української літератури. Як по мені, то це така смісь "Чорної ради" + "Хіба рувуть воли..." з нотками фольклору та містики. Перш за все читав книгу заради містики та різної чортівні. Дочитавши її, я є трохи розчарованим, адже цьої містики тут не так вже й багато. Але в цілому твір мені сподобався.
Трохи наївні оповідання, як на сучасний погляд. "Голка" нагадала історії про справедливого царя, тільки замість царя Потоцький. А в "Закоханому чорті" мені стало жалко того чорта. Непоганий автор. Найбільше сподобалися "Вуса" і "Суджена".