Чорний одяг, темне, пофарбоване волосся й підведені очі; прогулянки на цвинтарі, специфічна музика та вірші про смерть; широкі штани, реп і графіті на стінах; металеві ланцюги, поголені голови з ірокезами й «стіли» — навколо існування субкультур десятиліттями точаться різноманітні дискусії. Дехто називає їх даниною підлітковому бунтарству, а інші вважають радикальними течіями, які можуть містити загрозу для суспільства. Але що насправді ховається за яскравими образами і які цінності транслюють ці, на перший погляд, «дивні» угрупування? Який зв’язок між першими субкультурами, які виникали на території України, й сучасністю? І чому декому з нас саме так хочеться представляти себе світові?
Українська фольклористка й антропологиня Дар’я Анцибор дослідила, як українська молодь впродовж століть виборювала своє право на культурну ідентичність — від перших течій в періоди імперських та радянських часів й аж до незалежності.
Дар’я Анцибор — фольклористка, антропологиня, кандидатка філологічних наук, авторка телеграм-каналу «Гриби, гроби і дисертації», співавторка подкасту «Пороблено». Наукова співробітниця Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Пише та публікує науково-популярні статті у виданнях «Куншт» і «Їжакультура».
Закрила білі плями в знаннях про львівських хіппі і пішла слухати батьків хіп-хопу. Хіба не вистачило інфи про українські аніме-клуби, а в усьому іншому — ніштяк😏🤌
По факту 4+. Бо є в мене зауваги як дослідника ранніх субкультур власне по них: козакофілах, балаґулах (так, в однині балаґула і коли багато - балаґули,/-ів), хлопоманах, джазових субкультурах (стіляґі - це жалюгідна підробка, а чеський варіант - це таки потапки, пасеками вони стали по Другій світовій)... можна й список робити більшим, а коли говорити про попередників - зануритися в наші Середньовіччя/Ранньомодерний час - ті ж мандровані дяки-спудеї (пиворізи, бакаляри...) АЛЕ, панорама субкультур повоєнного часу і до сучасності дуже добре і рівномірно висвітлена. Особливо 2000-ні, звісно. Тут справжні польові дослідження: інтерв'ю, власний досвід тощо. Звісно, є прогалини. Мені трошки прикро за рідний Тернопіль: тут і свої фензіни були (в т.ч. літературні, як Zвірші Юрка Завадського), і сильна ґрафіті-тусовка (SWB та ж), і океан панку та іншої альтенативи. і головне, не згадані в Дар'ї фести - Нівроку (1991-2008, який ще рок-фест так довго існував, і чи було б "Файне місто" без "Нівроку"? - є прямий зв'язок), або Rейвах, а також електронна сцена (ZSUF і фест Гамселить!). А ґотичний рух без Тернополя і тутейшої тусівки взагалі якийсь кастрований)) Про це ми робили минулоріч виставку КонТЕРкультура... Тобто є деяка нерівномірність по регіонах. Але, Ця книжка Дар'ї Анцибор - це база для ознайомлення з темою, основа для дальших студій і польових та архівних досліджень. Написана легко. Будить фантазію, в когось мабуть породжує ностальгію. За це й ставлю максимум. НАДхнення Авторці і подальшим дослідникам!)
Книга викликала велику кількість негативних емоцій, а саме заздрості, бо виявляється, що я пропустив багато чого цікавого тільки тому, що мене ніхто в свій час не повідомив, що люди, зацікавлені в тому ж, що і я, десь збираються😅
Якщо серйозно - чудовий нон-фікшн, обожнюю такі дослідження порівняно невеликих груп зі своєю культурою (мій улюблений документальний фільм - Metal: A Headbanger's Journey), тому той факт, що існує така книга про українські субкультури, приніс мені неймовірну радість. Ще більше задоволення я отримав від того, що книга якісна, чудово досліджена, та створена за допомогою представників описаних субкультур
Єдиний справжній мінус - мало, хочеться окрему книгу по кожному з розділів цієї. А також при прочитанні очевидно, яка з субкультур найближча для авторки, наскільки б вона не намагалась бути неупередженою)
2.5. Дуже амбітна ідея, яку, якщо чесно, я не знаю як реалізувати щоб це не нагадувало збірку статей з Вікі.
Також я не зовсім розумію для кого це книга. Якщо це для покоління, яке росло в нульових, то навряд тут буде багато нового. Я - типовий норміс, але багато з описаних субкультур доводилось спостерігати чи десь трохи бути дотичним. Дійсно цікавих фактів небагато. Може це для людей, які знаходились на якомусь піку нормативності і взагалі цього не бачили навколо себе? Чи це для сучасних підлітків-молоді, які це взагалі не застали? Тоді ще це може мати хоч якийсь сенс. Тут мабуть видавництво краще знає свою аудиторію.
Рівень викладу від розділу до розділу суттєвого відрізняється. Є дійсно непогані, як про той самий форум Неформату. Є щось дуже дивне як субкультура «нюметал» чи хіп-хоп діджеї.
Авторка сама зазначала, що кожна із субкультур заслуговує на книгу про себе і це дійсно так. Можливо варто було обмежитися нульовими, наприклад, як піковий період для описаних субкультур, давати більше прямої мови. Мені здається, що це зробили текст насиченішим та цікавішим.
Ще є дуже дивні примітки. Я не вперше помічав це в Лабораторії. Чи дійсно треба прям пояснювати, що таке пацифізм? Але це знову повертає до питання на кого ця книга орієнтована.
«Уявіть: ваша мама могла ставити ірокез на пиво й ходити в легендарний клуб «Бінго» на Святошині, а тато міг тим часом читати реп у широких штанях із секонду «Одяг Європи», стоячи на сходах закинутого ДК в районному центрі на Херсонщині».
Якщо вже читати нонфік — то тільки такий, подумав я собі. Чудово, дуже цікаво написано, ідеально структуровано, легко, весело і ностальгійно, купа цікавих нюансів і дрібничок, нуль занудства.
❓ Чому такого не написали раніше? Розквіт субкультур — це часи до соцмереж, і здобувати інформацію про традиції і правила цих спільнот можна було лише на офлайн-здибанках, стаючи частиною спільноти. Це реально так, багато інформації з цієї книги я знав просто тому, що брав участь у різних тусовках. Але вона допомогла мені структурувати ці знання.
👨💻 Соцмережі зробили інформацію та спілкування доступними, тепер у субкультурах беруть участь здебільшого максимально ідейні адепти, а решта спостерігає за цим в інтернеті. Сучасна молодь вже не відає про те, як це відбувалося колись, і тепер така книжка реально потрібна.
чудове занурення в культури, дуже багато ностальгії. я завжди цвкавилась субкультурами, багато чого знала, але деякі моменти дуже дивували. титанічна робота. хотілося б кольорові фотографії, але і так круто. рекомендую почитати і відволіктись.
Доволі цікаво було почитати про радянську епоху субкультур і який вигляд вони мали саме в Україні. Під кінець, де описувалися речі які застав сам вже не відчував таку включеність, але комусь хто все ж таки не застав нульові буде як раз те що треба.
Хороша книжка! Тим цікавіше читати, чим ближче наближаєшся в часі до тих субкультур, що застала 😁 Але дуже шкода що так мало фото, і всі в ЧБ, для такої-то візуальної та яскравої теми...
Дар'я Анцибор розблокувала спогади з моєї нєфорської юності. Своє вісімнадцятиріччя я святкувала в Трубі на Майдані з хлопцями в косухах, пивом і гітарами, а потім ще багато років тусила з рольовиками й реконструкторами.
Дар'я прекрасно структурували розвиток різноманітних молодіжних рухів у світі й Україні, починаючи від денді, романтичних козакофілів і бердичівських балаґурів. Історичні витоки й різноманіття тих ранніх субкультур для мене було найцікавішим, але й прослідковувати розвиток добре знайомих рухів у сучасному світі було захопливо. Ця книжка послужить дороговказом для тих, хто захоче далі досліджувати цю тему науково.