Стахановський рух

by Роман Буданов

У деокупованому донбаському містечку Юком зникає безвісти дослідник, який намагався попередити екологічне лихо, що загрожує регіону. Розшукати його мусить детектив Лео Багряний, і навіть попри те, що має екстрасенсорні здібності, зробити це буде непросто. Надто багато дивного відбувається в місті, що колись було для Лео рідним: юкомці чують потойбічні звуки, які прозвали Стогоном землі, люди зникають уже не вперше, на околицях знаходять понівечені тіла, а на кладовищі — розкопані могили. Хто або що насправді стоїть за моторошними вбивствами? Чи причетне до цього загадкове таємне товариство Стахановський рух? І що насправді шукав та що знайшов Стаханов глибоко під землею майже сто років тому?

Genres: Fiction, Science Fiction

496 pages, Hardcover

Published January 1, 2024

Reviews

[Iryna Chernyshova · Rating 4 out of 5]

3,5* Дуже дивні дива відбуваються в шахтарському містечку Юком (Юний Комсомолець) десь в деокупованому Донбасі - упирі, відьми, паранормальні явища. Розібратися з усім цім запрошений екстрасенс Лео.

Огидний опис, я знаю, і ні за що б не купила таку книгу, якби це не була

непогана жанрова історія, яка чимось нагадувала знамениту павлюківську Пітьму, але, на мій погляд, якось чесніше зроблена (або, може, просто свіжіша), з шахтарським колоритом і великим знанням (навіть ніжністю) до гопників і інших наших місцевих особливостей.

Рівень крінжу при цьому достатньо на межі (про це ви дізнаєтесь ближче до кінця), бо ніхто не Стівен Кінг, окрім Стівена Кінга. Але спроба непогана, автора заношу в бальну книжечку, будем його танцювати.

[Alla Komarova · Rating 4 out of 5]

Телепатія через дотики, страшні підземні монстри-людожери, які спілкуються ехолокацією, Стіна, що відмежовує залишки русні від цивілізації, окультні ритуали за образом та подобою комуністичних зібрань партії, наслідки окупації, Величезний Космічний розум та його розкидані скрізь спори надсил та розумності.

💀 Якби мені описали все це до того, як зібралася читати книгу, я б її ніколи не читала. Саме тому я й пишу це на початку, бо інколи не тільки сови не ті, чим здаються, але й відгуки.

На фасаді в нас простецька жанрова розважаловка про те, як молодий детектив приїздить в своє рідне місто шукати вченого, що пропав пару місяців тому, а знаходить
🔸іншопланетне вручання
🔸загублену та вироджену у примітивних тварин цивілізацію
🔸давно замовчувані злочини проти дітей
🔸місцевого "божка", що тримає місто, бо безпринципне пристосуванське чмо, якому щастить
🔸секту, що поклоняється невідомо чому
🔸котика

💀 За фасадом — цікава історія про те, що люди не міняються, усі маленькі містечка схожі одне на одне типажами та проблемами, а навіть якщо ви знайдете убер-плюху, яка дозволить вам перемогти ворога одним махом, все одно знайдеться якійсь ідеаліст, який скаже, що так робити не можна.

🫀 Дуже сподобалося майже все, окрім бєсславно "злитого" фіналу (так, я в курсі, що він дописувався з позицій на телефоні). Але після 400-ї сторінки похмурий моторошний горор перетворився на фанфік Марвел vs Дісі і я така "ну нормально ж все було, ну шо оце за здрасьтє?"

❤️ Окремий респект за введення другорядного героя з інвалідністю, але без ниття, жалості та життя на подачки.

#Дафа_радить під #сучукрліто і задля задоволення. А котики рулять. Завжди.

[Svitlana · Rating 5 out of 5]

Завжди вважала шахтарів представниками найхтонічнішої професії. В уявленнях багатьох народів саме під землею зазвичай знаходилось потойбіччя, царство мертвих, прихисток небачених страхітливих істот. Шахтарі спускаються туди, де люди не мали б бути, роблять важку роботу – про це розповідав мій дід (його батько, мій прадід, все життя гарував на шахті в Донецьку). І я потайки мріяла про таку книгу – де простий тяжкий побут шахтарів поєднувався б із жахіттями з колективного несвідомого. І така книга зʼявилась.

Ще зі сценарних часів (ми колись працювали з Романом в одній серіальній writing room) памʼятаю, наскільки круто Рома поводиться з історичними джерелами, знаходячи в реальних фактах місце для надприродного. На цих майже 500 сторінках йому нарешті вдалось розгулятися по-справжньому, без обмежень у вигляді 45 хвилин ефіру та невеликого бюджету. І це кайф. Мені дуже хочеться безсоромно спойлерити, з шаленими очима (як у чувака з мему Pepe Silvia), розповідаючи, що тут можна побачити відсилки і до не-Андрія Стаханова, і до обʼєкту «Кліваж», і до масонських лож, і ще багато до чого. Багато поп-культури, багато іронії, і головне – багато Донбасу, описаного так щемко, з великою любовʼю, але відверто й без прикрас. Так само, як і відносини головного героя (колишнього військовослужбовця, що під час поранення отримав містичний дар) з батьком (колишнім шахтарем, який заливає порожнечу самогоном та російськими новинами). Зізнаюсь, я плакала, коли читала їхню фінальну сцену. Ця історія своєрідного внутрішнього примирення героя з окупованою та отруєною малою батьківщиною стала і для мене дуже болісним і дуже терапевтичним досвідом.

Також не можу не відмітити, як Роман показав тут цілком вірогідний і гм, стримано оптимістичний сценарій розвитку стосунків з пришелепуватим сусідом. За це, і за те, як саме фігурує тут війна, я теж вдячна автору.

Ну, як ви знаєте, I couldn’t care less щодо сюжету, бо книги читаю геть не заради нього, але сюжет тут well-paced, динамічний і бадьорий, 500 сторінок читаються на одному диханні. Сподіваюсь, Роман напише продовження (натяк на це є…), і там ми більше дізнаємось про Соню та що в них із Лео… ☺️

Якби я ставила книгам оцінки, то це було б 10 шахтарських тортів із 10.

[Курило Євген · Rating 4 out of 5]

Роман Буданов
"Стахановський рух" 4/5⭐

Лео Багряний, двадцять вісім років, колишній військовий, нині приватний детектив та ще і відеоблогер. Має екстрасенсорні здібності. Коли від торкається людини, чи якоїсь речі з якою контактувала людина, то бачить що з нею відбувалось раніше. Та ці видіння супроводжується нападом, по типу епілептичного. Сам Лео називає це Ретрокогнітивне бачення. Він носить рукавички, щоб запобігти випадковим доторкам.

Місто Юком, Донбас, кілька років по закінченню війни. Останні місяці місцеві жителі чують дивні зловісні звуки, що лунають з-під землі. Місцеві це явище прозвали Стогоном землі. Також почали зникати люди. Декого з часом знаходили, точніше те що від них лишилося, розірвані тіла. Також тут зник Іван Маркін, гідролог, досліджував місцеві шахти, хотів запобігти екологічну катастрофу яка загрожує всій країні. Його і приїжджає знайти наш головний персонаж, у містечко з якого тікав у 2014 році під час окупації.

Починаючи розслідування, Лео і не здогадувався у що в'язався. Моторошна атмосфера. Абсолютно непередбачуваний розвиток подій. Динамічний та цікавий сюжет. Багато дивних та химерних подій, які просто неможливо передбачити, деякі сцени просто викликали шалений захват. Автор зробив мікс із жанрів, тут і фантастика, містика, горор, трохи соціальної драми, детектив, місцями навіть трилер. Зникнення людей, незрозумілий шум, дивні нічні зустрічі. Таємниче та химерне товариство "Стахановський рух", яке захищає свої секрети. Місцеві жахастики про упирів, вигадки наляканих людей, чи може жорстока та дивна реальність? Боротьба за владу місцевих авторитетів. Та могутні артефакти. Можливо занадто багато всього, але мені норм, я дуже полюбляю все надприродне та химерне, та ще так добре написане.

Багато персонажів, гарно прописані тільки головний персонаж і шериф міста, усі інші пласкі але свою роль у розвитку сюжету відіграють. Непогані, цікаві та дотепні діалоги. Книга не обтяжена зайвими описами, все тільки по суті.
Автору гарно вдається передати ностальгічні почуття та переживання Лео, коли він гуляв по місту або зустрічав людей зі свого минулого, деякі зустрічі були не дуже приємні.
Хочеться також відмітити непоганий гумор у книзі, який завжди викликав посмішку.

Читаючи книгу, мене не покидало відчуття, що я ніби дивлюсь серіал, все що відбувається на сторінках книги, видається таким кінематографічним, діалоги, персонажі, події, описи вулиць та будівель, ну все, це все я чітко уявляв в своїй голові під час читання. Це дуже круто. Кінець книги є логічним, закриваються всі сюжетні лінії, але автор залишив натяки на продовження. Це добре. Якщо колись буде написано продовження пригод Лео, то я з радістю їх почитаю. Книгу наполегливо рекомендую, читайте, не пожалкуєте.

[Serhii · Rating 4 out of 5]

Легеньке чтиво, яке мені припало до душі. Але попереджаю: я дитина териконів, тому мене легко зворушити цією наївною шахтарською романтикою - сяйво канагонки, сажа під нігтями, гаряче повітря забою, гіркий метал у роті з саморятувальника, яйця біля горла, коли спускаєшся в кліті, нічне шепотіння Шубіна у штреку, кирзачі, що вже не натирають - бо ногу давно нічого не бере, вагонетка, що везе тебе з темряви, і очі коханої - я�� блиск вуглини в глибині породи.

[Barnes · Rating 4 out of 5]

Почну з того, що ця книжка перевищила мої очікування й приємно здивувала. Попри звичний в цьому році нечитун, я бралася за неї з уже забутою регулярністю й вмотивованістю. Автор дуже вдало змішав містику й детектив, обравши для цього такий сетинг, що особисто мені потрапив в саме серденько.

Отож, молодий "екстрасенс" Лео Багряний – така собі Венздей Адамс на максималках, здатен доторком незахищеної руки до предмета чи людини (не без проблем) дізнатися їх історію. Після провалу на всім відомому шоу він, як приватний детектив, отримує замовлення від таємничої корпорації й повертається на малу батьківщину, аби не лише виконати доручення, а й зустрітися з демонами минулого, живими й мертвими.

В деокупованому містечку десь на Луганщини вже пів року відбувається якась чортівня. Жителі Юкому чують жахливі звуки, що прозвали Стогоном землі, повсякчас зникають люди, на околицях знаходять понівечені тіла, а на кладовищі - розриті могили. Додайте до цього вибори міського голови серед дрібних царків, таємничу організацію зі зловісним шлейфом совка та постійне відчуття загрози, що нависло над невеликим містечком. Й серед усього цього хаосу, головний герой повинен знайти зниклого науковця, що займався дослідженням та інспекцією місцевих вугільних шахт.

Текст дуже насичений подіями й має хороший темп. Я зараз не пригадаю жодного місця де він просідав, від чого хотілося б швидше пройти певні епізоди. Тож за бажання й наснаги, книжку цілком можна подолати за пару підходів. Жанрові особливості детектива, трилера, жахів і містичного роману тут вміло й збалансовано поєднані, видаючи в голові мало не готову кіношну картинку, від якої направду не хочеться відриватися.

Окремо хочеться згадати про те, що в тексті використано слова, зазвичай притаманні лише східним регіонам України. Не лише шахтарський сленг, а й оці все тремпелі, лайби, тормозки й так далі. Я, звична до цього, може б і не помітила, якби ці слова не виділялися в тексті курсивом. Але для інших це може стати ще одним етапом занурення в атмосферу. Та й загалом все описано так смачно й реалістично, що навіть не виникає сумнівів в донбаськості цього роману.

Всесвіт постає жвавим і справжнім. Приємно гріє душу сетинг, де по завершенню війни, деокуповані території швидко відбудовані, а на кордонах стоїть величезна стіна. Хоча звісно тебе опускають з небес на землю залишкові адепти руського міра, любителі совка, гречкосії, перевзуті колаборанти, продажні копи та усілякі інші чорти, що додають антуражу й безпосередньо впливають на сюжет, представляючи оточення головного антагоніста. Але є й купа крутих персонажів, яких хочеться якщо не обійняти, то принаймні потиснути руку. Ну а пан Бальтазар то суцільна любов, хоч я і мала здогадки щодо нього перш ніж була розкрита його особистість.

Загалом майже усі персонажі, яких можна назвати основними досить добре прописані. Навіть тимчасовим виділяється вдосталь "екранного часу" аби краще зрозуміти що це за людина. Тож навіть коли оповідь зосереджена не навколо головного героя, все одно градус цікавості не збавляється. Антагоніст – типова мразота, яка зібрала в собі все погане, але не втратила реалістичності образу. Він малювався мені таким собі Вілсоном Фіском місцевого розливу, та в результаті виявився навіть гіршим за свого марвелівського близнюка.

До речі про аналогії, пан Бальтазар багатьох порівнює з відомими медійними особами, а згодом цю його звичку переймає й Лео Багряний. Через що набагато простіше уявляти собі зовнішність всіх персонажів, що й додає плюсиків до кінематографічності.

Фентезійно-містична компонента тут сплітається з донбаською мітологією, культурними відсилками й різноманітними цікавинками, роблячи текст по-справжньому насиченим. Фінал, на мою думку, вийшов трохи занадто пафосний, але, як і казав пан Бальтазар, все склалося за найліпшим сценарієм.

Та я все одно маю кілька пунктів, до яких хотілося б приколупатися. По-перше, це мішанина з часом. Не одразу зрозуміло в якому році відбуваються події. Потім, коли це нарешті напряму вказується, то виникають нестикування й питання до віку головного героя, темпів деокупації й відбудови міст та інших нюансів.

По друге, трохи підбішували фрази штибу "*ім'я героя* й уявити собі не міг, що...*спойлер*". Розумію, що це була та сама відсилка на шоу про екстрасенсів і кліфхенгери, які використовують у них сценаристи, але в цьому тексті ці фішечки відчувалися зайвими й недоречними. Особливо, коли це двічі чи тричі за кілька сторінок застосувалося відносно героя, який мені сподобався, проспойлеривши його смерть. Подібного було не так багато в усьому тексті й на це можна дивитися крізь пальці, але осад залишився.

Ну і по-третє, за що я зняла один бал від рейтингу, бісила об'єктивізація персонажок. Ну невже не можна описати зовнішність героїні, її образ та характер без того, яка вона зваблива, яке в неї декольте, як вона стріляє очима і які думки та бажання вона викликає в чоловіків? Я можу зрозуміти захоплення красою жінок, але не можу пробачити зведення їхніх образів до грайливо-спокусливих додатків, а їхньої ролі до виявлення надздібностей головного героя в неочікуваних місцях. Можливо це зміниться в наступній книзі автора, бо в романі є натяки на продовження, але тут я не могла не звернути на це увагу. Не було б великих претензій, якби не цей пункт.

Якщо підсумовувати усе інше, то містична складова врешті виявляється дуже логічною й аргументованою. Все стає на свої місця, як і має бути. Навіть без зайвого моралізаторства порушено гостросоціальні теми типу корупції, злочинного недбальства місцевої влади, наркотиків, використання мови та інші.

Це справді добротна жанрова книжка, яку хочеться рекомендувати й обговорювати. Я щиро здивована, що їй дістається так мало уваги, бо роман має вайби Павлюківської "Пітьми", що мало б приваблювати читацтво. Про неї хотілося б навіть тут написати більше, але тоді вже не обійтися без значних спойлерів. Тож якщо коротко – читайте. Воно того варте.

(Відгуки на сучукрліт в інст @_daria_barnes)

[Igor Mogilnyak · Rating 5 out of 5]

4,5⭐️

Всім прям кричали, що це годнота, а хто я щоб не дослухатися і прочитати. Сподобалось все, сюжетно ніде не було скучно, фінал може не такий сильний, але логічний. Погоджусь з Бальтазаром: усе справді склалося за найліпшим сценарієм, і жодної сцени вирізати було не можна.

Читайте українських авторів/авторок.

Рекомендую.

[Galka · Rating 4 out of 5]

Якби пані читачка мала би порівняти роман з серіалом (метафора яка напрошується першочергово), то вона би відзначила містичну компоненту Сутінкової Зони, герметичність містечка (селища міського типу) дії і самоіронію з першого Фарго, а також Стіну яка розділяє людей і … з … ну ви поняли з чого.

Тобто маємо Донбас-горрор-детектив-рефлексію з саундтреком з Лєсоповалу (буквально в тексті) і Дахи Брахи (у мене в голові).

Маємо дуже живий - зібраний з неважливих/ надважливих дрібничок - портрет Донбасу (спойлер: жодної абрикоси в кадрі, тобто в тексті). Такий, шо мені буквально приходилось посеред читання питати у Луганчанина шось накшталт: «а у вас ото росли Маслини, шо то за дерево малось на увазі?» або «а яка етимологія у слова коногонка?»

Маємо дуже живий портрет спогадів, досвідів і рефлексій мого покоління. За хот-доги, хоч я і киянка, величезне дякую - у нас тут теж були колись ті ж неперевершені, я навіть відчула ТОЙ самий смак))

Маємо іронію, купу іронії.
Навіть пророка маємо, сякого-такого. Як і відповідну «масонську ложу» партійно-робітничого розливу (см. «іронію» або не см., бо кожен врешті сам продукує свої змісти).

Якби мені треба було спойлерити без спойлерів, то пані читачка напевне б подумала, шо Міхаель Ханеке і Гільєрмо Дель Торо шабашать дуетом на зйомках епізоду «Сутінкової зони». Добре шо воно не маст, як то кажуть)))

Доречі, хто сказав, шо проза письменників-військових має обмеження в жанрах і не може бути містичним детективом?

Ну і зрештою - я б залюбки подивилась міні-серіал «Стахановський рух» десь на HBO (або Netflix, але як second choice)), а ви?

[Юлія Бернацька · Rating 5 out of 5]

Я думаю, найбільше мені в "Стахановському русі" сподобалося те, як тут передано відчуття жаху, який переживає людина, повертаючись в своє рідне, уже деокуповане місто, де вона продовжує бачити привидів минулого.
У певний момент головний герой згадує, як навіть до повернення, йому снилися жахіття про, власне, повернення і, мені здається, автору дуже добре вдалося передати оце відчуття страху і вплести його в канву містичних подій своєї історії.
У моїй уяві "Стахановський рух", як і нещодавно прочитана "Хліб з хрящами" дуже вдало формують сучасний український горрор, беручи за кістяк наші численні національні травми та обігруючи їх у певний спосіб. Для мене це працює найкраще, бо цей страх має в собі раціональне зерно, загорнуте в містичний елемент.
Напевно найсильнішою була для мене сцена, де Лео повертається на вулицю, де колись жив його батько і бачить привидів минулого життя + те, кого він бачить відразу після. У мене були мурашки.
Загалом, історія цікава, читалася на одному духу. Має натяк або принаймні потенціал до продовження, тому за що б наступне не взявся автор, чекатиму його нових книжок.

[Liza Yarema · Rating 5 out of 5]

«Стахановський рух» це майже класична жанрова історія. Тут є романтичний герой, що вертається у місця дитинства, де його (часом буквально) переслідують привиди минулого. Є містика і щось жаске і надприродне. Є загадки і злий-злий злодій. Для дами серця місце теж знайшлось. Однак усі ці елементи поміщені у вигадане деокуповане містечко на Донбасі, яке від досі зайнятих росією територій відділяє стіна, а події відбуваються за кілька років від тепер.

Саме локація і сетінг стали для мене великою перевагою, адже окрім сюжету було цікаво спостерігати за Юкомом, та й собі фантазувати як воно дійсно буде у майбутньому. Моторошна атмосфера теж прийшлася мені до смаку і до часу, адже так вийшло що читала я книгу як раз під Геллоувін. Я б не сказала, що це критично лякаючий горор, аби в ночі не спати після нього, але повітря у романі сповнене тривогою, напругою і, часом, безнадією (себто дійсно страшними речами).

Хай до окремішніх деталей і моментів можна приєднатися і не прям усі рішення мені здалися вдалими, це гарно сконструйований текст, де ставки і напруга тільки зростає, а кожна підвішена рушниця дійсно вистрілює в потрібний момент.

P.S. Фінал такий кіношний, ніби сцена після титрів, що обіцяє сіквели.

[Naya]

Ідея цікава, тільки автора кидало по всім жанрам - тут тобі й соціальні роздуми на тему деокупації, тут тобі й сайфай з фентезі, ну і звісно без містики з горором не обійшлось. Без чого можна було обійтись то це без одного жіночого персонажа, яка, здавалось, зійшла з екрана поганенького американського фільму.

[Lisa · Rating 5 out of 5]

це прям дуже ХАРАШО, я в завхаті і, якшо чесно, трохи здивована, шо цю книжку не читають і не обговорюють більше. Чудовий майже герметичний детектив-горрор у шахтарському містечку Луганщини, багато шахтарського лору, сюжет от дійсно класно закручений (хоча мені не дуже заважає читати вгадування наступних поворотів і фіналів, але тут я реально не розуміла, як це все розрулиться, і це було круто). є багато вайбів "under the dome" кінга (хоча ось там якраз доволі зрозуміло, як це все буде закінчуватися, але не за те ми кінга любимо). є товариство фанатиків, які буквально вітаються "слава труду". є так багато дрібних і класних нюансів, мені прям так сподобалося!! дуже рада, що купила.

[Danka · Rating 5 out of 5]

Зазвичай не читаю книги-хоррор , але цей донбаський хоррор захопливий і колоритний.
Мова головних героїв та деталі — гарно розкриває їхній образ. Сподобався образ батька та пана Бальтазара.

[Bohdan Shkabarnia · Rating 4 out of 5]

Якщо ви шукаєте легку жанрову книжку, то через обкладинку і назву ви, скоріш за все, не звернете увагу на Стахановський рух. І шкода, бо це прикольне і розважальне чтиво!

Це містичний і пригодницький детектив з нотками горору, в якому головний герой з екстрасенсорними здібностями повертається на деокуповану батьківщину, в донбаське містечко, щоб провести розслідування та розгадати таємниці, за якими приховані зникнення людей

Є мінуси, звичайно. Це певна сумбурність, особливо в останніх 100 сторінках, де відчувався вайб «Битви екстрасенсів». Очі закочувались, бо занадто вже фантастично все закінчилось, як в низькобюджетному фільмі

Але це не псує загальні враження.
Текст відчувається живим, правдивим та сучасним: діалогам віриш, відсилки розумієш, а сторінки гортаються швидко та з інтересом.

І це, до речі, дебютна книга, яку Роман Буданов дописував у бліндажі, бо є військовослужбовцем ЗСУ.
Тому це ще одна причина купити і прочитати☝️

[Lena St · Rating 3 out of 5]

Одразу скажу, що це був приємний досвід, "Стахановський рух" - роман, в якому багато що можна вподобати.

Тренд обмірковування нашого совкового та колоніального минулого через темні жанри - взагалі чудовий, це саме те що нам зараз потрібно, це круто, і я цим лишилася дуже задоволеною, бо тут все це є. Так само, як і певні хоч і прямолінійні, але доцільні алюзії на наших здичавілих сусідів, та й загалом мені було приємно почитати, що війна закінчилася (хоча б ненадовго), ми деокупували Донбас тощо.

Взагалі ідея роману - класна. Стахановський рух дійсно гарно підходить для створення такого собі містичного культу, власне він таким і був за часів совку (за містичну складову там відповідав неоковирний партійний міт, тоді це було нормальним явищем). Сама ідея побудувати конфлікт на містечковому патріотизмі (що межує із сепаратизмом) - теж чудова. Саме антураж дуже личить історії, дуже підтримує її, це величезний плюс.

І не можу не відмітити, що історія написана добре, як я вичитала, це дебютний роман пана Буданова - то тим більш, мені не все сподобалося, про що нижче, але потенціал чудовий, я слідкуватиму.

Головна особисто для мене проблема - роман не знає, ким хоче бути, коли виросте. Він починається як містичний детектив, добротний, із гарно прописаним головним героєм, донбаськими реаліями та атмосферою каламутного часу між війнами, коли найвідвертішу піну вже вичерпано, але найгірші, наймерзотніші зуміли адаптуватися, мімікрувати та знову чекають свого часу.

Далі з-під містичного детективу проступає інтелектуальний трилер, що занурює нас у минуле, підводить під події історичний та подекуди містичний ґрунт. Далі - приблизно з Книги Бальтазара - книга робить стрімкий кульбіт та видає на-гора плоттвіст, який відсилає - ну, мені здалося, що автор читав той огромезний веброман Worm Макрея, ну вже так обгрунтування описаної механіки Персту схоже на тамтешній механізм shards. Навіть якщо це не так, все одне, раптовий поворот до супергеройського лору з елементами сайнс фікшн, був такий раптовий. Надто раптовий, хочу сказати.

Ну і фінал, який також спочатку подумав та вирішив трішки позагравати із жахами, але зрештою ся вспокоїв та повернувся до вже звичного русла містичного детективу.

Чесно скажу, ці донбаські жанрові гірки мене дещо збентежили. Мене б цілком влаштувало дотримання лінії містичного детективу (хоча я мріяла про горор, але із ним від самого початку не склалося, тому що для цього потрібна атмосфера, якої не було і я не впевнена, що вона взагалі такою задумувалася).

Ну і з героїнями все сумно, сед бат тру, чесно кажучи, я гадаю, що без них взагалі можна було обійтися.

[Женя · Rating 4 out of 5]

Дочитала я книгу «Стаханівський рух». Вона десь на 4-4,5 бали. Чому не 5? Тому що мені іноді не хотілося продовжувати. Вона не настільки захопила, як для трилера чи жахастика, чи чим вона там є насправді. Водночас мені дуже-дуже-дуже сподобалось, що там багато донбаських фішок, які знають тільки місцеві, як от хот-дог на ринку в Луганську. Я навіть згадала ті хот-доги. І це було дуже мило і приємно.

Єдине що мене бентежило, це те що я не могла зрозуміти, в які роки відбуваються події. Типу, 24 рік загубилася бібліотекарка, але як таке могло бути? Коли ж тоді закінчилася війна? І як так швидко відбудували місто? Там і з віком кота було нестикування: його ж намагалися втопити коли він був кошеням, а коли він казав про свій вік, то там фігурувала цифра 60 чи 80 років... З цифрами в автора невеличка проблема)

Сама історія така… Почала розповідати про сюжет і загубилася. Головний герой — ветеран із надздібностями: коли торкається голими руками людини або предмета, бачить останні події. Він повертається у якесь вигадане містечко під назвою Юком, щоб знайти зниклого професора. Але, раптом я зрозуміла, що переповідати сюжет взагалі не хочеться — мабуть, він мене не надто зачепив. Можливо, це просто тому, що трилери — не моє. Хоч події були цікавими, а атмосфера доволі захопливою (як для трилера, але я ж не експерт у цьому жанрі).

Рада, що прочитала цю книгу. Прикольно, що наші автори створюють щось таке!

[Olena Sprite · Rating 4 out of 5]

Я би назвала це містичним детективом, і це дуже добрий зразок жанрової літератури. Настільки цікаво закручена історія і добротно написано, що буквально хотілось читати запоєм. Фейспалмових ситуацій і нелогічностей можна сказати немає, збалансовано переплетені основне розслідування і міські легенди, дрібки гумору розбавляють страх, навіть персонажі всі з різними характерами. І ще й не можна прорахувати і передбачити, куди це все вивернеться. І ще тут схід України якийсь легендарний і водночас трохи ламповий, домашній, ну короче, наш. Повний захват!)
АЛЕ!!! Оце захват був 4/5 книги, а потім головний герой зустрічається нарешті зі своїм замовником, і - в мене гомеричний сміх. Далі все сприймала трохи фарсово, і вже точно було не страшно. І так, це таки й було непередбачувано.

Навіть попри те, що я трохи не згодна з розв'язкою (і з тим, як книга змінила настрій під кінець), я все одно отримала задоволення від читання, і буду чекати з нетерпіння інших книг автора. Щоб не Павлюком єдиним))).

[Zoreslava Ninovska · Rating 4 out of 5]

Непоганий зразок жанрової літератури для сучасного українського письменства.
Сюжет мене не дуже затягував, тому що я не фанат ні атмосфери 90-х, ні бандитського Донбасу. Однак для мене це був цікавий квест на розпізнавання щедро насипаних автором по тексту "великодок": мені трапились алюзія на Агату Крісті - Східний експрес, паралель з Біблією (братовбивство), натяки на Толкіна (розбудили пітьму, риючись в надрах, обговорення варіанту кинути Перст у вогонь), омаж роману Павлюка у фрагменті про темряву і Кошкіна. І це, думаю, мала частка того, що там є, просто треба ще поміркувати, а то й перечитати.
Звісно, хотілось би поменше згадок "святої землі", поради побратимів про зброю і телефону нокія з ліхтариком, воно стьоб, ясна річ, але занадто часто повторюваний все-таки. Але за Бальтазара і за опис того, що сталось з 200 тисячами кацапського війська у фіналі - подяка автору, бо як єлей на душу)).

[Юлия Сиромолот · Rating 4 out of 5]

Донбаський горор з котиками!

[Міла Смолярова · Rating 5 out of 5]

Бац-бац-бац!
Це було чудово!

[Red_frog · Rating 5 out of 5]

це неймовірно чарівний cozy horror про звільнений від ₽у((ні Донбас.

По сюжету це скоріше містичний детектив з шахтарським культом і тварючками, що мені були схожі на еббі з серіалу Wayward Pines.

Книга починається з такого міцного ревереанса каналу СТБ, шо мені аж цікаво, що вони зробили автору) Ну а далі…далі починається Луганщина. При чому Луганщина трьох вимірів: радянського часу, майданного та недалекого майбутнього.

Автор втягує читача в донбаський контекст, при чому робить це доволі жорстоко для непосвячених: не пояснюючи значень всіх цих знайомих з дитинства слів та персонажів, згадуючи обʼєкт Клеваж та наслідки «мирного ядерного вибуху» і залишаючи читача з цим сам-на-сам. Змальовуючи Луганськ 2014 року очима проукраїнського підлітка.

Мені трохи не вистачило розкриття саме історико-культурної площини Луганщини, але Донбас в цьому тексті все одно абсолютно впізнаваний, саме тому він абсолютно cozy.

Місцями відчувається, що це перший роман для автора, але доволі великий текст все одно читається жваво та виглядає цільним, тож це гарна робота.

Всім, кому небайдужий Донбас і хто чекає синьо-жовтих прапорів над Луганськом — дуже рекомендую.

[Karolina Kompaniets · Rating 4 out of 5]

Домовились читати на клуб. Спочатку думала, що буде не дуже. Але ні. Читалося чудово: легко, але були думки, був опис шахтарського містечка, яскравий, але ти в нього віриш. Як дебютна книга- дуже класна. Фінал, звісно, слабенький (все в купу +спогади про американські фільми-горорні апокаліпсиси докупи). На мій смака єдиним фальшивим персонажем стала Соня, але то таке. Трохи ціпляли око "тахікардійний погляд" та "навдаку". Але круто для дебюту, цікаво, читається легко.