What do you think?
Rate this book
Двоповня #1
Закони Невриди
Сотні небезпек. Два світи. Єдиний шлях додому
Понад 2000 років тому Велика Стіна розділила світ на звичний нам Зовнішній та Прихований.
У наш час дівчина, на ім’я Ріна, втікаючи від викрадача, опиняється в Прихованому світі, де в небі — два місяці, а люди мають дві душі: людську і звірину.
Ріна не довіряє нікому, кого тут зустрічає. Аби протистояти місцевим, вона укладає угоду із забороненими Темними Богами. Але отримана сила має ціну. Ріна мусить полювати на нечисть, ризикуючи і своєю таємницею, і життям.
Чи зможе вона встигнути повернутися додому до того, як у небі згасне другий місяць, викрадач ув’язнить її, а Прихований світ розірвуть на частини ікла нечисті або охоплять полум’я бунтів? І, головне, допоки не впаде Велика Стіна, що стримує людей із Зовнішнього світу від розв’язання нової війни з двоєдушниками?
Понад 2000 років тому Велика Стіна розділила світ на звичний нам Зовнішній та Прихований.
У наш час дівчина, на ім’я Ріна, втікаючи від викрадача, опиняється в Прихованому світі, де в небі — два місяці, а люди мають дві душі: людську і звірину.
Ріна не довіряє нікому, кого тут зустрічає. Аби протистояти місцевим, вона укладає угоду із забороненими Темними Богами. Але отримана сила має ціну. Ріна мусить полювати на нечисть, ризикуючи і своєю таємницею, і життям.
Чи зможе вона встигнути повернутися додому до того, як у небі згасне другий місяць, викрадач ув’язнить її, а Прихований світ розірвуть на частини ікла нечисті або охоплять полум’я бунтів? І, головне, допоки не впаде Велика Стіна, що стримує людей із Зовнішнього світу від розв’язання нової війни з двоєдушниками?
480 pages, Hardcover
First published December 2, 2024
31 people are currently reading
515 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 116 reviews
December 19, 2024
Ох, ну що ж, це було доволі цікаве, хоч і дещо нерівномірне читання. Загалом, якщо підсумувати свої враження, то книжка мені сподобалася, хоч я і маю з нею декілька проблем. Але про все по порядку.
Отже, "Двоповня" це історія Ріни Безрідної, яка тікаючи від свого колишнього, який викрав, погрожував та сексуально домагався її, потрапляє у світ Підмісячної імперії, населений дводушниками, їхніми рабами та різноманітною хтонню. Брама між Зовнішнім та Прихованим світами відкривається лише раз у місяць, у ніч двоповні, тому Ріна змушена залишитися у цьому світі, де на неї полюють абюзивний екс, кровожерлива нечисть та і загалом, де однодушників всі сприймають за ворогів, а її прибуття - за дуже поганий передвісник.
Дівчина потрапляє в маєток князя Невриди - Івейла, де залишається під його захистом та знайомиться з його дітьми: наслідним князем Севастіаном та княжною Лією та їхнім другом - старшим субординатом Феланом. Ріна знайомиться з цим новим світом, його звичаями та законами, укладає різноманітні угоди, щоб вберегти свої життя та очікує на двоповню та таємничого незнайомця, який врятував їй життя та дав клятву провести її через Браму назад у її світ.
Перша половина цієї історії, не дивлячись на доволі динамічний початок, тягнулася для мене доволі довго та повільно. Ми якось ніби застрягли у Вовчому маєтку і топталися там на місці. Я вже збилася трохи з ліку, але під кінець першого тому Ріна перебуває у Прихованому світі вже декілька місяців (здається від чотирьох до шести) і це добряче охолодило динаміку історії та і загалом складалося враження, що не дуже їй і хочеться додому. Також історія страждала на відверті інфодампи, якими авторка ніби намагалася пояснити свій світ, що виходило не дуже вдало. Мені здається, тут багато речей працювало б краще, якби їх не намагалися пояснити за допомогою або прив'язати до нашого світу. Звідси випливає і моя друга велика проблема з Двоповнею - мені дуже не подобалися більшість відсилок до реального світу, які постійно висмикували мене з історії та руйнували атмосферу. Ну бо в один момент я читаю про маєток двоєдушників, хтонь, а тут Ріна відразу згадує про більшовиків, які розстріляли російську царську сім'ю і мені якось вже зовсім не прикольно, ну бо для чого? Коли мені намагалися пояснити двоєдушництво науково, через дослідження ДНК, я вже була близька до того, щоб закинути цю книжку, бо це було дуже непереконливе натягування сови на глобус і знову ж таки - для чого?
Ще я зовсім не розуміла, за яким принципом тут працюють відсилки. Бо про щось нам натякали доволі завуальовано.
Якщо я правильно зрозуміла, то Ріна у нас родом з сучасної України, бо робить відсилку до Марусі Чурай, каже, що в її країні якраз узаконюють одностатеві партнерства і ще там є оцей момент "Спочатку дівчині вдавалося переконувати себе в тому, ніби то був лишень застряглий у голові мотив, але спів ставав усе гучнішим і тепер розлунював над полями, наче тривожний сигнал над атакованим ракетами містом." Ну тобто, Ріна своя, під шахедами та ракетами в підвалі чи коридорі сиділа. Але ми не назвемо Україну, ну бо тому що. Але США, СРСР та Російську імерію назвемо.
Далі аналогічно, у нас буде дуже конкретна фраза із відсилкою "Почувся сміх неподалік: під бадьорі звуки композиції, що підозріло нагадувала "Інфернальний галоп" з оперети "Орфей у пеклі" зовнішньосвітнього композитора Жака Оффенбаха."
Але в іншому моменті ми чомусь зробимо отак завуальовано "І, у такт мелодії, старої й протяжної, місце якій було під склепінням готичного замку божевільного графа, що жив за сотні років до народження Ріни, блискавки спалахували знову й знову." Ну тобто, всім зрозуміло, що відсилка до графа Дракули. Чому ми в одних місцях тоді все вказуємо в деталях, а в інших щось десь на пальцях розказуємо?
Найгіршою для мене стала відсилка на певного Річарда Гренвілла із "Королівського генерала", бо я так і не зрозуміла, що вона мала означати. Я гуглила з усіх сил і ніби знайшла якогось Richard Grenvill, який мав якісь справи з іспанцями у 16 столітті і теоретично вписується в контекст, але в українській вікіпедії він транслітерується як Річард Гравіл. Але навіть почитавши про нього у вікіпедії, я не зрозуміла, що Корвін мав на увазі посилаючись на нього. І чому ' із "Королівського генерала" було сформульовано так, ніби це якийсь фільм чи книжка і Річар Гренвілл це їхній персонаж? Чому тут не було зносок із якимось коротким поясненням? Одному богу відому. Але повторюся ще раз, отакі штуки добряче висмикували мене з історії та не давали зануритися в неї та насолоджуватися сповна.
На щастя, десь з другої половини книжки авторка нарешті зосередилася на історії, яку хотіла розповісти і все стало набагато краще. Для мене особисто, поворотними стали розділи "Велике Полювання" та "Моє ім'я Фанні", бо тут нарешті загострилися ставки, історія стала жорсткішою і реальнішою. Ріна наробила помилок і мусила зіткнутися з наслідками своїх дій. Мені сподобалося, як нам показали, що не дивлячись на добре серце та хороші наміри дівчини, вона теж може відчувати страх за себе і не завжди турбота про інших переважить над інстинктом самозбереження. Ріну нам показали далеко не ідеальною і саме на цьому моменті я її нарешті полюбила. І якщо вже говорити про Ріну, то загалом мені подобається, як написана ця персонажка. Її імпульсивність, трохи погорди, почуття гумору та недовірливість мені дуже імпонували. Вона цікава персонажка і, як на мене, у неї багатий потенціал для розвитку, тому цікаво буде побачити, як авторка розкриватиме її у наступних частинах. Той майже паралізуюючий страх, який вона відчувала до Натаїра був чудово показаний, а сам Натаїр слугував чудовим антагоністом, бо вся нечисть Прихованого світу не може викликати такого жаху, як одержимий чоловік, який хоче силою змусити тебе бути з ним. Жодної романтизації аб'юзу у цій історії теж не було, сподіваюся так і залишиться в майбутньому.
У Севастіана в другій частині теж якось більше проявилася сюжетна арка. Взагалі, я вважаю, що станом на зараз він найкраще прописаний персонаж в цій історії. Сюжетно він проходить крізь найбільшу кількість потрясінь і під кінець першого тому дійсно видно, що він вже не той Севастіан, якого ми зустрічаємо на початку. Мені дуже цікаво, як далі розвиватиметься його сюжетна арка.
Щодо Івейла то мені прям дуже цікаві його мотиви щодо Ріни, бо я чомусь ні на секунду не вірю в те, що він у неї закоханий. Швидше за все, він знає про неї те, про що здогадався Орнітолог, коли почув її справжнє ім'я і хоче це використати на свою користь.
Лія не особливо мене зачепила, хоча її вчинок вкінці заради брата сподобався. У ній явно є залізний стержень і якась передісторія, але в цій частині її не надто розкрили, тому сподіваюся на наступну.
Загалом мені сподобалося оця їхня дивна сімейка (+Фелан), частиною якої Ріна мимоволі стала і як вибудовувалися стосунки між усіма. Це той рідкісний випадок, коли всі персонажі мають якусь свою окрему динаміку і це робить їх дуже реальними в моїх очах і змушує за них переживати.
Тепер про нашу пташку Корвіна, який таки підкупив мене, хоч і не відразу. Мушу сказати, що мені дуже сподобалося, як нам представили Корвіна. Він очевидно майбутній любовний інтерес доя Ріни, але тут не було таких ненависних мені 'він був найгарнішим/найгарячішим/найпривабливішим чоловіком з усіх, кого бачила головна героїня'. Нормалізуйте, будь ласка, прописувати чим саме персонажі привабливі, а не насильно згодовувати читачам їхню привабливість з першого ж речення. Корвін не відразу мене підкупив і саме це мені сподобалося! Мені ніби дали час подумати чи працює на мене його шарм і він на мене спрацював! Взагалі-то, нічого дивного, трикстери, несерйозні на перший погляд, але набагато хитріші, ніж може здатися, персонажі - це максимально мій типаж. Тому Корвін з його цитуваннями Шекспіра, жартами та підколками таки запав мені в серце.
Ще мені дуже сподобалося, як неквапно вибудовуються їхні стосунки з Ріною. Вона йому, цілком обґрунтовано, не довіряє, але помаленьку симпатія прокльовується і за цим дуже приємно спостерігати. От коли Корвін та Ріна підколюють одне одного відсилками до нашого світу - це гарно, це мені подобається 😌 ( окрім відсилки до Річарда Гренвілла, звісно, це непростимий кримінал, бо я її не зрозуміла 😤). Взагалі остаточно як потенційну пару мені їх продала сцена про "Словник панства Зовнішнього світу". У них обох таке всрате почуття гумору, якраз як я люблю ❤️
Ну що ще залишилося сказати, останній розділ це просто розйоб. Здається всю динаміку з першої половини історії авторка приберегла саме для нього, бо там НЕСЕТЬСЯ з усіх боків. Як тепер чекати на продовження - без поняття, але добре що воно вже написане і має вийти наступного року. Я дуже чекаю.
Загалом це хороший дебют, не дивлячись на якісь його недоліки. Мені завжди в усіх історіях найважливіші персонажі, тому якщо вони мені сподобалися, я готова простити авторам майже все інше (якщо десь є якісь недопрацювання). Так і тут - персонажі класні та й історія, коли авторка нарешті зосередилася на ній, теж цікава, тому буду читати далі.
P.S. Ріну стабільно уявляла з обличчям пані авторки з її відео і навіть Корвіна, на початках, було кумедно 😁
Отже, "Двоповня" це історія Ріни Безрідної, яка тікаючи від свого колишнього, який викрав, погрожував та сексуально домагався її, потрапляє у світ Підмісячної імперії, населений дводушниками, їхніми рабами та різноманітною хтонню. Брама між Зовнішнім та Прихованим світами відкривається лише раз у місяць, у ніч двоповні, тому Ріна змушена залишитися у цьому світі, де на неї полюють абюзивний екс, кровожерлива нечисть та і загалом, де однодушників всі сприймають за ворогів, а її прибуття - за дуже поганий передвісник.
Дівчина потрапляє в маєток князя Невриди - Івейла, де залишається під його захистом та знайомиться з його дітьми: наслідним князем Севастіаном та княжною Лією та їхнім другом - старшим субординатом Феланом. Ріна знайомиться з цим новим світом, його звичаями та законами, укладає різноманітні угоди, щоб вберегти свої життя та очікує на двоповню та таємничого незнайомця, який врятував їй життя та дав клятву провести її через Браму назад у її світ.
Перша половина цієї історії, не дивлячись на доволі динамічний початок, тягнулася для мене доволі довго та повільно. Ми якось ніби застрягли у Вовчому маєтку і топталися там на місці. Я вже збилася трохи з ліку, але під кінець першого тому Ріна перебуває у Прихованому світі вже декілька місяців (здається від чотирьох до шести) і це добряче охолодило динаміку історії та і загалом складалося враження, що не дуже їй і хочеться додому. Також історія страждала на відверті інфодампи, якими авторка ніби намагалася пояснити свій світ, що виходило не дуже вдало. Мені здається, тут багато речей працювало б краще, якби їх не намагалися пояснити за допомогою або прив'язати до нашого світу. Звідси випливає і моя друга велика проблема з Двоповнею - мені дуже не подобалися більшість відсилок до реального світу, які постійно висмикували мене з історії та руйнували атмосферу. Ну бо в один момент я читаю про маєток двоєдушників, хтонь, а тут Ріна відразу згадує про більшовиків, які розстріляли російську царську сім'ю і мені якось вже зовсім не прикольно, ну бо для чого? Коли мені намагалися пояснити двоєдушництво науково, через дослідження ДНК, я вже була близька до того, щоб закинути цю книжку, бо це було дуже непереконливе натягування сови на глобус і знову ж таки - для чого?
Ще я зовсім не розуміла, за яким принципом тут працюють відсилки. Бо про щось нам натякали доволі завуальовано.
Якщо я правильно зрозуміла, то Ріна у нас родом з сучасної України, бо робить відсилку до Марусі Чурай, каже, що в її країні якраз узаконюють одностатеві партнерства і ще там є оцей момент "Спочатку дівчині вдавалося переконувати себе в тому, ніби то був лишень застряглий у голові мотив, але спів ставав усе гучнішим і тепер розлунював над полями, наче тривожний сигнал над атакованим ракетами містом." Ну тобто, Ріна своя, під шахедами та ракетами в підвалі чи коридорі сиділа. Але ми не назвемо Україну, ну бо тому що. Але США, СРСР та Російську імерію назвемо.
Далі аналогічно, у нас буде дуже конкретна фраза із відсилкою "Почувся сміх неподалік: під бадьорі звуки композиції, що підозріло нагадувала "Інфернальний галоп" з оперети "Орфей у пеклі" зовнішньосвітнього композитора Жака Оффенбаха."
Але в іншому моменті ми чомусь зробимо отак завуальовано "І, у такт мелодії, старої й протяжної, місце якій було під склепінням готичного замку божевільного графа, що жив за сотні років до народження Ріни, блискавки спалахували знову й знову." Ну тобто, всім зрозуміло, що відсилка до графа Дракули. Чому ми в одних місцях тоді все вказуємо в деталях, а в інших щось десь на пальцях розказуємо?
Найгіршою для мене стала відсилка на певного Річарда Гренвілла із "Королівського генерала", бо я так і не зрозуміла, що вона мала означати. Я гуглила з усіх сил і ніби знайшла якогось Richard Grenvill, який мав якісь справи з іспанцями у 16 столітті і теоретично вписується в контекст, але в українській вікіпедії він транслітерується як Річард Гравіл. Але навіть почитавши про нього у вікіпедії, я не зрозуміла, що Корвін мав на увазі посилаючись на нього. І чому ' із "Королівського генерала" було сформульовано так, ніби це якийсь фільм чи книжка і Річар Гренвілл це їхній персонаж? Чому тут не було зносок із якимось коротким поясненням? Одному богу відому. Але повторюся ще раз, отакі штуки добряче висмикували мене з історії та не давали зануритися в неї та насолоджуватися сповна.
На щастя, десь з другої половини книжки авторка нарешті зосередилася на історії, яку хотіла розповісти і все стало набагато краще. Для мене особисто, поворотними стали розділи "Велике Полювання" та "Моє ім'я Фанні", бо тут нарешті загострилися ставки, історія стала жорсткішою і реальнішою. Ріна наробила помилок і мусила зіткнутися з наслідками своїх дій. Мені сподобалося, як нам показали, що не дивлячись на добре серце та хороші наміри дівчини, вона теж може відчувати страх за себе і не завжди турбота про інших переважить над інстинктом самозбереження. Ріну нам показали далеко не ідеальною і саме на цьому моменті я її нарешті полюбила. І якщо вже говорити про Ріну, то загалом мені подобається, як написана ця персонажка. Її імпульсивність, трохи погорди, почуття гумору та недовірливість мені дуже імпонували. Вона цікава персонажка і, як на мене, у неї багатий потенціал для розвитку, тому цікаво буде побачити, як авторка розкриватиме її у наступних частинах. Той майже паралізуюючий страх, який вона відчувала до Натаїра був чудово показаний, а сам Натаїр слугував чудовим антагоністом, бо вся нечисть Прихованого світу не може викликати такого жаху, як одержимий чоловік, який хоче силою змусити тебе бути з ним. Жодної романтизації аб'юзу у цій історії теж не було, сподіваюся так і залишиться в майбутньому.
У Севастіана в другій частині теж якось більше проявилася сюжетна арка. Взагалі, я вважаю, що станом на зараз він найкраще прописаний персонаж в цій історії. Сюжетно він проходить крізь найбільшу кількість потрясінь і під кінець першого тому дійсно видно, що він вже не той Севастіан, якого ми зустрічаємо на початку. Мені дуже цікаво, як далі розвиватиметься його сюжетна арка.
Щодо Івейла то мені прям дуже цікаві його мотиви щодо Ріни, бо я чомусь ні на секунду не вірю в те, що він у неї закоханий. Швидше за все, він знає про неї те, про що здогадався Орнітолог, коли почув її справжнє ім'я і хоче це використати на свою користь.
Лія не особливо мене зачепила, хоча її вчинок вкінці заради брата сподобався. У ній явно є залізний стержень і якась передісторія, але в цій частині її не надто розкрили, тому сподіваюся на наступну.
Загалом мені сподобалося оця їхня дивна сімейка (+Фелан), частиною якої Ріна мимоволі стала і як вибудовувалися стосунки між усіма. Це той рідкісний випадок, коли всі персонажі мають якусь свою окрему динаміку і це робить їх дуже реальними в моїх очах і змушує за них переживати.
Тепер про нашу пташку Корвіна, який таки підкупив мене, хоч і не відразу. Мушу сказати, що мені дуже сподобалося, як нам представили Корвіна. Він очевидно майбутній любовний інтерес доя Ріни, але тут не було таких ненависних мені 'він був найгарнішим/найгарячішим/найпривабливішим чоловіком з усіх, кого бачила головна героїня'. Нормалізуйте, будь ласка, прописувати чим саме персонажі привабливі, а не насильно згодовувати читачам їхню привабливість з першого ж речення. Корвін не відразу мене підкупив і саме це мені сподобалося! Мені ніби дали час подумати чи працює на мене його шарм і він на мене спрацював! Взагалі-то, нічого дивного, трикстери, несерйозні на перший погляд, але набагато хитріші, ніж може здатися, персонажі - це максимально мій типаж. Тому Корвін з його цитуваннями Шекспіра, жартами та підколками таки запав мені в серце.
Ще мені дуже сподобалося, як неквапно вибудовуються їхні стосунки з Ріною. Вона йому, цілком обґрунтовано, не довіряє, але помаленьку симпатія прокльовується і за цим дуже приємно спостерігати. От коли Корвін та Ріна підколюють одне одного відсилками до нашого світу - це гарно, це мені подобається 😌 ( окрім відсилки до Річарда Гренвілла, звісно, це непростимий кримінал, бо я її не зрозуміла 😤). Взагалі остаточно як потенційну пару мені їх продала сцена про "Словник панства Зовнішнього світу". У них обох таке всрате почуття гумору, якраз як я люблю ❤️
Ну що ще залишилося сказати, останній розділ це просто розйоб. Здається всю динаміку з першої половини історії авторка приберегла саме для нього, бо там НЕСЕТЬСЯ з усіх боків. Як тепер чекати на продовження - без поняття, але добре що воно вже написане і має вийти наступного року. Я дуже чекаю.
Загалом це хороший дебют, не дивлячись на якісь його недоліки. Мені завжди в усіх історіях найважливіші персонажі, тому якщо вони мені сподобалися, я готова простити авторам майже все інше (якщо десь є якісь недопрацювання). Так і тут - персонажі класні та й історія, коли авторка нарешті зосередилася на ній, теж цікава, тому буду читати далі.
P.S. Ріну стабільно уявляла з обличчям пані авторки з її відео і навіть Корвіна, на початках, було кумедно 😁
December 17, 2024
Я чекав на цю книгу з того дня, коли вперше побачив Тік Ток авторки. Всі мої очікування виправдилися. Неймовірно шикарно.
Терміново потрібно продовження.
Сподіваюся у авторки лишилися лише приємні спогади про Харків після сьогоднішньої зустрічі. Це була просто неймовірна весела та захоплива година. З нетерпінням буду чекати наступної зустрічі
Терміново потрібно продовження.
Сподіваюся у авторки лишилися лише приємні спогади про Харків після сьогоднішньої зустрічі. Це була просто неймовірна весела та захоплива година. З нетерпінням буду чекати наступної зустрічі
September 13, 2025
Upd: у мене змішані відчуття після того, як авторка прийшла у коментарі під моїм відгуком (і загалом під відгуки інших читачів) і почала доводити, що опис головної персонажки у книзі є. Я спеціально перечитала перший розділ, як вона зазначила, тож знайшла там опис кольору очей поруч з темою зґвалтування. Цікаво, чому б не запам’ятати цей неймовірний опис, подано на блюдечку:)) Коротке волосся + сині очі для мене це все одно не опис персонажки, а писала я не лише про зовнішнє, Катерино. Після цієї ситуації я вирішила, що подальші книги цієї авторки не читатиму. Бо цим відгуком я намагалася похвалити українське, знайти якнайбільше хорошого, щоб більше людей читали, хоча книжка така, що з 17- ти людей у нашому клубі її змогли дочитати лиш троє. Решта закинули і продали свої примірники
А тепер відгук у початковому варіанті:
Мені більше сподобалось, аніж не сподобалось.
Моментами нагадувало ДШІТ, але це зовсім не заважало, бо загалом було цікаво читати від початку й до кінця: багато подій, персонажів. Інколи незрозуміло було для чого був написаний той чи інший розділ, трохи налито води в сюжет, але книга зовсім не погана, я точно хочу читати продовження.
Переказувати сюжету не буду, лиш скажу, що він був дещо сумбурним, особливо на початку книги. Здавалося, ніби авторка хоче впхати все і зразу, тому було відчуття, що все навалилося на купу.
Головна героїня — повна амеба:)) та й загалом із персонажів зацікавив лиш Корвін (Різенд + Кардан в одному лиці). Чому над нею так всі літали і здували пилинки ми в цій частині не дізналися, тому очікую розкриття теми в наступних.
Та й загалом, дуже багато гілок, які авторка нам відкрила і не закрила. Це трохи бісило, але й створило інтригу дочекатися продовження історії.
Було багато описів, але ми так і не дізналися, як виглядають наші персонажі. Памʼятаю лиш, що Ріна коротковолоса, а в Лії сірі очі) персонажі не дуже розкриті загалом
Вголос прокричала, коли мої думки, що «брауні» — це чорношкірі люди, справдились:) Расизм по-українськи))
Ще з мінусів — тричі згадка про рашку. І насправді вони там були ні до складу, ні до ладу для мене. Питання: для чого?
Найбільше не сподобалось — відсутність редактора і коректора, що є нормою для книг від КСД. «Я же сказав», «стираючи лапи о каміння» — могли б вже це прибрати при єдиній вичитці тексту. Так само, як і повтор початку речень «Ріна Ріна Ріна», «Лія Вона Лія Вона». Тут без претензій до авторки, більше камінь в город видавництву.
Підсумовуючи, я отримала насолоду від читання, але очікую більш динамічного та чіткого продовження. Однозначно залишаю книжку на своїх поличках і рекомендую до прочитання
А тепер відгук у початковому варіанті:
Мені більше сподобалось, аніж не сподобалось.
Моментами нагадувало ДШІТ, але це зовсім не заважало, бо загалом було цікаво читати від початку й до кінця: багато подій, персонажів. Інколи незрозуміло було для чого був написаний той чи інший розділ, трохи налито води в сюжет, але книга зовсім не погана, я точно хочу читати продовження.
Переказувати сюжету не буду, лиш скажу, що він був дещо сумбурним, особливо на початку книги. Здавалося, ніби авторка хоче впхати все і зразу, тому було відчуття, що все навалилося на купу.
Головна героїня — повна амеба:)) та й загалом із персонажів зацікавив лиш Корвін (Різенд + Кардан в одному лиці). Чому над нею так всі літали і здували пилинки ми в цій частині не дізналися, тому очікую розкриття теми в наступних.
Та й загалом, дуже багато гілок, які авторка нам відкрила і не закрила. Це трохи бісило, але й створило інтригу дочекатися продовження історії.
Було багато описів, але ми так і не дізналися, як виглядають наші персонажі. Памʼятаю лиш, що Ріна коротковолоса, а в Лії сірі очі) персонажі не дуже розкриті загалом
Вголос прокричала, коли мої думки, що «брауні» — це чорношкірі люди, справдились:) Расизм по-українськи))
Ще з мінусів — тричі згадка про рашку. І насправді вони там були ні до складу, ні до ладу для мене. Питання: для чого?
Найбільше не сподобалось — відсутність редактора і коректора, що є нормою для книг від КСД. «Я же сказав», «стираючи лапи о каміння» — могли б вже це прибрати при єдиній вичитці тексту. Так само, як і повтор початку речень «Ріна Ріна Ріна», «Лія Вона Лія Вона». Тут без претензій до авторки, більше камінь в город видавництву.
Підсумовуючи, я отримала насолоду від читання, але очікую більш динамічного та чіткого продовження. Однозначно залишаю книжку на своїх поличках і рекомендую до прочитання
December 25, 2024
Не склалося
Текст сприймається важко. Коли читаю, люблю уявляти події як фільм, але тут сцени нагадують порізану кінострічку. Ось персонажі стоять у холі, а за мить опиняються біля крісла - без пояснення, як вони там опинилися. Незрозуміло, хто куди рухається, хто що бере чи робить. Це страшенно заважало сприйняттю історії.
70% позаду... а хто така Ріна?
Скільки їй років? Як вона виглядає? Де її батьки? Чи навчалась десь? Що вміє робити? Хоча б якась інформація про її особистість, бодай спогад, одна малесенька розмова з людьми, у яких вона місяцями живе... 340 сторінок, а все, що є, - це коротке волосся та факт існування бабусі.
Чи потрібна якась спеціальна література перед початком читання? Я б могла обійтись від постійного пошуку про епоху едвардіанців, хто такий Тюр або чим відома Агнеса Сорель, про яку саму картину Едмунда Блера Лейтона йдеться, "Човен" Матісса, Ка Де Бо і величезна кількість інших відсилок. На жаль, це не ті факти, які зустрічаються мені щодня, і я б чудово жила без них далі, зберегла б собі час і не доводилося б шукати, що авторка хотіла цим сказати.
Книжку я все-таки дочитала, і останні 100 сторінок виявилися найкращими. Можливо мене б зацікавив цей світ і історія, якби головної героїні і "зовнішнього" світу не існувало або в них був би хоч якийсь сенс.
Текст сприймається важко. Коли читаю, люблю уявляти події як фільм, але тут сцени нагадують порізану кінострічку. Ось персонажі стоять у холі, а за мить опиняються біля крісла - без пояснення, як вони там опинилися. Незрозуміло, хто куди рухається, хто що бере чи робить. Це страшенно заважало сприйняттю історії.
70% позаду... а хто така Ріна?
Скільки їй років? Як вона виглядає? Де її батьки? Чи навчалась десь? Що вміє робити? Хоча б якась інформація про її особистість, бодай спогад, одна малесенька розмова з людьми, у яких вона місяцями живе... 340 сторінок, а все, що є, - це коротке волосся та факт існування бабусі.
Чи потрібна якась спеціальна література перед початком читання? Я б могла обійтись від постійного пошуку про епоху едвардіанців, хто такий Тюр або чим відома Агнеса Сорель, про яку саму картину Едмунда Блера Лейтона йдеться, "Човен" Матісса, Ка Де Бо і величезна кількість інших відсилок. На жаль, це не ті факти, які зустрічаються мені щодня, і я б чудово жила без них далі, зберегла б собі час і не доводилося б шукати, що авторка хотіла цим сказати.
Книжку я все-таки дочитала, і останні 100 сторінок виявилися найкращими. Можливо мене б зацікавив цей світ і історія, якби головної героїні і "зовнішнього" світу не існувало або в них був би хоч якийсь сенс.
December 31, 2024
Це було однозначно цікаво. Чомусь книга не затягнула мене в свій сюжет так, щоб хотілось читати і не відкладати (в основному, саме через це 4 ставлю), але при цьому мені нема за що її критикувати.
Герої цікаві, живі (не ідеально вилизані, роблять людські дурні вчинки). Подобається, що це абсолютно не роментезі, але при цьому є романтична складова (він закохується першим 🥰), а героїня вся така не вдупляє 😆 обожнюю))
При цьому багато уваги приділяється світоустрою, політичним зв’язкам 🤌🏻
Коротше, чекаю другу з нетерпінням і вірю, що там буде ще цікавіше ❤️🔥
Герої цікаві, живі (не ідеально вилизані, роблять людські дурні вчинки). Подобається, що це абсолютно не роментезі, але при цьому є романтична складова (він закохується першим 🥰), а героїня вся така не вдупляє 😆 обожнюю))
При цьому багато уваги приділяється світоустрою, політичним зв’язкам 🤌🏻
Коротше, чекаю другу з нетерпінням і вірю, що там буде ще цікавіше ❤️🔥
January 9, 2025
Походу ми всі читаємо якусь різну книжку
February 28, 2025
Зрештою книга сподобалася.
Мало знайома з українським сучасним фентезі і якби не книжковий клуб від Літосвіти, то, можливо, й не прочитала б. І дарма, бо історія варта читання.
Моя оцінка між 4 та 5.
Сподобався сюжет, сподобалося як авторка з любов'ю підійшла до творення світу Невриди — це вбачається. Від деяких своїх прискіпувань та питань про закони Невриди, світоустрій, хтонь та інше можу відмахнутися, бо це перша книга з трилогії і не мудро судити про частину не бачачи цілого. Можливо, на багато питань відповіді знайдуться у наступних книгах.
Сподобалося, що очікувати другу частину вже недовго — 10 березня обіцяють в продажу. А там, сподіваюся, і третя не забариться.
Не сподобалося:
Враження, що редактор(и) не долюбили книгу. Є проблеми з синтаксисом, вживанням деяких слів. Бісило, що у коників то ратиці, то копита, то знов ратиці. У коней копита. І коли читала про оті ратиці було бажаннячко хрюкнути, рохкати, але дівчина я пристойна, тому просто волала на весь голос. І це тільки один приклад, а їх набереться чималенько.
Добре, що є сноски з поясненнями назв вйськових здебільшого, але мені не вистачило пояснень на деякі алюзії, людей чи подій. Вибачайте, не знаток Шекспіра та класичної англійської літератури.
Не дуже сподобалися відсилки до нашого світу, але це суб'єктивно — мій особисто нелюбимий троп в потраплянні, не люблю міжсвітову колаборацію нашого світу та фентезійного. Я адептка відокремлення мух від котлет.
Не дуже сподобалася нерівномірна динаміка. Спочатку тягнемо-потягнемо, а потім десь зсередини пішло жвавіше, цікавіше. Розумію нащо так зроблено, але темп останньої глави зовсім дахозривальний. Навіть, подумую, а чи не перечитати її. Це ніби мені дали калейдоскоп, але хвильки роздивитися візерунок не дали — все крутили і крутили. Так і події змінювалися з шаленою швидкістю, не встигаєш ні сприйняти, ні порефлексувати, ні повспівчувати. Була тільки одна емоція — ну вмерли і вмерли.
Іноді бісила Ріна, хоча спочатку і сподобалася, як врівноважена вдумлива дівчина. Через це уявляла її більш зрілою і тому її дії далі бісили, трішки не стикувалося початкове уявлення про неї з подальшим. Але коли нарешті побачила вік Ріни, то більшість прискіпок самознищилися і все стало більш органічним.
Особистий мінус — це постійне куріння Ріни, бізнес на сигаретах та куріння загалом. Це суб'єктивна невподобайка, що тут вже зробиш.
Не сподоба��ося ставлення Ріни до договорів та дотримання свого слова загалом. Коли їй треба, вона готова на все, на всі умови, попереджань не слухаємо. Отримала. І починається відмахування: не хочу/не буду те робити, давай іншим разом, може не зараз тощо. З Вершниками теж бісяче. Та зупинись, спитай: Хлопці, а що вам від мене треба? Нащо я вам? Нє, це не наш метод, краще тупо від них бігати, хоча вони й не занадто старалися упіймати. А раптом вони хочуть пояснити, як тепер користуватися силою, яку подарувала Морана, і яку ти ж сама просила. Але так, можливо, не трапилася більшість з того, що сталося.
Багато написала про невподобайки, десь суб'єктивні, десь об' єктивні, але це не змінює загальне враження від історії. Вона сподобалася. От забула сказати: особиста величезна вподобайка Корвіну, тут прям бінго по герою — все як полюбляю. З цікавістю продовжу читання наступної частини. Маю багато теорій щодо подальшого розвитку сюжету, деталей та героїв — цікаво подивитися, які рушниці вистрілять, а які так і залишаться висіти на стіні.
Дякую авторці за Невриду, за героїв, які і біісили, і смішили, і розчулили (реверанс в бік Фанні та Карліна), але не залишили байдужими. Дякую за цікаву мандрівку сторінками українського фентезі.
А майбутнім читачам бажаю не зважати на відгуки інших, а читати і робити власні висновки, бо література суб'єктивна.
Мало знайома з українським сучасним фентезі і якби не книжковий клуб від Літосвіти, то, можливо, й не прочитала б. І дарма, бо історія варта читання.
Моя оцінка між 4 та 5.
Сподобався сюжет, сподобалося як авторка з любов'ю підійшла до творення світу Невриди — це вбачається. Від деяких своїх прискіпувань та питань про закони Невриди, світоустрій, хтонь та інше можу відмахнутися, бо це перша книга з трилогії і не мудро судити про частину не бачачи цілого. Можливо, на багато питань відповіді знайдуться у наступних книгах.
Сподобалося, що очікувати другу частину вже недовго — 10 березня обіцяють в продажу. А там, сподіваюся, і третя не забариться.
Не сподобалося:
Враження, що редактор(и) не долюбили книгу. Є проблеми з синтаксисом, вживанням деяких слів. Бісило, що у коників то ратиці, то копита, то знов ратиці. У коней копита. І коли читала про оті ратиці було бажаннячко хрюкнути, рохкати, але дівчина я пристойна, тому просто волала на весь голос. І це тільки один приклад, а їх набереться чималенько.
Добре, що є сноски з поясненнями назв вйськових здебільшого, але мені не вистачило пояснень на деякі алюзії, людей чи подій. Вибачайте, не знаток Шекспіра та класичної англійської літератури.
Не дуже сподобалися відсилки до нашого світу, але це суб'єктивно — мій особисто нелюбимий троп в потраплянні, не люблю міжсвітову колаборацію нашого світу та фентезійного. Я адептка відокремлення мух від котлет.
Не дуже сподобалася нерівномірна динаміка. Спочатку тягнемо-потягнемо, а потім десь зсередини пішло жвавіше, цікавіше. Розумію нащо так зроблено, але темп останньої глави зовсім дахозривальний. Навіть, подумую, а чи не перечитати її. Це ніби мені дали калейдоскоп, але хвильки роздивитися візерунок не дали — все крутили і крутили. Так і події змінювалися з шаленою швидкістю, не встигаєш ні сприйняти, ні порефлексувати, ні повспівчувати. Була тільки одна емоція — ну вмерли і вмерли.
Іноді бісила Ріна, хоча спочатку і сподобалася, як врівноважена вдумлива дівчина. Через це уявляла її більш зрілою і тому її дії далі бісили, трішки не стикувалося початкове уявлення про неї з подальшим. Але коли нарешті побачила вік Ріни, то більшість прискіпок самознищилися і все стало більш органічним.
Особистий мінус — це постійне куріння Ріни, бізнес на сигаретах та куріння загалом. Це суб'єктивна невподобайка, що тут вже зробиш.
Не сподоба��ося ставлення Ріни до договорів та дотримання свого слова загалом. Коли їй треба, вона готова на все, на всі умови, попереджань не слухаємо. Отримала. І починається відмахування: не хочу/не буду те робити, давай іншим разом, може не зараз тощо. З Вершниками теж бісяче. Та зупинись, спитай: Хлопці, а що вам від мене треба? Нащо я вам? Нє, це не наш метод, краще тупо від них бігати, хоча вони й не занадто старалися упіймати. А раптом вони хочуть пояснити, як тепер користуватися силою, яку подарувала Морана, і яку ти ж сама просила. Але так, можливо, не трапилася більшість з того, що сталося.
Багато написала про невподобайки, десь суб'єктивні, десь об' єктивні, але це не змінює загальне враження від історії. Вона сподобалася. От забула сказати: особиста величезна вподобайка Корвіну, тут прям бінго по герою — все як полюбляю. З цікавістю продовжу читання наступної частини. Маю багато теорій щодо подальшого розвитку сюжету, деталей та героїв — цікаво подивитися, які рушниці вистрілять, а які так і залишаться висіти на стіні.
Дякую авторці за Невриду, за героїв, які і біісили, і смішили, і розчулили (реверанс в бік Фанні та Карліна), але не залишили байдужими. Дякую за цікаву мандрівку сторінками українського фентезі.
А майбутнім читачам бажаю не зважати на відгуки інших, а читати і робити власні висновки, бо література суб'єктивна.
December 14, 2024
Історії про попаданок старі, як цей світ. Важко сказати скільки я їх прочитала.
Початок історії незвичайний, авторка кидає нас одразу у вир подій, де Ріна Безрідна намагається звільнитися від свого хлопця, що зв’язав її та утримував проти її волі. Звучить багатообіцяюче, правда? І поки Натаїра немає вдома, до дівчини приходить несподіване спасіння - незнайомець Івейл. Випускаючи деякі моменти, так Ріна потрапляє у Підмісячну імперію.
Там же вона стає «гостею» Івейла та його сім’ї. І тут, сюжет книги орієнтовно на 200 сторінок з 480 загрузає у Вовчому маєтку, де відбувається усе на світі, окрім якоїсь динаміки. На цьому моменті, я думала, що попрощаюся з книгою і цією історією загалом, але вирішила дати шанс.
Тому після того, як Ріна порушила закони Невриди та Підмісячної імперії, дівчину разом з сімейством Івейла викликають на прийом до імператора. Тут ми вже зустрічаємо якийсь розвиток подій, починає ставати цікавіше.
Є дуже цікавий персонаж князь Корвін. Він з’являється несподівано, заводить дружбу, то з Натаїром, то з Івейлом, може не послухати імператора, якого всі бояться, і звісно в нього є якийсь інтерес до Ріни.
Персонаж, який мене дійсно зачепив - це Лія, донька Івейла. В останньому моменті з її «нареченим», мені було так шкода дівчину, але ця її гордість, яка все ж взяла верх. Просто👏🏻
Севастіан- наслідний князь Невриди і за сумісництвом син Івейла, неоднозначний персонаж, але хороший, мені він теж сподобався.
Цікаво, що протягом 480 сторінок Ріна намагається потрапити у Зовнішній світ, але от незадача, весь час щось заважає.
Фінальна сцена - суцільний екшн. Правда, я трохи не зрозуміла, чому Ріна з Феланом бігли в одну сторону, а в кінці опинилися у Вовчому маєтку. Кінцівка мене дещо заінтригувала, тому я вирішила, що все таки продовжу цю серію.
За загальними враженнями, було відчуття, що я читаю переказ «Двору шипів і троянд». Але без любовної лінії, прив’язаності головної героїні до якогось любовного інтересу. Три князі імперії не могли поділити її, за Фейру боролися ж лише двоє)
Не зрозуміла історії з Морановою чаклункою, сподіваюся в наступних частинах це якось більше розкриється.
Вставка про Імператрицю була цікава, але якась сумбурна. Увага можливий спойлер: очі Ріни часто порівнювали з очима Імператриці, ніколи не згадувалася сім‘я Ріни,окрім бабусі, тому можливо Ріна була якось пов‘язана з цим світом раніше, тому за неї так б‘ються князі.
Моя оцінка, 3,5/5. Сумбурність тексту, деколи його затягнутість не давала мені повністю поринути в атмосферу Двоповні, хоча я дуже чекала на цю книгу і мала щодо неї багато очікувань.
Початок історії незвичайний, авторка кидає нас одразу у вир подій, де Ріна Безрідна намагається звільнитися від свого хлопця, що зв’язав її та утримував проти її волі. Звучить багатообіцяюче, правда? І поки Натаїра немає вдома, до дівчини приходить несподіване спасіння - незнайомець Івейл. Випускаючи деякі моменти, так Ріна потрапляє у Підмісячну імперію.
Там же вона стає «гостею» Івейла та його сім’ї. І тут, сюжет книги орієнтовно на 200 сторінок з 480 загрузає у Вовчому маєтку, де відбувається усе на світі, окрім якоїсь динаміки. На цьому моменті, я думала, що попрощаюся з книгою і цією історією загалом, але вирішила дати шанс.
Тому після того, як Ріна порушила закони Невриди та Підмісячної імперії, дівчину разом з сімейством Івейла викликають на прийом до імператора. Тут ми вже зустрічаємо якийсь розвиток подій, починає ставати цікавіше.
Є дуже цікавий персонаж князь Корвін. Він з’являється несподівано, заводить дружбу, то з Натаїром, то з Івейлом, може не послухати імператора, якого всі бояться, і звісно в нього є якийсь інтерес до Ріни.
Персонаж, який мене дійсно зачепив - це Лія, донька Івейла. В останньому моменті з її «нареченим», мені було так шкода дівчину, але ця її гордість, яка все ж взяла верх. Просто👏🏻
Севастіан- наслідний князь Невриди і за сумісництвом син Івейла, неоднозначний персонаж, але хороший, мені він теж сподобався.
Цікаво, що протягом 480 сторінок Ріна намагається потрапити у Зовнішній світ, але от незадача, весь час щось заважає.
Фінальна сцена - суцільний екшн. Правда, я трохи не зрозуміла, чому Ріна з Феланом бігли в одну сторону, а в кінці опинилися у Вовчому маєтку. Кінцівка мене дещо заінтригувала, тому я вирішила, що все таки продовжу цю серію.
За загальними враженнями, було відчуття, що я читаю переказ «Двору шипів і троянд». Але без любовної лінії, прив’язаності головної героїні до якогось любовного інтересу. Три князі імперії не могли поділити її, за Фейру боролися ж лише двоє)
Не зрозуміла історії з Морановою чаклункою, сподіваюся в наступних частинах це якось більше розкриється.
Вставка про Імператрицю була цікава, але якась сумбурна. Увага можливий спойлер: очі Ріни часто порівнювали з очима Імператриці, ніколи не згадувалася сім‘я Ріни,окрім бабусі, тому можливо Ріна була якось пов‘язана з цим світом раніше, тому за неї так б‘ються князі.
Моя оцінка, 3,5/5. Сумбурність тексту, деколи його затягнутість не давала мені повністю поринути в атмосферу Двоповні, хоча я дуже чекала на цю книгу і мала щодо неї багато очікувань.
December 4, 2024
Читати книгу за добу — це водночас насолода і покарання. Насолода, бо текст настільки захоплює, що не можеш зупинитися. Покарання — бо тепер треба довго чекати на продовження.
«Закони Невриди» — це саме той твір, яким я його і очікувала у всій його глибині та майстерності. Від авторки я, якщо чесно, іншого й не чекала: круто, епічно, захоплююче та непередбачувано. Так, певні моменти можуть трохи нагадати ДШІТ від Маас, але тут все набагато продуманіше та… без зайвого крінжу, особливо в любовних лініях.
Хоч зав’язкою історії і частково рушієм є любовна лінія, але не менш важливими стають інші теми, які глибоко проникають у сюжет. Це питання класової нерівності, яка розриває суспільство (зокрема і тема рабства), життя в імперії, де на чолі стоїть тиран, здатний зламати не лише систему, а й долі. Особливу роль грають релігія і фанатизм, що впливають на свідомість людей, а також політичні ігри, союзи і підступні інтриги, які плетуться так майстерно, що кожен крок може стати фатальним.
Персонажі тут — справжня магія. Вони настільки живі, що ти проживаєш із ними кожен момент: від аб’юзу з боку партнера до болісного адаптування в новому колективі чи світі. А трикстер? (Намагаюся не спойлерити😁) Ну, це просто любов! Він тут у своїй найкращій формі — веселий, хитрий, часом дратуючий, але неймовірно харизматичний. Проте не забувайте головного правила: не вірте нікому і не укладайте сумнівних угод. Хоча, здається, усі герої саме цим і грішать.
Ця книга змушує відчувати цілу гаму емоцій: ви будете співчувати, ненавидіти, закохуватися, зневажати, розуміти, схвалювати чи засуджувати. Але залишитися байдужим? Неможливо.
«Закони Невриди» — це історія, яка захоплює серце і тримає до останньої сторінки. І найкраще, що я можу сказати: я вже чекаю на продовження яке КСД анонсували вже на наступний рік. Сподіваюся, вони з цим не тягнутимуть до осені
«Закони Невриди» — це саме той твір, яким я його і очікувала у всій його глибині та майстерності. Від авторки я, якщо чесно, іншого й не чекала: круто, епічно, захоплююче та непередбачувано. Так, певні моменти можуть трохи нагадати ДШІТ від Маас, але тут все набагато продуманіше та… без зайвого крінжу, особливо в любовних лініях.
Хоч зав’язкою історії і частково рушієм є любовна лінія, але не менш важливими стають інші теми, які глибоко проникають у сюжет. Це питання класової нерівності, яка розриває суспільство (зокрема і тема рабства), життя в імперії, де на чолі стоїть тиран, здатний зламати не лише систему, а й долі. Особливу роль грають релігія і фанатизм, що впливають на свідомість людей, а також політичні ігри, союзи і підступні інтриги, які плетуться так майстерно, що кожен крок може стати фатальним.
Персонажі тут — справжня магія. Вони настільки живі, що ти проживаєш із ними кожен момент: від аб’юзу з боку партнера до болісного адаптування в новому колективі чи світі. А трикстер? (Намагаюся не спойлерити😁) Ну, це просто любов! Він тут у своїй найкращій формі — веселий, хитрий, часом дратуючий, але неймовірно харизматичний. Проте не забувайте головного правила: не вірте нікому і не укладайте сумнівних угод. Хоча, здається, усі герої саме цим і грішать.
Ця книга змушує відчувати цілу гаму емоцій: ви будете співчувати, ненавидіти, закохуватися, зневажати, розуміти, схвалювати чи засуджувати. Але залишитися байдужим? Неможливо.
«Закони Невриди» — це історія, яка захоплює серце і тримає до останньої сторінки. І найкраще, що я можу сказати: я вже чекаю на продовження яке КСД анонсували вже на наступний рік. Сподіваюся, вони з цим не тягнутимуть до осені
February 22, 2025
Історія цікава, але початок для мене був не зовсім логічний. Потім стало значно краще і під кінець я вже кайфувала від книжки і почала співпереживати героям. Кінцівка книжки інтригуюча, тому тепер з нетерпінням чекаю на наступну книгу цієї серії.
Read
May 26, 2025Не змогла дочитати. На мою субʼєктивну думку потребує доопрацювання редактора та коректора, бо дуже важко пробиратись крізь текст. Хоча ідея цікава
January 12, 2025
Я ніколи не читала таких книжок, які біситимуть мене більше не тим, що там відбувається, а переважно тим, як це написано.
⠀
ТУТ БУДЕ БАГАТО СПОЙЛЕРІВ
⠀
На «Двоповню» я бачила тільки захопливі відгуки, але, прочитавши, я так і не зрозуміла, що всім у ній подобається. Нелогічність, суперечності, багато недоречного чи кілька фраз між Корвіном і Ріною? Якби не Корвін, цю історію дійсно можна було б і не читати. Та й за усіма цими мінусами дуже важко побачити класну історію. Тільки початок і кінцівка – класні. А от усе інше…
⠀
Почнемо із головної героїні Ріни. Вона сипле порівняннями з книг, які прочитала (яких дофіга і трошки), при цьому надзвичайно тупа, ну і вести себе як бидло – невід’ємна її частина (а скільки їй років? та скажуть в кінці аж).
⠀
Таке відчуття, що авторка хотіла прописати дівчину як дуже розумну, але насправді це ніяк не відповідає дійсності. Те, що вона все постійно порівнює з книгами, постатями чи картинами, в більшості випадків виглядає ні в тин, ні в ворота. І, до речі, оповідь ведеться від 3 особи. Інколи це злітає з вуст героїні, а іноді це слова авторки.
⠀
Так, деякі відсилки хороші, вони мають сенс, а також є завуальованими – тобі приємно їх знаходити. А іноді це сказано в лоб – ти не розумієш для чого і який сенс вони несуть. Ніби аби були.
⠀
Що цікаве: кілька відсилок пояснюються в примітках, і це якісь відомі, впізнавані, а всі інші, про які мало хто знає, не заслужили пояснень, бо ми маємо це знати. А якщо не знаємо і не розуміємо, то, мабуть, це ми тупі.
⠀
Дійсно було відчуття, що протягом усієї історії тобі повторюють, що ти тупа і нічого не знаєш, хоча насправді Ріна теж така розумна, що аж тупа. Розум і Ріна – антоніми.
⠀
Ну і трохи прикладів, де очевидна тупість гг:
⠀
1. Вона вдаряє потвору не відразу, коли та напала. Я можу зрозуміти страх, але коли нікса напала, гг на неї дивилась, потім вирішила заплющити очі (серйозно?), і тільки коли тварюка вп’ялась у стегно Ріни, щоб відкусити шматок плоті, вона вирішила її вдарити. Чому не тоді, коли вона б уже доїдала тебе?
2. Їй чотири сторінки тому, розповідали хто такі Мойри і як їх упізнати, а коли вона їх побачила, не зрозуміла, хто це, а потім далі в якомусь розділі авторка каже щось типу «коли Ріна побачила Мойр», як наче вона зрозуміла, що то вони. 😐
⠀
3. Їй Лукреція сказала, що до неї на святі підійде Корвін, щоб провести її до світу гг, як і хотіла Ріна. І коли він до неї підходить (у масці, як і всі там), вона не розуміє, що це він. Хоча тільки він мав підійти.
Так і хочеться ввімкнути сюди звук «пойми ти це, дура ти дурна».
Тепер хочу вам навести приклади недолугих порівнянь по тексту:
– Ти, мабуть, чула, що двоєдушники перевтілюються крізь біль. Що втрачають розум у звіриній подобі.
⠀
– У деяких джерелах, – підтвердила Ріна, заглянувши у казан з-за плеча княжни.
⠀
Вона пригадала книжки та стрічки про перевертнів, якими зачитувалась і які дивилася в підлітковому віці – ще до того, як зрозуміла, що біль, описаний у них, маячня у порівнянні з болем, який можна відчути, прочитавши твори екзистенціалістів.
⠀
Вона применшує біль, з яким перевтілюються двоєдушники, бо її біль від читання певних книг сильніший. 🙄
А це:
⠀
«Меч, опираючись лише мить, устромився в щільне, пульсуюче навколо леза тіло. Обличчя окропило чимось гарячим. Нікса заверещала. Ріна заверещала з нею і подалася уперед. Тепер вона налягла згори на тварюку. Вогонь, що до того проймав тіло, тепер, здавалося, полум’янів навкруги. Нікса звивалася під мечем, та Ріна давила усім тілом, занурюючи лезо глибше. Нікса заверещала оглушливо, у саме вухо, бризнула слиною і вгризлася в плече. Світ померкнув.
А потім був вибух. Звук зник швидко, залишаючи лише подзвін у вухах, ніби відімкнули кабельне за несплату. У легенях стиснуло».
⠀
А ви хоч раз порівнювали подзвін у вухах після вибуху з кабельним за несплату?
Або, якщо вам усе ще цікаво:
⠀
«Лія загадково усміхнулася. Місячний відблиск упав на її волосся, і Ріна зрозуміла: воно було таким, як холодне місячне сяйво. Княжна, хоча і була її одноліткою, здавалася зовсім юною. Вона дивилась із видом змовниці, готової присвятити ніч обурливій витівці. Єдинодушниця зрозуміла, чому наслідний князь Жюліан і князь Корвін дивилися на неї довго і з дурнуватими усмішками на обличчях – кожен із них бачив її такою – сповненою життя, якоїсь потайної магії, яку в Зовнішньому світі коучі називали тією самою жіночою силою, що притягувала гроші, кохання та успіх. Ріна подумала, справедливості ради, без крихти заздрості, що подібного шарму їй не отримати, вивчай вона хоч НЛП, хоч філософію тантри».
⠀
По-перше, що це таке, нам не пояснюють (як і багато іншого). По-друге, як якісь знання можуть зробити так, щоб чоловіки дивилась на тебе так закохано, як на Лію, яка не обізнана в усіх твоїх розумних темах? По-третє, яка нафіг жіноча сила? Мабуть, вона десь поруч із диханням маткою.
А як щодо цього:
«Повіяв крижаний північний вітер. Місяці запали за непроглядні хмари. Двоєдушники стихли. Було чути лише абасів. Глухий тупіт ратиць наближався з мороку. Заволали тварюки. Задзвеніло лезо мечів. Нарешті в ареолі світла, що стелився з багаття і смолоскипів, запалених по периметру купола, з’явився Вершник, охоплений чорним полум’ям.
Він проскакав навколо купола, розсікаючи одного за одним абасів навпіл, наче тіла їхні були не купою кісток і м’язів, а плавленим сиром»?
ПЛАВЛЕНИМ СИРОМ!
Чекайте, це ще не все, читаємо далі цей абзац:
⠀
«Якщо Морана вимагала від Ріни саме такої участі в боротьбі з тварюками, Богиня явно схибила, обираючи кандидата. Дівчина, до того, як її почав тренувати Севастіан, і плавлений сир розрізала насилу. Тепер вона могла хіба що розрізати позавчорашній хліб – але не живу хтонь, що була на чотири голови вище за неї». смайл
⠀
У парі з дивними порівняннями йдуть нелогічні, суперечливі моменти. Наприклад, нога в неї зажила відразу після нападу нікси, про який писала вище. А от після шмагання батогом вона мучитиметься все життя.
А ось момент, де авторка суперечить сама собі відразу ж:
⠀
«Цей звичай був придуманий задля того, аби виявляти покручів – нащадків двоєдушників і єдинодушників. Під кожним зблиском мигавиць їхній лик змінювався то звіриним, то людським».
⠀
Наступна сторінка:
⠀
«На неї дивився Натаїр. Зблиснула блискавка, і на Ріну дивилась уже чорна змія. Зблиснула наступна – і знову це було обличчя князя Кабірії».
⠀
Чому і покручі, і двоєдушники проявляються однаково? Може, авторка натякає, що всі вони – покручі, а двоєдушників уже немає? 😅
⠀
Також був момент, коли вони спускалися, коли треба було підніматись. І ось вони вже нагорі.
А в одному уривку взагалі вона зрозуміла, що зараз ранок тільки через те, що в очах героїв була тривога. Якщо в мене тривога в очах буде по обіді або ввечері, то я не правильно роблю, бо тривожитись люди можуть тільки вранці? Піду повідомлю своєму тривожному розладові. Офігєнна логіка.
⠀
І моє улюблене: було сказано, що з усієї сім’ї Корвіна вижив тільки він. А пізніше в нього Лія питає, як справи у його братів, а він відповідає, що добре. Смайл Добре де, в землі? І аж у кінці книжки ми дізнаємося, що в нього є кузени, але нам ніхто не пояснив, що Лія, мабуть, мала на увазі кузенів, чому тоді не сказати кузени?
⠀
Фух, це найосновніше, я дійсно не думала, що буває так погано написана книжка. Таке враження, що це сирий текст, який ніхто не читав – а редактори поготів. Якби хоча б редактори вказали на ці помилки, суперечності, нелогічності, дивні порівняння, відсилки, які тільки аби були, то про книжку були б набагато кращі враження. А так маємо, що маємо.
⠀
ТУТ БУДЕ БАГАТО СПОЙЛЕРІВ
⠀
На «Двоповню» я бачила тільки захопливі відгуки, але, прочитавши, я так і не зрозуміла, що всім у ній подобається. Нелогічність, суперечності, багато недоречного чи кілька фраз між Корвіном і Ріною? Якби не Корвін, цю історію дійсно можна було б і не читати. Та й за усіма цими мінусами дуже важко побачити класну історію. Тільки початок і кінцівка – класні. А от усе інше…
⠀
Почнемо із головної героїні Ріни. Вона сипле порівняннями з книг, які прочитала (яких дофіга і трошки), при цьому надзвичайно тупа, ну і вести себе як бидло – невід’ємна її частина (а скільки їй років? та скажуть в кінці аж).
⠀
Таке відчуття, що авторка хотіла прописати дівчину як дуже розумну, але насправді це ніяк не відповідає дійсності. Те, що вона все постійно порівнює з книгами, постатями чи картинами, в більшості випадків виглядає ні в тин, ні в ворота. І, до речі, оповідь ведеться від 3 особи. Інколи це злітає з вуст героїні, а іноді це слова авторки.
⠀
Так, деякі відсилки хороші, вони мають сенс, а також є завуальованими – тобі приємно їх знаходити. А іноді це сказано в лоб – ти не розумієш для чого і який сенс вони несуть. Ніби аби були.
⠀
Що цікаве: кілька відсилок пояснюються в примітках, і це якісь відомі, впізнавані, а всі інші, про які мало хто знає, не заслужили пояснень, бо ми маємо це знати. А якщо не знаємо і не розуміємо, то, мабуть, це ми тупі.
⠀
Дійсно було відчуття, що протягом усієї історії тобі повторюють, що ти тупа і нічого не знаєш, хоча насправді Ріна теж така розумна, що аж тупа. Розум і Ріна – антоніми.
⠀
Ну і трохи прикладів, де очевидна тупість гг:
⠀
1. Вона вдаряє потвору не відразу, коли та напала. Я можу зрозуміти страх, але коли нікса напала, гг на неї дивилась, потім вирішила заплющити очі (серйозно?), і тільки коли тварюка вп’ялась у стегно Ріни, щоб відкусити шматок плоті, вона вирішила її вдарити. Чому не тоді, коли вона б уже доїдала тебе?
2. Їй чотири сторінки тому, розповідали хто такі Мойри і як їх упізнати, а коли вона їх побачила, не зрозуміла, хто це, а потім далі в якомусь розділі авторка каже щось типу «коли Ріна побачила Мойр», як наче вона зрозуміла, що то вони. 😐
⠀
3. Їй Лукреція сказала, що до неї на святі підійде Корвін, щоб провести її до світу гг, як і хотіла Ріна. І коли він до неї підходить (у масці, як і всі там), вона не розуміє, що це він. Хоча тільки він мав підійти.
Так і хочеться ввімкнути сюди звук «пойми ти це, дура ти дурна».
Тепер хочу вам навести приклади недолугих порівнянь по тексту:
– Ти, мабуть, чула, що двоєдушники перевтілюються крізь біль. Що втрачають розум у звіриній подобі.
⠀
– У деяких джерелах, – підтвердила Ріна, заглянувши у казан з-за плеча княжни.
⠀
Вона пригадала книжки та стрічки про перевертнів, якими зачитувалась і які дивилася в підлітковому віці – ще до того, як зрозуміла, що біль, описаний у них, маячня у порівнянні з болем, який можна відчути, прочитавши твори екзистенціалістів.
⠀
Вона применшує біль, з яким перевтілюються двоєдушники, бо її біль від читання певних книг сильніший. 🙄
А це:
⠀
«Меч, опираючись лише мить, устромився в щільне, пульсуюче навколо леза тіло. Обличчя окропило чимось гарячим. Нікса заверещала. Ріна заверещала з нею і подалася уперед. Тепер вона налягла згори на тварюку. Вогонь, що до того проймав тіло, тепер, здавалося, полум’янів навкруги. Нікса звивалася під мечем, та Ріна давила усім тілом, занурюючи лезо глибше. Нікса заверещала оглушливо, у саме вухо, бризнула слиною і вгризлася в плече. Світ померкнув.
А потім був вибух. Звук зник швидко, залишаючи лише подзвін у вухах, ніби відімкнули кабельне за несплату. У легенях стиснуло».
⠀
А ви хоч раз порівнювали подзвін у вухах після вибуху з кабельним за несплату?
Або, якщо вам усе ще цікаво:
⠀
«Лія загадково усміхнулася. Місячний відблиск упав на її волосся, і Ріна зрозуміла: воно було таким, як холодне місячне сяйво. Княжна, хоча і була її одноліткою, здавалася зовсім юною. Вона дивилась із видом змовниці, готової присвятити ніч обурливій витівці. Єдинодушниця зрозуміла, чому наслідний князь Жюліан і князь Корвін дивилися на неї довго і з дурнуватими усмішками на обличчях – кожен із них бачив її такою – сповненою життя, якоїсь потайної магії, яку в Зовнішньому світі коучі називали тією самою жіночою силою, що притягувала гроші, кохання та успіх. Ріна подумала, справедливості ради, без крихти заздрості, що подібного шарму їй не отримати, вивчай вона хоч НЛП, хоч філософію тантри».
⠀
По-перше, що це таке, нам не пояснюють (як і багато іншого). По-друге, як якісь знання можуть зробити так, щоб чоловіки дивилась на тебе так закохано, як на Лію, яка не обізнана в усіх твоїх розумних темах? По-третє, яка нафіг жіноча сила? Мабуть, вона десь поруч із диханням маткою.
А як щодо цього:
«Повіяв крижаний північний вітер. Місяці запали за непроглядні хмари. Двоєдушники стихли. Було чути лише абасів. Глухий тупіт ратиць наближався з мороку. Заволали тварюки. Задзвеніло лезо мечів. Нарешті в ареолі світла, що стелився з багаття і смолоскипів, запалених по периметру купола, з’явився Вершник, охоплений чорним полум’ям.
Він проскакав навколо купола, розсікаючи одного за одним абасів навпіл, наче тіла їхні були не купою кісток і м’язів, а плавленим сиром»?
ПЛАВЛЕНИМ СИРОМ!
Чекайте, це ще не все, читаємо далі цей абзац:
⠀
«Якщо Морана вимагала від Ріни саме такої участі в боротьбі з тварюками, Богиня явно схибила, обираючи кандидата. Дівчина, до того, як її почав тренувати Севастіан, і плавлений сир розрізала насилу. Тепер вона могла хіба що розрізати позавчорашній хліб – але не живу хтонь, що була на чотири голови вище за неї». смайл
⠀
У парі з дивними порівняннями йдуть нелогічні, суперечливі моменти. Наприклад, нога в неї зажила відразу після нападу нікси, про який писала вище. А от після шмагання батогом вона мучитиметься все життя.
А ось момент, де авторка суперечить сама собі відразу ж:
⠀
«Цей звичай був придуманий задля того, аби виявляти покручів – нащадків двоєдушників і єдинодушників. Під кожним зблиском мигавиць їхній лик змінювався то звіриним, то людським».
⠀
Наступна сторінка:
⠀
«На неї дивився Натаїр. Зблиснула блискавка, і на Ріну дивилась уже чорна змія. Зблиснула наступна – і знову це було обличчя князя Кабірії».
⠀
Чому і покручі, і двоєдушники проявляються однаково? Може, авторка натякає, що всі вони – покручі, а двоєдушників уже немає? 😅
⠀
Також був момент, коли вони спускалися, коли треба було підніматись. І ось вони вже нагорі.
А в одному уривку взагалі вона зрозуміла, що зараз ранок тільки через те, що в очах героїв була тривога. Якщо в мене тривога в очах буде по обіді або ввечері, то я не правильно роблю, бо тривожитись люди можуть тільки вранці? Піду повідомлю своєму тривожному розладові. Офігєнна логіка.
⠀
І моє улюблене: було сказано, що з усієї сім’ї Корвіна вижив тільки він. А пізніше в нього Лія питає, як справи у його братів, а він відповідає, що добре. Смайл Добре де, в землі? І аж у кінці книжки ми дізнаємося, що в нього є кузени, але нам ніхто не пояснив, що Лія, мабуть, мала на увазі кузенів, чому тоді не сказати кузени?
⠀
Фух, це найосновніше, я дійсно не думала, що буває так погано написана книжка. Таке враження, що це сирий текст, який ніхто не читав – а редактори поготів. Якби хоча б редактори вказали на ці помилки, суперечності, нелогічності, дивні порівняння, відсилки, які тільки аби були, то про книжку були б набагато кращі враження. А так маємо, що маємо.
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 21, 2025
Нарешті ця книжка закінчилась. Почнемо з плюсів:
1) ґеї (яких авторка майже не розкрила);
2) доволі цікавий, хоч і заплутаний, світоустрій (який авторка теж нормально не розкрила).
На цьому все. Тепер мінуси:
1) складно побудовані речення, читаючи які, взагалі не розумієш, про що йде мова.
2) величееееезна кількість російських кальок (що не дивно для КСД, які ніколи не редагують своїй книжки).
3) велика кількість незрозумілих застарілих слів (це ок, якби на них були зноски хоча би) і посилань на інші літературні/театральні твори. Я ж ніби не енциклопедію читаю.
4) неймовірно часто використовуване слово «ниті», від якого мене вже нудить (і це теж до речі російська калька).
5) абсолютно недоречний сучасний сленг (це взагалі крінж) - я розумію задум авторки поєднати сучасне і середньовічне фентезі, але вийшло так собі.
6) абсолютно нецікаві персонажі. Жоден не зачепив, навіть вищезгадані ґеї.
7) купа сюжетних прогалин:
- жодної інформації про особистість Ріни, її минуле, а також бабцю;
- те, як вона швидко звикла до Прихованого світу. Чувіха буквально одразу ж повірила у почвар, перевертнів і пекельного переправника. Максимально неправдоподібно;
- Орнітолог. Я до останнього сподівався, що він випливе десь у кінці книги, але нє. Я так і не зрозумів, для чого він там. Так само, як і Темні Вершники.
Короче, це трійка з великою натяжкою. Продовження читати я звісно ж не буду.
1) ґеї (яких авторка майже не розкрила);
2) доволі цікавий, хоч і заплутаний, світоустрій (який авторка теж нормально не розкрила).
На цьому все. Тепер мінуси:
1) складно побудовані речення, читаючи які, взагалі не розумієш, про що йде мова.
2) величееееезна кількість російських кальок (що не дивно для КСД, які ніколи не редагують своїй книжки).
3) велика кількість незрозумілих застарілих слів (це ок, якби на них були зноски хоча би) і посилань на інші літературні/театральні твори. Я ж ніби не енциклопедію читаю.
4) неймовірно часто використовуване слово «ниті», від якого мене вже нудить (і це теж до речі російська калька).
5) абсолютно недоречний сучасний сленг (це взагалі крінж) - я розумію задум авторки поєднати сучасне і середньовічне фентезі, але вийшло так собі.
6) абсолютно нецікаві персонажі. Жоден не зачепив, навіть вищезгадані ґеї.
7) купа сюжетних прогалин:
- жодної інформації про особистість Ріни, її минуле, а також бабцю;
- те, як вона швидко звикла до Прихованого світу. Чувіха буквально одразу ж повірила у почвар, перевертнів і пекельного переправника. Максимально неправдоподібно;
- Орнітолог. Я до останнього сподівався, що він випливе десь у кінці книги, але нє. Я так і не зрозумів, для чого він там. Так само, як і Темні Вершники.
Короче, це трійка з великою натяжкою. Продовження читати я звісно ж не буду.
February 26, 2025
Дуже важко було читати книгу. Якісь обрубані сцени, діалоги. Багато чого не логічного.
Взагалі не сподобалось, практично весь час було нудно. Лише подобалась сюжетна лінія з Корвіном, це все.
Прочитала 60% книги і більше, на жаль, не подужала.
Взагалі не сподобалось, практично весь час було нудно. Лише подобалась сюжетна лінія з Корвіном, це все.
Прочитала 60% книги і більше, на жаль, не подужала.
February 5, 2025
Створенні авторкою великі очікування породили не надто високу оцінку книзі.
Насправді, не все так погано, лише багато всього😅 - нелогічна поведінка персонажів, сюжетні дири, любовні лінії «ні до тину, ні до ладу», моментами діалоги на рівні фанфіку, присутність пафосу, намагання впихнути у книгу все - патріархат, війни, окупації територій, любовні страждання, зради, насильство, революції, повстання, рабство і тд.🤯
Є у нас Ріна - головна героїня, яка через кущ попадає у Прихований світ🤌 Це щось типу зворотної частини нашого світу, який відділений Великою Стіною (світоустрій у книзі поданий не дуже обширно, але це можна спихнути на першу книгу трилогії🙌) . І першим кого вона зустрічає є живий скелет. Реакція більшості людей була б паніка або намагання втекти, Ріна ж поводиться так, як ніби це для неї простий звичний день - подумаєш попала невідомо куди, та я так кожен тиждень подорожую😁
І от вона уже починає укладати сумнівні угоди з невідомим типом, довіряється людині, яка багато чого приховує, починає встановлювати свої порядки у чужій країні, і взагалі складається враження, що вона просто любить робити усе наперекір тому, що їй кажуть чи просять.
Загалом книга читалася дуже важко через стиль авторки, дуже багато непотрібних описів і мало дій, а коли ці дії є, то вони якось швидко обриваються. Якби не обговорення цієї книжки на книжковому клубі я так би і не зрозуміла скільки часу Ріна провела у палаці Івейла, бо логічним мисленням можна було порахувати скільки двоповень вона пропустила, але часом сюжет вів нас так, що здавалося пройшов рік, а то і більше🤷♀️
Особисто мені книга не надто зайшла, проте я все ж читатиму продовження, щоб зрозуміти чи ця історія варта витраченого часу, бо доволі частенько перша частина трилогії є слабенькою і лише вводить нас у новий світ, а далі автори розкачують свій стиль і стає набагато гарячіше🤞
І окремо дякую авторці за харизматичного Корвіна🤌🤭
Насправді, не все так погано, лише багато всього😅 - нелогічна поведінка персонажів, сюжетні дири, любовні лінії «ні до тину, ні до ладу», моментами діалоги на рівні фанфіку, присутність пафосу, намагання впихнути у книгу все - патріархат, війни, окупації територій, любовні страждання, зради, насильство, революції, повстання, рабство і тд.🤯
Є у нас Ріна - головна героїня, яка через кущ попадає у Прихований світ🤌 Це щось типу зворотної частини нашого світу, який відділений Великою Стіною (світоустрій у книзі поданий не дуже обширно, але це можна спихнути на першу книгу трилогії🙌) . І першим кого вона зустрічає є живий скелет. Реакція більшості людей була б паніка або намагання втекти, Ріна ж поводиться так, як ніби це для неї простий звичний день - подумаєш попала невідомо куди, та я так кожен тиждень подорожую😁
І от вона уже починає укладати сумнівні угоди з невідомим типом, довіряється людині, яка багато чого приховує, починає встановлювати свої порядки у чужій країні, і взагалі складається враження, що вона просто любить робити усе наперекір тому, що їй кажуть чи просять.
Загалом книга читалася дуже важко через стиль авторки, дуже багато непотрібних описів і мало дій, а коли ці дії є, то вони якось швидко обриваються. Якби не обговорення цієї книжки на книжковому клубі я так би і не зрозуміла скільки часу Ріна провела у палаці Івейла, бо логічним мисленням можна було порахувати скільки двоповень вона пропустила, але часом сюжет вів нас так, що здавалося пройшов рік, а то і більше🤷♀️
Особисто мені книга не надто зайшла, проте я все ж читатиму продовження, щоб зрозуміти чи ця історія варта витраченого часу, бо доволі частенько перша частина трилогії є слабенькою і лише вводить нас у новий світ, а далі автори розкачують свій стиль і стає набагато гарячіше🤞
І окремо дякую авторці за харизматичного Корвіна🤌🤭
January 25, 2025
Я закінчила читати книгу зі словами
«Мені потрібна друга частина!»
Ну як так можна закінчувати книги?
Інтрига х100
Напруга х100
Відповідей на питання - 0
Теорій після прочитання - мільйон🙈
Якщо взяти загалом, чудове фентезі з цікавою світобудовою, котра підіймає багато соціальних питань, більшість часу тримає в напрузі. Вчитуєшся в кожнісіньке слово автора, і від тих крихт інформації будуєш теорії.
А ось правдиві вони будуть чи ні дізнаємось в наступних книгах (сподіваюсь 😅)
Моя оцінка 10/✨
Дуже тішусь, що ми маємо змогу читати гідне, сучасне українське фентезі🥰
«Мені потрібна друга частина!»
Ну як так можна закінчувати книги?
Інтрига х100
Напруга х100
Відповідей на питання - 0
Теорій після прочитання - мільйон🙈
Якщо взяти загалом, чудове фентезі з цікавою світобудовою, котра підіймає багато соціальних питань, більшість часу тримає в напрузі. Вчитуєшся в кожнісіньке слово автора, і від тих крихт інформації будуєш теорії.
А ось правдиві вони будуть чи ні дізнаємось в наступних книгах (сподіваюсь 😅)
Моя оцінка 10/✨
Дуже тішусь, що ми маємо змогу читати гідне, сучасне українське фентезі🥰
November 16, 2025
3,5⭐️
Перший том залишив у мене доволі змішані враження.
Світ авторки справді об’ємний і цікавий, але подекуди деталей було так багато, що я трохи губилася. Нам показали багато сюжетних арок, і хоч жодна ще повністю не розкрита, я сприймаю це як основу для майбутнього розвитку серії.
Перші 75% читалися повільно — темп був спокійний, інколи навіть занадто. А от фінал різко набрав обертів і перетворився на доволі хаотичний потік подій. Контраст відчутний, але я сподіваюся, що це підготовка до більш упорядкованої історії далі.
Головна героїня робила інколи дивні й нелогічні кроки, але, можливо, це частина її характерної незрілості, яку покажуть і опрацюють глибше в наступних книгах. Особисто для мене найбільш цікавим персонажем став Корвін — він додав історії емоцій і драйву.
І, чесно, я часом хвилювалась: може, це я не все зрозуміла, бо інформації було багато. Але в цьому ж і плюс — світ має потенціал і простір для розвитку.
Тож я точно продовжуватиму читати. Дуже хочу побачити, як розкриються арки й як серія знайде свій ритм, бо в ній справді відчувається велика перспектива.
Перший том залишив у мене доволі змішані враження.
Світ авторки справді об’ємний і цікавий, але подекуди деталей було так багато, що я трохи губилася. Нам показали багато сюжетних арок, і хоч жодна ще повністю не розкрита, я сприймаю це як основу для майбутнього розвитку серії.
Перші 75% читалися повільно — темп був спокійний, інколи навіть занадто. А от фінал різко набрав обертів і перетворився на доволі хаотичний потік подій. Контраст відчутний, але я сподіваюся, що це підготовка до більш упорядкованої історії далі.
Головна героїня робила інколи дивні й нелогічні кроки, але, можливо, це частина її характерної незрілості, яку покажуть і опрацюють глибше в наступних книгах. Особисто для мене найбільш цікавим персонажем став Корвін — він додав історії емоцій і драйву.
І, чесно, я часом хвилювалась: може, це я не все зрозуміла, бо інформації було багато. Але в цьому ж і плюс — світ має потенціал і простір для розвитку.
Тож я точно продовжуватиму читати. Дуже хочу побачити, як розкриються арки й як серія знайде свій ритм, бо в ній справді відчувається велика перспектива.
April 7, 2025
Одна з тих книг, якій пасує фраза «ти в мене з голови навіть покурити не виходиш», що не скажеш про головну героїню 😏
Крашиня номер рраз - Ріна. Гонорова пані, яка часом язвить, знає собі ціну, має принципи та відстоює особисті кордони, не забуває про людяність та справедливість, ну і, звісно ж, сарказм і гумор - її найкращі друзі. Бо оточення її довіри, мʼяко кажучи, не заслуговує.
Ну і тут чого вартий цей ваш князь Корвін. Ну шановні, ну краш! А оце його: «душе моя». 🔥 Так, стоп, вертаємось до сюжету.
Він мене захопив цілком і повністю, бо настільки динамічний, що не встигаєш видихнути на поворотах. Пару раз розбили мені серце, цей світ жорстокий, що ти хоч, sweet summer child? І якщо з самого початку вже щось несеться, то вкінці я просто іноді забувала як дихати. Але й хотілось кричати «я знала, що так будеее». Emotional damage.
З кожним новим відкриттям, зʼявляються десятки питань та загадок, які так і хочететься розгадати самій і побудувати декілька теорій, а потім порівняти, чи всі мої здогадки зійшлись з сюжетом.
Я дуже рада, що моя чуйка не підвела мене і я взяла, та не читала анотацію. Не знати, про що книга - feels like a reward x2.
А ці два сонця і два місяці.. ви уявляєте, які там фотки при денному світлі класні вийдуть?🌸
Крашиня номер рраз - Ріна. Гонорова пані, яка часом язвить, знає собі ціну, має принципи та відстоює особисті кордони, не забуває про людяність та справедливість, ну і, звісно ж, сарказм і гумор - її найкращі друзі. Бо оточення її довіри, мʼяко кажучи, не заслуговує.
Ну і тут чого вартий цей ваш князь Корвін. Ну шановні, ну краш! А оце його: «душе моя». 🔥 Так, стоп, вертаємось до сюжету.
Він мене захопив цілком і повністю, бо настільки динамічний, що не встигаєш видихнути на поворотах. Пару раз розбили мені серце, цей світ жорстокий, що ти хоч, sweet summer child? І якщо з самого початку вже щось несеться, то вкінці я просто іноді забувала як дихати. Але й хотілось кричати «я знала, що так будеее». Emotional damage.
З кожним новим відкриттям, зʼявляються десятки питань та загадок, які так і хочететься розгадати самій і побудувати декілька теорій, а потім порівняти, чи всі мої здогадки зійшлись з сюжетом.
Я дуже рада, що моя чуйка не підвела мене і я взяла, та не читала анотацію. Не знати, про що книга - feels like a reward x2.
А ці два сонця і два місяці.. ви уявляєте, які там фотки при денному світлі класні вийдуть?🌸
February 13, 2025
Історія мені сподобалась, єдине, я не змогла до кінця уявити персонажів.
Про те, що в головної героїні коротке волосся, я дізналась на с. 172.
Івейла уявила молодшим, ніж він є в книзі (шокована, що в нього такі дорослі діти) і т.п.
Проте, буду читати продовження)))
Про те, що в головної героїні коротке волосся, я дізналась на с. 172.
Івейла уявила молодшим, ніж він є в книзі (шокована, що в нього такі дорослі діти) і т.п.
Проте, буду читати продовження)))
October 4, 2025
Мені сподобалось! І як для першої частини трилогії — чудовий початок 🌟
Тут багато пояснень устрою світу, тому іноді плуталась, хто є хто, але це тільки підігрівало цікавість.
Авторка відразу кидає нас у вир подій 😅
І я навіть не очікувала, що все обернеться саме так! 😳
Герої вийшли дуже неоднозначними: когось спочатку любиш, а потім хочеться вдарити подушкою 😤😂
Особливо цікаво спостерігати, як змінюється їхня динаміка, і за ким серце починає потроху вболівати 💕
І так, у книзі є моменти, які реально пробивають на емоції 😢
А фінал залишає бажання відразу схопитись за продовження 📚🔥
Тут багато пояснень устрою світу, тому іноді плуталась, хто є хто, але це тільки підігрівало цікавість.
Авторка відразу кидає нас у вир подій 😅
І я навіть не очікувала, що все обернеться саме так! 😳
Герої вийшли дуже неоднозначними: когось спочатку любиш, а потім хочеться вдарити подушкою 😤😂
Особливо цікаво спостерігати, як змінюється їхня динаміка, і за ким серце починає потроху вболівати 💕
І так, у книзі є моменти, які реально пробивають на емоції 😢
А фінал залишає бажання відразу схопитись за продовження 📚🔥
January 20, 2025
Ваууу! Книга захоплює, герої яскраві й живі, а сюжет тримає в напрузі до останньої сторінки. Тепер я агресивно чекаю на продовження, де сподіваюсь, що одному герою хтось натовче пику. Якщо ні, то я це собі сама буду уявляти 🙂😅
January 8, 2025
Перша книжка в новому році і перше знайомство з авторкою😊 Початок був як на мене трохи без емоційний і герої не викликали ніякої зацікавленості ними. Але десь після сторінки 160 я не помітила як мене захопило. Якщо б спитали на початку чи захочу читати продовження, не впевнена що відповіла б, що хочу. Але дочитавши до кінця, мені терміново потрібне продовження😍
July 25, 2025
Я б сказала, що це темне фентезі. Тут буде багато смертей, зокрема смертей персонажів, які встигли вам полюбитися. Багато зради та безвихідних ситуацій. Дуже багато жорстокости. Я б сказала, в плані жорстокости це наша відповідь Мартіну, і відповідь доволі гідна. Якщо ви волієте уникати такого зараз — я вас попередила.
Моя історія з цією книжкою доволі складна. Я не планувала її читати з багатьох причин. Її позиціонували не як щось, що може мені бути цікаве. Анотація не здалася мені захопливою. Відгуки, які мені траплялися, не привабили до книжки. Обкладинка криком кричала, що це категорично не те, що мені може сподобатися. І навіть на спільних читаннях, де я брала участь разом із авторкою, уривок, який я почула, виявився не тим, який спонукав би мене бігти по цю книжку.
Я розповідаю все це, щоб ви вчилися на моїх помилках. Дивіться ознайомчий уривок, дивіться _текст_ і лише тоді приймайте те чи інше рішення. Всі інші чинники нехай будуть для вас допоміжними. Бо я заледве не пропустила історію, яка була мені потрібна. (Тут іще сильно заважає, що книжка продається в плівці та її неможливо погортати в книгарні).
Зрештою книжковий клуб, на який я ходжу, вирішив читати цю книжку, і мені таки довелося її прочитати. Це буквально випадковість, про яку я анітрохи не жалкую. (Але не можу не зауважити, що на такі книжки треба чіпляти здоровенну блямбу з написом: ОБЕРЕЖНО, СКЛО!!! А надто в наш час).
Отже, що відбувається в книзі? У світі, дуже схожому на наш, живе дівчина Ріна. Світ на позір як наше сьогодення, і певні обмовки чітко показують, що це Україна, але:
— головну героїню звуть Ральфіна, і вона без жодного подиву реагує на персонажів на ім’я Натаїр та Івейл;
— рівень технологічного розвитку достеменно як сьогоднішній, але війна закінчилася «кілька десятиліть тому» розчленуванням Росії на менші держави;
— ані назва міста, ані назва країни жодного разу не згадуються, наче існує певний забобон щодо цього. Натомість згадуються США та Російська імперія, приміром.
Так от, у Ріни проблеми. Вона втрапила в аб’юзивні стосунки, з яких не може вирватися. Романтична стадія вже позаду, вона все зрозуміла і чимдуж намагається втекти, але Натаїр не дає. Дійшло до погроз заподіяти лихе бабусі Ріни та до відвертого викрадення. І тепер, у першій сцені роману, Ріна знову в його квартирі. Вона думає лише про те, як втекти, і загалом написано так, щоб у читача не лишилося сумніву: це НЕ даркроманс, Ріна справді відчуває про Натаїра огиду та щосили прагне його позбутися. Чого вартий лише момент, коли Натаїр проводить ніч із нею, навіть не ґвалтуючи, а просто пестячи та розповідаючи про кожну частинку її тіла, яка та прекрасна, а Ріна потім відчуває огиду до всіх цих частин, наче вони осквернені його словами та доторками.
Зрештою він іде (вона певна, що на роботу, а куди саме, ми станом на кінець першого тому ще не знаємо), й Ріна таки намагається тікати. Оскільки вона замкнена, а вікно надто високо, то обирає доволі логічний спосіб (хоча я спробувала б полізти балконами): залити сусідів, щоб вони прибігли та сталася комунікація. А далі вона повідомить про те, що її викрали, попросить викликати поліцію...
Саме в цьому місці я заволала: «Не вірю!», бо Ріна обрала якийсь конче ідіотський спосіб залити сусідів: вона почала наповнювати ВАННУ. Нагадаю, вона спішить, їй треба встигнути до повернення викрадача. Нахіба?! Це ж ціла здоровенна ємність повинна заповнитися, перш ніж вода поллється на підлогу, а їй ще треба час протекти вниз! Дурневі ясно, що треба лити воду одразу на підлогу чи, якщо немає, приміром, гнучкого душового шлангу, який можна для цього пристосувати, — заткнути злив у мийці й лити звідти. Але заради справедливости зауважу, що більше таких дивних речей, які б здалися мені напрочуд нелогічними, я в книзі не побачила.
Утім, їдемо далі: в якості сусіда до дверей підходить якийсь дядько, обіцяє їй допомогти, але натомість вона повинна погостити в нього на батьківщині. Ріна розуміє, що тут щось нечисте, але Натаїр лякає її більше за все, тож вона погоджується. І згодом (Натаїр підганяє її пострілами з пістолета) потрапляє в інший світ, де два сонця і два місяці. Цей світ накритий таким собі куполом — Стіною, що відокремлює його від нашого. У Стіні є Брами, крізь них можна пройти, але є нюанс: вони відчиняються лише раз на місяць. У двоповню.
Здавалося б, задача не така вже складна: прогостювати місяць та піти додому. Але нашій Ріні так, звісно, не буде. Те одне, то інше «суто випадково» їй заважатиме, а ще життя закине її у вир політичних інтриг цього світу, для якого вона вочевидь є важливою персоною, але чому? Перша частина не дає нам відповідей, проте натякає, що ці відповіді існують.
Тим часом перед нами розгортається світ, до якого потрапила Ріна. Там дві імперії, які начебто співіснують мирно, а насправді постійно перебувають на порозі війни. Ріна потрапляє до Невриди — одного з семи князівств, що складають одну з імперій. Як виявилося, Івейл, котрий її врятував, — князь Невриди. А Натаїр, від якого вона тікала, — князь іншого князівства, Кабірії. І до того ж впливовий, тож над Невридою починають збиратися хмари.
Про що нам, загалом, розповідають?
— мешканці світу, де «гостює» Ріна, — двоєдушники, тобто перевертні. Вони можуть перекидатися в різних тварин, причому живуть групами залежно від тварини: вовки з вовками, лиси з лисами. І до єдинодушників ставляться вороже;
— імперія — це, ну, імперія. Авторитаризм, «розділяй і владарюй», упослідження та постійний пошук ворогів. Колоніалізм і експансіонізм. Це справді важлива тема в романі, буквально провідна;
— соціум у цьому світі значно більш відсталий, ніж у нашому. Там досі існує не лише абсолютна монархія, а й, наприклад, рабство. У геть жахливому вигляді. Всім норм — окрім Ріни, для якої це дикість;
— люди такі люди, подвійні стандарти такі подвійні. Єдинодушників не люблять — але їхній світ модний, звідти возять контрабанду, книжки, ставлять спектаклі на тамтешні твори — але говорячи про нього, не можна торкатися питань історії та суспільного розвитку, бо там негативне ставлення до Стовпів Скрєпної Духовности, себто рабства та монархії;
— тут дуже багато політики, реально дуже багато. Я таке люблю, це рекомендація, раптом що;
— є ЛГБТ-персонажі;
— складні вибори зустрічаються в середньому зі щільністю одна штука на п’ять сторінок.
Як на мене, дуже добре вдалося показати сутність авторитарного суспільства, сутність імперії як такої: ієрархія удаваної могутности. Княжич-спадкоємець робить що захоче з простолюдом, князь наказує княжичеві, і той може лише скоритися, над князем має необмежену владу Верховний Правитель. І влада кожної з цих ланок базується на приниженні, наче вони мстяться підлеглим за те, що їх принижували вищі. Це, звісно, дуже сильно відрізняється від тих солоденьких схем батьківського піклування, які намагаються малювати симпатики імперій. Навпаки, подібні ієрархічні системи використовують інструменти примусу та пригнічення навіть тоді, коли між ланками справді існують добрі почуття, що ми бачимо у взаєминах Івейла та його дітей. Він любить і сина, і доньку, вони люблять і поважають його. Але і ці стосунки отруєні системою.
Неймовірно сильний епізод, коли Івейл із родиною приїздить до Великого Правителя. У них там загальне збіговисько, і все влаштовано так, щоб ніхто з гостей не оминув приниження — а це ж найродовитіші вельможі імперії.
Якщо казати про Ріну, то її аб’юзивні стосунки з Натаїром є чи не домінантою її теми. Вона сильна дівчина, рішуча та відчайдушна, але навіть таку як вона травматичний досвід добряче ламає. І самої у такої персонажки, як вона, це лякає та допомагає поглянути на проблему якомога серйозніше.
Наявні тут і романтичні стосунки, аж у кількох персонажів, але я ставлюся до них доволі скептично: практично певна, що авторка всіх повбиває й на гепі-енди чекати не варто. Втім, прописані вони вельми непогано, навіть добре, як на мій смак непоціновувачки романтичних ліній.
Написано, як на мене, цілком нормально, однак не завадила б незначна редактура. Для авторки вочевидь мова є важливим інструментом оповіді, тому певні неоковирності відверто зайві.
Продовження читати буду, але не одразу, скло треба дозувати.
Моя історія з цією книжкою доволі складна. Я не планувала її читати з багатьох причин. Її позиціонували не як щось, що може мені бути цікаве. Анотація не здалася мені захопливою. Відгуки, які мені траплялися, не привабили до книжки. Обкладинка криком кричала, що це категорично не те, що мені може сподобатися. І навіть на спільних читаннях, де я брала участь разом із авторкою, уривок, який я почула, виявився не тим, який спонукав би мене бігти по цю книжку.
Я розповідаю все це, щоб ви вчилися на моїх помилках. Дивіться ознайомчий уривок, дивіться _текст_ і лише тоді приймайте те чи інше рішення. Всі інші чинники нехай будуть для вас допоміжними. Бо я заледве не пропустила історію, яка була мені потрібна. (Тут іще сильно заважає, що книжка продається в плівці та її неможливо погортати в книгарні).
Зрештою книжковий клуб, на який я ходжу, вирішив читати цю книжку, і мені таки довелося її прочитати. Це буквально випадковість, про яку я анітрохи не жалкую. (Але не можу не зауважити, що на такі книжки треба чіпляти здоровенну блямбу з написом: ОБЕРЕЖНО, СКЛО!!! А надто в наш час).
Отже, що відбувається в книзі? У світі, дуже схожому на наш, живе дівчина Ріна. Світ на позір як наше сьогодення, і певні обмовки чітко показують, що це Україна, але:
— головну героїню звуть Ральфіна, і вона без жодного подиву реагує на персонажів на ім’я Натаїр та Івейл;
— рівень технологічного розвитку достеменно як сьогоднішній, але війна закінчилася «кілька десятиліть тому» розчленуванням Росії на менші держави;
— ані назва міста, ані назва країни жодного разу не згадуються, наче існує певний забобон щодо цього. Натомість згадуються США та Російська імперія, приміром.
Так от, у Ріни проблеми. Вона втрапила в аб’юзивні стосунки, з яких не може вирватися. Романтична стадія вже позаду, вона все зрозуміла і чимдуж намагається втекти, але Натаїр не дає. Дійшло до погроз заподіяти лихе бабусі Ріни та до відвертого викрадення. І тепер, у першій сцені роману, Ріна знову в його квартирі. Вона думає лише про те, як втекти, і загалом написано так, щоб у читача не лишилося сумніву: це НЕ даркроманс, Ріна справді відчуває про Натаїра огиду та щосили прагне його позбутися. Чого вартий лише момент, коли Натаїр проводить ніч із нею, навіть не ґвалтуючи, а просто пестячи та розповідаючи про кожну частинку її тіла, яка та прекрасна, а Ріна потім відчуває огиду до всіх цих частин, наче вони осквернені його словами та доторками.
Зрештою він іде (вона певна, що на роботу, а куди саме, ми станом на кінець першого тому ще не знаємо), й Ріна таки намагається тікати. Оскільки вона замкнена, а вікно надто високо, то обирає доволі логічний спосіб (хоча я спробувала б полізти балконами): залити сусідів, щоб вони прибігли та сталася комунікація. А далі вона повідомить про те, що її викрали, попросить викликати поліцію...
Саме в цьому місці я заволала: «Не вірю!», бо Ріна обрала якийсь конче ідіотський спосіб залити сусідів: вона почала наповнювати ВАННУ. Нагадаю, вона спішить, їй треба встигнути до повернення викрадача. Нахіба?! Це ж ціла здоровенна ємність повинна заповнитися, перш ніж вода поллється на підлогу, а їй ще треба час протекти вниз! Дурневі ясно, що треба лити воду одразу на підлогу чи, якщо немає, приміром, гнучкого душового шлангу, який можна для цього пристосувати, — заткнути злив у мийці й лити звідти. Але заради справедливости зауважу, що більше таких дивних речей, які б здалися мені напрочуд нелогічними, я в книзі не побачила.
Утім, їдемо далі: в якості сусіда до дверей підходить якийсь дядько, обіцяє їй допомогти, але натомість вона повинна погостити в нього на батьківщині. Ріна розуміє, що тут щось нечисте, але Натаїр лякає її більше за все, тож вона погоджується. І згодом (Натаїр підганяє її пострілами з пістолета) потрапляє в інший світ, де два сонця і два місяці. Цей світ накритий таким собі куполом — Стіною, що відокремлює його від нашого. У Стіні є Брами, крізь них можна пройти, але є нюанс: вони відчиняються лише раз на місяць. У двоповню.
Здавалося б, задача не така вже складна: прогостювати місяць та піти додому. Але нашій Ріні так, звісно, не буде. Те одне, то інше «суто випадково» їй заважатиме, а ще життя закине її у вир політичних інтриг цього світу, для якого вона вочевидь є важливою персоною, але чому? Перша частина не дає нам відповідей, проте натякає, що ці відповіді існують.
Тим часом перед нами розгортається світ, до якого потрапила Ріна. Там дві імперії, які начебто співіснують мирно, а насправді постійно перебувають на порозі війни. Ріна потрапляє до Невриди — одного з семи князівств, що складають одну з імперій. Як виявилося, Івейл, котрий її врятував, — князь Невриди. А Натаїр, від якого вона тікала, — князь іншого князівства, Кабірії. І до того ж впливовий, тож над Невридою починають збиратися хмари.
Про що нам, загалом, розповідають?
— мешканці світу, де «гостює» Ріна, — двоєдушники, тобто перевертні. Вони можуть перекидатися в різних тварин, причому живуть групами залежно від тварини: вовки з вовками, лиси з лисами. І до єдинодушників ставляться вороже;
— імперія — це, ну, імперія. Авторитаризм, «розділяй і владарюй», упослідження та постійний пошук ворогів. Колоніалізм і експансіонізм. Це справді важлива тема в романі, буквально провідна;
— соціум у цьому світі значно більш відсталий, ніж у нашому. Там досі існує не лише абсолютна монархія, а й, наприклад, рабство. У геть жахливому вигляді. Всім норм — окрім Ріни, для якої це дикість;
— люди такі люди, подвійні стандарти такі подвійні. Єдинодушників не люблять — але їхній світ модний, звідти возять контрабанду, книжки, ставлять спектаклі на тамтешні твори — але говорячи про нього, не можна торкатися питань історії та суспільного розвитку, бо там негативне ставлення до Стовпів Скрєпної Духовности, себто рабства та монархії;
— тут дуже багато політики, реально дуже багато. Я таке люблю, це рекомендація, раптом що;
— є ЛГБТ-персонажі;
— складні вибори зустрічаються в середньому зі щільністю одна штука на п’ять сторінок.
Як на мене, дуже добре вдалося показати сутність авторитарного суспільства, сутність імперії як такої: ієрархія удаваної могутности. Княжич-спадкоємець робить що захоче з простолюдом, князь наказує княжичеві, і той може лише скоритися, над князем має необмежену владу Верховний Правитель. І влада кожної з цих ланок базується на приниженні, наче вони мстяться підлеглим за те, що їх принижували вищі. Це, звісно, дуже сильно відрізняється від тих солоденьких схем батьківського піклування, які намагаються малювати симпатики імперій. Навпаки, подібні ієрархічні системи використовують інструменти примусу та пригнічення навіть тоді, коли між ланками справді існують добрі почуття, що ми бачимо у взаєминах Івейла та його дітей. Він любить і сина, і доньку, вони люблять і поважають його. Але і ці стосунки отруєні системою.
Неймовірно сильний епізод, коли Івейл із родиною приїздить до Великого Правителя. У них там загальне збіговисько, і все влаштовано так, щоб ніхто з гостей не оминув приниження — а це ж найродовитіші вельможі імперії.
Якщо казати про Ріну, то її аб’юзивні стосунки з Натаїром є чи не домінантою її теми. Вона сильна дівчина, рішуча та відчайдушна, але навіть таку як вона травматичний досвід добряче ламає. І самої у такої персонажки, як вона, це лякає та допомагає поглянути на проблему якомога серйозніше.
Наявні тут і романтичні стосунки, аж у кількох персонажів, але я ставлюся до них доволі скептично: практично певна, що авторка всіх повбиває й на гепі-енди чекати не варто. Втім, прописані вони вельми непогано, навіть добре, як на мій смак непоціновувачки романтичних ліній.
Написано, як на мене, цілком нормально, однак не завадила б незначна редактура. Для авторки вочевидь мова є важливим інструментом оповіді, тому певні неоковирності відверто зайві.
Продовження читати буду, але не одразу, скло треба дозувати.
June 23, 2025
⭐️3/10⭐️
Спойлер: три тижні не могла взяти жодну книгу до рук після цієї.
Почнемо з хорошого.
- Обкладинка. Вауууу! Одна з найгарніших книг від КСД. Тут постаралися, молодці.
- Ідея. Нетипова світобудова, не зустрічала такого раніше.
З хорошим закінчили, на мій превеликий жаль🥲 Оскільки я мала дуже завищені очікування, як виявилось.
Тепер про мої загальні враження.
Не моя історія, не мій стиль написання. Занадто замудровано: довжелезні речення, які перечитуєш по 3 рази; занадто багато «розумних» і застарілих слів(думала я, поки не прочитала переклад «Блиску» від КСД😂, але все ж), які потрібно гуглити; важко зорієнтуватися в моменті від кого ведеться розповідь, бо оповідач може змінюватися кожного абзацу.
Окрім цього всього присутні ще й дуже нелогічні вчинки героїв. Дратувала поведінка Ріни(гг) і відсутність хоч якоїсь інформації про неї. Було багато відсилок, яких я не розуміла(так, бо не читала літератури, на яку посилалася авторка, але все ж). Мені не хотілося брати жодну книгу до рук. Я їх жахалася😂 Одна думка «може то почитати» мене лякала, бо я згадувала, як мені було, коли я читала Двоповню🥲
Спойлер: три тижні не могла взяти жодну книгу до рук після цієї.
Почнемо з хорошого.
- Обкладинка. Вауууу! Одна з найгарніших книг від КСД. Тут постаралися, молодці.
- Ідея. Нетипова світобудова, не зустрічала такого раніше.
З хорошим закінчили, на мій превеликий жаль🥲 Оскільки я мала дуже завищені очікування, як виявилось.
Тепер про мої загальні враження.
Не моя історія, не мій стиль написання. Занадто замудровано: довжелезні речення, які перечитуєш по 3 рази; занадто багато «розумних» і застарілих слів(думала я, поки не прочитала переклад «Блиску» від КСД😂, але все ж), які потрібно гуглити; важко зорієнтуватися в моменті від кого ведеться розповідь, бо оповідач може змінюватися кожного абзацу.
Окрім цього всього присутні ще й дуже нелогічні вчинки героїв. Дратувала поведінка Ріни(гг) і відсутність хоч якоїсь інформації про неї. Було багато відсилок, яких я не розуміла(так, бо не читала літератури, на яку посилалася авторка, але все ж). Мені не хотілося брати жодну книгу до рук. Я їх жахалася😂 Одна думка «може то почитати» мене лякала, бо я згадувала, як мені було, коли я читала Двоповню🥲
January 26, 2025
Просто в шоці, книга тримала від початку і до самого кінця, розвʼязка, схоже, залишить мене без сну до виходу другої частини💔
10❤️🔥/10❤️🔥
Ця історія - це те, за що я обожнюю фентезі, роментезі. Чудово написана. Незважаючи на те, що відповідей і навіть натяків на background головної героїні ми не отримали в першій книзі, це взагалі не зменшило оцінки, а тільки підігріло цікавість.
Відмовляюсь чути будь-які мінуси цієї книги.⛔️
10❤️🔥/10❤️🔥
Ця історія - це те, за що я обожнюю фентезі, роментезі. Чудово написана. Незважаючи на те, що відповідей і навіть натяків на background головної героїні ми не отримали в першій книзі, це взагалі не зменшило оцінки, а тільки підігріло цікавість.
Відмовляюсь чути будь-які мінуси цієї книги.⛔️
December 17, 2024
Ну це ульот!!! Книга перевищила мої очікування в мільйон разів! Це дійсно сильна історія яка залишає багато запитань і теорій, що не дають мозку спокою. Про неї можна сказати,— «ця історія з моєї голови навіть покурити не виходить» ! Дуже очікую на наступну частину!!! У сашка вже починається ломка. Дотепно, захоплююче, інтригуюче!!! Корвін - краш🎀
December 27, 2024
« — Якщо злукавиш під Вінцем правди, він розчавить твою голову».
Та моя голова вціліє, бо збираюся сказати правду 🤝 мені сподобалось!
Захопливо, жорстоко (я іноді закривала книгу з думками: «Та ну ні. Не може все бути аж так погано»), смішно (зелені стікери стали в дефіциті) та неймовірно атмосферно ✨🐺
🌘 Моя оцінка 4,5/5 🌒
Дещо розмірений початок з часом компенсувався шаленою динамікою. Є питання до головної героїні — Ріни — адже вона, потрапивши з нашого світу до світу двоєдушників, в першій половині книги дещо мені не зрозуміла 🤏 (в чому її роль, чому з нею всі носяться і якою буде на все це відповідь? сподіваюсь, дізнаємося в наступній частині:)
Але, звикнувши до ексцентричного характеру головної героїні, починаєш їй співчувати та щиро вболівати 🫂
Світ двоєдушників сповнений химерної любові до середньовічного аристократизму та рабовласництва. Непевні угоди, пишні свята та прийоми, душі звірів у тілі людей. З іншого боку, мені світ так сподобався, що я зловила себе на думці: «Ріна, посидь там ще трохи, не тікай, мені цікаво».
Текст!
Я млію від якісних описів та красивезних метафор без «порівняння заради порівняння» 🫰🏻вважаю, що читаю книги доволі швидко, проте «Двоповня» не давала мені того зробити😅 ніби мовила: «почекай, гля як гарно написано».
Трикстери у книгах — my own personal brand of heroin (так, я процитувала Едварда Калена).
Князь Корвін, ви винні мені багато вклеєних стікерів! Чекала кожної його появи 😉
«Двоповня» заявлена як роментезі, проте поки що ніякої романтики тут не було, що дуже доречно. Ми повільно занурюємося у новий світ, споглядаємо за народженням відносин між героями та тихо хихикаємо до книжки 🤭
Дуже тішуся, що очікування стосовно книги виправдалися належним чином 🥹
Та моя голова вціліє, бо збираюся сказати правду 🤝 мені сподобалось!
Захопливо, жорстоко (я іноді закривала книгу з думками: «Та ну ні. Не може все бути аж так погано»), смішно (зелені стікери стали в дефіциті) та неймовірно атмосферно ✨🐺
🌘 Моя оцінка 4,5/5 🌒
Дещо розмірений початок з часом компенсувався шаленою динамікою. Є питання до головної героїні — Ріни — адже вона, потрапивши з нашого світу до світу двоєдушників, в першій половині книги дещо мені не зрозуміла 🤏 (в чому її роль, чому з нею всі носяться і якою буде на все це відповідь? сподіваюсь, дізнаємося в наступній частині:)
Але, звикнувши до ексцентричного характеру головної героїні, починаєш їй співчувати та щиро вболівати 🫂
Світ двоєдушників сповнений химерної любові до середньовічного аристократизму та рабовласництва. Непевні угоди, пишні свята та прийоми, душі звірів у тілі людей. З іншого боку, мені світ так сподобався, що я зловила себе на думці: «Ріна, посидь там ще трохи, не тікай, мені цікаво».
Текст!
Я млію від якісних описів та красивезних метафор без «порівняння заради порівняння» 🫰🏻вважаю, що читаю книги доволі швидко, проте «Двоповня» не давала мені того зробити😅 ніби мовила: «почекай, гля як гарно написано».
Трикстери у книгах — my own personal brand of heroin (так, я процитувала Едварда Калена).
Князь Корвін, ви винні мені багато вклеєних стікерів! Чекала кожної його появи 😉
«Двоповня» заявлена як роментезі, проте поки що ніякої романтики тут не було, що дуже доречно. Ми повільно занурюємося у новий світ, споглядаємо за народженням відносин між героями та тихо хихикаємо до книжки 🤭
Дуже тішуся, що очікування стосовно книги виправдалися належним чином 🥹
December 28, 2024
Красиві, витончені речення. Немає жодного простяцького. Багато покликань до української культури, міфології, контексту.
Водночас надто багато деталей, які часто зовсім не підсилюють (розкривають) сюжет, а тому відчувається обтяження тексту. Том 1 надто різко обривається, він не дає відповідей на найгостріші питання, які виникли ще з перших сторінок. Герої розкриваються (і то лише частково) наприкінці.
Якщо мої останні прочитані книжки були просякнуті букмарками, то в цій - жодній 🤕
Але для збагачення словникового запасу красивими українськими словами - дуже рекомендую її прочитати!
Водночас надто багато деталей, які часто зовсім не підсилюють (розкривають) сюжет, а тому відчувається обтяження тексту. Том 1 надто різко обривається, він не дає відповідей на найгостріші питання, які виникли ще з перших сторінок. Герої розкриваються (і то лише частково) наприкінці.
Якщо мої останні прочитані книжки були просякнуті букмарками, то в цій - жодній 🤕
Але для збагачення словникового запасу красивими українськими словами - дуже рекомендую її прочитати!
July 18, 2025
4,5 ⭐
Я довго відкладала читання, але абсолютно не шкодую - пані Катерина зуміла здивувати не на жарт. Навіть не очікувала, що отримаю таке задоволення від читання книжки української авторки.
Прекрасна мова написання, що захоплює в свої тенета, що поки не дочитаєш, не зупинишся. Але ж і читаєш вдумливо, щоб не пропустити нічого, щоб вловити кожен натяк і задум. Справді достойне фентезі, яке змушує переживати за героїв, які спочатку здавалися абсолютно непримітними. Просто не помітила, як вони мене зачарували, я полюбила їх і щиро вболівала за їхні долі. І пані авторка достоту класно прописала зміни й зростання героїв, а це ж лише перша книга. Дуже сподобалося, як докладно описано світоустрій - і політична, і релігійна, і кланова складова.
Єдине чого не вистачило, так це більше бекграунду головної героїні - про Ріну ми знаємо занадто мало, про її життя в нашому світі, про її мрії і бажання. Хоч мені і сподобалась її холоднокровність і прагматичність, але все одно здивувало, як спокійно вона відреагувала на те, що опинилася в абсолютно іншому світі. Як ніби просто вирішила відвідати сусідню країну.
Ну а князь Корвін - це ще той крук, він точно не такий блазень, якого удає. Він себе ще однозначно проявить 😈
Я довго відкладала читання, але абсолютно не шкодую - пані Катерина зуміла здивувати не на жарт. Навіть не очікувала, що отримаю таке задоволення від читання книжки української авторки.
Прекрасна мова написання, що захоплює в свої тенета, що поки не дочитаєш, не зупинишся. Але ж і читаєш вдумливо, щоб не пропустити нічого, щоб вловити кожен натяк і задум. Справді достойне фентезі, яке змушує переживати за героїв, які спочатку здавалися абсолютно непримітними. Просто не помітила, як вони мене зачарували, я полюбила їх і щиро вболівала за їхні долі. І пані авторка достоту класно прописала зміни й зростання героїв, а це ж лише перша книга. Дуже сподобалося, як докладно описано світоустрій - і політична, і релігійна, і кланова складова.
Єдине чого не вистачило, так це більше бекграунду головної героїні - про Ріну ми знаємо занадто мало, про її життя в нашому світі, про її мрії і бажання. Хоч мені і сподобалась її холоднокровність і прагматичність, але все одно здивувало, як спокійно вона відреагувала на те, що опинилася в абсолютно іншому світі. Як ніби просто вирішила відвідати сусідню країну.
Ну а князь Корвін - це ще той крук, він точно не такий блазень, якого удає. Він себе ще однозначно проявить 😈
August 15, 2025
Так, так і ще сто разів так. Інакше й бути не може, бо я тривалий час спостерігала за тим, як цей світ народжувався й викристалізовувався. Мені імпонує сміливість Ріни, наполегливість Натаїра (нездорова! в житті краще такого не повторювати), безжурність Корвіна, жертовність Лії, військова строгість Севастіана. Хто міг знати, що на третьому прочитанні останній стане для мене найцікавішим. Келих ожинового вина за його душу.
Ну і, звісно, складна міфологія, численні відсилки і купа деталей, на яких я сама вчилася.
Щаслива, що цей текст побачив світ 🧡
Ну і, звісно, складна міфологія, численні відсилки і купа деталей, на яких я сама вчилася.
Щаслива, що цей текст побачив світ 🧡
Displaying 1 - 30 of 116 reviews