"Опівніч" — це саме та книга, яка вивела мене з нечитуна. Я прочитала її всього за два дні. Цих 600 сторінок пролетіли так швидко, що мені тепер сумно, бо доведеться довго чекати продовження. Що ж я можу сказати... Я в захваті!!!
По-перше, Олівія та Дін мої улюблені персонажі. Але коли я дізналася про всі ці супер-пупер-мега-розумні плани Кіна... Ви можете називати мене божевільною, але я хочу цього чоловіка! Він неймовірно розумний, і я прошу Стейсі Росмет написати його книгу та дати її нам якомога швидше. Я справді не очікувала, що у нього настільки все продумано. Але гаразд, ця книга не про Кіна, вибачте.
Читаючи "Опівніч", я переживала непростий період у своєму житті, і, можливо, саме тому так глибоко прониклась цією історією. У книзі сцени стали ще більш атмосферними, ніж у попередніх частинах, а 18+ моменти різноманітнішими й детальнішими. Якщо комусь цікаво, моя улюблена сцена — на кухонній стільниці.
Крім того, авторка більше уваги приділила описам. Це має і плюси, і мінуси. Плюс у тому, що цікавіше читати, мінус — розбиває серце, бо ще більше проникаєш історією Діна та Олівії, а потім плачеш на останній сторінці як божевільна.
Не можу не подякувати авторці за останню фразу Діна перед епілогом. Вибачте, але ці слова настільки мене зворушили, що я плакала, ніби втратила когось рідного. Можливо, я занадто емоційна, а може, просто зрозуміла всю глибину цих слів. Ці двоє пережили стільки всього. І думка, що Олівія, яка так довго не знала відчуття дому, нарешті його матиме,розбиває мене на шматочки.
Як казала Стейсі Росмет, буде ще окрема книга про Діна та Олівію, і я дуже на неї чекаю. А ще, будь ласка, пишіть вже книгу про Кіна, бо я не витримаю, якщо доведеться чекати кілька років!