Жінка роду мого

by Єва Лотоцька

Студентка Дарина Гаєвська досліджує власний родовід, розглядаючи старі фото й слухаючи історії про життя прабабці Ганни.

Роман «Жінка роду мого» — сага про життя чотирьох поколінь на тлі історичних подій в Україні, що охоплюють 1928—2023 роки. Наша історія рухається по спіралі: ті ж вороги, що відібрали юність і свободу Ганни століття тому, розпочали широкомасштабну війну тепер, коли Дарина насолоджується студентськими роками. Зрештою, навіть відносно спокійне життя Дарининих бабусі й мами лише напозір благодатне, бо бути українцями під совєтською окупацією непросто, часом небезпечно.

Оберіг роду — сорочка, яку Ганна вишила в ГУЛАГу, — це символ мрії про волю і повернення додому.

288 pages, Hardcover

Published January 1, 2024

Reviews

[Darya]

Нажаль, книга так собі. Це типовий приклад "листа з Простоквашино": приблизно процентів тридцять цікавої і талановито розказаної історії розчиняється в семидесяти процентах:
- рагульних діалогів (живі люди так не розмовляють, ну!);
- пафосно-графоманських аби шо абзацах;
- якихось не-приший-кобилі-хвіст персонажах, весь зміст котрих в парі фраз;
- дуже грубо вписаних тригерах "пожостчє" (до речі, так, не раджу книгу тим, кого зараз боляче зачіпають описи військової реальності і фізичного насилля).

Не раджу цю книгу, шкодую витраченого на неї часу і екслібріса, але!

Я дуже рада самому явищу: пробам пера українських письменниць;
романам про жіночу долю, розгорнутим на нашому історичному тлі;
цікавості до конкретної, приватної історії власного роду - і фіксування цієї історії у вигляді книги.

Це - шлях до все більшої досконалості і майстерності в тому числі.
Шлях до осмислення і все більш крутого опису життєвого досвіду українок різних поколінь.
Ось це - круто.

[Anna Lytvynenko]

Про книги пишу на каналі Книжковий дивокрай https://t.me/knyzhkovyi_dyvokrai

Я зайду з козирів. Ось так і зразу в лоб. 😁Хочу наголосити про це в першому реченні: мені книга дуже сподобалась! Вона просто неймовірна!❤️

До речі, якщо зразу викладаємо всі карти,🤭 то чесно, було декілька моментів трохи "обірваних"🫣. Але це ніяк не вплинуло на загальне враження від твору. Просто як мед, в який попала гірчинка ріпакового квіту.🌼

Тож, до твору. Цей роман - родинна сага, родовід української жінки, сімейна реліквія долі. На сторінках книги розгортаються трагічні, але сповнені віри та надії, події життя чотирьох поколінь жінок однієї української родини.
Але не треба вбачати в романі ніяких феміністичних наративів, бо жінка тут - це символ життя, лоно життя, це сама Україна - гарна, непокірна, сильна, волелюбна.🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Твір охоплює величезний історичний пласт починаючи з 1928 до 2023 років.
Починається історія з Ганни Домбровської дівчинки-жінки-бабусі, яка пережила страшні події війни, голоду, заслання, але вижила, повернулась, не втратита себе, а навпаки загартувала в серці любов до рідної землі і змогла прищепити цей національний код своїй доньці Марії, онучці Софії та правнучці Дарині.❤️❤️❤️
На кожному витку життєвої спіралі головну героїню Ганну супроводжуює душевний біль та фізичні спроби зламати та викоренити українську ідентичність. Але вона знаходить шлях вижити - вона вишиває в ГУЛАГу сорочку, як символ мрії про волю, про красу, про Україну. Символ віри і боротьби за національну свідомість. Ця сорочка стане сімейною реліквією та родовим оберігом супротиву проти ворогів.

Але ж звичайно, наскільки не були б сильні духом жіночі характери, вони потребують чоловічої підтримки, захисту та іншого способу вираження національної волі та свободи. Рука об руку в романі ідуть чоловічий та жіночий образ крізь радянські часи, майдани, анексію, окупацію та повномасштабне вторгнення.
Дуже щемко описані події початку сучасної війни, бо це болісна свіжа рана всього нашого українського народу.🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Хочу додати, що цей роман багатошаровий, глибокий, національно-ідентичний, досить деталізований.

Твір закінчується словами "МИ ПЕРЕМОЖЕМО!".
Саме ця установка запускає всю вікову пам'ять наших пращурів та дає змогу народитися маленькій іскорці в серці кожної української дитини.💫💫💫

[Nataliya Demchenko]

Зовсім свіже видання, яке не так давно поповнило полиці книгарень та нашої бібліотеки.
Книга - життєпис покоління жінок з середини 20х і до сьогодні. Всі жінки з одного роду, кожна має свою неповторну історію, свою трагедію і свою незламність, яка робить їх надзвичайно сильними.
Дарині, правнучці, перепало завдання створити свій родовід. Починаючи над ним роботу, вона знаходить багато інформації про свої рідних. Запитучи свою бабусю, дізнається про їх родину.
Історія Ганни починається в середині 20х. Вона втратила мати, батько одружився вдруге, і хоча мачуха добре ставилася до Ганнуськи, проте та, відчувала нестачу рідних материних обіймів. Сама Ганна з дитинства мала сильний характер і непереборне життя вчитися. Вона стикнулася з радянськими окупантами, німецькими окупантами і пройшла жахливе випробування таборами. Не дивлячись на це, вона продовжила жити і створювати власну долю. Саме Ганна в таборі вишила сорочку, яка стала родинною реліквією і передавалася від одного покоління до іншого.
І хоча дітям та онукам, правнуком Ганни було відносно простіше, бути українцем за часів СРСР завжди було важко.
Для мене історія Ганни стала найяскравішою, найцікавішою і найстрашнішою з усієї саги. Стільки випробувань, скільки перенесла вона, навряд чи перенесли наступні покоління.
Потрібно бути готовим до неприємних подробиць таборів, втрат, переслідувань та війни. Адже все це торкнулося цю родину, як і багато багато інших українських родин.
Ця книга не просто про одну родину, ця книга про історію нашого народу, яка постійно повторюється. Історія про українських жінок, які постійно, незважаючи на труднощі, піднімаються і роблять все для своїх близьких та рідних. А ось вишита сукня - це символ нескоренності, сили і того, що минуле потрібно не просто берегти, його потрібно памятати

[Nechyporenko Anastasia]

Я не знаю, моє враження від книги мінялось від п'яти зірок, до одної, до знову чотирьох. Поставлю щось середнє.
На початку книга мене захопила повністю, я в неї пірнула і не хотіла випливати, ближче до середини текст почав провисати, було дуже багато незрозуміло нащо вписаних епізодів, мимохідних персонажів, наче багато-багато мазків, штрихів на картині і вона вже не читалась одним полотном, одним сенсом, одною розповіддю, а розвалювалась на частки. Мені тут надто багато тригерів, надто багато незрозумілих епізодів, от наприклад, спроба викрадення Дарці - це до чого взагалі було? Я чекала, що хоч і кінці цей момент проясниться, але ні. Кінцівка трохи вирівнялась, але теж як не приший кобилі хвіст, оця подорож в Японію - шоб шо, шоб інше тло? Чи щоб просто вписати як іноземці нас не розуміють і співчувають русні? І цей чувачок, з яким вона так і не поцілувалась, таке шось. Або фрагмент як їла того оселедця, дуже яскраво, але оселедець за совка і в одне рило? Мені було дивно. Чи це було, щоб виписати як знімали вроки?

І в тексті занадто багато тригерів, забагато кліше, він кричить про нашу біль і спільні травми увесь час і від того наче затирається, все на одній гучності, і стає як тло.

Книжка, мабуть, хороша, але для мене як не цілісна, не допрацьована.

[Olena Voloshenko]

В книзі багато подробиць катувань, і вона точно може стати тригером для людей, які є в не дуже стабільному емоційному стані.
Що я вважаю надзвичайно важливим: ця книга має бути перекладена як мінімум англійською мовою для того, щоб закордонний читач міг познайомитися з нашою історією, а саме з тим, що чинили та чинять з українським народом росіянє, яка в них ментальність - приходити і нищити все.

Змішані почуття від книги - постійні гойдалки від «подобається» до «дуже не подобається, набридло».
Велика шана авторці за її багату мальовничу мову, і те, які подробиці з побуту вона описує - одразу зрозуміло, яку велику роботу вона зробила з дослідженням архівів/сімейних архівів, правда, враження, неначе людина описує біографію своїх родичів, в історії яких вона гарно орієнтується. Перша половина книжки мені сподобалась найбільше

[Svitlana]

Історична частина – історія найстаршої жінки роду – була справді захопливою. Відчувалося, що авторка має доволі глибоке розуміння контексту. В історії Ганни можна відчитати історію своїх репресованих рідних – її образ добре репрезентує досвід ширшої частини мешканців Західної України, життя яких змінила Друга світова війна.

Інші частини, однак, видалися слабшими. Коли фокус зміщується на наступні покоління, оповідь починає галопувати, не даючи можливості достатньо зануритися в життя інших героїнь. Нерозривна хронологічна лінія, яка веде крізь все 20 століття і початок 21-го, дуже провисає. Ключові події цієї книги – це дві війни: Друга світова і повномасштабне вторгнення, між якими поставлений грубий знак дорівнює.

З цікавого – робота з мовою. Трапляється багато діалектних слів, які добре передають колорит різних епох і суспільних груп. Різноманіття мовних модальностей добре занурює, але може важко читатися, якщо немає базового знання польської, приміром.

[Miia]

Рекомендую книгу для прочитання! Особливо тим, хто "втомився від війни" і боїться себе обтяжити навіть письмовими згадками про неї. Десь будете плакати, десь сміятися. Тут можна і зануритися у безтурботні спогади дитинства, знайомі багатьом із нас, і прожити заново недавні етапи історії України, бо боротьба за ідентичність зачепила кожну українську сім'ю.

[Julia Slabitska]

Дуже рекомендую. Книга про життя різних поколінь однієї родини. Книга, яка вмішує гарний екскурс в історію нашої країни та наших людей, наших втрачених поколінь: коренів та гілочок, які так ніколи і не виросли.
Я і плакала і посміхалася.

[Ірина Малінковська]

Написання цього відгуку відібрало мене багато часу. І все тому, що у мене залишлись суперечливі враження від цієї книжки. З одного боку в романі розповідається про важиливі сторінки української історії, а з іншого боку чогось мені було забагато в цій книжці, а чогось не вистачило.
Найстарша героїня оповіді - Ганна. Їй у цій історії приділено найбільше уваги, тут промайнуло все життя жінки, від народження і до смерті. А життя було довге і непросте. Вона рано втратила матір, втім мачуха любила її і підтримувала у найтяжчі моменти. Заміж вийшла за коханого, а от зі свекрухою не пощастило. Свекруха виявилась сварливою, невдячною, все як у класиків чи в казках. А далі в життя Ганни, її сім'ї, її краю прийшли чужинці: радянська влада. І ось тут авторка не пожаліла своїх читачів і в життя однієї героїні додала всі жахи панування совєтів. Це і про долю батька, який потрапив у заслання на чужину, і про саму Ганну, якій присудили табори фактично на п'ять колосків, і про застінки катівень, і про нелюдську подорож до Архангельська . Велика розповідь була і про саме заслання. В цю частину роману письменниця для ще більшого заглибелення читачів у морок тих часів додала декілька епізодів про цілком випадкових героїнь. Мені це здалось вже надмірним.
Після повернення додому життя Ганни знову не було легким, проте вона стала зрілішою, рішучишею і намагалась сама ним керувати, як це могло бути в Радянській Україні. Про дочку Марію в книжці зовсім небагато йдеться. Потім вже народилась Софія, онучка Ганни. Про ось цю частину книги я навіть не знаю, що написати, так вона пройшла невиразно.
Ну і третя частина вже про наше сьогодення, про 21 століття. Знову ж таки пунктиром - здобуття незалежності, революції, війна. Я розумію, що в книжці менше 300 сторінок важко розповісти детально про всі важливі етапи української історії. Для нас, фактично очевидців цих подій, все зрозуміло і пам'ятно. А от для тих, хто буде читати цю книжку через років п'ять - десять, мені видається, буде мало інформації, щоб відчути атмосферу таких буремних подій.
З того, що сподобалось в книжці - подорож Дарини до Японії. Це було незвично і цікаво прочитати про досвід молодої дівчини в далекій країні.
І сімейна оберіг - вишита сорочка, як символ прагення до волі і повернення додому.
В цілому моя оцінка 7/10