У «Милій книжечці» Параска Плитка-Горицвіт розповідає історії зі свого дитинства у Бистреці й Криворівні.
Як вирізала з трісочок вориння на іграшковий пліт і цюкнула ножем в пальчик. Як ненароком влучила каменем в голову сусідського хлопчика. Як у творчому запалі до витинанки посікла ножицями татові документи… А ще трохи школи, вечорниці, кутання маржини, татове ковальство й мамине прядіння…
Це мальовничі історії з гуцульського дитинства у міжвоєнні роки ХХ ст.: життєвий триб, побут, звичаї. Стиль оповідок відтворює синтаксис і форми живої гуцульської говірки.
Почав читати у Криворівні, тож вийшло кілька днів пожити недалеко від хати Параски і трохи побути в музеях присвячених авторці. Роздивився навколо, що там і як розташовано, тож, поки читав, вдавалося буквально проєктувати спогади Параски Плитки-Горицвіт на свій відбиток місцевості з пам'яті.
Читалося водночас і легко і непросто, бо все ж гуцульська мова то таки нелегко про вухо міське. А що легко так це історії побутові - десь про дитячі забави, десь про пригоди, десь про стариню і іншу рідню-сусідню. Про роботу, про побут, трохи про географію місцевих царинок, полонинок і інших Тарночок.
Звичайно ж, коли читала цю книгу, думала про своє дитинство — як повільно проходять дні і швидко проходить життя. Так тепло і щемко після цієї книги. Це навіть не історії, це загорнута у слова любов до рідних, до свого дитячого, до села. Я не розуміла значення слів, але якось це навіть не було потрібно.