ბაბუაჩემი ყველაზე უკეთ ცეკვავდა

by Kateryna Babkina

„ეს კრებული ჩაფიქრებულია, როგორც სხვადასხვა ამბის მეშვეობით მოთხრობილი ერთი ისტორია, – ამბობს კატერინა ბაბკინა მოთხრობების კრებულზე „ბაბუაჩემი ყველაზე უკეთ ცეკვავდა“. ერთ-ერთ ინტერვიუში ახალგაზრდა უკრაინელი მწერალი აღნიშნავს, რომ მას აინტერესებს თავისი ქვეყნის წარსული, ოღონდ არა როგორც რაღაც აბსტრაქტული მოვლენების ნუსხა, არამედ როგორც კონკრეტული, სრულიად უბრალო ადამიანების გამოცდილება. „მინდა ვიცოდე, რამ ჩამოაყალიბა თანამედროვე უკრაინელები ისეთად, როგორებიც ისინი დღეს არიან: რომელმა ტრაგედიებმა, რა გასაჭირმა, რა გარემოებებმა, რომელმა საზოგადოებრივმა ნორმებმა.“

„ბაბუაჩემი ყველაზე უკეთ ცეკვავდა“ აერთიანებს მცირე ზომის 12 მოთხრობას, რომლებიც ერთმანეთთან დაკავშირებული ხუთი ოჯახის ისტორიას გვიამბობენ. მოქმედება ხან 1920-იანი წლების ხარკოვში ხდება, ხან 21-ე საუკუნის დონბასში, ავტორი გვერდს არ უვლის არც მეორე მსოფლიო ომის ტრავმებს, და არც ჰოლოდომორის ტრაგედიას, ოღონდ ამ ყველაფერს ახერხებს ცალკეული ადამიანებისა და მათი ოჯახების ისტორიების გადმოცემის გზით.

კიდევ ერთი ციტატა ბაბკინას ინტერვიუდან: „ეს წიგნი, უწინარეს ყოვლისა, წარსულის მიღებაზეა. იმაზე, როგორ გავლენას ახდენენ ჩვენზე გარემოებები – განურჩევლად იმისა, ვიცით თუ არა რაიმე ამ გარემოებებზე. ეს არის წიგნი თაობათა კავშირზე, სიყვარულის ძიებაზე, მარტოობაზე, დანაკარგებზე – გააზრებულსა თუ გაუაზრებელზე, გამართლებულსა თუ დასანანზე. და, რაც მთავარია, იმაზე, რომ ადამიანს უმძიმეს ვითარებაშიც კი რჩება საშუალება, არ გატყდეს და ეძიოს ბედნიერება.“

Genres: Fiction, Ukraine, Short Stories, Ukrainian Literature, Stories, Historical Fiction, Contemporary

161 pages, Paperback

First published April 1, 2019

About the author

Ukrainian poet, short story writer, novelist, playwright and screenwriter. The winner of Angelus Central European Literature Award (2021).

Reviews

[Inna · Rating 4 out of 5]

“- Цікаво, - спитала Лілічка, - ми всі теж будемо такі кончені? Ну серйозно. Ми такі ж кончені будемо?
- Ні, Ліль, - сказала Леся, підводячись. - Ми будемо кончені зовсім по-іншому. Пішли додому вже, чи що.”

ХХ століття, що нас перемололо і виплюнуло, визиратиме з історії кожної родини. Тож книгу треба читати повільно і виразно, наче читаєш вголос, аби не пропустити те, що стоїть, наприклад, за простими словами «допомагав театру в Харкові, а потім зник» (згадки про театр Курбаса не часто зустрічаються на сторінках книг сучасних письменників). Ще краще взяти аркуш і олівець та малювати імена, події, зв’язки. Принаймні я, дійшовши до середини, пожалкувала, що не робила цього від початку .

Парадоксально, але водночас читати цю книгу варто і швидко, адже якщо ти відкладаєш, ті частинки головоломки, які ти почала вибудовувати в своїй голові просто розсипаються і потім доводиться починати спочатку. Перечитувати, повертатися до окремих оповідань, малювати в голові генеалогічні дерева і рухатися до наступного шматочка пазлу.

Коли дійшла до останнього оповідання, яке дало назву цій книзі, подумала, що, можливо, треба було починати читати її з кінця)))

[Paya · Rating 5 out of 5]

Jakie w tej książce są detale, jakie zdania, jak to wszystko jest sprytnie połączone, jakie zakończenie jest doskonałe. Książka o pamięci, o nieradzeniu sobie z nią, o zapominaniu i przypominaniu sobie przez przedmioty, zdarzenia, osoby. Wspaniale się to czytało. Niby cienka a dawkowałam ją sobie, wracałam po kilka stron, by raz za razem sobie prześledzić, co autorka sprytnego zrobiła, kiedy dokonała jakiegoś przeskoku, jakim słowem gwałtownie zmieniała atmosferę. Naprawdę świetne.

[Olha · Rating 5 out of 5]

Вау.
Раніше не читала Бабкіну, чомусь не очікувала чогось надзвичайного. Може, через те, що у мене з оповіданнями не складається.
Але тут не просто оповідання. Люди в них пов‘язані між собою. Як і в житті.
💔💔💔

[Olha · Rating 4 out of 5]

Вже вкотре розумію, що проза Катерини Бабкіної – не зовсім моє. Не через сюжети, а через стиль. Хоча збірка хороша, дуже хороша.
⠀
«Мій дід танцював краще за всіх» – це збірка оповідань. І саме така, як я люблю: всі історії між собою пов’язані, ми пірнаємо в життя одних персонажів, а потім виринаємо з ними через кількадесят сторінок в іншій історії.

Історії важкі і важливі. Про сім’ю, про минуле, про різне сприйняття одних і тих самих людей, про біль, про ненависть, про спасіння і, звісно, про любов. Деякі моменти так чіпляли, що хотілося навіть не плакати, а ревіти. Бабуся, яка влаштувала день народження внучці нагадувала мою бабусю, яка опікувалася мною та братом, поки батьки працювали за кордоном. Так само моя бабуся збирала моїх друзів, готувала щось смачне, кликала фотографа і замовляла торт. Це був кінець 90-х, маленьке селище на Закарпатті, тож організувати це все було не так і легко. В книжках і не має чіпляти кожен момент, але мусить знайтися такий один, від якого чи то приємно тепло від спогадів, чи то жахливо погано, бо стільки років вже минуло, та й бабусі вже давно в живих нема.

Історії і персонажі ніби вирвані з реальності. Переважно тієї, яку ми не хочемо бачити. Чи просто то лише я не хочу. Хоч дід і танцював краще за всіх, але стільки завдав болю іншим. Хоч мачуха і була злою, та стільки ніжності мала до своєї доньки. Хоч син і помер героєм на війні, та опісля неї покінчив з собою. Стільки протилежностей ніби, зате ми бачимо персонажів з усіх кутів. Бо нема добра і зла. Всі ми десь посередині. Та й все, що з нами трапляється.

Раджу читати цю збірку оповідань. Навіть якщо не сподобається, час все одно не буде витраченим дарма. Я ж далі читатиму книжки Катерини Бабкіної. Перша збірка мені геть не сподобалася, друга була кращою, але книжку комусь подарувала, а ця третя місцями через стиль не заходила (а місцями від цього стилю кайфувала), але, як бачите по відгуку, таки щось залишила у серці. Чи то любов, чи то вм’ятину.

4 ⭐️ з 5-ти.

[Ewa (humanizmowo) · Rating 2 out of 5]

2.5
Liczyłam na więcej od nagrodzonej książki.

[Jowix · Rating 4 out of 5]

4.5
Śliczna, rezolutna proza, uporządkowana detalami, które przenoszą w czasie i pamięci. Bo to jest właśnie o pamięci, czy może postpamięci, w ciągłym ruchu, o wszystkich historiach, które się w sobie nosi, choćby się nie chciało. Fantastycznie udaje się autorce za sprawą paru słów przywiązać czytelniczkę do postaci i powiązać je ze sobą nawzajem. I ma ogromne wyczucie scen, pojedynczych zdarzeń, które zamykają w sobie całe życie. Bardzo to czułe i zmyślne.

[Nadiya Shevchuk · Rating 5 out of 5]

Вау!
Спершу думала, що читаю короткі оповідання, ще й розчарувалась, бо думала буде все на історії в класичному її розумінні базуватись, але у другій половині розповідей зрозуміла, що ці оповідання переплетені між собою родинними лініями. І книжка все ж на історії базується, бо хто ж як не прості вихідці з сімей творять історію, є тою історією.
Щиро здивована, що скільки емоцій могла викликати така маленька книжка.
Ще й є змога подумати над психологічними національними травмами.

[Olena Yuriichuk · Rating 5 out of 5]

найпростіші життєві історії зачіпають нас найбільше.

не знаю, в чому достеменно криється цей парадокс, але мабуть справа-таки в емоціях: те, що ми можемо відчути, завжди відгукується в душі як луна.

."Мій дід танцював краще за всіх". - дуже щемка, нескладна (на перший погляд, бо як тільки минете перші три сторінки, готуйтеся збирати себе назад по крихтам) збірка про історії п'ятьох дітей, які рік після проголошення незалежності України прийшли до школи.

тут вам і про "честь першокласника - яка ще минулого року була честю жовтенят, очевидно, але зі здобуттям незалежності країною жовтенята втратили актуальність, а честь, як з'ясувалося, виявилася величиною поза курсом партії",

і про любов, яка, "очевидно, коротка, але й доленосна, - хоча, зрештою, а яка іще буває любов?",

і про родину - завжди заплутану ("а в мене нема тата", "а в мене нема мами", і "Рая казали на неї. По документах... вона взагалі-то Революція", і "Хто з них був здоровий глузд, сказати важко: мабуть, його поділили між собою мама й бабуся, і щоби іншим вже напевне не дісталося, носили щодня порівну на свої роботи"),

і про війну, з якої "повертаються боягузи й покидьки, а герої там помирають",

і про все-все, що не вимовити ("- Не п, - намагалася вона далі, - не п. П.П. Але слово не хотіло сказатися. Маша переступила поріг, але не могла переступити літеру п"), не передати словами ("- Потім він дістанеться мені, і моїм дітям. І їхнім дітям"), але головно, мабуть, - про пам'ять і про всіх нас - якими були, якими було все до нас і якими стали.

- Цікаво, - спитала Лілічка, - ми всі теж будемо такі кончені? Ну серйозно. Ми такі ж кончені будемо?
- Ні, Ліль, - сказала Леся, підводячись. - Ми будемо кончені зовсім по-іншому. Пішли додому вже, чи що.

.п.с. "Горіхи". Боже ж ти мій, оті самі фейсбучні "горіхи" з допису восени.

"Він знає, що пробачити не можна, і нічого такого не просить, але йому безкінчено шкода"..

[Mykola · Rating 5 out of 5]

Люблю малу прозу. Письменнику треба мати особливу майстерність, щоб вибудувати в короткому оповіданні свою унікальну атмосферу, образи, сюжет та ще й вкласти у нього якийсь глибший зміст. Оповідання Катерини Бабкіної саме такі. У цій книзі вони ще й цікаво переплітаються і в той же час залишаються окремими цілком самодостатніми оповідями.

Книжка мене дуже зачепила. Її ідея добре описана в анотації. Хочемо ми цього чи ні, але історія нації, ми��уле батьків і дальніх предків, родинні трагедії чи таємниці завжди залишають відбиток на дітях і подальших поколіннях. Катерина Бабкіна дуже сильно це показала.

В одному з оповідань є дуже влучний діалог:
"— Цікаво, — спитала Лілічка, — ми всі теж будемо такі кончені? Ну серйозно. Ми такі ж кончені будемо?
— Ні, Ліль, — сказала Леся, підводячись. — Ми будемо кончені зовсім по-іншому..."

Історична пам'ять, усвідомлення минулого своїх батьків, дідів і прадідів можуть допомогти у тому, щоб краще розуміти самих себе і суспільство, в якому нині живемо. Може це вже затерта і банальна думка, але вона завжди буде актуальною.

[Piotr · Rating 4 out of 5]

Taka tycia książeczka (do połknięcia w jeden spokojny wieczór) a naprawdę kawał solidnej literatury.
Świetne historie, kapitalne postaci, czyta się rewelacyjnie; i co rozdział - żal że tak krótko.
Naprawdę, jestem pod wrażeniem, jak młodzi ukraińscy pisarze radzą sobie z przeszłością swojego kraju, swoich rodzin.
I coraz bardziej czekam na ukraińską odpowiedź na litewską "Silva rerum", dziejącą się w czasach rozbiorów lub tuz po nich...

[Олена Павлова · Rating 5 out of 5]

В новорічну ніч у метро читала «Мій дід танцював краще за всіх» Каті Бабкіної. Такі концентровані, світлі, дещо гіркі, щемкі історії. Саме життя. От як вона це робить?
Герої — однокласники, які познайомилися 1 вересня у перший рік незалежної України, і дружать усе життя. А також — їхні родини, бабусі та дідусі — і тут ми бачимо вже більший масштаб, вся історія країни точково проходить через їхні долі. Когось ламає, когось підносить, когось ламає, але при тому змушує хотіти танцювати. Трохи плакала, щемкі

[Анна Савіна · Rating 3 out of 5]

В цілому книга сподобалась, але є декілька моментів:
- авторка дуже заплутує тебе іменами та родинними зв'язками. Моментами треба було повертатись, щоб зрозуміти хто є хто
- є багато деталей, які зовсім не потрібні, на мою думку, проте мало розкрито емоцій та переживань героїв щодо Голодомору, війни та інш.
- багато словосполучень типу "масла масляного", чим також плутає думки та концентрацію на книзі

[justyna :) · Rating 3 out of 5]

3.5/4
naprawdę trudno jest mi powiedzieć coś o fabule tej książki! wiem ze to historie ludzi i ich rodzin, i czytając je jest naprawdę ciekawie i każda historia jest wyjątkowa, jednak jeśli chodzi o to, kto jest krewnym kogo, to przydałoby mi się wielkie drzewo genealogiczne, bo naprawdę nie wiem kto jest kim - wszystko mi się pomieszało przez 94 strony! jak to jest w ogóle możliwe?! bardzo mnie to boli bo widze jak fajne są te połączenia, tylko ja naprawdę nie wiem dokąd one prowadzą😭 to tak jakbym miała tablice detektywistyczna i wszystkie sznurki są połączone ale ja nie widze kto z kim tylko zarysy🥲 i jestem pewna ze ta książka gdybym ja bardziej zrozumiała i poukladala miała większy sens, ale no po przeczytaniu jej nie umiem nic powiedzieć na temat tych rodzin oprócz skrawków: basen, cukier, rubin – słowa klucze które tak naprawdę nic mogą nie mówić

pomijając fabule i to ze te opowiadania tak poukładali ze się zamotałam, to swietnie napisana - zdania, opisy - wow!
dla przykładu jeden fragment: „[…] prawie nigdy nie martwił się ze swojego własnego powodu, ale stale – z powodu innych. Do czwartego roku jego maleńkie Domowe filcowe kapcie spały obok niego w łóżku, ponieważ stale płakał nad tym, że na podłodze im jest w nocy za zimno, smutno i strasznie.” jestem zakochana w tym stylu pisania!

może powinnam przeczytać te książkę w większym skupieniu, żeby docenić jej pełnie?

[Anna (lion_reads) · Rating 4 out of 5]

Дуже сподобалось! Другі книжки Катерини Бабкіни я читала з інтересом, але ці оповідання мають особливу магію. Деякі справді беруть за серце, да так що хочеш одночасно і плакати і сміятися. Було цікаво в кожній історії знаходити моменти де долі персонажів переплітаються. Мені трошки не вистачало сімейного древа, бо дуже легко заплутатись хто і як пов'язані між собою, особливо коли одне оповідання про минуле, а наступне про сучасні події .

[Natalia · Rating 4 out of 5]

4.5
Kilkadziesiąt stron, a ładunek emocjonalny tak silny, że nie umiem jej odłożyć. Babkina wyostrza drobiazgi, jej pamięć może być jednocześnie niepamiecią, a próba ocalenia opowieścią o utracie. Zachwycające, jak wiele można opowiedzieć w tak krótkim zbiorze, będę wracać, żeby wyłapać kolejne sensy tych splątanych upływem czasu historii.

[gałganzbagien · Rating 4 out of 5]

4,5 ⭐

Opowiadania prosto z Ukrainy o życiu ludzi takich jak my. Wszystko odbywa się w cieniu wojny.

[Anna P (whatIreallyRead) · Rating 4 out of 5]

Мій дід танцював краще за всіх - збірка коротеньких оповідань, дія яких відбувається протягом століття, і поступовостає зрозуміло, як пов'язані їх герої. Її легко прочитати за один підхід, досить цікаво. Дивлячись на всю канву розповіді, відчуваєш, яким непростим було життя в ці часи, і як це впливало на сімейні стосунки в тому числі. Ми бачимо героїв з різних боків, як вони проявляють і доброту, і жорстокість, ніхто з них не ангел, але всім співчуваєш по-своєму.

[Tanya Fabrychenko · Rating 4 out of 5]

Декілька друзів дитинства і декілька історій-оповідань, в яких часто розповідь стосується родичів-близьких, а не основних героїв.

Сподобалось: стиль письменниці; «трушність» розповіді; близький менталітет персонажів; те, як складався цей пазлик сюжету; багато «подорожей у часі» і історичних нюансів.
Не сподобалось: для мене героїв не розкрили на 100%, не вистачило глибини, хоча може формат оповідань цього й не передбачає.

Плюсів набагато більше, тому можна читати сміливо, це хороша річ.

[Юлія Гордійченко · Rating 3 out of 5]

Книгу подарувала подруга, щоб започаткувати книжковий клуб. І це буде наша перша книга для обговорення.

Збірка оповідання, які об'єднані темою родинних стосунків й драм, видалась спрощеною версією життя. Весь час було відчуття, що чогось не вистачає: чи глибшого розкриття сюжету, чи стилістичної унікальності, чи більш цікавих історій. Переплетіння доль, історій й людей, родинні таємниці, минуле, яке час від часу лунає дзвоном у теперішньому - це те, що буде цікавити читачів завжди. Однак, авторка намацує й наче невпевнено ступає у своєму тексті, не даючи читачу заглибитись й проникнутись історіями. Якщо порівнювати з "Амадокою" Софії Андрухович, де впродовж всієї книги ми так само прослідковуємо переплетіння минулого й теперішнього, взаємовплив родинних секретів й глобальної історії, з настільки ретельним дотриманням сюжетних ліній й деталей, що ця збірка здається смішною пародією.

Не всі книги можуть подобатись, не кожне письмо зачаровує. І є безліч книг, про які забуваєш, як тільки закриваєш їх.

[Лесик Панасюк · Rating 2 out of 5]

Зізнаюся, що книжку придбав лише через премію. З першої сторінки в око впадають лексичні помилки, яких спокійно набереться з десяток на книжку. У кількох розділах (насправді частинах розділів) можна було відчути якесь життя, тож їх було цікаво читати. Але добра половина книжки схожа радше на переказ твору, а не твір, тому співпереживати комусь чи асоціювати себе з героями не довелося. Історії не зачіпають, хоча могли б. Під кінець не було цікаво чим усе закінчиться і чи закінчиться бодай для когось. Книжка підіймає важливі теми, але тільки підіймає. Здається, що теми війни, домашнього насильства тощо тут лише через кон'юнктурність. Опісля прочитання було стійке відчуття змарнованих кількох годин у потязі та легке роздратуван��я.

[Anna BAGRIY · Rating 3 out of 5]

Незрозуміло. Бачу однакові імена, але пов‘язати в історію не можу. Бачу, що є спроба доторкнутися тем голодомору, війн, першої, другої, сучасної, але все це тільки натяки. Можливо такий і був задум, але все дуже поверхово. Ці історії в яких кожен персонаж щось успадкував і щось запам‘ятав. Намагаєшся розібратися в итросплетіннях, а по прочитанню не залишається нічого.

[Agnieszka Hofmann · Rating 4 out of 5]

Miniaturki o dość skondensowanym ładunku emocji, niby beznamiętne, ascetyczne, a na koniec każdej Babkina dowala coś takiego, że zupełnie nie wiadomo, jak się pozbierać.

[Julia Łaskawiec · Rating 5 out of 5]

ostatnio miewam sporo dyskusji o umiejętności zawarcia pięknych idei w prostych słowach
wielobarwne, ukwiecone opisy dają pole do popisu jeśli chodzi o wyrażanie emocji a diabeł leży jednak w prostocie
było to imponujące kłębowisko prawdziwych opowieści o prawdziwych rodzinach, uwielbiam taką literature

czy my też będziemy tak samo skończeni? nie, będziemy skończeni zupełnie inaczej

[hopeforbooks · Rating 3 out of 5]

3.5

[Ольга · Rating 4 out of 5]

Дуже часто те, що просто описано, глибоко обдумано... Ніхто не знає складнощів кожного окремого життєвого маршруту...

[Anna · Rating 5 out of 5]

Niezwykła, niewielka książka, która mnie całkowicie oczarowała. Książka, do której warto wrócić, bo każde zdanie, każda postać skrywa w sobie tak wiele, że nie sposób odkryć wszystko podczas pierwszej lektury.

W pierwszym opowiadaniu Babkina wprowadza bohaterów kolejnych rozdziałów, o czym nie wiedziałam (nie czytam blurbów i streszczeń), więc miałam przyjemność stopniowego odkrywania zamysłu autorki. Piątka dzieci spotyka się w pierwszej klasie i ta znajomość będzie trwała do dorosłości.

Ciąg dalszy: http://przeczytalamksiazke.blogspot.c...

[Kamila Kunda · Rating 5 out of 5]

Kateryna Babkina is an incredible writer. „Nikt tak nie tańczył jak mój dziadek” (“No One Danced As Well As My Grandfather”), a slim novel (just 94 pages), the winner of the Central European Angelus Prize for Literature in 2021, is such a gem. Reading books like this one makes me grateful for being alive. Seriously.

These stories, as Babkina writes in a disclaimer - “truly made up”, are about five families, whose children meet for the first time on the 1st of September (the first day of school after summer holidays) in the first year of independent Ukraine. There is Lila, Łesia, Nina, Dima, Misza and Borys. The children grow up in the shadow of their parents’ and grandparents’ experiences of hardship, poverty, wars (the details are often not talked about), but also - some of them - surrounded by love, tenderness, affection and kindness. Each family knows sacrifice, loss, misplaced loyalties. They mark everyone’s lives, impact their decisions and affect their mindsets. The friendships that children form and grow into - or out of - when they get older shape their identities.

Babkina, on so few pages, succeeded to encompass the whole universe of human experiences. There is no one redundant word, no unnecessary piece of information. Emotions are perfectly balanced, all characters, even the most minor ones, multidimensional and complex. Babkina is also a poet and I see that experience and talent in her language; the Polish translation is also terrific and Bohdan Zadura received the Angelus Prize for the best translation. Well deserved. Poles love Ukrainian literature and there is a lot being translated but I hope that this novel will get translated into other languages as well (as two other Babkina’s books, available in Polish, but not in many other languages).

[Софія Радіон · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалась ідея з цими маленькими історіями, які потім виливаються в одну. В голові купа питань до кожної історії. Якісь мене зачепили, якісь я не зрозуміла.

Книга написана дуже кльово, і вона не дарма отримала стільки нагород та такої уваги. Але, мені здається, я її таки з часом перечитаю. Дуже багато дивного відчуття вона в мені залишила.

А ще, мені дуже сподобалась розмова підлітків, де вони обговорюють, чи будуть вони в дорослому житті такі ж кінченні, як всі дорослі навколо? 😃 і звісно вони впевнені, що ні!😃😁

[Nina · Rating 3 out of 5]

Nažalost, Babkina me nije oduševila. Jedva sam pratila bezbroj likova, i sve priče su mi bile turobne ali nikako da poentiraju. Podsetila me je malo na Bužarovsku, pa ako ste fan onda je ovo za vas. Od mene samo "mnjeh" reakcija.

[Anna Tsimbolynets · Rating 4 out of 5]

Задумка книги дуже гарна, але мені чогось не вистачило. В деякі теми (театр Леся Курбаса, війна, Голодомор) хотлось би зануритись глибше.